Наукова думка



Сторінка26/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   48

83. нагоріщі – на горіщі, запустіння – спустошення.

86. в гору – вгору.

89. але такі слова вважав таки, як жарти – але на такі слова вважав таки, як на жарти.

90. а по тім – потім. Славяне – славянм.

93. міні так по правді – пак по правді.

94. ніби навіт – навіть.

95. одначе уже – вже.

96. викинуть кінчик V глави од слів:

– А яка набожна була наша покійна– (до VI г.).

98. Після слів: милуватись красою розкішної степової природи... (приписати). В йому розбуркалось чуття природи, заглушене міським життям, наукою, абстрактною філософією.

101. Мервцем – мерцем, вища – висча.

102. Пісчане дно – піскувате дно.

106. упартий – упертий.

108. Парубочі голоса – голоси... Його очарувала – причарувала.

109. по під берегом – попід.

111. були окровавляні – покровавляні.

112. молитвенників – молитовників, здвадцять – з двадцять.

115. свіжина – свіжість.

116. були розістлані– розстеляні, не доладу'–недоладу.

117. тревоги жизні – життя... значні дома – доми.

Таж сама – та ж.

118. mes enfents – mes enfants!.. не вміли так говорити по-фран{цузьки] – не вміли говорити.

119. вченою рукою (просто) рукою, попали в інститут – попадуть. Що б – щоб.

120. за підбородок – за підборіддя.

121. красавицю – красуню.

122. Одна була дівиця – діва, друга була дівиця – діва.

124. звали її красавицею – красунею.

317


126. –Незнаю, незнаю... Не знаю... Тимто – тим то.

127. до дому – додому... на віки – навіки. З рана – зрана.

128. почали скучати – нудитись.

131. як ростопляне залізо – золото.

134. свіжі голоса – свіжі голоси.

135. нечули – не чули.

137. що на нижчій губі – на спідній... до долу – додолу.

139. блищала – блисчала.

Далі читатиму “Хмари” і, списуючи поправки, присилатиму Вам. “Причепи” й досі не дістав, київський збірник “Вістки” пройшов через київську цензуру, але не пройшов через петербурзьке] Глав[ное] управление] по делам печати. Діла з цензурою як були важкі, так і тепер зістались. Хоч візьми та й умирай! В “Дзвінок” таки зовсім не маю чого написати, та й часу нема; для “Киевской старины” компоную “Українські штукарі” (характеристики етнографо-психічні).

Прощайте! Бувайте здорові!

P. S. Чом не печатають “Над Чорним морем”? Попросіть, щоб напечатали усю повість в цьому році.

Щиро шануючий Вас /в. Нечуй.

Киї

^ 44. До Івана Белея



12 березня 1890 р. 1890 рік 28 лютого.

Високоповажний добродію!

Починаючи од 138 стор., будьте ласкаві, зробіть ось які переправки, чи поправки:

139. ст. той красавець – треба печатати: той красунь, прозорчатого скла – прозорчастого.

140. до дому – додому.

141. А не зручні до того руки – незручні.

142. туди ввілються звуки – ввіллється гук.

145. а над степом розстмлялося – розстелялося синє безкрає небо.

318

151. ні Журбанів, ні мурманських наймитів–ні журбан/вських...



152. Коли ти сам гаразд навчиш у сему– коли ти й сам гаразд навчиш сина.

154. чуманну ідею – гуманну ідею.

155. і ледві спускався в село – і ледві примітно спус-' кався.

156. на довгій ниві жизні– на дов[гій] н[иві] життя. (на кінці) гостре проміння огортало – обгортало.

157. Котрому небудь нічого рівного в світі – котрому нема.

158. тай – та й.

Він поклав свою міцну руку на плечі – на синові

плечі.


159. А селяне – А селяни.

160. щож маємо робити?–говорив Павлюк – що ж Павло.

161. жидова й ляхва – жиди й ляхи.

162. Мовчи ти – мовчи ще ти (в кінці) незнаю – не знаю, нам те вголову – нам і в голову.

163. По баб'ячим давнім переказам – по баб’ячих давніх переказах. Ганок – ганок.

165. Свіжина півночі – свіжість. Метеори раз-прозраз – раз у раз.

166. одступали дикі орди – оступались, попілом пожарів – пожежі.

169. Пані Макуха (печатать з нової стрічки) – Висока.

172. Як би – якби... Коли б – Колиб.

173. таким зіллям до любощів, всі наші панни – що всі наші панни.

174. Викинуть: Він не любив ходити близько коло дому (до точки, до слова: На низ – наниз).

176. були готові залічити – загоїти. Жадна препона – претичина.

179. Викинуть од слова: На короткому лиці був куций– аж до слів: Чорні хитрі очі.

Викинуть: Пиймо горілку, то й дощ буде... до слів: З мого шинку беруть і до пана.

181. цицова жилетка – ситцева. Радюк протяг – простяг...

183. На сухому підбородкові – підборідді.

184. бо й сам не знав, що воно таке – що він таке за людина.

319


186. Онойко був перший богач – багатир.

189. До дому–додому. Чи же ж ти – Чи вже.

190. Замісць IV – поставте IX (глава).

в ранці – вранці.

191. Коні вбігли в ярочок, а далі викиньте од слів: ледві примітний... аж до слів: На тім ярочку.

192. Наріччя на – час, з верхом – начас, зверхом.

193. Радюк вийшов – увійшов через ворота у двір, але новий уже дом – але не новий.

197. Масючка... постукала, поклала щиколотками шд спідку, потім собі на ліву долоню... (Виправте): постукала щиколотками під спідушку, потім поклала собі на ліву долоню.

198. щоки й під бо родок–й підборіддя.

204. панянок скушаете – спокушаєте.

207. Викиньте слова: що він з невірою говорить та ще й його поганою мовою.

207. так є чого послухати – так є що...

208. на столі появились – з’явились.

211. Лекерія... так і хлопнула – бахнула чарку. Шморшки – Зморшки.

212. Без всего ми погибли б – пропали б.

214 і. Викиньте слова – на гарячі голови.

Кущ гвоздичків, котрі звуться панськими – гвоздичків –ціній.

216 2. а хто прямо на траві – просто.

217 3. необголине – необголяне. рожовим світом – рожевим.

220. завирнула їх в папір – загорнула.

224. на памьять тих чудових слів – на пам’ятку про ті чудові слова.

225. до Радюка хазяїн зза возів, обняв – печатать: Він потім обняв і поцілував Радюка.

здихав, дивлячись на бідність – зітхав.

228. Не сердіться, діду... Не сердьтесь.

230. кололи його ніжні руки – делікатні.

237. Викинуть од другої стрічки зверху, од слів: там він дражнився з Лекерею Петровною... аж до кінця, до слів: Вже кінчались вакації.



1 В рукопису 114.

2 В рукопису 116.

3 В рукопису 117.

320


238. і начитається розуму... (печатать) і начитається, і набереться розуму з книжок...

Бувайте здоровії Я вже послав один лист з переправками.

Чом і досі “Зоря” ие печатає моєї повісті “Над Чорним морем”? Я вже послав лист Гладиловичеві. Перекажіть," щоб скінчили в цьому року, змінивши там з десяток слів по-своєму.

Українських труп-опереток тепер є з десять чи дев'ять.

Зістаюсь щиро шануючий Вас /. Нечуй.

Мій адрес: Новоелисаветинская улица, дом Сегета, № 19, але листи доходять і по старому адресу.

Київ.

45. До Івана Белея



24 березня 1890 р. 1890 р. 12 марця.

Високоповажний добродію.

Посилаю Вам поправки останніх листків “Хмар”. Г. X. ст. 239. Замість Але під впливом... котра тоді розвилася... печатайте розвинулась. Ольга вже познакомилась з жизню – з життям.

240. На громадських балах за нею мущини... паничі.

Приходити запросто. Він... по простацькому звичаю.

Степанид[а] Сидоровна наготовивши... наготувавши, облите яснорожовим – рожевим.

242. Викинуть фразу: Ольга мусіла вхопитись... до точки (дві стрічки).

243. Прибувший болгар – болгарин. v

244. дивились йому прямо й близько – просто в лице, схилилась на руку – схилилась.

Він сів прямо проти неї – просто проти неї.

246. Тихо шептав Радюкові – шепотів.

247. не чув свіжого нічного вітру й роси – свіжого нічного вітру... (од – роси) до точки викинуть.

Радюк роздігся – роздягся, додому.

249. Яж – я ж, вольне – вільне, в йому на всю жизнь – на все життя.

250. їх голоса – голоси.

21 –1. Нечуй-Левицький, Ті 10* 321

251. на лице рум’янець стида – сорому.

254. так і на місце в соціяльній жизні – в соціальному житті.

Хоч і трохи инче, а все далеко од універсі... все недалеко.

255. що кожна порядочна женщина – порядна.

256. тим часом французькими] романами (Далі припишіть), коли вона має до їх великий смак, пишалась, як весіння рожа – весняна.

257. звісний французький] роман “Грап Монте-Крісто” – один франц{узький] роман.

Викинуть фразу: його рука сама простяглася... аж до слів: Він угадав, хто приніс той роман.

259. готового всю жизнь – все життя.

260. і твою ідеальну жизнь – твоє ідеальне життя. Ольга роскрила рояль – одчинила.

264. голоса плакучі – голоси, приймаючи в себе ніжність чутя женського – делікатність дівочого.

265. того, що так дуже й щиро полюбила – кого.

266. почав жити минувшо/о жизню – минувшим життям.

не сліпа, не животня – не сліпа, не звіряча, од животного елемента – од звірячого.

облагородитись й одуховнитись – облагородніти й обдуховнитись, науки і розвиття – розвитку.

268. Ми не одступились од національности... ми одступимо.

269. Викинуть фрази: Мій дом не улиця... кінчаючи галасу, гаму!..

Викинуть: – І я оступлюся за честь дома (до кінця) – а не галасувати.

273. ніби мокра роса покрила – прикрила.

274. Як тиха картина осінь – Яка тиха – щасливою жизню сім’янина – счасливим життям сім’янина.

Я вам скажу прямо – просто.

275. про заміжню жизнь... не життя.

що його ноги дрижать – руки дрижать.

276. заміжню жизнь – заміжнє життя. Як тепер то стало перед її очима – ге.

277. в громадській жизні – ому житті.

приготовлені феєрверки – понаготовлювані.

280. Її рот трохи роскрився – ростулився.

жизнь тихої горлички – життя.

322


його стан серед громади – становище.

282. Воно билось, трохи з груди – кидалось,

283. Ольга здихнула легче ~ зітхнула.

Свіжина неба – свіжість неба... свою будущу жизнь – будуще життя.

284. для котрого він був готов – готовий.

285. що вона терпіла і йому стало – мучилась.

і слідила за кожним його словом – слідкувала.

286. бо сам час не раз розвязував – розв'язує.

288. в полутіиі кімнати – в сутінку.

291. суху руку на синову чорноволосу–(припишіть) голову.

доля наша женська – жіноча.

296. та все вас вспоминали – згадували, як вона его встрітить – встріне.

297. опертись об колону – обпертись.

Він глянув прямо – Радюк глянув просто. байдужий – байдужний.

298. Мав перевагу в Ольги–для Ольги.

300. Катерині неначе.– Для Катерини.

Ще ніколи любимий – любий.

307. ухопив Ольгу і поніс – і полетів.

309. готов був – був готовий оддати все життя.

всю українську] національну жизнь – українське національне життя.

311. Так вона боялась книжок – наукових книжок.

312. говорити об чім инчім – про що інше...

Як вона погубила–загубила... альбом дуже похожий – схожий.

315. бо привикла слухати – звикла.

316 *. співати про неї стихи – складати про неї вірші.

318. з пустими кишенями – з порожніми.

319. та послухаємо, об чім... про що.

320. не крепості – не твердині.

321. разом з писарями, вчителями (викиньте – вчителями). Города – городи.

323. на помості, так тілько дивилась на його – так пильно.

324. бліда, як полотно (викиньте – як полотно).

329. чорнява красавиця – красуня.

332. Швидко вони повінчались – швидко потім.

1 В рукопису 216.

21*


323

333. Лаоузи – Лаодзи.

334. котрий вже вистроїв новий дом – поставив,

Оце і все!!! де є слово жизнь – зміняйте на життя. Наріччя: до дому, в низ, у гору зливайте: додому, вниз, вгору, вранці, ввечері.

“Причепу” дістав. Спасибі! Однесу в цензуру. Нащо “Зоря” так печатає: яб, замість я б? і нарічія до дому, в гору, теж, піиїлаб, колиж (а не коли ж)?

Прощайте! бувайте здорові!

Щиро шануючий Вас /в. Левицький.

Київ.


46. До Василя Лукича

17 квітня 1890 р. 1890 року 5 квітня.

Високоповажний добродію!

Ваш лист з Станіславова я оце святками одібрав. Спасибі Вам за звістки про деякі галицькі літературні справи; про їх у нас трудно довідатись, бо тут в газетах про їх нічого не пишуть, може тим, що заборонено писати.

Дуже радий я запомогти Вам в вашому ділі видання літературного збірника.

Дрібного в мене нема тепер нічого, а пишу я для “Киевской старины” етнографо-психічні характеристики під заголовком “Украинские юмористы и шутники” з додачею їх усіх жартів і штучок. Ся річ пишеться макаронічною мішаниною великоруського з українським, бо інакше не можна печатати в “К[иївській] старині”. Що пишу по-великоруській, те потроху на окремих листах накидаю і по-українській, але не все, бо хапаюсь скінчити. Прийдеться самому обробити усей твір по-українській, а через це я трохи загаюсь. Я це дільце вже от-от допишу, але оброблю його для Вас може в іюні, в іюлі. Вийде воно на 4 печатних листи. Вважайте, добродію, на обсяг і великість вашого збірника. Якщо воно туди вміститься, то дайте мені звістку в іюні, бо я через два дні виїжджаю в село і прибуду до,Києв{а] в кінці мая.

Вашої “Ватри” я не дістав, десь застрягла в цензурі, а “Причепу” (2 вид.) дістав зі Львова і оце подав в цензуру (вже четвертий раз оце подаю). Не знаю, що з того вийде... але надія плоха.

324


Мій адрес: Київ, Ново-Елисаветинская ул., дом Сегета, № 19-й, Ив[ану] Семеновичу] Лев(ицкому].

Бувайте здорові!

Зістаюсь щиро поважаючий Вас /в. Нечуй.

Київ.


47. До Омеляна Огоновського

24 липня 1890 р.

Високоповажний добродію отець Омелян! Одібрав я Ваш лист оце вже з тиждень, бо тільки що вернувся з села, де я пробував од самого великодня.

До моєї автобіографії маю мало дечого додати, бо вона дуже не епічна і не цікава подіями. Подаю Вам усякі докладні дати в роках і числах.

В Богуславське духовне училище мене оддали в 1847 р. Там я вчився 6 ліг і перейшов в Київську духов[ну] семінарію, де скінчив курс в 1859 р. Погулявши на селі, в Стеблеві в батька, дістав місце учителя географії, арифметики й церковнослов'янського язика в Богуславському училищі 1860 в апрелі 22-го дня. Побувши там, я в 1861 року 15-го августа вступив в Київську духовну академію і через чотири роки скінчив курс з степенью магістра богословія в 1865 р. Д[уховна] академія своїми науками та викладами прислужилась мені для мого літературного діла добре, мабуть, чи не лучче, як би прислужився спеціально фаховий який-небудь університетський факультет. В академії духовні богословські науки викладаються спеціально тільки в старшому курсі, себто два останні роки, а в молодшому курсі два роки викладаються загальнопросвітні науки. Я вислухав в молодшому курсі: історію філософії старої, середньої й нової, всесвітню історію, історію руську, історію руської літератури, курс естетики, історію німецької літератури, історію старообрядства чи раскола, церковну історію. Математика була виділена в окремий факультет, і я, на моє щастя, міг її не слухати, бо не люблю її.

1865 р. восени мене послали в Полтавську дух{овну] семінарію вчителем словесності, себто руської літератури, де я пробув до кінця учебного року, себто до вакацій, і

325

виїхав на службу в Каліш, на прусській границі, вчителем в женську гімназію, де я викладав руський язик, московську літературу, історію Росії і географію Росії. < Звідтіль я перейшов в Седлецьку прогімназію, реформовану потім в гімназію, щоб проживати ближче до України, бо за верстов 15 од Седлеця вже живуть наші українці, і там я мав змогу бувати в селах і приглядатись до поліського народу. Пробувши там 6 літ, я перейшов в Кишинів учителем руського язика >. Польські вчителі і класові дами, і директор поляк, старий вже чоловік, прийняли мене без жадного знаку ворогування, навіть ласкаво й привітно, бо тоді ще гімназії в Польщі були польські; ще й ніякої чутки не було, що польські гімназії переформують на московські, і я й сам ще не постерегав того обрусенія, яке потім скоїлось в Польщі. Але через півроку пройшла вже чутка, не радісна для поляків... Раз одного вечора була сесія гімназіальної ради. Директор прочитав приказ, щоб з того часу виклади усіх наук в гімназії провадились московською мовою. Директор читав приказ, і в його руки дрижали, голос тремтів. Класові дами, вчительки і вчителі сиділи, мов громом прибиті, похиливши голови. В декого в очах виступили сльози. При дуже смутній історичній події мені довелось тоді бути, і ця подія лягла якимсь важким впечатком на мою душу. Я знав, що колись і Польща карала Україну такими бумагами, що й наші предки винесли од Польщі таку саму сумну моральну муку. Я бачив своїми очима, як історична Немезіда повернула в саму Польщу їх же таки оружжя, але мені все-таки було сумно дивитись, як б'ють саму душу нації, живцем кладуть в домовину. То була одна подія в Каліші, варта вваги.



З Каліша я перейшо[в] в Седлець. Пробуваючи в Седльці, я прочув, що в Варшаві живуть П. О. Куліш з жінкою Ганною Барвінок та В. М. Білозерський. Я побував у їх і познайомився з ними. Ця знайомість додала мені моральної сили на чужині: мені було з ким душу одвести. В той час на вакації я вибирався на мандрівку по Росі[ї], в Вільну, Ригу, Петербург та Москву. Куліш казав мені зайти в Петербурзі до Н. І. Костомарова, взяти в нього рукопис “Первый период казачества” і привезти йому. Я побував тоді у Костомарова і познайомився з ним. (Ця стаття п. Куліша потім була напечатана в “Правді” в українському перекладі). За границею я був на другий рік після першої мандрівки і хотів прямувати з Відня в Італію. Я стріп-

326


ся в Відні з Кулішем, котрий тоді працював з п. Пулюем над перекладом євангелія на український язик, і він не радив мені їхати літом в гарячий час та спеку в Італію, а лучче побувати в Швейцарії. Я поїхав в Швейцарію.

Але мені не подобалася підляська рівнина, мокра, трохи не болотяна, ті часті дощиська, те вогке повітря, соснові ліси, траурні, наче кладовищані. Мене тягло на поетичний південь, де більше світла, де природа краща; мене тягло на Україну. Я попросився в Одес[у] або в Кишинев і перейшов 1873 р. 11 серпня в Кишинев вчителем в муж[ську] гімн[азію], де викладав московський язик вкупі з церк[овно]слов'янським та логіку. В Кишиневі я чув себе вже трохи неначе дома, бо в Кишиневі багато українців. Кругом Кишинева місцина горяна, мальовнича: скрізь садки та виноградники. Життя моє було приємне. На вакації я з компанією товаришів їздив на кілька неділь до Одеси купатись в морі та в лимані. І море, і мальовничі скелисті місця коло Одеси, і гарячий південь – усе припадало мені до душі, усе мало в собі колорит поетичний. Кожні вакації я проживав на Україні: то в Стеблеві в брата, то в сестри, коло Білої Церкви, недалеко од Києва, й назирав над життям народу. 12 літ я прожив в Кишиневі. 1883 року я почав слабувати: до мене вчепилась гастрична бессарабська пропасниця. Ця пропасниця як вчепиться, то буває часом в чоловіка два і три роки, і результатом її доконешне буває розторгання нервів. Вона розбила і мені нерви. Я два годи прохорував та й мусив кинути службу 12 апр[еля] 1885 р. Докторі звеліли мені змінити клімат і переїхати на життя в інше місце. Я переїхав до Києва, в рідний край, і живу пенсією.

Оце спис моїх творів, майже хронологічний (як вони писались):

1. “Дві московки”. 2-е видання в Росії.

2. “Рибалка Панас Круть”. З вид.

3. “Причепа”.

4. “Запорожці”. 2-е вид.

5. “Хмари”.

6. “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”. 4-е вид.

7. “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти”.

4-е вид.

8. “На Кожум'яках”. Міщанська комедія на 5 дій. 2 в.

9. “Маруся Богуславка”. Оперета на 4 дії. 2 вид.

327


10. “Бідний думкою багатіє” (фантазія, в старій “Правді”)-

11. “Микола Джеря” (в “Раді”, вид. Стариц{ького], л. 1).

12. “Бурлачка”.

13. “Кайдашева сім’я”. 1-е вид. в Росії.

14. “Старосвітські батюшки та матушки”.

15. “Невинна” (в “Степ^”, херсонському] збірнику 1886 p.).

16 і 17. “Приятелі”. 2 вид. “Шевченкова могила” (в “Луні”).

18. “Чортяча спокуса”. 2 вид.

19. “Голодному і опеньки м’ясо”. Міщанська комедіяводевіль в 2-х діях.

20. “Два брати”. Казка.

21. “В концерті”.Фантазія (в “Зорі”).

22. “Пропащі”.

23. “Над Чорним морем”.

24. “Афонський пройдисвіт”.

25. “Українські штукарі”. (Оддано в “Киев[скую] старину” на московській] мові під заголовком: “Украинские юмористы и шутники”).

26. “Навіжена”. Повість. Вже готова для печаті.

27 і 28. “Цап та баран”. Байка. “Дрібна рибка” (популярні] пієси. В “Батьківщині”).

“Як мужик прохарчував двох генералів”. Це переклад мій з Щедріна, хоч хтось підписав під нього моє ймення (див. “Читанка” Партацького).

В с ь о г о – 28 п’єс.

Історично-популярні й інші:

1. “Унія та Петро Могила, київський митрополит”.

2. “Перші київські князі”.

3. “Татари й Литва на Україні”.

4. “Гетьман Богдан Хмельницький та козаччина”.

5. “Іван Виговський та Юрій Хмельницький, українські гетьмани”.

6. “Світогляд українського народу”.

7. “Сьогочасне літературне прямування”.

8. “Померші українські городи” (в фель[єтоні] “Дела”),

9. “В Карпатах” (в фель[єтоні] “Дела”).

10. “Мандрівка на українське Підлясся” (в давній “Правді” малого ще формату).

11. “Руїна” (ще не надрукована, вже готова для печаті).

328


“Запорожців” третього видання і “Миколи Джері” 2-го вид. київський цензор не пустив. Не пустив так само й “Старосвітських батюшок” на українській мові, не пустив і “Причепи”. “Причепі” не пощастилося дуже в цензурі. Я послав її в Главное управление] по делам печати в Петербург ще в 1875 p., і вона неначе в воду впала. Ніякої одписки я не мав. Потім послав туди ж в 1876 р. Пропустив її для печати петербурзький] отдельный цензор. Я, бувши в Києві в 1876 р. в місяці іюні, одніс її в типографію, але тоді вже 1876 р. в маї вийшов указ, забороняючий печатати українські книжки. Типографія побоялась печатати і одіслала розрішену книжку знов в Петербург, де вона й сіла, і я ніякого одвіту звідтіль не дістав. Втретє я подав її цензорові Рафальському 1886 р. і він не пропустив, а оце в цьому року я вчетверте подав її теперішньому цензорові, проф. Ромерові... тільки казали мені, що є приказ не пропускати тих книжок, що печатались в Галичині. “Пропащі” так само не пропущені Рафальським. “Над Чорним морем” я ще й не подавав до цензури, бо ходить така чутка, що є приказ цензорам не пускати українських] книжок здорових та показних, а тільки дрібненькі та маленькі казки, водевілі тощо, певно, задля того, щоб українська] література була непримітна і не мала впливової та ще й культурної сили та вартості). “Бурлачка” якось проскочила через цензуру: тоді був начальником Главного управления] по делам печати Абаза. Я писав до нього прошения, просив знайти в Гл'[авном] управлении] подану мною “Причепу” і рукопис “Кайдашевої сім’ї”, розріша[ю]чи для друку. Цей один з начальників подав мені одвіт: що ні “Причепи”, ні “Кайдашевої сім’ї” в Глав[ном] управлении] нема, не знайдено...

В великорус[ьких] журналах я не писав нічого і іншого псевдоніма, окрім Ів. Нечуя, не маю. Де печатались мої повісті, про це все є в покажчику Комарова. (Пропущено, що “Причепа” переложена в Познані на польську мдву: “Przybl§da” і розрішена на продаж в Росії (а по-україн[ськи] – не розрішена), що “Рибалка” перелож[ений] на польську мову в якійсь віденській польській газеті). В покажчику показано про замітки й рецензії на мої пов[істі] в московських журналах. Пропущено там про замітку на “Бурлачку” в газеті “Голос”, в двох №№~х два фельєтони. Це, пам’ятаю, було після того року зимою, що вийшла “Бурлачка” 1881 p., а може і в 1880 р. Була загальна за

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка