«Моя Батьківщина Україна» Харків 2012



Сторінка19/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.64 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   25

СТАНОВЛЕННЯ, ВІЙСЬКОВИЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ГРОМАДСЬКИЙ УСТРІЙ

ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ
Бочарнікова Анастасія,

учениця 10 класу

Роганської гімназії

Харківського району

Керівник: Гливчак Н. І.,

вчитель історії


З XV століття для українських земель настали важкі часи. З усіх боків їх рвали на частини польські, литовські, угорські пани. Лилася кров українців від рук татар і турків, які зробили землі України об`єктом грабіжницьких нападів. Складалися передумови для виникнення організованого опору цим зазіханням. Це і було реалізовано створенням на початку XVI століття козацтва як певного військово-суспільного явища.

В ці роки з Київського Полісся, з дальших земель - аж до Волині і Білорусі - на плодовиті землі Центральної України надходила сила людей, що збиралися у "ватаги", обирали собі отамана і вирушали на "уходи": полювання на дикого звіра, рибальство, збирання меду, тощо. Поступово ці ватаги перестали повертатися "на волость", оскільки старостинські урядники відбирали більшу частину здобичі, та й життя в степах або поблизу замків було вільнішим і, для певної частини людей, привабливішим.

Серед цих людей були люди різних станів: селяни, бояри, міщани і навіть князі-магнати, яких приваблювала стихія степу з його пригодами. Поступово уходники перетворювалися на стихійних оборонців України - козаків.

В одному зі стародавніх переказів Україну названо «шматочком раю на землі». Мабуть тому доводилося народові знову й знову боронити її від запеклих зазіхань чужинців. Протягом віків, починаючи з 15 століття, обов’язок охорони українських земель покладався на козацтво. Степові лицарі недарма називалися саме козаками; це слово має тюркське походження і означає «вільна, незалежна людина», «людина поза підданством». Постійна загроза нападу татар призвела до занепаду південних земель України, де утворився досить

великий малозаселений регіон – так зване Дике Поле, у життя якого панівна верхівка того часу майже не втручалася.

Саме на просторах Дикого Поля – між середньою і нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на сході, від річок Самари та Інгулу до Азовського і Чорного морів на півдні – існувала постійна необхідність відбиватися від нападів степових кочовиків. За цих умов войовничі регіону були змушені постійно вдосконалювати свою військову майстерність, дбати про особливу організацію навіть повсякденного життя. Поступово козаки перетворилися на професійних воїнів, оборонців України від свавілля польської шляхти та мусульманської загрози, на останній форпост християнського світу на Сході. Недарма ж степових лицарів часто порівнюють із хрестоносцями!

Таке життя потребувало постійного напруження всіх духовних і фізичних сил, і немає нічого дивного у тому, що в козацькому середовищі з’явилося чимало видатних постатей – неперевершених полководців і державних діячів. Саме тут народжувалися перші паростки української державності і формувалася національна свідомість нашого народу.

З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Всі наші давніші військові формації організовувалися з почину держави і мали характер державного війська. Козаччина повстала в інший спосіб. Вона вийшла з суспільних низів, була від початку народним військом. Козаки вели боротьбу з татарами з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші й найризикованіші походи, не жалували за своєю працею та кров`ю, і цим добували собі славу і любов усього громадянства.

Степові промисли давали багато користі, але були дуже небезпечні, бо у степу кочували із своїми стадами татари. Не раз вони нападали на уходників, забирали нароблене, гнали самих в полон, а то й вбивали. Та останні поступово зуміли знайти собі безпечний захист і почали із зброєю в руках відбиватися від ворога.

Перші козаки - уходники не мали ніякої вищої військової організації. Зброя в них була простою: луки, списи, сокири, шаблі, а то й рушниці кустарної роботи. Охочі до козакування збиралися в одну ватагу по кілька десять і більше людей. Самі вибирали собі старшого або отамана. Старшинами були переважно ті, хто підучився військовій науці в замках - належали до замкових "рот" або панських "почотів".

Ватаги за звичай промишляли у степах окремо одна від одної, рідко коли об`єднувалися до спільного походу. Щонайчастіше такі ватаги засідали на татарських шляхах або Дніпровських перевозах, очікуючи переїзних татарських купців, послів та інших подорожніх.  Такими були перші відомості про українських козаків.

Сильніший розвиток козаччини почався тоді, коли опанували простори нижче Дніпровських порогів, так званий Низ або Запоріжжя. Тут Дніпро широко розливався, ділився на багато річищ і рукавів і творив безліч великих та малих островів. На цих островах козаки знаходили для себе безпечний захист, бо доступ до них був тяжкий. Козаки перебували тут не тільки влітку, але частина їх залишалася й на зиму, живучи по землянках та зимовниках. їх почали звати низовими або запорізькими козаками.

На Запоріжжі повстали також козацькі укріплення - січі. Ця назва вийшла із слова "сікти", "рубати". Запорожці забезпечували себе засіками, фортефікаціями з деревини. Від січі пішла назва - "січові козаки", "січовики".

Першу Січ, чи власне містечко на Запоріжжі, збудував князь Дмитро Вишневецький. Це буз заможний пан з Волині. Він мав значні маєтки і посаг, але зрікся спокійного життя і всією душею приліг до козакування і боротьби з татарами. 1553 року Вишневецький зібрав "роту" козаків з прикордонних осель, більш ніж 300 вояків, озброїв їх і пішов за Дніпровські пороги. Там, на острові Мала Хортиця побудував замок і почав звідтіль турбувати татар. чз своїм військом відправлявся далеко в степ, нищив татарські оселі і став дуже небезпечний для Криму.

У січні 1557 року кримський хан із великим військом підплив човнами під Хортицю. Облога замку Вишневецького продовжувалася 24 дні, але взяти його татари не змогли й мусили відступити. Аж улітку вдруге із ще більшою силою прийшов хан на Запоріжжя і таки переміг Вишневецького. Оборонцям забракувало харчів, козаки стали розбігатися, і князь Дмитро мусив покинути Хортицю. Татари укріплення зруйнували.

Дмитро Вишневецький і пізніше на чолі козаків вів боротьбу з татарами. 1562 року він побував на острові Монастирськім, що вище Хортиці. Є свідчення, що й тут князь Дмитро закладав укріплення. До боротьби з Кримом він прагнув залучити й Московщину, але без особливого успіху. Загинув Вишневецький у Царгороді, де турки його стратили після полонення в поході на Молдову. Його наступник - Богдан Ружинський також мав зносини з Москвою, дістаючи звідти засоби боротьби з Ордою.

Від доби Вишневецького на Запоріжжі вже постійно стояла козацька залога. Січ ще не мала означеного місця. Козацький кіш, тобто табір, переносився з одного острова на інший. Але всі визнавали Січ осередком всього козацького війська. Серед січових укріплень вже стояли курені для залоги, тут мала захист артилерія, тут резидувала старшина. На Січі збиралося військо на походи.

У війську запорізькому витворився своєрідний демократичний устрій. Усі важливі справи вирішувала військова рада, що в ній брали участь усі козаки. Рада вибирала старшого, судила великі провини, укладала умови з державами, що бажали наймати козаків на службу. Військові ради відбувалися в міру потреби, часом і щодня. Голосування відбувалося окликами. Нерідко доходило і до фізичної боротьби між   прибічниками того чи іншого рішення. За звичай більшість погрозами і терором примушувала меншість до покори і послуху.

Козацьке військо мало свої окремі уряди. Старший або гетьман проводив усім військом і під час війни мав необмежену владу над козаками. Але після походу в усьому відповідав перед радою. Незважаючи на те, що запорізьке військо зростало під впливом литовського й польського військового устрою, вся його організація, побут і звичаї прийняли зовсім окремий самобутній характер.
Козацькими стежками Дніпропетровщини
Вихованці гуртка «Історики-краєзнавці»

ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради

Керівник: Стовбуненко Н. В.,

керівник гуртка


Протягом кількох століть, від кінця XV – до кінця XVIII, тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в історії України свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть у світі козацьким народом. Та й самі ми не втратили духовного зв’язку з лицарями-козаками. Хіба ж випадково називаємо й досі козацькими свої степи, свої пісні, силу і свій характер? Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу.

Незважаючи на те, що нині вже початок ХХІ століття, українці свято бережуть козацькі традиції своїх пращурів. Впевнитись у цьому вихованцям гуртка допомогла екскурсія до Дніпропетровська. Юні історики-краєзнавці відвідали справжній козацький хутір Галушківка. Це місце, де минуле перетинається з сьогоденням, де можна відчути себе учасником давніх подій.

Екскурсія була націлена на закріплення знань про побут, традиції та життя козаків.

Козацький хутір Галушківка наприкінці XVII століття заснували українські козаки, що заселяли землі Дикого Поля. Колись хутір входив до Протовчанської паланки могутньої Козацької держави. На теперішній час він територіально входить до села Гречино, Петриківського району Дніпропетровської області і являє собою єдиний комплекс, де розташовані: макет козачого укріпленого хутора, 3 селянських садиби, побудовані в середині 19 століття. Це один з небагатьох музеїв просто неба, де до наших днів збереглись унікальні зразки української архітектури козацької доби.

Козацький хутір Галушківка став перлиною різних туристичних маршрутів. А подивиться тут дійсно є на що: цілий підрозділ юнаків дивує своєю майстерністю виїзду на конях та володінням шаблею. Звичайне подвір’я перетворилося на цілий музейний комплекс, де можна усе потримати руками і навіть спробувати на смак. Поки гості роздивляються козацький побут, на вогнищі готується смачний борщ, куліш, вареники, пиріжки та інші смачні витвори кулінарного мистецтва. На козацькому хуторі постійно щось відбувається – від звичайних екскурсій до фестивалів. Для бажаючих є можливість проїхати верхом на бричці, метнути булаву, вистрілити з луку.

Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво – звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

Для тих, хто цікавиться історією козацтва, стане в пригоді захоплююча подорож до Дніпропетровська. Вона відкриє для вас багато нового та цікавого.
Красноградський Більовський козацький курінь
Вихованці театрального гуртка

Красноградського РЦДЮТ

Красноградської районної ради

Керівник: Андрєєва О.С.


Сучасне українське козацтво — система самодіяльних об’єднань громадян України, створених із метою відродження традиційних козацьких цінностей (з урахуванням реалій сьогодення) як фундаменту розбудови незалежної Української держави. Відродження українського козацтва почалося в умовах демократизації суспільного життя в Україні. Нині воно об'єднує понад 700 козацьких організацій (юридичних осіб) чисельністю більше 300 тис. осіб. Із них близько 40 організацій – міжнародні та всеукраїнські, більше 255 – обласні, 263 – районні (районі у містах) та 176 – міські. На базі існуючих козацьких організацій сформовано близько 300 козацьких громадських формувань з охорони громадського порядку чисельністю понад 10 тис. осіб, які співпрацюють з підрозділами Міністерства внутрішніх справ України.

Об’єктом дослідження даної теми є розвиток українського козацтва на Красноградщині.

Предметом дослідження є сучасний стан козацтва Красноградщини.

Метою дослідження є встановити, коли, де, за яких умов виник і як розвивається Красноградсько Більовський козачий курінь.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі наукові завдання:

- визначити передумови та причини виникнення соціальної верстви козацтва;

- проаналізувати правовий статус державницької позиції українського козацтва;

- висвітлити діяльність Красноградського Більовського козачого куреня.

Склад Красноградсько козацького полку

В Красноградському районі налічується чотири козацькі курені:

Чорноморський козачий курінь, Хрестищанський козачий курінь, Самарський козачий курінь та Красноградсько Більовський козачий курінь, які входять до Красноградського козачого полку.

Красноградський козачий полк було створено на підставі рішення Малої Ради Слобожанського Козацького Округу №1/14 від 24 серпня 2008 року за підписом Головного отамана СКО - Г.І.Гаджиєва.

Хочеться зупинитися зокрема на Красноградському Більовському курені. На сьогоднішній день організація налічує близько 44 козаків, 14 з яких є молодь. Отаманом являється Горбань Олександр Володимирович, начальник штабу – Мусієнко Володимир Миколайович та Осавул – Тітов Володимир Олексійович.

Статут Красноградського Більовського козацького куреня

Статут Красноградсько Більовського козацького куреня складається із таких положень: загальні положення, мета і напрямки діяльності куреня, умови і порядок прийому в члени куреня, права та обов’язки членів куреня, структура та органи управління куреня, кошти і майно куреня, припинення діяльності куреня, внесення змін та доповнення до статуту.



Витяг із деяких положень статуту

( Статут Красноградського Більовського куреня №1/14 від 24 серпня 2008 року)



І. Загальні положення

1.1 Красноградськокий Більовський Районний козацький курінь – Харківської обласної козацької паланки «Слобідська Січ» , - Красноградського району Харківської області це об’єднання громадян, яке утворене для втілення спільних інтересів козаків на засадах Запорозького козацтва. Діяльність куреня здійснюється на території Красноградського району Харківської області

1.3 Курінь заснований та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян » від 16 червня 1992 року, конституції України чинним законодавством України, Законом України «Про благодійництво та благодійні організації», цим Статутом і Указом Президента України від 04 січня 1995 року № 14/95 – « Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва»

ІІ. Мета та напрямки діяльності куреня.

2.1 Основною метою діяльності куреня є:

- відродження та розвиток козацької справи на звичаєвих засадах Запорозького козацтва;

- сприяння захисту духовних здобутків народу України, звичаїв, традицій;

- сприяння відродженню та розвитку козацьких життєвих принципів, форм землеробства і господарювання;

- сприяння вихованню нових поколінь в дусі козацького лицарства і відданості рідній землі.

2.5 Курінь сприяє:

- здійсненню всебічних зв’язків (економічних, гуманітарних), проведення спільних акцій з козацькими організаціями України, Росії та інших держав, які не протирічать цьому Статуту та законодавству України;

- відродженню українських народних промислів, побуту та культури;

- відновленню козацьких традицій, обрядів, атрибутики.



Права та обов’язки козаків

Козаки мають право:



  • Вирішального голосу на козацьких радах;

  • Обирати і бути обраними до керівних органів усіх рівнів козацької організації;

  • Вносити пропозиції на розгляд козацьких рад;

  • Отримувати інформацію про діяльність козацької організації;

  • Носити козацькі однострої і атрибутику встановленого зразку, відповідні відзнаки, мати посвідчення.

Обов’язки козака:

  • Знати і дотримуватись вимог Конституції, чинного законодавства України;

  • Знати та виконувати всі вимоги Статуту Козацької організації, козацькі звичаї, накази, універсали Верховного Отамана, розпорядження та накази отаманів козацьких підрозділів;

  • Вивчати історію українського козацтва;

  • Дотримуватися та пропагувати здоровий спосіб життя;

  • Зберігати, розвивати і утверджувати прогресивні і позитивні українські козацькі звичаї та традиції, оберігати честь і гідність козацького імені, зміцнювати єдність козацтва України;

  • Дотримуватися принципів і норм загальнолюдської моралі, козацької етики, захищати інтереси козацтва та своїх побратимів – козаків;

  • Проявляти власну ініціативу щодо розбудови козацтва.


Козацькому роду нема переводу
Куріпко Олексій, учень 4 класу

Балаклійської ЗОШ І -III ступенів № 6

Балаклійського району

Керівник: Денисова Т. І.,

вчитель початкових класів
Метою даної роботи є дослідження періоду козацької доби, побуту та традицій козацтва, відображення козацької доби в народній творчості. У рамках цього напрямку була проведена пошукова та дослідницька робота періоду козацької доби, побуту та традицій козацтва, пісень і танців того часу.

Козацьке середовище мало свої власні своєрідні традиції, звичаї, обряди та своєрідний побут. На жаль, у переважній більшості вони залишаються недослідженими чи малодослідженими, особливо з точки зору сучасної науки. Для українського народу найславетнішою сторінкою в історії є період козацтва. Козаки були вмілими воїнами, які у випадку загрози збиралося у величезне військо, рівних якому не було в Європі. Виникнення українського козацтва було спричинене тотальним наступом Східного Світу, і зокрема Великого Азійського Степу, на Україну у помонгольський час, і найбільше після утворення Кримського ханату. Запорозьке Військо славилось своєю високою брєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденно бойовою підготовкою. Козаки організовувались у ватаги і обирали собі отамана -недосвідченішого з-поміж себе. Пізніше козацьких отаманів почали називати гетьманами (від німецького паирітапп - начальник , капітан ). Це слово прийшло в Україну з Польщі. Спочатку так називали ватажків взагалі, але згодом за гетьманами закріпилась адміністративна та судова влада.

З початку заснування Запорозька Січ упродовж майже трьохсот років виступала в ролі своєрідного освітянського центру. Сюди йшла молодь не лише заради військової слави, а й для воїнського вишколу та одержання знань. Першу школу на землях Вольностей Війська Запорозького засновано в 1576 році. В ній навчалися всі бажаючі - як малолітки, так і дорослі козаки. Так було покладено початок цілісної системи січових шкіл. Одним з головних підручників була "Козацька читанка".

Запорозьке Військо не мало окремих родів військ, а кожен козак був універсальним воїном. Та неперевершену славу козаки здобули як піхотинці. Запорожці відносили шаблю до справжньої, "чесної", благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї, не похитнула ідеологічного значення меча.

В гопаківців шаровари є невід'ємним атрибутом однострою, адже окрім сроєї оригінальності та краси вони є незамінним помічником в бою. Щоразу, крли гопаківець вдягає шаровари, відчуває надзвичайну легкість, зникає скутість ніг, і який би рух ногами він не робив, ці відчуття не пропадають. До наших днів дійшли відомості про те, що в козаків було два види поясу: бойовий та святковий (вихідний). Оскільки пояс з давніх-давен вказував на соціальну приналежність, то чим заможнішою була людина, тим красивішим та кращим був в неї пояс. Ми дослідили, що український танець Гопак у кожній країні світу знають як візитку України. Немає і в Україні фольклорного танцювального ансамблю, в репертуарі якого б не було знаменитого Гопака чи людини, яка б його хоч раз не бачила.

У козацьку добу було створено систему української освіти та виховання, тісно пов"язану із свободолюбивим духом козацтва, побратимства, основою якої були принципи гуманізму, демократизму, народності, ідеї українознавства. І все ж козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, оцікування мистецтвом тощо.


Кирило Розумовський. Останній гетьман України
Лаба Владислав, 10-А клас

Харківської СШ №155

Харківської міської ради

Керівник: Долгова Н. В.


Кирило Розумовський народився 18 березня 1728 року в Гетьманщині, в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку.

За допомогою брата Олексія був викликаний з рідного села Лемеші до Санкт-Петербургу, звідки посланий був, під опікою ад’юнкта Академії Наук Г. Теп-лова, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743—1745 рр. Повернувшись до Петербургу, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746). 1746 року одружився з родичкою цариці Єлизавети I, Катериною Наришкіною.

5(16).V.1747, на домагання української старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, Імператриця Єлизавета Петрівна іменним указом «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» відновила гетьманат. Кирила Розумовського обрали гетьманом на раді в Глухові (лютий 1750 р.). Після чого було відновлено автономію Гетьманщини, права гетьмана поширено на Київ і Запоріжжя. Відання українськими справами в Петербурзі повернули з Сенату до Колегії закордонних справ (як це було за попередніх гетьманів).

За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Широка програма модернізації Гетьманщини й участь у ній К.Розумовського, а ще більше політична активізація українського шляхетства цілком розбіглася з цілями російського уряду, який ще з 1750-х pp. почав щораз більше обмежувати економічні й політичні права України. А новий уряд Катерини II ще більше посилив централістичну політику щодо України. З другого боку, соціальна політика К.Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності, а династичні плани К.Розумовського викликали опозицію й опір з боку шляхетської аристократії. До того додалися ще великі втрати України внаслідок її участі у Семилітній війні. У цих умовах Катерина II скористалася з петиції про спадкове гетьманство в роді Розумовських, і 1764 року примусила К.Розумовського зрезигнувати з гетьманства, за що йому зберегли становище високого достойника Російської Імперії, забезпечили велику пенсію й надали було у власність колишні гетьманські маєтки, зокрема, Батурин.

Таким чином, дивлячись на Козаччину за часів К. Розумовського, можна сказати, що козаки переживали дуже скрутні часи. Розпад Гетьманщини ознаменував кінець українського козацтва. Після відставки Розумовського, через одинадцять років, була зруйнована Січ, а з нею і все славетне козацтво. Але сьогодення дає йому змогу жити знову, вдихаючи у нього все нові, і нові сили. Воно постає з попелу, неначе фенікс, піднімаючи український дух та патріотизм.


ПилиП Орлик – гетьман емігрант
Маковоз Маріанна, учениця 9 класу

Ржавчицької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Первомайського району

Керівник: Кравченко С.О.,

вчитель історії та правознавства
Серед гетьманів України Пилип Орлик виділяється не лише тим, що свою гетьманську діяльність він мусив здійснювати за межами України, а й тим, що йому належить авторство першої в Європі державної конституції.

Тема моєї роботи «Пилип Орлик – гетьман емігрант». Актуальність даної теми полягає в тому, що протягом 20 років наша держава – Україна є незалежною, і немала заслуга в цьому є Пилипа Орлика. Адже саме він один із перших був ініціатором того, щоб Україна стала самостійною державою. Саме ми, молоде покоління, повинні брати приклад з таких видатних діячів, які, не шкодуючи своє життя боролися за незалежність своєї Батьківщини.

Метою роботи є розкрити роль Пилипа Орлика у становленні української держави.

Походив Пилип Орлик з поважного роду, який сягав давньої баронської фамілії Орликів у Чеському королівстві. Після гуситської революції одного з представників цього роду доля закинула у Віленщину, де в с. Косуті Ошмянського повіту 11 жовтня 1672 р. (за с. ст.) і народився майбутній український гетьман.

Батько його - Степан вже наступного 1673 р. загинув у битві під Хотином, відстоюючи польські інтереси. Опікувалася Пилипом мати Ірина, котра доходила з православного роду Малахівських. Очевидно, що перші ази освіти пізнав він у Литві. Однак вже в молодих літах з’явився в Києві, де вступив до престижної Києво-Могилянської колегії. Професором красномовства й філософії був тоді Степан Яворський, якого 1700 р. висвятили на митрополита рязанського й муромського, а через два роки призначили екзархом іохоронцем всеросійського патріаршого престолу та Президентом Слов'яно-греко-латинської академії в Москві; був він, як зазначено в одній з праць, «справжнім рабом плоті й духу у Петра (найбільшого ворога Орлика)». Однак за часів викладавня в Києво-Могилянській колегії Яворський виказав себе надзвичайно знаючою і відданою своїй справі людиною. Це й сприяло тому, що молодий студент прикипів до нього всією душею і потім все життя ставився до вчителя з великою повагою.

Завдяки протекції Яворського Пилип Орлик, як один з найздібніших випускників колегії, працює в консисторії Київської митрополії, а десь з 1693 р. - в Генеральній військовій канцелярії. Висока освіченість, здібність й працелюбність молодого канцеляриста привернули увагу гетьмана Івана Мазепи, і невдовзі Орлик підіймається до поважної посади старшого військового канцеляриста, а згодом призначається на посаду генерального писаря, яку з початку гетьманування Мазепи (1699) обіймав В. Кочубей.

5 квітня 1710 р. було обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Орлика, як людину, що найбільш відповідала вимогам української політики того часу, як людину, що стояла дуже близько до І. Мазепи і була найкраще знайома з думками та намірами покійного гетьмана.

В день виборів Орлика була схвалена державна конституція під назвою «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького».

Конституція 1710 р. - визначний український народнополітичний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності - і намаганням сусідів забрати у ясир і уярмити; пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським. Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як очеревлена ідея української держави - Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Звісно, форма, у якій це все викладено, не позбавлена хиб (точніше особливостей свого часу), але це ж перша українська конституція.

Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об’єднані у 16 розділів. Вже у вступній частині стильовими засобами бароко схематично викладено «Історію Війська Запорозького і всього руського народу», яка сягає часів заснування попередниці Гетьманщини - Київської Русі, а також пояснюються причини, чого Україна розриває з Московщиною і переходить під шведську протекцію. Основний пункт Конституції - проголошення незалежності України від Польщи та Москви. Другим пунктом було закріплення принципів діяльності органів державної влади, скликання Генеральної ради тричі на рік. Конституція також закріплювала панівне становище православ'я у майбутній державі і безпосереднє підпорядкування київської митрополії константинопільському патріарху, підтверджувала традиційний союз з Кримським ханством, передбачала непорушність території та скасовувала утримання компанійських та сердюцьких полків, що фінансувалися самим Гетьманом. Конституція приділяла увагу також становищу міщан, посполитих та козаків – «людей убогих», точно визначаючи різного роду податки та звільнення від них. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман, владу якого обмежував Козацький парламент, роблячи з України конституційну державу. Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Проте слово «конституція», що вжите у назві, ще не мало такого значення, як сьогодні, а, отже, є помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному розумінні.

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибоко демократичні засади кабінету Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.

Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона буде мати юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа «мазепинського руху» і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

Все своє життя гетьман Пилип Орлик присвятив Україні, намагаючись переконати європейських діячів, яку небезпеку для Європи несе зміцнення Москви. Після закінчення Північної війни Московське царство перетворилося на Російську Імперію, жертвою якої і стала Україна

24 травня 1742 р. гетьман Пилип Орлик помер у вигнанні, і разом з ним надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави, щоб відродитись аж за півтора століття при зовсім відмінних обставинах.

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка