Надвірнянська центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний відділ «За мною стояла Україна…»



Скачати 236.93 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір236.93 Kb.

Надвірнянська центральна районна бібліотека

Методично-бібліографічний відділ



«За мною стояла Україна…»
Пам’ятка користувачу
до 75-річчя від дня народження В. С. Стуса

(1938—1985)



http://www-library.univer.kharkov.ua/ukr/stus.jpg

Надвірна

2013

«За мною стояла Україна»: пам’ятка користувачу / Надвірнянська ЦРБ ; укладач Т.Гавриленко; відп. за вип. М.Кушнерчук. – Надвірна 2013. – 19 с.


Укладач: Т. Гавриленко – біблограф ЦРБ;

Відповідальна за випуск: М.Кушнерчук – директор ЦБС;

Тираж – 5 прим.

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай — червону тінь калини,

на чорних водах — тінь її шукай,

де горстка нас. Малесенька щопта.

Лише для молитов і сподівання.

Усім нам смерть судилася зарання...
Василя Стуса без перебільшення можна назвати совістю рідного народу. Йому вірний син України віддав до останку не лише талант, а й життя. Ось рядки правозахисник Ніни Строкатої, присвячені Василю Стусу: "Красне письменство й ті, що служать йому, створюють ідеали, які зачаровують душі читачів та сприяють піднесенню морально-етичних вартостей у поколіннях сучасних і наступних. Василь Стус став одним з тих, хто, безперечно, впливав на покоління українців, яке прийшло до повноліття духу на роки шістдесяті—вісімдесяті нашого часу. Здається, ніхто не скаже про Василя Стуса краще, ніж колишній в'язень, який стверджує: ціле покоління українців виросло під знаком Стуса. Величезний талант, уживаний на користь знівеченого народу, наполеглива мужність у протиборстві зі злом — це рідкісна вдача, на яку зазіхатиме всякий ворог свободи, бо одиниці надхненні й мужні мають небезпечну силу для протистояння насильству та для впливу на людність".

Поет, літературознавець, правозахисник Василь Семенович Стус народився у багатодітній селянській родині на Різдво Христове в с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області і прожив Шевченків вік — усього 47 років. У 1939 р. батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині — Донецьк), аби уникнути переслідувань. Ще через рік (1940) забрали туди своїх дітей.

Навчання не було для Василя важким. Після закінчення донецької середньої школи зі срібною медаллю (1954) він вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. У студентські роки Василь Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком та Василем Голобородьком був членом літературного об'єднання "Обрій".

Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці вчителював в селі Таужня Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. На жаль, ці переклади було під час арешту конфісковано і втрачено. Свої перші вірші Василь Стус опублікував у "Літературній газеті" (1959) з напутнім словом Андрія Малишка.

По закінченню служби в збройних силах три роки викладав українську мову і літературу у середній школі № 23 м. Горлівка, згодом працював підземним плитовим шахти "Октябрьская" у Донецьку. З березня по жовтень 1963 —літературним редактором газети "Социалистический Донбасе", зокрема в україномовній частині редакції цього видання (українською було підготовлено і вийшло декілька чисел газети).

У 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка (м. Київ) зі спеціальності "Теорія літератури" і переїхав до столиці. За часи перебування в аспірантурі підготував і здав у видавництво першу збірку творів "Круговерть", написав низку літературно-критичних статей, вийшло друком кілька його перекладів поезій Ґете, Рільке, Лорки, досліджував творчість П. Тичини. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.

Не можна також оминути того великого значення, якого набула для нього робота в архіві. Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, у котельні, у метро. З 1966 по 1972 рр. — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.

4 вересня 1965 р. на перегляді кінофільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова у київському кінотеатрі "Україна" разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом Василь Стус виступив на захист ув'язнених друзів — шістдесятників, що стало першим громадським протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнні часи. За участь у цій акції був виключений з аспірантури Інституту літератури. З цього часу Василь Стус перебував під таємним наглядом КДБ. Після виключення з аспірантури працював у будівельній бригаді кочегаром, науковцем в Історичному архіві УРСР, старшим інженером технічної інформації Міністерства промисловості і будівельних матеріалів, деякий час був безробітним.

Цей період (1965—1972) був найщасливішим у його житті. У другій половині 1960-х рр. В. Стус входив до групи київських дисидентів, їздив з друзями в подорожі. У ці роки він і зустрів свою кохану — Валентину Василівну Попелюх, з якою в 1965 одружився, а 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.

На початку 1970-х пропагував творчість українських шістдесятників, активно виступав проти закриття в Україні українських шкіл, проти гоніння української інтелігенції, вів боротьбу за соціальну справедливість. У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради УРСР Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів та переслідувань молодих літераторів, української національно свідомої інтелігенції (І. Світличний, П. Заливаха, В. Мороз, брати М. та Б. Горині та ін.) та з приводу проблем у національній політиці України.

Твори Василя Стуса в цей час не друкуються, а з'являються самвидавом, публікуються за рубежем. Так, подану ним у 1965 р. першу збірку віршів "Круговерть" видавництво відхилило. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, відмовилось оприлюднити і другу його збірку — "Зимові дерева". Однак у 1970 р. ця збірка і книга віршів поета "Веселий цвинтар" потрапили до Бельгії і того ж року були видані в Брюсселі. За межами України побачила світ і його праця "Феномен доби" про певні проблеми геніального українського поета Павла Тичини в умовах тоталітаризму.

У ніч із 12 на 13 січня 1972 р. В. Стуса, Є. Сверстюка, І. Світличного, Ігоря й Ірину Калинців та інших було заарештовано. їх звинуватили у зберіганні та розповсюдженні забороненої літератури: правозахисні листи і петиції були названі антирадянськими. Упродовж майже дев'яти місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме там народилась його збірка "Час творчості". На початку вересня 1972 р. Комісія з кримінальних справ Київського обласного суду винесла вирок: п'ять років таборів суворого режиму (Мордовія) та три роки поселення (Колима, рудник ім. О. Матросова). Послідовне обстоювання поетом людської та національної гідності проголошувалося "наклепницькою діяльністю", його судили як кримінального злочинця.

Під час перебування у таборах та на засланні Василь Стус писав численні протести з приводу свого арешту і засудження, вимагав відкритого суду над собою. Зокрема, у 1975 р. він написав акт звинувачення проти органів КДБ, в якому затаврував численні злочинні дії цієї організації щодо українського народу, української інтелігенції, проти людства загалом. У листі до Президії Верховної Ради СРСР від 1 серпня 1976 р. Василь Стус писав: "Я боровся за демократизацію, а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад, мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури сфальсифікували як націоналізм, моє невизнання практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злобний наклеп. Мої вірші, літературно-критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як доказ пропаганди і агітації".

Там, на далекій чужині, знеможений хворобою та тяжкою фізичною працею, він не зломлюється й пише. Пише вірші, які в нього відбирають, нищать, він знову їх з пам'яті відтворює... Більшість поезій, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі з них удалося передати на волю через листи до дружини.

Василя Стуса не лякала фізична смерть. Його лякала смерть духовна, ця страшна пошесть, що уразила багатьох його знайомих. І ледь опритомнівши після тривалої і загрозливої кровотечі, Стус писав за ґратами:

Як добре те, що смерти не боюся я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що вам, лукаві судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст.

Що жив-любив і не набрався скверни,

зненависти, прокльону, каяття.

Народе мій! До тебе я поверну

і в смерті обернуся у життя.

Наприкінці 1976 р. Василь Стус бореться за статус політичного в'язня СРСР. У лютому 1978 р. у нього було вилучено чернетки листів до Расула Гамзатова та Петра Григоренка з проханням допомогти захистити заарештованих побратимів.

Звільнений наприкінці 1979 р., Стус повернувся до Києва, такого рідного, вистражданого і водночас немовби чужого, зросійщеного, спотвореного комуністичними реаліями. Попри те, що його здоров'я було підірване, мусив заробляв на життя, працюючи на заводі: спочатку формувальником 2-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни (1979 — 1980), після цього і до арешту — у цеху № 5 українського промислового об'єднання "Укрвзуттєпром" фабрики взуття "Спорт" на конвеєрі. Занепокоєний національною та гуманістичною руїною в Україні, поет знову поринув у боротьбу уже у складі переслідуваної Української Гельсінської спілки. У цей час він пише листи до Андрія Сахарова, викриваючи діяльність КДБ, вимагає перегляду політичних процесів, що мали місце в Україні з 1961 р. "У Києві, — пише він, — я довідався, що людей, близьких до Гельсінської групи, репресують найбрутальнішим чином... Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг інакше... Голови гнути я не збирався, бодай що б там було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину...".

Новий арешт був неминучим. Це сталось у жовтні 1980 р. у Києві. Адвокатом затвердили Віктора Медведчука, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: "Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката". Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: "Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не в суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок".

Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом "останнє слово". Безжальний вирок — десять років табору особливого режиму і п'ять років заслання за антирадянську агітацію, пропаганду "з метою підриву і ослаблення радянського суспільного і державного ладу" — В. Стус сприйняв мужньо, цілком усвідомлюючи, які випробування випадуть йому:

"Мороком горло огорне —

ані тобі продихнуть.

Здрастуй, бідо моя чорна!

Здрастуй, страсна моя путь!"

Покарання Василь Стус відбував у сумнозвісному "таборі смерті" с. Кучино Пермської області (на Уралі). Захищаючи гідність, права людини, тримав голодування протесту, писав вірші, перекладав твори Ґете, Рільке, Рембо, Кіплінга, інших поетів. Писав листи протесту до уряду щодо знущання з політв'язнів, мордування людей голодом і холодом. Стусові заборонили бачитися з родиною, однак його записи в 1983 р. удалося переправити на Захід. Зокрема, він передав на волю записи "З таборового зошита". Тоді, коли в Україні замовчувалось його ім'я і творчість, за кордоном різними мовами виходили збірки віршів Василя Стуса: "Свіча у свічаді", "Палімпсести", його прийняли до РЕN-клубу, а в 1985 р. відомий письменник Генріх Бьоль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії. У 1983 р. у Гамбурзі вийшла книга віршів І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Стуса. В ув'язненні ним було написано "Таборові зошити", "Таборові записки", "Птах душі", численні переклади, багато з яких назавжди зникли в архівах КДБ.

У роки ув'язнення Василь Стус дуже хворів, надто потерпав від знущань табірної адміністрації, яка ставилась до нього надзвичайно прискіпливо, вдавалася до моральних і фізичних тортур, принизливих несанкціонованих обшуків. Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 р. за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.

28 серпня 1985 р., протестуючи проти брехливого доносу наглядача, Василь Стус оголосив смертельне "сухе" голодування і загинув у карцері в ніч з 3 на 4 вересня 1985 р. — рівно через 20 років після виступу в кінотеатрі "Україна" і рівно через рік після загибелі іншого дисидента — свого побратима Юрія Литвина. Смерть Василя Стуса — убивство, скоєне радянською тоталітарною системою: воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й фізичних, що врешті-решт спричинили його передчасну загибель.

Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Дружина — Валентина Попелюх — одержала повідомлення про кончину чоловіка вранці п'ятого вересня. Усупереч її проханню поховання у с. Копальне Пермської області на таборному цвинтарі відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернули його родині.

А втім незламний духом поет завжди вірив, що повернеться на Україну:

...ми ще повернемось,

обов'язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві;

але: не переможні,

але: безсмертні.

І поетове пророцтво збулося: він таки повернувся на Україну. Холодної осені 1989 р. тіла трьох вірних синів України — Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина — було перевезено в столицю улюбленої України і перепоховано на Байковому кладовищі. Цього ж року у Львові Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції заснувала премію імені Василя Стуса, яка згодом набула статусу Всеукраїнської. На сьогодні лауреатами премії ім. В. Стуса стали близько 60 осіб. В одному зі своїх віршів Василь Стус писав:

О боже мій? Така мені печаль

і самота моя — така безмежна!

Нема — Вітчизни! Око обережно

обмацує дорогу між проваль.

Ото —мій шлях: повернення чи — не...

Ото — мій шлях: світ-за-очі.

Єдине. Прости мені, кохана Батьківщино.

О матере, не прокляни мене!

Поет мав право сказати, "що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття". Смерть була для нього не тільки жахливим фізичним явищем, а й переходом у вищу, суто духовну якість ("до життя"), рівновелику вічності. І серед цінностей, що відповідали їй, була Україна. Тому у вірші "Як добре те, що смерті не боюсь я..." з'явився цілком логічний, гіркотний висновок: "і в смерті з рідним краєм поріднюсь". Подібні заповіти вже звучали в поезії Т. Шевченка. Лише такою трагічною ціною кращі сини України простували до справжнього буття, забезпечуючи їй віру в незнищенність та воскресіння.

Поезії Василя Стуса перекладені багатьма мовами і видаються великими тиражами англійською, французькою, німецькою тощо. В Україні його твори отримали посмертне визнання, зокрема опубліковано: "Вікна в запростір" (Київ, 1992), "Золота красуня" (Київ, 1992), "І край мене почує" (Київ, 1992), "Феномен доби" (Київ, 1993), "Твори в шести томах, дев'яти книгах" (Львів, 1994). За словами Дмитра Стуса, сина поета й одного з найактивніших дослідників та пропагандистів його творчості, книги батька в Україні видаються великими тиражами. Його внесок у відродження національної самосвідомості нашого народу, розбудову української державності є напрочуд вагомим і помітним. За поезіями Василя Стуса здійснено вистави: "Поетична композиція" (1989, Львівський молодіжний театр), "Птах душі" (1993, київський мистецький колектив "Кін") та інші, йому присвячено документальний фільм "Просвітлої дороги свічка чорна" (1992, "Галичина-фільм"). Твори поета увійшли до шкільної програми з української літератури

У 1990 р. Василя Стуса було посмертно реабілітовано. 1991 його посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій "Дорога болю" (1990), а 26 листопада 2005 Стусу посмертно наданню звання Героя України.

У с. Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету, закладено парк на території у 1,9 га, де висаджено близько півтори тисячі дерев та кущів, обладнано музей-кімнату в рідній школі В. Стуса. Меморіальна дошка прикрашає корпус Донецького національного університету (колишнього педінституту), у якому навчався поет (1954—1959), прогресивна громадськість краю вийшла з пропозицією про присудження імені поета цьому навчальному закладу.
ЛІТЕРАТУРА

Основні видання творів В. С. Стуса


Зібрання творів : у 12 т. — К. : Факт, 2007 — (Бібліотека журналу "Київська Русь"). — 5 т.

Твори: у 4 т., 6 кн. / голова редкол. М. Коцюбинська. — Львів: Просвіта, 1994—1999. — 6 т.

Вибрані твори / [ред.- уклад. С. М. Заготова]. — Донецьк: ВКФ "БАО", 2008. — 351 с.: іл., портр.

Вибрані твори / упоряд. Дмитро Стус. — К.: Смолоскип, 2012. — 869 с. : фотогр. — (Серія "Шістдесятники").

Веселий цвинтар: поезії. — Варшава: Вид. агенство "Об-ня українців у Польщі", 1990. — 109 с. : іл.

Вечір; Зламана віть: вибране / упоряд.: О. Дворко, Д. Стус. — К.: Дух і літера: Задрута, 1999. — 382 с. — (Бібліотека XXI століття).

Вибране: поезії / [упоряд. А. І. Лазоренко]. — Донецьк: Донбас, 1998. — 203, [4] с. : іл,, портр.

Вікна в поза простір: вірші, статті, листи, щоденник, записи: для ст. шк. віку / [упоряд. Ю. Покальчук, Д. Стус]. — К. : Веселка, 1992. — 254, [8] с.: іл., портр.

Вот так и ты сгорай = Отак і ти згоряй: стихи / [ред. - сост. В. Грабовский]. — К.: Просвіта, 2005. — 288 с.: ил.

Дорога боли: стихи / [сост. и послесл. М. Коцюбинской]. — К. : Рад. пись-менник, 1990. — 211, [11] а, [16] л. ил.

Зимові дерева: перша зб. поезій. — [Брюссель] : Л-ра і мистецтво, 1970. — 206 с. : [1] арк. портр.

Золотокоса красуня: вірші / упоряд. Д. Стус. —К.: Слово і час, 1992. —47 с.

Золотокоса красуня = Златокудрая красавица: [вірші / пер. з укр. мови Марлєна Рахліна]. — X. : ОКО, 1995. — 125, [1] с. : ил. "И край меня усльшит": (из сб. "Палимпсестьі") / пер. с укр. В. Табарев. — Запорожье : [б. и.], 1999. — 55 с.

І край мене почує: поезії / [упоряд. А. І. Лазоренко]. — Донецьк: Донбас, 1992. — 294, [1] с, [8] арк. іл.: портр.

Листи до сина / [упоряд.: О. Дворко і Д. Стус]. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. — 184, [7] с.: іл. — (Книжка-лауреат конкурсу "Книжка року 2001").

Листи до сина [Звукозапис]: літ.-муз. композиція / реж., викон. О. Биструшкін. — К.: ДІВІДІ КЛУБ Україна, 2009. — 1 електрон, опт. диск (СО-КОМ).

Листи у вічність...: [поезії]. — Донецьк : ВКФ "БАО", 2012. — 271 с, [8] арк. іл.: портр.

Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус — поет і людина: спогади, ст.,листи, поезії / [упоряд. О. Ю. Орач]. — К. : Укр. письменник, 1993. — 399,[1] с, [8] арк. іл.: портр.

Не погасить свечи зажженной: [стихи] / пер. с укр. Е. Санниковой. — М.: Возвращение, 1994. — 33, [1] с, [1] л. ил. : портр. — (Позтьі — узники ГУЛАГа: малая серия ; 23).

Нецензурний Стус: [кн. у 2 ч. / упоряд. Б. Підгірний]. — Тернопіль: Підруч. і посіб., 2003. — 2 ч.

Палімпсест: вибране / [упоряд. Д. Стус]. — К.: Факт, 2003. —-430, [1] с.: портр.

Палімпсест: вибране / [упоряд. Д. Стус]. — 2-ге вид. — К. : Факт, 2006. — 430, [1] с.: портр.

Палімпсести = Палимпсестьі: кн. с парад, текстом / пер. с укр. М. Рахлиной. — X.: Фоліо, 2010. — 284 с.

Під тягарем хреста: поезії / [упоряд. О. Орач]. — Львів: Каменяр, 1991. — 158, [1] с.: портр.

Поезії. — К. : Рад. письменник, 1990. — 211, [11] с, [16] арк. іл.

Предчувствие: сб. избр. произведений / Василь Стус, Юрий Литвин. — Львов : Феникс, 1991. — 159 с. : ил. — (Книгозбірня "Просвіти").

Свіча в свічаді: поезії / упоряд.: М. Царинник, В. Бургардт. — [Б. м.]: Сучас¬ність, 1977. — 126 с.: портр. — (Бібліотека "прологу" і "Сучасності"; ч. 118).

Таборовий зошит: вибр. твори : [вірші, ст., листи / упоряд. Д. Стус]. — К. : Факт, 2008.—448, [2] с.

Феномен доби: (Сходження на Голгофу слави). — К. : Т-во "Знання" Украї-ни, 93. — 92, [3] с. — (Серія 6, Письменники України та діаспори / Т-во "Знання" України ; вип. 1—2) (Бібліотека журналу "Пам'ятки України". Серія 1, Українське Відродження: історія і сучасність ; кн. 14).

Час творчості = Бісіііепкгеіі: [поезії]. — К. : Дніпро, 2005. — 701, [1] с. : портр. — (Бібліотека Шевченківського комітету).



Про В. С. Стуса

Бедрик Ю. І. Василь Стус: проблема сприймання / Ю. І. Бедрик. — К. : [Фотовідеосервіс], 1993. — 78 с. : іл. — (Бібліотека українця).

Біловус Л. І. Теорія інтертекстуальності як модус новаторства у творчих феноменах Василя Стуса та Івана Світличного / Біловус Л. І. — Тернопіль : Підруч. і посіб., 2004. — 125 с.

Бондаренко А. І. Час вибору: вивч. творчості Василя Стуса в школі: посіб. [для студентів філол. ф-тів] / А. І. Бондаренко, Ю. І. Бондаренко. — К.: Академія, 2003. — 229, [2] с.: іл., табл. — (Відкритий урок).

Василь Стус : хрестомат. зб.: прогр. тексти, іл., пояснення, завдання, тести / авт.-упоряд. Д. Стус. — [К]: АртЕк, 2001. — 62, [1] с. — (УСЕ для школи). — Бібліогр.: с. 62.

Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / упоряд. і ред.: О. Зінкевич, М. Француженко. — Балтимор; Торонто: Укр. вид-во "Смолоскип" ім. В. Симоненка, 1987. — 463 с. — (Бібліотека "Смолоскипа" ; ч. 53) (Розстріляна й заборонена творчість діячів української культури; ч. 1). Віват Г. І. Художні особливості та провідні мотиви поетичної творчості Василя Стуса / Г. І. Віват. — Одеса : Студія "Негоціант", 2003. — 175 с.

Де сила й тиск — там опір повсякчас... Стусове коло: спогади А. Гарматюка та його друзів / [упоряд. Н. М. Гарматюк]. — Вінниця: О. Власюк, 2007. —66 с.: портр.

Кравченко Л. Василь Стус — інтерпретатор поезії Р. М. Рільке : монографія / Леся Кравченко. — Дрогобич: Коло, 2008. — 338 с.: портр.

Овсієнко В. В. Василь Стус у віддзеркаленнях : спогади Василя Овсієнка про Василя Стуса. — Полтава: РІК, 2007. — 191 с.: іл., фото.

Пічкур Д. С Біля Стусової криниці : статті та спогади / Д. С. Пічкур. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2002. — 68 с. : іл.

Російська О. А. Символіка поезії В. Стуса: монографія / Олена Російська.— Донецьк : Ноулідж, 2010. — 202 с.

Словник поетичної мови Василя Стуса: (рідковжив. слова та індивідуал.- автор. новотвори) / уклад. Л. В. Оліфіренко. — К. : Абрис, 2003. — 89 с.

Стус Д. В. Василь Стус: життя як творчість / Д. В. Стус. — 2-ге вид., виправл. — К.: Факт, 2005. — 364, [2] с, [24] арк. іл.: портр.

Стус Д. В. Життя і творчість Василя Стуса / Д. В. Стус. — К.: Фо¬товідеосервіс, 1992. — 87 с. — (Бібліотека українця; 7).

Стус Д. В. "Палімпсести" Василя Стуса: творча історія та проблема тексту: автореф. дис. ... канд. філол. наук / Стус Дмитро Васильорич; НАН Украї¬ни, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1995. — 24 с.

Стус як текст: [збірка] / під ред. М. Павлишина. — МеіЬоите: МопавЬ ипіуегяііу, 81ауіс кесгіоп, 1992. — 91, [1] с.

Чобіт Д. В. Як Віктор Медведчук "захищав" Василя Стуса / Д. В. Чобіт. — Броди: Просвіта, 2003. — 63 с. — (Нарцисіана в залі суду ; вип. 10).

Білоус Г. Рокований вересень: роздуми про життя і творчість В. Стуса / Г. Білоус // Київ. — 2003. — № 10. —- С. 153—173.

Вербиченко В. Аура втраченого кохання : спогад про В. Стуса / В. Вербиченко // Вітчизна. —- 2002. — № 9/10. — С. 93—108.

Горинь Б. Не тільки про себе: докум. роман. Кн. 2. Василь Стус / Богдан Горинь // Дзвін. — 2009, — № 2. — С. 32—93 ; № 3/4. — С. 28—86.

Дзюба І. Свіча у кам'яній пітьмі / Іван Дзюба // Освіта і управління. — 2007. — ТЛО, чис. 3/4. — С. 97—115.

Єгорченко М. Час творчості Василя Стуса / М. Єгорченко // Сучасність. — 2004. — № 2. — С. 131—145.

Іщенко Є. Віталізація смерті в поезії Василя Стуса / Євген Іщенко II Слово і час. — 2006. — № 11. — С. 69—76.

Іщук М. Василь Стус і українська народна творчість / М. Іщук // Народна творчість та етнографія. — 2005. — № 1. — С. 85—89.

Квятковський Д. О. Екзистенціальні мотиви філософії В. Стуса / Д. О. Квятковський // Мультиверсум. — 2009. — Вип. 80. — С. 99—108.

Кодак М. Поет — орудна іпостась життя: читаючи "Час творчості" В. Стуса / М. Кодак // Київ. —2006. —№ 5. — С. 175—185.

Колган О. В. Тема бога в поезії В. Стуса / О. В. Колган // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. — 2012. — Вип. 25. —С. 90—98.

Колодкевич Г. Ідея софійності та містичне переживання божественного начала в поезії В. Стуса / Галина Колодкевич // Питання літературознавства. — 2011. — Вип. 82. — С. 235—240.

Корогодський Р. Тренос: [спогади про В. Стуса] / Р. Корогодський // Сучасність. — 2002. — № 7/8. — С. 106—118.

Маленький І. Космологія людської особистості і духу у взаємовіддзеркалених всесвітах Василя Стуса /1. Маленький // Сучасність. — 2004. — № 1. —С. 120—137.

Маринчак В. Авторський інтернаціональний синтез у поезії Василя Стуса на тлі християнської аксіології / Віктор Маринчак // Слово і час. — 2012. — № 5. — С. 37—49.

Мишанич С. Джерела Стусового "самособоюнаповнення" / Степан Миша-нич // Народознавчі зошити. — 2009. — № 1/2. — С. 210—224.

Пеунов В. Стежка до його серця: роздуми про життя живих і смерть загиблих / Вадим Пеунов // Вітчизна. — 2009. — № 1/2. — С. 106—137.

Плахотнік Н. Профетичні мотиви в поезії Василя Стуса / Н. Плахотнік // Слово і час. — 2004. — № 4. — С. 62—66.

Пуніна О. За читанням "Ясунарі Кавабати" Василя Стуса: досвід осяяння / Ольга Пуніна // Слово і час. — 2012. — № 5. — С. 50—57.

Савчук Г. О. "Вихід у чорне" : чорний колір у зб. "Палімпсести" В. Стуса / Г. О. Савчук // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. — 2006. — Вип. 11, ч. 2. — С. 317—324.

Стус Д. В. Життя після смерті. Перепоховання Василя Стуса і боротьба за спадщину. Рік 1989-й / Д. Стус // Сучасність. — 2002. — № 7/8. — С. 78—105.

Стус Д В. Свій поміж своїх, чужий поміж чужих / Д. Стус // Сучасність. — 2004. — № 7/8. — С. 117—128.

Ходаківська Я, В. Поетика герметизму в київському списку "Палімпсестів" Василя Стуса / Я. В. Ходаківська // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. — 2006. — Вип. 11, ч. 2. — С. 309—317.

Яструбецька Г. Концепція збірки "Палімпсести" В. Стуса / Галина Яструбецька // Слово і час. — 2010. — № 9. — С. 30—38 ; № 10. — С. 37-43.

***

Пам'яті поета : Василеві Стусу — 60 : кат. кн. виставки / [уклад.: О. П. Ахова, І. Д. Войченко]; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К. : Культ. - просвітн. центр Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського, 1998. — 65, [2] с.: портр. — (Серія "Книжкові виставки НБУВ"; вип. 2).



Постать Василя Стуса над плином часу: 70-річчю від дня народж. при-свяч. (1938—1985) : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. універс. наук, б-ка ім. К. А. Тімірязєва; [ук¬лад.: Г. Авраменко та ін.]. — Вінниця: ДКФ, 2008. — 239 с.: портр. — (Наші видатні земляки).

Стус Василь Семенович: біобібліогр. покажч. / Донец. обл. універс. наук, б-ка ім. Н. К. Крупської; [уклад. Т. М. Дрьомова; авт. вступ, ст. В. В. Олі-фіренко; наук. ред. О. В. Башун]. —Донецьк: Сх. вид. дім, 2002. — 83, [1] с. — Імен, покажч.: с. 75—83.

***

Стус Василь Семенович — Вікіпедія



uk.wikipedia.org/wiki/Стус_Василь_Семенович
Вірші, Василь Стус

storinka-m.kiev.ua/section_18.php?u_id=193


Біографія Василь Стус | Український письменник Стус

www.parta.com.ua › Освіта в Україні › Перекази › Біографії


Стус Василь :: Творчість, Вірші, поезія. Клуб поезії

www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=46&type=tvorch


Лауреати Міжнародної премії ім. Василя Стуса
На початку цього року було засновано міжнародну премію імені Василя Стуса «Патріот України», яку за сприяння культурницьких товариств Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Чехії, Білорусії, Болгарії, Угорщини, літературно-мистецької організації лужицьких сербів (Німеччина) започаткували Українська Всесвітня координаційна рада та Конгрес української інтелігенції Вінниччини. Нещодавно перші лауреати отримали нагороди.

До складу журі цієї особливої премії входять відомі письменники, зокрема Іван Драч, син поета Дмитро Стус, Олег Чорногуз, вчені-філологи й митці зі Стусового краю – академік Анатолій Бабич, професор Григор Мовчанюк, автор пам’ятника поетові у Вінниці скульптор Анатолій Бурдейний та інші. І головними складовими оцінок, враховуючи те, чиїм іменем премія освячена, є як висока художність літературних творів, так і громадянська позиція авторів. Адже фундатори премії заснували її з метою пропаганди творчості апостола українського духу, незламного Василя Стуса, перш за все за кордоном, й відзначення кращих творів сучасних поетів та прозаїків.


Першими лауреатами премії стали:




  • Степан ГОСТИНЯК   відомий поет та громадський діяч зі Словаччини — за книгу гостропубліцистичної прози «З історії самооборони» (видавництво «Тімран»),

  • Станіслав БОНДАРЕНКО (Київ) — за прозовий роман «От я вся — я свято, або Віхола лохів» («Ярославів Вал», видання друге) і поетичну книгу-білінгву «Нічна розмова з Європою» («Український пріоритет»).

  • Василь КОБЕЦЬ (Вінниця) — за збірку поезії «Любов моя, тривога і печаль» (ДП «Державна картографічна фабрика»).


Премія імені Василя Стуса

Заснована премія 1989 Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Вперше вручалася у Львові. 1990 набула столичного статусу.

Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.

Серед лауреатів премії (яких уже понад 60):



Ольга Богомолець, Марія Бурмака, Олена Голуб, Микола Горбаль, Ігор Жук, Опанас Заливаха, Тарас Компаніченко, Михайлина Коцюбинська, Іванна Крип'якевич, Володимир Кучинський, Раїса Лиша, Сергій Мороз, Кость Москалець, Василь Овсієнко, Іван Світличний, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Стефанова, Сестри Тельнюк, Мойсей Фішбейн, Валерій Франчук.
13 січня 2007

  • Ткачук Михайло Петрович (кінорежисер)

  • Соловей Елеонора Степанівна (літературознавець)

  • Матвійчук Леся (студентка-п'ятикурсниця юридичного факультету)


14 січня 2008

  • Могильницька Галина Анатоліївна (поетеса)

  • Смик Олександр Іванович (бард) (пісняр)


14 січня 2009

  • Маринович Мирослав Франкович (релігієзнавець)

  • Зінкевич Осип Степанович (видавець)


14 січня 2010

  • Степан Семенюк (воїн УПА, колишній політв'язень, один із керівників Норильського повстання)

  • режисер Олександр Рябокрис та помічник режисера Андрій Данильченко (за низку документальних фільмів на історичну тематику і зокрема за фільм про Мирослава Симчича)

  • Кирило Булкін (актор і журналіст — за моновистави та театральні програми для школярів і студентів, зокрема й за матеріалами творчості та життя Василя Стуса, а також за багаторічну культурно-просвітницьку діяльність)

  • Лариса Масенко (соціолінгвіст)


14 січня 2011

  • Марія Овдієнко,

  • дніпропетровський гурт «Сад»

  • журналістка Ярослава Музиченко


14 січня 2012

  • Євген Захаров (правозахисник) — за багаторічну системну роботу у сфері захисту прав людини та видавничу діяльність, зокрема за третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна».

  • Володимир В’ятрович (історик) — за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КДБ, та актуальну публіцистичну працю «Історія з грифом "Секретно"».

  • Ірина Жиленко (поетеса) — за поетичну творчість та книгу спогадів «Homo Feriens», унікального літопису шістдесятників.









18

1



17

2



16

3



15

4



14

5



13

6



12

7



11

8



10

9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка