Наукова думка



Сторінка24/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   48

Як побачите Луку, то нагадайте йому, щоб він послав в магазин Порохова мої книжки, бо тут просять мене.

Шануючий Вас

/в. Левицький.

Кишинев.


23. До Бориса Грінченка

28 лютого 1882 р. 1882 року 16 февраля.

Шановний добродію!

На давнішнє Ваше письмо я Вам одписав уже давненько по старому адресові в Харків, в Казенну палату, бо Ви не написали мені адреса в село Введенське, в якому повіті воно знаходиться. Певно, Вам не передав листа Зимбирський. Ваші вірші я одіслав усі й вже двох з них бачив надрукованих. Що сталося з другими – не знаю. Пошліть усі ті давніші вірші М. П. Старицькому в Київ, нехай він їх надрукує в своєму збірникові.

Щиро шануючий Вас

/в. Левицький.

Кишинев.

1884 р.


24. До Михайла Комарова

21 лютого 1884 р.

Високоповажний Михайле Федоровичу!

Ваш лист я дістав і дуже дякую за його. Посилаю Вам довіреність, завірену у нотаріуса; хотів наклеїти марку, але нотаріус казав, що на довіреності на ходатайство в

19* 291

мирових учреждениях не полагается марки. Не знаю, чи вийде що з того! Лука, мабуть, справді закрутився, а коли що й сховав, то небагато, бо все, що заробляв, то й проживав. В кожнім разі я дуже, дуже дякую Вам за Ваші труда, що Ви понесли ради мого діла. Як оддасть Дьяконов гроші, то буде добре: один він може вернути їх. Я набрав у Луки книжок на 95 р. 44 к., і це можна йому одвернути, одначе без 11 карбованців, котрих він не вписав в вексель і котрі він записав в своєму “Счеті” за мною.



Другу довіреність посилаю п. Нейманові по Вашій рекомендації, бо я з ним не знакомий.

Погано Ви, Михайле Федоровичу, робите, що слабієте так, як і я. Ходжу я в гімназію на службу вже од різдва, але мені дуже важко. Нерви ще не заспокоїлись. Прийдеться кидати службу, бо щоб не було гірше. Доктори посилають мене в Щавинку на води, щоб вигнати наслідки лихорадки з шлунків.

Прощайте! Бувайте здорові! Ще раз Вам дякую. Як Вам живеться в Умані?

Щиро шануючий Вас

/в. Аевицький.

Оригіна[л] “Батюшок та матушок” думаю послати в ре* дакцію “Діла”, щоб вона напечатала їх.

1884 року,

9 февр[аля],

Кишинев.

25. До Івана Франка

5 серпня 1884 р. 1884 року 24 липця.

Високоповажний добродію!

Прочитав я “Зорю” за два роки і Вашу повість “Захар Беркут”. “Зоря” – шановний журнальчик, нічим не гірше великоруських маленьких журнальчиків. Видно, що у Вас є белетристи й лірики, є й люди вчені. Щасти Вам, боже! Конечне, мені найліпше сподобалась Ваша повість “Захар Беркут”. Повість дуже хороша. Характери обох Беркутів, Вовка Тугара і його дочки видержані дуже добре з початку до кінця повісті. Епоха обхарактеризована правдиво й

292


згодно з історією. Це самий смутний період в нашій історії, іменно період переходу землі з рук громад чи кол в руки аристократії.

Що Тугар Вовк обписаний у Вас як зрадник народові,

і це правдиво, бо не тільки наша, але й інша аристократія обирала скрізь кметів, однімала землю і потім перша зра-джувала отчині й народові: переходила в ту віру та національність, котрої держалась зверхня власть. Так було у нас, в чехів, в болгар, сербів, єгиптян... Природа в Карпатах обмальована в повісті чудово. Хто не любить природи, тому буде байдуже про ці описи природи, але я люблю природу і дуже тішився цими картинами. Шкода тільки, що Ви написали на епіграфі, що дійові особи видумані, а не історичні. Це дуже ослаблює ілюзію читальника. Талант Ваш міцний, і він ще далі більше розів’ється. Повість читається з великою охотою і приємністю, невважаючи на гірські одміни в мові, котрі швидко перемагаєш і втягуєшся в повість і в її зміст.

Щасти Вам, боже! Після Вас найдужчий талант Сапогівського, та шкода, що він рано помер. У пана Масляка еґ талант, безперечно. Його ліричні пієси, як, напр[иклад], “До орлів”, були б красою і в більших журналах великоруських...

Тут на водах познакомився зо мною Білоус, директор прогімназії з Бохнії, москвофіл, здається, бо сотрудничає в “Слові”. Приїхало ще кільки наших батюшок зі Львова та Перемишля. Решта – самі за себе жиди та поляки. З Росії нас два: один великорос, а один я з Малоросії. Та й годі. Німців також нема.

Писав до мене Д. Танячкевич. Хоче приїхати до Львова про щось поговорити зо мною. Я забув написати, в котрій гостиниці я стану в Львові. Він певно зайде до Вас, то скажіть йому, будьте ласкаві, що я буду в англійській або в “Вікторії”, де був Кониський.

Вода мені помогла і спочатку дуже добре, хоч ослабила трохи, але тепер нічого. Обписую трохи Карпати. Був в наших малоруських селах: в Шляхтовій, Явірках. Тут за горою вже наші села в Венгрії і починаються словацькі села.

Прощайте! Бувайте здорові! Щиро шануючий Вас

їв. Левицький.

Щавниця.


2*3

26. До Олександра Кониського

16 вересня 1884 р. 1884 року 4 вересня. Кишинев.

Високоповажний добродію! Вибачайте, будьте ласкаві, що я так довго не одписував на Ваш лист. Дорога страшно мене змучила! А після того я, перебравшись на нову квартиру та склавши на етажердку віз книжок, підірвався

і знов попсував собі нерви та й заслаб. Теперечки, хвалить бога, мені знов лучче, але я не вважаю себе ще здоровим, і, здається, після лічення виноградом вийду на пенсію та й переїду до Вас в Київ. В Щавниці я пив воду з джерела Магдалини од живота. Попереду ця вода мене ослабила так, що я ледве міг волочити ноги, але потім так поправила мене, що я був зовсім здоровий, виходив на одну високу гору Бріарку, бачив звідтіль дивний вид на Пєніни, на Татри. До Татрів 40 верстов, а їх видно дуже ясно, видно навіть сніг на верхах. Дивна картина! Татри наче престоли, підняті під хмари, Пєніни, наче гостра покрівля готицьких церков, вкрита зверху донизу ялинами, неначе якоюсь шерстю. От би поїхати Вам та подивитись! Картина така просторна. Гори йдуть за горами, як хвилі на морі. Я не втерпів і зараз таки обписав цю картину; поїхав в Пєніни

і обписав і ці гори. Таким здоровим я себе почував. їздили з Білоусом, директором Бохнянської прогімназії, в останнє українське село Шляхтову; вона за три верстві од Щавниці, були в хатах, були в церкві, були і в батюшки. Багато цікавого я набачив [в] Карпатах... Варто було б це все списати...

На п’ятому тижні моїх ліків доктор, хто його зна й нащо, сказав мені пити по обіді два кубки води з джерела Юзефини, з котрого п'ють слабі грудьми. Од цієї води мені стало зразу так погано, неначе доктор напоїв мене отрутою. Вона зразу вдарила на нерви. Сила впала, голова заморочилась. Я сам покинув пити ту капосну воду і через три дні виїхав. їхав я до Щавниці... видержав дорогу, аж сам дивувався, вертався назад і чув себе розбитим. В Львові одпочивав три дні, в Тарнові два дні і вернувся нужденним додому, аж тепер поправився. Од нервів казав доктор витиратись щодня водою з сіллю, але як його було витиратись, коли в Щавниці холод, дощі, як у нас в октябрь Я там намерзся так, як не мерз у себе зимою, бо там хати ликом шиті. Як сиро, на дворі холодно, і в хаті холодно. Тільки й грівся на сонці.

294


В других містах Карпати монотонні, не те, що Альпи: нема долин, нема озер. Долини узесенькі, гори однакові. Тільки й бачив долину Дунайця, котрою веде шосе до Щавниці.

Напишіть, будьте ласкаві, що бачили в горах. Дуже радісну звістку подаєте Ви про “Вістник”, але в мене тепер не стає сили працювати. Бог зна, як далі буде. Передайте поклін од мене своїй дочці. Бувайте здорові! Працюйте! Нехай Вам бог помагає! Прощайте! Щиро шануючий Вас /. Аевии,ький~Нечуй. Спасибі за карточку! Дуже похожа!

27. До Михайла Грушевського

7 жовтня 1884 р. 1884 року 25 сентября.

Шановний любий добродію!

Ви пишете, що Вам “ніяково” обертатись до мене з листом як до незнакомого чоловіка... Нехай не буде Вам ніяково, земляче! Пишіть до мене, будьте ласкаві, коли Вам треба буде, бо це не Ви перший обертаєтесь до мене з причини літературного діла. Я тішуся, що нова українська література не є “глас вопиющего в пустыне”. Вам і розум сказав і інстинкт підказав, на яку літературну дорогу стати, щоб послужити своєму краєві і своєму народові... бо жатва многа, а діячів на нашій ниві все-таки мало і на Україні і в Галичині. У Вас є талант; це Вам кожний скаже, хто прочитає Ваші проби. Та й лист Ваш написаний дуже добрим, чистим, легким українським язиком, що мене навіть дуже вдивило. З Вас вийде і белетрист добрий. Це вже я чую духом...

Тепер Ви далеко од України, але хто зна, де Вам прийдеться пробувати, вийшовши в жизнь. Може, доля знов поверне Вас в рідний народ. Тоді Ви будете наглядати жизнь народу й описувати свій народ і свій край; а поки що придивляйтесь до життя за Кавказом, пишіть про жизнь народу або грузинського, або армянського, пишіть по-українській, і... це все буде інтересно. Рукописи присилайте мені, а я передам або в наші збірники, або в галицьке “Діло” чи “Зорю”.

Мій адрес Ви знаєте: Ів. Семеновичу Левицькому. Напевно скажу Вам, що до кінця октября я буду в Кишине-

295

ві, бо я думаю вийти в одставку, і, мабуть, переїду на життя в Київ. Тоді я дам про свій адрес звістку. Я торік слабів на пропасницю та нерви і їздив на води. Трохи поправився, але чую, що для здоров’я мені треба б покинути службу. Що стосується до “поганої чутки”, про котру Ви, земляче, згадуєте, то треба сказати, що ця чутка дуже перекрутилася, поки дійшла до Тифліса. Діло в тім, що цензура не дозволила друкувати по-українській “Старих батюшок” у “Київській старині” і насилу дозволила друкувати по оригіналові тільки розмови дійових осіб. Посилаю Вам адрес львівської газети “Діло”.



Випишіть “Діло” та й читайте, щоб привчитись до літературного українського язика. Язик “Діла” спочатку здасться Вам трохи чудним, але все-таки це уже літературний.

Прощайте. Бувайте здорові та не лишайте музи, бо Ви для неї родились.

Щиро поважаючий Вас

їв. Левии,ъкий~Нечуй.

Кишинев.

Не присилайте марок!

28. До Михайла Грушевського

ЗО листопада 1884 р. 1884 року 18 ноября.

Шановний добродію!

Вибачайте, будьте ласкаві, що я так довго не обізвався до Вас листом: то слабію, то часу не було. Ваш пакет я вже давненько дістав і перечитав, і скажу Вам, що мені дуже сподобалася Ваша проза, далеко більше, як вірші. Прозаїчний язик легкий, плавкий, хоч мова трохи розтягнута. Згортайте стиль тісніше. “Німий свідок” можна й надрукувати. Я пошлю його, як трапиться. Тільки це не казка: це “Кавказький переказ” (предание), дуже інтересне і написане з грацією. І є подекуди великоруські вирази, але дуже мало. Вірші Ваші слабіші од прози. В їх нема скрізь розміру; вони похожі на білі вірші або нагадують вольний розмір народних дум з часів козаччини. Але це нічого. З цього не виходить, щоб Ви занехаяли писання віршів. Ви ще молоді, а молода сила гнучка: і ви

296

простається і вигнеться. Не кидайте писати вірші, виробляйте форму, держачись народної пісні. Щодо духу віршів, то в їх багацько смутку, як, наприклад]: в “Горе”, в “Думці”, в “Романтичному заповіті”. Цей сум скрізь розлитий



і надаремне. Будьте веселіші і об'єктивніші, дивіться веселіше на світ божий. У Шевченка цей сум на місці, бо його часи, та ще крепацькі, були сумні, але тепер інші часи, інші люди. Пишіть оповідання з кавказького життя, з (вірменського), грузинського. Це буде дуже цікаве для нас. Беріть життя з натури. Поїдьте в грузинське село, пошукайте там історій, оповідань та й пообписуйте.

Я ще зимуватиму в Кишиневі, пишіть сюди.

Прощайте! Щасти Вам, боже. Бувайте здорові!

Щиро шануючий Вас

/в. Левицький.

Кишинев.


1885 р.

29. До МихаЗла Грушевського

12 березня 1885 р. 1885 року 27 лютого.

Шановний Михайле Сергійовичу!

Дістав оце я Ваш другий лист, але... не сердьтесь на мене, бо я од різдва слабію; було мені погано з тими нервами, аж оце трохи легше стало, хоч я вийшов в одставку.

Я з великим замилуванням прочитав Ваші твори, більш од усього мені сподобалась “Остатня кутя”, різдвяна фантазія. Оповідання чудове! Тип бабусі, що так багато втратила в жизні, дуже симпатичний. Кінець оповідання дуже Вам удався. Я прочитав це оповідання з великою охотою, забувши навіть, що це твір ще дуже молодого автора...

“Свої й чужі” по ідеї дуже добра річ і правдива, тільки це не ціла повість, а епізод або тільки перша частина повісті. Коли хочете, то я так і надпишу: 1-а частина або частина чи уривок з повісті, для друку. Тут повість тільки що зав'язується, іменно між Іваном та Катрею. Прочитавши, ждеш, що повість буде йти ще далі, що Іван та Катря вступлять в жизнь, стануть вповні людьми дорослими, при

297


кладуть до діла свої теорії та національно-народні ідеї. Цікава річ, чи зійдуться вони, чи розійдуться? Тепер уже є на Україні багато порядного, розумного жіноцтва, і Катря повинна б бути луччим типом сучасної українки. Але... як автор схоче, так і поверне... Це оповідання можна пустити до друку, тільки Ви колись будете його тягти далі, розкажете дальшу, наступаючу жизнь свого симпатичного героя, тільки не пишіть зараз. Поживіть, назирайте над людьми, наберіться матеріалу і колись розкажете кінець цієї повісті або й почнете, як самостійний одрубний твір, вдержавши ймення та прізвища своїх героїв. Не беріться ще за великі здоровецькі повісті, а пишіть коротенькі. Та й час Вам потрібен для науки, а це важна річ. Вірші в повісті гарненькі, але все-таки Ви в прозі дужчі, ніж в віршах. Це казали навіть другі, мої приятелі, котрі так само, як і я, вітають Вас як писателя. Література – це Ваш поклик, про те нічого й говорити. Я послав би Ваші тетраді в “Зорю” (в Галичину; вона уже дозволена у нас, в “Київ[ській] старині” є на кінці книжок оповістка), але часом може пропасти на пошті. В іюні я їду на води через Львів, то й сам завезу.

Рад би я й побачитись з Вами в Києві, але цього року я канікулами там не буду, бо поїду на води – думаю оселитись потім в Києві.

Бувайте здорові! Щасти Вам, боже, на все добре!

Щиро шануючий Вас

Іван Левицький.

Кишинев.


ЗО. До Олександра Кониського

23 травня 1885 р. 11 мая 1885 року. Кишинев.

Шановний Олександре Яковлевичу! Спасибі Вам за Ваш лист, хоч він, сказати правду, трохи сумний. Костомаров помер, бо вже був дуже старий, а Вам зовсім ще не черга йти за його слідом. Ви про це й не думайте! Ви ще чоловік в силі і при здоров’ї, зовсім не те, що я. Живіть та працюйте! От і я недавно прочитав Вашу повістку “Чи недужий...” і вона мені дуже сподобалась. Ваш талант вже зовсім розвився. Оповідання чудове, щодо стилю – дуже гладеньке і читається з великим смаком.

298


Мені треба знов їхати на води в Щавницю на ліки. Я виїду 1-го іюня, а може й трошки пізніше, вважаючи на те, як буде моє здоров'я. Я був би дуже радий побачитись з Вами у Львові, як бачився з Вами торік. Тільки шкода, що не можу товаришити я Вам в Карпати як турист: треба поспішати на води, та й здоров'я моє не дозволить мені вештатися по горах. Води помогли мені тільки до різдва. Од різдва живіт знов попсувався, а потім нерви, слабість, ноги болять так, що ледве зможу пройти два-три квартали. Одначе тепер мені все-таки трохи стало лучче. Март та апрель був у нас дивний. В апрелі була спека, як літом. Все разом зацвіло незвичайно розкішно. Сади цвіли, неначе закутані білими хмарами. Природа, котру я так страшно люблю, неначе сміялась з мене. Сади цвіли, а я сидів та сумував, дивлячись на їх пишну красу. Тепер у нас з 1-го мая холоди, дощі. Сиджу в хаті, та сумую, та не діждуся, щоб скоріше виїхати. Докторі кажуть мені переїхати на життя в інше місце. Думаю переїхати до Вас в Київ, вернувшись з-за границі. Службу я покинув ще після різдва.

Про галичан скажу, що не мені їх мирити, бо людей трудно мирити, а літераторів і потім... В Галичині ще й досі що не літератор, то й партія. Черновецькі редактори прислали мені запросини до їх альманаха, щоб послати їм що-небудь з своїх творів, але мені тепер не до творів. Навіть не знаю, чи вийшов той альманах у світ, чи ні. Я пренумерувався на його, коли його пропустить наша цензура.

Міркуйте, будьте ласкаві, так, щоб нам довелось побачитись у Львові. Ви вільніші розпоряджатись своїм часом. Бувайте здорові! Передавайте мій поклін своїй дочці та знакомим.

Щиро шануючий Вас /в. Левицький.

Кишинев.

P. S. Маємо нового і талановитого белетриста, Михайла] Заволоку; обіцяє велику родючість, бо йому сливе 17 літ, а він написав оповідання “Кутя”, кавказький переказ, і першу частину повісті “Свої й чужі”. Це все думаю оддати в редакцію “Зорі”. Стиль Заволоки легкий, язик літературний. Оповідання тягнеться гладенько.

Левиц[ький].

299


31. До Михайла Грушевського

9 червня 1885 р. 1885 року 28 тлая.

Шановний добродію Михайле Сергійовичу!

Перед усього буду писати Вам про те, що Вас найбільше інтересує, себто про Ваші нові оповідання. Мені найбільше сподобався “Унтер-офіцер Т. Скавучак”, бо в йому є соціальна підкладка. Що хтось там нарікав на це оповідання, ніби воно тенденціозне, на це не вважайте. Тенденціозність в повісті як на кого: одному сподобається, другому ні. На мене, тенденція – не є переступ в поезії, а добра чесна тенденція – то й зовсім добра річ.

“Петро в тюрмі” не має соціальної підкладки і тим не має інтересу для інтелігентної публіки. З школярського життя не пишіть. “Бех-аль-Джугур”, правда, має в собі ідею і дуже правдиву, але це не фантазія, бо в оповіданні нема фантастичного елементу. Треба було напустити туди з півкопи чортів, з пару відьом або там якого незвичайного страхіття, як звичайно буває в казках. Це оповідання похоже на кореспонденцію. Конечне, це все мені так здається, а редакція може глянути інакше. Посвячіння повістей я понадписував, як Ви пишете, але моїх книжок, про котрі Ви згадуєте, в мене, на біду, нема, а з Галичини не пропустять. “Перші київські князі”, “Унія”, “Татари”, одначе, продаються в Кцєві і ще не розійшлися. Скавучака Ви звете то Охрімом, то Трохимом. Я скрізь понадписував його Трохимом, як стоїть в заголовці.

Питаєте Ви мене, чом я не пишу повістей з життя інтелігентних верств. Поперед усього, я вже два роки не можу нічого писати, а вдруге те, що так трапилось мені наскочити на сюжети з народного життя, котрі мене заінтересували, бо багато з їх я взяв з життя, не змінивши навіть прізвищ та ймення. Але я зовсім не думаю слідкувати за кимсь-там і тягтися за хвостом чужої думки. Пишу те, що бачив, що знаю, а чого не знаю, за те не берусь. В редакції не можна дістати одтисків, бо їх не роблять, та й редакції в Галичині такі убогі, такі убогі, що з їх не можна й не слід що-небудь брати.

Прощайте! Зоставайтесь здорові!

Щиро шануючий Вас Ів. Левицький.

Кишинев.

300


32. До Івана Велея

29 червня 1885 р. 1885 року 17 червця.

Високоповажний добродію!

Виїжджаючи зі Львова, я передав в редакцію “Діла” 1 гульден через п. Масляка, щоб редакція висилала мені цей місяць газету. До сього часу я не дістаю газети; догадуюсь, що п. Масляк забув передати Вам гроші та моє прохання. Будьте ласкаві, візьміть гроші та висилайте мені “Діло” місяць од 10-го червця до 10 липця, бо я після

15 липця виїду з Щавниці.

Ще маю інтерес до Вас: перекажіть, будьте ласкаві, п. Романчукові, щоб дізнався, у кого зістались гроші, зібрані за “Причепу” після смерті п. Сушкевича. Отець Омелян казав мені, що про діла покійника більше всіх повинен знати п. Романчук. Вертаючись через Львів, треба б мені забрати гроші. Я наскочив у Щавниці на страшенну негоду та холод: три дні було 7° тепла. Тепер якось стало краще й тепліше.

Бувайте здорові!

Передайте мій поклін Вашим гостям.

Щиро шануючий Вас їв. Левицький.

Щавниця.


33. До Михайла Грушевського

17 серпня 1885 р. 1885 року 5 августа.

Шановний Михайле Сергійовичу!

Лист Ваш, писаний 8 липця, на щастя, долежав до мого приїзду. Я оце тільки що вернувся з вод і трохи ніби й поправився. Дуже я зрадів, одібравши од Вас звістку. Ви пишете про “носатку”, яку дістав Ваш св. Петро та Джугур, але прошу Вас, не дуже вважати на ті носатки, навіть на носатки дрібних рецензентів. Інча річ поважний критик... але ми знаємо, що й такий критик, як Бєлінський часом помилявся, напр[иклад], в первістковому погляді на Шевченка, під впливом тодішніх Гегелевих принципів... Воно треба вважати й на людські замітки, а все-таки “людей слухай, а свій розум май”. Якби я вважав на деяких

301

рецензентів, то мусив би зовсім не писати Ho-українській. Навіть високошановний покійник Костомаров хотів, щоб українські писальники писали тільки на теми з народної жизні і не зачіпали сюжетів з вищих верств суспільності. Але... чи можна нашого брата заперти неначе в клітку та й сказати йому: сиди тут, а надвір – а ні рипайсяі Це було би трохи чудно.



Ваш “Джугур” вже надрукований в фельєтоні “Діла”. Я його прочитав двічі, так він мені сподобався, хоч в йому й нема казкового фантастичного елементу. Ви, пане добродію, пишете дуже невиразно, і як читаєш Ваші рукописі, ледве бачучи, то вони дуже од того втрачають. В печаті, при плавкому читанні вони виходять зовсім інакше. В Галичині Вас зараз примітили, сказали, що з’явився правдивий талант, а один наш ветеран-писальник навіть сказав: “Ныне отпущает раба твоего с миром”. У Вас талант правдивий, язик дуже плавкий, чистий. Ми тільки повикидали дещо трохи незвичайне, напр[иклад], як хто сякає носа... Це не сподобається публічності. От бачите! Редакція зовсім інакше подивилась на цю штучку! Я тільки замітив, що це оповідання похоже на кореспонденцію, але бувають і кореспонденції кращі од повістей...

“Свої й чужі” з’являться в “Зорі”, і Вас просять, щоб Ви скінчили повість в цьому році. В “Своїх й чужих” знайшли декотрі місця дуже талановиті... Я думаю, що кожний читальник не буде скучати, читаючи Вашу повість... Я просив, що[б] “Джугура” зараз послали Вам в Владикавказ] на ймення Вашого панотця.

В Галичині не можна прикласти до літератури слів м. Сталь. Там література – єсть потреба соціальна, а край убогий. Інтелігенція бідна. Газети виплачуються, але дуже мізерно. Редактори навіть дістають мізерну плату. Вони більше приносять себе в жертву народові. Про “Св. Петра” сказали, що у Вас багато здатності назираючої, але сюжет ще школярський, хоч його треба надрукувати ради чистого язика.

Спасибі Вам за посвячіння мені повісті! А Ваших слів я зовсім і не думав приймати за обиду, бо кожний рецензент має право критикувати всякий твір, і якби обижатись за кожну рецензію, то прийшлось би часто псувати свій гумор. Це звичайна річ в писальництві. Щодо прямування та ідеї руководячої, вона в Вас чесна та правдива.

302

Конечно, всім не вгодиш. Це Ви повинні пам'ятати, бо є люди всякі, всяких думок...



Я оце одпочину, та, мабуть, поїду на виноград в Акерман, а після переїду в Київ, звідкіль до Вас і напишу. Мій адрес тепер трудно буде сказати, бо й сам не знаю, коли ь виїду.

Прощайте! Нехай Вам бог помагає на добре.

Щиро шануючий Вас прихильник Ваш

/в. Нечуй.

P. S. Вже в Одесі вийшла “Нива”. Дуже гарна річ! Кишинев.

1886 р.


34. До Михайла Грушевського

7 січня 1886 р. 1885 року 26 декабря.

Високоповажний Михайле Сергійовичу!

Ваші два листи я дістав тільки оце недавно, на кутю. Вони довго валялись в Кишиневі, а потім переїхали в Київ, та і в Києві пошта ледве знайшла мене, бо її справили з Кишинева шукати мене в гімназіях, де мене, конечне, не знайшли. Все, що Ви пишете в листах, трохи вже зроблено: посвячіння в “Куті” поставлене ініціалами, а про решту зараз напишу до Львова, щоб міста понадписували початковими буквами. Я дивуюсь, що Вам і досі не прислали “Джугура”, бо я просив їх об цьому. Мабуть, забули, бо там багато роботи. Напишу, щоб вислали мені, а я пошлю Вам. Коли скінчили повість, то, будьте ласкаві, пришліть мені, я перечитаю. Тільки обробіть її гарненько та зверніть увагу на фабулу, бо публічність, як я зауважив, любить цікаву фабулу, на що й я, грішний, не дуже вважав в своїх повістях. А тим часом я, прислухавшись до людського гомону, бачу, що це в читанні має велику вартість. От через це-то порожненькі часом французькі романи, не зачіпаючі навіть правдивого реального життя, читає увесь світ, бо... вони цікаві щодо фабули. Треба, щоб була “за-

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка