«Моя Батьківщина Україна» Харків 2012



Сторінка3/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

МАЛА РІЧКА З ТРЬОМА НАЗВАМИ
Литвин Анна, учениця 10 класу

Валківського ліцею імені О.С. Масельського,

член гуртка географів-краєзнавців

Харківської обласної станції юних туристів

Керівник: Вовк В.Ф.,

керівник гуртка географів-краєзнавців


По території Валківського району протікають більше десяти річок. Усі вони малі, а тому далеко не кожну річку можна знайти навіть на картах середнього масштабу. Проте один з цих водотоків можна вважати незвичайним : ця річка має три назви, і всі вони використовуються. Офіційна назва річки - Карамушна. Саме під нею вона фігурує у офіційних документах і науковій літературі. Так, наприклад, ця річка іменується у Програмі збереження малих річок Харківської області на період до 2016 року та екологічному паспорті Харківської області за 2010 рік. Але у Валківському районі цю річку так ніхто не називає. Значно поширеніша її назва - Болгар. Так її називають жителі Шарівської та Костівської сільських рад, через які протікає річка. Болгарем називає річку у своїй книзі «Валківська старовина» відомий валківський краєзнавець Іван Федорович Скотар. Під цією ж назвою вона фігурує у першому тому «Валківської енциклопедії» (автор - Іван Максимович Лисенко). До речі, назване видання містить карту Валківського району - чи не єдиний картографічний твір, на якому підписана назва цієї річки (рис. 1). І названа вона тут Болгар. Названа річка Болгар і у статтях «Валківський район» у Вікіпедії. А от назва «Карамушна» відсутня і а українському, і у російському варіантах Вікіпедії.

Жителі міста Валки та села Піски вживають третю назву Карамушної - Карамушкина річка. Цікаво дослідити походження кожної з назв. У першій з них - Карамушна - відслідковується корінь «кара» (у тюркських мовах це означає «чорний»). Друга назва річки - Болгар - згідно досліджень І.Ф. Скотаря, має давніше походження. Він пов’язує його з перебуванням на території Валківського району болгарів. Значно простіше пояснити появу третьої назви річки - Карамушкина. Прізвище Карамушка досить поширене у Валківському районі, причому найбільше його носіїв проживало саме у місті Валки та сусідніх селах - Катричівка і Гонтів Яр. Тому не дивно, що вже незрозуміла назва «Карамушна» валківчанами поступово була змінена на значно зрозумілішу і ближчу - Карамушкина.

Загадковість Карамушної посилюють і відомості про розташування її витоку. Більшість літературних джерел указують, що Болгар починається біля села Баранове (про витоки Карамушної у літературі не говориться). Такої точки зору дотримується, зокрема, автор «Валківської енциклопедії» І.М. Лисенко. Але на карті Валківського району, яка є у цій же книзі (вона ілюструє статтю «Валківський район»), добре видно, що Болгар починається значно східніше - у околицях села Хворостове. Що ж собою являє насправді річка Карамушна (Болгар) ? Установити її точний початок і довжину зараз неможливо. У її верхів’ях створено ставок, який затопив старий витік річки. Ставки затопили природні вигини течії річки (меандри) і зменшили її довжину (звідси можливі різні її оцінки). Зараз вона становить приблизно 13 км. Площа басейну ріки - приблизно 60 км². Ширина річища невелика, здебільшого не перевищує 1 - 3 м. Лише у пониззі біля с. Піски річка утворює озероподібні розширення шириною до 7 м. Долина Карамушної неширока. Навіть у пониззі вона не перевищує 600 м. Вона досить симетрична. Річкові тераси відсутні (це свідчить про молодість річкової долини), але заплава виражена добре. Її ширина досягає понад 300 м. Рослинність заплави вологолюбна. Трав’янисті рослини представлені болотними і частково лучними біоценозами. З трав особливо поширена осока. Заплава частково укрита деревами (верба, місцями вільха) та кущами (верболіз)

Карамушна має і значні проблеми. Лише Валки щороку скидають у неї понад 75 000 т практично неочищених вод. Тому ремонт очисних споруд і покращення якості очищення стічних вод, які скидаються у Карамушну, є одним із завдань, названих у Програмі збереження малих річок Харківської області на період до 2016 року.


ТЕРИТОРІЇ ВОВЧАНСЬКОГО РАЙОНУ ПЕРСПЕКТИВНІ ДО ЗАПОВІДУВАННЯ
Логвіненко Катерина, учениця 11 класу

Вовчанської ЗОШ-інтернату №5

Вовчанської районної ради

Керівник: Кобиліна І. В.,

вчитель географії
Природа – це національний скарб, єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усе, що ми з вами використовуємо, і те, що використовуватимуть наші нащадки, може дати передусім природа. Тому ми маємо з повагою ставитися до неї, до її скарбів, ретельно охороняти та відновлювати.

Порівнюючи розвиток природоохоронної діяльності в Україні з розвиненими країнами, ми визначили, що Україна потребує збільшення площ природно-заповідних комплексів і вдосконалення природоохоронного законодавства, тому ми вважаємо тему нашого дослідження досить актуальною.

Актуальність дослідження перспективних до природозаповідування території надзвичайно велика, особливо в час, коли екологічна криза набуває широкого розмаху. Ми повинні правильно оцінити можливості природно-заповідного фонду та працювати над його розширенням, з метою збереження флори і фауни для майбутніх поколінь.

Україні треба збільшити площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї країни, місцями – до 10 % території. Це стосується передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників.

Метою даної роботи є вивчення природно-заповідного фонду Вовчанського району Харківської області, виявлення та дослідження перспективних до природозаповідування територій району, популяризація матеріалів з географічного краєзнавства щодо природоохоронних територій та територій перспективних до природозаповідування та обґрунтування створення локальних екокоридорів.

Однією з форм екологічного виховання є організація екологічної стежинки, яка поєднує екологічну освіту і природоохоронне виховання учнів, ознайомлення з рідною природою, формування екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому природному середовищі.

Популяризація матеріалів з географічного краєзнавства, вивчення рослинного світу та ландшафтної структури рідного краю, виховання в учнів основ поведінки у природі та екологічної грамотності відбувається з допомогою пропонованого проекту екологічної стежинки «Мій край» в межах території перспективної до заповідування: ботанічний заказник місцевого значення «Петрівський».

Продуктивним може бути практично-екскурсійний напрямок використання екологічної стежинки «Мій край» - відпрацювання лабораторних і практичних робіт, науково-дослідницька робота, спортивно-оздоровча, ігрова, творча, проектна діяльність.

Створення навчальних екологічних стежок сприяє підвищенню наукового рівня шкільної освіти. Екологічна стежка – це перспективна навчальна територія, де школярі виконують роль вчителів, пропагандистів, трудівників, де формуються їх цивільні якості, активна життєва позиція.

Ми живемо на планеті Земля, вчимося, працюємо, відпочиваємо і, часто не замислюємося над тим, наскільки світ природи неповторний, прекрасний але край уразливий. Ми маємо зберегти його для прийдешніх поколінь.


ЛІКИ НАВКОЛО НАС
Матвієнко Вікторія, Тищук Тетяна,

учениці 10 класу Софіївської

Першої ЗОШ І-ІІІ ступенів

Близнюківського району,

члени гуртка «Юний еколог»

Близнюківського БДЮТ

Керівник: Петренко І. І., вчитель

біології, керівник гуртка «Юний еколог»


Лікарські рослини надзвичайно важливі, їх багато в нашому довкіллі. В роботі досліджено їх поширення на території Софіївської сільради Близнюківського району, значення, використання. Застосовано методи польових досліджень. У роботі описані ці рослини, представлені їхні фотографії та відзначені на карті району місця зростання.

До збору лікарських рослин слід приступати в той час, коли вони містять найбільшу кількість діючих речовин:



  • бруньки — збирають в період набрякання;

  • кору — в період руху соків;

  • листя — в період цвітіння рослин;

  • квіти — в період повного цвітіння;

  • корені — навесні і восени, після в'янення рослин.

Забороняється збирати:

  • сильно запилені,поїдені комахами, та пожовклі рослини;

  • біля залізничної колії;

  • навколо автомобільних доріг;

  • в районі звалищ побутових відходів;

  • на території, де були розміщені хімічні склади.

Ці місця позначено на супутниковій фотокарті території Софіївської сільської ради.

Категорії лікарських рослин

  1. Рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України. Збір строго заборонений, навіть для гербарію.

  2. Рідкісні рослини для нашої місцевості. Збір заборонено.

  3. Чисельність виду зменшилась внаслідок господарської діяльності людей. Збір обмежений.

  4. Доволі чисельні види,але не контрольоване масове збирання може призвести до зменшення їх кількості.

  5. Поширені багато чисельні види рослин, можна збирати в великій кількості.

  6. Вирощуються на полях та городах як сільськогосподарські культури. Збір не обмежений.

Лікарські рослини степу. Ми живимо у степовій зоні України. Степ – це тип рослинності, що об’єднує трав’яні угруповання,в складі яких переважають ксерофіти, формується в умовах рівнинного рельєфу і помірного клімату з холодною зимою і посушливим літом на чорноземних і каштанових ґрунтах. У роботі описано і представлено фотографії 15 рослин, та позначено місця їх зростання на карті.

Лікарські рослини луки. Лука – тип трав’янистої рослинності, утвореної в основному багаторічними мезофітами. Рослинність луки, на відміну від рослинності степу, розвивається протягом усього вегетаційного періоду, бо постійно зволожується підземними та дощовими водами. Представлено 8 рослин.

Лікарські рослини лісу. У Близнюківському районі та на території Софіївської сільської ради немає природних лісів, так як знаходяться в степовій зоні України, проте в 50 – 70-их роках минулого століття Близнюківською ЛМС (нині лісгосп) та колгоспом імені газети «Правда» ,з метою захисту ґрунтів від ерозії, було засаджено значні території полезахисними смугами та посаджено Роздолівський ліс. Ліс – один з основних типів рослинності, в якому головну роль відіграють дерева й чагарники. Описано 10 видів лікарських рослин даного угрупування.

Лікарські рослини саду. Навколо будинків біля дворів є сади – насадження багаторічних плодових, ягідних, декоративних та інших рослин. Красу та привабливість саду описано в багатьох творах художньої культури – літературі, музиці, живописі. В даному агроценозі представлено 6 рослин лікарського призначення.

Лікарські рослини квітника. Як сад, так і квітник, традиційно прикрашають житло людей. Квітник існує для того,щоб вирощувати квітково-декоративні рослини. 7 рослин мають лікарське значення.

Лікарські рослини городу. Усі мешканці сіл на своїх присадибних ділянках мають городи – земельні ділянки на яких вирощують для власних потреб сільськогосподарські рослини. Це, в основному, овочеві, баштанні, ягідні культури та ін. 8 рослин можуть бути використані як лікарські.

Лікарські рослини поля. Полеводство – галузь рослинництва, завданням якого є вирощування польових культур (зернових, технічних, кормових) для отримання продуктів харчування для населення, кормів для тваринництва та сировини для багатьох галузей промисловості. У роботі описано і представлено фотографії 5 рослин, та позначено на карті місця їх зростання.

Приблизний календар збирання лікарської сировини подано в роботі у вигляді таблиці. За діаграмою простежується зменшення витрат на ліки у сімейному бюджеті при використанні зазначених рослин.

Отже, лікарські рослини надзвичайно важливі, зростають навколо нас у природних і штучних угіддях. Їх необхідно досліджувати, охороняти, раціонально використовувати, дотримуючись строків та правил збору.
Парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва

загальнодержавного значення «НАТАЛІЇВСЬКИЙ»
Овчаренко Євган, учень 11 класу

Новомерчицького НВК Валківської

районної ради,член історико-краєзнавчого гуртка

Валківського районного ЦТКЕУМ

Керівник: Корецька Н. П., вчитель історії,

керівник історико-краєзнавчого гуртка


Поширене українське прізвище Харитоненко до революції стало в одному ряду з прізвищами відомого мецената Третьякова, фабриканта Морозова і мільйонера Терещенка. Має це прізвище відношення і до нашого дослідження, бо саме династія Харитоненків зробила значний внесок в історії розвитку Наталіївки.

У 1884 році на піщаних берегах річки Мерчик у вікових дібровах за селом Мерефа Харитоненко закладає маєток, якому судилося вписати нову сторінку в історію культурного життя не тільки Харківщини, але й усієї Росії, і називає його на честь молодшої внучки - Наталівкою. З властивою йому енергією береться Іван Герасимович за перетворення цього дикого куточка – серед вікових дубів і сосен, що зметнулися увись, будуються оранжереї, манеж, інші господарські споруди, закладається парк. Ростуть тут переважно сосни віком від 70 до 100 років, а також зовсім молоді дерева. Зелені крони сосен та їх червоно-жовті стовбури складають цікаву композицію.

Тут зустрічаються окремі екземпляри дуба черешчатого віком від 300 до 400 років. Колекція вічнозелених екзотів включає цінну декоративну породу – сосну Веймутова, яка має тонку, м’яку та довгу хвою. Стовбур цього дерева, покритий сірою корою, вінчає густа пірамідальна крона.

Прикрасою парку є сибірська та одноколірна піхти, які привезли на Харківщину з Красноярського краю та Північної Америки.

Сибірську піхту можна побачити поруч з фонтаном, який споруджений на тому місці, де в минулому стояв будинок господарів маєтку.

Місцеві жителі пишаються тутешньою колекцією лип, яка включає кавказський, кримський, дрібнолистий та великолистий види. Дуже цінним є клен Шведлера, який восени привертає увагу яскраво-червоним листям.

Головною прикрасою парку стала каштанова алея, яка простяглася через весь парк аж до самої річки . На той час для України каштани були екзотичною рослиною. На жаль, багато могутніх каштанів цієї алеї загинули.

Парк славився не лише рідкісними деревами, але й яскравими екзотичними квітами. У парку велика кількість сосен, яка прикрашає його золотистістю стовбурів і зеленою кроною.

Логічним продовженням Наталіївського парку в минулому був сад карликових сортів різних порід плодових дерев, який знаходився на родючих ґрунтах неподалік від Наталівки.

Цікавою, славною виявилася історія заснування та розвитку церкви в Наталівці. На початку ХХ століття в Росії спостерігається широке будівництво цивільних та культових споруд у так званому «російському стилі». Фінансували таке будівництво меценати-капіталісти – Мамонтов, Морозов та інші. З цією метою Харитоненко залучив кращі творчі сили.

Господар Наталівки, що володів не тільки грошима, але і смаком, запросив сюди працювати архітекторів Щусева і Рухлядєва, скульпторів Коненкова і Матвєєва, художника Савінова. Справжньою перлиною садиби стала церква Найусемилостивішого Спаса, побудована спеціально для розміщення прекрасної колекції староруського мистецтва і рідкісних ікон, які складали предмет особливої гордості господаря.

Перлина садиби — церква Спаса, збудована у 1911—1913 роках, виконана у старо-псковсько-новгородському стилі. Її зовнішні стіни прикрашені шістнадцятьма рельєфними розетками із зображенням святих та декоративним орнаментом роботи видатного скульптора О. Матвеєва.

У 1913 році для храму на замовлення господаря С. Коненков виконав двометровий барельєф «Розп'яття» і залишив на стіні свій автограф. Тоді ж у кладку стін були вмонтовані середньовічні рельєфи, привезені з Європи, а в інтер'єрі помістили рідкісний експонат — хрест, витесаний з каменю близько 900 років тому. Поряд з церквою Спаса незвичайної форми дзвінниця, схожа на вісім стовбурів дерев, що здійнялися догори, злилися разом, і на них одягли давньоруський шолом. Дзвіниця з'єднана з храмом переходом.

Церква Спаса стала не просто присадибною церквою, а й храмом-музеєм з унікальною колекцією старовинних ікон XII—XVII століть та інших предметів церковної старовини, що їх зібрав І.Харитоненко. Особливу цінність мали дев'ять ікон майстрів новгородської іконописної школи XV—XVI століть.

Він відкривається не відразу, потрібно пройти трохи углиб. Будівля церкви Найусемилостивішого Спаса така, що храм начебто гармонує з тим, що його оточує, але проте стоїть осібно. Світлий, ажурний він не схожий ні на одну іншу церкву.

У 1920 році в колишньому господарстві П І. Харитоненка був створений радгосп „Наталівка”. У 1924 році Наталіївський маєток був переданий раді профспілок, тут розмістився Володимирівський протитуберкульозний санаторій. А в церкві Спаса з 1920 року функціонував музей давньоруського мистецтва.

"Всеукраїнський староста" Г.І. Петровський, побувавши в Наталіївському музеї, відзначив значущість архітектурного шедевру, зібраних там експонатів, і в книзі відвідувачів записав: "Сохранить и расширить музей нужно затем, чтобы молодое поколение училось, видело прежнюю культуру и создавало свою”.

3 того часу пройшли десятиліття, і можна уже констатувати, що цей музей не лише не розширився, але й не зберігся. У 1934 році він був закритий, а його експонати передані в інші музеї. Багато з них було втрачено під час Великої Вітчизняної війни. Чи міг знати Іван Харитоненко, помираючи від туберкульозу, що саме в його маєтку буде протитуберкульозний диспансер, де лікуватимуть таких хворих, як був він.


ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ НОВОМЕРЧИЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ЯК СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ГАЛИЦЬКО-СЛОБОЖАНСЬКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО КОРИДОРУ
Огер Микола, учень 9 класу

Новомерчицького НВК

Валківської районної ради,

член гуртка «Географів- краєзнавців»

Валківського ЦТКЕУМ

Керівник: Вовк В.Ф,

керівник гуртка «Географів-краєзнавців»
Однією з глобальних проблем людства є екологічна. Прояви її багатогранні. Прикладом одного з них є збіднення генофонду планети. Цей бік глобальної екологічної проблеми проявляється у вигляді не тільки планетарного, а й локальних масштабів. Так, на території України зменшується чисельність багатьох видів тварин і рослин, скорочуються ареали їх поширення. Усе більше видів живих організмів заноситься до Червоної книги України.

З метою покращення ситуації було прийнято Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки. На її виконання були прийняті і затверджені регіональні програми формування екологічної мережі, зокрема Програма формування національної екологічної мережі у Харківській області на 2002 – 2015 роки. Названа Програма знайшла своє відображення і на території Валківського району та Новомерчицької сільської ради, де буди створені два нових об’єкти ПЗФ – ботанічний заказник «Мокромерчицький» та заповідне урочище «Новомерчицьке». У 2007 р. до Новомерчицької сільської ради надійшло звернення Державного управління охорони навколишнього середовища в Харківській області з проханням про надання згоди на створення на території сільської ради двох нових об’єктів ПЗФ ботанічного заказника місцевого значення «Мокромерчицький» та заповідного урочища «Новомерчицьке». Питання було розглянуте, але відповідь була негативна. Депутати сільської ради відмовились надати необхідний дозвіл. Причиною відмови у наданні згоди на створення ботанічного заказника було те, що дана територія епізодично використовується місцевими жителями для випасу великої рогатої худоби. Створення ж заповідного урочища, на думку депутатів, могло б завадити реалізації прав на господарську діяльність окремих місцевих жителів, власників земельних паїв, які межують із заповідним урочищем. Оскільки ці земельні паї являють собою фруктовий сад, то існує необхідність обробки їх отрутохімікатами. Як наслідок, у депутатів існували побоювання, що природоохоронні органи заборонять це здійснювати.

Слід зазначити, що жителі села Новий Мерчик постійно скаржаться на погіршення екологічного стану довкілля через викиди, які здійснюються у результаті освоєння Юліївського і Наріжнянського нафтогазоносних родовищ. Тому посилення природоохоронних заходів на даній території необхідне. У березні 2010 р. питання про надання згоди на створення ботанічного заказника «Мокромерчицький» та заповідного урочища «Новомерчицьке» було розглянуто на сесії Валківської районної ради. Згода була надана, і на території Новомерчицької сільської ради з’явились два об’єкти ПЗФ. Ботанічний заказник місцевого значення Мокромерчицький невеликий. Його площа усього 7,6 га. Він розташований на правому, корінному, борту долини річки Мокрий Мерчик, майже на межі Валківського і Богодухівського районів. Тут на невеликій ділянці збереглися у непорушеному стані біоценози лучних степів. Заповідне урочище «Новомерчицьке», як і більшість інших подібних об’єктів Валківського району, займає невелику (11,8 га) площу на правобережжі річки Мокрий Мерчик на захід від сільської амбулаторії сімейного лікаря. Його територія затиснена між садом бувшого радгоспу «Україна» (на півночі) та річищем річки (на півдні). На відміну від ботанічного заказника, заповідне урочище охоплює не корінний берег, а частину заплави річки, розташовану майже навпроти гирла балки Глибока.

Зміни природних ландшафтів приміської зони, іх збереження та відтворення. «Альошкіна балка»
Пошукова група учнів

Харківського ліцею № 161 «Імпульс»

Харківської міської ради

Керівник: Бутенко О. С.,

вчитель географії
Земля - не тільки простір виробничої діяльності, а й простір людського життя взагалі. Землі оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення перебувають у найбільш занедбаному стані, без чітких меж на місцевості, що дає право сумніватися у достовірності їх кількісного та якісного обліку. Для запобігання негативних наслідків антропогенного впливу на ці землі потрібно вести екологічний моніторинг. Два роки поспіль протягом літніх канікул група учнів досліджує стан природних об’єктів с. Бобрівка.

«Чи дійсно в інтересах Батьківщини

і всього народу — знищити ті останні залишки,

які випадково до цього часу збереглися?»

В. І. Талієв

Закон України "Про екологічну мережу" (2005р). містить принципи формування, збереження та використання екомережі. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу (екокоридори, просторово обмежені долинами річок, які об'єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин). Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території ті, де вживаються заходи щодо відтворення їх первинного стану.



Село Бо́брівка 50°02′51″ пн. ш. 36°23′48″ сх. д. За радянських часів тут була молочно - товарна ферма, на подвір’ях селян декілька десятків голів великої рогатої худоби, яка випасалась на луках. Луки викошувались. Зараз немає жодної корови, на луках утворились смітники. Вздовж ручаю на схилах був березовий ліс, але 25 років тому ці землі роздали під дачні кооперативи, лісові насадження знищили. Поля навколо села оточені лісосмугами. Значні площі угідь навколо Бобрівки зайняті багаторічними травами (люцерна, конюшина та ін.), також вирощують ячмінь, кукурудзу на зерно, пшеницю, сою.

Ставок не використовується для зрошування полів, а використовується як зона відпочинку, жителі Північної Салтівки масово приїздять влітку його береги і перетворили на смітник, автотранспорт миють в ставку, купають собак, гучно лунає музика, це має шкідливий вплив на екосистему. На лівому березі орендатори ставка влаштували платні сижі для рибалок. Бетонна огорожа разом із дорогою відокремлює землі заказника від ставка, не дозволяє вільно пересуватись тваринам із субаквальної зони, перешкоджає міграції жаб, черепах, вужів та інших.



Ключові території «ботанічний заказник Альошкина балка» Заказник місцевого значення, Альошкина балка (або Альошкина дача) об'єкт природно-заповідного фонду Харківської області загальною площею 6,0 га, біля с. Бобрівка Харківського району. Керуюча організація ДГ «Кутузівка» УкрНДІ тваринництва ААНУ. Урочище знаходиться на лівому березі ручаю, на схилах південної експозиції, з півдня обмежується дорогою з твердим покриттям, яку було збудовано в 2009 році, ставком. На півночі сільськогосподарські угіддя, на захід і схід новозбудовані котеджі, та дачний кооператив. Середня висота над рівнем моря 150 метрів. Балка має круті схили, розгалужується ярами Навесні тут утворюються тимчасові водотоки, місце, де балка з’єднується із ставком замулений залив (конус виносу). Ґрунти чорноземні на важких суглинках, невеликої потужності, часто спостерігаються виходи на поверхню материнської породи (глин).

Унікальна для Харківщини ділянка лучного степу, що збереглася на схилах балки. Рослинний покрив відрізнявся значним ценотичним і флористичним різноманіттям. Зростали первоцвіти, сон-трава, фрагменти формацій п'яти видів ковили (зокрема, ковила Лессінга), кринітарії волохатої занесених до Зеленої книги України. Рідкісну флору представляли 16 видів. Під час експедиції було виявлено наступні види степових і лучних рослин: шипшина , жарновець, дрок красильний, вівсюг звичайний, мишій сизий, метлюг звичайний, бересклет, глід, пирій повзучий, кульбаба осіння, реп’яшок звичайний, просвірник лісовий(мальва лісова), герань болотна, Іван чай, волошка синя, волошка лучна, цикорій (Петрові батоги), пижмо, мати й мачуха, оман високий (девясил), тополя, раїна, дуб, верба, терен, бузина чорна, акація, барвінок, кропива глуха, шавлія лікарська, ковила, деревій, хвощ лучний, полин звичайний, холодо́к лікарський, дзвоники, сокирки та ін.

Збереглося багато тварин. Світ комах представляють богомол, бражник мертва голова, махаон, адмірал, денне павичеве око; кропив’янка, сонцевик будяковий, лісова голуб’янка, білан капустяний, шершень, джміль, оса, жук олень, хрущ, бронзівка золотиста та ін..

В субаквальній зоні є жаби, п’явки, вужі, болотяні черепахи. В ставку та ручаї щука, короп, карась, верховодка, мідія .

Спостереження за птахами протягом літніх канікул дало нам можливість визначити навколо с. Бобрівки наступні види: канюк, боривітер степовий, сова сіра (рос. Неясить), сич хатній, ворона сіра, грак, крук, ґава, сорока, крижень, чирянка мала, курочка водяна, лиска, чапля сіра, шугайчик, лелека, деркач, мартин звичайний, куріпка, припутень або вяхир, горлиця, зозуля, одуд, рибалочка (рос. зимородок), дятел, стриж, ластівка міська, ластівка сільська, жайворонок польовий, посмітюха (чубатий жайворонок), плиска жовта і чорноголова(трясогузка), сорокопуд, сойка, дрізд, шпак, горихвістка, соловей, синьошийка (варакуша), повзик, вівчарик (рос. пєночка), горобець польовий горобець хатній, синиця велика, синиця блакитна, щиглик, коноплянка, костогриз (дубонос), вівсянка звичайна, вивільга, (рос. іволга), камишовка. Бачили тварин: кабан, заєць, білогрудка (куниця кам’яна), сліпак, ховрах, ондатра, норка американська, вуж, хом’як, їжак, полівка, бурозубка.

В 2011 році з’явився стенд, що дане урочище має заповідний статус. Навколо заказника встановлено бетонні і дерев’яні стовпи.

Навесні 2012 року стенд зник, стовпи огорожі так само зникли а натомість будується особняк і дорога до нього. Уже через рік ландшафт змінився до невпізнанності. Чоловік, що керував будівельними роботами на наше питання, де починається заповідна зона, відповів, що не знає про заповідник нічого.

ВІДНОВЛЮВАНІ ТЕРИТОРІЇ (від зупинки трамвая Льва Толстого, до окружної дороги міста. Попри те, що наприкінці 80 років громадськість міста виступала проти забудови цих родючих чорноземів Частково вони забудовані, частково віддані під огороди для городян. Дуже швидко ґрунти були виснажені (монокультурне землеробство, короткострокова оренда не спонукає людей до внесення в ґрунт органічних добрив), люди покинули обробляти близько 70 відсотків розданої землі.

Спочатку на покинутих городах з’явились бур’яни - тобто рослини піонери, а пізніше відродились степові різнотрав’я. Нажаль ці ландшафти восени і навесні страждають від підпалів, які є нищівними як для відродження первинного степу з його видовим різноманіттям тварин і рослин, так і власне для родючості ґрунтів. Загрозу також несе зміна меж міста. Ці території напевно вже мають прихованих власників.



СПОЛУЧНІ І БУФЕРНІ ТЕРИТОРІЇ. Жалюгідним є сучасний стан лісопосадок, замість функції екологічного коридору, який пов’язує природно-антропогенні комплекси міста і передмістя, перетворились на суцільні сміттєзвалища, де є і побутове сміття і будівельне сміття, і навіть трупи тварин. В такому ж стані перебувають долини річок. Довгий час кооператив медпрацівників «Лілія» мав звалище на відстані 20 метрів від власної криниці, звалище було вивезено в 2010 році.

Загрози, які виникають при такому землекористуванні це не тільки якість питної води, ерозія, суховії, втрати родючості ґрунтів, пожежі на смітниках, це ще і біологічна небезпека.

Поширення амброзії (з грец. «безсмертної»)набуло катастрофічних наслідків (батьківщина рослини - Північна Америка). На полях, поміж рядками кукурудзи, серед багаторічних трав, вздовж доріг та стежок амброзія квітне суцільним килимом. В той час як стрімко збільшується кількість алергіків, які страждають на нежить, бронхіт, астму спричинені нею в період з липня по жовтень. А ще амброзія надмірно висушує і виснажує ґрунти. Розвиваючи велику надземну масу, амброзія здатна в польових умовах витісняти і пригнічувати бур'яни та культурні рослини. На утворення 1 тонни сухої речовини Амброзії відбирається з ґрунту 950 тонн води, вдвічі більше, ніж пшениця, в втричі, — ніж кукурудза. При густоті до 20 рослин на 1кв.метрі виноситься з ґрунту 135 кг/га азоту,40 кг/га фосфору, 157 кг/га калію, що в два-три рази більше, ніж пшеницею та кукурудзою. За середньої забур'яненості Амброзією урожай соняшнику знижується на 40 %, кукурудзи— 35 %. Амброзія досягає 2 м. висоти, щільність сходів може досягти до 5—7 тис. шт, а фіто маса— до 10 тонн на гектар, до того ж вона містить ряд гірких речовин, що погіршують смакові якості молока і молочних продуктів при поїданні рослин коровами. Та найбільше її на полі з багаторічними травами, яке починається біля окружної дороги.

Біологічне забруднення це також: сарана, колорадський жук, американський білий метелик. Жук-хлібний винищив пшеничне поле в 2010 році, врожай навіть не збирали, а переорали. Саме біологічне різноманіття, комплексний захист природно-територіальних комплексів від антропогенних і природних небезпек, запорука здорового довкілля.



Пропонуємо убезпечити території навколо села Бобрівка від постійних рейдерських атак і хижацького розбазарювання. Розширити межі природоохоронної території і включити в неї луки вздовж ручаю та лісопосадки як невід’ємну складову частину екомережі. Посилити екологічний контроль за природо користувачами (як окремими громадянами, так і садовими кооперативами, військовими, орендарями ставка, орендарями сільськогосподарських угідь).Особливо в період масових підпалів степової і лучної рослинності та спалення соломи на полях. Посилити просвітницьку роботу серед населення і відпочивальників, ознайомити їх з видами рослин і тварин , що охороняються, необхідністю комплексного збереження ландшафтів. Організувати вивезення і утилізацію сміття.
ПРИРОДООХОРОННИЙ ФОНД

ЗАЧЕПИЛІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Сало Михайло, учень 10 класу

Зачепилівського ліцею, вихованець гуртка

«Юний ерудит» Зачепилівського

РБДЮТ Зчептлівського району

Керівник: Буланов Ю. І.,

методист Зачепилівського РБДЮТ


На території Зачепилівського району створено п’ять заказників місцевого значення. Площа територій природно-заповідного фонду становить 1377,6 га (1,74% від загальної площі району).

Завдяки унікальному ландшафту і своєрідному рослинному світу на території заказника «Російський Орчик» зберігся багатий тваринний світ, представлений 260 видами наземних хребетних. Серед них 17 видів є «червонокнижними», 7 занесені в Європейський червоний список, 19 видів вважаються регіонально рідкісними. Тут живуть куниця лісова, косуля і лось, єнотовидна собака, ондатра, борсук, горностай, вовк. В районі заказника зустрічаються такі рідкісні види тварин, як видра і тхір-перев'язка. Серед цінних видів тварин можна виділити тхора степового, лисицю звичайну, кабана та ін..

Царство пернатих представлене 192 видами птахів. Це місце постійного проживання і гніздування багатьох рідкісних видів. Тут зустрічається чапля велика біла, чапля жовта, лелека чорний, підорлик великий, кулик-сорока, сорокопут сірий, колпиця. Заказник «Російський Орчик» охороняє водно-болотні угіддя озеро Капінерне, заливи і стариці річки Оріль. Тут знаходиться одна з найбільших в регіоні колоній сірої чаплі, єдина колонія квакш, великі колонії водно - болотних птахів (крячок чорних і білокрилих). Деякі з птахів занесені в Червону книгу України: ходуличник, журавель сірий, орел-карлик.

Територію заказника можна розділити на три частини.

Перша – урочище «Орчик», розміщене біля річки Оріль, нижче місця впадання в неї річки Орчик. 80% цього урочища розміщено на піщаній місцевості, на якій ростуть сосни віком 30-40 років. Вздовж річки Оріль та її старець сформувались ліси, свіжі та вологі діброви, вільшаники, луки.

Друга частина – урочище «Капонірне», яке розташоване в двох кілометрах на північ від урочища «Орчик». Це старовинне урочище з заболоченими прісноводними озерами. Рослинність тут типово болотна. Живуть лисухи, чирки-тріскунці, ходуличники та пеганки. Також поселились сірі гуси, сірі журавлі, малі, білі чаплі. Це єдине місце в Харківській області, де сформувався унікальний комплекс рідкісних зникаючих видів птахів. Тут вперше в нашій області пара лебедів-шипунів збудувала гніздо. Недарма складена легенда, що кожний лебідь має свою пару і своє озеро. Ці лебеді облюбували собі «Капонірне».

В заказнику «Російський Орчик» на березі річки Оріль колоніями селились сірі чаплі. Дякуючи цьому 39,9 га території нашого Зачепилівського району перетворились в зоологічний заказник. В тому місці, де сходяться три області, «Три півні» - Харківська, Полтавська, Дніпропетровська, – були сприятливі умови гніздування сірих чапель. Вони будували свої гнізда із вільхи, яка росла близько від берега. Але тут же поселились і ондатри. Їх кількість швидко росла, і вони стали серйозною загрозою для сірих чапель. Поступово птахи покинули цю територію.

Третя частина заказника – урочище «Турецький вал», що розташоване на відстані 2 км від села Зарічне і являє собою пасовище, адже територія заказника це не тільки ліс, але й пирійно-ковильний степ. Ґрунти тут переважно - чорноземи. У цьому урочищі мешкають степові комахи, метелики, дикі бджоли, джмелі, які опилюють сільськогосподарські рослини.

Заповідний об’єкт «Улянівський» створений для збереження ентомофауни та збільшення врожайності сільськогосподарських культур. Ентомофауна представлена дикими бджолами, ентомофагами, джмелями, метеликами. Рослинність - степова.

Заказник «Шевченків яр» розташований на відстані півтора два кілометра на північ від села Улянівки ентомофауна – бджоли, оси, джмелі, земляні бджоли, які є корисними комахами – за полювачами люцерни та інших сільськогосподарських культур.

Гідрологічний заказник місцевого значення « Орільський» створений з метою збереження фрагменту заплави річки Оріль з озерами, старицями болотами, з комплексом лучної та водно-болотної рослинності. Завдання ми заказника є збереження природної рослинності яка захищає заплаву від руйнування та забруднення.

Орнітологічний заказник «Займанський» оголошений з метою збереження та охорони унікальних водно-болотного та лучного орнітокомплексів, які за видовим різноманіттям і чисельністю гніздових і пролітних птахів не мають аналогів в області.

Охорона і раціональне використання природи є необхідною умовою збереження життя на нашій планеті.
Ґрунти Харківщини. Види. Характеристика. Охорона.
Туренко В’ячеслав, учень 10 класу

Ізюмської ЗОШ І-ІІІ ступенів №11

Ізюмської міської ради

Керівник: Зубко Г. А.,

вчитель географії
Грунт – це тонкий, нетривкий шар сипкого матеріалу, що вкриває гірські породи. Без нього континенти були б майже повністю позбавлені рослинності і тваринного світу. Сьогодні діяльність людини завдає великої шкоди цьому життєво важливому елементу природи в усьому світі.
Найбільш страждає верхній, родючий шар ґрунту, погіршується його якість. Все це через надто інтенсивне використання. Врожаї сільськогосподарських культур за останні роки постійно зменшуються. Найбільший ворог для ґрунтів це ерозія. Є природна ерозія, є ґрунтова ерозія, викликана безгосподарним ставленням до землі. Водна ерозія особливо розвинена на горбистій поверхні та крутих схилах. Посилення цієї ерозії зумовлено зменшенням лісів, особливо на схилах. Наслідком водної ерозії є утворення ярів. Яри утруднюють механічну обробку ґрунту, транспортне сполучення, знижують рівень ґрунтових вод, яружними виносами замулюються водойми.

Вітрова ерозія завдає ґрунтам великих збитків. Вона руйнує верхній, найбільш родючий шар ґрунту внаслідок видування дрібних часточок. Це призводить до оголення коренів або засипання рослин, тобто до їх загибелі. Від вітрової ерозії страждає майже 40% орних, переважно чорноземних ґрунтів. Виникненню вітрової ерозії сприяють посухи, сильні вітри та неправильні агротехнічні заходи. Оголені, незахищені рослинністю верхні шари ґрунтів видуваються. Щоб запобігти вітровій ерозії, грунт закріплюють рослинністю, застосовують полезахисні смуги. Стійкими до посух деревами є: горіх, акація, абрикос, вишня. Велику роль у боротьбі з ерозіями мають ліси, які зберігають вологу, зупиняють вітри. Ґрунти деградують у всьому світі. Сучасна людина здатна зруйнувати грунт за 1-2 роки, а для утворення його потрібно, як відомо, не менш ніж 100 років. Нині у нас внаслідок надмірної експлуатації та забруднення виведено з ладу близько 60% наших чорноземів. Основна причина такої деградації – це ерозія.

Важливе значення для захисту ґрунтів має терасування схилів, на горбах. Схили використовують під багаторічні трави, сади, виноградники. Правильна обробка ґрунтів, водозатримання, сівозміни, регулярне внесення добрив, рихлення, обережне боронування – все це має за мету: зростає вміст гумусу, поліпшується структура та гідрофізичні властивості ґрунтів, покращується їх родючість.

ГЕОГРАФІЯ РІДНОГО КРАЮ
Учні 2-5 класів

Шебелинської ЗОШ I-II ступенів

Балаклійського району

Керівник: Буніна Л.О.,



учитель біології та хімії
Екологічна освіта та виховання охоплюють усі форми організації навчально-виховного процесу які спрямовані на свідоме розуміння явищ,що відбуваються в природі в результаті людської діяльності. До нових форм і методів екологічного виховання належить організація екологічної стежки, яка поєднує екологічну освіту і природоохоронне виховання учнів,знайомлення з рідною природою,формування в навколишньому середовищі. Екологічна стежка - різновид організаційного маршруту на місцевості задля пропаганди охорони довкілля, виховання екологічної культури. Поєднання краси первісного лісостепу і штучних ландшафтів можна спостерігати на маршруті екологічної стежки - це і є актуальність нашої теми. Об’єктами нашого дослідження були : шкільне подвір’я,лісосмуга, річка, криниця. Довжина нашого маршруту 2 км 500м.Пеша наша була зупинка : «Шкільне подвір’я».На нашому подвір’ї ростуть білокірі берізки, старі дуби, ялини,сосни. Кожного року наші випускники насаджують молоді саджанці ялинок. Перед центральним входом – море квітів. Це дивовижні тюльпани,чорнобривці та фіалки. Неподалік яблуневий сад, який кожного разу дивує нас своїми плодами. Ми вийшли зі шкільного подвір’я і потрапили на лісосмугу. В наших краях дуже багато росте підсніжників, пролісків перших первоцвітів. Ми організували фотовікторину, створили перші виставки про рідкісні рослини. Увесь знайдений матеріал збираємо в папку «Ранньоквітучі рослини нашого краю».Проходячи через лісосмугу можна побачити голосний щебет пернатих. Це шпаки ,синиці та красиві лелеки. Ми провели дослідження за лелеками та дізналися ,що в нашому селі чисельність особин лелек коливається ,але не падає. Збираємо про лелек цікаві факти, розповіді очевидців, описи народних традицій, та використовуємо на різноманітних заходах з охорони природи. За 500 м від села знаходиться річка Шебелинка. Ось тут росли не тільки очерет ,але й рогіз, стрілолист. Поверхню води вкривали ряска, латаття,над водою плавали бабки, метелики, та невдовзі мальовничий куточок природи перетворився на очеретові зарості. Зараз наша увага до річки особлива. Ми із захопленням прибираємо наше село, очищуємо береги водойми від сміття. В школі створили правила користування сміттям і чітко їх дотримуємося. Рухаємося далі до зелених насаджень - лісу. Ми знайшли в лісі багато грибів, дізналися від вчителя про тварин лісу,та проходячи через ліс нашу увагу приділив мурашник. Звернули увагу на те, що біля мурашника росли кущі малини,шипшини,ягоди яких у двічі більші. Спостерігаючи ми зрозуміли ,що мурашки покращують структуру лісового грунту, ,що допомагають утворенню гумусового шару. Разом з вчителем створили пам’ятку,щодо збереження природи в лісі. По ходу шкільної екологічної стежки знайшли крихітне джерело. Очищення , охорона, піклування про природні джерела – одне іще поле діяльності для наших учнів. Нам стало цікаво забрудненість води з криниці. Проводячи досліди ,визначили ,що вода чиста, в неї не впадають забруднені стоки вод,має чудову прозорість, та приємний запах. Час повертатися до, школи,ми стомилися ,але задоволені й щасливі, бо дізналися про природу рідного краю, навчилися спостерігати за живими об’єктами в природі,вести пошукову діяльність, проводити в умовах шкільної лабораторії дослідження. Виходячи із цього ми зробили висновок: любіть природу –і вона відплатить вам тим самим. Спостережлива людина пізнає секрети й закони природи,які допоможуть їй у житті.
Територіальні особливості розвитку сільського господарства Первомайського району
Христосов Михайло, учень 11 класу

Більшовицької гімназії

Первомайського району

Керівник: Христосова О. Ю.,

вчитель української мови та літератури
Найважливішою ланкою АПК Первомайського району є її високо інтенсивне, багатогалузеве сільське господарство.

В народногосподарському комплексі Первомайського району на сільськогосподарське виробництво припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16 – 22% доходу району.

Сільські виробники орієнтуються на ринкові відносини. Продовжується проведення реформування земельних та майнових відносин. Триває робота по заміні земельних сертифікатів на державні акти на право приватної власності на землю.

Аграрний сектор складається із 105 підприємств, які займаються сільськогосподарським виробництвом, а саме: 20 приватних підприємств, 17 господарських товариств, 41 фермерське господарство та 27 інших суб’єктів господарювання.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі – рослинництво і тваринництво.

Рослинництво Первомайського району спеціалізується на вирощуванні різноманітних культурних рослин.

Виробничі особливості рослинництва, окремі його галузі, їх значення для господарства країни зумовлюють певну структуру посівних площ. У період з 2005 року по 2010 рік підвищилася частка земельних угідь, зайнятих технічними культурами, а зменшилась площа зернових і кормових культур, тоді, як овоче-баштанних залишається майже стабільною. Так у 2005 році кормові культури займали 9,6 % посівних площ, а у 2010 – 2,3 %, технічні - 22,3% і 28,4 % , картопля та овоче-баштанні - 5,3 % і 4,5%, а більш ніж половину (62,8% і 64,8% посівних площ) займали зернові культури.

У Первомайському районі вирощують, як озимі так і ярі культури. Але найбільше – озимої пшениці, яка на чорноземах дає високі врожаї ( у 2009 році середня урожайність становила 30,2 ц/га). Вона займає 47,3 % усієї площі зернових. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до загибелі посівів озимої пшениці і доводиться пересівати їх ярою (хоча урожайність її значно нижча 13 ц/га).

У структурі валової продукції сільського господарства Первомайського району тваринництво становить понад 38%. Основні його галузі – скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство та птахівництво.

Тваринництво покликане задовольняти потреби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби легкої та інших галузей промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини. На жаль, у Первомайському районі за останні роки зменшилось поголів’я худоби, її продуктивність. У свою чергу, інтенсивний розвиток тваринництва вимагає докорінних змін у землеробстві, дальшого поглиблення його спеціалізації, зміцнення кормової бази. Дослідження показують, що Первомайський район має великі можливості для значного підвищення продуктивності тваринництва шляхом раціонального розміщення галузі, розширення кормової бази, поліпшення організації виробництва і праці, вдосконалення племінної роботи та ветеринарного обслуговування.

У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.
Соціально-економічний стан земських лікарів Харківської губернії
Черкашина Анастасія, Серезньова Лариса,

учениці 8 класу Мереф’янської

ЗОШ І-ІІІ ступенів №6

Харківської районної ради

Керівник: Терещенко О.Л.,

вчитель історії


Земська інтелігенція, як визначена соціальна група, стала створюватися з кінця 60-х років ХІХ століття. Неграмотність багатомільйонного селянства, відсутність санітарних норм, розгул епідемій, які винищували сотні тисяч людей, бездоріжжя – усе це створювало перешкоду розвиткові капіталізму. Необхідність впровадження початків народної охорони здоров'я й освіти, поліпшення всього місцевого господарства ставилося на порядок денний усім ходом соціально - економічного розвитку країни.

Однак, згодом всі земства зайнялися організацією медичної допомоги." "Вже в перший рік існування земств (1865р.) у 18 губерніях на службу було запрошено 50 лікарів. У 1866 – в 29 губерніях працювало 283 лікарі, а в 1870 кількість їх у 33 губерніях досягла 599 чол....У 1875році на земській роботі знаходилось 904 лікарі, у 1885році – 1347 чоловік." "За віком це – лікарі переважно молоді, 75% їх не старше 40 років. Середній щорічний розмір винагороди за службу – 1315 крб." У всіх лікарів була вища медична освіта, а іноді й ступінь доктора медицини. Жоден студент, який не закінчив повного курсу університету чи Медико-хірургічної академії, не міг стати лікарем. Отримати службу не міг лікар, який закінчив будь-який вищий навчальний заклад за кордоном, і навіть той, який мав там практику, якщо він в Росії не склав знову належних іспитів. Як у перші роки земства, так і пізніше лікарі були найосвіченішою земською інтелігенцією, про що говорить “Відомість про число штатних медичних та фармацевтичних чиновників при установі Харківського приказу Громадської Опіки у 1889р.” , що підтверджується наступною таблицею


Штат

Поход-

ження


Місце навчання

Вчена

ступінь


Штатне

жалування (серебром)



1.Старший лікар та член Ради лікарні. Радник та кавелер Михайло Петрович, син Серебрякова.

дворянин



Харківський

університет




Лікар 1-го відділення


436 крб.


2. Ординатори: ординатор і інспектор фельдшерської школи Дмитро Олексійович, син Котелевського;

 Владислав Антонович, син Івицького.

 Каверій Антонович,

син Бернацького

дворянин

дворянин
дворянин




Харківський

університет

Московський

університет

Харківський

університет



Лікар

Лікар


Лікар

300 крб.

260 крб.

260 крб.


3.Управляючий аптекою, титулярний радник Леонід Іванович син Надлера.

міщанин


Дерптський

університет



Провізор

214 крб.

50 коп.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка