Наукова думка



Сторінка27/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   48

329

мітка про мої повісті в жур[налі] “Неделя” № 44, але року в мене не записано, бо мені передали знайомі вирваний клаптик. Була ще в петерїбурзькій] “Вечерней газете” рецензія з Києва якогось Синчевського. Цих газет я не маю. Маю тільки книжку “Вістника Європи” 1882 р., февраль, з рецензіями Костомарова, і коли Вам не можна буде дістати її, то напишіть мені, і я вишлю Вам, тільки зараз,



бо я 5-го іюля виїду з Києва в село до 1-го сентября] (вирву шматок і в конверті перешлю). Казав мені п. Франко, що десь бачив “Бабу Параску” на німецькому, в Мюнхенському “Fliegende Blatter”, але я сам її не бачив, то й нічого не можу сказати.

В “Одеському вестнику” “була рец[ензія] на “Миколу Джерю” в час виходу “Ради”, і в київській] “Заре” на “Бурлачку” – в “Новом времени”. На “Бабу Пар{аску]” та “Запорожців” в “С[анкт]-Петербургских ведомостях” Драгоманова, його ж на “Хмари” в “Киевскому телеграфі”. На “Кайдашеву сім'ю” в “Киевской старине” два роки попереду.

“Чортяча спокуса” була напечатана в “Ниві” одеській і видана одбитком. 2-е вид. Я напечатав сам торік. “Два брати” напечатані в збір[нику] “Ватра”. Всі інші пом'януті книжки печатались в Росії нарізно книжками. Що в Галичині печаталось, Ви, добродію, знаєте докладніше, ніж я. Великоруський] переклад “Рибалки П[анаса] К[рутя]” печатався в “Киевлянине” за редакції Шульгіна, а потім в збірнику для голодающих самарців. Картина Києва з-за Дніпра в “Хмарах” була напечатана в книжечці “Киев в его поэзии” по-українській, а в другому виданні цензор затер і не пустив в світ цього уривка.

Останнє видання (4-е) “Баби Параски” вийшло вкупі з “Бабою Палажкою”, в одній книжечці. “Баба Параска” була напечатана по-українїськи] в “Киевлянине” за редакцією] проф. Шульгіна.

Бувайте здорові! Щасти, боже, Вам, високоповажний отець, довести Вашу шановну працю до кінця і подарувати нам першу цінну й наукову і п о в н у історію української літератури.

Щиро поважаючий Вас Іван Левицький.

P. S. В “Дзвінок” послав я два невеличкі переклади. Чи дійшли вони?

1890 р. 12 іюля, Київ.

330

48. До Омеляна Огоновського



9 серпня 1890 р. 1890 року 28 липця.

Високоповажний добродію о[тець] Омеляні Добре, що Ваш лист, о{тець] Омелян, захопив мене ще в Києві, і я оце поспішаю одписати Вам, бо вчора дістав тільки Ваш лист з пошти.

1. В духовній академій, тоді, коли я ще вчився, студенти записувались слухати або математичні науки, або історичні. Це було два відділи. Хто слухав історичні науки, той був вольний не вчити математики, і навиворіт, бо наші академії, окрім того, що вони, як вищі духовні богословські заклади, готують вищих духовних сановників, мають ціллю готувати і вчителів для дух(овних] семінарій по всіх предметах; тим-то наші академії суть разом і педагогічні інститути. Тепер в академіях тих виділів ще більше.

2. “Рибалка Щанас] К[руть]” був виданий: 1-е вид. львівське 1869 р. (по покажчику Комарова). 2-е вид. 1874 p., Київ. Але я лічу видання тільки в Росії, то й виходить, що видання 1874 p., Київ, єсть 1-е, а 1887-го р. 2-е. Так воно і напечатано на обкладинці видання 1887 року.

3. В Полтавський] духі[овній] сем[інарії] я викладав літературу російську, себто великоруську, чи московську, починаючи з “былин” та Нестора-літописця.

4. 1-е видання “Запорожців” було в одній книжці під заголовком “Повісті Ів[ана] Лев[ицького]”, Київ, 1874 р. (“Хмари”, “Запорожці” і “Баба Параска та Палажка”). 2-е видання окремою книжечкою було того ж таки 1874 р. Київ. Третє вид. не пропустила цензура в 1887 році.

5. 4-е вид. “Баби Параски” вийшло в Києві 1887 р. в одній книжечці з “Бабою Палажкою” під заголовком: “Баба Параска та баба Палажка”. Часть 1: “Не можна бабі Парасці вдерж{атись] на селі”, часть 2-а: “Благословіть ба

бі Палажці скоропостижно вмерти”.

6. 2-е вид. “Марусі Богуславки” в Києві 1887 року. Торік розрішила петербурзька театральна цензура для сцени – з додатками-сценами.

7. “Кайдашевої сім'ї” 1-е вид. вийшло в Києві 1887 р.

8. Про “Бурлачку” була рецензія в “Голосе” 1881 г., февр[аль], “Новое время”, январь, “Пчелка”, 1881 – 2 і “Библиографический листок”.

9. Про переклад “Причепи” на польськ[у] знаю тільки, що він зроблений в Познані, але ким, не знаю. Це мені

331

говорив пан Франко. Спитайте його, і він повинен знати докладно.



10. На “Миколу Джерю” рецензія була в “Одес[ском] вестнику” 1883 р. На “Бурлачку” рецензії в киев[ской] “Заре” – не було.

11. Переклад на великоруську мову надруковано в “Киевлянине” за ред[акцією] Шульгіна 1874 р. Числа не знаю.

12. “Баба Параска” на українському була надрукована в “Киевлянине” 1874 р.– 11, а потім в “Правді” 1874 p., стр. 196-й, і в “Календарі” “Просвіти” 1883 р.

13. Про “Хмари” Ан-бера “Малоруськая] литерату

ра в 1874 г.”, “Киев{ский] телеграф”, 1875. ЗО. Кошевий – 116. –

Чи маєте Ви, о[тець] Омелян, “Очерки украинской литературы” Петрова? (Окрема книжка і була надр[укована] в “Историческом вестнике”). Там зведено докупи багато дечого про мої книжки.

Мій теперішній адрес: Ново-Елисаветинская улица, дом Сегета, № 19-й. Іюля 8-го я виїжджаю в м. Стеблев, Киевской] губ[ернии] Каневского уезда. Станція м. К о рс у н. Щиро поважаючий Вас. /в. Левицький.

P. S. Посилаю статтю Костомарова при сьому листі.

49. До Василя Лукича

6 листопада 1890 р. 1890 р. 25 окт[ября].

Високоповажний добродію!

Я прибув з села до Києва з початку сентября і вже застав Ваш лист, та, таки не гаючись, зараз і одписав Вам, але з останнього Вашого листа я бачу, що Ви не дістали мого листа. Певно, на вашій пошті якийсь не в міру ревний урядник розпечатав його. Моя повість “Навіжена” вже послана мною в редакцію “Зорі” і, певно, вже досі в Львові, а “Вітрогон” вже посланий в “Дзвоник”. Про “Українських штукарів” ще не можу нічого сказати, бо ще вони не вироблені. Само по собі, прошу Вас, добродію, печатати повість фонетичною правописсю, як звичайно.

Бувайте здорові! Щиро шануючий Вас /в. Нечцй.

Київ.


332

1891 p.


50. До Євгена Ківлицького

6 березня 1891 р. 1891 21 февраля.

Шановний добродію!

Покорно прошу, добродію, за моїх “Шутников” висилать мне “Киев'[скую] старину”. Передайте, будьте ласкаві, через мого небожа Ігната Радзієвського.

Щиро шануючий Вас /в. Левицький.

Киев.


1892 р.

51. До Івана Белея

22 лютого 1892 р. 1892 р. 10 лютого.

Високоповажний добродію!

Послав я вже давненько в Галичину оповідання Маляренка, та вже й забувся, кому послав, чи в Вашу редакцію, чи в редакцію “Зорі”, а тим часом автор надокучає мені письмами, чом і досі в “Зорі” не печатається те оповідання, а я й сам не знаю, що йому одписувати. Коли повістка в Вас, будьте ласкаві, передайте її в “Зорю”. Ту другу повістку, мабуть, не печатайте. В нас і досі нема другого № “Зорі”, і ми не знаємо, яка тому причина: чи залежиться од редакції, чи од пошти.

Киї


52. До Василя Лукича

2 липня 1892 р. 1892 року 21 червня.

Високоповажний добродію!

Вибачайте що так довго не одповідав на Ваш лист, бо діло загаялось з фотографією: мусив на старості літ заново зніматись, хоч цей романтизм, котрий так люблять молоді,

333

мені, сказати правду, зовсім не до лиця. Отже, на Ваше прохання, посилаю Вам свою фотографічну карточку.



Про свою біографію мушу сказати, що нема чого й додавати до того, що написано в “Історії русько-української літератури” д. Огоновського. Моє життя небагате на усякі події та пригоди. Пробуваю літом на селах в рідні, а зимою й восени живу в Києві.

Відносно редакції “Зорі” мушу сказати, що готовий служити: як напишу яку повістку, то вишлю поштою, але це, треба сказати, тоді тільки вчиню, як дозволить моє здоров’я. Одначе постараюсь. Як живий буду, то не забуду.

“Навіжено'і” я не дістав. Певгіо, цензура вдержала і не пустила.

Бувайте здоровії Щиро шануючий Вас,

Високоповажний добродію, /в. Левицький.

Київ.


53. До Василя Лукича

12 жовтня 1892 р. 1892 року ЗО сент[ября].

Високоповажний добродію!

Дістав я оце од Вас оповістку вкупі з Вашим листом і мушу признатись, що сам особисто не можу вдовольнити для усіх Ваших запитаннів і пунктів Вашої програми для редакції “Зорі”. Скажу тільки, що маю зготувати повість на будущий рік для “Зорі”. Зветься вона “Вороги”. А щоб Ви були певні, то подаю Вам звістку, що я вже написав листів з п’ять, ще пробуваючи на селі, в Стеблеві. Сказати по правді, і часу в мене було доволі, що[б] писати повість, але ще в серпні недалечко од Стеблева вже проявилась холера, та і в нас в Стеблеві вже ходила епідемія кривавої побігачки, хоч од неї .вмирало дуже мало людей. Через це ж то я й мав опаску, щоб часом напруженою працею не знедужнити свого організму, вже й без того розторсаного усякими хоробами та болістями. Прибув я до Киє'ва 8 сент[ября], а в Києві холера, і хоч вона вже стала затихати, а все-таки час нездоровий. Думаю писати потроху, щоб не підірвати сили, так, засідаючи за роботу врядигоди, коли почуватиму себе лучче на здоров’ї, і ік новому

334

року думаю все-таки скінчити повість. Яка вона завбільшки вийде, про це не можу напевно сказати, але думаю, що зона не буде більша за “Навіжену”,



Ваша теперішня “Зоря” поставлена добре. Вона на свій зміст ніяк не гірша за “Ниву” і “Живописное обозрение”, котрі виходять в Петербурзі, тільки в петербурзькому виданні “Ниви” малюнки ліпшої, тоншої роботи, ніж в “Зорі”. Зміст “Зорі” став тепер цікавіший, бо поусяковлений усякими звістками; в неї тепер нема одностайності й монотонності давнішої редакції “Зорі”. Тепер “Зоря” читається з великою цікавістю.

Щасти Вам, боже, на усе добре! Зістаюсь щиро поважаючий Вас

Іван Нечуй-Левицький.

54. До Василя Лукича

24 листопада 1892 р. 1892 р. 12 листоп[ада].

Високоповажний добродію.

Одержав я Ваш лист і мушу дати таку одповідь: в перших №№ “Зорі” містіть яку іншу невеличку повість, бо на перші № я не встигну скінчити свою повість. Виходить вона більша, ніж я сподівався. Є вже в мене написаних 18 (писаних) листів, але до кінця ще не швидко дійду, та ще до того оце мені стало гірше на здоров'я, і я мушу дати собі одпочинок, бо затягнувся. Та ще мушу додати, що й хапатись мені з цим ділом не годиться. Для цього діла треба, щоб після написання минув сякий-такий час, щоб потім, як повість трохи влежиться, мов груша, подивитись на неї ніби здалека як на чужий, а не свій утвір і глянути на неї об’єктивно, щоб мати спроможність обкритикувати її, та треба побити її трохи по спині та по боках, а може й по інших більш почутливіших місцях, щоб з неї вийшло щось путнє, не хапане, не латане. Доволі треба часу, щоб і перечитати її всю та виправити. До 1-го февраля я встигну скінчити і доконешне додержу слова: пришлю чорні рукописи, бо не встигну попереписувати. Міг би я й поперечитувати й те, що написано, та одіслати Вам, але зараз після написання скільки не читай, все здається гаразд, і помилок не примічаєш, а як мине з півроку, тоді як перечита

335


єш, то часом аж почервонієш сам од сорому, що понаплітав нісенітниці та й пустив в світ щось кирпате, мизате, невмите й незачесане. Та я й не знаю, чому ж доконешне містити мою повість з першого числа? І “без баби вода освятиться”, як каже приказка. Треба пускати до протиску в світ і молоді сили.

Останнього 23 № “Зорі” і проспекту я не одержав і прошу мені вислати. Не одержав і Трегубов з колегії, і він просить Вас вислати. До других цей № дійшов уже. Не клопочіться! Слова додержу!

Бувайте здорові! Шануючий Вас І в. Левицъкий.

1893 р,


55. До Василя Лукича

27 лютого 1893 р. 1893 р. 15 лютого.

Високоповажний добродію.

Спасибі Вам, що обізвались до мене листом про усякі помилки в повісті. Другий то й так надрукував би з усякими помилками та недочитами. Сказати по правді, недочитів в Вас мало; більше то слова, котрі в Вас не вживаються. Буду одповідати по Ваших пунктах.

1. Чи не думає оцей лиственсъкий протопресвитер... (од села – Аиствена)... Але дзус! (а не всуе). Дзус! або птрусь! кричать на котів, а в перенесеному тямкові слова– значиться: годі! не чіпай!

2. На Ваті – то не кафтан... обшитий... бо кафтан носять духовні. Певно, то кофта (юбка або горсет), але й сам цього не пам’ятаю.

3. Ватя замстиласъ... Так і повинно бути: се – заразилась...

4. Зашаруділи ногами: це по-велйкоруському зашуршали; миша шарудить за шафою в паперах.

5. Замість присутнюють (присутствуют) напишіть 'присутніють.

6. Романс зветься “Азра” (перська, східна музика) Рубінштейна.

7. Вода поняла зелену смугу не дерену, а дерну... Цс

336


шматки землі, викопаної з травою, котрими обкладають доріжки в квітниках. Дерен – й ягоди червоні (кізіл) по-турецькій. В Канівщині і в Черкащині, на Бессарабії є сади дернові. Коло Стеблева є навіть село Деренківець, де багато дернових садів. Але це не те, що терен (чорні ягоди).

8. Матушка тільки пробувала (куштувала).

9. Піт аж котився потьоками (річечками, потоками).

10. Треба так: Скрізь людяно (багато людей).

11. Лучче напишіть: Цей дід якийсь кремінний (з креміня).

12. Напруга й моціон (рух). Так і треба.

13. Напишіть серветки, а в скобках – салфетки.

14. Ватя намоглася їхати. Так і треба (пристала, задумала, потребувала, набилась).

15. На греблі – тарас: це хмиз, сухі тільки, з котрих мостять спеціально греблі або гатки коло поронів;

а) Батька писарисі поправте на Семена Петровича Панасенка;

б) Зачеркніть перші слова: вчитель церковної школи з окінкою;

в) Справте: така думка не приходила йому в голову;

г) Спільників млина звуть Марченки;

д) Поправте: Сусана Уласівна вийшла. Дівчина після її одходу винесла варення. За нею зараз вийшла і Сусана Уласівна;

е) У фольгових рямах. Фольгові рами золочені не сухим золотом, сухозліткою або позліткою. Це дешеве листове золото, котрим золотять недорогі рами до образів для селян. По-великорус[ьки] – сусальное золото.

1. Можна написати й: нагрудний хрест.

2. Чи блюдечка чи мисочки – все одно.

3. Кари (наказанія) не те, що штрафи. Штраф (лучче так) – це плата, гроші за шкоду.

4. Пишіть – вчительша, бо в нас вчителька, та, що сама вчить дітей в школі. Кажуть – протопопша і паламарша.

5. Доконешне півчі, бо співаки – то не церковні.

6. Зонтик можна змін[ити] на парасольку.

7. Тісточка в нас ніхто не зрозуміє. Напишіть: пирожні, чи тісточка. Буде й нашим і вашим.

8. Треба писати тут “єлей”, тільки скрізь поставте його в значках – кавичках “...” Олія – не матиме тямку.

22 – І* Нечуй-Левицький, Т. 10. 337

Єлей – цебто благість, ласкавість, чого – олія – не виявляє.

9. Пишіть не диван, а канапа.

10. На кінці прошения на о. Артемія ніби од громади припишіть оці слова: І просимо, і благаємо з слізьми, просила ніби громада, і смиренно припадаємо до ніг: прийміть од нас о. Артемія! Прийміть або хоч покарайте і нашого дяка! нехай він не лає нас якимись анцибирами, антихристами та всякими безецними словами; нехай він не плює на чесну громаду з криласа, бо він на Зелені святки обплював усю лисину старому Охрімові Бадьорцеві, і старий Охрім став сміховищем на всю Горобцівку, і день і ніч плаче од такого сорому. Та й ми усі і день і ніч проливаємо сльози, бо нема нам полегкості і вже не знаємо, де й правди шукати.

Зістаюсь щиро поважаючий Вас І. Левии[ъкий].

Київ.

P. S. Не вистачив я повісті до нового року, бо занепав на свою хронічну хворобу. Теперечки почуваю себе трохи ліпше, але ще не зовсім гаразд.



Недостаючий № “Зорі” дістали. Спасибі.

56. До Наталії Кобринської

12 квітня 1893 р. 1893 року 31 марта.

Високоповажна добродійко!

Вибачайте, будьте ласкаві, що я так спізнився з своєю одповіддю на Ваш лист: було роботи так багато, що ніколи було і “вгору глянути”. Я був занятий писанням повісті для “Зорі”, та ще, на моє лихо, почав знов слабувати своїми завсідніми слабостями. Ви задумали добре діло, щоб видати другу книжку жіночого альманаху. Усяка книжка та ще й порядна є діло культурне. І Ваш погляд, щоб містити в альманасі більше розправи про жіноче питання, ніж вірші та оповідання, зовсім правдивий. В вас в Галичину жіноче питання є зовсім ще нове, недавнє, а порушити його повістями та віршами – це трудна й загайна річ. Тепер вік публіцистики, а не поезії. В повістях можна тільки натякнути на якусь ідею, можна її тільки зачепити

338


якийсь принцип, та й то не кожний гаразд зрозуміє це натякнення або й зовсім не зрозуміє, і вже завдання публіциста та критика вияснити це суття якогось там утвору і, як у нас кажуть, “вивезти – Дк на лопаті”, щоб воно було зрозуміле для публічності, щоб од його зостався в мислі якийсь ясний втямок. Зміщайте в альманасі більше статті про жіноче питання: ця річ буде корисніша і швидше допровадить до доброго добутку, тим більше, що Ви, добродійко, таки дужі в наукових начерках, дужчі, ніж в белетристиці.

Бажав би й я послати що-небудь до Вашого альманаху, бо я прихильний до жіночого питання, а найбільше в напрямку реальному, встоюючи за розумовий розвиток та за право жіноцтва на “самостійний шматок хліба” в суспільській службі нарівні з мужчинами, а найбільше відносно сиріт-дівчат, удов та тих, що з якоїсь причини не мали спроможності або не схотіли вийти заміж. Але мушу признатись, що я тепер дуже втомлений літературною роботою і не швидко наберуся сили й охоти до цієї праці. Іду на село, на чисте повітря і оддам себе усього з головою спокоєві і одпочинкові; нехай ще вони трохи поорудують мною, щоб часом ці абстракт[н]і сутноти не розгнівались на мене. Може в дальшому часі впіймаю яку цікаву історійку на цю тему з правдивого життя, то вже перешлю її Вам з охотою. Прочитав я Вашу “Ядзю та Катрусю” з цікавістю, а найбільше ті місця, де обписано роботи на тютюновій жидівській плантації. Мені здається, ніби повість не скінчена.

Немає звичайного кінця: Ядзя не вийшла заміж, а може й вийшла, та авторка не сказала, за кого. З цією думкою так і зістаєшся, прочитавши повість. Не можу не сказати ще, що в Вашій автобіографії, в 4 № “Зорі”, дуже багато великоруських (чи, як у нас кажуть, літературних– книжних слів). Може вони в Галичині не кидаються в вічі, але в нас вони дуже примітні. Ось ці слова: движенем (рухом), личность (особість), окружати (огортати), взаімно ("обопільно), объем (обсяг), условія (умовини), двоякий (подвійний, двоїстий), потішитель (втішник), постепенно (поступінно, поступінево), чувство (почування, бо почуття – це випадає те, що ощущение, а чуття – це слух), навикати (звикати), стремління (напрямки, напрямовання, потяги), объяснялись думки (вияснювались), переводити (перекладати), борьба (борня, боротьба), не

22*


339

скриеаючи (не ховаючи), представила собі (уявила собі), разговор (розмова), по поводу (з причини, з приводу), способність (здатність) і т. д. Ці слова дуже шкодять чистоті Вашої мови.

З щирим пошануванням зістаюсь прихильний до Вас

Ів. Левиуький.

Київ.

57. До Василя Лукича



2 травня 1893 р.

Високоповажний] добродію!

Посилаю для “Зорі” статтю про д. Заньковецьку. Будьте ласкаві, звеліть не зміняти в моїй повісті граматичних форм вроді: на зелені траві, на сирі землі, найбіліший, найбільше,, бо в нас так говорять в Київщині; в нас не говорять: найбілійший, а найбіліший. На цьому тижні я виїжджаю на місяць в село до рідні. Щиро поважаючий Вас /в. Аевиц[ький].

Київ. 1893 року 20 квітня.

58. До Василя Лукича

28 жовтня 1893 р. 1893 року 16 жовтня.

Високоповажний добродію!

Дуже дякую Вам, добродію, що такі вважливі до мого утвору, як може не був вважливий ні один з давніших редакторів “Зорі”. Додаток треба вмістити ось як: Поперед усього викиньте оці слова зовсім:

Видавши дочку заміж, о. Артемій знайшов і для себе инчу парафію і зараз перейшов туди з Горобцівки. Далі буде так, як і написано з зміною такою:

’А тим часом писар не давав спокою о. Артемієві, піднімав проти його громаду, вигадував якісь діла і сипав на його прошения нібито од громади в консисторію. Писар так направив громадян, що доходи о. Артемія зменшились

340

вдвоє. (Тут вставляйте). Поки писар помаленьку та потихеньку підкопував під о. Артемієм яму, необережний о. Артемій і сам додав рук, щоб розширити під собою ту яму.



Вже давненько о. Артемій збудував в Горобцівці і т. д.

Скінчивши додаток, після його аж припишіть:

О. Артемій бідкався, бідкався, морочився, але незабаром після того мусив таки для свого спокою покинути Горобцівку і перейшов на инчу парафію.

– А що! а чий батько дужчий?–чванився писар після того перед людьми,– а хто кого подужав? Я таки доказав, що я був горобцівським губернатором, бо зсадив з місця навіть благочинного.

Не довелось і Антосі грати на сцені... і т. д. до кінця.

Ще прошу Вас, ласкавий добродію, на кінці повісті пропечатайте про більші помилки:

Часть 8, розділ 11. стор. 146, стрічка зверху 16. Замість: її батько, Семен Петрович Панасенко – треба напечатати: Її вітчим Семен Петрович Панасенко, бо писарша не дочка Семенова, а дочка його жінки од першого чоловіка.

Це вже мій промах, забувся про того вітчима, і слово батько само якось прохопилось.

Часть 19, стор. 366, стрічка 7 зверху: Замість: Це не пастир, треба напечатати: це не писар.

Часть 19, стор. 366, стрічка 14 зверху: замість: побив рідного батька в волості, управі, треба напечатати: побив рід[ного] батька в волосній управі.

Про Старицького знаю тільки, що він жив в селі на дачі аж під Черкасами, а коли Ви писали до його місяць перед цим, то його не було у Києві. А чи є він і тепер в Києві – не знаю, бо він і не проживає в Києві, а бог його святий знає – де. Пишіть до його через Николая Віталієвича Лисенка по адресові: Киев, угол Рейтарской и Стрелецкой улицы, дом Келюса: Н. В. Лысенку для передачи М[ихаилу] Петровичу] Стар:[ицкому] – то може лист Ваш і дійде, бо Лисенко передасть.

Кониський, як вернувся з села з-під Черкас, ще в сент[ябрі], почав слабіти на живіт та й досі слабіє: то погано йому, то ліпше; слабіє, так само як і я; вже два тижні слабію на живіт: болить та й болить всередині. В нас в Києві і холера не зовсім минула, і діссентерія, і усякі шлункові хороби.

341

Пришліть, коли Ваша ласка, етнографічну карту Укр. Русі. Буду дуже дякувати Вам.



Зістаюсь з великим пошануванням /в. Левицький,

Киї


59. До Василя Лукича

27 листопада 1893 р. 1893 року 15 листопада.

Високоповажний добродію!

Вчора одібрав я 20 № “Зорі” і при йому етнографічну карту. Спасибі Вам, що прислали. Плату за неї і за висилку пришлю вкупі з передплатою на “Зорю”. Коли Ваша ласка, подайте мені звістку, чи дозволений в Росії новий галицький журнал “Житє і слово”? Щодо карти, то етнографія в їй не зовсім добре видержана: українська людність не показана під Слонім гродненський]; про слонімський говір було навіть писано; не показана в клині між Припетю та Дніпром під Річицю, бо за 20 верстов під Річицю ще не дзекають. При другому виданні треба б Вам виписати гарну карту Саратовської губернії], де показана і етнографія людності. Не показані на карті і села, що тягнуться клином під самий Владикавказ, в Криму по Косі, коло Бахчисарая села, наприклад], здорове село Чумакарі й інші; коло кавказького Ставрополя і т. д. Сподіваємось, що при другому виданні карта буде видана повніше.

В 20 № “Зор і” виправте ось які друкарські помилки:

На стор. 385. Зараз спочатку: На ганку нового гарненького, під залізною покрівлею... стріли... пропущено: під залізною покрівлею дома.

На ст. 386. на 34 стрічці: про це панство ми не знаємо. Треба справити: про це напевно ми не знаємо.

На ст. 386. знизу друга стрічка: як важкий дух полинуло. Треба справити: як важкий дух полиню.

Моє нове народне оповідання “Не той став” буде невеличке, може на 12 листів писаних, але я нешвидко скінчу його.

1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка