На шляху до українського Відродження Розробки уроків, позакласних заходів та дитячі творчі роботи, присвячені



Сторінка8/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.61 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Олександр Охапкін – видатний

український художник-іконописець
Краса – це могутнє джерело духовності людини, а талант – це дар Божий. Таким талантом обдарований наш земляк Олександр Охапкін. Повсякденне життя народу, його історія, побут, традиції, є життєвим джерелом, з якого художник черпає сюжети для своєї творчості. Його твори чудові, хвилюючі, приваблюють щирістю, безпосередністю авторського світосприймання, закладеною в них добротою, радістю, любов’ю до рідного краю, традицій українського народу.

У кожну ікону-картину вкладена частина душі автора. Він намагається донести до людини відчуття благодаті духу та глибини внутрішнього спокою. В картинах багато чистоти, золота, світла небесного і земного, Божественного і сонячного.

Народився Олександр Ігоревич Охапкін 28 січня 1962 року в Житомирі. Згодом оселився на Кіровоградщині в місті Олександрії, де й працює по теперішній час. З п’ятирічного віку мріяв стати художником. Вчитися малювати почав з 14 років у художній школі, де першим вчителем і наставником був Степан Федорович Ніколенко, нинішній директор цієї школи. Він допоміг підготуватися до вступу до Дніпропетровського художнього училища.

Того часу для Олександра було актуальним таке питання: «А чому декоративне мистецтво і мистецтво станкове не можуть поєднуватися?» Очевидно, вже значно пізніше, розглядаючи творчість Альфонса Мухи та Гюстава Клімта, мистець побачив, що обидва нібито протилежні начала в їхньому мистецтві нерозривно поєднані. Олександр Охапкін також поєднав їх у своїй творчості. Це стало однією із особливостей його іконопису.

Після закінчення училища, Олександр розмірковував про природу ікони. Вона не повинна бути аскетичною, а, навпаки, має нести радість життя! Оскільки «ікона – молитовний вислів та заклик до молитви», «молитва в кольорах», то духовність – це найголовніша її риса.

У 1984 р. вступив до Київського державного художнього інституту. Закінчення Олександром навчання в інституті (серпень 1990 р.) збіглося у часі з періодом проголошенням суверенітету України, а професійне становлення художника – із зрілістю національною.

Одружився, народилась донька. Дружина Олександра стала його жіночим ідеалом, що мимоволі входить до його творінь. Шукаючи своє місце і шлях у мистецтві, художник пробував працювати в різних стилях – починав з реалістичного, потім перейшов до сюрреалістичного і авангардистського.

Оскільки поєднання у творі станкового начала з началом декоративним для Олександра було вирішеним, то питання надання національного характеру вирішувалося легко. Адже декоративно-ужиткове мистецтво – від прикрашання конструкцій та стін хати до вбрання, рушників, килимів, ліжників, посуду тощо – невід′ємна складова культури українського народу. Роздумуючи про природу національного в іконі, митець не оминув зображення пейзажу. Це привело до поєднання іконного малярства із станковим живописом, сакральної тематики зі світською. Таким чином ікона Олександра Охапкіна стає іконою-картиною. Тобто, не порушуючи основних канонічних вимог іконного малярства, митець використовує синтез, що є заповітною мрією кожного індивідуума в мистецтві.

Перші свої твори маляр виставляв, крім рідного міста, на Андріївському узвозі та у невеликих салонах. Його творчість зацікавила інших митців. Розпочалася співпраця із музеєм архітектури та побуту України, зокрема з провідним етнографом Романою Кобальчинською, яка й спрямувала увагу маляра-творця на шлях вивчення українського фольклору. Співпраця з етнографом, екскурсії по музеях, спілкування з науковцями стали основою для подальших творінь та виставок, які відбувалися за підтримки Українського фонду культури у найкращих залах Києва та областей України.

Оскільки зі Святого Письма ми знаємо, що місцем перебування Бога й усіх, хто Його любить, є небо, створене Господом і «переповнене славою, сяйвом, світлом, чарівним блиском, неймовірною красою», то ікона, на якій зображені святі, теж має бути красивою. Ікони Олександра Охапкіна красиві також і внаслідок дотримання цієї суті іконотворчості. Через те, що іконописцеві доводиться образно тлумачити не лише духовне, а й тілесне, не лише реальне, а й уявне, то й концепція ікони-картини вимагає від художника творення складних композицій, де реальне межує з ірреальним, святий образ стає і «реальністю», й іконою, й ідеєю, а простір, у якому він «перебуває», стає багатовимірним і, як найскладніші Божі утвори, також непоясненним і втаємниченим. Уся ікона стає тим, про що мріяв митець, коли прагнув поєднати людину з минулим і космосом, вивести її за часові узвичаєні рамки.

З’ясувавши для себе основні риси так званого «сучасного» в ікономалюванні – висока духовність святого образу та образу як ікони в цілому, надання їй національного характеру і вирішення формальної проблеми створення картини, митець у своїй художній мові продовжував пошуки рис сучасності, тих рис, котрі явили б виразний ансамбль поняття «сучасного».

Найчастіше майстер зображує Богоматір з Немовлям, Ісуса Христа, Святого Миколая, Святого Пантелеймона, сцени Благовіщення.

Але кожна картина-ікона – це гра світла, рельєфно накладені шари фарби, контрастні кольори. Начебто нелогічні, нереальні дуги і рух форм виражають почуття незнаного, вищих, невідомих, незвіданих сфер. Розпросторення світла у космосі, сяяння Божественної сили, слави і благодаті – також є одним із елементів мистецтва художника.

Отже, мова митця – сучасна, напружена, енергетична, багата кольорами, образами, формами, малярськими прийомами. Мова – наближена до синтетичної, і в той же час – вона благодатна, оскільки сповнена духовності, несе ідеї добра, краси й милосердя.

Олександр Охапкін пише за Божим повелінням і називає це – «під настрій», «крізь призму своїх почуттів». Використовує блакитні, жовті, рожевуваті, білі, червоні, зелені барви. Свою ікону Богоматері-Провідниці він «віднайшов» на кущі… калини, в українському селі, в українському мистецтві. За словами Якова Креховецького, автора дослідження «Богослов’я та духовність ікони»: «Іконографія – це охрещення культури цивілізації кожного конкретного народу. Оскільки вона черпає не тільки з учення Церкви, а твориться з особливостей культури народу та з досвіду іконописців, то так освячуються християнізовані культури й духовні вартості».

Роботи Олександра Охапкіна займають почесні місця у фондах Національної спілки художників України, Державного музею народної архітектури та побуту України, приватних колекціях Німеччини, Франції, Польщі, Канади, Англії, Австралії, США. Його ікони стали окрасою багатьох церков та соборів України та світу, серед яких церква Святого Володимира в Парижі та собор Святого Юра (Львів), київської церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі, в церквах Олександрії та Кіровограда.

Православна церква не обійшла увагою творчість Олександра Охапкіна, його новаторські ікони. Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України нагородив за заслуги у відродженні духовності України та утвердження Помісної Української православної церкви художника-іконописця орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

Розділ ІІІ.

Калинова моя Україно, ти у серці моєму одна
(Розробки уроків, виховних заходів)






Н.В. Тарапака,

завідуюча кафедрою дошкільної та початкової освіти КОІППО

імені Василя Сухомлинського, кандидат педагогічних наук, доцент;

Л.В. Кашуба,

старший викладач кафедри дошкільної та початкової освіти КОІППО

імені Василя Сухомлинського,

кандидат педагогічних наук




«Ми маленькі українці»

(Інтегроване заняття для дітей дошкільного віку)
Програмовий зміст: розширити знання дітей про рідний край - Україну, її народ та мову, дати поняття про малу Батьківщину - дитячий садок - другу домівку. За допомогою художнього слова розвивати інтонаційну виразність мовлення, збагачувати словниковий запас дітей. Формувати уявлення про взаємини дітей в дитячому садочку (повага, дружба, приязнь, взаємодопомога). Виховувати теплі почуття до дитячого садочка, прищеплювати любов до рідного краю, народних звичаїв.

Попередня робота: розглядання ілюстрацій із серії «Україна», «Кіровоградщина», вивчення віршів про Батьківщину, про дитячий садок, іграшки, розучування народних ігор.

Обладнання: аудіозапис творів «Україна», «Рушничок», сопілка, хліб, сіль, рушники, схема для опису дитсадка, іграшки, кетяг калини, колоски, соняхи, український одяг, прапорці, кульки.

Вихователь. Кожна людина з любов’ю згадує місце де народилася, де минуло її дитинство – це маленька Батьківщина кожної родини. Ці маленькі Батьківщини складають державу – Україну.

Ви є діти українські, хлопці та дівчата,

Рідний край наш - Україна, красна і багата.

Ви малі та всі ви друзі, ми – одна родина.

Та найбільша наша мати – ненька Україна!
Діти в українських костюмах виходять на середину майданчика і читають вірші про Україну, про Батьківщину.

1-а дитина. Україна – рідний край, поле, річка, зелен гай.

Любо стежкою іти, тут живемо я і ти.



2-а дитина. Українка я маленька, українці тато й ненька

Українська моя мова, солов’їна і чудова.



3-я дитина. Хто ти, хлопчику маленький? Син я, України неньки!

Українцем я зовуся, цією назвою горджуся!



4-а дитина. Є багато країн на землі, в них озера, річки і долини...

Є країни великі й малі та найкраща завжди - Батьківщина!



5-а дитина. Є багато квіток запашних, кожна квітка красу свою має,

Та раніше завжди поміж них, ті, що квітнуть у рідному краї.



6-а дитина. Є багато пташок голосних, любі, милі нам співи пташині,

Та завжди , наймиліші із них, будуть ті, що у рідній країні!



Вихователь.

І тому найдорожчою нам є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна – дорога нам усім Україна!
- Як називається країна в якій ми живемо?

- Як називаються люди які живуть на Україні?

- На якій мові розмовляють українці?
Гей, яка чудова, світла і багата,

Українська мова, мова мами й тата.

Наш народ склав дуже багато пісень, казок та різноманітних ігор.

Запрошуємо усіх дітей пограти у народну гру «Віночок».

Сплетемо, сплетемо, сплетемо віночок.

Та підем, та підем, та підем в таночок.

Розірву, розірву, розірву віночок,

Поведу, поведу дітей у садочок.

У саду, у саду на сопілці граю

До діток, до діток тихо промовляю:

Ви сплетіть, ви сплетіть знову свій віночок,

Відпустіть, відпустіть його у ставочок....

Вихователь виходить з хлібом і сіллю на рушнику.

Наш дитячий садок – ваша маленька Батьківщина. І сьогодні – в перший день осені – ми зустрічаємо вас з хлібом і сіллю, як зустрічають найдорожчих своїх гостей.

Любі діти, милі діти, виростайте наче квіти!

Білолиці, чорноброві, виростайте всі здорові!

Чуйні серцем, чесні, щирі, виростайте в дружбі й мирі!

На радість всій родині, на славу Україні!



Запрошуємо дітей пройти під рушником - оберегом нашого народу.

Під українську пісню «Рушничок» діти проходять під рушником.



Вихователь.

- Дорогі діти, а чи любите ви свій дитячий садочок?

-А що ви про нього знаєте?

Діти описують дитячий садок за допомогою схеми

- Як називається садочок? Якого кольору будівля? Скільки має поверхів? Що є на території садка? Як обладнані майданчики?



Вихователь. А може ви нам вірші про дитсадок розкажете?

1-а дитина. Дитсадок наш рідний дім, тепло, затишно у нім .

Ми співаємо пісень, ми гуляєм цілий день!



2-а дитина. Гарний дім. Просторий дім, буде весело у нім.

Прийме всіх – усіх малят, світлий дім – дитячий сад!



3-я дитина. Чий такий співучий дім? Цілий день пісні у нім.

Кличе музика в танок, це наш рідний дитсадок!



Вихователь. У садочку діточок іграшки чекають,

Вони діток веселять, з ними в ігри грають.



4-а дитина. Іграшки лежать в куточку: вовк, ведмедик і кролі.

Мов в садочку-холодочку розляглись на килимочку

Ляльки подруги малі.

5-а дитина. Кожному в пісочниці гратись дуже хочеться

Бо не просто в ній пісок, тісто в ній на пиріжок.



Вихователь. Іграшки – це вірні друзі дітей, тож давайте з ними пограємося!

Проводиться гра з іграшками «Котик мишку дожени».

Гарно діти в ігри грали, гарно віршики читали

Тож запрошуємо діток у веселий, у танок!

Звучить музика «Інструментальна».

По закінченні діти виходять під веселу музику з майданчика.





Н.В. Тарапака,

завідуюча кафедрою дошкільної початкової освіти КОІППО

імені Василя Сухомлинського, кандидат педагогічних наук, доцент;

Л.В. Кашуба,

старший викладач кафедри дошкільної початкової освіти КОІППО

імені Василя Сухомлинського,

кандидат педагогічних наук




Українські національні традиції

(Конспект заняття для дітей старшого дошкільного віку)
Програмовий зміст: розширювати та поглиблювати знання дітей про українські національні традиції: зустрічання гостей хлібом-сіллю, прикрашання домівки, оселі вишитими рушниками, саджання верби і калини біля хати чи криниці, випіканя хліба та святкового короваю. Вчити дітей з пошаною та повагою ставитись до дорослих, до праці людей, любити своїх батьків, шанувати найстарших членів сім'ї – дідуся і бабусю, піклуватися про них, допомагати їм. Вчити дітей розуміти зміст прислів'їв про сім'ю, родину, про працю та використовувати їх у повсякденному житті. Продовжувати знайомити дітей з творчістю українського народного поета Т.Г. Шевченка. Збагачувати словниковий запас (сім'я, родина, коровай, обереги, рушники, традиції, калина, верба тощо).

Виховувати почуття любові до свого краю, природи. Вчити помічати красу рідної природи та викликати бажання милуватися нею. Виховувати почуття любові до української мови, до художнього слова та викликати бажання спілкуватися рідною мовою.



Попередня робота:

  1. Бесіда про чуйність, щирість, доброзичливість.

  2. Ознайомлення з творчістю українського поета Т. Г. Шевченка.

  3. Екскурсія до верби і калини.

  4. Розучування українських народних ігор «Подоляночка», «Козачок-мачок».

  5. Вивчення прислів'їв про сім'ю, родину, працю.

З давніх-давен в Україні за традицією зустрічали дорогих гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Тож і ми сьогодні з вами як доброзичливі, привітні та гостинні господарі зустрінемо наших гостей хлібом-сіллю. (Діти підносять гостям хліб-сіль).

Вчитель. Як ви думаєте, чи прийшов до смаку гостям наш хліб? (Відповіді дітей).

А як називається святковий хліб? (Відповіді дітей).

Завжди в Україні вміли випікати смачний та запашний хліб, шанувати його, тому, що хліб – це справжнє багатство. Недарма часто можна почути такий вислів: «Хліб-всьому голова». В кожній сім'ї, в кожній родині випікали свій, особливий хліб. А ваші матусі чи бабусі печуть хліб? (Відповіді дітей).

Ми повинні з пошаною ставитись до хліба, берегти його. Адже в нього вкладена праця багатьох людей. Давайте пригадаємо прислів'я про труд, про працьовитих людей. (Діти розказують прислів'я).

З пошаною ставляться до хліба і в нашому місті, в нашій області завжди вирощують багаті врожаї. А в якому місті ми з вами живемо? (Відповіді дітей).

Ми з вами живемо в Кіровограді: і моя сім'я, і ваші сім’ї.

А що таке сім'я? (Відповіді дітей).

Так, це тато і мама, їх діти, бабуся й дідусь. Сім'я – це рідні, близькі люди, які живуть разом. А є ще у вас й інші родичі: дядьки й тітки, двоюрідні брати і сестри. Вони живуть зі своїми сім'ями, в нашому місті чи в інших містах або селах. Але ви підтримуєте родинні стосунки, їздите в гості один до одного. Отже ви – близькі люди, родичі. Ви – родина. (Проводиться дидактична гра «Назви членів своєї сім’ї»).

А як можна лагідно назвати маму і тата, бабусю і дідуся? (Відповіді дітей).

Скільки є в нас, любі друзі,

для звертання ніжних слів,

і до тата, й до матусі,

до бабусь і дідусів!

І татусю й мамцю, й нене,

і дідусю, й бабцю теж,-

миле, ніжне, сокровенне –



як ще краще назвеш?

3 давніх-давен дорослі любили дітей, піклувалися про них, діти поважали старших, шанували їх і у всьому допомагали. Тож і ви повинні турбуватися про своїх рідних і близьких, шанувати їх.

Поклонися щодня

батькові низенько,

бо в нього серденько

до твого близенько.

Поклонися щодня

матінці ще нижче,

Бо серденько в неї

до твого ще ближче.

Щоб діти росли здоровими, веселими, красивими, купаючи своїх діток, матусі примовляли:

Купалися ластів'ята

та в чару-водиці,

щоб були ми білотілі

та ще й білолиці.

Купалися ластів'ята

та в чару водиці,

щоб були ми чорноброві

та ще й білолиці!

А заколисуючи своїх дітей, матусі завжди співали їм колискові пісні. Зараз наші дівчатка будуть колисати своїх ляльок, співати колискову пісеньку, а ми їм допоможемо. (Діти співають колискову пісню «Котику сіренький»)



- Щойно ми з вами говорили про матусь, татусів, сім'ю. А зараз я вам пропоную зробити портрет. (Діти викладають на фланелеграфі силуетні зображення членів сім'ї)

- Кого ми бачимо на портреті?

Це мама, тато, їхні донечка й синочок, бабуся і дідусь. Отже, це – сімейний портрет.

В Україні прикрашали свою оселю вишитими рушниками. Це робили не лише для того, щоб було гарно і красиво, а й тому, що вишиті рушники завжди вважалися оберегами. Вони «захищали», «оберігали» оселю від усього недоброго, злого і поганого. Наша кімната теж прикрашена сьогодні вишитими рушниками. І від цього кімната стала ще затишнішою, світлішою, привітнішою.

Наша кімната прикрашена ще й гілками верби і калини. І калину, і вербу можна зустріти біля ставка, біля струмка, річки, біля хати чи криниці. Недарма кажуть «Без верби і калини нема України». Ці рослини завжди любили і люблять в Україні. І не лише тому, що вони красиві, а ще й тому, що вони мають лікувальні властивості. З них можна виготовляти ліки для хворих. Тож ці рослини, як і всі інші, треба берегти, не ламати їх без потреби. В народі завжди говорили: «Зламаєш калину – образиш дівчину, зрубаєш вербу – накличеш біду».

Про калину і вербу український народ склав багато віршів і пісень. Ми з вами знайомилися з творчістю українського народного поета Т.Г. Шевченка. Він дуже любив Україну, українську природу і написав багато віршів про неї. Сьогодні я пропоную вам послухати вірш Т.Г. Шевченка «Зацвіла в долині червона калина». (Вихователь читає вірш та демонструє ілюстрації до вірша)

- Сподобався вам вірш? (Відповіді дітей)

- Цей вірш було покладено на музику і зазвучав він як пісня – ще мелодійніше. (Виконується пісня «Зацвіла в долині червона калина»)

- А навесні, коли зеленіла молода травиця, коли зацвітала калина, любо було вийти на галявину, в поле, стати в коло, взятися за руки і заспівати. (Проводиться українська народна гра «Подоляночка»)

- В Україні любили і люблять не лише весну, коли все в природі оживає й розквітає, а й осінню пору. Адже осінь – щедра, багата пора, пора збирання врожаю. І коли весь врожай в полі, в саду, на городі був зібраний, складений до комори, можна було трохи відпочити і розважитись. (Проводиться українська народна гра «Козачок-мачок»)

- Ми з вами і дізналися про українські традиції. А що ж таке традиції? Це звичаї, які передаються з покоління в покоління: від батьків – до дітей, від бабусь і дідусів – до онуків, від старших – до молодших. Це шана до сім'ї, до родини, до хліба, до наших оберегів – вишитих українських рушників, до чудових і цілющих рослин – верби і калини. І ми з вами повинні підтримувати ці традиції і продовжувати їх.

Шумлять дніпровські води сині,

в гаях щебечуть солов'ї.

Ми живемо на Україні

і дуже любимо її!

(Звучить запис пісні «Україно моя»)

- А зараз підійдіть до столу. На столі ви бачите картки. Це не просто картки, це – частини картини, яку я пропоную вам скласти. (Діти стають навколо столу, складають картину)

- Що ми бачимо на картині? (Відповіді дітей).

- Ми разом працювали, склали гарну картину. Давайте зараз помилуємося нею! Кущ червоної калини є символом України.



Послухай!

Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами.

І як до тебе рідний степ

Співає колосками!

Послухай, як струмок дзвенить!

Як гомонить ліщина,

З тобою всюди, кожну мить

Говорить Батьківщина.

Послухай, як співає сад,

В гіллі пташок гойдає.

Той сад тобі і сонцю рад,

Коли отак співає.

Послухай, як вода шумить,

З тобою всюди, кожну мить

Говорить Батьківщина!

П. Осадчук

(Звучить запис пісні «Це моя земля»)







О.П. Мурановська,

вчитель початкових класів

Маловодянської ЗШ І-ІІІ ступенів Долинської райдержадміністрації



Сторінками життя України

(Виховна бесіда для учнів 3-4 класів)
Мета: розширювати пізнавальні інтереси школярів, сприяти формуванню національної свідомості, виховувати любов до рідного краю, бажання стати гідним громадянином своєї Батьківщини.

Обладнання: «Книга України», мультимедійна дошка, альбоми, фізична карта України.

Хід бесіди

Сьогодні ми поговоримо про наймиліше, найдорожче нашому серцю.

- Хто здогадався про що йтиме мова? (Мама, школа, Батьківщина).

- Яке свято нещодавно відзначали в країні? (24 серпня День незалежності України)

Так, минуло 20 років від 24 серпня 1991 року, коли в Україні ухвалили Акт проголошення незалежності держави. Ми з вами – її громадяни. Що ж треба для того, щоб бути справжнім громадянином? (Знати і любити свою Батьківщину)

- Як люди пізнають світ? (Читають книги, журнали, подорожують)

От і ми з вами здійснимо подорож «Книгою України».

Учень. Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов’я,

Звешся величаво – Україною,

Земле зачарована моя.



Перша сторінка – «Конституція»

(На сторінці записана стаття 1 Конституції)

- Що таке Конституція? (Основний закон країни)

Так, це основний закон країни, який визначає загальні засади, тобто статті пояснюють: яка наша держава, як здійснюється державна влада, які є права та обов’язки громадян.

(Колективне читання статті)

Учень.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка