Національна академія аграрних наук україни державна установа інститут сільського господарства степової зони на правах рукопису гирка анатолій дмитрович «324»/.«321»: 631. 5



Сторінка7/46
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   46

РОЗДІЛ 3




ВПЛИВ АГРОМЕТЕОРОЛОГІЧНИХ УМОВ НА ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР ТА ЗАХОДИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В ПІВНІЧНОМУ СТЕПУ

Метеорологічні умови як важливий фактор оптимізації технології вирощування зернових культур та ресурс реалізації їхнього продуктивного потенціалу мають значні відмінності не лише в окремих природно-кліматичних зонах, але й у межах останніх. Це вимагає врахування при визначенні найсприятливіших виробничих зон, підборі відповідних технологій та окремих їх складових елементів.

Територія основних регіонів зерновиробництва зони Степу України, а також областей, що входять до її складу, у більшості своїй характеризується малосприятливими кліматичними умовами. Часта повторюваність небезпечних для с.-г. виробництва явищ погоди, зокрема суховії, різкі коливання температурного режиму і рівня вологозабезпеченості вимагають дослідження шляхів зниження негативного впливу метеорологічних умов на формування високої продуктивності зернових культур і підвищення валових зборів зерна до оптимальних показників у зоні недостатнього зволоження.

3.1 Агрокліматичний потенціал зони Степу


Степова зона України займає площу 240,2 тис. км2, що складає близько 40% простору держави. Значна протяжність цієї території обумовлює її неоднорідність за природними умовами – геоморфологічними, літогранулометричними, кліматичними, що знаходить відповідне відображення в ґрунтах та їх агровиробничих якостях. Неоднорідність степової території в агрокліматичному відношенні обумовлює необхідність районування технологій та сортів озимих і ярих зернових культур за ґрунтово-екологічними ресурсами з метою їх ефективного використання [1].

Відмінності гідротермічних і агрокліматичних умов спричиняють неоднаковий рівень забезпечення рослин сонячною інсоляцією, теплом, поживними речовинами і, що найголовніше – вологою. Відомо, що сорти цих культур, які відрізняються тривалістю вегетаційного періоду, формують різний габітус рослин, що відображається, в першу чергу, у ростових процесах, розмірах листового апарату, потужності кореневої системи та інших біометричних і морфологічних показниках, що у свою чергу позначається на рівні водоспоживання рослин, забезпеченні їх поживними речовинами і здатності до формування найвищої продуктивності агроценозу.

В якості пріоритетного кліматичного критерію ресурсів вологозабезпечення, природи й енергетики ґрунтоутворення та родючості ґрунтів для зонування степової території вчені-кліматологи пропонують використовувати відносний показник – гідротермічний коефіцієнт Селянінова (ГТК), який являє собою співвідношення між кількістю опадів за період, коли температура повітря вище 10ºС, і сумою температур за цей період, помножене на 10. У межах України тривалість цього періоду не збігається, тому для дотримання принципу єдиної відміни взято проміжок часу травень-вересень. Між показником ГТКV-IX і вмістом гумусу у степових ґрунтах існує висока щільність зв’язку (R = 0,94-0,98), що дає можливість використати його як критерій для диференціації степової території на ґрунтово-екологічні підрозділи.

Середньорічні кліматичні умови Степової території коливаються в широких межах – ГТК за травень-вересень змінюється від 0,89 до 0,45, річна кількість опадів – від 310 до 520 мм, у т.ч. за травень-вересень – 140-265 мм; середня температура січня – від -7,9 до -0,7ºС, липня – від 20,8 до 23,7ºС, сума середніх добових температур вище 10ºС за ТПР складає 2800-3500ºС, у т.ч. за травень-вересень 2750-3050ºС; тривалість періодів із середньодобовою температурою повітря понад 0ºС – 250-300, 5ºС – 210-245, 10ºС – 160-195, 15ºС – 120-145, безморозного – 160-220 діб [1].

Таким чином, для нормального росту і розвитку озимих і ярих зернових колосових культур в Степу України, існують реальні умови достатнього теплозабезпечення, проте запаси вологи в ґрунті, які формуються виключно за рахунок опадів, а тим більше їх розподіл за фазами розвитку, особливо в критичний за водоспоживанням період виявляється недостатнім.

Північний Степ диференціюється на 3 підзони – 1) північну недостатньо зволожену з ГТКV-IX = 0,83-0,89; 2) північно-центральну помірно посушливу з ГТКV-IX = 0,76-0,82; 3) південно-центральну посушливу з ГТКV-IX = 0,68-0,75. Зона південного Степу характеризується помірно посушливим кліматом з ГТКV-IX = 0,61-0,67. Зона Сухого Степу поділяється на 2 підзони: 1) суху (ГТКVIX = 0,52-0,60) і 2) дуже суху (ГТКV-IX = 0,45-0,51) [1].

Зона Степу України входить у степову атлантико-континентальну область клімату. Клімат цього регіону характеризується найбільшою континентальністю. Серед найрізноманітніших природних багатств вагоме місце займають кліматичні ресурси, у першу чергу, сонячне тепло і волога. Від того, як вони використовуються, багато в чому залежать результати господарської діяльності.

В Степовій частині території України ресурсів тепла достатньо для вирощування зернових культур, зокрема, озимих і ярих форм пшениці, ячменю, а також вівса. Проте, умови зволоження тут дуже обмежені, тому вирощування ярих зернових культур в південному Степу може бути ефективним лише при зрошенні [1-6].

Одержання високих урожаїв с.-г. культур в Степу України в значній мірі залежить від накопичення і правильного використання ґрунтової вологи. Головним джерелом її поповнення є атмосферні опади. Розподіл їх як по кількості, так і в часі випадання тут дуже нерівномірний. У ТПР (квітень – жовтень) опади мають особливо важливе значення для сільського господарства. У цей час нерідко спостерігаються зливи в супроводі граду, гроз, шквалистого посилення вітру та буревіїв, що приводять до значних збитків [1].

Як між зонами, так і між окремими областями, районами і навіть в одному господарстві опади розподіляються вкрай нерівномірно. Від опадів у ХПР в степовій зоні України в ґрунт потрапляє 65-75% вологи.

З несприятливих для землеробства умов найбільш істотними є періодичні посухи, суховії, пилові бурі та нестійкість снігового покриву і температурного режиму в холодний період року. У південному Степу майже щорічно бувають бездощові періоди різної тривалості, що приводять, як правило, до ґрунтової посухи. Згубно впливає на стан посівів с.-г. культур і їх урожайність також і низька відносна вологість повітря (30% і менше) у поєднанні з високою температурою повітря (30ºС і вище) і вітром понад 5 м/секунду. Середня багаторічна кількість діб із суховіями за квітень-жовтень становить: у північному Степу 40-52, у південному Степу – 25-35, імовірність бездощових періодів тривалістю 30 діб і більше за вегетаційний період – 20-40%, тобто 2-4 рази в 10 років. Ступінь шкідливості суховіїв визначається їх інтенсивністю, тривалістю і станом посівів. Найбільш шкідливі суховії в період цвітіння та наливу зерна. Доведено, що найкращі умови для одержання високих урожаїв зернових культур створюються тоді, коли ГТК за відповідний період дорівнює 1,0-1,4. При значенні цього показника 0,6 і менше рослини пригнічуються посухою, а при значенні його 1,6 і більше – перезволоженням.

Раціональне ведення с.-г. виробництва можливе тільки за умови найповнішого використання природного потенціалу ґрунтів. Це зумовлює необхідність мати інформацію щодо таких важливих якісних показників земельних ресурсів як їхній агроґрунтовий потенціал для конкретних с.-г. культур [1].

За природної родючості ґрунтів агропотенціали пшениці озимої після зайнятого пару становлять від 1,0 до 3,7 т/га. Практично аналогічна продуктивність пшениці озимої після гороху на зерно. Агропотенціал пшениці озимої після попередника кукурудза МВС знижується на всіх ґрунтах. На амплітуду різниці впливають зволоженість ґрунту під час сівби і тривалість позитивних температур в осінній період. У зоні північного Степу по цьому попереднику зменшення врожайності відповідно зайнятого пару становить 20-30%, що пов’язано як погіршенням вмісту вологи так і відносно коротким осіннім теплим періодом. На південь розрив поступово зменшується до 10% у зв’язку зі збільшенням тривалості вегетації і поліпшення за цей час вологості ґрунту завдяки опадам.

У зоні північного Степу агропотенціал пшениці озимої за природної родючості після стерньових колосових зменшується відносно зайнятого пару на 20-35%, південного і Сухого – 20-30%.

Рівень продуктивності пшениці озимої після зайнятого пару за ефективної родючості у межах від 1,8 до 4,5 т/га. У підзоні Північного Степу реалізація природного потенціалу становить 15-20% завдяки 150-180 кг д.р. NPK, а Центральному – 19-24% від внесення 120-180 кг д.р. NPK. Природний потенціал чорноземів південних і темно-каштанових ґрунтів пшениця озима реалізує на 17-20% від 100-120 кг д.р. NPK, каштанових солонцюватих ґрунтів і солонців – на 10-12% при використанні 90-110 кг д.р. NPK.

Пшениця озима по чорному пару дає найвищий урожай, проте в розрахунку на рік за продуктивністю пшениці озимої він поступається всім попередникам.

Слід відмітити незначне (8-14%) зростання продуктивності пшениці озимої на чорних парах за ефективної родючості. Проте чорний пар необхідний у структурі посівних площ у посушливих і сухих регіонах як гарант одержання сталих урожаїв пшениці озимої, що важливо в умовах ринку.

У помірно посушливих і посушливих регіонах Степу його частина повинна становити 10-20%. При цьому забезпечується зростання виходу продукції з 1 га сівозмінної площі порівняно з площами без чорного пару.

Потенціал врожаїв ячменю озимого має практично аналогічну до озимої пшениці залежність від запасів гумусу, ГТК, ксероморфності, щебінюватості, та інших супутніх факторів.

Ячмінь ярий як друга за поширенням серед зернових культур вирощується на всій території Степу. Його біологічною особливістю є висока чутливість до родючості ґрунтів. Маючи відносно слаборозвинену кореневу систему, він добре реагує на рівень трофності, зумовлений як гранулометричним складом ґрунтів, так і рівнем використання добрив. Водночас ячмінь досить вимогливий до вологи, особливо до опадів за травень-червень, проте відносно добре витримує високі температури. У зв’язку з цим параметри його агропотенціалів природної і ефективної родючості функціонально залежать від географії ґрунтово-екологічних ресурсів.

У межах кожного ареалу агропотенціали ячменю ярого диференціюються залежно від ступеню ксероморфності. На слабоксероморфних ґрунтах параметри агропотенціалу знижуються на 10-20%, середньоксеромрфних – на 25-30, сильноксероморфних – на 40-50%. Щебенюватість ще більше посилює посушливість місцезнаходжень і знижує родючість щебенюватих слабоксероморфних грунтів на 35-40%, середньоксероморфних – на 50-60, сильноксероморфних – на 65-75% відносно фону.

Порівняно з агропотенціалом природної родючості при використанні добрив в оптимальних дозах продуктивність зростає на чорноземах звичайних на 50-60%, чорноземах південних – на 40-50, темно-каштанових і каштанових ґрунтах – на 30-40%, що забезпечується внесенням на чорноземах звичайних глибоких помірно добре гумусоакумулятивних 150-200 кг/га д.р. NPK, на решті ґрунтів – у межах 100-150 кг/га. Окупність їх становить на чорноземах звичайних 7-10 кг, чорноземах південних – 5-7, а на темно-каштанових і каштанових солонцюватих ґрунтах знижується до 4-6 кг зерна на 1 кг д.р. NPK. На ксероморфних і щебенюватих ґрунтах внесення добрив підвищує їх родючість, проте співвідношення між агропотенціалами ефективної і природної родючості залишається на рівні пропорцій для фонових ґрунтів.

Таким чином, при проведені заходів щодо районування і оптимізації структурного складу сортів озимих і ярих форм пшениці та ячменю, а також вівса у конкретних регіонах степової зони необхідно враховувати агрокліматичні особливості території в сучасних умовах зміни клімату, що дасть змогу найповніше використати природні ресурси стосовно генетичного потенціалу культур.

Так, значною неоднорідністю метеорологічних умов відзначаються окремі регіони й області Степу (дод. А-Д).

Зокрема, за середньобагаторічними даними Українського Гідрометеоцентру різниця в показниках середньомісячної температури в областях Степової зони становить 3ºС, змінюючись від 7,9ºС – у Луганській до 10,9ºС – в Автономній Республіці Крим, кількості опадів 127 мм (від 416 мм – у Херсонській до 543 мм – у Донецькій областях), а в ТПР відповідно – 1,6ºС і 99 мм, з мінімальними абсолютними величинами в Кіровоградській області (16,2ºС) та АР Крим (250 мм) і максимальними – в Херсонській (17,8ºС) та Кіровоградській (349 мм) областях.

Найкраще забезпечені теплом АР Крим, Запорізька, Миколаївська, Одеська і Херсонська області, а найгірше – Кіровоградська. У відношенні ж вологи, навпаки, найкраще – Кіровоградська і певною мірою Донецька області, а найгірше – АР Крим та Херсонська область.

Отже, для ґрунтово-кліматичної зони Степу України характерним є істотне коливання рівня тепло- і вологозабезпечення, коли протягом вегетації с.-г. культур періоди надмірного надходження тепла змінюються прохолодними, а надмірного зволоження, які обумовлені інтенсивними опадами у вигляді зливових дощів, тривалими посухами, що негативно впливає на ріст і розвиток рослин.

Все це обумовлює безумовну актуальність проблеми встановлення залежності особливостей росту і розвитку рослин різних сортів озимих та ярих зернових культур від кліматичних ресурсів тих чи інших областей з метою визначення більш сприятливих регіонів вирощування та збільшення обсягів виробництва зерна.
3.2 Концепція оптимізації виробництва зерна в контексті кліматичних змін

Формування врожаю зернових колосових культур залежить від численних взаємопов’язаних і взаємообумовлених факторів, рівнем реакції на умови середовища. Вирішальне значення при цьому відіграють умови вологозабезпеченості. Попри обмеженість складових агрокліматичних характеристик для озимих та ярих зернових культур, низькі кількісний і якісний рівні спостережень за впливом погодних умов на ефективність агротехнічних заходів, принципи агрометеорологічного обґрунтування формування врожаю зерна дають можливість підвищити обсяги його виробництва, враховуючи ступінь нестабільності погодних умов окремих років.

Отже, вважаємо доцільним провести детальний аналіз основних показників зерновиробництва озимих і ярих форм пшениці, ячменю, а також вівса у трьох областях північного Степу (Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій), у зоні Степу та Україні в цілому за останні 15 років (з 2000 по 2014 р.), а також визначити діапазон їх варіювання.

Так, згідно даних Мінагрополітики та Держкомстату посівна площа всіх зернових та зернобобових культур у всіх областях, ґрунтово-кліматичних зонах, та Україні в цілому найменшою за обліковий період була у 2003 р., що пояснюється вкрай несприятливими погодними умовами зими 2002-2003 рр. Це призвело до значного зниження збиральної площі та формування найнижчої врожайності зерна в Україні (1,82 т/га) і особливо в Степу (1,45 т/га) та зменшення валового збору зерна за 15-річний обліковий період (дод. Е).

Подібні, але менш чітко виражені несприятливі погодні умови, які мали локальний характер, спостерігалися також у 2000, 2007 та 2012 рр. і призвели до закономірного зниження врожайності та валових зборів зерна.

Впродовж останніх років спостерігаються порівняно сприятливі погодні умови, що дають змогу аграріям нарощувати обсяги виробництва зерна. Так, у 2014 р. врожайність зернових та зернобобових культур у Степу становила 3,21 т/га, а в Україні – 4,37 т/га, що дало змогу отримати найбільший за всю історію АПВ валовий збір зерна – 21 491,0 та 63 859,3 тис. т зерна відповідно.

У Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій областях забезпечується стабільний ріст врожайності та валових зборів зерна, який в середньому становить 3,09; 2,64 та 2,48 т/га й 2 514,1; 2 708,8 та 1 802,5 тис. т.

Аналіз відсоткового співвідношення валових зборів зерна всіх зернових та зернобобових культур в ґрунтово-кліматичних зонах свідчить про те, що степова зона та області північної її частини, незважаючи на гірші умови вологозабезпечення (порівняно з Лісостепом та Поліссям), становлять значну частку в зерновиробництві країни (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Відсоткове співвідношення валових зборів зерна всіх зернових та зернобобових культур в ґрунтово-кліматичних зонах та областях України (середнє за 2000-2014 рр.)
Так, частка Кіровоградської, Дніпропетровської та Донецької областей у загальнодержавній структурі виробництва зернових та зернобобових культур в сумі становить понад 16,5%, а зони Степу – 41,3%.

Для більш детального аналізу зерновиробництва варто розглянути показники врожайності окремих культур. Так, динаміка врожайності зерна пшениці озимої та ярої в північному Степу України свідчить про значні коливання продуктивності згаданих культур, що спричинені вкрай несприятливими погодними умовами, які особливо критично проявилися у 2003 р., знизивши врожайність до мінімального за обліковий період показника в Степу – 0,94 т/га, а в цілому по Україні – до 1,47 т/га.

Виробництво зерна пшениці багато в чому повторює закономірності, які характерні для валових зборів зерна всіх зернових та зернобобових культур, що пояснюється значною часткою впливу даного виду зернової продукції у загальнодержавному обсязі виробництва зерна.

Та все ж, досить показовим є зростання частки виробництва зерна пшениці в зоні Степу (особливо в Дніпропетровській та Донецькій обл.), що сягає 7,98% порівняно з валовим збором всіх зернових та зернобобових культур.

Несприятливі погодні умови, які особливо критично проявилися у 2003 р. в Дніпропетровській та Кіровоградській обл. призвели до зниження врожайності зерна (0,63 та 0,72 т/га). Разом з тим, у більш сприятливих 2001, 2004, 2008 та 2014 рр. спостерігалося зростання врожайності до 3,42-4,36 т/га.

Збільшення середнього рівня врожайності цього виду продукції, поряд зі значними щорічними посівними площами закономірно веде до збільшення валових зборів зерна пшениці озимої в Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій обл., і в цілому по степовій зоні, частка якої становить більше половини від загальнодержавного і сягає 51,07% (рис. 3.2, дод. Ж).


Рис. 3.2 Відсоткове співвідношення валових зборів зерна пшениці озимої в ґрунтово-кліматичних зонах та областях України (середнє за 2000-2014 рр.)
Що стосується показників продуктивності пшениці ярої, то відмічено їх періодичне варіювання подібне озимій, хоч і суттєво їй поступається.

Якщо у озимих форм пшениці за 15-річний період врожайність варіює в межах від 2,0 до 4,0 т/га, то в ярих – від 1,0 до 2,5 т/га, що пояснюється низькою адаптивною здатністю культури до частого прояву посушливих умов Степу України. Так, у 2014 р. отримано найвищу врожайність пшениці ярої, яка у Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій обл. сягала 3,09; 2,45 та 2,09 т/га відповідно.

Невелика врожайність та незначні площі, зайняті під пшеницею ярою в Степу впливають і на валові збори її зерна. Так, у Степу вирощується лише 7,54% загальнодержавного обсягу виробництва цього виду продукції. Показовим є те, що більше половини зерна пшениці ярої в Степу вирощується в трьох північних областях (Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій) (рис. 3.3, дод. З).
Рис. 3.3 Відсоткове співвідношення валових зборів зерна пшениці ярої в ґрунтово-кліматичних зонах та областях України (середнє за 2000-2014 рр.)
Незважаючи на позитивну динаміку по збільшенню врожайності культури у сприятливі роки, все ж помітна тенденція до зменшення щорічних посівних площ зайнятих під пшеницею ярою, а отже й валових зборів її зерна. Суттєве збільшення посівної площі культури спостерігається лише в роки масового пересіву загиблих озимих і впродовж 2-3 років поступово зменшується.

Динаміка врожайності зерна ячменю озимого та ярого в північному Степу України є подібним пшениці, що свідчить про значні її коливання спричинені комплексом несприятливих погодних умов 2003 та 2007 рр., які знизили врожайність до мінімального за обліковий період показника в Степу – 1,14 та 1,08 т/га, а в цілому по Україні – до 1,49 та 1,46 т/га. Найбільшу ж врожайність отримано в 2001, 2008 та 2014 роках.

Обсяги виробництва зерна ячменю в цілому подібні до валових зборів зерна пшениці. Але тут варто відзначити певні особливості. Так, у загальному обсязі виробництва зерна ячменю співвідношення озимої форми до ярої становить 1 : 4, в той час як у пшениці – 24 : 1.

Слід також відмітити значно більшу частку, яка припадає на зону Степу у загальнодержавному обсязі виробництва зерна і сягає 53,19%. Це пояснюється значними посівними площами та високою врожайністю даного виду зернової продукції.

Несприятливі погодні умови, які особливо негативно проявилися у 2003 р. в Дніпропетровській та Кіровоградській обл. призвели до зниження врожайності зерна не тільки пшениці озимої, а й ячменю – до 0,63 та 0,72 т/га. У сприятливіших (2001, 2004, 2008 та 2014 рр.) – спостерігається зростання його врожайності до рівня 3,42-4,36 т/га.

У зв’язку з підвищенням температурного режиму повітря взимку в останні роки у Степу спостерігається розширення посівних площ ячменю озимого. Так, якщо на початку 2000-х рр. його висівали в Україні на площі 300-500 тис. га, то починаючи з 2009 р. – 1,0-1,5 млн га.

Досить показовим є значне зростання частки виробництва зерна в зоні Степу, що становить 84,20% від загальнодержавного обсягу і сягає понад 1,565 млн тонн. Особливо стрімке нарощування виробництва даного виду продукції відмічено в Дніпропетровській та Кіровоградській обл., які поступаються лише Миколаївській та Одеській областям (рис. 3.4, дод. И).

Наведені вище зміни погодних умов, які проявлялися також і в весняно-літній період негативно впливали на врожайність ячменю ярого, яка навіть у сприятливі за гідротермічним режимом роки в Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій обл. не перевищує 2,5-3,0 т/га, а в Степу і в цілому в Україні – 2,7 та 3,0 т/га.

Помітна тенденція до зменшення щорічних посівних площ зайнятих під ячменем ярим, а отже й валових зборів його зерна.

Рис. 3.4 Відсоткове співвідношення валових зборів зерна ячменю озимого в ґрунтово-кліматичних зонах та областях України (середнє за 2000-2014 рр.)


Так, якщо на початку 2000-х рр. його висівали в Степу на площі 1,9-2,0 млн га, а в Україні – 3,5-4,0 млн га, то впродовж останньої п’ятирічки ця культура займала відповідно 1,0-1,5 та 2,0-3,0 млн га. Подібно до пшениці ярої у ячменю збільшення посівної площі спостерігається лише в роки масового пересіву загиблих озимих. Разом з тим, варто відмітити значну частку, яка припадає на зону Степу у загальнодержавному обсязі виробництва зерна ячменю ярого і сягає 45,25%, що відповідає рівню валового збору даного виду продукції у більш сприятливій за умовами вологозабезпечення лісостеповій зоні (рис. 3.5, дод. К).

Стабільно високі показники щорічного виробництва зерна ячменю ярого утримує Дніпропетровська обл., дещо менші – Кіровоградська та Донецька області, які в сумі забезпечують майже половину валового збору зерна степової зони та понад 21% – загальнодержавного.

Аналіз показників зернової продуктивності вівса свідчить, що навіть в умовах найпосушливішого 2007 р. урожайність зерна цієї культури не опускалася нижче 1,0 т/га, що свідчить про значний адаптивний потенціал. Попри недостатню увагу аграріїв (які більш орієнтовані на вирощування ячменю ярого) до культури вівса врожайність його стабільно знаходиться в межах 1,5-2,5 т/га.
Рис. 3.5 Відсоткове співвідношення валових зборів зерна ячменю ярого в ґрунтово-кліматичних зонах та областях України (середнє за 2000-2014 рр.)
Спостерігається тенденція до зменшення щорічних посівних площ зайнятих під вівсом, а отже й валових зборів його зерна. Серед основних причин цього явища є значне скорочення поголів’я у тваринництві та недостатній розвиток переробної харчової промисловості, для якої овес є цінною сировиною.

Так, 16,79% загальнодержавного обсягу виробництва зерна вівса припадає на зону Степу, причому близько третини – у трьох північних областях (Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій) (рис. 3. 6, дод. Л).

Проведений детальний аналіз основних показників зерновиробництва озимих і ярих форм пшениці, ячменю, а також вівса у трьох областях північного Степу (Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій), у зоні Степу та Україні в цілому за останні 15 років (з 2000 по 2014 р.), дає всі підстави стверджувати, що для підвищення ефективності зерновиробництва у майбутньому важливо враховувати ступінь нестабільності прояву погодних умов окремих років, а також діапазон варіювання рівня врожайності культур.

На перспективу, варто визначитися з площами посіву та місцем ярих форм ячменю, пшениці, а також вівса в структурі сівозмін та, розглянути можливість збільшення обсягів виробництва більш врожайних озимих форм.


Рис. 3.6 Відсоткове співвідношення валових зборів зерна вівса в ґрунтово-кліматичних зонах та областях України (середнє за 2000-2014 рр.)
Аналіз існуючих даних, дає підстави констатувати той факт, що в Степу України частота повторюваності сильного ступеня зрідженості і загибелі посівів озимих за зимовий період, а отже – й рівень зниження продуктивності рослин, значно поступається за обсягами майже щорічному недобору врожаю зерна ярих форм від весняно-літніх посух.

Таким чином, приймаючи до уваги все вищевикладене варто відмітити, що лише обґрунтований підхід у організації вирощування озимих та ярих зернових культур в Степу і в Україні в цілому буде сприяти підвищенню стійкості озимих і ярих форм пшениці, ячменю, а також вівса до впливу несприятливих умов зовнішнього середовища, збільшенню обсягів виробництва зерна з високою якістю продукції.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   46


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка