Наукова думка



Сторінка30/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   48

Спасибі Вам за прислані Вами “Першу вчительку” та “Про Нору Ібсена”. “Перша вчителька” мені дуже припала до вподоби, бо це оповідання реалістичне і написане тепло і з поезією. Чи знаєте, що така сама була й моя “перша вчителька”, баба Мотря! це була моя нянька. Ви неначе зняли з неї копію. Ця баба Мотря перша сказала мені, що і я вмру, як вмирають усякі люде. Бо малим я думав, що то тільки люде вмирають, а я, тато, мама й брати ніколи не вмремо. Але якось вночі мені не спалось. Мені прийшла думка, чи пак умре баба Мотря, чи може й вона

367

невмируща. Я й питаю в неї, як ми вже полягали спати: “Чи ви, бабо, вмрете коли, чи ні?” – “А вже ж вмру, як і всі люде перемруть, і ти вмреш”. – “То й я вмру? І тато і мама?” – “А вже ж вмреш,– каже вона,– і тебе в землі черви ззідять”. Це так налякало мене, що я з дві години не міг заснути. А “перша вчителька” хропла на всю кімнату. Правда, що ці вчительки передають дітям багато усяких забубонів, хоч і поетичних, але од цього трудно оберегтися серед життя.



Ваш погляд на ібсенську Нору зовсім правдивий. Мені самому цей тип жіноцтва здається таким, як ото Ви гадаєте в своїй статті і кажете: “Коли дивитись на твір Ібсена як на твір штуки (розумію реалістичної), то “Нора” в представленю яко реальна особа, не лиш під взглядом ідеї, але й під взглядом штуки випадає слаб[к]о, безцвітно... Натомість Нора як символ виступає в повній гармонічній цілості і викінченню”... Це правда. Од цієї пустої кукли, од цієї скакухи-стрибухи ніяк не можна було сподіватись, що вона в своєму житті виступить несподівано в такій поважній ролі, кине без основної й вартої причини чоловіка і заходиться коло свого переродження та перевиховання, бо почуває себе нездатною вести по-людській сім'ю і виховувати діти.

Але цей символізм в поезії зовсім мені не до вподоби. Ми, українці та й великороси, взагалі не здатні до цих загадок в штучництві та в поезії. По-моєму, ці символи тільки псують та калічать дуже гарні самі по собі утвори. Візьме та й закрутить чоловік таку веремію, що тільки очі витріщиш, як корова на нові ворота, бо не впізнає хазяйської оселі... Цей символізм в нас не прищепиться. Я тому певний. В Європі він в середніх віках був в моді. Символістичний утвір, “Роман Рожі” Жана-де-Лориса в віршах вийшов в XIII в. і друкувавсь триста років! аж до кінця XVI віку! І в “Декамероні” Бокаччіо панни символістичні. І в Англії Драйден писав вірші про символістичну “Білу серну” та чорну серну, себто про змагання протестанства з католицтвом. Символістична форма в Європі в поетичних творах і теперечки не нова річ, а давня. Може, через те вона там і зрозуміла для суспільства і може відродитись. Для нас це все чудасія та й годі!

Ви, добродійко, пишете, що я нібито не люблю Ібсена... Цього я не можу сказати. Я не люблю тільки його символістичних поплутаних утворів, а реалістичні мені ду

368


же до вподоби. Він карає усякі хиби та-погані норови, та зловжитки свого рідного краю з великою завзятістю, і він не такий холодний, як інші північні письменники. Правда, нема в йому такого палу, такого огню та такої високої поезії, як в улюблених моїх поетів: Байрона, Шевченка, Лєрмонтова, Діккенса, Тургенева, але все-таки в йому багато завзятості й протесту проти усякої людської кривди та морального каліцтва.

Бувайте здорові! Пишіть, обписуйте людське життя і рук не покладайте!

З щирим пошануванням зістаюсь Іван Левицький.

Київ.


78. До Михайла Грушевського

11 грудня 1900 р. 1900 року 29 листопада.

Високоповажний Михайле Сергійовичу!

Великий спасибі Вам, що Ви примостите мого “Князя Єремію Вишневецького” в Белеєвому “Ділі”. Але річ в тому, що мені переписали з повісті ще тільки 10 листків. А переписати усей рукопис доконче треба, щоб часом десь не запропастивсь, що й сталось колись з моїм “Наймитом Ярошем Джерею”, котрого десь в Кракові вкрадено в Куліша на вокзалі. Чи швидко треба б одіслати повість Белеєві? Скільки часу він міг би ждати? Раять мені таки дати рукописа в редакцію “Київської старини”. Може вона й згодиться надрукувати. Я, поміркувавши, надумавсь оддати чисті листки в редакцію, щоб там поперечитували їх і сказали, чи будуть друкувати. А коли Белееві оконче зараз треба друкувати, то я одішлю йому свої чернетки. По їх можна друкувати, можна дочитатись, бо мій переписчик вгадав переписати: вставив навіть дописки та уставку на своє місце, як слід, то, певно, й редакція “Діла” потрапе розібрати рукопис гаразд, коли мій переписчик потрапив. Дайте звістку, коли Ваша ласка, чи зараз висилати чернетки? І коли скасовуватиме редакція додатки до газети? І чи редакції доконешне треба зараз? Коли треба зараз, то я можу одсилати чорняки частками, приміром, по два зшитки (по 12 листків) під бандероллю, як тільки переписчик їх перебілує, бо редакція “Діла”, надісь, неодночасно ж і неодноразно печататиме повість в додатках,

24-і. Нечуй-Левицький, т. 10.

369


а в мене от-от незабаром буде списано вже два зшитки” бо я б їх зараз, не гаючись, і одіслав поштою. Тільки попросіть, будьте ласкаві, щоб не зміняли чисто народних слів, бо в моїм оповіданні “Без пуття” змінені народні слова (а не неологізми), як-от, приміром: “пішли слухи (требat – слихи), одяганка (на селі кажуть удяганка), себто усяка одежина, що вдягається в рукави, жупан, юбка, лейбик і т. д., одмінок (треба – обмінок), а про нехрещену дитину, ніби обмінену чортом вночі до хрещення – кажуть, що це якесь обмінна. І слово приялеча, не приялеча (не пристає до лиця) теж народне. Під Прилуками в Полтавщині вживають ще в іншій формі: прияличає, не прияличає тобі, а в нас в Київщині кажуть: не приялеча.

Ще мені горе! Цензура не пропустила мого ІІІ-го тома, себто “Хмар”, а я вставив на самому прикінці три главі. Молоді просили мене дописати повість і ясніше й виразніше показати напрямки шістидесятих років в нашому суспільстві. Я й дописав і при тій нагоді обмалював докладніше декотрі другорядні типи, як-от Масюків, пані Високу, полтавську хуторянку та ледащо-штукаря Кованька, цієї веселої жартовливої людини, але в сутті безпринципної й нетямущої в ідеях вже через свою природжену вдачу, людини, що ладна повсякчас перебігати з табору до табору і зміняти свої легковажні погляди, ще й піднімати насміх поважні речі й високі погляди через свою розумову нікчемність. Теперечки треба б десь примостити ці три главі в печаті, щоб вони не занапастились. Попросіть, будьте ласкаві, чи не згодиться Белей перепустити їх через фельєтони “Діла”? Щоб вони збереглись до наступаючих дальших виданнів. Цензура не пустила ще й “Запорожців”, “Миколи Джері” опрічним виданням, не пустила й “Княжни” Шевч{енка] та “Про Китай”, тільки пустила “Бабу Параску та Палажку”. За 111-й том я подав прошения міністрові внутрішніх] справ. Не знаю, що з того вийде. Дурно я радів, що вже настала полегкість для нашої літератури.

Купив я і вважливо перечитав Кулішеву “Драмовану трилогію”. Ці три драмі вкупі з “Марусею Богуславкою”, передніше надрукованою в “Л[ітературно]-науковому вістникові”, мають високу поетичну вартість, як на мій погляд. Куліш мав великий талант, та шкода, що він пошився навіщось в історики і понаплітав там якоїсть джумикії, повернувши українську історію догори ногами, як писав кри-

370


тик Карпов, замість того, щоб присвятити себе поезії. Його “Марусю Богуславку”, “Байду Вишневецького”, а найбільше його “Гетьмана Петра Сагайдачного” я ставлю нарівні з утворами Лєрмонтова та Альфреда Мюссе. Я розгортав Лєрмонтова і порівнював деякі місця з утворами Кулішевими, читаючи їх навперемінки – і поезія там і там однієї вартості. В драмі “Петро Сагайдачний” сцени й розмови в руїнах св. Софії між Хмельницьким, Замойським, Адамом Кисілем, панським посланцем, потім сцена весільної перезви на весіллі Случаївни, а далі сцени в панянському Флоровському монастирі, де виступають черниці та Случаїха,– ці всі сцени високої вартості, які, надісь, нешвидко з’являться в українському] письменстві. Весільні пісні – шедеври народної поезії! І все те виложено гарними віршами, не білими, котрих я не зношу, а через стрічку рифмованими... Само по собі, що форма цих утворів байронівська, тогочасна, але тільки що форма вірша й складу. А зміст самостійний. Тут нема й признаки байронівських “Каїнів” – “Манфредів” або “Демонів” та “Печоріних” Лєрмонтова, що нехтують суспільством і з гордощів несуться вгору, аж до неба, з презирством дивлячись на всю сутноту в піднебессі... В Куліша усі герої – це історичні діячі та й годі, правда, часом освітлені його тенденцією, сказати по правді, дуже неправдивою, бо написаною “задніми числами”. Куліш силує Петра Сагайдачного каятись, що він ходив воювати Московське] царство. Але чи він не самохіть туди ходив? І він, і Богдан, і козаки ходили туди під загадом Польщі як піддані короля. Певно, Куліш не доглядів, що й Москва так само плюндрувала Україну в ті часи, як, приміром, військо Бориса Годунова зруйнувало дорешти Прилуку з храмами в часи Самозванщини в 1604 p., а Алексій Михайлович і стрільці руйнували Білу Русь так, що од їх одкинулись православні пани, що були поприставали до їх. А що тепер діють просвічені “союзные войска” в Китаї? Грабують Пекін та палять...

В “Царі Наливаї” тільки нема ніякої “драми”. Це просто історія рифмована, просто хроніка. Недостача цих утворів в тому, що вони розтягнуті всякими сентенціями та міркуваннями, як і в байронівців та і в їх взразця, самого Байрона.

Бувайте здорові! Жду одповіді! З шануванням

/в. Левицький.

Київ.

24*


371

P. S. Казала оце вчора моя хозяйка, що Настуся, героїня в моєму “Без пуття”, вже померла в Кирилівській божевільні. Земля пером над нею! Але ще скільки їх зн сталбсь в отім кружку, що я отут верчусь! Цікаво, чи й ці часом не потраплять в божевільню, тільки не на декадентський спосіб, а на звичайний загальнолюдський?

1901 j).

79. До Бориса Грінченка

24 лютого 1901 р. 1901 року 11 лютого.

Високоповажний Борисе Дмитровичу!

Добре діло Ви задумали, що хочете видати альманах на пам’ятку про такого славного письменника, як покійний Кудіш. Його “Марусю Богуславку” та “Драмовану трилогію” я ставлю дуже високо як поетичні (а не драматичні) утвори. Куліша можна ставити нарівні з Лєрмонтовим по силі таланту по деяких високопоетичних місцях в цих утворах. Вірш в нього пречудовий, гладенький і влучний та твердий, як сталь. Сила в віршах подекуди велика, хоч видно в них потроху школу й вплив Байрона в деяких побічних міркуваннях, перемішаних з картинами та лірикою. Тільки горенько, що це усе освічено неправдивим світлом, поглядами на українську минувшину, чисто польскими, через котрі він поставив нашу історію догори ногами, як сказав в свій час критик Карпов. Це багато попсувало його утвори та ще й з додатком оригінальничання та супротивності Костомарові та Шевченкові... Ось, мов, вам! Дивіться! Он якої я заспіваю вам зовсім не в унісон з вами і... і пошкодив своїм утворам таки здорово...

Але я, на превеликий жаль, не можу обіцяти Вам нічого для альманаху, бо не увинусь з роботою і своєю, та ще на такий недалекий час, як 1-е травня. Перед різдвом я скінчив, а оце виправив своє оповідання “Київські прохачі”. Це колекція прохачів з інтелігентів пролетаріїв та деяких ледарів назбирана мною в Києві з тих, що трусять торбами та живляться коло Печер та під монастирями в Києві. Коли редакція “Киев[ской] старины” не згодиться друкувати, то я передам його Вам. Але воно чимале, таке зав

372.

більшки, як-от, прикладом, “Кайдашева сім’я” та “Не той став”. Певно, не зміститься в невеличкому альманахові.



Теперечки ж мені ніколи вгору глянуть, хоч я вже дав обіцянку написати в київський альманах. Я оце перечитав переписане свого “Князя Єремії Вишневецького” цілих 25 листів і здав в редакцію “К[иевской] с[тарины]”, а ще мені принесуть 20 листів переписки цієї повісті, то треба доконче перечитати й виправити. А з Петербурга пишуть мені, що Глав[ное] управление пропустило IV т. моїх утворів (“Навіжену” й “Нахабу”, себто “Причепу”), то треба буде й це перечитати та перецідити чистенько. Роботи сила!

Біблію (останню четверту частку її) я перекладав з німецької біблії, але зовсім державсь врешті тексту великоруського синодального видання, бо в німецькій протестантській біблії часом траплялось по півстишка зайвих, чого нема в великоруському] перекладі. Думка, бачите, була, що колись таки і в Росії видадуть український] переклад біблії.

Чи дістали в музеї В. В. Тарновського мої чернетки перекладу біблії, послані на ймення Уманця? та ще “Проповіді” на українській] мові 1823 року Іосифа Ігнатовича села Чечельника Подольської губернії, передані Львом Степановичем Мацієвичем, інспектором] Кишиневської д[уховної] семінарії?

З земських чернігівських книгарень та книгарні Полтавської публічної] бібліотеки не шлють мені грошей та рахунків вже оце два роки. Коли Ваша ласка, то нагадайте, кому треба в книгарні, щоб прислали деяку обліч на моє ймення.

Добродієві Коцюбинському та й дружині передайте мій поклон і щире привітання й бажання поспіху в письменських справах.

Щиро шануючий Вас

Іван Левицький.

Киї


80, До Івана Пулюя

14 травня 1901 р. 1901 року 1-го мая.

Високоповажний добродію Іване Павловичу!

З листа д. Кулішихи до д. Лисенка я оце бачу, що д. Кулішиха не знає гаразд, що я переложив з “Біблії”. Небіжчик Куліш не переложив якраз четвертої частки “Біблії”, і я мусив сидіти коло цієї праці півтора року! Я

373

переложив ось які книги: “Руфь”, 1 і 2 книгу “Параліпоменон”, 1 книгу Ездри, Неемії, 2 книгу Ездри, “Іудифь”, “Товія”, “Есфирь”, “Послання” Єремії, Варуха, книгу пророка Даниїла, книгу премудрості Соломона, 1, 2 і 3 книгу Маккавеїв і 3-ю книгу Ездри і останній псалом. Між ними неканонічні ось які: “Іудифь”, “Товія”, “Послання” Єремії, “Варух”, виділ з пророка Даниїла про Сусанну й змія, указ Артаксеркса в к[низі] “Есфирь”, книга премудрості Соломона, 3-я книга Маккавеїв і 3-я книга Ездри. Ці неканонічні книги в синодальному виданні в Росії всі друкуються обов’язково, і в протестантському виданні (німецькому], Лютера) вони друкуються, тільки окроме, на кінці “Біблії”, навіть уривки неканонічні з канонічних книг: указ царя Артаксеркса з книги Есфирі, оповідання про Сусанну з книги пророка Даниїла. Не знаю, чи купує їх Лондонське біблійне товариство. Врешті, коли товариство схоче придбати в власність український переклад, купивши його, то я, само по собі, згодний на це хоч на самі канонічні книги мого перекладу, коли неканонічних воно не видає. А щодо Росії, то неканонічні книги доконче треба було поперекладати, бо св[ятий] синод в нас не прийняв би навіть рукопису без цих книг.



Будьте ласкаві, шановний добродію, поклопочіться і попеклюйтесь, коли ваша спроможність, щоб десь примостити переклад “Біблії”, бо він лежить та дармує в Чернігові, де теперечки перевіряють рукописи переписчиків з рукописами Кулішевими й моїми, покладеними в музей Васил[я] Васильовича] Тарновського.

Коли буде що потрібно в цій справі, то прошу Вас, добродію, коли Ваша ласка, писати до мене по такому адресі: Киев, Новоелисаветинская ул., № 19, дом Сегета. Ивану Семеновичу Левицкому.

Щасти Вам, боже, на все добре!

З щирим поважанням зістаюсь

Іван Аевиуький.

Київ.


81. До Івана Пулюя

27 травня 1901 р. 1901 року 14 мая.

Високоповажний добродію!

Великий спасибі Вам, добродію, що Ви сповістили мене листом: теперечки я розумію, в чому річ і справа. Коли на

374

якусь потребу треба продати “Книгу Руфь”, то продавайте, а гроші за цей дріб’язок внесіть в касу “Товариства імені Шевченка” як мій спілковий внесок, бо я спілець того товариства. Щодо ціни, яку призначати Лондонському біблійному товариству за продаж усієї “Біблії”, то, по-моєму, заправляйте таку ціну, яку схочете, хоч і зменшайте, аби продати, щоб товариство взяло на себе пеклювання видати переклад в світ, щоб він не дармував в Чернігові. В цій тямі я й просив Вас листом, щоб Ви поклопотались десь “примостити” переклад: чи то в Львові в галичан, чи в Лондонському товаристві, чи будлі-де.



Переклади “Біблії” переписані всі: і Кулішеві й мої. Переписати доконешне треба було, бо небіжчик Куліш не встиг попереписувати сливе усіх пророків і покинув тільки чорняки: значиться, унікати. Переписувались рукописи в горницях небіжчика Василя Васильовича] Тарновського, бо чорняків і навіть всіх оригіналів він ні за що в світі не згоджувавсь випускати з свого дому. Він і платив за переписку, і дорого платив з такою умовою, щоб три переписчики перевіряли по чорняках самі або один одного. Я наглядав за перепискою і перевіряв тільки подекуди, то там, то там, бо перевірити одному усі рукописи не сила одній людині, і це загаяло б багацько часу. Кінець “біблії”, все, що переписувалось після смерті Тарновського,– вже моє (і то не все, а тільки половина перекладеного мною), я перечитав і виправив сам. Тепер в Чернігові взялись перевірити й повиправляти по оригіналах усе, бо познаходили подекуди пропуст букв. Як перевірять усе доостанку, і Ви, добродію, подасте мені звістку, куди висилати переписане, то я сповіщу в Чернігов зараз, щоб висилали по показаному адресові. З цим загайки не буде.

P. S. “Книгу премудрості Соломона” і “Книгу Ісуса Сірашенка” (як переклав Куліш) перекладав не я, а небіжчик Куліш.

З щирим поважанням зістаюсь

Іван Левицький.

Київ, Новоелисаветинск[ая]

(Пушкинская) ул., № 19.

Ив[ану] Семеновичу] Л[евицкому].

375


82. До Івана Пулюя

8 червня 1901 р. 1901 року 26 мая.

Високоповажний добродію!

З присланого Вами спису книг “Біблії”, виданої св[ятим] синодом в Росії з року 1881, я переложив ось які канонічні книги: “Книга Руфь”, “Первая книга Параліпоменон”, “Друга к[нига] Параліпоменон”, 1-а книга Ездри, “Книга Неемії”, “Есфирь”, “Книга пророка Даниїла”. При цьому треба зауважити, що в Росії, як з'явивсь вже переклад “Біблії” на російську мову, зроблений в чотирьох духовних академіях, то передніше за все, поспішаючись, видані були книги “Біблії” не всі, а тільки канонічні, та й то не всі. Покинуто ще самий кінець, починаючи од книг “Маккавеїв”, бо неканонічні книги були ще не готові в перекладах та, певно, й самий кінець “Біблії” не був налагоджений, бо 1-а книга “Маккавеїв” є канонічна. А вже потім, як усі книги були налагоджені, в нас почали видавати усю повну “Біблію” з неканонічними книгами й останніми, починаючи од 1-ї книги “Маккавеїв”.

Для нас випадає зовсім не до ладу, коли “Лондонське біблійне товариство” не згодиться друкувати неканонічних біблійних книг в своїх виданнях. В нас в Росії в виданнях “Біблії” повинні замикатись усі біблійні книги, та, певно, і в Галичині в виданнях “Біблії” друкуються усі книги, без винятку неканонічних, хоч мені не доводилось в Галичині бачити галицьких виданнів “Біблії”.

Коли “британці” не згодяться друкувати неканонічних книг в своїх виданнях, тоді доведеться видавати самим цей неканонічний додаток до “Біблії”, видаючи його окроме, нарізно од британського видання.

З щирим поважанням зістаюсь прихильний до Вас

Іван Левицъкий.

Київ,

Новоелис[ав.етинская] (Пушкинская),



№ 19-й.

376


83. До Івана Пулюя

20 червня 1901 р. 1901 року 7 іюня.

Високоповажний добродію!

Я дуже, дуже радий, що справа з “Біблією” скінчилась, і Лондонське біблійне товариство купило переклад “Біблії” на укріаїнську мову. Не гаючи часу, зараз напишу в Чернігів, щоб вислали Вам в Прагу рукопис “Біблії”. Помилки в переписчиків незначні, сякі-такі пропусти букв, що можна наздогад виправити тямущим коректорам. Як тільки дістану з пошти запродажний лист, чи “Vollmacht” 1 з перекладом, то зараз піду до нотаріуса, щоб засвідчив мою особистість на листі, і подам Вам поштою в Прагу.

Що стосується до 4400 гульденів, належачих удові небіжчика Куліша, то мушу сказати, що Ваша порада дуже добра. Слати їй такі чималі гроші в хутір Мотронівку не випадає, бо небезпечно. Злодійств та вбийництв в Росії тепер без міри й без краю по всіх усюдах. За Дніпром ще й досі не виловлені ватаги циган розбишак. Словом сказати, небезпечно. Зібрав я справки про тутешні банки, котрих в Києві щось більше десятка. Найпоганший процент дає тутешня “Контора государственного банка”. В приватних банках процент чималий, та й ці усі банки стоять дуже добре. Я раджу вислати гроші добродійки Кулішихи та й мої вкупі з ними в київський банк: “В Общество

взаимного кредита. Крещатик, № 198-й”.

Управляющий цього банку мій квартирний хазяїн, в котрого я квартирую і навіть маю обід вже тринадцятий рік. Зветься він Михайло Людвигович Сегет. В цьому банку, та й в інших приватних, найбільший процент – 6% –видається тоді, як вкладати гроші на півроку. Як вкладати на рік і довше, то процент все меншає. Гроші треба висилати в “Общество взаимного кредита”, але як вони з-за границі шлються, то доконешне мусять йти передніше в “К иевскую контору государственного б а нк а” і цього шляху не минуть, а звідтіля вже дістане їх “Общество взаимного кредита”, котре має в “Київській] конторі государственного] банка” багато грошей на “текущем счету”.

Вкладати треба гроші д. Кулішевої, доконче, “на текущий счет на полгода”. Д. Кулішева повинна перед тим



1 Доручення, повноваження (нім).

377


вислати од себе “Заявление” в банк, що вона хоче вкласти свої гроші в “Общество взаимного кредита” (Крещатик, № 198-й) на “текущий счет” на півроку. Тоді їй видадуть з банку “Вкладный лист” і вишлють по адресу в Мотроновку Борзенського п[овіту] Чернігівської] губернії]. Але вона повинна кожного разу, як тільки мине півроку, заздалегідь подавати заявок, щоб зоставили гроші в банку надалі – ще на півроку, бо як тільки помине строк, то вже не дістане за поминулий час ні шага процентів, і гроші дармуватимуть в банку. А з провінціалами та селюками це трапляється часом!

Куліш переложив весь “Псалтир” віршами, і перший зшиток (невеличкий) переложив наново. Що було в єврейській “Біблії” в оригіналі в віршах, те він переложив і собі українськими віршами, як-от: Псалтир, книги Пісня над піснями, Іов, Приказки Соломон а, книгу Ісуса Сірашенка і усі пророчества в пророків про Христа. Це загайна праця людини з великим поетичним талантом, котра кохалась в віршованій формі і котрій легко давалась віршована форма св{ятих] книг.

З щирим великим поважанням зістаюсь до Вас

/в. Левицький.

Київ.

P. S. В київських] банкірських конторах дають за австрійський] гульден 75 к. с. Не знаю, як у вас за границею? Чи не більше? Чи не вигодніше б було там у вас розміняти на руські рублі гульдени і вже вислати в Київ рублями?



84. До Івана Пулюя

23 червня 1901 р. 1901 року 10 іюня.

Високоповажний добродію Іване Павловичу!

Добродійка Кулішева прислала мені оце напередодні послані Вами до неї “уповносиління” на ваше ймення для пос'гановління контракту з “Британським і заграничним біблійним товариством в Лондоні” за продаж йому перекладу “Біблії” на українську мову. В Борзні в нотаріальній конторі їй сказали, що в Росії нотаріуси не засвідчу-

378

ють на документах, писаних чужоземською мовою. Але їй пощастило через Ваш переклад німецького “Vollmacht” на українську мову. їй звеліли переписати український лист уповносиління, бо на Вашому листі не було чистого місця для засвідчення нотаріального. Вона перебілувала документ, і помічник нотаріуса засвідчив її особість.



Діставши од неї обидва документи, я одніс їх в одну з київських нотаріальних контор і... наткнувся на несподівану притичину. В конторі нотаріус мені сказав, що він не може засвідчувати жадних документів, писаних на чужоземських мовах, окрім тільки, само по собі, писаних російською мовою, і не згодивсь засвідчити мою особість на українському перекладі “Vollmacht-a” рядочком з засвідченням особості д. Кулішевої. Як бачите, добродію, в нас залічили українську мову Вашого “уповносиління” за чужоземську (иностранную). Щоб вивести мене з такого скруту, нотаріус дав мені раду написати на Ваше ймення “Доверенность” російською мовою в формі приватного листа до Вас, яка форма в нас звичайно вживається як офіціальна. Я пішов ще до другого нотаріуса, і там мені заспівали такої ж... і я написав “Доверенность” на Ваше ймення російською мовою; тоді мені засвідчили на документі мою особість і правну правоздатність моєї особості, але не при свідках. В нас засвідчують особість, чи самоособість, як вони пишуть, і правоздатність по пашпортах та білетах. Це уповносиління я й посилаю Вам, добродію, вкупі з присланими Вами до мене й до добродійки] Кулішевої. Здається, воно повинно мати правну силу й значіння, тільки Вам доведеться переложити його на німецьку або на англійську мову.

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка