Н. В. Безклепченко, вчитель географії Чорнокам′янської зош І-ІІІ ступенів



Скачати 173.54 Kb.
Дата конвертації19.02.2016
Розмір173.54 Kb.
Н.В.Безклепченко,

вчитель географії Чорнокам′янської

ЗОШ І-ІІІ ступенів

Виховна година

Черкащина – мій рідний край
Оформлення дошки: зображення символіки Черкащини, карта Черкаської області.
векторное изображение: черкасская область, гербhttp://eh.lenin.ru/flags/1ru/ukraine1/ukr-fd2-ck.gif

Вчитель географії:

У самому центрі України, на берегах Дніпра, що поділяє навпіл наш край, розкинулися зелені луки, безкраї поля, сади і ліси Черкаської області.

Наймолодша донька України була утворена у січні 1954 року.

Черкащина межує з тими областями, з території яких вона була утворена. На півночі сусідкою є Київська область, на сході – Полтавська, Кіровоградська – на півдні, Вінницька – на заході.

Черкащина має 16 міст, 15 селищ міського типу і 826 сільських населених пунктів.

Площа її становить 20,9 тис. км², це 18 місце в Україні.

Адміністративний центр області – місто Черкаси. Відстань від Черкас до Києва залізницею – 240 км, шосейними дорогами – 186 км.

Черкаси – обласний центр Черкаської області. Одна із версій походження назви міста така. У 1282 році баскак татарський закликав черкес із П'ятигорська, заселив ними слободи під іменем козаків. Розбій і грабунки, які вони чинили, викликали численні скарги на них. Нарешті Олег, князь курський, за дозволом ханським зруйнував їх житло, багатьох з них повбивав, а інші розбіглися. Вони тривалий час чинили скрізь на шляхах грабунки, ховаючись в лісах і ярах. Багато сил потрібно було, щоб їх вигнати. Багатолюдна їх ватага, не відчуваючи для себе небезпеки, відійшла до Канева, до баскака, який визначив їм місце перебування нижче по Дніпру. Тут вони побудували собі містечко і назвали його Черкаське у зв'язку з тим, що більша частина їх була за походженням черкесами.

Перші козаки – черкаси давно перевелися, проте ж перша назва Черкас залишилася.


Учень: Черкащина має свою символіку

Прапор затверджений рішенням обласної ради №15-3 від 29.01.1998. Прямокутне полотнище синього кольору з відношенням сторін 2:3, що символізує небесну височінь, гідність. По центру полотнища розміщено двостороннє зображення герба. Краї трьох сторін полотнища обрамлені жовтою бахромою (четверта одягається на древко), у верхній частині якого закріплено два шнури відповідно синього і жовтого кольорів, з кутасами золотистого кольору. На прапорі відображений великий герб області. Він відрізняється від малого тим, що має облямівку у вигляді картуша, внизу якої шабля і булава, вище – лаврові вінки, ще вище – гілки калини. У верхній частині обрамлений гілками дуба і жолудів портрет поета Тараса Григоровича Шевченка, який народився на Черкащині. Булава і шабля є символами славетного минулого козацького регіону, лавр – слави, дуб – сили і непохитності, жолуді – надії на зростання і прогрес, калина – національної рослини України. Автори – Олександра і Микола Теліженки.
Герб області – це синій геральдичний щит із зображенням золотого сонця і трьох колосків пшениці. Сонце символізує «космічний вогонь, мужність, силу», синій колір – ріку Дніпро-Славуту, колос – основу життя; три колоски – динамічність, триєдиність земного буття, прогресивний рух вперед. Колоски також символізують так звану «Трипільську культуру» – стародавню цивілізацію хліборобів на території України, зокрема Черкащини. Автори – Олександра і Микола Теліженки.
Учениця:

Черкащино! Зоря моя єдина!

Струмочок чистий, як струна бринить.

Мій краю рідний! Пісня тополина!

Хіба тебе я можу не любить?!

Твої вітри крилаті, світанкові

Мене вели по тисячі доріг.

Шевченкові слова добра й любові,

Як слово батьківське в душі своїй зберіг.

Яка краса навкруг! Ви подивіться –

Широким нивам не знайти кінця!

І золотисте полум’я пшениці,

Неначе сонце зігріва серця.

Черкащино, зоря моя єдина!


Учениця:

Ой ти земле черкаська!

Полину сивий смуток

Чебрецями запах,

Кучерявиться рута

У медових садках.

І ромашок пелюстки

Колихають любов,

Неба ж синього згустки

У волошечках знов.

Жайвір голосно сипле

Чисту пісню-росу:

На рожевії личка,

На здоров’я, красу.

І земля в сонцесяї

На яснім рушнику

Піднесла урожаєм

Ще й любові ріку,

Щоб добром, щастям, миром

Довго повнився світ,

У надії і вірі

Український був рід!..

А пшениця і жито –

У зерні золотім,

І вчувається: «Жити!

Хай щасливиться всім!»

Ой ти земле черкаська,

Зароди на віки,

У теплі та у ласці

Щоб ясніли роки.

Ти ж – колиска Поетів,

Джерело чистоти,

Що підносить у злети

До своєї мети.

Ти – криниця прадавня,

Що зоріє добром,

Щедро мудрістю повна,

Материнським теплом.

У врожаї і щасті

Зароди на життя…

Ой ти земле черкаська,

України дитя!


Учень:

Черкаська область розташована по обидва боки могутнього Дніпра. Греки називали його Борисфеном (той, що тече з Півночі), римляни і скіфи – Данаприс («дана» – річка, «іпр» – глибока), турки – узу, а слов'яни –Дънепрь. Дніпро (старослов'ян. Славутич) – ріка, яка тече по територіях Росії, Білорусі i України, третя за довжиною і площею басейну ріка Європи (після Волги i Дунаю). Довжина – 2201 км (у межах України 981 км). Бере початок з болота Аксенінський Мох на південних схилах Валдайської височини, впадає у Дніпровський лиман Чорного моря. Сивий Дніпро – найголовніша водна артерія України, одна з найбільш вивчених рік. Велике значення має рибальство (основні промислові види риб: лящ, судак, короп, щука, окунь, товстолобик, білий амур). Для забезпечення комплексного використання pecypciв ріки, поліпшення її екологічного стану здійснюється ряд заходів: створення станцій очищення води від нафтових та ін. забруднень, водоохоронних зон i смуг вздовж берегів Дніпра та його водосховищ, впровадження на промислових підприємствах зворотного водоспоживання тощо. Розробляються рекомендації з питань підвищення якості води і зменшення «цвітіння» води у Дніпрі та водосховищах, підвищення рибопродуктивності, зокрема за рахунок акліматизації нових видів риб тощо.

Краса ріки надихала багатьох письменників, художників, поетів, композиторів.

«Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси і гори повні води свої»,– писав Микола Гоголь.

Одна з найбільших приток Дніпра в нашій області – річка Рось. Блакитними стрічками прикрашають наш край Тясмин, Вільшанка, Супій, Сула. На заході області течуть Гнилий Тікич, Гірський Тікич.
Учениця: послухайте легенду

Як народжувався Дніпро
У могутнього Дніпра – Славути, що котив свої хвилі до Чорного моря, було багато сестер і братів. Та Десні завжди хотілося бути у всьому першою. Вона прудко бігла до моря, щоб випередити брата. Та як не поспішала, Дніпро її все ж перегнав. Перетнув дорогу. Стала Десна притокою Дніпра. Влила свої води в його могутню течію.

Зачувши про змагання брата й сестри, і Сож схопився. Пустився щодуху через пущі й нетрі, через непролазні болота й темні ліси. Розмиває трясовини, поглиблює яруги, рве коріння дубів. Спішить навперейми Дніпру.

Побачив те яструб і сказав Дніпрові, аби той біг швидше. Пливе Славута, гори перерізає, кам’яні пороги розриває. Ніяких перешкод не обминає.

Покликав Сож на поміч ворона. Умовив його летіти, скільки є сили, та обігнати Дніпро. А як випередить хоч трохи, то щоб каркнув тричі. А сам тим часом у землю заховався, перепочити вирішив, сили набратися, поки ворон голос подасть.

Але тут яструб важким каменем впав на ворона. І той закаркав раніше, ніж випередив Дніпро. А Сож, почувши це, вихопився з-під самої землі і з розгону вскочив у Дніпро.

Ось так завершилося це змагання. Сожу, як і Десні, випала доля стати притокою Дніпра.


Учень: Через наше село протікає найкраща в світі річка – Гірський Тікич.

Свій початок річка бере з джерел за селом Фронтівка Оратівського району на Вінничині й тече 167 км. аж поки за Кривими Колінами Тальнівського району біля хутора Добрянка зливається з Гнилим Тікичем. За три кілометри води обох річок зливаються з великою Виссю, яка тече з Кіровоградщини, і починається Синюха. Тече Синюха на південь, на Миколаївщині зливається з Південним Бугом, тож води Гірського Тікича течуть аж до Чорного моря.

Завширшки Гірський Тікич іноді сягає 60 метрів, у нас вужчий, але глибокий.

У Маньківському й Тальнівському районах, зокрема в селищі Буки, місті Тальному річка має круті кам’янисті береги, які в деяких місцях утворюють високі скелі.

У всіх, мабуть, виникає запитання: звідки така назва річки? Бо ж відомо, що витікає вона не з гір, а з трав’яної долини.

Вчитель історії:

З усіх стародавніх карт України чи не найціннішу спадщину становлять картографічні праці Гійома Левассера де Боплана (друга третина ХVІІ століття). Тож на його картах у верхів’ях Гірського Тікича позначено село Балабанівку, яке ще раніше було містом Угорськ. Від нього й пішло «угорський», а потім і «гірський». Засновниками міста Угорська були угорські племена, що прийшли в наш край із Азії разом із болгарами й іншими кочівниками. А слово «тікач» походить від слів «текти», «витікати», бо ж вода витікає з озера-джерела, яке так і називалося – Тікич.

Пам’ятає наш Гірський Тікич усі етапи українського етносу, бо, як мовиться, вірою й правдою служив трипільцям-оріянам, скіфам, сарматам, козакам-українцям, і нам – не зовсім гідним нащадкам далеких предків, адже ніхто й ніколи не завдав йому стільки шкоди як люди в минулому й нинішньому століттях.

Учениця:

Та як би там не було, любимо ми свій Тікич, бо ж якщо не все життя, то дитинство проходить біля нього. І саме ця вода наповнює силою й енергією, цілющою є роса й аромат трав його берегів.

Наш земляк Іван Нерубайський свою любов до нашої річки передав поетичними рядками.

Учень:

Купався я у Волзі і Дунаї,

Дніпрі, Тоболі, Одері й Обі,

У Амгуелі, що в Чукотськім краї,

Але найбільш завдячую тобі,

Мій Тікичу, мого дитинства річко,

Перлино краю, пісне голосна!

Твої бистрини і твої потічки

Лоскочуть душу лагідно у снах.

В твоїй воді я сотні раз купався,

Знав кожен камінь, глибину і брід

І на плиті гранітній зігрівався,

Як і увесь мій хліборобський рід.

А взимку ти любив дітей катати

На спині в тебе – дзеркалі-льоду,

Любив, укрившись ковдрою, поспати,

Щоб не згубити вроду молоду.

Та навесні ти сили набирався

І греблі рвав, і пику бив скалі,

І від усього бруду омивався,

Аби ми влітку тішились малі.
Учениця:

Як ми уже знаємо, Черкащина має 16 міст, 15 селищ міського типу і 826 сільських населених пунктів. Пропоную послухати розповіді про походження назв міст та селищ Черкащини.


Городище – місто Черкаської області. Назва походить від старослов'янського слова град, город. На цій території були городища Жабокрич, Теличівка, Бугаївка. Наявність кількох поселень (городищ) на порівняно невеликій території й спричинилася до такої назви.

Жашків – місто Черкаської області. Дослідник Л.І. Похилевич наводить переказ, за яким Жашків раніше називався Рашковом.

Краєзнавець Г.Ю. Храбан говорить, що місто дістало назву від імені Жашко, яке мав перший поселенець. Це місто існувало на Україні ще в XVI ст.



Звенигородка – місто Черкаської області. Виникло за часів Київської Русі. За легендою, воно стояло поблизу сучасного міста навколо насипаної гори. На одній із веж висів дзвін, що ним попереджали містян про наближення ворога чи скликали на раду. Тому й місто назвали Звенигородом, а пізніше Звенигородкою.

Золотоноша – місто Черкаської області. Лежить на р. Золотоношці, від найменування якої, гадають, і пішла назва міста. Річку названо так за дно, вкрите піщаними наносами, що виблискують, наче золото. Ця назва викликала ряд «золотих» легенд. За однією, у річці затоплено татарські човни із золотом. За другою (її навів М.О. Максимович) – Золотоноша була збірним місцем податків князя Вишневецького, що їх сюди приносили переважно золотом.

Канів – місто Черкаської області. Вперше згадується 1147 р. Про походження назви є кілька гіпотез. Одні тлумачать її з тюркської як «ханський перевіз», другі – як «місце крові» – від жорстоких кровопролитних битв у цій місцевості. Народний переказ пов'язує назву з птахом каня (хижак із родини яструбових, схожий на шуліку). З.А. Никонов виводить назву з особового імені Кань або Кан з суфіксом належності -ів.

Корсунь-Шевченківський – місто Черкаської області. Засновано при впадінні р. Форсунки в р. Рось. Назву пов'язують із кримським Корсунем (Херсонесом). За переказами, вихідці з Криму після хрещення Русі були священиками Київської десятинної церкви. Діставши від князя Володимира право збирати данину на Надроссі, вони нібито й дали назву поселенню, що своєю природою нагадувало їм рідний південний Корсунь. 1944 р. м. Корсунь було перейменовано в Корсунь-Шевченківський на честь Т. Г. Шевченка, який народився поблизу в с. Моринцях і бував у Корсуні 1859р.

Мокра Калигіркаселище міського типу Черкаської області. Згадується на початку XVIII ст. За народними переказами, назва виникла від того, що в селищі стояв караул російських військ (нібито внаслідок видозміни слова «караул» з'явилося Калигірка). Можливо, що безіменний струмок, на якому лежить селище, мав колись назву Калигірка. Дехто виводить калга від словосполуки калга султан – «намісник хана». Імовірно, що в основі «калга» лежить старотюркське келгін – «повінь» або ж кол – «водоймище».

Монастирищеселище міського типу Черкаської області. Деякі дослідники говорять про існування на цьому місці великого поселення перед татарською навалою. До того часу належить і заснування монастирів. На місці одного з них відновилося поселення, яке дістало назву Монастирище.

Сміла – місто Черкаської області. Дехто вважає, що місто дістало свою назву за активну участь і сміливість його населення в боротьбі проти загарбників. За легендою, назва походить від імені дівчини Сміли, яка під час татарського нападу показала дорогу руським воїнам. Науковці розглядають цю назву як балтійську й виводять з литовського smill- «пісок». Отже, «сміла» – це значить «піщана».

Уманьмісто Черкаської області. Лежить на р. Уманка. За одним переказом, давніше звалося Умінь від тих умільців-майстрів, які нібито втекли сюди з Києва під час татарської навали. За другим, – місто дістало назву від р. Ума, що згадується в літописі. Гідронім виводять від давньоруського уманья – «покинута людьми земля, закуток, небезпечний для життя». За третім, – поселення тут заснували переселенці з Полісся з-понад р. Уманки.

Чигирин місто Черкаської області. Назва, як гадають дослідники, походить від слова чагарник. Отже, Чигирин – «місцевість, покрита чагарниками». За другим переказом, у цьому місці на перехресті шляхів стояла криниця, біля якої висів чигир – «дерев'яний черпак для води». Письменник В.І. Дарда подає ще один переказ, який виводить топонім від назви чудодійної отруйної й цілющої чигар – трави. Присвійний суфікс -ин дає підставу припустити, що назва походить від особового імені. В документах давнього часу трапляється прізвище татарина Чигир-богатиря.
Манькі́вка — селище міського типу Черкаської області. Населення близько 8,5 тисяч чоловік.

Селище розташоване в середній течії річки Маньківки за 180 км на південний захід від обласного центру — міста Черкаси та за 5 км від найближчої залізничної станції Поташ.

Назва, ймовірно, походить від кореня манька, що означає «ліва рука», тобто поселення, що розташоване від великого шляху ліворуч. Деякі дослідники вважають, що назва селища походить від імені козака Манька Педоренка, який входив до складу Уманської сотні за реєстром 1649 року. Є перекази, що він був першим жителем даної осади. В інших переказах йдеться про те, що колись тут була корчма, в якій господарювала дружина корчмаря Манька. На її честь і було названо нове поселення.
Не виключено, що назва селища походить від назви річки Маньківка, що тут протікає, а її назва пішла від латинського слова «менк», що означає малий, дрібний, оскільки назви багатьох міст і сіл походять від назви річок. Є ще версія і про те, що Маньківка названа на честь дочки польського короля Стефана Баторія Марії, тобто Маньки.

Учениця: Щедрий Маньківський край. Край добрих, працьовитих і красивих людей. Ось як оспівує його поет Маньківщини Анатолій Слободяник

Учень:

В нас солов’ї аж до безтями

Піснями душу вам заллють. В нас журавлі над криницями,

Схилившись, воду спрагло п’ють

А пшениці ж бо золотисті

Колишуть хвилі до дібров.

В нас рушники в людей барвисті,

До кого б в хату не зайшов.

А як виспівують дівчата,

Чи вам доводилося чуть..?

І вечорами пахне м’ята,

Білі лелеки гнізда в’ють.

Споконвіків і хліб, і сіль в нас, як шани вищої хвала!

А наші бубони весільні

То , кажуть, чуть за три села.

Дзвінкі джерела б’ють в нас чисті,

З землі родючої, з глибин.

Як жар, червонеє намисто

Висить до осені в калин.

Для щастя в бога просим долі,

Єднає праця, пісня, сміх,

А ще у нас такі тополі,

Що навіть заздрити не гріх!..

Здавна народ гуляє дзвінко,

Коли в коморі врожаї,

А як справляють в нас обжинки, які печуть короваї!..

Свій рідний край піснями вінчимо,

Нові ростуть сади й гаї.

Тож приїжджайте на Маньківщину,

І ви полюбите її!



Учениця

Не за синіми морями,

Не за темними лісами,

Ось прекрасне місце є –

Рідненьке село моє.

Тут усі живуть щасливо,

До сусідів йдуть сміливо,

Коли привід є гуляють,

При потребі помагають.

Ніби рай, село моє,

В кожній хаті радість є.

А коли приходить горе,

То село моє поборе.

Діти в школі щиро дружать,

Вчать уроки і не тужать,

На свята пісні вивчають,

В вільний час вірші складають.

Учень

Наша батьківщина – село Чорна Кам′янка. Воно розташоване обабіч річки Гірський Тікич. Попід скелясті береги шумить, вирує вода. Столітні верби посхиляли свої віти над водою і милуються своєю красою. Інколи скинеться риба – і знову все замре.

Вулиці в селі зелені, пишні, і навесні так приємно іти по них і вдихати аромати квітучих дерев. Люди в Чорній Кам′янці веселі, привітні. Часто приїжджих дивує назва нашого села.

Учениця.

То звідки ж така незвичайна назва? Є кілька версій, і про одну із них я вам зараз розповім.

Це було за часів монголо – татарської навали. Ранок. Сонце вмилося росою і зійшло над горизонтом. Тихо у селі, хіба що десь гавкне собака або закричить півень, і знов усе стихло. Зі сходом сонця прокинулися люди,село загуло,наповнилось голосами, ревінням худоби. Воно нагадувало розтривожений вулик. Саме була гаряча пора – прийшли жнива. І люди намагалися якнайшвидше зібрати зерно, бо з дня на день могли прийти татари і увесь хліб загинув би.

Знову село заспокоїлося. .. Усі, від малих до старих, були на полі: одні жали жито, другі в’язали снопи, відвозили натік, де їх обмолочували. Люди поспішали. І коли всі йшли на відпочинок, раптом почули кінський тупіт. Схопившись, почали злякано роззиратися: хто це їде? Із – за горбка вилетів вершник на змиленому коні і гукнув людям: «Тікайте, ховайтесь, татари йдуть!» І, пришпоривши втомленого коня, поскакав далі, тільки курява піднялась. Люди злякалися, заметушились, і почалась паніка. Одні бігли в ліс, а інші розгублено метались в усі боки. І тільки курява після вершника, який приніс їм страшну звістку, вляглась, із – за того самого горба з’явились вершники – то були татари.

Усі в селі перелякались і заметушилися. А татари спокійно гнали своїх коней через їхнє дорогоцінне жито. Воно ламалось, падало, а далі поле запалало. І дим прикрив татар. Люди зрозуміли, що порятунку не буде, кинулись тікати до лісу. Татари метнулись наздоганяти їх. Це було страшно! Крик, вереск, ревіння худоби і переможні крики татар – все перемішалося. І не лише люди, навіть худоба не хотіла коритися татарам. Два бики зірвались з ланцюгів, полетіли в степ, руйнуючи все на своєму шляху. Татарів, які думали зупинити їх, бики розтерзали і побігли далі. Коли загарбники переловили майже всіх жителів, їхній хан наказав підпалити село. Солом’яні стріхи задиміли, затріщали, і невдовзі все навколо палало. Позабиравши цінніше, татари спокійно поїхали геть. Згарища диміли цілих три дні, аж поки все повигорало і залишилось попелище. .. Тільки, бувало, забреде сюди вихор, закрутить і понесе сіру хмару…

Минуло кілька років. По тій місцевості їхали два чоловіки. Зморені коні просилися на відпочинок, бо стомились від довгої їзди. Вершники відчули ледь вловимий запах диму. «Значить, тут поблизу село» , - зраділи вони. Піднявшись на пагорб, перше, що вони побачили, це чорне, обгоріле каміння.

Пройшли роки. Гірський Тікич манив до себе, тому місцевість заселилась. А утворене село стали називати Чорним Каменем. Тільки в Х ІІІ столітті назва змінилась. І донині село зветься Чорною Кам’янкою.

Учень

З давніх-давен Черкащина славилася своїми вишивками. Ними оздоблювали рушники, фіранки, скатертини, постіль, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам – старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі. На Черкащині у вишивках переважали червоний та чорний кольори, на лівому березі Дніпра вишивали білими нитками по білому полотні. Пісня і вишиванка допомагають знайти містки між людськими душами.

Дівчина, перед тим як вийти заміж, мала вишити не менше 20 сорочок на всі випадки життя. Вийшовши заміж вишивала для родини. Вишиваючи для родини, плакала, молилась, просячи хорошої долі близьким.

З козацької доби на Чигиринщині відома легенда про мамину вишивку.

Мама вишила сину сорочку і склала в скриню. Під час турецької навали,

коли загинули всі дорослі чоловіки, на захист своєї землі стали 17-річні юнаки. Відправляючи сина з дому, мама одягла на нього вишиту сорочку. У той час, коли молоді юнаки вийшли назустріч ворогові, зійшло сонце і кожна мамина сльозина засяяла на сорочці златом та сріблом, різнокольоровими каменями і засліпила очі ворогові. Ворог не знав куди йти і відступив. Мамина сорочка врятувала синів.


Учениця:

Черкащино, моя ти вишиванко

Черкащино, моя ти вишиванко!

Родюча, щедра, лагідна земля.

Рожевим вишиватиму світанки,

зеленим вишиватиму поля.

Сорочка біла Батьківщини-неньки.

На ній червоним шию імена:

Залізняка, Хмельницького, Шевченка,

А золотом – пшеницю на полях.

Черкащино, ти – центр України.

За хліб, за сіль низький тобі уклін.

Стібками чорними я вишиваю війни,

голодомор, чорнобильський полин.

Хрестом бузковим мережую квіти,

А гладдю – хвилі сивого Дніпра.

Прикрашу небо синім шовком шите

Стібками миру, щастя і добра.

Душа моя до самого останку

З тобою буде в будні і свята,

Черкащино – моя ти вишиванко,



Земля козацька вічна і свята.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка