Національна академія аграрних наук україни державна установа інститут сільського господарства степової зони на правах рукопису гирка анатолій дмитрович «324»/.«321»: 631. 5



Сторінка8/46
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.06 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   46

3.3 Сучасний стан розвитку ринку українського зерна

Нині Україна є однією з найпотужніших с.-г. країн світу. За даними Мінагрополітики, Держкомстату та СОТ наша держава посідає 3 місце в світі за експортом зерна і має величезний нереалізований потенціал для збільшення обсягів виробництва та реалізації зерна на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Тож, вважаємо доцільним провести детальний аналіз обсягів виробництва зерна в Україні за останні 15 років (з 2000 по 2014 р.), а також визначити баланс внутрішнього споживання та експорту цього виду продукції.

Так, починаючи з 2000-х рр., коли в країні аграрне виробництво переформувалося із державного і колективного господарства у приватний бізнес, за 15 років Україна поступово стає одним з найбільших світових виробників та експортерів зернової продукції. Оскільки в попередньому підрозділі ми детально розглянули обсяги виробництва зерна як в розрізі окремих видів культур, їх форм, так і їх груп в цілому, то під час викладення матеріалу даного підрозділу вважаємо доцільним зупинитися на культурах, які є предметом наших досліджень без розбивки на озимі та ярі форми (табл. 3.1).



Таблиця 3.1

Показники зовнішньоекономічної діяльності за результатами експорту українського зерна пшениці, ячменю та вівса (2000-2015 МР)

МР

Пшениця озима та яра

Ячмінь озимий та ярий

Овес

Об’єм,

тис. т


Сума,

млн USD


Об’єм,

тис. т


Сума,

млн USD


Об’єм,

тис. т


Сума,

млн USD


2000/01

77,15

8,25

1004,40

99,20

32,34

2,41

2001/02

5466,74

466,01

2797,96

252,00

47,38

3,44

2002/03

6540,84

524,94

2878,01

232,57

6,36

0,40

2003/04

47,36

8,73

1517,16

202,63

9,47

1,10

2004/05

4377,27

505,58

4315,16

433,06

17,20

1,37

2005/06

6427,37

699,06

3959,01

519,10

0,75

0,06

2006/07

3329,86

491,42

5102,78

724,50

0,99

0,56

2007/08

911,23

268,78

1045,00

311,82

23,91

7,25

2008/09

12714,59

2161,32

6371,21

1336,52

6,22

0,65

2009/10

9157,45

1337,04

6232,69

819,71

16,35

2,14

2010/11

4166,16

997,91

2794,11

511,31

3,91

0,62

2011/12

5254,22

1277,35

2463,10

611,25

1,38

0,56

2012/13

6844,99

1957,41

2133,81

601,65

1,01

0,25

2013/14

9343,54

2243,50

2470,20

581,60

3,45

0,75

2014/15

10909,42

2214,70

4464,15

884,63

38,49

5,11

Всього

85568,17

15161,99

49548,75

8121,55

209,20

26,67

Так, характеризуючи показники експорту українського зерна озимих та ярих форм пшениці, ячменю, а також вівса варто відзначити загальну позитивну динаміку по культурах пшениці та ячменю. Особливо чітко прослідковується ріст експортного потенціалу пшениці від 5-6 млн т на початку 2000-х рр. на суму 400-500 млн USD до 6-10 млн т (в окремі роки до 12 млн т) в останні роки на суму понад 2 млрд USD, що пояснюється суттєвим підвищенням ефективності вирощування більш врожайних озимих її форм на фоні зниження ярих.

Подібна закономірність, хоча і менш чітко виражена, спостерігається і по відношенню до ячменю. Якщо на початку 2000-х рр. аграрії традиційно вирощували більше ячменю ярого і незначну кількість – озимого, то в останні роки спостерігається збільшення посівних площ озимих форм. В цілому ж обсяги експорту ячменю за 15 років зросли 2 рази, сягнувши 4 (в окремі роки до 6 млн т) на суму 400-600 млн USD. Рекордним за цим показником був 2008/09 МР, впродовж якого було експортовано ячменю на суму понад 1,3 млрд USD.

Менш показовими на даний період часу є обсяги експорту зерна вівса, культури, яка попри великий потенціал ще не здобула належного поширення в Україні, що пояснюється рядом об’єктивних причин. Так, за останні 15 років експорт зерна вівса зменшився з 30-40 тис. т на суму 2-3 млн USD до 1-3 тис. т на суму 500-700 тис. USD.

Збільшення валових зборів і експорту зерна вівса і ячменю ярого в окремі роки пояснюється пересівом загиблих чи зріджених посівів озимих (пшениці та ячменю) спричинене поєднанням несприятливих факторів зимового періоду.

Характеризуючи показники зовнішньоекономічної діяльності слід відзначити, що тільки експорт українського зерна пшениці, ячменю та вівса забезпечує щорічне стабільне надходження до державного бюджету 1,0-1,5 млрд USD. За 15 років було експортовано зерна пшениці та ячменю на загальну суму понад 23 млрд USD, з часткою їх у експортному балансі згаданих 63,2 та 36,6% відповідно.

Одним з найважливіших завдань є робота над балансом зернових: експорту і задоволення внутрішніх потреб, що загалом визначають суть продовольчої і економічної безпеки держави, яка базується на національному АПК, здатному постійно забезпечувати населення продуктами харчування на відповідному рівні, адекватно реагуючи на кон’юнктуру продовольчого ринку; фізична і економічна доступність необхідної кількості і асортименту продовольства для різних категорій населення забезпечується їх платоспроможністю, що не ставить під загрозу задоволення інших основних потреб людини; система захищеності вітчизняного виробника продовольчих товарів від імпортної залежності як в продовольстві, так і ресурсному забезпеченні.

Майже впродовж десятиліття (з 2000 до 2009 МР) в Україні на частку експорту припадало 6,2-29,9% від загальнодержавного балансу зерна всіх зернових та зернобобових культур (рис. 3.7).


Рис. 3.7 Співвідношення частки внутрішнього споживання зерна всіх зернових та зернобобових культур до його експорту (2000-2015 МР)
Внутрішнє ж споживання в цей час варіювало в межах від 70,1 до 93,8% і визначалося як «здорове» (з економічної точки зору) співвідношення експорту до внутрішнього споживання. Така структура споживання продукції аграрного виробництва характерна для високорозвинених країн: США, КНР, країн ЄС і складає: 75% – внутрішнє споживання і 25% – експорт.

Впродовж останніх 7 років (2009-2015 МР) відбулося суттєве збільшення обсягів експорту зерна зернових та зернобобових культур – частка експорту досягає 50-55% в загальнодержавному балансі.

Надзвичайно важливим є також баланс внутрішнього споживання зерна (дод. М). Так, середньозважений аналіз структури внутрішнього споживання зерна всіх зернових та зернобобових культур в Україні за останні 15 МР свідчить про значну частку (57%) використання даного виду продукції на корм (рис. 3.8).
Рис. 3.8 Середньозважена структура внутрішнього споживання зерна всіх зернових та зернобобових культур в Україні (середнє за 2000-2015 МР)
На продовольчі потреби щороку використовується близько 21% зерна, на насіння – 10%, для виробництва спирту, солоду, крохмалю тощо – близько 5%. Щорічні ж втрати в середньому становлять близько 7%, що є неприпустимим.
Рис. 3.9 Співвідношення частки внутрішнього споживання зерна пшениці до його експорту (2000-2015 МР)

Детальний аналіз загальнодержавного балансу зерна пшениці проведений в динаміці також свідчить про поступову щорічну зміну співвідношення експорту даного виду продукції до внутрішнього споживання шляхом збільшення обсягів першого та зменшення другого в загальній структурі споживання (див. рис. 3.9).

Так, подібно до показників експорту зернових та зернобобових культур впродовж останніх 7 років спостерігається суттєве збільшення обсягів експорту зерна пшениці – частка експорту досягає 40-50% в загальнодержавному балансі.

В структурі внутрішнього споживання на кормові цілі щороку використовується 43% зерна пшениці, дещо менше на продовольчі потреби – 38% (рис. 3.10).


Рис. 3.10 Середньозважена структура внутрішнього споживання зерна пшениці озимої та ярої в Україні (середнє за 2000-2015 МР)
На насіннєві потреби щороку використовується близько 11% зерна пшениці, а на промислові – лише 2%. Досить високим є показник щорічних втрат зерна цього виду продукції – в середньому 6% від загального обсягу внутрішнього споживання, а це близько 600-800 тис. тонн зерна пшениці.

Що стосується загальнодержавного балансу зерна ячменю, то він є подібним до пшениці з аналогічною (хоча і менш контрастною) поступовою зміною співвідношення експорту даного виду продукції до внутрішнього її споживання (рис. 3.11).


Рис. 3.11 Співвідношення частки внутрішнього споживання зерна ячменю до його експорту (2000-2015 МР)
Так, за 15 МР відмічається щорічне збільшення обсягів експорту та, відповідно, зменшення внутрішнього споживання, яке варіює в межах від 2,0 до 2,6% в загальнодержавному балансі зерна ячменю.

При аналізі внутрішнього споживання зерна ячменю встановлено, що основна частка (70%) цього виду продукції щороку використовується на кормові цілі (рис. 3.12).


Рис. 3.12 Середньозважена структура внутрішнього споживання зерна ячменю озимого та ярого в Україні (середнє за 2000-2015 МР)

На насіннєві потреби щороку використовується близько 15% зерна ячменю, для виробництва спирту, солоду, крохмалю тощо – 8%. Показник щорічних втрат зерна цього виду продукції залишається на досить високому рівні – 6% від загального обсягу внутрішнього споживання. Для промислових потреб залучається лише 1% зерна, що є недостатнім та вимагає суттєвого збільшення.

Детальний аналіз загальнодержавного балансу зерна вівса проведений за 15 сезонів у динаміці свідчить про стабільно високі (95,4-99,9%) щорічні показники внутрішнього споживання цього виду продукції порівняно з експортом, обсяги якого тільки в окремі роки сягали 3,2-4,6% (рис. 3.13).
Рис. 3.13 Співвідношення частки внутрішнього споживання зерна вівса до його експорту (2000-2015 МР)
Що стосується внутрішнього споживання вівса, то він є подібним до ячменю, що пояснюється переважно фуражним напрямом використання їх зерна. Так, на кормові цілі щороку використовується 79% зерна вівса (рис. 3.14).

Варто відзначити, що за останні 8 років спостерігається тенденція до стабільного щорічного зростання обсягів (на 5-10 тис. т) використання зерна вівса на продовольчі потреби і незначне зменшення обсягів (на 50-200 тис. т) використання цього виду продукції на кормові цілі. Таким чином, нині спостерігається значний ріст експортного потенціалу держави.


Рис. 3.14 Середньозважена структура внутрішнього споживання зерна вівса в Україні (середнє за 2000-2015 МР)
Детальний аналіз зовнішньоекономічної діяльності України на ринку зерна дає всі підстави стверджувати, що на сьогодні ми маємо 45-50% експорту зерна пшениці та ячменю від загального обсягу, що виробляється в Україні (без врахування щорічних перехідних залишків зерна).

Війна на сході України негативно вплинула на розвиток економіки в країні. Та, незважаючи на складну соціально-економічну та політичну ситуацію, аграрний сектор вистояв і намагається розвиватися. Тож, вже зараз можна з впевненістю сказати, що АПК України став тим «локомотивом», якому випала роль «тягти» за собою всі інші галузі економіки. На щастя – в Україні унікальні природно-кліматичні ресурси і геополітичне положення, що сприяють розвитку аграрного сектору. Цього результату досягнуто завдяки реальному перетворенню сільського господарства на аграрний бізнес, де працюють сучасні технології, які на сьогодні значно вищі ніж, наприклад, у металургії чи вугільній галузі.

Отже, оцінюючи позитивно цю динаміку все ж варто відмітити, що світові лідери на ринку зернової продукції свідомо віддають сировинний ринок для постачальників із значно гіршою економікою. Водночас вони збільшують переробку в себе і відіграють більшу роль в експорті готової продукції. Тож на даному етапі розвитку АПВ Україні, на нашу думку, дуже важливо встановити оптимальний баланс внутрішнього споживання зернової продукції. Необхідно розвивати виробничі потужності з переробки зернової продукції, адже, внутрішнє споживання – це харчова промисловість, тваринництво, насіннєвий фонд, там, де створюється додана вартість і робочі місця.
3.4. Біокліматичне обґрунтування принципів оптимізації виробництва зерна в північному Степу України

Зміна клімату і причини цього явища є актуальною темою. Достовірно встановлено, що середня температура повітря на поверхні землі справді зростає у всіх регіонах світу. Внаслідок цього в атмосфері відбувається перебудова глобальних процесів перенесення тепла і вологи на всіх континентах, яка супроводжується різким почастішанням природних катаклізмів – посух і повеней, тайфунів і смерчів, градобоїв, зсувів тощо [10, 11].

Т. І. Адаменко [12, 13] висловлює припущення, що такі природні коливання і потепління згодом зміняться похолоданням, і, що потепління призупинилося, але чи так це – можна буде дізнатися не менш ніж через 30-50 років.

Суто наукові дискусії ввійшли у звичайне життя через почастішання природних катаклізмів, які ведуть до величезних економічних втрат і людських жертв. Сучасний економічний збиток від стихійних лих у 8 разів більше, ніж в 60-і роки минулого століття. Крім прямого збитку, що наноситься природними катаклізмами, існують і витрати різних галузей економіки, в тому числі сільського господарства, на перебудову виробничих циклів у зв’язку із зміною звичних кліматичних умов.

За дослідженнями метеорологів, за останні дві тисячі років спостерігалися три періоди потепління і три періоди похолодання, останнє з яких завершилося в першій половині XIX століття. У другій половині XIX століття температура повітря спочатку стабілізувалася, а з кінця цього століття почалося потепління, що під кінець XX століття становило 0,7-0,8°С [14, 15].

Вважається що на 90% головною причиною глобального потепління є парниковий ефект, в основному за рахунок збільшення вмісту СО2, який супроводжується підвищенням середньої температури повітря біля поверхні землі. Раніше не спостерігалося такої швидкої зміни середньої температури повітря – підвищення на 0,7-0,8°С у природі відбувається за тисячі років, а зараз – за 100 років! Останні 15 років середня температура змінювалася ще більшими темпами [12-16].

Світові експерти з питань зміни клімату вважають, що в середньому по земній кулі температура повітря біля поверхні землі до кінця XXI століття зросте на 2,0-4,5°С. Так, у січневому звіті комісії ООН «Перед обличчям кліматичних змін» за 2005 р. вперше було оприлюднено можливий критичний показник глобального потепління, після досягнення якого у світі розпочнуться швидкі, стрибкоподібні, незворотні зміни. Це підвищення середньосвітової температури повітря на два градуси за Цельсієм порівняно з 1750 р. (початок промислової революції). Після цієї позначки клімат не зможе повернутися в звичний стан. При переході через критичну межу 2°С «пробуджуються» фізичні механізми, які приведуть до різкого посилення парникового ефекту. Почнуться незворотні зміни стану атмосфери Землі та пов’язані з цим кліматичні катаклізми.

Існуючі сценарії зміни клімату побудовані на «лінійній» моделі і розрізняються лише глибиною та інтенсивністю змін. Та вже зараз зрозуміло, що змінені термічний і водний режим потребують істотної перебудови структури АПВ, посівного матеріалу, умов боротьби зі шкідниками, збирання та зберігання с.-г. продукції тощо.

Діагностика сучасного клімату дозволяє зробити наступні висновки та визначити такі тенденції.

Температура повітря. Починаючи з 1989 р. в Україні, спостерігається найтриваліший за сторіччя період потепління, який триває й досі. У 2007 р. в Україні зафіксована найвища середньорічна температура за весь період спостережень. Вона перевищила норму на 2-3°С по всій території країни. Головний показник глобального потепління – середня річна температура повітря. За багаторічний період спостережень вона, наприклад, для ДП ДГ «Дніпро» становить +8,5°С, Ерастівської ДС – +8,4°С, а Кіровоградської та Донецької ДСГДС – +8,0°С. Проте, за роки проведення досліджень середня річна температура повітря в згаданих місцях проведення польових експериментів становила відповідно: 10,0; 9,7; 9,8 та 9,6°С, тобто на 1,3-1,8°С вище норми (дод. Б-Д).

Динаміка зміни температури повітря найбільш показова у відхиленнях від норми. Так, нами відмічено перевищення середньої річної температури повітря на 1,4-1,9°С порівняно з багаторічною нормою для місць проведення досліджень (рис. 3.15).


Рис. 3.15 Відхилення середньої річної температури повітря (ºС) від норми (2006-2015 рр.)
Аналіз графічного зображення свідчить, що відхилення температури повітря суттєво змінювалися залежно від місця проведення досліджень та періоду року, а глобальне потепління, в першу чергу, проявляється в ХПР. Зими стали набагато теплішими і малосніжнішими. Стабільний сніговий покрив, який би встановився в листопаді і пролежав до березня, для Степу України стає рідкістю.

У порівнянні з 1961 р. тривалість зимового періоду зменшилася майже на місяць. Звичайним явищем стали січневі і лютневі дощі. Тільки окремі зими (2003, 2007 рр.) були надзвичайно холодними і безсніжними, відбулося вимерзання озимих культур на значних площах. Окремо слід виділити в цьому ряду зиму 2002-2003 р., катастрофічні наслідки якої для озимих культур також обумовлені потеплінням.

Середня температура повітря в січні і лютому підвищилася найбільше – в середньому на 1,5-2,5°С. Січень в останні роки аж ніяк не самий холодний місяць, в окремі роки маємо взагалі позитивну середньодекадну температуру повітря.

Зміни літніх температур менш значні, проте намітилася тенденція до їх зростання, що особливо небезпечна загрозою збільшення посух.

Вже зафіксовано подовження періоду активних ростових процесів рослин озимих восени, що призводить до зміщення середньобагаторічних строків ПОВ на 7-10 діб, а також кількаразове тимчасове поновлення вегетації озимих взимку. Що ж стосується весняних умов росту і розвитку озимих зернових культур, то за останні роки спостерігається ВВВ в середньому на 2-3 тижні раніше звичних строків. Теплозабезпечення вегетаційного періоду збільшилося на 70-100°С.

Опади. В останні десятиліття по всій території України спостерігається зменшення кількості зимових опадів, що є негативним фактором для формування достатнього зволоження навесні. Занепокоєння викликає зменшення опадів у степовій зоні в липні на фоні зростання температури повітря в цьому місяці.

Що стосується річної кількості опадів, то воно, в основному, коливається в межах норми – 80-120%, проте в 2007 р. ця кількість виявилася вкрай низькою – недобір опадів досягав 25-40%, а подекуди й 50%. Так, за багаторічний період спостережень річна сума опадів, наприклад, для ДП ДГ «Дніпро» становить 514 мм, Ерастівської ДС – 494 мм, а Кіровоградської ДСГДС – 499 мм, а Донецької ДСГДС – 542 мм. Проте, за роки проведення досліджень річна сума опадів у згаданих місцях закладки польових експериментів становила відповідно: 538,3; 517,0; 489,6 та 574,2 мм, перевищивши норму на 23,0-32,2 мм. Лише в Кіровоградській ДСГДС річна сума опадів за роки проведення польових експериментів була на 9,4 мм нижче норми (рис. 3.16).


Рис. 3.16 Відхилення річної суми опадів (мм) від норми (2006-2015 рр.)
Однак поки немає явної тенденції до зменшення річної кількості опадів. Крім того, сума їх – є не настільки важливою, як розподіл, у характері якого спостерігається тенденція до збільшення кількості малоефективних тривалих дощів і злив. Якщо місячна норма опадів випадає за 1-2 доби, то для с.-г. виробництва такі опади приносять більше шкоди аніж користі.

Відбувається зменшення зони достатнього зволоження ґрунту. Її межа піднімається все вище на північ. Якщо раніше вона пролягала по півдню Київської та Житомирської областей, то зараз ці регіони вже можна вважати зоною нестійкого зволоження. Тобто відбувається поширення посух в північні регіони України.

Існує думка про можливість опустелювання частини української території. Сам цей процес включає цілий комплекс чинників, серед яких зменшення кількості опадів – один з найважливіших. Наприклад, у південному Степу – в Херсонській області є райони, де протягом багатьох років за літо не випадає жодного дощу. Безперечно, одним з факторів цього стало порушення екологічної рівноваги в низовині Дніпра. Відсутність достатнього снігового покриву призводить до того, що в останні роки не формується нормальна весняна повінь, яка б наповнила річки і зволожила поля. Це призводить до зміни мікроклімату, який, у свою чергу, впливає на клімат Степу і України в цілому.

Шкідники і хвороби. Дуже важливий для сільського господарства аспект, пов’язаний з потеплінням – це збільшення в 1,5-2,0 рази чисельності основних комах-шкідників і дестабілізація фітосанітарного стану агроценозів. Причиною стало зменшення в 3-5 разів обсягів щорічних заходів щодо захисту рослин. На цьому фоні потепління клімату виявилося благодатним для розмноження і поширення комах.

В Україні після тривалої депресії був зареєстрований спалах масового розмноження саранових, збільшилися популяції озимої совки, лучного метелика та інших фітофагів. За даними лабораторії прогнозів Інституту захисту рослин НААН до 2003 р. чисельність основних шкідників сільськогосподарських культур активно збільшувалася. Тільки екстремально холодна зима 2002-2003 рр. частково стабілізувала чисельність популяцій деяких спеціалізованих шкідників. Однак деякі види продовжували збільшуватися і продовжують, незважаючи на стабілізацію обсягів заходів щодо захисту рослин.

При подальшому потеплінні існують загроза зменшення екологічної стабільності, погіршення фітосанітарного стану у зв’язку зі зміною зон шкідливості комах, перебудови видової структури шкідників, збільшення генерацій і чисельності домінуючих комах-шкідників, збільшення числа надзвичайних ситуацій в агросфері, пов’язаних з масовим розмноженням всеїдних шкідників.

В умовах потепління і вирівнювання температурного фону змінюється просторовий розподіл і щільність популяцій домінуючих шкідників посівів. Зони екологічного оптимуму різних видів поширюються на північ. Відбувається перебудова видової структури домінуючих ентомокомплексів і збільшення потенційних втрат врожаю.



Перспективи виробництва українського зерна на фоні мінливих кліматичних умов. На думку світових експертів, у майбутньому вплив зміни клімату на с.-г. виробництво буде посилюватися у всіх позначених аспектах. Очікується подальше підвищення температури повітря, що супроводжуватиметься чергуванням посушливих періодів з періодами нормального і надмірного зволоження. Збільшення тривалості вегетаційного періоду буде ефективним для сільського господарства в північній частині країни. Проте в південних областях України в результаті підвищення середньої річної температури повітря на 1-2°С посушливі явища значно посиляться, розшириться зона нестійкого зволоження в центральні та північні області. І це одна з найбільш серйозних проблем впливу зміни клімату на виробництво зерна ярих культур.

В даний час отримано досить багато оцінок впливу глобальної зміни клімату на АПК України, зокрема для умов північного Степу України, стосовно озимих та ярих зернових культур. Були використані кліматичні сценарії, які трансформувалися на період вегетації культур, а також динамічна модель формування урожаю, яка дозволяє кількісно оцінити реакцію рослин на зміну агрокліматичних умов вирощування.

За всіма сценаріями спостерігається одна тенденція – підвищення температури. Разом з тим, не очікується катастрофічного зменшення опадів. Моделювання впливу зміни клімату на продуктивність пшениці озимої показало наступні результати – вони схожі. За умови реалізації розглянутих сценаріїв змін клімату є підстави вважати, що очікувані погодні умови будуть дуже сприятливі для виробництва зерна озимих культур в північному Степу України.

 За модельними розрахунками, будуть переважати сприятливі умови осінньої вегетації, що дозволяють на 20-40 діб змістити строки сівби в бік більш пізніх і ефективніше використовувати умови осінньої вегетації.

Очікується також подальше поліпшення умов перезимівлі рослин. Період зимового спокою буде проходити при температурі повітря на 4-8°С вище, ніж зараз. Тривалість перезимівлі скоротиться на 1,5 місяці.

ВВВ пшениці озимої відбуватиметься на місяць раніше. Період від ВВВ до колосіння буде проходити при зниженому (на 1-2°С) температурному режимі, що призведе до підвищення загальної продуктивності посівів на 20-40%. Строки дозрівання озимих зернових змістяться в бік більш ранніх на 1-2 місяці.

У Степу України можна очікувати суттєвого підвищення врожайності пшениці та ячменю озимих до 111-130% і більше порівняно з сучасним рівнем.

Оцінка можливих коливань врожайності зерна озимих культур показала, що за умови реалізації розглянутих сценаріїв зміни клімату можна очікувати збільшення валового збору зерна пшениці та ячменю озимих, що по відношенню до сучасного рівня може скласти 106-120%.

Дослідження впливу потепління на продуктивність ячменю і вівса показало, що в умовах подвоєння вмісту СО і збільшення вмісту СО2 на 30% температурний режим ранньовесняних місяців (прогрівання повітря і ґрунту) дозволить висіяти ярі колосові вже до середини лютого, а сходи можна буде отримати вже до початку березня. Значно змістяться всі дати настання фенологічних фаз розвитку ярих колосових на більш ранні строки. Вегетаційний період в середньому скоротиться на 10-20 діб залежно від культур та їх сортового складу. Цікаво відзначити, що, при всіх розглянутих сценаріях змін клімату, продуктивність ярих колосових буде контрастною і характеризуватиметься або високими її показниками або ж напроти – мінімальною.

На думку більшості дослідників [10-16], для ранніх ярих зернових культур агрометеорологічні умови суттєво не зміняться або ж дещо погіршуватимуться за рахунок збільшення посушливості періодів кущіння-колосіння й колосіння-воскова стиглість, які проходитимуть в умовах підвищеного в порівнянні з існуючим температурним фоном. При незмінних умовах зволоження це може спричинити падіння врожайності ярих культур внаслідок скорочення вегетаційного періоду і більш раннього дозрівання.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   46


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка