Н. Г. Сидорчук, кандидат педагогічних наук, доцент (Житомирський державний університет імені Івана Франка) Соціально-історичні моделі університетської освіти



Скачати 133.1 Kb.
Дата конвертації26.03.2016
Розмір133.1 Kb.
Сидорчук Н.Г. Соціально-історичні моделі університетської освіти // Історія університетської освіти: виникнення, становлення, розвиток. Студентський історико-педагогічний альманах. Випуск 2 : збірн. наук. праць молодих дослідн. / за ред. О.Є. Антонової, В.В. Павленко. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2013. –С. 18-24.
Н.Г. Сидорчук,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Житомирський державний університет імені Івана Франка)
Соціально-історичні моделі університетської освіти

З часів заснування і до сьогодні університет відіграє провідну роль у процесі набуття і передачі досвіду від старшого покоління до молодшого, забезпечує майбуття професіоналами нового покоління, виробляє високоякісний людський та соціальний капітал, а вдосконалення його діяльності на сучасному етапі реформування вищої освіти перебуває у прямій залежності від використання традицій університетської освіти, накопичених протягом її історичного розвитку (О. Глузман, О.Джуринський, К. Лавриненко-Омецинська, Ю. Марголіс, О. Мещанінов, К. Поляков, Г. Тішкін).

Ідея університету у сучасному світі, у просторі людської культури розкривається у самій назві "Universitas". У основі терміну "університет" латинський прикметник "universitas" – "загальний", "всезагальний", "той, що відноситься до всього" (у порівнянні "universus – "весь", "цілий", що складається із – "unus" – "один", "єдиний" і "versus" – спрямований, такий, що відноситься до...). Тобто у зміст терміну "universum" вкладається значення – побудова та утримання універсальної цілісності [1, с. 138-140].

Оскільки всяке товариство, купецька ганза, гільдія або торгівельно-промисловий цех в середні віки називався "universitas", то представники педагогічного і вченого ремесел стали називатися "Universitas Studii" (вища освіта) або просто "Universitas Studentium" (студенти). Згодом закріпилася назва "Universitas Magistrorum et Scholarium", що стала прототипом сучасного терміну "університет" ("universitas " – вся школа) [2, с. 5-12].

З точки зору організаційного аспекту університетом називали результат об'єднання різних за типом вищих навчальних закладів. За таких умов основним призначенням університету стало здобуття людиною "сукупності" усіх видів знань. Історично склалося так, що саме в університетах народжувалося нове знання, формувалися наукові гіпотези та теорії, універсальні світоглядні позиції щодо життя та людини. Університет спрямовував свою діяльність на надання універсального знання молодим людям, які згодом утворювали інтелектуальну еліту суспільства. Разом з тим, університет завжди символізує органічну цілісність самої науки [3, с. 20].

Головними принципами, що притаманні університету незалежно від історичної епохи і характеру її розвитку, вважають: повноту пропонованого в університеті наукового знання; дух свободи творчості у процесі викладання та навчання; здатність університету до самооновлення шляхом підготовки викладачів та вчених [4, с. 131].

У ході інституціалізації вищої освіти університет пройшов дві стадії: доінституційну та інституційну, що визначались наявністю соціально значущих функцій, чіткого окреслення кола суб'єктів, що об’єднані стійкими стосунками організаційних засад, соціальних цінностей, норм поведінки людей у межах окресленого соціального інституту. Тобто, наявність лише соціально значущої функції ще не є ознакою завершення процесу інституалізації [5, с. 123].

За таких умов можна виділити дві базові соціально-історичні моделі університету: середньовічний університет (доінституційний етап) та класичний університет (інституційний етап).

У історіографічній і педагогічній літературі визначаються суттєві характеристики середньовічного університету як соціального інституту.

У цей час з поняттям університет пов’язують уявлення про вищий навчальний заклад, який, реалізуючи вільне викладання і розвиток усіх галузей науки (universitas litterarum), незалежно від їх практичного застосування, користується разом з тим широким самоврядуванням і надає студентам значного простору у виборі й направленні своїх наукових занять у сфері виховання, управління, а також у духовній та професійній сферах [6, с. 111].

Основою організації університетів, заснованих світською владою, стала феодальна цехова структура: товариство, присяга, регламентація й монополізація праці та виробництва, посадовий розподіл по аналогії з цехом середньовічних ремісників: школяр – учень; бакалавр – підмайстер; магістр чи доктор – майстер [7; 8, с. 34-35].

Відповідно, середньовічні університети були автономними установами з органами самоврядування. Вони, як і цех ремісників, мали ряд привілеїв, користувалися значною самостійністю і часто не підпорядковувалися місцевій владі. У боротьбі за свою незалежність та права співтовариство вчителів та учнів часто зверталося до короля, або вдавалося до страйку – припиняло навчання і йшло з міста. Міська вдала, як правило, наполягала на їх поверненні, оскільки поява університету в місті сприяла пожвавленню громадського життя, торгівлі, збільшенню прибутків. Саме тому міста сприяли відкриттю університетів, визначаючи конкретний мінімум учнів та оплату праці професорів.

Статус та права університету підтверджувалися привілеями – особливими документами, підписаними римськими папами або пануючими особами. Привілеї закріплювали університетську автономію (власний суд, управління, право надання наукових ступенів тощо), звільняли студентів від військової служби та ін.

До ХІV ст. складається загальна концепція університету, якому надавався цілий ряд прав і привілеїв:



  1. Вивчати не тільки "сім вільних мистецтв", але й право (цивільне і канонічне), теологію, медицину.

  2. Право одержувати частину бенефіціальних церковних доходів на навчання.

  3. Можливість викладати в будь-якому іншому університеті без додаткових іспитів за умови наявності ступеня однієї із шкіл.

  4. Відповідальність школярів перед вчителями або місцевим єпископом (за вибором) замість загальної відповідальності перед міськими суддями.

  5. Право видавати свої закони, статути й розпорядження, що регламентують оплату праці викладачів, прийоми й методи навчання, дисциплінарні норми, порядок проведення іспитів тощо [9].

Університети з’являються й у системі церковних шкіл, які попередньо ставали великими навчальними центрами. Серед них Паризький університет (1200), який виріс із Сорбонни – богословської школи при Нотр-Дам та приєднавшихся до неї медичної та юридичної шкіл; університети у Оксфорді (1206), Неаполі (1224), Кембриджі (1231), Лісабоні (1290) [10, с. 135].

Разом з тим, хто б не був його засновником: міська комуна, світський чи духовний князь, або, нарешті, всесвітня влада папи чи імператора, економічний стан університету залежав від задоволення запитів церкви [9]. Однак, поза внутрішньої та зовнішньої політики університетської спільноти система цінностей і нормативів середньовічного університету базується на поєднанні навчання, дослідження і виховання, яке й забезпечило університетам стійкість, життєздатність та значимість у епоху Середньовіччя та у наступні періоди історії [11, с. 6].



Як зазначалося вище, важливою функцією університету вважають його самооновлення шляхом підготовки викладачів та вчених. Етапи реалізації зазначеного процесу в умовах середньовічного університету представлено у таблиці 1.

Таблиця 1

Етапи підготовки студентів університетів

до викладацької діяльності у середньовічному університеті

Факультет

Термін навчання

Функціональні обов’язки

Предмети для вивчення

Результат

З 13-15 років
Молодший ("артистичний) - загальноосвітній

У середньому

5-7 років




"сім вільних мистецтв"




2 роки

Учень магістра

Аристотелева логіка та фізика

Бакалавр

2 роки

Помічник магістра (допомагає навчати молодших), опонент у диспутах

Метафізика, психологія, етика, політика за творами Аристотеля.

Космологія, математика.




Складання іспиту

Ліценціат

Публічний захист наукової штудії

Магістр мистецтв

2 роки

Молодший викладач (навчає студентів), який продовжує навчатися








З 21 року
Старший факультет (медичний, юридичний, теологічний)

У середньому

5-6 років










2 роки

Початок кар’єри магістра

Прослуховування певного "старшого факультету"




Складання іспиту

Магістр права, медицини, теології




11-15 років навчання в університеті







Доктор наук

З 34 років




Викладання теології на основі попереднього одержання трьох видів бакалаврів: бакалавр Біблії, бакалавр сентенції та повний бакалавр
















Складання кваліфікаційного іспиту за наявності магістра

Право викладання в європейських університетах

Типологізація університетської освіти у період Середньовіччя дає можливість виділити дві основні моделі середньовічного університету: модель Болоньї, зі світською орієнтацією, домінуванням студентської гільдії, яка на свій розсуд визначала структуру, зміст навчальних дисциплін та обирала на контрактній основі професорів, а також Паризьку модель – з переважанням магістерської гільдії, яскраво вираженою теологічною спрямованістю й сильним впливом факультету вільних мистецтв, де університет утворювали магістри, а студенти були лише членами університету [12; 11, с. 5].

За наявності цілого ряду інституційних ознак, середньовічний університет залишився доіституційним феноменом, оскільки відсутньою була централізована система освіти та централізована система управління освітою; різні типи навчальних закладів не практикували наступності у навчанні; певний факультет давав уже завершену освіту та науковий ступінь тощо.

Зміна ціннісних орієнтацій у епоху Відродження, Нового часу, епоху Просвітництва призвели до формування нових ідеалів освіти, що відповідали вимогам часу. На початок ХІХ ст. університетська освіта досягла розвиненої інституційної стадії [13, с. 41-42].

Інституційна стадія у розвитку університетської освіти пов’язана з моделлю класичного університету, у межах якої виділяють його чотири концепції: наполеонівська (французька), гумбольдівська (німецька), ньюманівська (англійська) і американська.

Згідно з німецькою моделлю університет повинен бути налаштований виключно на пізнання всієї повноти знань та осягнення істини, мусить вчити мисленню, а не професії і характеризуватись поєднанням навчання і наукових досліджень.

Згідно з англійською моделлю університет також не повинен служити вузько практичним інтересам, а лише пізнанню задля осягнення самої істини. Від німецької моделі різнить його деяке відокремлення навчання від наукових досліджень, а також переконання, що університет повинен займатися лише навчанням і вихованням доброї і мудрої людини.

Відповідно до американської концепції університету його головною метою є виховання інтелектуальних піонерів для служіння суспільному поступу і, обов'язково, тісне поєднання навчання і наукових досліджень в глибокім переконанні, що лише викладачі, які ведуть наукові дослідження, мають достатній потенціал творчості, щоб забезпечити інтелектуальний розвиток молоді, яку вони навчають. Університет має бути місцем, де завершується навчання теорії, яка розуміється як засіб розвитку цивілізації.

Відповідно до французької концепції, різко відмінній від вище представлених, університет розумівся як місце навчання спеціалістів для державної служби.

В таких різних взірцях університету повинні були виявитись також різні традиції, зокрема способи організації вищої школи (див. табл. 2).



Таблиця 2

Способи організації університетської освіти




Концептуальна модель класичного університету

Основні характеристики організації освіти




Німецька (гумбольдівська) система

  • академічна свобода;

  • незаангажованість науки;

  • концентрація на дослідженнях;

  • внутрішній саморозвиток.




Англійська (ньюманівська) система

  • розвиток особистості як головна мета діяльності;

  • центральне значення академічної спільноти;

  • важливість читання лекцій як способу навчання.




Американська система:

  • служіння суспільству як підстава функціонування;

  • відкритість;

  • рівновага між цілями загальними і ринковими.




Французька (наполеонівська) система:

  • публічний характер університетів і сильний вплив на них держави;

  • концентрація на навчанні, що спричинює окрему організацію досліджень;

  • керівництво університету встановлюється урядом;

  • законодавче регулювання програм навчання.

Звичайно, жодна з представлених моделей не виступає в Європі в чистому вигляді, а інституції вищої освіти є певною комбінацією щонайменше двох з них (в різних співвідношеннях). Незалежно від моделі, що домінує в такій комбінації, в різних країнах роль університету базується на кількох основних елементах: навчання молоді, наукові дослідження, формування вартостей і надання послуг суспільному оточенню. Українська традиція вищої освіти, виходячи з базових характеристик європейських систем (більшою мірою німецької та англійської), мала також свої особливості: зокрема, сильна гуманітарна спрямованість академічної підготовки.



В той же час підкреслимо, що в сучасному світі не існує однієї спільної загальноприйнятої концепції університету. Тут існує абсолютна різнорідність: від велетенських відкритих університетів, в яких за дистанційними методиками навчаються сотні тисяч студентів до малих університетів із кількасотрічними традиціями. Низка вузів має міжнародний статус і студентів з усього світу, інші ж зосереджені на підготовці спеціалістів для свого регіону. Деякі мають видатні досягнення в наукових дослідженнях, інші займаються головним чином навчанням; саме навчання може носити або професійний характер, або бути більше теоретичним. Суттєвим стає нині завдання вирізнення академічної вищої школи з посеред багатьох інших навчальних закладів у сфері освіти як інституції, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів на традиційній основі.

Список використаних джерел

  1. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. / Ю.С. Степанов. – М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. – 824 с.

  2. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посібник / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.

  3. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В.С. Журавський. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003. – 416 с.

  4. Мещанінов О.П. Сучасні моделі розвитку університетської освіти в Україні: [монографія] / О.П. Мещанінов. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – 460 с.

  5. Калюжина Е.В. Социально-исторические модели высшего образования / Е.В. Калюжина // Вестник Волгоградского государственного университета. – 2011. – №1(13)] – С. 123-127.

  6. Поддубей О.А. Історичні етапи розвитку університетської освіти в Італії / О.А. Поддубей // Вісник Запорізького національного університету. – 2010. – №2(13). – С. 111-113.

  7. История болонского университета [Электронный ресурс] / С. Поларком. – Режим доступа: http://home.polarcom.ru/vvtsv/ref2003/rm302.htm – 16.11.2006 г. – Загол. с экрана.

  8. Історія педагогіки / За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк. – Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 1999. – 336 с.

  9. Итальянские университеты в ХІ-ХІІІ вв. [Электронный ресурс] / С. SHPARGALKA.NET. – Режим доступа: http://library.by/shpargalka/belarus/history/001/his-004.htm – 7.11.2006 г. – Загол. с экрана.

  10. Джуринский А.Н. Зарубежная педагогика: учеб. пособие для студентов вузов / А.Н. Джуринский. – М.: Гардарики, 2008. – 383 с.

  11. Глузман А.В. Профессионально-педагогическая подготовка студентов университетов: теория и опыт исследования: Монография. – К.: Поисково-издательськое агенство, 1998. – 252 с.

  12. Роуг В. Университет как явление средневековой культуры // Вестник высшей школы: Alma mater. – 1991.– №7. – С. 97-106.

  13. Ладыжец Н.С. Философия и практика университетского образования: [учебник] / Н.С. Ладыжец. – Ижевск. – Изд-во Удм. Ун-та, 1995. – 256 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка