Національна академія аграрних наук україни державна установа інститут сільського господарства степової зони на правах рукопису гирка анатолій дмитрович «324»/.«321»: 631. 5



Сторінка29/46
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.06 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   46

Так, незважаючи на те, що найбільший врожай зерна овес після всіх попередників формував у варіанті внесення N40P40K40 з локальним підживленням рослин у фазі кущіння N30 та обприскуванням посівів реакомом наприкінці фази кущіння, проте ефективність застосування згаданих елементів агротехніки не підтверджувалося економічними та енергетичними розрахунками. У контрольному варіанті (без добрив) відмічали найнижчу собівартість 1 т зерна, а також найвищий рівень рентабельності та коефіцієнт енергетичної ефективності. Близькі за значенням згадані показники були за обприскування посівів реакомом наприкінці фази кущіння, які поступалися варіанту без застосування добрив і реакому після попередника пшениця озима на 45 грн, 5,2% та 0,41, а після кукурудзи і соняшника – відповідно на 3 грн, 0,3% та 0,23 і 34 грн, 2,7% та 0,12. Встановлено, що найефективнішим виявилося вирощування вівса голозерного після попередника пшениця озима.

Як свідчать отримані результати оптимізація сортового складу, а також мінерального живлення шляхом використання ефективних доз і строків внесення мінеральних добрив та вибір кращого попередника сприяє формуванню різного рівня врожайності сортів вівса та забезпечує неоднакову економічну та енергетичну ефективність його вирощування.
Висновки до розділу 8

Таким чином найбільший економічний та енергетичний ефект відмічено за вирощування сортів пшениці озимої: Супутниця, Співанка, Заможність, Подяка, Господиня, Вдала, Годувальниця одеська та Литанівка, що забезпечило найнижчу собівартість 1 т зерна (825-907 грн) та найвищий рівень рентабельності виробництва – 275,6-310,9%, а коефіцієнт енергетичної ефективності (9,73-10,57) в 1,36 разів перевищував відповідний показник, розрахований для сортів з найменшою в досліді врожайністю зерна. Серед зразків пшениці ярої найнижчою собівартістю 1 т зерна (2943-3047 грн) та найвищим рівнем рентабельності (31,3-35,9%) і коефіцієнтом енергетичної ефективності (3,61-3,73) характеризувалися сорти: Нащадок (тверда), Харківська 30 (м’яка), Спадщина (тверда).

Найбільший економічний та енергетичний ефект відмічено за ранньої сівби пшениці ярої на глибину 5-6 см, що забезпечила найнижчу собівартість 1 т зерна, а також найвищий рівень рентабельності виробництва та коефіцієнт енергетичної ефективності, які у сорту Спадщина (тверда) становили: 2287 грн; 74,9% та 4,73, а у сорту Харківська 30 (м’яка) – 1632 грн; 145,0% та 5,22. За використання захисного комплексу (тілт 250 ЕС + агат 25 К + гранстар 75) незважаючи на збільшення виробничих витрат та затрат сукупної енергії у згаданих сортів відмічали зниження собівартості 1 т зерна на 530 і 498 грн, енергоємності виробництва – на 1098 і 989 МДж/т, на фоні зростання рівня рентабельності та коефіцієнта енергетичної ефективності відповідно по сортах на 18,5 і 24,3% та 0,75 і 0,92. Найменші виробничі витрати та затрати сукупної енергії відмічали за норми висіву 4 млн/га, що знизило енергоємність 1 т зерна (до 4570-5305 МДж) та збільшило коефіцієнт енергетичної ефективності (до 3,14-3,65). Разом з тим, найнижча собівартість (2851-3198 грн/т) та найвищий рівень рентабельності (25,1-40,3) відмічали за норми 5 млн/га.

Комплексне застосування препарату Е.К.О. Стим Premium для обробки насіння пшениці ярої (1 л/т) та обприскування її посівів у фазі кущіння (1 л/га) забезпечило зменшення собівартості та енергоємності 1 т зерна на фоні N20P20K20 на 149 грн та 182 МДж, а також зростання рівня рентабельності та коефіцієнта енергетичної ефективності на 6,2% та 0,13, а на фоні N40P40K40 – відповідно на 234 грн та 271МДж, а також 8,4% та 0,20 порівняно з контрольним варіантом (без застосування Е.К.О. Стим Premium). Близькими за ефективністю використання згаданого стимулятору росту був варіант, який передбачав лише обробку насіння на фоні N20P20K20, а на фоні N40P40K40 – лише обприскування посівів у фазі кущіння. При цьому вищий економічний ефект все ж отримано на фоні внесення N20P20K20.

Встановлено, що при використанні безводного аміаку (N30) собівартість 1 т зерна була на 187-249 грн меншою, а рівень рентабельності на 15,1-19,6% вищий ніж за удобрення аміачною селітрою та біогумусом.

За вирощування, сортів ячменю озимого: Трудівник, Зимовий, Селена стар, Борисфен, Майстер та Достойний собівартість 1 т зерна була найнижчою (948-1019 грн), що забезпечило найвищий рівень рентабельності виробництва – 223,9-248,0%. Коефіцієнт енергетичної ефективності при цьому знаходився на рівні 8,82-9,40 і в 1,11-1,42 разів перевищував відповідний показник, розрахований для сортів з найменшою в досліді врожайністю зерна. Серед сортів ячменю ярого найбільшу ефективність мали: Лука, Алегро, Аватар, Аграрій, Статок, Сталкер, Крок, Всесвіт та Доказ, що характеризувалися найнижчою собівартістю 1 т зерна (1336-1480 грн) та найвищим рівнем рентабельності – 109,5-132,1% і коефіцієнта енергетичної ефективності (до 5,88-6,48).

За сівби ячменю озимого восени на фоні природної родючості, порівняно із весняною сівбою його та ячменю ярого, поряд зі збільшенням виробничих витрат (на 212 та 125 грн), рівня рентабельності (на 77,5 та 101,1%) та зростання коефіцієнта енергетичної ефективності (на 1,81 та 2,42) відмічено зниження собівартості (на 325 та 379 грн/т) та енергоємності (на 245-679 МДж/т) вирощування. Рівень рентабельності за вирощування згаданих культур у варіанті передпосівної обробки насіння антистресом без внесення добрив перевищив відповідний показник при внесенні добрив дозами N30P30K30 і N60P60K60 на 63,7; 60,1 та 47,9% і 118,5; 86,9 та 69,5%, а коефіцієнт енергетичної ефективності – відповідно на 0,49; 0,57 та 0,28 і 1,29; 0,85 та 0,40.

За вирощування ячменю ярого плівчастого після попередника соя за норми висіву 4,0 млн. сх. зерен/га, після соняшника – за норми 4,5 млн/га, після пшениці озимої – за норми 5,5 млн/га отримано найменшу собівартість 1 т зерна та найвищий рівень рентабельності, які становили 1205; 1337; 1272 грн/т та 153,7; 131,8; 143,8% відповідно. Вирощування ячменю ярого голозерного найефективнішим було за норми 5,0 млн/га після всіх попередників.

При застосуванні стимуляторів росту рослин найнижчу собівартість 1 т зерна (2030 грн) та найвищий рівень рентабельності (52,7%) і коефіцієнт енергетичної ефективності (4,54) відмічали у варіанті обробки насіння сумішшю препаратів Вимпел-К (500 г/т) та Оракул насіння (1 л/т) та обприскування посівів у фазі виходу в трубку препаратом Вимпел (500 г/га) за внесення N30P30K30.

Сівба ячменю з міжряддями 30 см порівняно з 15 см, забезпечила зниження собівартості та енергоємності 1 т зерна за внесення N30P30K30 на 258-386 грн та 440-4523 МДж, а на фоні N60P60K60 – на 294-320 грн та 437-3111 МДж відповідно, залежно від варіанту використання мульчування ґрунту. Застосування покриття поверхні ґрунту рослинними рештками попередника (пшениці озимої) призводило до суттєвого зростання матеріальних та енергетичних витрат в результаті чого рівень рентабельності та коефіцієнт енергетичної ефективності за сівби ячменю з міжряддями 15 і 30 см за внесення N30P30K30 поступався аналогічним величинам показника у варіанті без використання соломи на 2,9% та 9,1 МДж і 2,2% та 8,9 МДж, а на фоні N60P60K60 – на 4,5% та 7,6 МДж і 2,5% та 7,5 МДж.

При використанні безводного аміаку (N30) собівартість 1 т зерна ячменю ярого виявилася навіть на 17 грн меншою ніж на контролі, а енергоємність 1 т зерна при застосуванні біогумусу, була навіть меншою на 95 МДж за варіант без застосування добрив. За внесення аміачної селітри та безводного аміаку дозою N30 коефіцієнт енергетичної ефективності був меншим за контроль на 0,79 та 0,71 відповідно.

Встановлено, що найефективнішим є вирощування вівса з використанням у технологічному циклі сортів: Бусол, Ірен, Спурт та Стерно, які за роки досліджень забезпечили найвищий рівень врожайності зерна за найнижчої собівартості 1 т зерна (1466-1527 грн) та найвищого рівня рентабельності виробництва – 57,1-63,7%. Коефіцієнт енергетичної ефективності при цьому знаходився на рівні 5,61-5,83 і в 1,10-1,21 разів перевищував відповідний показник, розрахований для сортів з найменшою в досліді врожайністю зерна.

За вирощування вівса голозерного без застосування добрив відмічали найнижчу собівартість 1 т зерна, а також найвищий рівень рентабельності та коефіцієнт енергетичної ефективності. Близькі за значенням згадані показники були за обприскування посівів реакомом наприкінці фази кущіння, які поступалися варіанту без застосування добрив і реакому після попередника пшениця озима лише на 45 грн, 5,2% та 0,41, а після кукурудзи і соняшника – відповідно на 3 грн, 0,3% та 0,23 і 34 грн, 2,7% та 0,12.

Саме висока вартість та енергоємність добрив виявилася визначальним фактором існування тенденції зростання енерговитрат на формування одиниці врожаю і зниження рівня рентабельності та коефіцієнта енергетичної ефективності у проектах технології з їхнім використанням, що вимагає пошуку таких їх форм, способів і строків застосування, які б сприяли зниженню витратної складової. Разом з тим, дія РРР і біопрепаратів забезпечила кращі енергетичні показники, що свідчить про вищу енергетичну обґрунтованість використання цих препаратів у технологіях вирощування ячменю озимого і ярого.

Таким чином, технології вирощування озимих та ярих зернових культур, які передбачають внесення мінеральних добрив не забезпечили вищого рівня рентабельності та коефіцієнта енергетичної ефективності і відповідно зниження рівня витрат енергії на формування одиниці врожаю порівняно з контрольними (без добрив) проектами. Що стосується ефективності застосування РРР і біопрепаратів, то як і на фоні хімічного захисту рослин, цей агротехнічний прийом забезпечував переваги за енергетичними показниками при взаємодії з фонами удобрення.

Отже, вирощування озимих та ярих зернових культур забезпечує істотне зростання кількості отриманої з урожаєм енергії, проте висока енергоємність окремих складових технології (добрива), що не супроводжується відповідним приростом енергії з урожаєм, обумовлює збільшення енерговитратності технологій вирощування і зниження її економічної та енергетичної ефективності. В цілому ж проекти технологій вирощування із комплексним застосуванням всіх досліджуваних факторів значно поступалися контрольним як за рівнем витрат, так і за величиною коефіцієнта енергетичної ефективності.



РОЗДІЛ 9
РЕЗУЛЬТАТИ ВИРОБНИЧОЇ ПЕРЕВІРКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ І СІВБИ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ
Виробничу перевірку доцільності використання мілкого та нульового обробітку ґрунту та сівби пшениці озимої проводили у ДП ДГ «Дніпро» ІЗГ УААН Солонянського району Дніпропетровської області (поле №7, відділок №2) впродовж 2008-2010 рр. у ланці сівозміни: горох-озима пшениця-соняшник спільно з лабораторіями: природоохоронних систем обробітку ґрунту та захисту рослин. Економічний аналіз досліджуваних агроприйомів розраховували разом з лабораторією економіки.

Впродовж 2008-2009 рр. досліджували ефективність наступних технологічних схем вирощування озимої пшениці сорту Куяльник: 1 – нульовий обробіток, сівба з використанням посівного комплексу АТД-6.35; 2 – мілкий обробіток, сівба АТД – 6.35; 3 – мілкий обробіток, сівба СЗ – 3,6. У варіанті 1 після збирання попередника та відростання бур’янів (серпень місяць) внесена суміш гербіцидів (вулкан – 4 л/га + естерон – 1 л/га). Технологія мілкого обробітку (вар. 2 і 3) включала дискування ґрунту БДТ-7 на 8-10 см, безполицеве розпушування комбінованим агрегатом КР-4,5 на 10-12 см, передпосівну культивацію КПС-4 на 6-8 см. Інші елементи агротехніки – загальноприйняті для зони Степу.

Сівба пшениці озимої сорту Куяльник нормою 5 млн шт. сх. насінин/га проведена 1 жовтня 2008 року. Наприкінці фази кущіння рослин навесні 2009 р. посіви були підживлені аміачною селітрою (N30) локально.

Погодні умови 2008-2009 рр. були сприятливими для вирощування пшениці озимої. Рясні дощі у другій половині вересня створили добрі передумови для одержання повноцінних сходів і укорінення рослин. Жовтень і листопад відзначались підвищеним температурним режимом повітря, ПОВ озимини відмічено лише 8 грудня. Перезимівля посівів пройшла успішно. Початок весни 2009 р. видався прохолодним, квітень був посушливим, але завдяки опадам, що випали у травні пшениця озима добре розвивалась і сформувала порівняно високий урожай зерна.


9.1. Агрофізичні властивості та вологість ґрунту

Структурний стан чорнозему звичайного, визначений перед сівбою пшениці озимої та у фазі весняного кущіння рослин, характеризувався як відмінний. При цьому він мало змінювався під впливом різних технологічних схем допосівної підготовки поля і сівби. Кількість агрономічно цінних агрегатів розміром 10-0,25 мм в орному шарі по варіантах досліду в цей час становила відповідно 91-93 та 85-86%, а вміст пилуватих фракцій (<0,25 мм) не перевищував 5%. Аналіз зразків, відібраних перед збиранням урожаю, засвідчив наявність в ґрунті на нульовому агрофоні великої кількості (25,4 %) брилуватих окремостей діаметром понад 10 мм, що обумовило зменшення тут вмісту агрономічно корисних часток розміром 10-0,25 мм (на 9,4-12,2%) і коефіцієнта структурності (в 1,4-2,0 раза) порівняно з ділянками мілкого обробітку ґрунту (дод. Л).

Встановлено, що восени перед сівбою озимини щільність верхнього (0-10 см) шару ґрунту на необроблених ділянках була вищою, ніж на мілко розпушеному фоні, однак не виходила за межі оптимально допустимих величин (1,30 г/см³). Проведення трьох технологічних операцій в допосівний період на варіантах мілкого обробітку ґрунту обумовлює формування щільнішого прошарку 10-30 см. На час ВВВ спостерігалось незначне зменшення показників об’ємної маси орного шару у порівнянні з першим визначенням, але вищеописана закономірність зберігалась. У фазі повної стиглості зерна при зневодненні орного шару ґрунт був надмірно ущільненим, особливо на ділянках, де проводили пряму сівбу АТД-6.35 (1,38 проти 1,32-1,33 г/см³ за мілкого обробітку).

Твердість орного шару ґрунту на час сівби, кущіння та збирання озимої культури в усіх випадках перевищувала умовний оптимум 10 кг/см² (по мілкому обробітку в 1,3-2,0, по нульовому – 1,7-2,1 раза), однак була нижчою за критичну межу 25 кг/см². Зростання опору ґрунту не приводило до пригнічення рослин, тому, що можливі негативи цього явища нівелювались, на наш погляд, за рахунок оптимізації структурного стану і вологості чорнозему.

Запаси продуктивної вологи у посівному і орному шарах ґрунту станом на 1 жовтня 2008 р. за мілкого обробітку становили відповідно 9,9-10,2 та 36,4-37,5, а за нульового – 14,8 і 42,6 мм (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Запаси продуктивної вологи в ґрунті під пшеницею озимою залежно від способу обробітку і сівби, мм

Технологія обробітку ґрунту і сівби

Шари ґрунту, см

Сівба


ВВВ

Збирання

Нульовий обробіток

(сівба АТД-6.35)



0-10

14,8

9,2

3,7

0-30

42,6

34,1

-2,4

0-50

56,9

61,3

-10,0

50-100

13,8

57,8

-20,5

0-100

70,7

119,1

-30,5

Мілкий обробіток

(сівба АТД-6.35)



0-10

10,2

9,0

4,5

0-30

37,5

34,9

-0,2

0-50

61,8

63,5

-7,5

50-100

9,9

56,1

-17,9

0-100

71,7

119,6

-25,4

Мілкий обробіток

(сівба СЗ-3,6)



0-10

9,9

10,2

5,9

0-30

36,4

36,5

1,3

0-50

62,1

60,4

-4,3

50-100

10,0

58,4

-17,8

0-100

72,1

118,8

-22,1

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   46


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка