Написання та вимову, а також природні та соціальні умови минулого, за яких дані назви виникли. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка знаходиться на стику трьох областей знань: географії, історії та лінгвістики



Скачати 61.98 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір61.98 Kb.
Місця, океани, ріки,озера, населені пункти – всі мають свої назви. Це наче ім’я людини, що занесено в свідоцтво про народження або паспорт.

На території нашого краю в різні часи жили різні народи, і це не могло позначитися на назвах.

Топоніміка (від др.-грец. Topos - місце і onoma - ім'я, назва) - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання та вимову, а також природні та соціальні умови минулого, за яких дані назви виникли. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка знаходиться на стику трьох областей знань: географії, історії та лінгвістики.

Серед топонімів виділяються різні класи, такі як: ойконіми - назви населених місць, астіоніми - назви міст, гідроніми - назви річок, дрімоніми - назви лісів, ороніми - назви гір, урбаноніми - назви внутрішньоміських об'єктів, годоніми - назви вулиць, агороніми - назви площ , дромоніми - назви шляхів сполучення, макротопоніми - назви великих незаселених об'єктів, Мікротопонімія - назви невеликих незаселених об'єктів, антропотопоніми - назви географічних об'єктів, вироблених від особистого імені.

Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, спостерігається тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою – наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо.

У мовознавстві географічні назви нерідко служать єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дозволяють виявити важливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення.

Природа України вражає своїм розмаїттям, що відображено і в географічних назвах.

Про походження назви Червона Кам'янка повідомляє “Геогра- фічно-статистичний словник” П.Семенова (Санкт-Петербург, т.2. 1865 р.): “село, Херсонської губ., Олександрійського повіту за 23 версти на схід від повітового міста, біля річки Захотухи та річки Червоної Кам'янки. Назва цієї річки походить від червонуватого каменя, що знаходиться у її верхів'ї.

Цікаве походження назви Інгульця, правої притоки Дніпра. Річка протікає через наше місто, та не всі знають, що греки називали її Герос, а половці - Івля (оповіщення, сторожова річка). А Інгул, що тече через наш обласний центр, дістав свою назву від татарського слова “ені-ійол”, що означає нове озеро. В давні часи в середині течії ріка дуже розширялася, нагадуючи озеро. Від цього і дістала свою назву, а Інгулець - це малий Інгул.

Хто не знає на Олександрійщині села Недогарки? Легенди свідчать, що його назва пов'язана з тим, що після Полтавської битви тут оселилися втікачі з охопленої пожежею Полтави. Цікаві подробиці про це село навів журналіст В.Колесников у газеті “Сільський вісник” (18 липня 2001 року): “Три головні вулиці села раніше носили назви: Стецівка, Пацюківка, Прилісна. Ліс же, що підступав до села, називався Генеральський і Казенний. І зараз не важко виявити канаву, що поділяла ліс навпіл, зберігся і вал біля канави. У Казенному лісі селяни могли брати дерева після санітарних порубок безкоштовно, у Генеральському - за гроші. Сусідні села називалися так: Аврамівка, Первомайське, Громоклей. Тепер їх немає. Ось бачте, сіл немає, а назви лишилися”.

Ми зобов'язані зберегти ці назви в народній пам'яті.

Зникли з карти району за ЗО років понад ЗО сіл і хуторів, та живуть ще люди, у паспортах і свідоцтвах про народження яких зазначені назви вже неіснуючих населених пунктів. Було б доцільно встановити на цих місцях пам'ятні знаки, бо в цих назвах історія дідів прадідів, історія України.

Як бачимо, назва - це частка нашої історії і міняти назви недопустимо, бо ми втрачаємо своє коріння, забуваємо минуле, перекреслюємо історію.

Цікаво, що походження назви конкретного населеного пункту без вивчення легенд, народних переказів часто пояснюється невірно.

В.Чернецький та Є.Регушевський у роботі “Місцеві назви - пам'ятка культури” (1970 р.) походження назви села Протопопівка зв'язували з релігійним світоглядом, а с.Золотарівки - з колишнім промиселом.

Це зовсім не так. Село Протопопівка Олександрійського району зобов'язане своєю назвою запорізькому козаку Протопопу, який оселився тут у 40-х роках XVIII сторіччя. За часів Нової Сербії полковник Іван Хорват дав селу нову назву: Вараждин, але вона не прижилася, як і сербські назви Косівки - Глаговец або Логоватець, Головківки - Бешака. “Все зти названия даньї Хорватом в память тех на р.Тис,се шанцов, из которьіх вьюелялись из Венгрии сербьі”, - зазначає В.Никифоров.

Народ не сприйняв чужоземні назви, і вони проіснували недовго. частіше згадувалися лише на картах та офіційних документах, а людська пам'ять берегла власні давні назви і користувалася ними.

Село Золотарівка свою назву дістало від прізвища поміщика Золотаренка. У нього були син Петро та дочка Марія. Коли прийшов час ділити між дітьми землю, він відписав частину Марії. Так виникло село Мар'їна. Петрові дісталися землі за горою, звідки й виникла назва села Петрозагір'я.

Неподалік Олександрії знаходиться невеличке затишне село Сур- гани. Звідки походить його назва? Відкриємо славнозвісний “Словарь украинского языка” Б. Грінченка (Київ, 1909 р.).

В 4-му томі знаходимо дієслово сурганити, що означає: важко нести, важко йти. А народні перекази розповідають, що заснували село біженці, що довго, важко шукали землю, де можна оселитися. Сподобалася їм мальовнича земля біля балки, та й сил йти далі не було, бо сурганили вони довго. Тоді сурганити, - сказав старійшина. - Будемо селитися тут”. Так виникла назва цього села.

Є назви, історія походження яких не викликає сумніву, наприклад Гайове, Діброва, Піщаний Брід, Зелений Барвінок. В той же час існують назви населених пунктів, історія яких сягає у глибину віків. На кордоні з Дніпропетровщиною серед неосяжного степу розкинулося село Попельнасте. Відомо, що на Україні з 14 ст. розвивалося виробництво поташу, який виробляли з попелу спалених дерев. Біля кожного такого виробництва була попільня - сховище для зберігання попелу. Звідси і походить назва села, а це значить, що у давні
часи в цих краях були лісові масиви.

У 1787-1791 роках ішла російсько-турецька війна. Для армії треба було все більше лікарів. З метою прискорення підготовки військових лікарів при Єлисаветградському військовому шпиталі було вирішено відкрити медико-хірургічну школу. На початку 1788 року наказом генерал-губернатора Г.Потьомкіна директором школи призначається Павло Никифорович Шарой, досвідчений військовий лікар. Він залучив до викладання кращих фахівців, приділяв велику увагу практичному навчанню майбутніх лікарів, домігся розширення шпиталю. Школа стала першим на Україні вищим медичним навчальним закладом. За наказом Г.Потьомкіна П.Н.Шарою було виділено земельну ділянку біля 300 десятин поблизу балки

Історія походження назви села Шарівки Олександрійського району пов’язана з медициною .Петро Никифорович створив поселення у 20 дворів, яке і дістало назву Шарівка. В матеріалах ревізії (переписах населення) за 1782 рік серед населених пунктів згадується “село Шарівка штаб -лікаря Шароя.

Цю земельну ділянку П.Н.Шарой дістав під час служби у Кременчуці, а згодом був переведений до Єлисаветграда.

Важливо і цінно, що ця назва села протягом віків не змінилася, і вже сама назва Шарівки - це історична пам'ятка, а скільки прекрасних поетичних назв стало топонімами, наприклад Дівоче Поле, Зелений Барвінок, Вербова Лоза, Солов ївка.

Відомий російський учений М.І.Надєждін називав Землю книгою, в якій історія людства записується в географічних назвах. Виривати, або переписувати сторінки цієї книги - злочин перед минулим і перед майбутнім. Адже саме топоніміка допомагає вивчати багато питань історії, етнографії, мовознавства.

Використання топонімів пожвавлює викладання рідної мови, географії, історії. Знання змісту і походження географічних назв посилює інтерес учнів до навчального предмета, допомагає засвоїти програмний матеріал, зробити його видимим, конкретним, цікавим.

Вивчення топонімів рідного краю - важливе завдання вчителів, краєзнавців, всіх, кому не байдужа наша історія

Використання топонімічного матеріалу на уроках української мови.

1.При поясненні учням вживання великої літери

2.Вправи на складання речень з географічними назвами рідного краю

3.Словникова робота у процесі вивчення правопису власних іменників



4.Утворення складних іменників

5.Вивчення способів творення слів


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка