«Моя Батьківщина Україна» Харків 2012



Сторінка25/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.64 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

МУЗИКА - ДУША МОЯ
Учні 7-Б класу

Чугуївської гімназії №5

Чугуївської міської ради

Керівник: Ганзенко В. Д.,

вчитель музичного мистецтва
Історію будь - якої країни, міста створюють люди, від звичайних до відомих. Ми, учні сьомого класу Чугуївської гімназії №5, провели цікаве дослідження життєвого та творчого шляху композитора, педагога Віктора Герасимовича Харченка.

Ще з дитинства у хлопчика виявилися музичні здібності. Він самотужки навчився грати на різних музичних инструментах, на слух підбирав знайомі мелодії.

Складним і довгим був шлях Віктора Герасимовича до вибору однієї стежини. Дев'ять років він перебував у лавах Червоної Армії в Румунії в якості концертмейстера ансамблю пісні та танцю Південної групи військ, а коли повернувся на Батьківщину ще п'ять років навчався у Харківському державному університеті ім. О.М. Горького. Саме в цей час В.Г. Харченко вирішує, що без музики не може прожити ні хвилини.

Бажання бути потрібним людям привели музиканта спочатку до хорових колективів м. Чугуєва (хор будинку культури, хор медичних працівників) та Чугуївського району (хор "Оксамит" с. Мартова), а потім до відкритої у середині шістдесятих років музичної студії, згодом реорганізованої у музичну школу. Саме в цей час починається педагогічна діяльність Віктора Герасимовича. Він створює дитячий, а потім і педагогічний колективи - ансамблі баяністів та акордеоністів. Для своїх учнів композитор пише музичні твори.

В середині восьмидесятих років В.Г. Харченко завершує педагогічну діяльність, але шлях музиканта - діяча набирає нових обертів. Віктор Герасимович активно включається у творчу композиторську роботу. Знайомство з чугуївськими поетами (В. Родионовим, М. Сурковою, В. Чугаєм, О. Орищенко) сприяло написанню різноманітних за жанром пісень, які увійшли у три збірки. Духовне виховання підростаючого покоління завжди турбувало музиканта. Віктор Герасимович працював педагогом музики у церковній недільній школі, допомагав у підготовці і проведенні різних заходів, концертів у школах міста. У свої вісімдесят п'ять років композитор сповнений творчих задумів. Зараз він працює над збіркою пісень на вірші Ю. Лаптієнко.

Композитор, педагог, аранжувальник, лауреат самодіяльних конкурсів та фестивалів Віктор Герасимович Харченко продовжує йти своїм життєвим шляхом "с гармонией в душе и неразлучным спутником - баяном в руках".


Людина цікавої долі

Учні 11-А класу

Чугуївської гімназії №5

Чугуївської міської ради

Керівник: Оренко Н. В.,

учитель інформатики
Юлій Андрійович Батюшков – педагог, громадський діяч – належить до тих постатей, інтерес до яких не згасає ніколи, а з плином часу лише поглиблюється розумінням його справ, ідей, праць.

Майбутній директор Чугуївської середньої школи № 5 народився 18 серпня 1925р. в місті Ворошилівськ Ворошиловградської області. Період шкільного навчання припав на суворі тридцяті. На зміну їм прийшли жорстокі роки Великої Вітчизняної війни, запеклі бої на її фронтах.

Непереборна жага до навчання привела демобілізованого фронтовика до педінституту. Юлій Андрійович – нащадок педагогічної династії. Батьки Андрій Павлович та Харитина Марківна, дяді, сестри були педагогами. Усього в роду Батюшкових – майже півтора десятка вчителів. Сфері освіти він присвятив близько сорока років життя.

Завжди і у всьому допомагала йому дружина і однодумниця Надія Григорівна. Донька Тетяна – також педагог.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Батюшкову виповнилося лише 15 років. Як і для тисяч його однолітків війна обірвала всі мрії про майбутнє щасливе життя.

Він багато повідав нам про ті страшні роки. Юнак багато разів ховався, а потім влаштувався на обозний завод, де з хлопцями працював на обточці осей. Вони, як могли, шкодили фашистам, роблячи так, щоб через 100-200 метрів їзди колеса не крутилися.

В березні 1943 року сімнадцятирічним добровольцем, боючись, що не встигне повоювати, пішов на фронт. У складі хімроти 228-ої стрілкової дивізії Юлій Андрійович Батюшков воював на Ізюмському і Кременчуцькому плацдармах, пройшов Андріївку, Шебелинку, Кривий Ріг, брав участь в запеклих боях за Одесу і Тираспіль, визволяв Бесарабію, Румунію та Угорщиину, Австрію та Чехословаччину. Воював також в Польщі і Німеччині.

Солдатом, сержантом хімроти 228-ої стрілкової дивізії пройшов Батюшков Юлій Андрійович від берегів Сіверського Дінця й блакитного Дніпра до золотої Праги, де зустрів особливий, мабуть, найсонячніший травневий день – День Великої Перемоги. Цей шлях проліг і через похмурі оточенські ночі. Та пройдений він був гідно і чесно. Свідченням його бойового минулого є медалі, подяки, грамоти. Юлій Андрійович нагороджений багатьма медалями, які він отримував під час війни, а є й ті, що йому вручали вже у післявоєнні роки. Червоноармієць Батюшков нагороджений медалями: «За боевые заслуги», яку отримав у Чехословаччині перед самим кінцем війни, за те, що зміг так поставити димову завісу, що вона забезпечила бездоганну переправу наших військ через річку Грон, «За взятие Будапешта», «За осводождение Праги», «За победу над Германией в Великой Отечественной войне в 1941-1945гг.». Найціннішим для Юлія Андрійовича є орден «Отечественной войны II степени». Його було нагороджено 15-ма грамотами за звільнення багатьох європейських міст. Однак війна для Юлія Андрійовича закінчилася пізніше, бо він ще крокував по пісках пустелі Гобі в Манжурії, щоб закінчити війну з Японією. І тут він був відзначений медаллю «За победу над Японией», та грамотою, де йдеться про те, що він є учасником бойових дій проти японців на Далекому Сході у складі Забайкальського фронту.

Після війни для Юлія Андрійовича починається нова сторінка його біографії, віднині і назавжди пов’язана зі справою виховання молоді. Свою педагогічну діяльність Ю.А. Батюшков розпочав у Львівській області, де був комсомольським працівником і одночасно викладав фізику та математику в школі Рава-Руська. За плечима молодого педагога на той час були вже 3 роки війни.

До Чугуєва Ю.А. Батюшков повернувся в 1953 році. Вступив на заочне відділення педінституту. Працював у школі № 4 на Зачуговці, а з січня 1954 – вчителем фізики та математики школи № 5. В 1956 році стає завучем цієї школи. Пізніше, шість років Ю.А. Батюшков працював завучем у школі № 2, а в 1972 повернувся до п’ятої, - директором нової середньої школи на майдані Руднєва. Юлій Андрійович із вдячністю згадує тих, хто будував школу і допомагав зробити її затишною та зручною для роботи.

Завдяки невтомній праці та ентузіазму директора школи, вчительського колективу, учнів і батьків за короткий час школа стала найсучаснішою у районі. Молодих педагогів, а їх через руки Юлія Андрійовича пройшло чимало, він вчив: «Умей признать свою ошибку, говори с учеником на равных, уважай его, но, самое главное, будь с ним честен». Юлій Андрійович давно на пенсії. Зараз із школою його пов’язують тільки добрі спогади. Педагог-ветеран пам’ятає майже всіх своїх учнів, стежить за їхніми долями та радіє їхнім успіхам, які для нього є найкращою нагородою всього життя.

У нашому житті є такі яскраві особистості, про яких хочеться сказати слова особливої вдячності. І саме до них належить Юлій Андрійович Батюшков. Це людина особливого гатунку і особливої долі.


Володимир Вернадський - великий учений і мислитель, справжній патріот України
Чмуж Діна, учениця 9 класу

Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2,

вихованка гуртка «Юні археологи»

Харківської обласної станції юних туристів

Керівник: Сахно А.Б., керівник гуртків

Харківської обласної станції юних туристів


Вернадський Володимир Іванович – великий і легендарний український вчений, основоположник вчення про біосферу і ноосферу, основоположник наук біогеохімії, геохімії, радіогеології, автор закону біогенної міграції атомів, закону константності, великий мислитель ХХ століття, перший президент Академії Наук України, великий патріот України, нащадок запорізьких козаків.

Володимир Вернадський не просто створив нові науки, що у ХХ столітті було унікальним явищем, – він сприяв формуванню нового світогляду, нового погляду на природу загалом. У вченні про біосферу – оболонку Землі, де можливе життя, – він синтезував уявлення про світ, його єдність, передбачив перегляд базових понять науки про матерію та енергію, будову Всесвіту, простір та час, вчений попереджав про небезпеку, пов’язану з радіоактивністю, про відповідальність людства за збереження біосфери Землі. Вражають енциклопедичні знання вченого ХХ століття. Недарма ж казали, що сам Вернадський може представляти цілу академію. Геніальному вченому ще задовго до появи висотної авіації та космічних кораблів вдалося описати вигляд земної кулі з космосу.

Основи вчення Вернадського про біосферу за останні понад три чверті століття майже не змінилися, бо важко додати щось принципово нове. Його унікальною науковою працею «Біосфера» (1926р.) захоплювалися не тільки науковці, але й студенти, молодь, інтелігенти-поети, письменники, художники; вона стала справжнім науковим бестселером. Український вчений випередив свій час, але це стало зрозуміло лише тепер.

Вернадський прожив велике й нелегке життя. Про його наукову діяльність є багато публікацій, досліджень, але про його особистість, як людину, патріота України тільки в останні 15-20 років почали з’являтися розрізнені і невпорядковані публікації. Тому завданням цієї роботи є показати Вернадського не тільки як вченого, науковця, але й як людину, сім’янина, великого патріота України, щоб усвідомити звідки він черпав силу, наснагу для своїх геніальних наукових розробок, що уславили його на віки й уславили на весь світ Україну, вірним сином якої він був усе своє життя. Це потрібно знати молоді, школярам, прийдешнім поколінням, як приклад для наслідування.

Сьогодні нема більш змістовного й повного вчення про життя та його вплив на розвиток Землі, ніж учення про біосферу, яке обґрунтував Вернадський.

Великий титан науки Вернадський мав енциклопедичні знання. За своє життя він написав 416 значних наукових робіт (крім статей), з яких 100 присвячено мінералогії, 70 – біогеохімії, 50 – геохімії, 43 – історії науки, 37 – організаційним питанням, 29 – кристалографії, 21 – радіогеології, 14 – ґрунтознавству та іншим питанням. Слід виділити й праці з біології, проблем часу і симетрії, загальної геології, про родовища корисних копалин. Торкається він філософських проблем пізнання, реальності буття, вічності життя. Він умів здійснювати синтез знань, об’єднувати різні наукові дані і це допомогло йому відкрити нові галузі розвитку наукової думки. Тому ми зараховуємо його до великих вчених, мислителів ХХ століття.

Говорячи про всеосяжну геніальнысть В.І.Вернадського, його учень і послідовник видатний вчений О.Є.Ферсман писав: «Ще багато років доведеться попрацювати і його учням й історикам природознавства, щоб виявити основні шляхи його наукової творчості, розгадати складні, ще не зрозумілі побудови його тексту. Це завдання лежить на майбутніх поколіннях».

Наукову діяльність Вернадського високо оцінено світовою спільнотою. Його було обрано почесним членом ряду іноземних академій наук та наукових товариств. АН України встановлено премію його імені, золоту медаль імені Вернадського. Найбільша бібліотека України носить ім’я Вернадського. Великий вчений любив Україну, працював в Україні, любив свій народ, ставав на його захист. Маємо пишатися, що Вернадський є нащадком запорізьких козаків – великим Українцем, вченим світової слави. У далекій Антарктиді найбільша гірська система названа іменем Вернадського. Світ пам’ятає великого вченого – першого президента Академії Наук України.


ВАСИЛЬ ЗАБАШТА – НАРОДНИЙ ХУДОЖНИК УКРАЇНИ
Шиліна Ольга, учениця 11 класу

Ізюмської гімназії №3

Ізюмської міської ради

Керівник: Вишневська Г. О.,

вчитель української мови та літератури
Міста схожі на людей, у кожного свій день народження, своя історія, своя доля. Все залежить від того, які люди в них живуть. Якби міста уміли говорити, то наше б місто розповіло багато цікавих історій про різні життєві долі, бо Ізюмська земля здавна славиться видатними людьми – героями Великої Вітчизняної війни, видатними співаками, спортсменами, поетами та художниками.

В пам’яті спливає образ майстра пензля і педагога, народного художника України, професора Національної академії мистецтва та архітектури, громадського діяча Василя Івановича Забашти. Нелегкий та драматичний життєвий і творчий шлях цього видатного митця. Бог нагородив його здатністю віддавати отримане й необхідною для цього мірою терпіння й прихильності до людей, тому він став учителем, педагогом.

На правому березі Сухого Ізюмця, де верби купали свої віти-коси у воді, на хуторі Бабенково (тепер с.Бабенкове) Ізюмського повіту Харківської губернії 18 липня 1918 року народився маленький Василько. Сім’я, в якій народився майбутній художник, була великою – одинадцятеро дітей: Харитина, Олександр, Фросина, Данило, Грицько (старший), Пилип, Грицько (молодший), син (ім’я не зберіглося), Тетяна, Андрій, Василько був найменшим. Батько – Іван Федорович, був з чумацького роду, мати – Ганна Іванівна, з хліборобського роду Живолупів.

Хата була великою, чистою та гарною, поділена на дві половинки. У першій кімнатці-кухні – була божниця, стіл, лави. У другій кімнатці спали. В куточку на печі була у Василька своя «картинна галерея» з обгорток від цукерок з півниками та кониками, які привозили батьки з ярмарків, це була його найбільша дитяча гордість.

Була в хаті й комора і комірчина – «чуланом» її називали. Як став Василь старшокласником та ще й до ізостудії почав ходити, комірчину віддали йому, у ній зберігалися етюди та книжки.

Голодомор 1933 року – найбільша трагедія в родині Василя Забашти. Дружина брата Сашка померла від голоду, а Андрійко, син Сашка, зсохся, а потім опух та помер. Для малих дітей, Віри та Івана, Василь носив буряки, а мати варила, вони вижили.

В 1938 році Василь Забашта вступив до Харківського художнього училища. Влітку 1939 року в родині Забашт сталася ще одна трагедія – пожежа, у вогні згоріли всі «скарби» Василя, згоріло все його дитинство.

Трагедію родини й цілого хутора продовжила Друга світова війна. На війну забрали спочатку Грицька-меншого, через декілька днів забрали Грицька-старшого, потім Данила, Пилипа, Олександра.

Василю Забашті довелося воювати сім років (з 1039 року). Особливо важкими виявилися останні два роки, після Орловсько-Курської дуги, коли Василь став командиром бронетранспортера 7-го окремого гвардійського батальйона.

Хата Івана Федоровича Забашти (батька) в перші місяці війни перетворилася в казкову «хатку-рукавичку». Поповнилася хата осиротілими Диниловими, Фросиними, Грицьковими дітьми.

Грицько-менший загинув у першому ж бою з німцями недалеко від Ізюма, загинув Андрій, син сестри Харитини, чоловік меншої сестри Фросини, брата Данила – було поранено, Ганну Іванівну Забашту (матір) – вбили німці, Грицько-старший (Григорій Іванович Забашта) смертю хоробрих поліг у бою на Орловсько-Курській дузі.

Минав час… Зник Бабенків хутір, й сліду не залишилося… Зникло й сусіднє село Забаштівка, сама лише назва в пам’яті як спогад про давній і чисельний колись чумацький рід….

Зараз у Василя Забашти велика сім’я – діти, онуки, правнуки. Всі «вибилися» в люди. Вони душею завжди поруч з талановитим художником. Рід Забашт не перестає жити й працювати.
КОСМОНАВТ-ИСПЫТАТЕЛЬ И.И. БАЧУРИН
Шило Алёна, ученица 10 класса

Берестовеньковской ООШ І-ІІІ ступеней

Красноградского района

Руководитель: Кандыбина Т. А.


Родился 29 января 1942 года в селе Берестовенька Красноградского района Харьковской области, Украинской ССР.

Умер 20 сентября 2011 года.

В 1959 году окончил 10 классов средней школы села Берестовенька.

В 1973 году окончил вечернее отделение «Взлет» Московского авиационного института (МАИ) имени Серго Орджоникидзе и получил специальность инженера-механика.

На службе в Советской Армии с 1959 года.

7 августа 1986 года был зачислен в группу космонавтов 4-го научно-испытательного управления ГКНИИ ВВС им.В.П.Чкалова. Одновременно с космической подготовкой занимался испытательной работой.

В мае 1990 года вместе с С.А.Горбиком выполнил первый коммерческий рейс на Ан-225 «Мрiя», доставив трактор Т-800, вес которого превышал 100 т, из Челябинска в Якутию.

В 1978 году был отобран в группу летчиков-испытателей ГКНИИ ВВС им.В.П.Чкалова для проведения атмосферных испытаний МТКК «Буран».

На заседании (МВКК) 12 февраля 1982 года ему была присвоена квалификация «космонавт-испытатель».

7 августа 1987 года приказом Министерства обороны СССР (МО) зачислен в образованную в 4-м Научно-испытательном управлении Чкаловского филиала ГКНИИ ВВС (в поселке Чкаловский Московской области) группу космонавтов-испытателей и назначен ее командиром.

Выполнил 6 полетов на самолете-аналоге БТС-02 в качестве командира экипажа.

С ноября 1990 по март 1992 года проходил подготовку в составе группы (вместе с А.С.Бородаем и Л.К. Каденюком) к полету на КК «Союз ТМ-спасатель» в качестве командира экипажа.

Летчик-испытатель 1-го класса (с 1975 года).

Инструктор парашютно-десантной подготовки (ПДП) ВВС.

Заслуженный летчик-испытатель СССР (1982).

Награжден орденом Красной Звезды, орденом «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» III степени (1990, за работу по программе «Буран») и 9-ю медалями.

Увлекался горными лыжами, шахматами, путешествиями, парашютным спортом.

Выполнили полет на самолете-лаборатории по предстоящему заданию без замечаний.

"Двойка" останавливается на полосе.

Корабль обступили радостные рабочие, техники, инженеры, руководители.

С благодарностью смотрю на тех, кто всю ночь проводил многочасовую автоматизированную подготовку "Двойки" к полету, и с внешней сдержанностью разделяю понятное профессионалам счастье творческой реализации каждого из них в совместном достижении.


Первый орбитальный полет корабля в автоматическом режиме без экипажа на борту завершен.

Мы поздравляем друг друга, видим восторг специалистов Центра управления полетом и гостей и вспоминаем тех, кто не сможет разделить с нами радость успеха. Двое из летчиков-испытателей "Двойки", Толя Левченко и Саша Щукин.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка