Наукова думка



Сторінка31/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   48

Ви, добродію, даєте добру пораду, щоб гроші за переклад “Біблії” вислати не в хутір д. Кулішевої, а в київський банк. Вкупі й заразом з її грішми, будьте ласкаві, переведіть і мою частку в “Общество взаимного кредита” (Крещатик, № 198). Я вже переговорив за цю справу з управляющим банку, а д. Кулішевій так само писатиму, в одповідь на її лист, про цю справу. Бабуся, дорога для нас, матиме на рік сливе 200 карбованців проценту, що буде чималою запомогою, коли її матеріальні засоби скрутні.

Щиро дякую Вам, добродію, за всі труда й клопіт в ведінні цієї біблійної справи і, як вдячний Вам дуже, прошу взяти 1 примірник надрукованої “Біблії” з числа 10 ир., котрі Ви вимовили задля мене й д. Кулішевої. Я

379


певний, що тих примірників не пустять в Росію перекладникові. А, може, коли й пропустять, то тільки один примірник – через руки “Киевского отдельного цензора”.

Завтра напишу в Чернігів, щоб висилали таки зараз рукописи “Біблії”. 4

З щирим поважанням зістаюсь вдячний Вам

Іван Нечуй-Левицький.

Київ.

Новоелис[аветинская], № 19-й.



P. S. Оце зараз пишу в Чернігів, щоб висилали рукописи “Біблії”.

85. До Бориса Грінченка 24 червня 1901 р. 1901 року 11 червця.

Високоповажний Борисе Димитрійовичу!

Наша справа за продаж українського перекладу біблії “Британському й заграничному Біблійному товариству в Лондоні” вже оце скінчилась. Продав переклад біблії професор Іван Пулюй в Празі, зробивши запродажний контракт з Міллярдом, заступником Британського біблійного товариства в Відні на продажну ціну – 5000 австрійських] гульденів, або 10 000 крон. По підписаній Александрою Михайлівною] Кулішевою і мною умові, добр. Кулішевій

і мені будуть видані гроші тільки тоді, як проф. Пулюй дістане з Чернігова рукописи перекладу усієї біблії і передасть їх добр. Штальшмідові, заступникові Британського] біблійного товариства в Празі, котрий має уповносиління од Міллярда видати нам через пр. Пулюя постановлену плату. З цієї причини, будьте ласкаві, висилайте таки зараз, не гаючи часу, усі рукописи перекладу в Прагу на ймення проф. Івана Пулюя по такому адресі: Австрія, г. Прага. Osterreich Prag.

Господину профессору Немецкого политехнического института Ивану Павловичу Пулюю.

Посылка на 200 р. с. от Бор[иса] Дим[итриевича] Гринченка.

Herrn D. Iohann Puluj, Professor an der deutschen technische Hochschule.

Praq. Kleinseitner Quai. № 1-й К

1 Панові д. Іванові Пулюю, професорові Німецької технічної вищої школи, Прага, Малосторонеька набережна, № .1 (чім.).

380


Посилайте так, як я звичайно посилаю в Австрію свої здорові рукописи: зашийте й запакуйте в полотно, і вони підуть поштою, як купецький крам, з двома накладними, котрі Ви понадписуєте на поштових бланках німецькою й французькою мовою, вважаючи на заголовки. Під рубрикою “Sache” напишіть просто “Handschriften” (рукописи).

Коли ще не передивились усіх рукописів, то це не біда. Висилайте й непередивлені, бо таки трапляються часом подекуди тільки пропусти букв, а ці незначні помилки може виправити кожний коректор з доброю тямою в голові.

Будьте ласкаві, не гайтесь, бо добр. Кулішева оце напередодні писала до мене, що проф. Пулюй має виїздити “в Альпи”,– певно в Швейцарію. Через те й я оце сьогодні хапком висилаю усякі підписані “Vollmacht”^ та уповносиління з засвідченням в нотаріуса своєї особості, та самоособості, та правної правоздатності, і усякого нотаріального чортовиння з бутвинням, котре, одначе, з офіціального погляду та ще й грошевого – неминуче потрібне було. В наших нотаріальних конторах не згодились засвідчити ні уповносиління німецького, ні його українського перекладу, присланого од Пулюя з тієї причини, що ті уповносиління писані на заграй ичних мовах, а не на російській мові. По закону нотаріуси мають право засвідчувати в конторах тільки документи, писані російською мовою. Я мусив подати д. Пулюєві засвідчену “Доверенность” од себе на російській мові.

Бувайте здорові!

З щирим поважанням зістаюсь

Іван Нечуй-Аевиуький.

Київ,

Новоєлис[аветинська] (Пушкинск[ая]), № 19.



P. S. На посилці зверху повинно бути написано усе на двох мовах, бо чиновники на пошті інакше не згоджуються приймати (окрім адреси).

331


86. До Івана Пулюя

2 липня 1901 р. 1901 року, 19 червця.

Високоповажний добродію Іване Павловичу!

Ваш останній лист за причіпку Міллярдового уповносиленого до добіродійки] Кулішевої, чи їй належиться право власності на видання “Біблії” в перекладі, чи, може, й комусь іншому – я оце напередодні одіслав добродійці Кулішевій. Я приписав од себе таку пораду, нехай вона подасть “Прошение” в Черніговську губернську земську управу і просе, щоб їй управа видала “Удостоверение” в тому, що вона (земська управа) прийняла од небіжчика Вас[иля] Тарновського, вкупі з музеєм, первописи українського] Кулішевого перекладу “Біблії” тільки до схованки і не дістала жодного права власності на видання “Біблії” і користування заробітком од усяких виданнів будлі-де, чи в Росії, чи в Галичині, чи в Америці, чи будлі-де інде за границею. Само по собі, з цього вже виходе умовивід, що й Тарновський не дістав од небіжчика Куліша права на видання “Біблії”, і, як мені здається, Міллярдів агент мусе цим документом вдоволитись по самісіньку шию. Листа од Куліша до Тарновського й не було і не могло бути при передаванні рукописів, бо д о б[р одійка] Кулішева сама привезла рукописи Тарновському після смерті Куліша. А що Тарновський не мав переданого од Куліша права на видання перекладу “Біблії”, за це можу стати свідком я, бо я вкупі з Тарновським перебирав Кулішеві первописи “Біблії”, списував їх спис, доглядав за переписчиками, мав часто розмову з ним про цю справу, про видання “Біблії” чи в Росії, чи в Галичині. В останній рік свого живоття, вже незадовго до смерті, Тарновський казав мені як людині дуже близькій, що якби оце в Росії дозволили надрукувати “Біблію”, то він зараз ладен пожертвувати 3000 карбованців на видання... (пожертвувати, а не видавати для заробітку, бо небіжчик був вельми грошовитий чоловік). Чи є які Кулішеві листи до Тарновського про цю справу, трудно довідатись, бо призначена Тарновським попечителькою музею його дочка Софія Василівна вийшла заміж за Глінку, зараз почала слабувати, і її вислали докторі до Ніцци, де вона завжди пробувае. А де його син – я про це не відаю, та й пев-

382

ний в тім, що не в сина в руках усякі листа, які позоставались після батька, а, мабуть” в дочки. Доб[родійка] Кулішева змогла б ще захиститись од причіпки “духовницею” небіжчика Куліша, якби ж то пак вона була... А може бути, що він і не писав духовниці, бо в його не зісталось нащадків на спадок нікого, окрім Олександри Михайлівни, його дружини.



Про кожний випадок не забудьте обов’язати “Британське біблійне товариство” друкувати “Біблію” фонетикоюкулішівкою, бо в нас в Росії етимологічна правопись старої галицької партії з буквами Ь, о і т. д. (окрім ъ) заборонена, а дозволена фонетика, тільки трохи інша од кулішівки.

З щирим поважанням зістаюсь прихильний до Вас

Іван Нечуй-Левицький.

Киї


87. До Бориса Грінченка

11 липня 1901 р. 1901 року 28 червця. Київ.

Високоповажний Борисе Димитрійовичу!

Оце вчора дістав я лист од проф. Пулюя, в котрому він дуже нарікає, чому чернігівці не згоджуються вислати йому в Прагу і копії перекладу, біблії, і самі первописи Кулішеві й мої. Про це йому писала д. Кулішева, дуже цим роздратована, так роздратована, що (як цитує д. Пулюй з її листа) вона пише: “Лучче б мені було не возитись з рукописами до Києва, а вложити їх в торбу і опати на ній; згоріла б я, згоріли б і рукописи”. Цебто через те, що не можна забрати з музею первописів і надіслати Британському бібл[ійному] товариству.

Д. Пулюй доконче намагається, щоб первописи й копії були негайно вислані в Прагу, куди він завтра вертається з Альпів, і він зараз підпише контракт на продаж перекладу, бо справа з перевірюванням та справлянням задляється на довгий час, та ще й при таких умовинах, як справлятиме один або два справляльники. “Та ще й треба сумніватись, чи упорядкує справляльник рукописи так, як треба Біблійному товариству,– пише до мене д. Пу-

383


люй.– Британське товариство] видає св. письмо більше як на 200 мовах, і хоч воно “чужомовне”, то знайде воно собі в Галичині за моєю порадою такого чоловіка, котрий добре знає нашу мову і виправить копію після оригіналу. За сю працю заплатить само товариство, і не матимуть клопоту ні д. Грінченко й Шраг, ні Ви (цебто я) вкупі з Кулішевою... Доб. Кулішева оддала рукописи, певно, не на те, щоб вони трупішили в Чернігові... Так само, певна річ, що й покійний друг мій не на те працював, щоб його рукописи забороняли власній дружині, коли вона хоче друкувати їх. Ховати рукописи в музеї тільки для того, щоб вони там були або задля почерку руки Куліша, се річ пуста, хоч і простительна для його ідеальної жінки, котра зберігає, як святощі, кожний клаптик паперу, писаний рукою його... А коли св. письмо буде надруковано, то не знищить його ні вогонь, ні вода, ні жадна ворожа сила...”

Виписавши ці місця з Пулюєвого листа, можу додати од себе, що коли саме Британське бібл[ійне] товариство береться перевіряти переписи з первописами і посаде людину в Галичині до цього діла, знаючу добре українську мову, та ще за Пулюєвою порадою, то нема чого вагатись і гаятись. Висилайте переписку й первописи, не гаючи часу, в Прагу по адресу: Osterreich. Praq. Kleinseitner Quai, N l“#Herrn D. Johann Puluj, Professor an der deutschen technische Hochschule.

Попросіть Губіернську] зем[ську] управу, щоб видала первописи, і висилайте не заразом, а одним пакунком – первописи, а другим нарізно – копії, щоб було безпечніше, що як запропаститься одно, то зістанеться друге – чого, само по собі, не трапиться. Але, як кажуть, “береженого й бог береже”. Д. Пулюй обіцяє вернути первописи в музей, бо, як він пише, “білові підуть в типографію, а чорняки зістануться в руках редактора, коректора й справляльника та перевірщика. В важних питаннях я рішатиму, порозумівшись з Вами і з панею Кулішевою”,– пише д. Пулюй.

“Це коротша дорога,– пише до мене д. Пулюй,– а довша ось яка: нехай пришлють Вам оригінал і копію до Ккєва, а Ви, поправляючи копію, посилатимете частками Біб[лійному] тоз[ариству] до Відня”... (Само по собі, щоб я напитав собі ще другу людину, котра б читала мені первописи).

384

Додам од себе, що я б волив йти простішою дорогою – першою, а другою – довшою вже я не потраплю, та не так я, як мої очі не потраплять, бо вже слабшають та слабшають... потроху. Про це все просе мене д. Пулюй якомога швидше дати йому одповідь.



Неканонічних книг не посилайте: ось вони: 2 Ездри, Юдіф, Товіта, Ісуса Сірашенка, Останній псалом, послання Єремії, Молитва Мана с і ї, пророка Варуха, Книга Премудрості Соломона, усі три книги Маккавеїв і з Ездри. (Це канон книг протестантський) (ще й історію про Сусанну та Змія в книзі пріорока] Даниїла та указ Артаксеркса в “Есфірі”, але цього не зачіпайте і ці книги цілком посилайте. Зробе вийняток з їх д. Пулюй). Послав би я до Вас Пулюїв лист до мене, але він просе одіслати його до д. Кулішевої.

З щирим поважанням зістаюсь

Іван Левицький.

P. S. 9-го іюля виїжджаю в Білу Церкву і буду там до 15 августа.

Адрес: м. Біла Церква – Киевской] губ[ернии], Северная гостиница.

88. До Бориса Грінченка

75 липня 1901 р. 1901 року 2 липця.

Високоповажний Борисе Димитрійовичу!

Спасибі Вам за звістку, що небіжчик Тарновський поставив умову нікому нікуди нічого не видавати з свого музею. Ні я про це не знав, ні, само по собі, д. Пулюй, і, певно, про це не знала й д. Кулішева. Небіжчик Тарновський зробив помилку, що стосується до рукописів, ще не надрукованих, бо якби Британське біб[лійне] товариство поставило ультиматум – умову друкувати біблію по первописах, то біблія не пішла б в світ до віку – до суду. Само по собі, що й душеприкажчик Тарновського не згодиться видати первописи з музею. Тепер справа стоїть так, що треба напитувати людей і приставляти їх до роботи, хоч би довелось ставити й 80 толковників, яких приставив в Александр” Птолемей до перекладу біб-

25–ІНечуй-Левицький, Т, 10f

385

дії. Та тільки де їх теперечки напитати, коли тепер саме вакації? Коли знайдете в Чернігові хоч би й 80 толковників, то, будьте ласкаві, приставляйте їх до роботи на мій і д. Кулішевої кошт, хоч би довелось оддати й половину плати од Британського] товариства. Ще хвалить бога, що є з чого платити. Записуйте й свої трати. Про цю всю справу, як вона тепер стоїть, я зараз напишу д. Пулюєві. За роздратований тон листів та нарікання на киян і чернігівців д. Кулішисі Ви вибачте. Людина сидить в хуторі і нічого не знає. Я вже писав до неї, що кияни за півтора року не справили переписок біблії не тим, що не дбали про це діло, а тим, що вони закидані своєю роботою службовою так, що їм ніколи і вгору глянуть. Те ж саме треба сказати і про чернігівців. Писала вона мені про те, буцімто хотять справляти працю небіжчика Куліша, робити якісь зміни в перекладі. Я одписав їй, що ніхто й думки не має справляти переклади, що стосується до змісту, а тільки що тичеться до форми (в пророка Ісаії). Само по собі, що в неї все це прибільшено, бо вона гаразд не знає цієї усієї справи і пише мені, що для неї небіжчик святий-святий, і все, що він зробив,– святе. Тон її листів звичайно – удівницький, жалібний, як воно на світі буває в кожної удови. Оце вже в останньому листі писала до мене, що вже заспокоїлась, пересвідчившись, що ніхто й думки не має доторкуватись до самого змісту перекладів небіжчика. А біблія – це ж немала річ; це ціла література. Здаватись на дармову працю приватних людей в цій справі не можна, бо це праця затяжна, велика. Треба доконче приставляти опрічних Людей в цій справі ,з платою, коли вже нас з Кулішевою жде перспектива платні. Ще б треба сказати і Вам, і д. Шрагові, а найбільше д. Пулюєві великий спасибі, що берете спіл в цьому немалому клопоті. Хто сипле громи, той, певно, не знає гаразд людського життя з його щоденними турботами та службовими обов'язками. Нехай д. Матушевський зістається коло праці, коли йому можна, і ще напитує здатних до цієї справи людей, щоб діло не затяглось, бо Британське] товариство виплате д. Пулюєві гроші тільки тоді, як дістане усі * книги біблії в рукописах. Отих приміток до кожної книги, що наставив Куліш, певно, біб[лійне] Британське товариство не друкуватиме, і д. Кулішевій ліпше буде згодитись повикидати їх, ніж заборонити продаж біб-



386

лії, бо до святого письма воно не стосується. Кулішеві неологізми, само по собі, не є притичина, бо в кого ж їх тепер нема, хоч вони повинні бути, бо це закон розвитку кожної книжної мови, коли вона поступає вперед. Бувайте здоровії З щирим поважанням до Вас зістаюсь

Іван Левииький.

Київ.


P. S. Од 8 іюля до першої пречистої – 15 ав[густа] мій адрес: м. Белая Церковь, Северная гостиница.

89. До Івана Пулюя

18 липня 1901 p. 1901 року 5 липця.

Високоповажний добродію Іване Павловичу!

На мій лист в Чернігів, щоб вислали в Прагу і первописи, і копії перекладу “Біблії”, бо Британське убіблійне товариство бере на свій кошт виправляння й перевірювання рукописів в Галичині, д. Грінченко одповів мені ось що: “Тарновський оддав Чернігівському земству свій музей з такою умовою, щоб нічого з його ніколи не було видавано й вивожено з Чернігова. Це було надруковано в земських виданнях кілька разів... Земство постановило нікому нічого не висилати з музею, не хоче видавати й сих рукописів не те що за кордон, а навіть і до Києва. Через те я вислати первописів нікуди не можу. Просіть, коли хочете, про се душеприкажчика Тарновського, предсідателя Чернігівської губернської земської управи Ф. М. Уманця”.

Первописи “Біблії” видають д. Грінченкові на квартиру для виправок, і то через те, що будування для музею недобудоване ще зовсім. Очевидячки, коли така була воля небіжчика Тарновського і потім ще й вийшла постанова земських зборів, то це певна річ, що первописів “Біблії” не видадуть. Шкода й заходу! Довелося б обертатись з проханням до земських зборів, а коли будуть ті збори? Доведеться ждати хоч “до святого голубчика”, як кажуть на селах. З Києва вже давненько

25* 387

послано одного справляльника; 1-ша книжка Мойсеева вже вислана на Ваше ймення. Але один або два справляльники нічого не вдіють. Я просив д. Грінченка напитати в Чернігові і посадити до роботи хоч би й 70 Птолемеєвих толковників та до їх додати ще з п ять або й десять, щоб справа не задлялась на довгий час, а вже кошти будемо оплачувати я й д. Кулішева, бо в нас буде з чого платити. Найгрубіші помилки в переписчиків трапляються в екзегетичних додатках до декотрих книг. Але мені здається, що Британське біблійне товариство навряд чи згодиться їх друкувати, хіба внизу десь, як виноски або примітки, як-от надруковані такі примітки в російському виданні до неканонічних книг. Теперечки одне тільки було б добре, якби Британське товариство не ждало кінця виправлювання книг і приступило таки зараз до друкування 1-ої книги Мойсеевої, посланої на Ваше ймення. Але... треба вволяти його волю, а не свою. А що рукописи дуже довго валялись і в Києві, і в Чернігові, то на це не можна нарікати, бо люде, ради служби й зайнятків усяких, дуже закидані роботою, так що й вільного часу їм трудно знайти. Про цю справу я вже писав до д. Кулішевої, щоб не нарікала й не турбувалась дурнісінько. Щоб справу довести до кінця, доведеться приставляти до роботи опрічних трудовників, то ці допровадять справу до кінця. Можна ще так зробити, як я робив з своїми рукописами: половину сливе своїх утворів колись я посилав в Галичину в чорняках, а галичани, не дочитавшись подекуди кількох слів, писали до мене в листі, що в такій-то главі, в такій фразі є отакі слова, котрих не можна гаразд розібрати. І я виправляв і надписував ті слова. Але знов це морочливе діло і для редакторів, і для тих, котрим доведеться вишукувати глави й стихи і одписуватись. Надалі – од 9 липця – до першої пречистої – 15 серпня старого стилю мій адрес: Местечко Белая Церковь Киевской губернии, Северная гостиница.



З щирим поважанням до Вас зістаюсь

/в. Левицький.

Киї

388


90. До Ганни Барвінок

19 липня 1901 р.

Посилаю Вам, високоповажна Ал[ександро] Михайлівно, цей лист, як того бажає д. Пулюй. Я вже написав в Чернігів, щоб висилали в Прагу і первописи, і копії. Мені одписав д. Грінченко, що не він не пускає рукописів, бо музей до його не належиться. Тарновський, передаючи музей Чернігівському] земству, написав умову, щоб з музею жодна річ не була видавана і вивожена з Чернігова, а земство ствердило пункт умови, і воно не видасть оригіналів. Пише, щоб ми просили душеприкажчика Фед[ора] Михайловича] Уманця... але це не поможе. Хіба напишіть Ви до його лист, щоб випробувати грунт... Я просив д. Грінченка найняти чимало справляльників на наш кошт, щоб приспішити справу, хоч би довелось ставити й 70 толковників або й більше. Треба справу доводити до кінця: заварив кашу – не жалуй масла, бо... ще й каша вилізе з горщика. Виправлену “Книгу бытия” вже одіслали в Прагу. Нарікання д. Пулюя на Чернігів – надаремні, бо він не знає про музей, як не знали й ми.

Бувайте здорові!

Поспішайте з “удостоверением”. Поваж[аючий] Вас

Ів. Аев[ии,ъкий].

P. S. Це випало так, що ми самі себе оддали в полон, і довелось самим викупувати себе з полону. Мій адрес надалі – од 9 іюля до 15 августа: Местечко Белая Церковь. (Киев[ской] губ[ернии]). Северная гостиница.

З поважанням зістаюсь І в. Лев[ицький].

1901 р. 6 іюля. Київ.

91. До Степана Мишковського 5 грудня 1901 р.

Високоповажний добродію!

Позаторік подзваз я “>£^ри” в цензуру, і їх цтзура не пустила 2-м виданням, може через три нові главі, до-

339

писані на кінці, а може й не через це. Оце маю на думці послати в цензуру знов, бо мені вже дозволили друкувати ІІІ-Й том (“Причепа” (Нахаба) і “Навіжена”). В Львові “Хмари” видані як додаток до газети “Діло”, але без трьох останніх нових глав, бо в той час ці нові три главі ще не були написані.



З щирим пошануванням зістаюсь

Іван Левицъкий.

1901 року, 22 листопада, Київ.

1902 р.


92. До Іоїля Руденка

23 січня 1902 р. 1902 року 10 січня.

Високоповажний Іоїлю МефодійовичуІ

Оце недавнечко писала до мене пані Кулішева і передає мені звістку, що дістала лист од проф. Пулюя про справу українського перекладу біблії.

Між іншим д. Пулюй пише до неї, що Міллярд намагається, щоб швидше дістати од Пулюя переписи біблії, а д. Пулюй “заявив секретареві Міллярда (сам Міллярд слабує), що як до 15 січня не буде передана йому копія св. письма, то він вважатиме контракт за неважний. На се дістав відповідь від секретаря, щоб прислав копію до Відня”.

Напишіть мені, коли Ваша ласка, чи багато книг біблії вже виправлено і одіслано до д. Пулюя? бо я за це нічого не знаю і за цю справу через те не можу нічого написати д. Пулюєві. Усі кошти за переклад і справку і за висилку до Праги, будьте ласкаві, записуйте до шага, бо платити кошти, хвалить бога, буде з чого. З моїх перекладів біблії книги “Есфірь” та “Пророка Даниїла” були вже переписувані в Києві по смерті Вас[иля] Васильовича] Тарновсько[го]; вони вже перечитані й виправлені мною, то й нема навіщо їх переглядати.

Д. Пулюй пише до д. Кулішевої, що цими днями їде з депутацією до Відня, щоб передати міністрові меморіал в справі заснування українського університету уві Львові

390


і при цій нагоді завезе рукописи і перебалакає з секретарем Міллярда. Будьте ласкаві! напишіть мені дві слові, чи багато ще не дослано книг д. Пулюєві.

З новим роком, з новим щастям!

Бувайте здорові!

З щирим поважанням зістаюсь Ваш поклонник

Іван Левицький.

Київ.


Новоєлисав[етинська] (Пушкинская),

№ 19.


93. До Івана Белея

28 січня 1902 р. 1902 року 15 січня.

Високоповажний добродію!

Оце я знов обертаюсь з проханням! Редакція “Киевской старины”, переглядівши мого “Князя Єремію Вишневецького” та давши історикам виправити деякі анахронізми й історичні недогляди, щоб не причепився часом знов краківський К о р з о н, одповіла мені, що не захочується друкувати в своєму журналі моє[ї] повісті. Чи не змогли б Ви, шановний добродію, примостити цю мою повість або при своїй редакції, або будлі-де при якомусь товаристві. Повість ця трохи більша за “Гетьмана Івана Виговського”, котрого я вже дістав і за видання котрого зістаюсь дуже вдячний Вам. Видання чистеньке, гарненьке ще й фонетичною правописсю. Одпишіть, коли Ваша ласка, кілька слів по давньому адресові: Ново-Єлисаветинська, дом Сегета, № 19. Ів[ану] Семеновичу Левиц[ькому].

З щирим поважанням зістаюсь Іван Левицький.

Киї


391

94. До Івана Пулюя

8 лютого 1902 р. 1902 року 25 січня.

Високоповажний добродію!

Оце якось на днях був в мене один з справляльників, що в Чернігові працювали коло справляння рукописів українського перекладу “Біблії”. Він повиписував з перекладу багато біблійних йменнів, котрі в д. Куліша пишуться неоднаково: так, приміром, в одному місці Куліш ставе Абрагам, а в другому – Абрайам; раз пише Якоб, а другий раз – Яков, Познаходив він такі неоднаковості в йменнях та назвищах народів і в моєму перекладі, як-от: филистимляни, амореяни і филистимці, аморейці, ідумейjці. Річ вибачлива й звичайна, коли праця тягнеться не місяці, а роки, та ще і в справі зусім новій в нашому письменстві. Хоч-не-хоч, а вислизне з голови через рік, через два те, що писалось і утворялось передніше, під впливом несподіваної творчості мови в голові. Будьте ласкаві, добродію, візьміть вже на себе цю працю коло редакції “Біблії” і виправте ймення, підвівши їх під одну будлі-яку форму, котру Ви вважаєте за найліпшу. Як на мою думку, то було б добре ставити в перекладі “Біблії” ймення в тих формах, в яких вони вже поставлені д. Кулішем і Вами в перекладі “Нового завіту”, де Ви, сукупно з Кулішем, брали спіл. Що стосується до назвища біблійних народців, то я б держався більше народної форми мови, бо в нас на Україні найбільше такі форми вживаються, як-от приміром: богуславці, корсунці, стеблївці, дацьківці, семигорці, цебто жильці сіл та містечок. Одно назвище в Куліша не припало мені до вподоби; це слово єгипці; краще було б сказати єгиптяни, як-от кажуть: кияни, а не киянці.

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка