Моє рідне, моє любе ти, село, До Дніпра води напитись прилягло…



Скачати 53.99 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір53.99 Kb.
Моє рідне, моє любе ти, село,

До Дніпра води напитись прилягло…



Дніпро… Річка мого дитинства. Та не тільки мого. Це річка дитинства моїх батьків, дідуся та бабусі, їх батьків, бо у всіх нас дитинство пройшло на його берегах. Дніпрова вода… Вона вабила і відлякувала. Зігрівала своїм літеплом і напувала свіжістю у літню спеку; пестила, коли ми, пірнаючи у воду, відчували неймовірне задоволення від дотику до свого тіла цієї живлющої сили. Дніпрова вода й карала, коли човни, необачно потрапивши горобиної ночі в бурю, навіки залишалися на дні цієї могутньої річки.

Кажуть, є три речі, на які можна дивитись нескінченно: зоряне небо, вогонь і вода. На воду Дніпра можна дивитись вічно... Вона то спокійна, то роздратована, то оскаженіла. У таку годину й на високих берегах Дніпра лячно: зараз скинеться хвиля і затягне тебе у самий вир цього протистояння – боротьби добра і зла. Добро – мир і спокій на воді, зло – страшенний рев, коли хвилі набігають одна на одну, розбиваються, знову злітаються в оскаженілому танку… А коли стихне вода, виринають страшні розповіді з дитинства про русалок. І бабусині слова: «Ось як вийде русалка з води…» І тоді летиш від Дніпра, не оглядаючись, і хочеться тиші і спокою і на Дніпрі, й на душі.

Тихий вечір. На воді переливається місячна доріжка, ніби місточок у Всесвіт. Так іноді хочеться ступити на цю доріжку і ... Розкривши руки, підставивши радісне обличчя місячному сяйву, піти… І віриться, що інший світ прийме тебе у своє лоно. Інший світ – без образ, без заздрощів і лицемірства. І ти навчишся, і зробиш все, щоб і твій світ став таким же чистим, вабливим і незрадливим, як ця доріжка.



Хочемо, щоб Дніпро вічно ніс свої води. Щоб радував він наших дітей, онуків, правнуків. Заради цього ми повинні зберегти Дніпро для майбутніх поколінь. Зробити все, щоб не міліли води Славути, щоб поїли чистотою, даруючи життя ще не одному тисячоліттю.

Що ж можемо зробити ми, щоб допомогти Дніпру?

Знаємо, що сивий Дніпро несе свої води через три країни. Але не всюди таким повноводним він є. Бере початок зі струмочка на Валдайській височині. А потім по всій довжині до його русла вливається безліч інших струмків, котрі й наповнюють Дніпро цілющою водою. А кожен струмочок - це невеликий потік, утворений зі снігових, дощових або підземних вод, що вийшли на поверхню. От ми й поставили собі завдання: знайти всі струмки у наших балках, з’ясувати, як вони народилися, а потім розчистити їх шляхи, допомогти дістатися до Дніпра.

Спочатку дослідили балку Петрово–Свистунову. З матеріалів музею знаємо, що назва цієї балки пішла від прізвища першого власника – Петра Хвистунова. Цей подарунок він отримав від цариці Катерини ІІ. Але з часом у прізвищі букву «Х» замінили буквою «С». Така заміна прижилася, стала звичною. Отже, дослідження Петрово – Свистунової балки проводили влітку. Знайшли струмки, які біжать із вершин балки і збираються внизу, у днищі, утворюючи ставок. Він не маленький, має змієвидну форму: завдовжки близько 1 км, завширшки - 70-100 м. Ставочок вважається заповідним, тому перебуває у задовільному стані. У водоймі й сьогодні є риба, водяться інші мешканці.

Але хіба могли ці кілька струмочків утворити такий ставок? Можливо, ставочок підживлюють ще й інші струмочки, там, на самому дні? Нам цікаво було, а чи ми відчуємо їх? І ось у саму спеку ми полізли у воду. Біля берега вода тепла. Прогрівається добре. А що ж далі? Наші здогадки підтвердилися! Ми відчули, що вода у ставку в деяких місцях прохолодна, а в деяких майже крижана! Отже, є струмки, що б’ють із-під землі! І холодніших місць тут багато! Навіть відчувається напрямок холодного потоку! Хоч яка спека, а потік цей дуже холодний!

Намагаємось відпливти від цих місць. Хочеться тепла. А тепло тільки біля берега. Отже, струмки й утворили цей холодний водяний басейн. І навіть у спеку він не прогрівається. Отже, вода тут не стояча! Вона рухається! І хоч потік ставкової води люди зупинили, зробивши греблю, частина його все ж попід греблею прямує до самого Дніпра.

А чисте плесо ставка вражає своєю красою. Чаша кришталево чистої води оточена берегами, на яких зібралися дерева й кущі з усієї України! А місточок через весь ставок! Обійшовши греблю, ми розгледіли багато нових струмків, що б’ють із землі! Струмки утворили новий потік і несуть свої води до Дніпра – Славути! Далі потік розширюється і вже повноводним вливається у могутню річку. Тут наша допомога не потрібна.

Свої дослідження продовжуємо у Військовій балці. У 50-тих роках минулого століття люди насаджували у цій балці ялини і сосни, кущі і туї. І балка збереглася, не зазнала ерозій і руйнувань. Вона багата шипшиною, глодом, пролісками і «просеренами». Так споконвіку віків місцеве населення називає шафран. Він першим з’являються у цій балці

ще під снігом. Тут прижилися квіти, що занесені до Червоної книги України. Це конвалія, сон-трава, тюльпан бузький та інші. Не одне покоління військовчан збирало ягоди і лікарські рослини у цій балці. А ще відома ця балка трьома дубами. Біля трьох дубів не один десяток років проходили як місцеві заходи, так і районні: урочисті зустрічі, змагання, свята, концерти. Неподалік від трьох дубів була криниця, яку називали «барською», бо належала вона барині Леоновій Ользі Іванівні. Чисту, як сльоза, воду з криниці носили на коромислах у село, на ній готували їжу, нею втамовували спрагу, поливали городину, прали, мили, купалися. Усе життя було пов’язане з криницею. Ось як згадує місцева жителька Любов Андріївна Шевелєва про криницю:

  • У нас були маленькі коромисла. Нам їх батько зробив. Треба було спуститись у балку, набрати води, принести додому. А яка крута балка була! Влітку легше. А взимку набереш води, вийдеш на гору, а потім послизнувся на льоду, і вода розлилася. Треба було спускатися знову.

Любов Андріївна любить віршувати й один зі своїх віршів присвятила криниці.

Криниця

Буває, присниться у лісі криниця –

І зразу згадаю дитинство на мить.

Ось мама моя молода, білолиця

З відерцем по воду до лісу біжить.

Вода та давалась нам зовсім нелегко,

Носити на гору – то суща біда,

Але ж яке щастя, здоров’я й полегкість

Давала всім людям джерельна вода.

Літа ті минулись. Вже дуже далеко.

Було в них і щастя, і горе було.

Вже правнуків в дім мій приносять лелеки,

Та б’є, не змовкає оте джерело.

У 30-х роках підвели до криниці електричний струм і поставили насос. Вода пішла в село по трубах. А коли центральним стало водопостачання з Дніпра, потреба у криниці відпала. Люди забували про криницю, а вона жила й далі, посилаючи свої води, як і раніше, у Дніпро. Але з часом криниця в балці засумувала-замулилася, струмочки, які її наповнювали, обміліли.

І ось тепер нас вона зустріла не радісно. Навколо купи сміття, занедбаність, печаль, вода позеленіла від самотності, вкрилася ряскою. Струмки, які наповнювали криницю, обміліли, стали слабенькими, як ниточки.

Ми почали з того, що розчистили криницю. Землю відкинули, щоб дістатися до цементованих кілець. Винесли сміття. Усміхнулася криничка: ми ж бо не просто подивитися на неї прийшли, а щоб причепурити, відродити і вибачитися, що забули, занедбали. Чистіше тепер біля кринички.

А потім взялися за струмки. Знаходили їх серед трави, листя. Розчищали їх витоки, а потім і шлях до криниці. Помітивши наші старання, до цієї роботи долучилися і дорослі. Вони допомогли почистити криницю до самого дна. Через деякий час ми помітили, що криниця наповнилася водою – кришталево чистою, прохолодною. І сьогодні вона знову радує всіх, хто приходить до лісу: втамовує спрагу, дарує прохолоду, відновлює сили. А в ній відбивається синє небо. Яка ж то насолода – дивитися в бездонну криницю і знати, що ми зробили все, щоб вона жила! І Дніпро наповнюється її водою і стає ще повноводнішим! Буде жити! Треба жити!

Для майбутніх поколінь, для нас із вами.

В. Пшенічнікова

Педагог – організатор Військової СШ


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка