Наш край в період мирної відбудови та нової економічної політики



Сторінка10/10
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Романівщина на початку ХХІ сторіччя.
24 серпня 1991 р. Верховною Радою був проголошений акт про незалежність і створення самостійної держави – Україна.

1 грудня 1991 року громадяни району взяли участь у Всеукраїнському референдумі і виборах президента України. В цьому ж році урочисто відкрито в селищі стадіон, який є одним з найкращих в області.



Рік 1993. Романівський склозавод урочисто відсвяткував свій 90-річний ювілей.

Право запалити в іменинному торті 90 свічок надається представникам відомих робітничих династій Акінчиців та Шиманських. Трудовий стаж першої становить понад 220 років, другої – 350. під гучні оплески присутніх, туш духового оркестру й пісню «Величальну» свічки запалюють ветеран праці Вацлав Августинович Акінчиць, його донька, трудівниця Я.В. Козел і внучка, учениця середньої школи Людмила, пенсіонер Віктор Гнатович Шиманський та його племінниця, складач пакувальних коробок Г.Я. Шиманська

Добрим словом згадали колишніх директорів заводу М.Ф. Кустова, О.О. Миронова, М.І. Мартинова.

З привітанням на адресу склоробів виступають представник президента України у Дзержинському районі В.В.Морозюк, секретар облдержадміністрації В.Т. Бирко, голова ради федерації профспілок області В.К. Паренюк і голова обкому профспілки робітників будівництва та промбудматеріалів І.П. Колесник та інші гості.

З змістовним концертом виступили колективи художньої самодіяльності склозаводу, Будинку культури,Баранівського фарфорового заводу.

Для передовиків виробництва був проведений цікавий і змістовний «вогник». Кожен робітник прославленого підприємства з нагоди свята отримав пам’ятний подарунок.


Рік 1994. Гурт «Воля» в складі Юрія та Олександра Кондратюків, Михайла Назарця та Віктора Матенчука взяв участь у Всеукраїнському фестивалі сучасної музики «Зірки Полісся» і завоював друге місце. В 1995 році гурту «Воля» було присвоєно звання народного.
Рік 1998. Вперше до Верховної ради народних депутатів обраний наш земляк Віктор Йосипович Развадовський, який в подальшому надавав велику допомогу сільськогосподарським підприємствам, школам, лікарням, дитячим садкам та окремим громадянам.

Обпалила своїм чорним крилом Романівську землю війна в Афганістані. Забрала вона у батьків чотирьох синів, що загинули на полі бою. Це лейтенант Іван Васильович Чепіль, молодший сержант Петро Олександрович Радзиховський з Дзержинська, єфрейтор Анатолій Володимирович Пясківський з Паволочки, рядовий Сергій Петрович Міщенко з Мирополя. Всі вони нагороджені бойовими медалями, а Іван Чепіль, Петро Радзіховський та Анатолій Пясківський – орденом “ Червоної Зірки”.

За сприяння нашого земляка народного депутата Верховної Ради України Віктора Йосиповича Развадовського в центрі селища загиблим воїнам-афганцям встановлено пам”ятник.

В 2000 році за його сприяння також встановлений пам”ячник партизанам, підпільникам та активістам, загинувшим в боях та фашистських катівнях.



Рік 2001. Самодіяльному хору районного Будинку культури (керівники Ганна та Алім Рябий) управлінням культури присвоєно звання «народний». Хор з успіхом виступав перед жителями свого та сусідніх районів.
Романівський вісник – літописець рідного краю.
4 січня 2002 р. урочисто відзначила своє 70-річчя районна газета «Романівський вісник» .
Час біжить невблаганно. Те, що вчора було новиною, завтра, стає історією.
Наша районна газета пройшла довгий і славний шлях, стала літописцем історії рідного краю.

На її сторінках знайшли глибоке і всебічне відображення події непростого й бурхливого життя району.

4 січня 1932 року після тривалих організаційних мук вийшов перший номер ,, Колективіста Дзержинщини ,,.Газета на перших порах підпорядковувалася політвідділу при МТС. Виходила вона на двох сторінках невеличкого формату на зразок листівки. Редагував районку Федір Васильович Швидюк.

Пізніше, у 1934 році, газету редагували Павло Сергійович Кобень та Василь Сергійович Ільченко. В 1935 –Федір Іванович Сущинський. За ним редакторського хліба скуштував Юхим Григорович Кузов.А перед самою війною цю посаду обійняв Дем’ян Кіндратович Переденко, розстріляний фашистами разом з відповідальним секретарем Михайлом Олексійовичом Кузьмінчуком.

Окупація району викреслила з історії газети три роки. Журналісти пішли на фронт, хто був не здатний

носити зброю, евакуювався.

Одразу після звільнення району від німецько-фашистських загарбників, гостро постала проблем а відновлення газети. Редактором «Колгоспного шляху» став Михайло Дмитрович Ільницький. Частину шрифтів було завезено з Чуднова, де друкарня вже була на ходу, тигельну друкарську машину з ручним приводом доставили з Новограда- Волинського. Підібрано штат. Першого липня 1944 року з народився перший повоєнний номер газети. Сіренький, двосторінковий, але такий потрібний людям.

Таким обсягом він виходив аж до 1957 року. В цьому ж році газету очолив Федір Іванович Цапко. Саме при ньому помітно оновилася поліграфічна база.

Розширився штат працівників. На той час редакція і друкарня була одним дружним колективом , що дало змогу забезпечити чотирьохсторінковий вихід газети тиражем у три з лишком тисячі примірників.

1961-й став роком нових реформ та експериментів. За рішенням ЦК КПРС створювалися сільські і промислові обкоми, територіальні виробничі управління на місцях. При Їх парткомах виходили газети обласних комітетів партії.

Наш « Колгоспний шлях» перетворився у «Червоний прапор»-газету Житомирського обкому КПУ. Редактором було призначено Леоніда Кириловича Пруса. Тираж складав десять з лишком тисяч примірників і розповсюджувався на території Баранівського, Дзержинського, Червоноармійського. Любарського та частини Чуднівського районів.

Надбавши статусу обласної, газета стала набагато зубастішою, в’їдливішою, сміливішою, що в подальшому і визначило її кредо -- говорити людям правду, якою б гіркою вона не була. Та й журналістський потенціал вона мала високий. Тут творили у тісних кабінетах «зубри» газетної справи Леонід Прус, Василь Лінивий, Анатолій Тетерський, Микола Ярмолюк, Іван Бронфман, Степан Ніколаєнко, Борис Лотиш, Борис Процун, Леонід Обибок, Михайло Гуревич, Михайло Ільницький

Після відновлення району у своїх межах. « Червоний прапор» став органом райкому партії та райвиконкому. Новопризначений редактор Борис Михайлович Лотиш зформував команду, яка змогла утримати видання на належному рівні.

До неї входили Михайло Гуревич, Леонід Обибок, Валентина Медведєва, Михайло Ільницький , Володимир Луценко, Василь Сніцаренко, Микола Гончарук.

Зберігся й численний авторський актив, котрий забезпечував газету найсвіжішою інформацією з кожного населеного пункту.

В самий розквіт творчих сил Борис Лотиш пішов з життя.

В 1977 року редакцію очолив Павло Андрійович Котюк. У газету прийшли Василь Рибальченко, Наталія Короленко, Галина Скороход, Володимир Малашкевич, Павло Тетянюк, Броніслав Жалінський, Євген Каплуненко. Пробували себе в журналістиці Василь Врублевський, Володимир Метельський, Володимир Базелюк, Володимир Лопоха, Світлана Масловська, Анатолій Кіндрук, Микола П”ятак, Олександр Хитров та багато інших.

До 1986 рокі газета і районна друкарня були одним організмом.

До випуску районки доклали свої роботящі руки поліграфісти районної друкарні: Галина Атаманчук, Тамара Бруцька, Людмила Ільницька (Тимофієва), Майя Камінська, Віра Пашковська, Ніна Захарчук, Василь Соколик, Сергій Мойсеєв, Надія Мухіна, Інна Хмарук (Рибальченко), Лариса Гончарук, Клавдія Юрчук, Борис Фельдман, Ігор Драбанюк, Сергій Короткий.

З 1987 року газета стала друкуватися в видавництві “Полісся” (до..... року “Періодика”).


В 1989 році газету очолив Володимир Павлович Шпита.
Час був складний, Швидким темпом зростали кризові явища в економіці та сільському господарстві.
Газета все сміливіше заявляла про себе. Нелегко було в кінці 80-х та на початку 90-х років бути об”є ктивними, говорити читачу правду, якою гіркою вона б не була.

І все ж попри всі перестороги і очікування неприємностей в газеті часто з”являлись “скандальні публікації” де згадувались і прізвища перших осіб в керівництві району.


З кожним роком газета позбувалась надмірної опіки владних структур. Змінились підходи до оцінки подій і явищ.
В 1992 році газета з “Червоного прапора” стала “Романівським вісником”.

Колектив редакції “Романівського вісника” - малочисельний, але це не заважає Володимиру Шпиті, Василю Рибальченку, Наталії Короленко, Наталії Грабовській, Марині Древицькій робити газету повнокровною і цікавою, Нелегко сьогодні газеті вижити у вирі комерційної інформатики, уладнати питання з боргами бухгалтеру Галині Дмитрівні Воробйовій. Завжди йде назустріч небайдужа до проблем існування місцевих засобів масової інформації директор державно-комунального книжково-газетного видавництва Валентина Олександрівна Орел.

Тісно переплетено життя району і газети, яка обслуговує сьогодні потреби конкретної територіальної громади, яка є другом і порадником багаточисельних читачів. “Романівський вісник” став дійсно вільною трибуною громадян.

Протягом усього періоду існування газети чимало прекрасних і добрих людей докладали свого, розуму, сил, енергії і старання , аби видання було змістовним і цікавим.

Мінялися ситуації, мінялися керівники, мінялося все, а газета жила, приходила і приходить в домівки своїх шанувальників добрим другом, компетентним інформатором, щирим порадником. Вона й надалі виконуватиме свою місію – нести правду до людей, бо це ж – вільна трибуна громадян !
1 лютого 2002 року відзначала своє 55 річчя з дня заснування художня агітбригада районного будинку культури «Плуг».

Свято підготували талановиті аматори сцени Ірина Савчук та Петро Степанюк.

Глядачі разом з артистами перенеслись в далекий 1946 рік, рік народження агітбригади.

Присутнім були представлені уривки зі сценаріїв агітбригади у виконанні культармійців 70-х-2000 років.

З цікавістю сприймалось «Велике прання», з участю ветеранів сцени, які згадували про самі кумедні випадки з життя самодіяльного колективу під час виступів. Добрим словом згадали тих, хто залишив яскравий слід у культурному житті району.

Нове покоління агітбригади «Плуг» Ірина Савчук, Ярослав Кельман, Валентин і Світлана Чепіль, Антоніна і Михайло Назарець, Ігор Драбанюк, Петро Степанюк, Ірина Єгельницька, Олександр Кондратюк, Сергій Скороход, Інна Поліщук - талановите, енергійне. В своїх виступах воно сміливо викриває негаразди нашого сьогодення і схиляє голови в низькому поклоні перед людиною праці. Нові учасники агітбригади підтвердили звання «Народна самодіяльна»



Рік 2003. Селищу і районному центру за ініціативою жителів повернута історична назва Романів і Романівський район.

Тихо і сумно відмітили 100-річчя підприємства робітники та службовці Романівського склозаводу – краси і гордості Поліського краю. Не було святкових урочистостей, не було гостей. З ностальгією згадували робітники святкування 90-річчя заводу.


Рік 2004. Гарно святкувала своє сімдесятиріччя Романівська середня школа № 1. Напередодні свята школа оновилася, помолоділа. За допомогою спонсорів було проведено гарне упорядкування території, ремонт приміщень.

1 травня з”їхалися на свято численні гості – бувші випускники школи. Учні провели для гостей цікаві екскурсії по школі, вручили пам”ятний дарунок – нариси з історії школи, написані директором Володимиром Олександровичом Базелюком і видані видавництвом “Преса Україні”, директором якого є випускник школи Володимир Григорович Олійник.

Біля школи відбувся святковий мітинг. Продовжилось свято на стадіоні, де учні виступили з цікавою програмою, підготовленою під керівництвом Марії Андріївни Сосновської.

Рік 2005. Майже півтора десятка років Україна - вільна і незалежна держава. Багато змін в житті району і житті громадян сталося за цей час. Стали ділитися ми на державних і недержавних службовців.

Лікар, святим обов’язком якого є слідкувати за ростом здорової нації, вчитель – за формуванням розумної і талановитої, не відносяться до категорії державних службовців, хоча лікують, навчають і формують майбутніх державних мужів.

А хіба хлібороб, доярка, шахтар, інженер, робітник не віддають державі творіння своїх робочих рук і розуму, не працюють в ім’я процвітання і міцності держави.

Не стало в Романові багатьох підприємств.

Після продажу биківчанами своїх акцій власнику такого ж підприємства в Кіровоградській області Антоньєвій, повністю знищено Биківський склозавод. На 102 році існування перестали диміти труби Романівського склозаводу. Більше тисячі романівчан та більше 700 жителей Биківки втратили заробіток.

Замість районного вузла зв’язку маємо електроцех № 5 Баранівського центру електрозв’язку та дільницю поштового зв’язку № 2 Чуднівського ЦПЗ.

Не маємо свого райвійськкомату, податкова служба відноситься до Баранівського МДПІ, перестало існувати районне споживче товариство, де працювало 1071 чоловік.

Якщо в 1990 році на підприємствах в організаціях установах району працювало близько 17 тис. чоловік, з них в сільському господарстві – 6932, нині охоплено роботою всього 4214 чоловік, в тому числі в сільському господарстві - 975, в промисловості – 738. Немає в районі жодної будівельної організації.

Якщо в 1990 році в господарствах району було 31536 голів великої рогатої худоби, з них 9195 – молочне стадо, то 2005 р. в сільськогосподарських підприємствах всього 4981 голова, 1851 - молочне стадо.

В 1990 році в сільгосппідприємствах було 10598 свиней, 11125 овець, 32139 шт. птиці. На сьогодні в господарствах району 636 свиней, овець і птиці немає зовсім.

Чорними страшними зіницями дивляться розбиті вікна пустих ферм майже в кожному селі.

Позаростали бур’янами колись гарні і впорядковані тваринницькі комплекси, господарські двори в с. Булдичиві, Колодяжному, Соболівці, Червоних хатках, Садках, та інших селах.

Доживає в господарствах сільськогосподарська техніка, залишилось в районі замість 711 тракторів – 282, 189 зернових комбайнів – 85, 63 картоплезбиральних комбайнів – 1, 42 бурякозбиральних комбайнів - 17, 390 культиваторів – 155.

Як і чим будемо орати, засівати наші родючі лани, збирати врожаї через декілька років?

Різко зменшується населення. В пошуках заробітку розбрелись по світу наші вродливі жінки та дівчата, працьовиті і майстеровиті чоловіки. Дуже низька народжуваність дітей, велика смертність серед населення. На сьогодні в районі - 32027 жителів, з них чоловіків - 14804, жінок - 17223, працездатного населення - 17221, дітей - 6202, пенсіонерів - 10039.

Пустують в селах колись людні клуби та Будинки культури, не чути в них чарівної української пісні, гострого українського слова. В районі залишився лише один хор в районному Будинку культури.

Не тягне молодь та літніх людей в холодні незатишні заклади культури, коли майже в кожному селі є бари та кафе. В Камені, наприклад, їх аж три, в районному центрі – 8.

В закладах культури району на повну ставку працює лише – 14 , працівників на 0,5 ставки – 34, на 0,75 – 11, на 0,25 – 28 чоловік.

Спивається молодь, спиваються літні люди.

Прославився наш район жорстокими вбивствами, здійсненими молодими людьми.

Плаче, стогне від болю і образи наша родюча земля, що поросла чагарниками та бур’янами. Тужить вона за гуркотом тракторів, дбайливими руками хліборобів, за нивами налитими щедрим колосом.

В 2005 році господарствами району всього засіяно 6250 га зерновими та 616 га – цукровими буряками.

Після Великої Вітчизняної війни в далекому 1945 році в порівнянні з 1944 було засіяно більше на 1835 га зерновими, на 200 га більше – цукровими буряками. Урожай солодких коренів був найменшим 270 цнт, найбільший – 720 цнт у ланці Марцун Марії Антонівни.

(Дані районної газети «Колгоспний шлях» за 1 січня 1946 року)

Заздрять трударі Колодяжного, що збирали по 62 цнт зернових з гектара, трударі Гордіївки, Мирополя та інших сіл, жителям села Камінь, в чию землю вклав свої кошти іноземний інвестор датчанін Крістіан Фреде Йоргансен, довіряючи українським партнерам.

Обробляються і засіваються розпайовані землі бувшого КСП «Прогрес», які взяло в оренду СТОВ “Аграрій Полісся-98” (інвестор - київська фірма «Призма-13»).


Гірко писати ці рядки, але це теж сторінки нашої історії. Хочеться вірити, що переборемо всі труднощі і знову покриються дружними сходами всі поля, заколосяться щедрим врожаєм, що знову задимить труба Романівського склозаводу і знову стане він годувальником сотень сімей, що знову розквітне наш край і повернуться до рідного дому сотні його дочок і синів, що відродить минулу славу романівських хліборобів та склоробів нинішнє покоління.

Використана література

  1. О. Субтельний. Україна. Київ «Либідь» 1991 р.

  2. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська обл. інститут історії Академії наук УРСР. Київ 1973

  3. І. Крип’якевич. Історія України. Львів «Світ» 1990 р.

  4. Н. Теодорович. «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», Почаєв 1888г.

  5. І.ІвановИсторические судьбы Волынской земли с древних времен до конца Х\/ века. Одесса 1895 г.

  6. А.Хойнацкий «Очерки из историй Православной церкви и древнего благочестия на Волыни». Житомир 1878г.

  7. П. Батюшков. Холмская Русь и исторические судьбы Русского зарубежья. С.-Петербург «Общественная польза» 1887г.

  8. П. Батюшков. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. С.-Петербург. 1888г.

  9. Н. Барсова. Очерки русскойисторической географии. Варшава 1873 г. Руссова. Волынские записки. Спб. 1809 г.

  10. Д. Иловайский «История России» ч.ІІ 1880 г.

  11. П. Батюшков «Памятники старины в западных губерниях империи. 1889. вып. 4.

  12. Геоморфология України. Київ. 1949 р.

  13. Бондарчук. Геологія УРСР. Київ 1959

  14. Головко, Приходько «Клімат УРСР». Радянська школа. Київ 1958 р.

  15. Агрокліматичний довідник Житомирської обл.

  16. «Почвы ССР». Сельхозиздат. Киев

  17. Діброва «Географія Української РСР» Київ 1958

  18. С.Павлюк і ін. Українське народознавство. Львів. «Фенікс» 1994 р.

  19. Історико-географічний словник. Дзержинськ. «Романівський вісник» 19 вересня 1996р.

  20. Рассказы начальной русской летописи. Москва 1964 г.

  21. М. Грушевський. Ілюстрована історія України. Київ-Львів 1913 (1990 р.)

  22. Летопись церкви Рождества Пресвятой Богородицы с. Мал. Романовка с. Булдычева, Камянки, Печановки. ЖОДА ф 159 оп.1 сд.хр.205, 189, 196.

  23. Г.Коницкий. Історія русів. Москва 1846. Київ 1991 р.

  24. М. Глушко. Традиційний транспорт українців. Київ 1990 р.

  25. Очерки крестьянского хозяйства Новоград-Волынского уезда. Житомир 1910р.

  26. В. Гутковський. Геологічні досліди на Волині в 1928-1929 р. Житомир 1930р.

  27. А.Падалка. М.Мацуй. Земні скарби України. «Радянська школа»

  28. А.Жуковський, О.Субтельний. Нариси історії України. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська обл.

  29. М.Бібіков. нариси стародавньої історії Української РСР. Київ 1957 р. Інститут історії Академії наук УРСР. Київ 1973 р.

  30. Н. Батюшков. Подолия. С.-Петербург. 1891г.

  31. О. Субтельний. Україна. Історія. Київ «Либіда». 1991 р.

  32. А. Андрияшев. Очерки истории Волынской земли до конца ХIV в.

  33. І. Крип’якевич. Історія України. Львів «Світ» 1990 р.

  34. І. Винокур. Старожитності Східної Волині першої пол.. І тис. н.е. Чернівці, 1960 р.

  35. Рассказы начальной русской летописи. Москва, изд. 1964

  36. В.Баран и др. Походження слов’ян. Київ 1991 р.

  37. Історія України в документах та матеріалах. Київ 1946 р.

  38. М.Дністрянський «Кордони України». Львів, 1992р.

  39. Археологія Української РСР, Київ 1971 р.

  40. Ф. Заставний. Українські етнічні землі. Львів 1993

  41. Г.Шовкопляс. Археологічні дослідження на Україні. 1917-1957). Київ 1957 р.

  42. М. Чтихов і ін. Археологія та стародавня історія України. Київ 1992.

  43. А. Юра. Древний Колодяжин. Киев 1958

  44. В. Столій, О. Гуртій. Як і коли почала формуватися українська нація? Київ, 1991 р.

  45. В. Мавродин. Образование древнерусского государства. Л. 1945 г.

  46. М. Грушевський. Історія України – Русі. Київ 1991 р.

  47. Ф. Корзухина. Русские клады Х-ХII в. М-л 1952

  48. М. Грушевський. Ілюстрована історія України. Київ-Львів 1913 (1990)р.р.

  49. П. Павлюк і ін. Українське народознавство. Львів «Фенікс» 1994 р.

  50. П. Батюшков. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. С.-Петербург 1888 г.

  51. Летопись церкви Рождества Пресвятой Богродицы с. Мал. Романовка ЖОДА ф. 159 оп.1.

  52. І. Наумко. Культура і побут населення України. Київ 1993 р.

  53. Общественный семейный быт и духовная культура населения Полесья. Минск 1987.

  54. В. Близнець. «Древляни». Київ «Дніпро» 1997 р.

  55. К. Молчановський. О подольской земле. К. 1887 г.

  56. Г. Коннський. Історія Русів. Москва, 184 р., Київ 1991

  57. Українські народні вірування, повір’я, демонологія. Київ 1991 р.

  58. М. Попович. Мировоззрение древних словян. Київ 1985 р.

  59. О. Воропай. Звичаї нашого народу. У 2 т. Київ, 1991 р.

  60. І. Митропович. Дохристиянські вірування українського народу. Київ 1992 р.

  61. М. Грушевський. З історії релігійної думки на Україні. Львів 1925.

  62. С. Павлюк. Традиційне хліборобство України. Київ 1991 р.

  63. О. Курочкін Громадський побут і звичаєвість. Київ 1993 р.

  64. Полесье. Материальная культура. Киев 1988 г.

  65. В. Скуратівський. Бортництво в Київській Русі. Київ 1986.

  66. О. Тищенко. Декоративно-прикладне мистецтво України ХІІІ-Х\/ІІІ т. 1992 р.

  67. М. Глушко. Без вола подвір’я голе. Берегиня 1992 р.

  68. М. Глушко. Взявся за гуж, то не кажи: не дуж. Берегиня 1993-1994 р.р.

  69. Г. Стельмах. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. Київ 1964 р.

  70. М. Козакевич. Типи поселень на Українському Поліссі 1959 р.

  71. В. Антонович. Раскопки в стране древлян. Москва 1893 г.

  72. В. Баран. Черняхівська культура. Київ 1981 р.

  73. М. Брайченко. Стародавні східні слов’яни. Київ 1957 р.

  74. В.Мавродін. Древняя Русь. Проихождение древнерусского народа и образование Киевского государства. М. 1951г.

  75. І. Шовкопляс. Стародавній вік на Україні. Київ 1955

  76. Б.Греков. Киевская Русь. Москва 1953 г.

  77. Архив Юго-Западной России (тома). Киев, с 1811 по 1911 г.

  78. Церковна летопись села мал. Романовка. Житомир.

  79. Памятная книга Волынской губернии. Киев 1897 г.

  80. Памятные книжки дирекции народных училищ Волынской губернии на 1909, 1912, 1913 г.г.

  81. Школьная сеть Волынской губернии в 1910 г. ЖОДА ф-147, оп.400.

  82. Памятная книжка Волынской губернии на 1915 год. Житомир 1915 г.

  83. Памятные книжки народных училищ Волынской губернии на 1909-1910 г.г. Острог, 1909г.

  84. Список населенных пунктов Волынской губернии. Изд. 1899г., 1906г., 1911г.

  85. Список земледельцев и арендаторов Житомирской области. Житомир 1913 г.

  86. Матеріали Житормиського обласного державного архіву.

  87. Поуездные итогои сельськохозяйственной земельной переписи. ЦСУ Москва 1923 г.

  88. «Волынские епархиальные ведомости»

  89. Очерки крестьянского хозяйства Новоград-Волынского уезда

  90. Редько Ф.А. Колонизационная политика русского царизма и немецкие колонисты. Изд. КДУ 1950 г.

  91. Матеріали ЦДІА УРСР.

  92. М.І. Рибак Житомирська область. Географічний нарис. Київ, «Радянська школа» 1959 р.

  93. П. Москвін. Рецензія на книжку Д.П. Шайди «Крестьянсоке движение на правобережной Украине».

  94. Звіт про діяльність Романівського волосного виконавчого комітету за 1922-23 р.р. ЖОДА фонд р-1386 оп.1

  95. Романівська волость. ЖОДА фонд 2616 оп.1

  96. Збірник документів «Борьба трудящихся Волыни за власть Советов». Житомир 1957 р.

  97. А.Вязлов К населению Житомира и Волынской губернии «Трудовая Волынь» №260, 1917 г.

  98. М.П. Ілляшевич, Перший губревком, «Радянська Житомирщина» від 22 березня 1966р.

  99. Бойова дружина Романівського ревкому. Матеріали Бердичівського відділення ЖОДА, фонд 2244.

  100. Газета «Колективіст Дзержинщини» №№ 53,78,87,93,94 за 1932 р. №№258, 261, 264, 269, 270 за 1939 р.

  101. Загально-статистичні дані по Романівській, Любарській, Миропільській волостях. ЖОДА, фонд 61 оп.1.

  102. Диденко. Рабочий класс в годы восстановления народного хозяйства в 1921-1925 г.г. Москва, 1939 г.

  103. Боротьба трудящих Волині за владу Рад «Трудовая Волынь», № 48 за 1957 р.

  104. Колективізація сільського господарства. Дзержинський рай архів. Сп.№7

  105. Збірник «Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками». Вид. «Радянська Житомирщина» 1948 р.

  106. Сборник Совинформбюро. Т.6, ст108

  107. Супруненко «Україна в Великій Вітчизняній війні»

  108. Плотніцький «Юність партизанська» кн..вид-во політичної літератури України, Київ, 1980 р.

  109. М. Прилуцький «Нескорені», «Радянська Житомирщина» №86, 1965 р.

  110. П.М. Лащенко «З бою в бій», Київ

  111. В. Кругляк «Горіла земля під ногами грабителів» «Радянська Житомирщина» від 20.06.1962 р.

  112. С.Максименко «Зустрілися бойові побратими» «Радянська Житомирщина» від 15.01.1962 р.

  113. Книга пам’яті України, Т-3, Житомир, Редакційно-видавниче державне підприємство «Льонок» 1994 р.

  114. Українська Радянська енциклопедія, Т-4, Київ, 1961 р.

  115. Центральний державний архів Жовтневої революції. Ф 770 оп.2 ед.х 1570 ст. 7,10,13

  116. Хмельницький обласний державний архів. Р-1386, оп.2 ст.53

  117. Житомирський обласний державний архів. Ф-85 оп.1, св.хр.171 стор 34-35

  118. Житомирський обласний державний партархів. Ф-85 оп.1 хр. 215 ст.75

  119. Список фабрик і заводів Російської імперії Спб 1910.

  120. Краткий очерк производственной программы Волынского СНХ на 1922 г. «Хозяйство Волыни» 1921 г. № 2-3, ст 20

  121. Бюллетень Укрфарфортреста. 1927 г. №261, № 258 1939 г.

  122. «Строительные материалы и конструкции» Київ, 1994 №4 «Творцы полесского хрусталя»

  123. В. Луценко. Вчаться склороби «Червоний прапор». 5.10.1972р.

  124. В.Теличко Романівські склороби в 10-й п’ятирічці «Червоний прапор» 12.07.1975 р.

  125. П.Шпита. За честь заводської марки «Червоний прапор» 15.10.1970 р.

  126. За дальніший технічний прогресс заводу. 28.07.1955 р. «Колгоспний шлях»

  127. Романівському склозаводу – 90» Ювілейний випуск «Червоний прапор» 24.12.1993 р.

  128. А. Ясельський. Романівський склозавод. Історія і сьогодення «Радянська Житоирщина» №54 1922 р. від 05.05.1992р.

  129. П.І.Ляшенко «История народного хозяйства» Т-1, ч.2, Москва 1952 г.

  130. Матеріали Дзержинської планової комісії за 1958-65 р.р.

  131. Народне господарство Житормиської області. Статистичний збірник, Житомир, 1957 р.

  132. Матеріали сесій Дзержинської районної ради за 1976, 1977, 1987, 1990 р.р.

  133. Річні звіти колгоспів.

  134. Матеріали підсумкових нарад РАПО 1958, 1967, 1985 р.р.

  135. Статистичні збірники.

  136. Нагороди і премії учасникам ВДНГ «Колгоспний шлях» 1958 р.

  137. Агафонов «Під прапором великого Жовтня» «Червоний прапор» 07.11.1958 р.

  138. Барчук. “Слово про бойового друга”.

  139. (“Червоний прапор”. 8.05.1980 р.)

  140. “Вирушали в похід партизани”

  141. (“Червоний прапор”. 12.05.1984 р.)




  1. В.Сидорчук. “Так воювали камін чани”.

  2. (Червоний прапор”. 9.05.1978 р.)

  3. “Крок у безсмертя”

  4. (“Червоний прапор”. 8.05.1984 р.)

  5. З високими нагородами.

  6. (“Червоний прапор”. 15.02.1977 р.)

  7. В.Луценко. “Трудовий наступ”.

  8. (“Червоний прапор”. 15.08.1977 р.)

  9. П.Кузьмінський. “Під зорею жовтня до нових перемог”. (“Червоний прапор”. 7.11.1978 р.)




  1. І.Пасічник. “Шляхом великих звершень”.

  2. (Червоний прапор”. 7.11.1980 р.)

  3. В.Шпита. “Борці щасливої долі”.

  4. (Червоний прапор”. 11.11.1980 р.)

  5. В.Тетянок. “Душа справи – людина”.

  6. (“Червоний прапор”. 1.11.1986 р.)

  7. “Бути справжнім господарем виробництва”.

  8. (“Червоний прапор”. 14.10.1987 р.)

  9. “Хай щастить вам люди добрі”.

  10. (“Червоний прапор”. 1.01.1976 р.)

  11. “Здрастуй рік ювілею Жовтня”.

  12. (“Червоний прапор”. 1.01.1987 р.)




  1. Статистичні звіти за 1970-1987 роки.

  2. Дзержинський рай архів. Ф. 110-125.

  3. Список підприємств, установ та організацій Дзержинського району

  4. Дзержинський райархів статистичні звіти за 1990 рік. Спр. № 4

  5. “Житомирщина в цифрах і фактах”.

  6. (Житомир. 2005 р. )

Ще в 1946 році, будучи учнем Дзержинської середньої школи Віль Васильович Надводнюк записав спогади перших ревкомівців, найстарших жителів селища, що все життя працювали на Романівському склозаводі, легенди Романівської землі.

Навчаючись на історико-філологічному факультеті Житомирського педінституту він плідно працював в архівах Житомира, Бердичева, Києва, в подальших роках в архівах Кам’янець-Подільського, Ленінграду, Москви. Працюючи вчителем історії в Курненській середній школі Червоноармійського району, створив наукове товариство «Юний історик», з досвідом роботи якого знайомились вчителі історії на Всеукраїнських педагогічних читаннях в місті Дніпропетровську. Після переводу в Дзержинськ (Романів) викладає історію в місцевій школі та активно працює над історією Романівського краю та селища Романів, створює та очолює на громадських засадах історико-краєзнавчий музей, керує туристсько-краєзнавчою роботою шкіл району.

Більше 50-ти років творчого життя В.В. Надводнюк віддав улюбленій справі – краєзнавству. За творчу роботу В.В. Надводнюку присвоєно звання «Вчитель-методист» та «Відмінник народної освіти УРСР».

Його нариси з історії рідного краю друкувалися в районній та обласній пресі.

Творчу обробку матеріалів, редагування та упорядкування книги здійснила вчитель-логопед Романівського районного відділу освіти Тамара Михайлівна Слободська. Нею написано і ряд текстів з історії патріотичного руху в районі в роки окупації німецько-фашистськими загарбниками та історії сьогодення.

ЗМІСТ


  1. Люби та знай свій рідний край.

  2. Фізико-географічний опис місцевості.

  3. Місця, политі кров’ю і потом.

  4. Ми з племені древлян.

  5. Слов’янські вірування та обряди дохристиянської доби.

  6. Християнізація слов’янських язичницьких вірувань, народних звичаїв та побуту.

  7. В назвах – історія рідного краю.

  8. Роки панування Литовської держави.

  9. Наш край за часів козаччини.

  10. «К Житомиру село Романово»

  11. Велич роду графів Ілінських.

  12. Рід графів Ілінських та їх кріпосні селяни.

  13. Виспа

  14. Парк

  15. Фільварок і Німецька вулиця.

  16. Житомирська вулиця.

  17. Торгове.

  18. Кожевня.

  19. Монастирське.

  20. Легенди та перекази рідного краю.

Безодня.

Татарське болото.

Козацька дорога та гайдамацькі лози..

Корчівка.

Лепіна


  1. Крізь глибину віків.

  2. Романівщина в часи розвитку капіталізму.

  3. Романівська Гута

  4. Бурі першої народної революції в нашому краї.

  5. За землю, за волю.

  6. Національні меншини землі романівської.

  7. Сходило світло знань.

  8. Романів в період між двома революціями.

  9. Лютнева демократична революція. Жовтневі події та встановлення радянської влади в нашому краї.

  10. Боротьба за владу в роки громадянської війни та інтервенції.

  11. Проти нового ярма польської шляхти.

  12. Наш край в період мирної відбудови та нової економічної політики.

  13. Колективізація сільського господарства. Голодомор.

  14. Становище у сфері культури.

  15. Напередодні Великої Вітчизняної війни.

  16. Віроломний напад гітлерівської Німеччини. Оборонні бої і тимчасовий відступ радянських військ.

  17. Кривавий фашистський окупаційний режим.

  18. Боротьба бійців невидимого фронту. Партизанський рух.

  19. Визволення нашої місцевості від німецько-фашистської окупації.

  20. Післявоєнна відбудова народного господарства.

  21. Дзержинщина в 60-ті – 70-ті роки.

  22. Розвиток народного господарства, освіта і культура у 80-ті – 90-ті роки.

  23. Господарства високої культури землеробства.

  24. До кришталевих вершин.

  25. Биківський склозавод – одне з найбільших підприємств району.

  26. Райагропромтехніці – 50!

  27. Романівщина на початку ХХІ сторіччя.


Люби та знай свій рідний край.

Як не любити твої простори,

Твої діброви, ріки і гори,

Степи широкі, шумні хлібами,

Землі Полісся, вкриті лісами?
В.Вербинець «Україні»

Проходять роки, століття, тисячоліття. Навіть на очах одного покоління змінюється багато чого, що оточує людину: суспільно-політичний лад, навколишнє середовище. Живуть в новому, або забуваються старі назви. Історія минулого часто стає легендою, обростає вигаданими подробицями.

Людина народжується і живе в географічному середовищі, в якому розміщується людське суспільство. І перше, і друге вирощує, формує людину як істоту, виховує її як громадянина і патріота рідної землі.

Людина не може бути байдужою до історії, до своїх коренів. Вона теж творець історії, продовжувач її вічного буття. Тому людина повинна знати, що було колись з природою, що її оточує, яким було життя суспільства, гордитись славою своїх предків та аналізувати помилки, щоб їх не повторювати в сьогоденні.

Цьому і призвані служити нариси по історії нашої Романівщини.

Взявши за девіз свого життя – бути завжди потрібним людям, весь свій вільний від роботи час я присвятив улюбленій справі – краєзнавству. Матеріали по історії Романівщини я збирав більше 50-ти років. Моя праця була любительською. За браком часу і коштів я не міг повністю дослідити всі необхідні матеріали архівів Кам’янець-Подільського, Москви, Ленінграду, Острога, Києва. Тому ці нариси не є всеохоплюючими.

Працює над історією селища Романів та історією польських поселень місцевий краєзнавець Олександр Павлович Кондратюк, на історією Мирополя – краєзнавець-ентузіаст, до речі вчитель фізики, Анатолій Дмитрович Кухарук, над історією селища Биківка та Биківського склозаводу – вчителька історії місцевої школи Рита Анатоліївна Темченко та бувший директор Биківського склозаводу Михайло Іванович Мартинов. Я сподіваюсь, що вони уточнять, доповнять все, що я не встиг зробити.

Нехай в житті патріотів рідного краю завжди буде гасло: «Люби та знай свій рідний край. Бережи його, гордися ним, примножуй його славу, продовжуй традиції поколінь».


Віль Васильович Надводнюк







1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка