Національна академія аграрних наук україни державна установа інститут сільського господарства степової зони на правах рукопису гирка анатолій дмитрович «324»/.«321»: 631. 5



Сторінка20/46
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.06 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   46

Натура зерна вівса голозерного залежно від попередників та строків і способів застосування добрив (2013-2015 рр.), г/л

Варіант

Попередники

пшениця озима

кукурудза

соняшник

Без добрив (контроль)

649,09

647,68

556,22

N20P20K20

679,16

674,21

577,27

N40P40K40

678,14

678,14

593,25

N30

677,82

648,31

559,28

N20P20K20+ N30

684,73

678,11

586,88

N40P40K40+N30

693,34

678,38

605,07

Реаком

677,47

649,28

559,40

N20P20K20+ реаком

687,95

677,37

589,47

N40P40K40+ реаком

701,04

677,83

612,88

N30+ реаком

678,04

675,16

586,80

N20P20K20+N30+ реаком

701,61

684,38

622,73

N40P40K40+N30+ реаком

708,00

697,65

623,46

Встановлено, що найменше шкідників було після попередника соняшник. Внесення мінеральних добрив збільшувало чисельність п’явиці після попередника пшениця озима на 3,0-12,1%, а після кукурудзи та соняшника – на 1,5-15,2 та 3,1-12,5% відповідно. У варіанті поєднання внесення добрив із обприскуванням рослин мікродобривом реаком чисельність шкідника була найбільшою і перевищувала контрольний варіант на 8,2-17,7%; 5,0-20,9 та 8,3-18,1% відповідно згаданих попередників (табл. 6.9).

Що стосується хвороб вівса, то найбільший прояв у роки досліджень мав септоріоз. Ступінь розвитку хвороби знаходився в межах 1,9-3,8%, найбільший ступінь ураження спостерігали у посівах після пшениці озимої (2,3-3,8%), а найменший – після соняшника (1,9-3,0%). Що ж стосується впливу добрив, то тут варто відзначити наступне.

Комплексне застосування добрив (N40P40K40+N30) та обприскування рослин мікродобривом реаком після різних попередників призводило до збільшення ступеня розвитку хвороби на 1,1-1,5% порівняно з контролем.



Проведений облік небажаної рослинності у посівах вівса голозерного свідчить, що найбільш забур’яненими були посіви після попередника соняшник.

Таблиця 6.9

Фітосанітарний стан у посівах вівса голозерного залежно від мінерального живлення та попередників (2013-2015 рр.)

Варіант

Попередники

пшениця озима

кукурудза

соняшник

1

2

3

1

2

3

1

2

3

Без добрив (контроль)

6,6

2,3

13,4

6,6

2,0

15,1

6,4

1,9

19,7

N20P20K20

7,0

2,9

14,8

6,8

2,5

17,2

6,6

2,3

20,5

N40P40K40

7,4

2,4

15,6

7,2

2,1

18,4

7,0

2,0

23,8

N30

6,8

2,2

13,5

6,7

2,0

15,3

6,6

1,8

20,0

N20P20K20+ N30

7,2

3,3

14,7

7,0

2,9

17,2

6,8

2,7

20,7

N40P40K40+N30

7,4

3,6

15,7

7,6

3,2

18,4

7,2

2,9

24,1

Реаком

6,9

2,4

14,1

6,9

2,1

15,9

6,7

2,0

20,7

N20P20K20+ реаком

7,4

3,0

15,5

7,1

2,6

18,1

6,9

2,4

21,5

N40P40K40+ реаком

7,8

2,5

16,4

7,6

2,2

19,3

7,4

2,1

25,0

N30+ реаком

7,1

2,3

14,2

6,9

2,1

16,1

6,9

1,9

21,0

N20P20K20+N30+ реаком

7,6

3,5

15,4

7,4

3,0

18,1

7,1

2,8

21,7

N40P40K40+N30+ реаком

7,8

3,8

16,5

8,0

3,4

19,3

7,6

3,0

25,3

Примітка: 1 – п’явиця, шт./м2; 2 – розвиток септоріозу, %; 3 – бур’яни, шт./м2.
Кількість бур’янів після цього попередника сягала 25,3 шт./м2, в той час як у посівах після пшениці озимої та кукурудзи – не перевищувала 16,5 та 19,3 шт./м2 відповідно. Застосування різних доз та способів застосування добрив призводило до зростання забур’яненості посівів вівса після пшениці озимої на 0,7-23,0%, після кукурудзи – на 1,3-27,9% та на 1,5-28,5 – після соняшника.

Більша кількість бур’янів у посівах вівса після соняшнику спричинена ростом його падалиці, яка після застосування гербіциду втрачала точку росту і не створювала конкурентної загрози посівам вівса.

Характеризуючи фітосанітарний стан посівів вівса залежно від мінерального живлення та попередника варто відзначити наступне. Слабший ріст та розвиток рослин вівса після соняшника (порівняно з іншими попередниками) забезпечив формування менш оптично щільного стеблостою, що призвело до збільшення кількості бур’янів у його посівах. Разом з тим, показники обліку наявності, розвитку та розповсюдженості листко-стеблових хвороб та шкідників свідчать, що збільшення їх кількості у посівах після попередників пшениця озима та кукурудза (особливо у варіантах застосування добрив) очевидно, пов’язано із покращенням умов азотного живлення рослин. При поліпшенні умов росту та розвитку рослин, у їх клітинному соку збільшується концентрація речовин, які є поживними для шкідників та хвороб.
Висновки до розділу 6

Рівень продуктивності вівса визначається особливостями сорту, а також ефективністю комплексної дії добрив, попередників і значно змінюється від умов року.

В Україні спостерігається щорічне стійке збільшення кількості зареєстрованих сортів вівса на 12,9%. В цілому ж за останні 15 років кількість сортів вівса у Реєстрі подвоїлась.

Серед досліджуваних сортів вівса оптимальний ріст, розвиток та поєднання елементів структури врожайності, що забезпечують формування найбільшого рівня зернової продуктивності (3,10-3,27 т/га) відмічали у сортів плівчастої форми: Бусол, Ірен, Спурт та Стерно, а також голозерної: Скарб України (2,74 т/га) та Самуель (2,53 т/га). Врожайність згаданих сортів характеризувалася найбільшою стабільністю, забезпечуючи високу зернову продуктивність у різні за погодними умовами роки.

Коефіцієнт продуктивного кущіння та маса 1000 зерен вівса голозерного сорту Спурт при комплексному застосуванні мінеральних добрив та мікродобрива зростали на 20,0-46,0 та 6,4-14,4% відповідно, порівняно з контролем. Довжина суцвіть збільшувалась у варіантах, де було проведене підживлення у порівнянні з варіантами без підживлення, залежно від фонового внесення добрив. Найбільшу довжину волоті (18,8 см) відмічали у варіанті досліду, де застосовували N40P40K40 + N30 + реаком. За рахунок підживлення рослин азотом у фазі кущіння, довжина волоті збільшилась на 10,6-16,3%. При поєднанні підживлення азотом з використанням мікродобрива довжина волоті збільшувалась на 17,5-21,2%. Виявлено позитивний вплив мінеральних добрив на масу зерна з однієї рослини. У варіанті з внесенням N40P40K40 маса зерна з 1 рослини збільшувалася (в порівнянні з контролем) на 0,17-0,39 г, а у варіанті N40P40K40 + N30 + реаком – на 0,38-0,58 г, залежно від попередника.

Найбільша продуктивна кущистість рослин вівса голозерного (1,33-1,46) спостерігалися за внесення N40P40K40 + N30 + реаком. Даний варіант забезпечив формування найкрупнішого зерна – маса 1000 зерен становила 25,8-28,6 г. При цьому, найбільшою вона була у посівах, після попередника пшениця озима: 28,6 г, що, на 7,3% вище, ніж після кукурудзи та на 10,9% більше ніж після соняшнику.

Найбільша врожайність вівса голозерного після попередника пшениця озима була отримана у варіанті N40P40K40+N30 із обприскуванням реакомом (3,29 т/га) та без нього (3,24 т/га). Після попередника кукурудза овес голозерний у варіанті N20P20K20+N30+реаком сформував урожайність 3,24 т/га, дещо більшу – при застосуванні N40P40K40+N30 із обприскуванням реакомом (3,39 т/га) та без нього (3,28 т/га). Після попередника соняшник найбільшу врожайність овес голозерний (3,25 т/га) сформував на фоні N40P40K40+N30, яка на 1,2 та 4,3% поступалася зерновій продуктивності вівса у кращих варіантах після попередників пшениця озима та кукурудза.

Найбільший вміст білка в зерні вівса голозерного відмічали у варіанті N40P40K40 + N30 (підживлення) + реаком, що становило 14,7; 13,8 та 13,1% відповідно після попередників пшениця озима, кукурудзи та соняшника. Поліпшення режиму мінерального живлення рослин сприяло збільшенню натури зерна вівса після кукурудзи на 49,97 г/л; та на 58,91 і 67,24 г/л після пшениці озимої та соняшника відповідно.

Внесення мінеральних добрив збільшувало чисельність п’явиці після попередника пшениця озима на 3,0-12,1%, а після кукурудзи та соняшника – на 1,5-15,2 та 3,1-12,5% відповідно. Ступінь розвитку септоріозу знаходився в межах 1,9-3,8%, найбільший ступінь ураження спостерігали у посівах після пшениці озимої (2,3-3,8%), а найменший – після соняшника (1,9-3,0%). Кількість бур’янів після попередника соняшник сягала 25,3 шт./м2, в той час як у посівах після пшениці озимої та кукурудзи – не перевищувала 16,5 та 19,3 шт./м2 відповідно.

Підсумовуючи викладені результати експериментальних даних слід зазначити наступне. Використання у сучасному зерновиробництві макро- та мікродобрив у поєднанні з правильним вибором попередника дає реальну можливість отримати вагомий приріст врожайності зерна вівса голозерного. Дослідженнями встановлено, що під впливом елементів агротехніки врожайність вівса збільшується на 0,87-1,02 т/га, залежно від попередника.



РОЗДІЛ 7
ПРИНЦИПИ ОПТИМІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ЯРИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР І ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ РЕСУРСОЗАОЩАДЖЕННЯ
7.1 Ефективність застосування органічних та мінеральних добрив у технології вирощування ярих зернових культур

У всьому світі простежується стійка тенденція до значного зростання виробництва і застосування азотних добрив, передусім рідких. Великого поширення набули безводний аміак, аміакати і аміачна вода, для виготовлення яких не вимагається азотної або сірчаної кислоти і таких складних операцій, як упарювання, кристалізація, гранулювання і сушка, на що витрачається багато часу і електроенергії. У агрономічному відношенні рідкі азотні добрива (аміачна вода, безводний аміак і аміакати) були визнані рівноцінними з аміачною селітрою, а в деяких випадках виявилися більш ефективними. Разом з цим, вартість виробництва і капітальні витрати на одиницю азоту в рідких добривах значно нижчі, ніж при виробництві твердих добрив.

Основні переваги рідких азотних добрив, особливо аміаку, полягають у спрощенні виробничого процесу, легкості механізації, транспортування і внесення добрив у ґрунт, більш рівномірному розподілі азоту в кореневмісному шарі. Все це сприяє значному зниженню вартості одиниці поживної речовини в рідких добривах [416].

Саме тому, головним завданням наших досліджень було з’ясувати, яка форма азотних добрив є найбільш зручною і економічно доцільною при вирощуванні пшениці та ячменю ярих.

В умовах східної частини північного Степу головним лімітуючим фактором, який впливає на ріст та розвиток всіх без виключення сільськогосподарських культур, а особливо ярих колосових, є запаси продуктивної вологи у ґрунті. Тому, перед сівбою та під час вегетації рослин ячменю та пшениці ярих відбирали ґрунтові проби для визначення впливу припосівного внесення мінеральних та органічних добрив на динаміку запасів вологи в ґрунті протягом вегетації.

Запаси вологи в ґрунті перед сівбою на всіх варіантах були однакові, і їх рівень був базовим для визначення коливання досліджуваного фактора по фазах розвитку рослин (табл. 7.1).



Таблиця 7.1

Динаміка запасів продуктивної вологи під посівами ярих зернових культур залежно від застосування органічних та мінеральних добрив (середнє за 2012-2014 рр.), мм

Варіант

Перед сівбою

Фаза кущіння

Повна стиглість

0-20 см

0-100 см

0-20 см

0-100 см

0-20 см

0-100 см

Ячмінь ярий (Донецький 14)

Без добрив (контроль)

36,0

153,0

12,8

87,7

2,1

11,2

N30 аміачна селітра

11,9

81,6

4,5

22,1

N30 аміак безводний

11,5

79,8

4,2

20,4

Біогумус, 250 кг/га

15,2

89,5

6,6

30,5

Пшениця яра (Харківська 23)

Без добрив (контроль)

36,0

153,0

8,7

80,8

1,4

11,9

N30 аміачна селітра

8,1

71,4

1,1

4,9

N30 аміак безводний

7,9

68,7

1,0

4,6

Біогумус, 250 кг/га

9,1

83,8

3,4

7,0

Дослідженнями було встановлено тенденцію посилення водоспоживання за внесення добрив. Так, у фазі кущіння ячменю ярого на ділянках, де використовували мінеральні добрива, кількість продуктивної вологи була меншою за контроль на 0,9-1,3 мм у шарі ґрунту 0-20 см та на 6,1-7,9 мм – у шарі ґрунту 0-100 см. Внесення біогумусу сприяло більш економному споживанню вологи рослинами. У шарі ґрунту 0-20 см кількість продуктивної вологи була більшою порівняно з контролем на 2,4 мм (на 19%) та перевищувала її вміст на фоні з мінеральним живленням на 3,3-3,7 мм, а в шарі ґрунту 0-100 см – на 1,8 мм (на 2%), а за мінерального фону – на 7,9-9,7 мм відповідно.

У фазі повної стиглості зерна ячменю ярого вологість ґрунту на удобрених ділянках перевищила контроль в шарі ґрунту 0-20 см на 2,1-2,4 мм (мінеральні добрива) та 4,5 мм (органічні добрива), а в шарі ґрунту 0-100 мм – на 9,2-10,9 (мінеральні добрива) та 21,3 мм (біогумус).

У динаміці запасів продуктивної вологи пшениці ярої спостерігалася подібна до ячменю закономірність, хоча й менш чітко виражена.

За результатами досліджень встановлено, що використання різних фонів живлення значно впливало на коефіцієнт водоспоживання. Так, на основі існуючих даних запасів вологи в метровому шарі ґрунту на початку та наприкінці вегетації ярих колосових культур, а також приймаючи до уваги той факт, що від сівби до збирання випало 1763 м3 опадів нами було вирахувано коефіцієнт водоспоживання посівів. Так, найменші витрати води на формування врожаю ячменю (865,3 м3/т) та пшениці (1347,3 м3/т) ярих були відмічені при внесенні безводного аміаку. Застосування аміачної селітри призводило до збільшення коефіцієнта водоспоживання до 882,0 та 1453,4 м3/т води відповідно по культурах.

Що стосується органічного фону живлення, то рослини згаданих культур у варіанті внесення біогумусу використовували 904,6 та 1485,9 м3/т води, в той час як на фоні природної родючості ґрунту коефіцієнт водоспоживання посівів становив 1101,1 та 1632,7 м3/т відповідно (рис. 7.1).


Рис 7.1. Коефіцієнт водоспоживання посівів ярих колосових культур під впливом мінеральних та органічних добрив (середнє за 2012-2014 рр.), м3
Аналізуючи отримані результати можна зробити висновок, що внесення добрив сприяє ефективнішому споживанню рослинами вологи з ґрунту за рахунок активізації ростових процесів ярих зернових культур та формування ними більшої продуктивності. Разом з тим варто відмітити, що найефективнішим водоспоживанням характеризувалися посіви, де азотне живлення забезпечували за рахунок внесення безводного аміаку. Так, коефіцієнт водоспоживання посівів ячменю ярого у цьому варіанті був нижчим за аналогічний показник у варіанті внесення аміачної селітри на 1,9%, біогумусу – на 4,5% та на 27,2% був меншим за контрольний варіант, а у посівах пшениці ярої – на 7,9; 10,3 та 21,2% відповідно.

Створення оптимального фону живлення позитивно впливало на зміну біометричних показників рослин ярих зернових культур. Так, при внесенні мінеральних та органічних добрив у посівах ячменю ярого висота рослин у фазі кущіння була більшою за контрольний варіант на 1,8-5,1 см, а у пшениці ярої – на 0,4-6,0 см. При використанні безводного аміаку та аміачної селітри спостерігалися інтенсивніші ростові процеси у рослин порівняно із застосуванням біогумусу. Так висота рослин ячменю ярого на мінеральному фоні живлення перевищувала органічний на 1,4-3,3 см, а пшениці ярої – 3,9-5,6 см, при цьому більші показники росту спостерігали саме у варіанті з безводним аміаком (табл. 7.2).



Таблиця 7.2
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   46


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка