Наукова думка



Сторінка23/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   48

Я сын сельского священника Симеона Левицкого, родился в 1838 году в м. Стеблеве Каневского уезда. Поступил в Богуславское д[уховное] училище в 1844 году, потом окончил курс киевск[ой] семинарии 1859 года, был почти два года учителем в Богуславском училище, потом

277

кончил курс Киевск[ой] академии в 1865 году и был назначен учителем словесности в Полтавскую д[уховную] семинарию, откуда перешел на службу в конце того же учебного года в Варшавский учебный округ, в Калишскую женскую гимназию, учителем русского языка, истории и географии России и Польши. Через год я перешел по прошению в г. Седлец, в женскую греко-униатскую гимназию, учителем тех же предметов. Пробыв в этой гимназии шесть лет, я был переведен в Сувалкскую женскую гимназию, но я перешел вместо этой гимназии в Одесский учебный округ, в Кишиневскую мужскую классическую гимназию, где состою учителем русского языка и в настоящее время.



Недавно вийшло в світ нове видання історії слов'янських літератур Пипіна і Спасовича. Стаття про українську літературу написана заново. Там є коротенька рецензія на “Хмари”, на “Запорожців”, є й перегляд моїх усіх творів, перегляд, правда, бібліографічний.

Коли побачитесь з професором Петровим, моим товарищем, то передайте ему от меня нижайший поклон.

Остаюсь Ваш покорный слуга Ив. Левицкий.

Кишинев.


О “Хмарах”, или, собственно, об академии по “Хмарам”, была заметка в “Киевск[их] епархиальных ведомостях” и в “Русском вестнике” в выноске, кажется, Гогоцкого.

Той самий

1880 р.

12. До Володимира Барвінського

16 січня 1880 p.

Високоповажний добродію!

Спасибі Вам, добродію, що Ви подали звістку про свої справи. Ви пишете, що ми певно довідались про все з газет, але в тутешніх газетах про Ваші діла нема нічого: або ніхто не пише про Ваші справи, або наші газети

275


мало інтересуються ними. Мені здається, що останнє буде правдивіше. Я вже писав до Вас, добродію, та не знаю, чи доходять мої листи до Вас, чи може де спиняються по дорозі.

В мене вже є повість, така завбільшки, як “Кайдашева сім'я”, але ще й досі не переписана. Мій переписчик заслаб, а другого тут дуже трудно знайти. Як одужає переписчик, то 1 повість буде готова, мабуть, ік великодню, ніяк не ранше.

Є ще в мене географічна стаття на 14 листів під заголовком “Од Києва до Одеси”. Вона вже переписана і одіслана до Києва, але до сього часу не маю звістки з Києва, чи дістали її з пошти, чи ні.

Ви пишете мені про повість Куліша “Михайло Чернишенко”. Сказати правду, я її не то що не читав, але й не бачив. Це дуже давня річ. “Михайло Чернишенко” став тепер бібліографічною давниною.

В “Филологических записках” за 1879 p., книжки IV–V, появилась стаття М. А. Тулова “О малорусскомъ прабописании”. Він доказує, що фонетична наша правопись не доведена до кінця, і рекомендує викинути м'які голосні і натомість вставити іоту. Він напечатав кілька байок Глібова в кінці статті своєю проектованою правописсю. Ось приклад його правописі:

Деревце


Ішоу Панас із города до дому З coKHpojy і мішком.

Вертат’ся довелос’ самому,

Прямуючи ліском.

Іде Панас, не розгльада]е,

Міркуіучи про шчос\

MipKyje Toj, хто нужду 3Haje,

Аж 4yje, кличе хтос\

“ГоУ, дяд’ку!” – хтос* гукнуу близен’ко.

Оглянууся. “А хто там”, каже, “де?”

“Се ja”, озвалося тихен’ко Деревце молоде,

“JaK угляділо ja вас, так аж зраділо”.

– “А шчо тобі?” – пита Панас.

“Je діл’це, дядечку, до вас”.

З цього прикладу можете довідатись про його правопись.



1 В рукопису а°і

279


В тій-таки книжці є стаття А. І. Анастасієва про таку саму проектовану правопись для великоруського язика, в котрій він говорить, що кирилиця зовсім не одповідає фонетиці великоруського язика. Він перекладає, для прикладу, новою фонетичною правописсю вірші Лєрмонтова.

Щиро шануючий Вас І. Левицький.

1880 р. 4 янв[аря].

13. До Володимира Барвінського

27 жовтня 1880 р. 1880 року 15 окт[ября].

Високоповажний добродію!

Ще в сентябрі петербурзьке Главное управление по делам печати дозволило мені надрукувати мою повість “Бурлачку”, тільки “общепринятым русским правописанием”, цебто з буквами ы та и. Рукопись тепер в Києві, буде надрукована в кінці октября. Щоб не гаяти часу на переписування рукописі, я просив типографію пересилати Вам у Львів надруковані листи для “Правди”. Ви можете, добродію, друкувати правописсю, по давньому звичаю, яку вживає “Правда”.

“Дві московки”, “Причепа” та “Кайдашева сім’я” ще й досі лежать у Главному управлении. Оце думаю послати ще третє прошеніє. Будьте ласкаві, перешліть мені через пошту один примірник “Миколи Джері”, один – “Богдана Хмельницького та Юрія Хмельницького”. “Кайдашева сім’я”, переслана мені з Львова, дійшла до мене. Може й ті книжки дійдуть. В Київ пошліть через пошту один примірник “Кайдашевої сім’ї” по такому адресу: Его высокоблагородию Елисею Киприяновичу Трегубову, в Коллегию Павла Галагана. Він просив мене написати про це до Вас. Гроші будуть переслані через пошту. Напишіть, будьте ласкаві, по якому адресу виписувати нам книжки з Галичини?

З Галичини писали, щоб я прислав свою фотографію для бюста. Я пошлю Вам самий бюст, хоч не дуже до ладу зроблений, щодо (бо робить самоучка) естетичної роботи, але, похожий, він роблений з гіпсової

машкари.


280

Я загубив Ваш адрес. Не забудьте написати його вдруге, щоб мої листи певніше доходили до Вас.

Зостаюсь Ваш щирий покірник

/. Лгвииркий.

Кишинев.

14. До Павла Житецького

25 грудня 1880 р. 1880 року 13 дек[абря].

Шановний Павло Ігнатович!

Главное управление по делам печати за Григорьева було могилою для моїх творів. 1876 року весною петербурзький цензор Сціпурський розрішив мені друкувати дві повісті, надруковані вже у Львові: “Дві московки” та “Причепу”. Я в іюні одніс їх сам в типографію Фріца для печаті, як прийшла заборона друкувати без дозволу Главного управления. Типографія одіслала повісті в Главное управление, а я од себе послав перше прошение. Повісті там і засіли даже до дня сього. Лисенко, бувши в Петербурзі, заходив до Григор’єва справлятись. Григориев наговорив йому “неприятностей” і сказав, що “Причепа” в одного чиновника. Аж тут надійшов і той чиновник і прямо сказав, що мої повісті забрав до себе Григор’єв. Чи не поховав він їх і справді куди навіки! Пам’ятаю добре, після взяття Плевни, через тиждень я послав друге прошение і не дістав ніякої одповіді. Я побачив, що діло буде кепське, що Григор'єв не хоче нічого пропускати. Торік восени, в ноябрі, я знов послав в Главное управление “Кайдашеву сім'ю”, і не сам послав, а послали з Києва, де з неї списували дублет. На цей раз Главное управление удостоїло мене одповіді, що прошение поступило, а рукопись ще не получена з Києва. На цім діло стало і стоїть і досі. В іюні цього року я послав в Петербург “Бурлачку”. Абаза розрішив друкувати, і я дістав рукопись 10 сентября, і вона швидко вийде з печаті, тільки діло затяглось тим, що в типографії не стало букви ы: (з мене в канцелярії губернатора взяли розписку, щоб я “ни в каком случае не смел отступать от общепринятого русского правописания”, котре, як я довідався од киян, в тому стоїть, щоб стави-

281


ти м’яке і, тверде ы і доконче 4). Оце недавно виписав я з-за границі “Миколу Джерю”, котрий і прийшов до мене з значком на бандеролі одеської цензури. Я послав його в Главное управление і подав уже третє прошение, щоб розрішили мені і “Дві московки”, “Причепу”, і “Кайдашеву сім'ю” разом з “Джерею”. Одповіді ще й досі не маю. Що я поморочився з правописсю в “Бурлачці”, поки поприписував один 4! Три тижні сидів і дурнісінько гаявся! Ще й у Києві набрались мороки, поки справили ы. Яку каторжну безцільну завдають мені роботу!

Тепер я скінчив повість “Старі батюшки та матушки”. Повість чимала, на 45 листів. Мені схотілось обмалювати бит старого, а потім і молодого духовенства, і я попереду став на останніх вибраних громадами батюшках. Вони типічні, а найбільше матушки і їх бит оригінальний, і вже діло минувшого часу; тим-то мені і схотілось зберегти картини того биту. Вже 10 листів переписано. Як Вам знадобиться половина повісті зараз, то я Вам вишлю по пошті. Добре діло Ви задумали отой збірник. Може як і проскочить.

Київська “Заря” говорить потроху про національні справи, але несміливо. Вона звіщає, що в Харкові вийшла народна книжечка “Лист до хліборобів про жучка хлібоїда” і рекомендує земствам розсилати в волості. В Києві вийшла книжечка “Співомовки” Руданського. Одеська “Правда” за тиждень перед смертю надрукувала статтю– саму правдиву і сміливу, щоб дали право українській літературі і ввести український] язик в народні школи. Про це останнє діло постановило і Чернігівське земство, щоб ходатайствувати об цім перед міністром просвіти. “Зоря” звіщає, що прогресивна партія у Львові думає видавати новий журнал “Світ”.

Треба покористуватись дозволом пом’янутих Вами журналів і треба б писати хоч кореспонденції. На комісію по ділам печаті у нас ніхто не покладає надії. “Бурлачку” я Вам вишлю.

Тільки що сів я писати лист, як затруситься земля! Та так, що ходором пішли комоди, шафа і затріщав поміст; в кутку впала палиця й зонтик; посипалась з стелі вапна. Дом захилитався. Ми всі таки добре полякались і повискакували з хати, аж зав'язли в дверях. Собаки завили. Мені здалось, що буде те, що з Загребом. Хоч я

282


І не сільська баба, і в прикмети не вірю, але таки трохи злякався.

Мій поклін Вашій сім'ї і знакомим.

Пишу зараз до Костомарова.

Щиро шануючий Вас /. Левиуький.

Кишинев.

P. S. Як “Микола Джеря” пригодиться для збірника, то напишіть, і я зараз вишлю.

15. До Миколи Костомарова

26 грудня 1880 р. 1880 року 14 дек[абря].

Високоповажний добродію!

Коли Стасюлевич більше не матиме голосу в комісії, то чи не можна, добродію, як-небудь доступитись до Абази, щоб Главное управление принаймні пропустило мої чотири повісті, котрі вже лежать там довгий час. Ще в 1876 році петербурзький цензор Сціпурський розрішив мені надрукувати “Причепу” та “Дві московки”. Бувши в Києві того ж таки року в іюні, я одніс їх в типографію Фріца, сторгувався і поїхав собі. Коли чую, українську літературу постигла нова кара. Типографія одіслала мої повісті в Главное управление. Я од себе послав прошеніє і не дістав жодної одповіді. Повісті неначе в воду впали. Пам’ятаю, після взяття Плевни я послав друге прошеніє, і воно десь потонуло. Лисенко, бувши в Петербурзі, заходив до Григор’єва в Главное управление. Григориев сказав, що повісті в одного чиновника. Аж тут навернувся і той чиновник, та каже, що повісті в самого Григор'єва. Григорєв наговорив Лисенкові “неприятностей”, кинув йому в вічі сепаратизмом, і тим діло скінчилось. Торік, восени, в ноябрі, я послав рукопись повісті “Кайдашева сім'я” (вже надрукованої тепер у Львові). Рукопись була послана через Київ, де з неї списували дублет. На цей раз я удостоївся одповіді з Главного управления на своє прошеніє, що рукопись ще з Києва не прийшла. Рукопись і досі валяється в Главном управлении. Сього року в іюні я послав рукопись повісті “Бурлачка”. Аба

283

за розрішив печатати (в сентябрі), тільки правописсю общепринятою: з м’яким і, з твердим ы і доконче з і (як бачите, не зовсім і общепринята). В цьому з мене взяли розписку од канцелярії нашого губернатора. Друк у Києві затягся за недостачею в типографії букви ы (я швидко пришлю її Вам, добродію). Цього року восени я виписав з Львова надруковану там мою повість “Миколу Джерю”. Книжка дійшла до мене з значком одеського цензора на бандеролі. Я в ноябрі послав її в Главное управление і прописав в прошенні, щоб пропустили



і ті три повісті, котрі послані були мною ще за Григор’єва. Одповіді й досі не маю. Не знаю, що скаже мені на це Абаза.

Заборони на белетристику нема. Мої повісті не пропускав Григор'єв сам по своїй лихій волі як страшний обруситель проти всякого людського права.

Спасибі тим руським органам, що одкривають для нас свої журнали. Будуть кореспонденції. В покійній одеській “Правді” за тиждень до її смерті, була стаття за оборону нашої літератури, театру і за язик в народній школі. Стаття одкрита і сама смілива! Київська “Заря” звіщає, що чернігівське земство постановило клопотати, щоб міністр дозволив завести народні школи з українським язиком. В Харкові оце вийшла книжечка “Лист до хліборобів про жучка хлібоїда” (5 к. с.). “Заря” рекомендує земствам розсилати її в волості. В Києві вийшли “Співомовки” Руданського (40 к. с.) (давня річ) і в Одесі “Марко проклятий” Стороженка та Білого (так само давня річ).

Похлопочіть, Миколаю Ивановичу, коли Ваша ласка

і змога, щоб Абаза не держав довго моїх творів та пропускав до друку.

Я тепер скінчив чималу повість: “Старі батюшки та матушки”, а оце думаю перероблювати “Руїну” для ’народного читання. Велике спасибі Вам за “Руїну”. Коли можна помістить “Миколу Джерю” в збірникові, то я зараз пришлю.

Щиро шануючий, прихильний до Вас

/. Левицький.

Кишинев.

P. S. Київська “Заря” торкає потроху національне питання, але несміливо. Вона звіщає, що у Львові прогресивна партія видаватиме новий журнал “Світ”.

284

1881 p.


16* До Олександра Кониського

10 січня 1881 р. 1880 року 29 дек[абря]*

Високоповажний добродію! Ваш лист, писаний з Москви 14 дек[абря], я дістав аж 24 дек[абря]! Мабуть, він залежався на пошті, бо до мене приніс з пошти нарочний, так як у гімназії нема тепер вчення.

Ви пишете, чи нема в мене чого для малого і великого альманаха. Для малого є дві штучки якраз на 2 друковані листи: “Шевченкова могила” (описання) і “Як коваль Кузьма впіймав злодія Кузьму”, юмористична річ, написана мною вакаціями в м. Шендарівці (це було і справді). Вакаціями я був в Каневі, їздив на Шевченкову могилу перший раз і списав і береги Дніпра коло Канева, і Шевченкову могилу, і незвичайно пишні картини природи з могили. Ця річ на два мої листи, але ще не переписана. “Дві Кузьми” ще треба дописати спереду й ззаду, бо я записав на селі тільки голий факт без белетристичних додатків, хоч і самий факт дуже цікавий.

Для великого альманаха в мене є велика повість: “Старі багюшки та матушки”. Але ця заголовна нехай Вас не лякає: повість не клерикальна, а навиворіт... Мені схотілось обмалювати бит нашого духовенства старого й молодого, через котре (молоде) у нас з'явилась штунда. Якщо не спротивитесь помістити цю повість в альманасі, то зараз дайте мені знати, бо діло в тім, що з неї переписано тільки 10 листів, і це переписчик писав їх аж до октября. Він, бачте, і так пише помалу, а йому ще прийшлось, переписуючи, перероблювати правопис... Він останні 30 листів буде писати до будущого 1882 року!! А тим часом у мене є гість з Києва: він поїде до Києва після свят, і я міг би здати йому на руки всю повість, і в Києві можна дістати переписчиків, скільки завгодно.

Ми вже попрочитували ті статті, про котрі Ви згадуєте. Наша інтелігенція обзивалась і до Костомарова і до Стасюлевича. Я хотів так само святками писати, але тільки нас розпустили, я занедужав, зліг в постіль, та оце тільки що встав. В мене ревматична лихорадка од зубів. Страшно боліли зуби, вся половина до носа, потім нагнало флюс,

285

як французька] булка завбільшки. В роті зробився нарив на всю половину рота. В мене попухло в роті, опух язик. Я два дні не міг ні говорити, ні їсти. А оце прорвало, і матерія йде вже четвертий день. Отакі мої святки! Простудився в гімназії: в нас не топили до ноября. Мабуть, директор краде, а нас мучить на холоді в сирих та холодних класах. Одпишіть мені швиденько!



Щиро шануючий Вас /. Левицький.

Кишинев.


17. До Івана Белея

6 квітня 1881 р. 1881 року 25 марця.

Шановний добродію!

З Києва дають мені знати, що Ви, шановний добродію, бажаєте, щоб я передав Вам свою життєпись. По проханню одного мого київського приятеля я послав дві коротенькі свої біографії: одну, написану по-українській, а другу – по-руській для якогось петербуржця. Не знаю, де ділись ті біографії. Я тепер працюю над повістю “Старі батюшки та матушки”, а як незабаром скінчу, то напишу і перешлю Вам у Львів. Перекажіть, будьте ласкаві, моїм знакомим у Львові, що Шпановський вже скінчив мій бюст і швидко пошле у Львів через Київ. Посилаю Вам свою фотографічну карточку і бажаю мати і Вашу ради знакомства і Вашої праці коло розпросторювання нашої літератури.

У вчорашньому № “Новоросійського телеграфа” (в Одесі) з’явилась звістка, що в українських школах буде заведений український преподавательський язик. Даруй, боже!

Щиро шануючий Вас їв. Левицький.

Кишинев.

286


18. До Бориса Грінченка

21 червня 1881 р. 1881 року 9 іюня.

Шановний Борисе Дмитровичу!

Я одібрав Ваш лист з віршами, читав сам, читав і другим своїм землякам, і виходить, що Вам зовсім нема рації кидати в грубу те, що є в Вас, а мені не годиться підпалювати в грубі тим, що Ви мені прислали в листі. Ваші твори мені сподобалися: подобалися вони й іншим, котрі їх слухали. В їх є ідея, є й душа і язик добрий; вони одповідають тому сумному становищу, в котрому тепер стоїть Україна й її безталанна література.

Ваш лист написаний доброю українською прозою, а з цього можна догадуватися, що Ви будете добре писати не тільки віршами, але й прозою. Можна поздоровити українську літературу з новим робітником. Вам, шановний добродію, зовсім не годиться занедбати свій талант.

Про “Луну” я недавно начитав в “Стране”, що Главное управление по делам печати дало такий одвіт в Київ: “Луна” на малороссийском языке и “Юморист” на великорусском не подлежат утверждению”. Сказано неясно й неначе м’яко, але м'яко стелять нам, а твердо спати. Коли дозволять нам “Луну”, один бог відає. А тим часом нам, добродію, не треба покидати надії та треба працювати, хоч би й для будущого часу, як би воно й не було тяжко працювати для будущого...

Твори можна друкувати в галицькій “Правді”, в “Світі”, “Ділі”, але треба передавати доконче через руки, щоб часом на пошті не скрутили їм голови.

Пробуйте, добродію, писати щось епічне, хоч віршами, хоч прозою, повісті або народні оповідання, або беріть сюжети з битового життя, середнього та вищого стану вашої Харківщини.

Зостаюсь прихильний до Вас

/в. Лсвицький.

Кишинев.

287


19. До Івана Белея

23 червня 7&8/ р. 1881 року 11 червня.

Шановний добродію.

Просив мене пан Шухевич передати йому мій бюст, але писав він не просто до мене, а через киян, а мені не дали з Києва його адреси. Я, знаючи Ваш адрес, беру на себе сміливість послати бюст на Ваш адрес і посилаю квитанцію. Скажіть, будьте ласкаві, панові Шухевичеві, що бюст у нас в Кишиневі послали в Волочиськ, і він оплачений тільки до Волочиська. Як не прийде до Вас бюст у Львів, то нехай п. Шухевич пішле якого жидка у Волочиськ і візьме його. Посилаю Вам у другому листі свою автобіографію. Напишіть мені, чи цілий дійшов бюст?

Шануючий Вас їв. Левицький.

20. До Бориса Грінченка

22 серпня 1881 р. 1881 року 10 серпня.

Шановний Борисе Дмитровичу!

Оце я тільки що одібрав Ваші два листи, бо я їздив на вакації додому до рідні. Поперед усього скажу Вам, що звістка про “Луну” в газеті була неправдива: “Луна” дозволена, але не вся, так що вийде в світ маленька книжка, та й то сама за себе белетристика. Спишіть всі свої вірші й пошліть в Київ до редактора “Луни” Олександра Яковлевича Кониського (адреса: Бульвар, № 36, в собственном] доме). Як тільки він думає видавати “Луну” далі, то він повинен надрукувати Ваші твори. Про це спитайте в нього в листі.

Як же він не буде видавати, то я перешлю в Галичину в “Діло” або в “Світ”. Газету “Діло” можна вже виписуватй в Росію з нового року. Роздобудьте її для себе в Харкові. До мене оце пише редактор “Діла” і просить кореспонденцій. Добре було б, якби хто і з Харкова писав у неї кореспонденції, щоб газета була для нас інтереснішою, а вдруге, щоб повернути на щиро народний язик той поганий літературний язик, яким тепер пишуть в Галичині. Адреси Піскунова я не знаю. Про український словар ска

288

жу, що це діло добре, але для поетів воно не на руку: це робота суха, нудна й загаїть багато часу. Білоруську мову я сам маю за наріччя (вимову) українське, бо на Білій Русі й пісні в народу однакові з українськими, й приказки, й казки, і весільні пісні, і лексика одна – виходить, що й словар повинен бути один, тільки не треба ставити лексикону цієї мови нарізно, на кінці, а просто проти кожного слова приписувати, як воно вимовляється на Поліссі, коло Чернігова та на Білій Русі.



Про Ваше прямування, про котре Ви пишете в своєму листі, можна сказати тільки: щасти, боже, на все добре. Ваші думки правдиві й стоять на добрій правдивій дорозі. Язик Ваших листів добрий, літературний, вироблений стільки, скільки змогла його виробити невеличка купка українських літературних діячів. Сказати по правді, читаючи Ваші листи, я вважав на Вас як на чоловіка вже дорослого, немолодого, така достиглість в Вашій мові й в змістові Вашої речі. Коли Ви такий молодий, то Вам треба, вважаючи на Ваш поклик до літератури, поперечитувати руських і заграничних авторів, історії деяких літератур та ще й до того треба добре вчитуватись в збірники українських народних пісень, хоч не зовсім, але хоч трохи щоб на Вашій музі зоставили слід народності та національності. Наглядайте над народним життям, примічайте типи селян, розпитуйте про всякі сільські історії, і часом сама повість наскочить на Вас, а чого не достачить, то покличте на поміч силу творчества, бо сама жизнь рідко коли дає цілу повість. Треба жизнь перепустити через свою душу, та багато дечого докладається свого.

Оце я начитав, що вийшла повість в віршах “Ганна” якоїсь Ластівки. Здається, вона Вам пригодилась би.

Ваші вірші “Могила” добре написані, окрім одного руського слова “мчить”.

Бувайте здорові!

Щиро прихильний до Вас /в. Левицький.

Кишинев.


19 – 1* Нечун-Левицький, т. 10,

289


21. До Бориса Грінченка

15 жовтня 1881 р. 1881 року 3 октября.

Шановний Борисе Дмитровичу!

Я уже одібрав Ваших три листи й вірші, але вибачайте мені, будьте ласкаві, що я й досі не озивався до Вас: в нас з початку року буває дуже багато роботи, так що мені не було часу й вгору глянути. Тепер я трохи одробився і оце пишу до Вас. Ваші вірші я дістав і думаю швидко послати. В Ваших віршах розлитий якийсь сум, якась тяжка туга. Розвеселіться трохи й поглядайте на світ божий з надією й з веселістю. Та веселість одіб’ється й в Ваших віршах. В жизні, окрім суму та лиха, є багато ласкавого, веселого елементу, бо жизнь, як полотно, виткана на сумній основі веселим підканням та веселими взірцями. Багно завжди було й буде на землі, і це, мабуть, така доля землі, але з нього лучче сміятись, ніж сумувати над ним.

Дуже добре діло зробить п. Александров, як видасть таку українську книжку. Щодо мене, то в мене є нова –повість, але трохи велика, трохи не вдвоє більша од “Бурлачки”. Вона зветься “Старі батюшки та матушки”. Коли п. Александров згодиться її надрукувати в збірнику, то я її Вам пришлю. “Діло” можна буде виписувати через книжні магазини, певно, через київські. Про це буде оповістка в газетах. “Луна” на днях вийде в світ, коли вже оце й не вийшла. Передайте мій щирий поклін пану Александрову.

Щиро шануючий Вас

/в. Левицький.

.Кишинев.

1882 р.

22. До Павла Житецького

29 січня 1882 р. 1882 року 17 янв[аря].

Шановний Павле Ігнатовичу!

Розказував мені Ваш і мій знакомий, Зефиров, що в Кропивницького малий репертуар і що йому нема чого грати на сцені, і ніби Ви рекомендували переложити пієси якогось польського писателя. Чом Ви не догадались та не передали через його ту книжку? Я б прочитав та й пере-

290


ЛбЖив би або переробив на сучасні норОви, колй того було б треба.

Я бачив в Польщі на сцені якусь драму, де виступають наші гайдамаки, але як розбійники. Це для нашої сцени не годиться, і його треба зовсім перероблювати. Будьте лас-% каві, пришліть мені поштою ту книжку, а я поперероблюю, що можна буде переробити.

1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка