«Моя Батьківщина Україна» Харків 2012



Сторінка15/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.64 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25

Корнєв Іван у 1941 році закінчив сім класів Залінійнівської школи. У селі Залінійному жив із бабусею (прізвище – Золотарьова), бо був сиротою.

Після відступу Червоної Армії збирав зброю на місцях боїв, ховав її, сподіваючись передати партизанам, яких постійно розшукував – його бачили у Бузівці, Гупалівці… Його пошуки увінчалися успіхом – Ваня Корнєв потрапив до партизанського загону Івана Демченка, що діяв у Магдалинівському районі, Дніпропетровської області.

Під час однієї із розвідувальних операцій у березні 1943 року Ваню Корнєва і Гришу Гейка, такого ж хлопця із загону Демченка, схопили поліцаї і доставили у Котівку (Гришу впізнав один із поліцаїв, який знав сім’ю Гейків). Хлопців довго катували, а потім повісили.

Після війни тіла юних героїв перепоховали, їх могила знаходиться у сільському парку села Котівки, Дніпропетровської області.



Ольшанський Микола після закінчення семи класів Зачепилівської школи працював листоношею у селі Нагірному. З приходом окупантів на рідну землю змінилося життя й молодого патріота, який прагнув допомогти своїй Батьківщині у боротьбі із ворогом. Та для служби у лавах Червоної Армії не вистачало років, тому вимушений був залишитися на окупованій території. Та прагнення позбутися окупантів було дуже великим.

Хлопець прагнув будь-яким чином підтримувати віру у перемогу серед односельців, донести до них правду про події на радянсько-німецькому фронті.

Микола змайстрував детекторний радіоприймач, який слухав, переховуючись у заростях місцевого парку. А потім поспішав з хати до хати своїх односельців, розповідаючи про новини, які вдалося дізнатися з повідомлень московського радіо.

Не відомо, хто виказав хлопця, хто доніс на нього. Тільки бачили люди, як вели його через село у комендатуру. Потім дізналися, що відвезли юнака до Краснограду, де й стратили після допитів у місцевому гестапо.


Історія слободи Олексіївка
Таньшина Світлана, учениця 11 класу

Олексіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Первомайського району

Керівник: Давидович Г. В.,

вчитель початкових класів
До 1675 года место, где сейчас расположено село Алексеевка Первомайского района, было дикой незаселенной степью, по которой рыскали дикие звери, а временами татарские всадники, искавшие добычу. Местность вокруг села изрезана глубокими оврагами и балками глубиной 50-70 м, ширина рек 600-2000 м. Вокруг села имеются небольшие дубравы, остатки некогда большого леса, окрестности богаты полезными ископаемыми: природным газом, каменной солью, мелом, глиной, песком.

Нынешняя территория Первомайского района принадлежала Киевскому, а затем Переяславскому и Черниговскому княжеству. Обширная территория превращалась после монголо-татарского нашествия в Дикое поле. С 1223 года имевшиеся поселения северян по реке Берека были сожжены татарами. Жители частично были уничтожены, частично захвачены в плен, оставшиеся переселились на запад.

Татары проложили Изюмский шлях, который имел направление на Алексеевку. По этому шляху татары совершали набеги на Восток. На реке Берека татары делали остановки, где устраивали стоянки и откармливали лошадей.

В ХУ веке в нашей местности появляются первые сторожевые посты русских служивых людей.

С 1645 года начинается заселение территории района переселенцами с правобережной Украины. Шли в наш край крестьяне и мещане, зажиточные на волах со скотом, домашними пожитками, бедняки без имущества пешком. Среди переселенцев были шляхтичи, духовенство. Жители края являлись одновременно и земледельцами и воинами, почти 100 лет отражая набеги татар. Возникла идея постройки Украинской оборонительной линии. С 1732 по 1736 гг. строилась линия. В 1675 году на реку Берека прибыли русские полки охранять южные границы Российского государства. Расположившись полки получили название Слободских. С этого времени Берека становится пограничной рекой.

По территории района проходит оборонительная линия, прозванная в народе «Турецкий вал». Украинская линия была построена в 18 веке (1731- 1742 г.г.), как способ защиты территории Российской империи. Протяженность линии составляла 285 км и проходила по границе Харьковского и Полтавского полков. Крепости располагались на одинаковом расстоянии в 20- 30 км. Они состояли из бастионных четырехугольников, которые за линией были обнесены глубоким рвом. В середины каждой крепости располагались казармы, пороховой погреб, магазин провианта, колодец. Украинская линия имела на вооружении 180 пушек, 30 мортир и гаубиц.

На территории Первомайського района остались от того времени три крепости: Михайловская, Алексеевская, Ефремовская.

Первые сведения о крепости Святого Алексея (Алексеевской) относятся к 1730 г. Это была одна из первых крепостей. Крепость была расположена на ровной, открытой местности, с восточной стороны - исток реки Берека. Высота валов крепости более 5 м. Площадь крепостного двора 1,5 га. К северо-западной куртине, в которой расположен въезд, подведена по насыпи грунтовая дорога протяженностью 100 м. Восточная куртина усилена равелином, направленным в сторону реки Берека. Протяженность крепости по внешней стороне основания вала составляет более 1030 метров. Алексеевская крепость была соединена валом с сухим рвом с четвертой на линии Михайловской и шестой Ефремовской крепостями.

Крепость располагалась на одном из самых опасных участков, поэтому ее гарнизон был несколько больше, чем в других крепостях. Он состоял из 600 ландмилиционеров-драгун. В 1732 году ландмилицейский корпус состоявший из 4 полков, сооружал и охранял Алексеевскую крепость. В крепости на вооружении было 14 орудий. Пространство между крепостями было занято самой линией, на которой были расположены редуты и реданы.

С 1745 года отставным ландмилиционерам предлагалось поселиться на землях у крепостной линии. Так, на расстоянии версты от Алексеевской крепости возникла слобода Алексеевка. Переселенцам была наделена полоска земли шириной 20 верст вдоль линии, 15 верст с севера и 5 верст с юга. С 1778 года Алексеевская крепость потеряла свое значение.

Два редута на территории района сохранились и в настоящее время: один за улицей Новоселовка в селе Алексеевка, невдалеке балки Гремячей, а второй по другую сторону этой балки вблизи бывшего хутора Бригадный. Третий редут располагался в 2700 м от Алексеевской крепости у г. Первомайский. В 1968 году он был снесен при строительстве дороги Первомайский – Алексеевка.

С 1736 г. слобода Алексеевка стало заселяться жителями Курской, Орловской, Тамбовской, Воронежской и Калужской губерний, воинами несущими службу по украинской оборонительной линии и крестьянами-однодворцами.

По данным актива за 1797 год в слободе Алексеевка было всего 306 дворов, 1936 жителей. Из них 888 мужчин, которые платили надворный налог и 992 женщины: разночинцев низших чинов 19 человек, мещан 37 человек, 17 мужчин и 20 женщин. Основное занятие у население – земледелие. В селе начинают развиваться кустарные производства: столярное, бондарные, сапожные, кузнечные. Развивается торговля. Торговлю вели крупные помещики, ремесленники, которые продавали фрукты, зерно. В 1732 году в селе была образована церковно-приходская школа. Учителя были дьяки, учились дети казаков, богатых крестьян, мещан, духовенства.

В Алексеевскую крепость был сослан князь Калтемир, один из потомков Дмитрия Калтемира, который имел поместье Дмитровка в Харьковской губернии, являлся ученым и политическим деятелем. Ему Петр 1 пожаловал титул князя и поместье на Слободской Украине, и сделал его советником по восточным вопросам. Приписывают насаждение казенного сада князю Калтемиру.

В Алексеевке жило несколько купцов: Иванов, Оболенцев, Гладков, которые скупали хлеб и имели значительные капиталы. Во второй половине ХІХ века в Алексеевке проводилось ежегодно по 4 ярмарки. До 1917 года в Алексеевке было 4 кирпичных завода, мастерские по ремонту металлических изделий, ходовой завод, 4 пекарни.

С 1880 г. Алексеевку называют торговым селением. В Алексеевке коммерсанты и землевладельцы строят каменные дома. В 1865 г. в Алексеевке строят новую каменную Троицкую церковь, а в 1881 г. и новую Рождество-Богородичную. С 1882 года открывают здание образцового 2-х классного училища.

И сегодня в нашем селе сохранилось более десятка каменных зданий, которые принадлежали купцам.
МАТЕРІАЛЬНА ДОПОМОГА ФРОНТУ ВІД МЕШКАНЦІВ ДВОРІЧАНСЬКОГО РАЙОНУ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
Тарасенко Олексій, учень 10 класу

Піщанської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Куп'янської районної ради

Керівник: Тарасенко В. С.,

вчитель історії
Подіям Великої Вітчизняної війни присвячено багато історичних праць, мемуарів, монографій, що свідчить про значний науковий інтерес з боку дослідників до цієї теми. Проте ще багато питань вивчено недостатньо чи й узагалі не досліджено. Зокрема, про допомогу мирного населення фронту у роки війни.

Загальновідомо, що навіть найсильніша армія не може воювати без належного забезпечення її потреб у продовольстві, одязі, взутті, поповненні із числа мобілізованих громадян призовного віку. Всім цим забезпечує армію тил, тобто мирне населення країни. Про його життя під час війни та внесок у Перемогу написано в десятки разів менше, ніж про учасників бойових дій на фронтах. До того ж, багато важливих подій і фактів залишилося поза увагою істориків. Мова йде, зокрема, про види матеріальної допомоги фронту від населення Дворічанського району, зокрема збір коштів на будівництво ескадрильї літаків «Колгоспник Дворічної». На жаль, мали місце прикрі помилки і неточності у висвітленні окремих подій та фактів.



Об'єкт дослідження: жителі Дворічанського району Харківської області, їх участь у подіях Великої Вітчизняної війни.

Предмет дослідження: види матеріальної допомоги Червоній Армії від жителів Дворічанського району у 1941 – 1945 роках.

Мета дослідження: зібрати і систематизувати матеріали про види матеріальної допомоги діючій армії у 1941-1945 роках від жителів Дворічанського району, створити основу для подальшого вивчення окремих аспектів даної теми.

Завдання дослідження:

з'ясувати, які види матеріальної допомоги надавало населення Дворічанського району діючій армії;

зібрати і систематизувати інформацію про матеріальну допомогу фронту від жителів району, підрахувати її приблизну кількість;

дослідити факт створення на кошти трудівників Дворічанського району іменної ескадрильї «Колгоспник Дворічної» та вивчити її бойовий шлях.

В ході виконаного дослідження у відповідності до мети і поставлених завдань були отримані наступні результати:


  • на прикладі жителів Дворічанського району Харківської області були досліджені види матеріальної допомоги населення діючій армії в роки Великої Вітчизняної війни;

  • на основі ретельного аналізу історичних джерел був документально підтверджений факт придбання за власні кошти трьох літаків для Червоної Армії колгоспниками села Вільшана Олексієм Дмитровичем Власенком, Григорієм Захаровичем Безсмертним та Григорієм Михайловичем Козирєвим;

  • встановлені прізвища льотчиків, які літали на іменних літаках: Герой Радянського Союзу Віктор Костянтинович Чугунов, Герой Радянського Союзу Андрій Пантелійович Булгаков, А. В. Нев'янцев;

  • було встановлено тип куплених літаків, а також місце, рік і місяць цього історичного факту – грудень 1943 року, аеродром Харків;

  • зібрано і систематизовано інформацію про допомогу армії від населення Дворічанського району у натуральному вираженні: продуктами харчування, теплими речами та подарунками;

  • встановлено факт придбання колгоспником О. Д. Власенком у 1943-1944 роках трьох літаків для фронту, знайдено документальне його підтвердження (фотографія передачі літака командиру 790-го авіаполку Ф. Н. Кулякіну, спогади очевидців, статті в центральних та місцевих газетах);

  • встановлено тип куплених О. Д. Власенком у 1944 році літаків та імена пілотів, які літали на цих машинах ( Федір Никифорович Кулякін, Сергій Євгенович Бесєдін, Іван Сергійович Прямоносов);

  • знайдено підтвердження факту придбання жителями Дворічанського району 12 літаків (ескадрильї «Колгоспник Дворічної») у серпні 1944 року – свідчення льотчиків 790-го авіаполку, спогади місцевих жителів;

  • з’ясовані імена льотчиків, які служили в іменній ескадрильї «Колгоспник Дворічної», вивчено її бойовий шлях;

  • підраховано приблизний розмір внесків жителів Дворічанського району у Фонд Оборони за період 1941 – 1945 років, кількість купленої для фронту військової техніки;

  • створено основу для подальших досліджень з даної теми.



Практичне значення дослідження. Робота може бути використана при підготовці учбових курсів і спецкурсів з історії України. Можливе її використання на уроках історії та Харківщинознавства, на лекціях, у виховних заходах з патріотичного виховання. Результати дослідження можуть бути корисними при формуванні музейних експозицій і в подальших дослідженнях різних аспектів участі населення Дворічанського району у подіях Великої Вітчизняної війни.


Історія території Шатівської сільської ради
Тарасова Альбіна, учениця 8 класу

Шатівського НВК

Лозівської районної ради

Керівник: Євсюченко Л. В.,

вчитель географії
Вивчаючи тему «Населення України» ми зустрічаємо такі судження «…. триває процес збезлюднення сіл….», «Спочатку зникли так звані неперспективні села, а потім почала зменшуватися людність усіх інших. Нині існують сотні сіл, де практично не залишилось людей.», я замислилась над тим, яким моє село було в минулому. Адже я буду навчатися , мрію здобути професію, а чи буде куди мені повертатися? Немає майбутнього, коли не знаєш минулого.

Як з’явилося село? Хто жив тут раніше? І саме актуальність цієї проблеми спонукала мене написати роботу «Історія території Шатівської сільської ради».

Мета роботи: вивчити історію заселення на території Шатівської сільської ради.

Завдання:



  • схарактеризувати події , які причетні до нашого села ;

  • дослідити хронологічну послідовність історичних подій;

  • визначити етапи заселення території;

  • обґрунтувати проблеми та перспективи розвитку села.

Інформаційною базою дослідження слугує статистична звітність Лозівського району та Харківської обл.

Шатівська сільська рада Лозівського району розташована в південній частині Харківської області, Місцевість простягається на 5,6 км з півночі на південь, площа території становить понад 6348га.

На території нашого краю первісні люди з’явилися в епоху кам’яного віку. Доказом цього служать неподалік нашого села розкопки с. Різвянка.

Під час будівництва каналу «Дніпро – Донбас» знаходили пам’ятки кам’яного віку. В долинах річки Бритай були короткотривалі стоянки.

Родючі землі нашого краю з буйною рослинністю та батоводною річкою Бритай входили до складу Північного Причорномор’я. У подальшому ці степи одержали назву «Дике поле».

На території нашого краю відбулися події, пов’язані з невдалими походами проти половців князя Ігоря, військо якого було розбите в 1185 році на території нашого району.

У ХІІІ ст., в зв’язку з нападом на Русь монголо-татар, територія нашого краю увійшла до складу Золотої Орди.

У ХІVст. була створена централізована Московська держава, територія нашого краю стала південною її окраїною. Але родючі землі залишались незаселеними. Селяни - втікачі були першими переселенцями, які почали освоєння «Дикого поля». Ціною величезних зусиль вони поклали тут початок землеробству, скотарству, промислам і всьому осілому способу життя людей. В інших місцях козаки селились і осідали в своїх землянках, зимівниках (хуторах) і слободах біля річки Бритай.

Територія нашого села входила до складу одного з восьми округів Запоріжської Січі – Орільська планка. Шатівка входила до Іванівського куреня.

Першим поміщиком , який отримав на території с. Шатівка землі і заселив їх своїми селянами та челяддю, був надвірний радник Шахов.

До перших поселень 1777 року Лозівського району , відомості про які документально підтверджені в Атласі Новоросійської губернії, це с.Миколаївка.

В ХІХст. великі земволодіння почали роздрібнюватись. Землі нашої сільської ради належали поміщику пану Георгу.

У другій половині ХІХст через Лозівський район проходила залізниця. Відомо , що, за планом, залізниця на Ростов повинна була пройти найкоротшим шляхом через Шатівку та Городну. Навіть Шатівська школа спершу і будувалася як одна із станцій

Отже, деякі зрушення в економічному житті села відбулися, та питання забезпечення селян землею залишалось актуальним, що і вплинуло на весь хід історичного розвитку на початку ХХ сторіччя.

Таким чином, у відновленні населення Шатівської с/р склалася вкрай гостра демографічна ситуація, бо вже більше десяти років смертність перевищує народжуваність, що складає на одного народженого 6 померлих. Села будуть дрібнішати.
Герой Радянського Союзу В. Г. Богачов
Чешко Юлія, Корсун Діана

вихованки Валківського

районного ЦТКЕУМ, учениці

Сидоренківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Валківської районної ради

Керівники: Середа В. А.,учитель історії

Карнаух Л. П., бібліотекар
Робота присвячена дослідженню подвигу Героя Радянського Союзу Богачова В.Г., який героїчно загинув у боях за село Сидоренкове в жовтні 1941 року.

При виконанні роботи були використані матеріали шкільного музею, в якому оформлено окремий куточок, присвячений В.Г.Богачову. Члени гуртків проаналізували відповідну літературу і матеріали пошукової роботи, що проводилась у Валківському районі Харківської області та Чутівському районі Полтавської області, результати якої освітлювались в районній газеті «Сільські новини». Також в дослідженні використана переписка з родиною В.Г.Богачова.

Пошукова робота доповнена додатками. Вони дають змогу відновити історичні події жовтня 1941 року і розкрити особистість славного сина російської землі Воронезької Василя Гавриловича Богачова, який загинув обороняючи українську землю Сидоренківщини.

АФГАНІСТАН – НАШ БІЛЬ ТА ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЯ
Чуприна Світлана, учениця 10 класу

Нечволодівського НВК

Куп’янської районної ради

Керівник: Дяченко М. О.,

вчитель історії

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Для більшості наших співвітчизників Афганська війна – справа далекого минулого. Але для тих, хто воював на перевалах, хто тримав на руках помираючого товариша, по кому Афган пройшов вогнем, скалічив душу й тіло це – кровоточива мітка пам’яті.

Народна оцінка подій, пов’язаних з війною в Афганістані, — оцінка су­вора, несхвальна, небажана для то­дішнього керівництва Радянського Союзу, але справедлива і виправдана. Та війна не потрібна була країні. Вв’язався в неї Радянський Союз через недалекоглядні політичні мотиви, помил­ковий державний курс, переоцінку власних і недооцінку сил того народу, проти якого заті­вався похід.

У тому поході обірвалися тисячі життів молодих радянських воїнів. Часто це були хлопчаки, яких іноді тягнуло на дитячі заба­ви, на підліткові несерйозні вчинки, але кон­ституційний обов'язок зробив їх солдатами. А солдати не обговорюють наказів. Вони їх вико­нують.

Немає чим виправдати наші втрати в Афганістані. Нам ніколи не повернути дев'ятнадцяти-двадцятилітніх, які назавжди залишаться молодшими за своїх однолітків. Але пам'ять людська не повинна бути втрачена.

Мета даного дослідження - донести до всіх нас пам'ять про наших земляків – куп’янчан, які загинули в Афганістані.

Основні завдання дослідження:



  • зібрати матеріали про воїнів-афганців;

  • проаналізувати як Куп’янщина вшановує пам’ять про них.

У 2012 році виповнилася 23-тя річниця виводу радянських військ з Афганістану. А це значить, що 23 роки тому міст над річкою Амудар’я в районі містечка Термез перетнув останній БТР 40-ї армії Радянського Союзу. Тим самим завершилося дев’ятир­ічне перебування обмеженого контингенту радянських військ на території Афганістану.

За даними офіційних джерел, під час афганської війни заги­нули понад п’ятнадцять тисяч солдатів, з них - більше трьох ти­сяч українців.

Як засвідчують цифри, зараз в Україні - понад 150 тисяч ве­теранів афганської війни, з них близько 8 тисяч мають поранен­ня, понад 6 тисяч є інвалідами, близько 4,6 тисячі членів сімей загиблих в Афганістані потребують допомоги. Ці страшні події залишили по собі біль, сльози та гіркі спога­ди про тих, кого направили на цю чужу війну, а вона в свою чергу без жалю забрала життя...

Крізь горнило Афганської війни пройшло 326 воїнів - уро­дженців Куп’янщини. З них дев’ятеро не повернулися на рідну землю, на Батьківщину, згоріли в полум'ї тієї несправедливої і не­зрозумілої для них війни. Ось їх прізвища й імена:

Дьомкін Віктор Петрович

Знова Віктор Олександрович

Ківшар Микола Миколайович

Кривич Володимир Володимирович

Мінц Віктор Миколайович

Назаренко Леонід Миколайович

Реуцький Олексій Анатолійович

Тараканков Олег Валерійович

Ходак Юрій Валентинович

Минуле назавжди лишається з нами. Тому жодна війна не може бути забутою, навіть та, яку було засуджено суспільством. Рядові солдати воєн не починають – вони гинуть на цих війнах, виконуючи свій обов’язок до кінця.

Куп'янщина пам'ятає своїх героїв - на честь дев'яти воїнів- інтернаціоналістів, життя яких пов'язане з Куп'янщиною і було перерване Афганською війною, в центрально­му сквері Куп'янська навесні 2000-го року було встановлено пам'ятний знак (автор проекту — І. В. Величко). Знак являє собою чотиригранну прямокутну колону, облицьовану відполірованими плитами червоного граніту. На фасадній частині - металеве зображення квітучих тюльпанів, як символ пам’яті за загиблими, а на одній з бокових площин – дзвін, як символ перестороги:війна – страшне лихо, не допустімо більше його! Поряд з колоною – бетонне підвищення у вигляді могилки, а на ньому похила чорна відполірована плита з написом «Воїнам-куп’янчанам, що загинули в Афганістані» із викарбуваними прізвищами, військовими званнями, датами народження і смерті всіх дев’ятьох земляків.

Ще один пам’ятний знак на честь загиблих земляків у 2002 році встановлений у селищі Ківшарівка.

Щорічно 15 лютого та 15 травня біля цих пам’ятних знаків відбуваються урочисті мітинги на згадку про трагічні часи афганської війни. В навчальних закладах проходять урочисті лінійки, уроки мужності, тематичні виставки в бібліотеках.

В пам’ять про загиблих земляків на Куп’янщині проводяться цілий ряд спортивних змагань: міжнародний турнір з вільної боротьби, міські змагання з боксу та баскетболу. Щорічно проходить пісенний фестиваль «Афганський вітер».

Для вирішення питань, пов’язаних із задо­воленням запитів і побажань воїнів-інтернаці­оналістів, які воювали в Афганістані, у 1986 році була створена рада ветеранів Афганістану. Її головою був обраний Віктор Удовик — кавалер ордена Червоної Зірки, відзначений також ме­даллю «За відвагу». А з 1991 році на Куп’янщині діє об’єднання воїнів-інтернаціоналістів «Лазурит», яке очолює Сергій Шкарлет, відзначений медалями «За бойові заслуги» і «За мужність».

У 2006 році в усіх навчальних закладах, в яких навчалися загиблі воїни-афганці були встановлені іменні меморіальні дошки.

У минулому 2011 році в Куп’янську було встановлено ще один пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам.

Думки сучасників сходяться до однієї, що в Афганській війні не було ні переможців, ні переможених, тисячі українців вмирали на чужій землі, викону­ючи незрозумілі вказівки тогочасного керівництва СРСР!

Вже немає наших військ в Афганістані. Та продовжують плакати очі материнські, продовжують серця їх любити і пам'ятати тих єдиних хлопчиків своїх, які загинули у далекій і чужій землі. Душа ж благає про одне: «Хай ніколи більше не проллється солдатська кров ні на чужині, ні вдома!»

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка