Н. М. Герасимчук деонтологія в медицині



Сторінка9/13
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.64 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Тема 14. ДЕОНТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМИН

ЛІКАРЯ З ПАЦІЄНТОМ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ І

ПАЦІЄНТОМ ХВОРИМ НА СНІД
Специфіка розповсюдження вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) поставила пацієнтів (носіїв або вже хворих) в умови дискримінації в різних соціальних відносинах – медико-соціальних, соціально-побутових, працевлаштування тощо.

У зв'язку з можливою загрозою розповсюдження цього захворювання за допомогою діяльності медичного персоналу зростає значущість як професійних, так і етичних вимог до медичного персоналу.



Синдром надбаного імунодефіциту (СНІД) – вірусне захворювання людини з ураженням імунної системи, переважно Т-хелперів, що призводить до різкого зниження загальної резистентності організму до умовно-патогенних мікроорганізмів і схильності до онкологічних захворювань.

Основна термінологія і поняття, що використовують при роботі з хворими на СНІД:

ВІЛ-інфекція – захворювання, що викликане вірусом імунодефіциту людини;

ВІЛ-інфіковані – особи, в організмі яких виявлений вірус імунодефіциту людини (до категорії ВІЛ-інфікованих відносяться як особи без клінічних проявів захворювань – носії ВІЛ, так і хворі СНІД);


  • СНІД – кінцева стадія ВІЛ-інфекції;

  • хворі на СНІД – особи з різними патологічними проявами, обумовленими значним ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини;

медичний огляд – це лабораторне обстеження крові або інших біологічних рідин з метою виявлення зараження ВІЛ;

  • медичне обстеження – поглиблене клінічно-лабораторне обстеження осіб з метою встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції;

  • профілактичне спостереженнядинамічне спостереження за станом здоров'я ВІЛ-інфікованих;

  • медичні контактиреципієнти крові, її препаратів і інших біологічних рідин, органів і тканин від ВІЛ-інфікованих, а також особи, які об'єднані однією медичною установою з ВІЛ-інфікова-ними і отримували одночасно з ними медичні маніпуляції, пов'язані з порушенням цілісності шкірних покривів і слизистих оболонок.

1. Епідеміологія СНІД.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – це патогенний ретровірус, що викликає у людини синдром надбаного імунодефіциту і пов'язані з ним захворювання. ВІЛ-інфекція, подібно до пожежі, охопила зараз майже всі континенти. За практично короткий час вона стала проблемою номер один для Всесвітньої організації охорони здоров'я і ООН, відтісняючи на друге місце злоякісні пухлини і серцево-судинні захворювання. Через високий рівень летальності СНІД опинився в центрі уваги дослідників всього світу.

Перші випадки СНІДу зареєстровані влітку 1981 року в США, коли Центром за контролем захворювання в Атланті (штат Джорджія) були отримані дані про захворюваність молодих чоловіків-гомосексуалістів незвичайною пневмонією, викликаною умовно-патогенними простими, – пневмоцистами і саркомою Капоші, що мали більш агресивний перебіг і швидко приводили до смерті. Хоча клінічна картина указувала на вже відомий у той час синдром імунодефіциту, але причина і шляхи передачі захворювання залишалися невідомими. Вірус, відомий зараз як збудник СНІДу, був відкритий тільки в 1983 році.

Більшість хворих СНІДом, як показали перші дослідження, складали пасивні гомосексуалісти, які мали багато статевих партнерів. На другому місці – наркомани, які використовували для внутрішньовенного введення наркотичних препаратів шприци багатократного використання. В основному це були жителі Нью-Йорка, Каліфорнії, Лос-Анджелеса. Далі виявилося, що СНІД виникає після переливання крові, її компонентів. Врешті-решт, з'явилися новини про передачу захворювання дітям через хворих матерів, зокрема, і через трансплацентарний шлях. Всі ці факти давали можливість припустити, що СНІД має інфекційну теорію, а його збудник має властивості тропностіі цитопатогенності згідно Т-лімфоцитів, що відповідають за клітинний імунітет.

ВІЛ не передається при випадкових побутових контактах між людьми. При цьому, медичний персонал може заразитися при пошкодженні голками для ін`єкцій, а також попаданні на шкіру і слизові оболонки зараженої крові і інших рідин організму.
2. Проведення медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфікованих

Обов'язковому медичному огляду підлягають:

– громадяни інших держав і особи без громадянства, які прибули до України на навчання або роботу за винятком осіб, які мають сертифікат, передбачений відповідним договором між Україною і іншою державою, – після прибуття;

– особи, які займаються проституцією, і наркомани, які вводять наркотичні речовини ін'єкційно (тільки у випадку, якщо вони визнані такими у встановленому законом порядку), – один раз на шість місяців.

Медичному огляду підлягають:

– громадяни України, інших держав, особи без громадянства, які мали статеві контакти з ВІЛ-інфікованими, – при їх виявленні, через 6 і 12 місяців, якщо попередні обстеження дали негативні результати;

– особи, у яких виявлені захворювання, що передаються статевим шляхом;

– діти, що народилися від ВІЛ-інфікованих матерів, – при народженні, а також через 6 і 12 місяців;

– донори крові, біологічних рідин, органів і тканин – при кожній здачі;

– особи, що були в медичному контакті з хворими СНІДом або носіями ВІЛ – при виявленні і надалі з урахуванням епідемічної ситуації;

– вагітні жінки – при постановці на облік з вагітності і в 30-тижневий термін вагітності, а також за відсутності даних на СНІД – під час надходження до пологового будинку (відділення);

– вагітні жінки, які звертаються до медичної установи для штучного переривання вагітності;

– медичні працівники, зайняті наданням медичної допомоги ВІЛ-інфікованим, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням досліджень з використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, профілактики СНІДУ – один раз на рік;

– громадяни України при виїзді в країни, які вимагають сертифікати про проходження медичного огляду на ВІЛ-інфекцію;

– громадяни України, інших держав і особи без громадянства, що виявили бажання пройти обстеження, зокрема анонімно;

– громадяни України, які повертаються із зарубіжних, службових або приватних поїздок тривалістю більше 6 місяців – при поверненні.

– співробітники іноземних дипломатичних представництв, консульських установ, інші особи, які користуються на території України дипломатичними привілеями і імунітетом, можуть бути оглянуті на предмет зараження ВІЛ тільки за їх згодою; пропозиції таким особам про проходження медичного огляду Міністерство охорони здоров'я заздалегідь погоджує з Міністерством закордонних справ.

Біологічний матеріал померлих від сепсису, інфекційних, паразитарних, онкологічних захворювань, а також інших хвороб, патологічні прояви яких можуть свідчити про наявність ВІЛ-інфекції, підлягає відповідному дослідженню у випадку, якщо перед смертю ці особи не пройшли медичний огляд.



3. Медичний огляд на ВІЛ-інфекцію проводиться шляхом забору крові або інших біологічних рідин, які направляють в лабораторію діагностики ВІЛ-інфекції. При отриманні позитивних результатів дослідження сироватки в реакції імуноферментного аналізу її відсилають в Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом або його філії для підтвердження результату реакції імунного блотингу. У разі позитивного результату реакції імунного блотингу Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом (філія) інформує про це обласну (Київську, Севастопольську міські) санепідемстанцію і обласний (міський) центр профілактики і боротьби зі СНІДом. Останні доводять до зведення лікувально-профілактичної установи за місцем проживання обстежуваного про необхідність напряму його в Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом (філію) для встановлення остаточного діагнозу. Про осіб, у яких після медичного обстеження встановлений діагноз ВІЛ-інфекції, Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом (філія) повідомляє в обласну (Київську, Севастопольську міські) санепідемстанцію і обласний (міський) центр профілактики і боротьби зі СНІДом, які у свою чергу, інформують про них лікувально-профілактичну установу, що здійснюватиме медичне спостереження. Одночасно обласна (Київська, Севастопольська міська) санепідемстанція, обласний (міський) центр профілактики і боротьби зі СНІДом направляють оперативну інформацію про ВІЛ-інфікованого в Міністерство охорони здоров'я.

4. Проведення медичного обстеження ВІЛ-інфікованих.

Особи з позитивними результатами дослідження на ВІЛ підлягають обов'язковому медичному обстеженню, яке здійснюється в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом з метою остаточного встановлення (або виключення) діагнозу ВІЛ-інфекції шляхом поглибленого клініко-лабораторного дослідження пацієнта. Госпіталізацію осіб в Український (обласний, міський) центр профілактики і боротьби зі СНІДом проводить лікувальна установа за місцем проживання або перебування обстежуваного.

На підставі результатів медичного обстеження комісія, до складу якої входять фахівці відповідного профілю, робить висновок про наявність (або відсутність) у обстежуваного ВІЛ-інфекції і у письмовій формі спрямовують в обласні (Київську, Севастопольську міські) санепідемстанції і обласний (міський) центр профілактики і боротьби зі СНІДом.

Фахівці Українського (обласного, міського) центру профілактики і боротьби зі СНІДом повинні повідомити осіб з підтвердженим діагнозом ВІЛ-інфекції про наявність у них цього захворювання і попередити про необхідність заходів з метою попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції і кримінальної відповідальності за свідоме створення небезпеки зараження або зараження іншої особи. Факт попередження інфіковані зобов'язані засвідчити письмово, у разі відмови від такого засвідчення складається відповідний документ.

Після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції проводиться епідеміологічне розслідування з метою виявлення джерел і шляхів інфікування, а також осіб, які мали вірогідність зараження від інфікованого під час статевих або медичних контактів.

Результати епідеміологічного розслідування вносяться до карт епідеміологічного розслідування, які перебувають в обласних (Київській і Севастопольській міських) санепідемстанціях і обласних (міських) центрах боротьби зі СНІДом і використовуються для проведення заходів щодо попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції.



5. Облік ВІЛ-інфікованих

Всі ВІЛ-інфіковані перебувають на обліку. З метою збереження лікарської таємниці облік таких осіб ведеться тільки в територіальних або відомчих лікувально-профілактичних установах, що здійснюють їх медичне обстеження, а також обласних (Київська і Севастопольська міська) санепідемстанціях і обласних (міських) центрах профілактики і боротьби зі СНІДом.

Реєстрації підлягають особи з позитивними результатами медичного обстеження. При неможливості провести медичне обстеження, особа може бути зареєстрована як ВІЛ-інфікована на підставі позитивного результату медичного огляду.

Дитина, яка народилася у ВІЛ-інфікованих батьків, вважається ВІЛ-інфікованою, якщо протягом року у неї зберігаються антитіла до вірусу імунодефіциту людини. У разі смерті такої дитини у віці до одного року, причина смерті встановлюється на підставі результатів лабораторних досліджень, клінічних і патологоанатомічних даних комісією, до складу якої входять лікарі відповідного профілю. При встановленні діагнозу ВІЛ-інфекції такі випадки підлягають реєстрації.



  1. Етичні аспекти ВІЛ/СНІДу

Серед перших ВІЛ-інфікованих на початку 80-х рр. в США і Західній Європі опинилися гомосексуалісти і споживачі ін'єкційних наркотиків. Тому діагноз ВІЛ-інфекція асоціювався з ізгоями суспільства, ВІЛ-позитивні люди – з асоціальними групами, а природною реакцією суспільства було відгородитися від цієї проблеми. Відношення суспільства до людей, які живуть з ВІЛ, досі залишається негативним, заснованим на стереотипах, страхах і забобонах, сформованих протягом десятиліть («СНІД – чума XX століття»). Проте для ВІЛ-інфекції не існує традиційних меж і перешкод, таких як національність, вік, стать тощо. ВІЛ-позитивними, можуть стати родичі, друзі, сусіди й інші близькі люди. Проблема ВІЛ/СНІДу давно перестала бути тільки медичною. Вона активно впливає на соціальну і економічну сферу, що змусило не тільки медиків, але і політиків включитися в боротьбу з епідемією.

Як правило, це молоді люди репродуктивного віку, які живуть в суспільстві, взаємодіють з ним і активно впливають на нього.



Основні етичні проблеми ВІЛ/СНІДу:

1. Соціальна інтеграція і допомога людям, які живуть з ВІЛ/СНІД: нарівні з іншими членами суспільства вони повинні жити повноцінним життям.

2. Зі свого боку вони повинні полегшувати тягар епідемії і не допускати нових випадків зараження.

3. Людям, в чиє життя ВІЛ не увійшов як власна хвороба або хвороба близьких, треба навчитися співіснувати в умовах розповсюдження ВІЛ-інфекції.

4. Особлива роль відводиться медичному персоналу: з одного боку, медики покликані надавати медичну допомогу ВІЛ-інфікованим людям, а з іншої – знижувати психологічну напругу, пов'язану з ВІЛ-статусом, допомогти інтегрувати ВІЛ-позитивних людей в суспільство.

5. Враховуючи, що у багатьох випадках ВІЛ-інфекція – це «хвороба поведінки», необхідно за допомогою кваліфікованих фахівців формувати в суспільстві стереотипи безпечної поведінки.

6. Фахівці, які працюють з ВІЛ-позитивними людьми, повинні звертати увагу на надання психосоціальної допомоги цій групі пацієнтів. Багато хто з них вимушений жити в умовах стигматизації і дискримінації. Тому особи, здійснюючі лікування і догляд, повинні дотримуватись конфіденційності, берегти лікарську таємницю, щоб не розкрити оточуючим ВІЛ-інфікований статус пацієнта, інакше лікарська помилка може дорого обійтися пацієнтові: не тільки зламати його кар'єру, зруйнувати сім'ю, але іноді і сприяти суїцидальним спробам.

Неоднозначно вирішується питання про збереження лікарської таємниці, що стосується пацієнтів, які страждають психічними або так званими «соціальними» недугами – наркоманією, алкоголізмом, венеричними захворюваннями, людей ВІЛ-інфікованих. Передача стороннім особам інформації про таких пацієнтів не тільки породжує відчуття збитковості у них, але і може викликати безліч соціальних проблем: послужити причиною їх дискримінації на службі, в сім'ї. Разом з тим, постає питання безпеки оточуючих і самого пацієнта. Для вирішення цих проблем необхідні: 1) контроль над дотриманням лікарської таємниці лікарями і медиками-дослідниками; 2) практичне забезпечення збереження лікарської таємниці, наприклад, шляхом створення анонімних кабінетів для лікування і обстеження пацієнтів.



7. Правові основи боротьби із СНІДом в Україні

  1. Закон України «Про запобігання захворюванню синдромом надбаного імунодефіциту (СНІД) і соціальний захист населення» №1972, 1992 р.;

  2. Закон України «Про внесення до Закону України «Про запобігання захворюванню синдромом надбаного імунодефіциту (СНІД) і соціальний захист населення» № 277 від 15.11.2001 р.;

  3. Указ Президента України № 1182 від 1.11.2000 р. «Про невідкладні заходи щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції/СНІДУ";

  4. Указ Президента України № 461 від 22.06.2001 р. «Про оголошення в Україні 2002 року роком боротьби зі СНІДом»;

  5. Указ Президента України № 741 від 28.08.2001 р. «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом»;

  6. Постанова Кабінету Міністрів України № 1051 від 10.07.1998 р. «Про розмір щомісячної державної допомоги дітям у віці до 16 років, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або СНІД»;

  7. Постанова Кабінету Міністрів України № 1642 від 16.10.1998 р. «Про затвердження порядку й умов обов'язкового страхування медичних працівників і інших осіб на випадок інфікування ВІЛ під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання в зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, обумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і списку категорій осіб, які підлягають обов’яз-ковому страхуванню на випадок інфікування ВІЛ під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання в зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, обумовлених розвитком ВІЛ-інфекцій»;

  8. Постанова Кабінету Міністрів України № 2026 від 18.12.1998 р. «Питання запобігання і захисту населення від ВІЛ-інфекції і СНІДу»;

  9. Постанова Кабінету Міністрів України № 790 від 11.07.2001 р. «Про Програму профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 рр.";

  10. Постанова Кабінету Міністрів України № 1403 від 26.10.2001 р. «Про затвердження програм розвитку донорства крові і її компонентів на 2002-2007 рр.»;

  11. Постанова Кабінету Міністрів України № 1620 від 29.11.2001 р. «Про створення Українського фонду боротьби з ВІЛ-інфекцією і СНІДом»;

  12. Наказ МОЗ України від 25.05.2000 р. № 120 «Про удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію /СНІД».

  13. Закон України № 1026-VI «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду і підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих СНІДом на 2009-2013 роки».


Контрольні питання

1. Дані епідеміології СНІД.

2. Юридичні аспекти СНІДу на Україні.

3. Основні використовувані терміни і поняття.

4. Умови проведення медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфікованих.

5. Проведення медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфікованих.

6. Проведення медичного обстеження ВІЛ-інфікованих.

7. Облік ВІЛ-інфікованих.

8. ВІЛ/СНІДу етичні аспекти.
Тестові завдання для контролю початкового рівня знань
1. Який наказ МОЗ України регламентує заходи профілактики зараження ВІЛ-інфекцією?

А. 120


В. 408

С. 138


Д. 155

Е. 38


2. Через який період часу після контакту з ВІЛ-інфікованим матеріалом початок хіміопрофілактики вважається недоцільним?

А. 72 год.

В. 48 год.

С. 24 год.

Д. 12 год.

Е. 6 год.



3. Перерахуйте заходи профілактики ВІЛ-інфікування при порушенні цілісності шкіри:

А. Видавити кров з рани.

В. Рану обробити дезрозчином, а потім йодом.

С. Промити рану з милом під проточною водою.

Д. Повторно протерти руки 70° спиртом, заклеїти рану.

Е. Все перелічене вище вірно.



4. Ваші дії з профілактики ВІЛ-інфікування при контакті з кров'ю без пошкодження шкіри:

А. Протерти заражене місце дезрозчином, промити водою з милом, повторно обробити 70° спиртом

В. Промити місце контакту проточною водою з милом, обробити дезрозчином.

С. Обробити місце контакту 70° спиртом, промити проточною водою, повторно обробити спиртом.

Д. Обробити заражене місце 3% розчином перекису водню, промити під проточною водою з милом, обробити 5% розчином йоду.

Е. Промити заражене місце водою з милом і протерти 70° спиртом.



5. Які категорії населення відносяться до групи ризику ВІЛ-інфікування?

А. Наркомани.

В. Ув’язнені.

С. Особи, що займаються проституцією.

Д. Особи без певного місця проживання.

Е. Всі перелічені вище.



6. Який Закон України регламентує Загальнодержавну програму забезпечення профілактики ВІЛ-інфікування, лікування, догляду і підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих СНІДом на 2009-2013 рр.

А. 1026-VI.

В. 120.

С. 155/98.



Д. 1972-XII.

Е. 1974-XII.



7. Який Закон України вніс зміни і доповнення до Кримінального Кодексу України, що передбачає кримінальну відповідальність за розповсюдження ВІЛ/СНІД?

А. 1974-XII.

В. 1972-XII.

С. 1026-VI.

Д. 155/98.

Е. 186.


8. Який Закон України регламентує соціальний захист населення від захворювання СНІДом?

А. 1974-XII.

В. 1972-XII.

С. 1026-VI.

Д. 155/98.

Е. 186.


9. У якому році були внесені зміни в Закон України №1972 «Про попередження захворюваності СНІДом і соціальний захист населення»?

А. 1998.


В. 1995.

С. 1994.


Д. 1991.

Е. 2009.


10. Яким наказом МОЗ України затверджена стратегія інформаційно-профілактичної діяльності з протидії розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу серед населення?

А. 1974-XII, 1994.

В. 67, 2010.

С. 1026-VI, 2009.

Д. 155/98, 1998.

Е. 186,1995.



11. Який контингент населення підлягає обов'язковому медичному огляду з метою виявлення ВІЛ-інфікування?

А. Особи, які займаються проституцією, наркомани.

В. Донори крові, біологічних рідин і тканин.

С. Медробітники, які лікують ВІЛ-інфікованих.

Д. Особи, які повернулися з тривалої закордонвідрядження.

Е. Співробітники іноземних дипломатичних установ.



12. Основний шлях передачі ВІЛ-інфекції:

А. Парентеральний.

В. Статевий.

С. Ентеральний.

Д. Повітряно-краплинний.

Е. Контактний.



13. Основний принцип професійної профілактики медичних працівників:

А. Кожен, хто звертається за медичною допомогою – потенційний носій ВІЛ

В. Кожен, хто звертається за медичною допомогою хірургічного профілю є носієм ВІЛ

С. Будь-яка інвазивна процедура (діагностична або лікувальна) має потенційну загрозу інфікування ВІЛ.

Д. Принцип конфіденційності.

Е. Кров і інші рідини будь-якого хворого вважаються потенційно ВІЛ-інфікованими.



14. Хто і коли має право повідомити хворого про його ВІЛ-інфікування?

А. Лікуючий лікар після отримання позитивних результатів з лабораторії діагностики ВІЛ.

В. Робітники лабораторії діагностики ВІЛ.

С. Після медичного обстеження в центрі профілактики і боротьби зі СНІДом.

Д. Спеціальна комісія лікувально-профілактичної установи за місцем проживання.

Е. Спеціаліст Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом після висновку спецкомісії.



15. Універсальні запобіжні заходи, що не використовуються до біологічних рідин, за винятком:

А. Блювотні маси.

В. Калові маси.

С. Виділення з носа.

Д. Вагінальні виділення.

Е. Мокрота.



16. Універсальні запобіжні заходи необхідно застосовувати при контакті з біологічними рідинами, за винятком:

А. Синовіальна.

В. Плевральна.

С. Амніотична.

Д. Виділення з носа.

Е. Вагінальні виділення.



СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ

КІНЦЕВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ

ТЕМА 1

Завдання № 1

У приймальне відділення стаціонару звернувся хворий з вулиці у важкому стані, неохайно одягнений, брудний, без документів. Лікар відмовив в огляді і наданні допомоги, посилаючись на асоціальний стан хворого і відсутність документів. Оцінити дії лікаря:

А. Лікар має рацію.

В. Лікар повинен був викликати міліцію для переведення пацієнта в спецприйомник.

С. Кожна людина має право на меддопомогу.

Д. Лікар повинен надати допомогу після встановлення особи

пацієнта.

Е. Лікар повинен надавати допомогу тільки мешканцям за місцем реєстрації.
Завдання № 2

Під час відпустки лікар приховав своє відношення до медицини і не надав допомогу хворому з серцевим нападом, аргументуючи тим, що він перебуває у відпустці. Оцінити дію лікаря.

А. Кожна людина має право на відпочинок.

В. Кожна людина має право на меддопомогу.

С. Лікар зобов'язаний надати допомогу в будь-якій обстановці і у будь-який час.

Д. Лікар зробив правильно.

Е. Лікар несе кримінальну відповідальність за непредставлення меддопомоги.


Завдання № 3

Хворий відмовляється від проведення необхідного обстеження і лікування, пояснюючи це своїм віросповіданням. Лікар докладає всіх зусиль, щоб роз'яснити хворому необхідність в обстеженні і виконати свій професійний обов'язок. Оцінити дії лікаря:

А. Лікар повинен виконати свої професійні обов'язки.

В. Хворий має право відмовитися від меддопомоги.

С. Лікар повинен переконати родичів хворого в необхідності його лікування.

Д. Лікар може призначити лікування хворому без обстеження.

Е. Хворий не має права відмовлятися від обстеження і лікування.


Завдання № 4

Лікар-інтерн хірургічного відділення постійно конкурує з колегами, намагається за будь-яку ціну довести, що він кращий, прагне бути присутнім на всіх операціях, обов´язково отримати дозвіл асистувати, чергувати разом з куратором, ставить багато питань на засіданнях. Який тип поведінки він вибрав?

А. Пристосування.

В. Змагання.

С. Компроміс.

Д. Уникнення.

Е. Співпраця.



Завдання № 5

На прийомі в поліклініці хворому не сподобався зовнішній вигляд лікаря: брудний пом'ятий халат, відсутність шапочки, неакуратно підстрижені нігті. Хворий відмовився від консультації лікаря. Ваша думка:

А. Хворий правий, велике значення має зовнішній вигляд лікаря.

В. Якщо лікар гарний фахівець, зовнішній вигляд немає значення.

С. Якщо хворий потребує допомоги лікаря, то його зовнішній вигляд не має значення.

Д. Тактовний хворий зробить вигляд, що не звернув уваги на зовнішній вигляд лікаря.

Е. Всі відповіді можливі.


Завдання № 6

Лікар терапевт втомившись від конкурентних відносин в колективі запропонував рівний розподіл навантажень з урахуванням інтересів і можливостей всіх співробітників, чіткий і рівнозначний для всіх графік відгулів і нічних чергувань. Який тип регулювання конфлікту він вибрав?

А. Пристосування.

В. Змагання.

С. Компроміс.

Д. Уникнення.

Е. Співпраця.



Завдання №7

Хворий з сильним стискаючим болем за грудиною звернувся за допомогою в стаціонар. Черговий лікар відмовив в госпіталізації і наданні допомоги, аргументуючи відмову непрофільністю лікувальної установи. Ваші дії на місці чергового лікаря:

А. Госпіталізувати до лікувальної установи, незалежно від його профілю.

В. Надати невідкладну допомогу і відпустити додому.

С. Надати невідкладну допомогу і організувати транспортування хворого в профільний стаціонар.

Д. Організувати транспортування хворого в профільний стаціонар.

Е. Викликати бригаду швидкої допомоги для надання невідкладній допомоги хворому і транспортування його в спеціалізований стаціонар.



Завдання № 8

До офтальмолога звернулися за допомогою сусіди: їх дитина впала з велосипеда, ударила або вивихнула, або зламала руку. Дії лікаря:

А. Надати першу допомогу і викликати швидку допомогу.

В. Послатися на свою некомпетентність в даній ситуації.

С. Порадити звернутися в травматологічний пункт.

Д. Іммобілізувати кінцівку і викликати сімейного лікаря.

Е. Подзвонити в поліклініку черговому лікареві.



1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка