Народні традиції, свята та обряди у рідному краї



Скачати 120.35 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір120.35 Kb.
Тема: Народні традиції, свята та обряди у рідному краї.

Мета: розкрити багатство і красу українських звичаїв та традицій;
розвивати в учнів уміння бачити та шанувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до свого народу та його історичного минулого;
виховувати любов до національної культури.


ПЛАН 
виховного заходу
1. Вступне слово вчителя.
2. Національні обряди, які вони?
3. «І рушник вишиваний на щастя на долю дала»
4. Оспівування дівочої коси у віршах поетів.
5. Магічна сила вишитого одягу.
6. Рослини – символи України.
7. Підсумок виховного заходу.


Ведучий1

Дорогі друзі! Всі ми з вами добре знаємо, що традиції і звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в його історичному минулому.
В усіх народів світу існує повір'я, що той хто забув звичаї батьків, карається людьми і богом. І він блукає по світі, як блудний син, ніде не може знайти собі притулку.
Тарас Шевченко звертається до України, як до матері, що вічно страждає, питається:


«Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась? 
Чи ти діточок непевних
3вичаю не вчила?» 
Діти виконують пісню: «Зеленеє жито…»
Ой, зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть.
Хорошії гості мене ждуть.
Ой, зелене жито, зелене.
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом.
Хорошії гості за столом гості
Ой, зелене жито, зелене.
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості до душі.
Ой, зелене жито, зелене. 
Хорошії гості у мене. 
Зеленеє жито ще й овес.
Тут зібрався рід наш увесь.
Ведучий 1.
У час духовного відродження нашого народу все уважніше вдивляємося в його історію, все частіше звертаємося до нашого минулого. 
Ведучий 2.
Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом — казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, які шануватися нашим народом з діда-прадіда.
Ведучий 1.
Та ніщо так не чарує дитячі душі і не залишається в глибинах пам'яті, а потім згадується протягом усього життя, як безпосередня участь у традиційних народних святах, обрядах.
Ведучий 2.
Нема, либонь, жодної людини, яка б з великим задоволенням не згадувала ті перші дитячі враження:
- від колядування;
- від Великодніх писанок, пасок, та освячення верби у Вербну неділю;
- від Купальських вінків, жіночих хусток;
- від пісенного українського весілля;
- від вишитих жіночих та чоловічих сорочок;
- від вишитих рушників та багато інших народних обрядів.
Ведучий 1.
Відродження культурної пам'яті народу є український рушник. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей його дарували старостам і зустрічати молодих після шлюбу. З ним збирали в дорогу чоловіків та синів. Проводжали людину в останню путь.
- Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому підносили давню слов'янську святиню — хліб і сіль.
- Він був і є взірцем людської працьовитості, адже за кількістю та якістю рушників в оселі складається певна думка про господарів, а особливо про господиню.
- Двічі на рік прикрашати житло рушниками — це на Різдво і Пасху.
В народній пісні мати навчає дочку:
«Тримай хаточку, як у віночку
А рушник на кілочку,
Тримай відерця всі чистесенькі
І водиці повнесенькі.
- У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією. Український рушник не раз в своїх творах оспівували поети і письменники.
Виконується пісня А.Малишко «Пісня про рушник».
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
І водила мене у поля край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала,
На щастя на долю дала.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов
Й твоя материнська любов.
Ведучий 2.
Гарним звичаєм на Україні була і дівоча коса. Вона була своєрідною візиткою охайності. В усіх родинах існував непорушний звичай — піднявшись ранком, дівчина мусила насамперед «навести лад»
- розчесати волосся й заплести косу.
- За давнім звичаєм, збезчещеній дівчині прилюдно відтинали косу.
- Прощання з косою – це, власне прощання з дівуванням.
Ведучий 1.
Багато пісень та ліричних віршів про косу зустрічаємо і в обрядовій весільній скарбниці:
- Пісні про довгу косу звучать і сьогодні, але у всесвітньому обряді їх, на жаль, дуже мало, хоч живуть ще люди, котрі їх добре знають.
Хлопець.
Старі це, давні атрибути.
Хутірна поезія, — час її забути.
Нащо та криниця?
Нащо те відерце?
- Ах ти, чоловіче, без душі і серця!
Хочеш ти забути те, що вік любилось?
Знай же, що відерце все ще не розбилось,
Знай, що не замулена ще в гаю криниця.
Знай, що в ній і досі ключова водиця.
Знай, що запах кропу ще не перевівся,
Кущ калини в лузі все ще не одцвівся.
Золотавий місяць нам .хвилює груди.
Дарма, що на ньому побували люди.
І дівоча пісня груди розриває.
Як і споконвіку, ніжне серце крає. 
Ведучий 2
А ось один з сучасних ліричних віршів «Про дівочу косу» Панасюка.
Хлопець.
Розпустили кучері дівчата.
Підвели ще й брови для краси.
Тільки ти ходи, як вчила мати
Не обрізуй русої коси
Хай вона росте густа та пишна
Чорнобривим хлопцям на біду
Я тобі, моя чарівна вишня,
Сам у них троянди заплету.
Ллються коси, як ранкові роси.
В ланцюгах срібляться золотих.
Що є краще за дівочі коси
І троянди, вплетені у них?
Тільки ти ходи, як вчила, мати.
Не обрізуй русої коси.
Ведучий 1.
Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Дівчата плетуть вінки з квітів маку, синіх волошок, чорнобривців та дикої рожі.
- Роблять вінки із паперових квітів і повинен бути він невисокий і охайно прилягати до голови.
- Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими могла тяжко карати кожного напасника.
- Вінки з ківтів пасують тільки до дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця.
- Хустка в Україні має і обрядове значення. Так при сватанні дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною.
- Був і такий добрий звичай у дівчат: коли хлопці йдуть до війська (в Армію), то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ, "вірності" в коханні.
Ведучий 2.
Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил.
- Мова вишитих сорочок — це і сукупність візерунків, і гра кольорів, і майстерність вишивальниць.
- Відтоді, мріючи про достаток, люди вишивали баранячі ріжки — як символ багатства.
- Вишивали квіти, калину — як символ мудрості, доброти 
- Вишивати барвінок — як символ немеркнучого життя.
- Вишивати яблучне коло — як символ кохання.
- Україна знає близько 100 способів вишивання.
Ведучий 1.
Ставлення до сорочки, значення її в житті людини, народ закарбував в піснях, у прислів'ях та приказках:
- Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.
- У суботу має бути гарна погода, бо в суботу сирота сорочку сушить.
- Як неділя, то й сорочка біла.
- Нема нічого, крім сорочки, в якій мати народила.
- Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто має синки, той готує сумки.
Виконується пісня «А сорочка мамина …»
Ведучий 2.
З давніх-давен існує і такий звичай, біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджувати калину.
Кущі калини розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетяги ягід восени,
Плоди калини, за народними уявленнями здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.
Без калини не уявити пісенної творчості народної, а пісень про калину не злічити.
- Ой у лузі при дорозі 
Зацвіла калина.
- Ой у лузі калина.
- Ти червона калинонька. 
Чому листя опускаєш.
- Ой у лузі калина стояла.
- Гей, у лузі червона калина, гей гей поxилилася 
Чогось наша славна Україна гей, гей зажурилася. 
А ми тую червону картину гей, гей піднімемо.
А ми ж свою славну Україну та розвеселимо.
- Калина — це той символ, що і пам'ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. Калина це символ рідної хати, отчого краю, батькової хати. Козак, умираючи на чужині, просить:
Казав собі насипати високу могилу, 
Казав собі посадити в головах калину. 
Будуть пташки прилітати калиноньку їсти. 
Будуть мені приносити від родоньку вісті.
—Калина в народних піснях живе, й болить,
вона радиться, до неї звертаються, і вона промовляє:
Хлопець.
Калино, калино, чого в лузі стоїш,
Чом не процвітаєш.
Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш?
Вчитель.
Суші не боюся, дощу не бажаю.
Стою та думаю — процвітати маю.
Процвіту біленько — всі люди узнають,
Пристигну червоно — зверху обламають.
Виконується танок під пісенний супровід «Ой у лузі калина…»
Ведучий 1.
Здавна одне з найпоширеніших дерев в Україні була і є верба.
- Без верби і калини нема України — кажуть у народі.
- Вербою обсаджувати ставки, береги річок, дороги — верби укріпляють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.
- «В кінці греблі шумлять верби
Що я й насадила».
- «Край берега, у затишку 
Прив'язані човни, 
А три верби схилилися 
Мов журяться вони».
- «Ой у полі вербиченька
Там стояла криниченька».
Співають в народних піснях.
- Як символ, увійшло дерево і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним.
- На вербній неділі, вербу освячують, а потім додому несуть і б'ють нею хатніх, а в першу чергу тих, котрі ще сплять, б'ють і примовляють:
- «Не я б'ю, верба б'є
За тиждень Великдень,
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
- Свячену вербу зразу ж садили на городі. Вважали, що коли виросте дерево, то буде воно рятівним для людини на схилі віку,
- Увага до цього поширеного в Україні дерева відбилось у численних спостережливих народних порівняннях та висловах:
- Дівка, як верба: де посалиш там і прийметься.
- Дівка, як верба: її не поливай, а вона росте.
- Гнеться, як лозина.
- Така правда, як на вербі груші.
Верба улюблене дерево великого Кобзаря. Вона ніжно оспівана в чудових віршах і поемах поета.
- Реве та стогне Дніпр широкий,
сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі...
- Під ярами над ставами
Верби зеленіють...
- І над криницею верба
нагнулася, як та труба...
- Давно, давно колись
Я чув, як ото під вербою
тихенько дівчина співала...
- Як дівчина під вербою
Гриця заспіває...
Ведучий 2.
Ще довкола сніги біліють, але як тільки сонце на весну поверне і трохи потепліє, одразу ж на верболозах з'являються ніжні пухнасті котики. Це верба цвіте, нагадуючи, що весна вже не за горами.
Послухайте вірш М.Рильського «Вербова гілка».
Вчитель.
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла.
Ще схованих в імлі.
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Вербова гілка на столі
У мене розцвіта...
Прилинуть, серце, журавлі,
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка