Наукова думка



Сторінка34/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   48

Потім на ст. 7 викинути – “Часом вони любили не розбірати своєї й чужої одежі” – кінчаючи словами – “тютюн і одежу”. На 8 ст. викинути – “Лапландець виліз... і роззявив рота”.

Окрім того позмінюйте оці слова: На стор. 8 – якого

416


Стеблів. Народний літературно-меморіальний будинок-музей І. С. Нечуя-Левицького в день відзначення 50-річчя від дня смерті письменника (14 квітня 1968 p.).

чорта ти... чом ти. На 10... був неповороткий... був неловертайло.

На 13 стр. викинути од слів: “Він звав Воздвиженського ввічі подляком-туляком” до “од Афін”.

На 27 стр.: “що вони іменно застрягли в тім притворі” – “що вони доконешно...”

На стр. ЗО внизу: ...і гаркнув... гуркнув.

На 40 ст. перед словами “...Тим часом ректор” вставити “Мит ропо літ анський екзамен”.

На 43. Шептала Воздвиженському думка – шепотіла.

На 45.. подляк-туляк – замініть на капосний 1

На 48. митрополічих півчих – митрополітанську півчу.

На 59. одступити назад – оступитись назад, внизу: постерегти женський – жіноцький.

На 61. кухаркою – куховаркою... книжки поодкривані – розгорнуті.

На 64 стр. рожовими букетами – рожевими.

На 70. Енергія блиснула бляском – завзяття блиснуло блиском.

На 71. Марта об всім догад.– Марта за все догадал.

72. упарта – уперта. Одступлюсь – оступлюсь.

73. обо всему питати... про все питати... глузує над ним... глузує з його.

78. Курині лапи... курині й собачі – курячі...

80. ...він готовився... готувавсь... милостиню... ну.

89. ...його за профана, але такі... за легкодума, але на такі слова вважав, як на жарти.

101. ...кипіла жизнь... робоча жизнь села в гарячу літню пору... кипіло життя не глибоке й не широке, але живе, живе життя села в робочий гарячий літній час...

102. пісчане дно... піскувате дно.

108. Його очарувала сільська жизнь... його чарувало сільське життя.

111. Такі... окровавляні... такі локрівавляні.

112. Молитвеників... молитовників.

115. ...обвівала свіжина степів... свіжість та вохкісТь степів та лісів...

117. ...Тревоги жизні... життя... мав приступ до двору... був вхожий до двору.

120. внизу: за підбородок... за підборіддя.

121. ...велику красавицю... красуню.

122. внизу: дівиця сорок літ... дівиця сорока п'яти літ... дівуля сорока літ, дівуля.

27–Нечуй-Левицький, Т. 10. 417

124. ...звали її красавицею... її красунею.

127. ...до дому... до дому з рана... додому, додому зрана.

128. ...внизу... почала скучати, нудитись.

129. ...не обожала їх... не оббожувала їх.

131. ...як ростоплене залізо... золото.

134. ...на нижчій губі... по середині. На спідній губі... посе[редині].

138. ...найдорои^ш ложі... найдорожчі. Красавець. Красунь.

156. ...на довгі ниві жизні... живоття.

158. ...вишита сорочка... ніжною... вишивана, делікатною.

159. ...навчиш усьому ...навчиш сина усьому.

159. Чистіш український язиком... Чистою українською мовою... та енергія... те завзяття й наважливість.

161. жидова й ляхва... євреї... проти волі почув... почутив... всю массу гарячого чуття... усю силу гарячого почування... язик... мова.

165. ...свіжина... свіжість і вохкість.

166. ...попілом пожарів... пожежі.

174. ...нову жизнь... нове живоття... язиком, мовою.

175. ...Радюк почув душею... почував душею.

176. були готові залічити... були ладні загоїти.

179. викинути од слова На короткому лиці–до–Чорні.

182. Бубчиного заводу... Бубчиного заводу й хову.

183. На сухому підбородкові... підборідді... щонебудь... будлі-що.

186. перший багач... багатир.

194. ножницями, ножицями.

197. ...пироги... впеклись... пироги випеклись.

Під спідку... під спідушку.

204. панянок скушаете... спокушаєте.

208. появились пироги... з'явились.

211. хлопнула чарку... вихилила чарку.

217. легенько здихала... зітхала, рожевим. Чорноброві.

224. на пам'ять тих чудових слів... на пам'ятку про ті чудові слова.

225 ст. здихав, зітхав.

228. ...– Не сердіться, дідуі – Не сердьтесь, діду!

230. Єго ніжні руки... його делікатні руки.

237. Викинуть од слів – там він дражнився з Лекерею Петровною до кінця... з гарними голосами. Широка жизнь... На тій ширині. Широке життя... На ті широчіні людського життя.

418


240. Мущини... запросто... наготовивши... яснорожевим колорітом... Паничі... по-простяцькому звичаю... наготували... яснорожевим сутінком.

241. Довгі нижні й верхні вії... спідні... вії.

243. ...прибувший болгар... болгарин.

245. ...якої-небудь пісні... будлі-якої пісні.

246. ...тихо шепотав Радюкові... шепотів.

249. ...в йому на всю жизнь... на все живоття.

250. ...їх голоса були такі. В їх голоси.

251. (внизу) ...на лице рум'янець стида... сорому.

254. і..в соціяльній жизні... в соціяльному житті.

260. ...Ольга розкрила рояль... одчинила рояль.

264. ...ніжність чуття женського... делікатність почування жіночого.

266. ...що любов... не животна... не звіряча... вищим от животного елемента, повинна облагороднитись, од звірючого елемента... ^шляхетніти. почав жити минувшою жизню... минувшим життям. ...науки й розвиття... науки й розвитку.

271. ...як спіла диня... неначе стигла диня.

273. ...роса покрила їх огонь... роса прикрила...

274. ...жити щасливою жизню... щасливим життям.

275. ...надіявсь зовсім на її згоду... сподівавсь од неї згоди. Він почув, що його ноги... Він почутив, що в його руки.

276. ...думці – заміжню жизнь... заміжнє життя.

277. ...в громадській жизні, в громадянському житті. На згірьі були приготовлені. На згір'ї були наготовлені фейерверки.

279. ...его жалуванням... його засобом.

280. Її рот... роскрився... розстулився.

...Жіізнь тихої горлички... життя. Така жизнь... таке життя.– Його стан серед громади показалась її. Его становище в суспільстві здалось для неї.

281. ...серед звичайної жизні... в звичайному житті. І в інституті, і в жизні... в житті.

282. Воно (серце) билось, трохи з грудей... кидалось.

283. Свіжина неба... свіжість неба.

– Ідеал, і свою будущу жизнь... Своє наступаюче життя.

284. Сегединці не являлись... з'являлись... де вже являлись гості... де з'являлись... опасував – боявся... він був готовий оддати свою жизнь... був ладен віддати своє живоття.

27* 419

285. ...вона терпіла... вона мучилась і страдала. ...слідила за кожним... слідкувала за.



287. ...тільки що одступив... оступивсь.

288. ...в полутіні кімнати... в сутінку кім[нати].

290. ...на лобі... на чолі... Як доспіле яблуко... стигле,

291. ...на синову чорноволосу – на синову черноволосу голову... й легче... й легше.

293. ...доля наша женська... жіноча...

296. ...свою будущу жизнь... своє прийдешнє життя. ...за вас споминали... згадували... встрітить – стріце.

297. ...мусів опертись... обпертись. Він глянув... Радюк гл[янув].

298. ...перевагу в Ольги... для Ольги.

299. Ви були б красою... були б окрасою.

300. ...Катерині неначе. Для Катерини... любимий – любий.

301. ...щастя жизні, для котро... живоття, для котрого.

304. Оркестр замовк разом... одразу. Ольга одмачила, взяла Радюка... кивнула на Радюка.

305. Жизнь сама по собі, тим що вона жизнь.– Життя само по собі, тим що воно живоття.

– Вона зрозуміла, що жизнь сама по собі, тим що вона жизнь. Воїна втямила, що життя само по собі, тим що воно живоття.

...струну національності... струну поезії в національності й народності.

306. Его любимі ідеї. Любі ідеї... на таку високість... на таку височінь. Він чув... він почував... може помістити... змістити... жизні поетичної і пахучої... життя поетичного, ніби пахучого... надихання в поезії–натхніння... оте имья– ймення.

307. Навить наглий – налазливий... він за руку – він за її руку... ні на чім не постановили і не скінчили щодо сватання – ні на чому не спинились і не постановили, що стосується до шлюбу... як вертілась – як усе вертілось.

308. Він почав опасуватись – вагатись і боятись... за їі легкий характер, легковажну вдачу.

309. готов був оддати свою жизнь – ладен був оддати сво,є живоття... як екваторіальний жар, неначе тропічна жара... всю українську національні/ жизнь, все укр-е нац-е життя... людиною без національності – людиною без національності і безпринципною взагалі... під її смак – під її вподобу... та женська цікавість – та жіноцька цікавість.

420


310. серьезна – поважна, кухарка – куховарка, приневолить, присилувати. Тилі самим язиком – Тією самою мовою.

311. боялись книжок – боялись наукових книжок. ...що пам'ятаєте об мині – ...за мене... безсмертна поезія – невмируща поезія. Тут вся жизнь нашої – усе життя. Радюк читав... з великим чуттям... повні глибокого чуття – почуванням, повні глибокого почування.

312. ...говорити об чім инчім – про щось інче. Книжка... закрилась – загорнулась... принизила до землі–принизила вщерть з землею... Як вона погубила на віки – як вона запагубила всю... надію... він почув, що – почував, що... вчених і писателів – ...і письменників. Не похожий на ваш – не схожий на ваш.

313. Він почув, що то велика честь – Він знав, що – пансне – пенсне... як на. марморну статую–ніби на мармурову статую.

315. ...бо привикла слухати – бо звикла...

316. ...котрою ми тільки – котру ми тільки... співати про неї стихи – складати по неї вірші.

318. ...з пустими кишенями – з порожніми... предсідатель, ввесь лисий – зовсім лисий.

319. Об чім то теревенять оті сиві – про що то...

320. ...Не од востока... а з западу, з Парижа – не од сходу сонця, а з заходу... вже не крепості – не твердині... такі почались нікчемні – настали нік[чемні]... ми ходили в церкву – ми ходили до церкви...

321. ...усяких потріб жизні – життя. За духов ною жизню нам – За духовним хлібом... бачив, яка жизнь народа – яке життя... а якесь пожоване стадо – якась пожована череда*., з писарями, вчителями й жидами – з писарями й жидами... про наші города –городи.

323. ...велике щастя в жизні – ...в житті.

324. Не згасло ще святе чуття–почування... вся жизнь з тілом і душею – вся жизність. Радюк бігом побіг – бігцем... вечір тягся по-своєму – ...своїм звичаєм... і в хатах зісталися – і в покоях... од природи не лихе серце – зроду не лихе серце.

325. На вас похожі – схожі... завтра закують в кандали – заб'ють в кайдани.

327. ...заговорили про Радюка – загомоніли за Радюка... розміщати церкву й государство – розмізчити церкву й державу, Радюк мусів покинути усе – ...Київ... і пої

421

хав до батька – до батька на село... Нові знакомі лиця... знайомі особи... Але зараз Ольга – Але раз Ольга... на гулящих дам – на гуляючих паній.



329. ...чорнява красавиця...– красуня.

330. (Радюк купив собі в Києві невеликий будинок) (Це усе викинути). (Радюка знов прийняли на службу) (Ці слова викинути). Він знов взявся за науку і почав готовитись – Він взявся за науку і почав готуватись... І дуже смутне чуття тоді кипіло – І дуже смутне почування тоді ворушилось.

331. ...з землі жизнь – ...живоття... і топила ЇЇ – і топила його.

332. ...та ні один навіть туляк – та ніякий з їх... В Кованька згорів свічний завод – В Кованька згоріла свічкарня.

333. ...і була готова повипихати їх...– і була ладна повипихати... що й жизнь їх буде така весела, як було веселе весілля.– що й життя їх буде таке веселе, яке було веселе весілля. Кованько, одначе, дістав в придане мурований на два поверхи здоровецький дім і незабаром забагатів. ...де він виріс – застлено – де він зріс – застелено.

334. ...з... священиком, котрий вже вистроів новий дом – ...поставив новий дім.– Він почув, що его серце оживає, і вся минувша жизнь на селі... жизнь в пишних Сегединцях – Він почутив, що все минувше життя на се-

/ЛІ... життя в пишних...– язик пісні був велик. солдацький і таким поламаний, так поміїианий...– Мова пісні була великор. солдацька і така покалічена, так перемішана з українською, що Дашкович...

P. S. “Бурлачку” й інше видавайте. Але “Бурлачку” треба перепечатувати не з окромного нашого видання в Росії, а з 1-го тома, виданого в Петербурзі, бо там вона виправлена.

З щирим поважанням зістаюсь

/в. Левицький.

Киї

422


110. До Бориса Грінченка

10 червня 1904 р. 28. 5. 04. Киев.

В[исоко]п[оважнгій] Борисе Димитрієвичу! Умкніть (включите) в словарь оці недавнечко записані мною народні слова: облапки, то же, что і полапки – ощупью (Чернігівська] г[убернія]). Недохватка – недобор. “Як на війні буде недохватка, то й мене візьмуть в москалі” (Луцк[ий] по[віт]). Повстянки – валенки (Остер[ський] п[овіт]). Недотепа, безтолковый человек (Васильківський] пов[іт]). Нестепний, недоумелый, неспособный скоро понять работу. “Ти до цієї роботи нестепний” (Канівський] п[овіт]). Знезнавки – по незнанию, нареч[ие]) Чернігів], Бор[зенський п[овіт]). Нетямучість – непонимание. Тямучість – смышленость (Борз[енський] п[овіт]). Оба слова употребляются часто вместе: “Жінка збавила корову знезнавки да з нетямучості*” – испортила... по незнанию да непониманию. Прибутна вода, спадна вода. “Прибутна вода сього року тільки трохи поповнила течії та плеса” (Остер[ський] п[овіт]). Вугелля–углі (Радом[иський] і Річицьк[ий] п[овіти]). Вклюнутись – завестись (о молі). “Міль вклюнулась в засіках в пашню” (Канівський] п[овіт]).

З поважанням І в. Аевицьк[ий].

111. До Михайла Грушевського

21 червня 1904 р. 1904 року 8 червця.

Дорогий Михайле Сергійовичу!

Думав Яг передати свій голос Вам, але, надісь, Вам передадуть своє право на голосування деякі добродії і без мене. А д. Гнатюк показав мені на д. Івана Кревецького.

Переклад біблії, висланий Вами і д. Гнатюком зі Львова, я дістав, за що дуже, дуже дякую Вам і д. Гнатюкові. Це “Вгіеїе” на границі розпечатали, записали, як крам, і в накладній написали: “В цензуру”. І о диво! Цензор пропустив, і мені принесли з пошти з цензорською печаттю.

Видання гарне. Але як доведеться колись видавати для України, то на такі форми, як здаєсь, знаннє й інші – в нас витріщатимуть очі, а таких слів, як “стрібуй з нами...” і “витрібовував їх”, я й сам не втямив у самого себе (кни-

423

га пр. Даниїла, гол. 1, стих 12 і 14). Там було в мене “спробуй з нами, випробовував їх”. Та вже мені д. Тимченко сказав, що чув в північній Чернігівщині: “Молоко добре, аж стребуйте молока” (покуштуйте, спробуйте, цер[ковно]слов{'янське]– потребити). І це форма стародавня, котру не втямлять в нас. Але чи так, чи інак, а видання взагалі гарне. Подякуйте од мене д. Гнатюкові за пере* слання примірника. Дописочки до “Хмар” послав недавнечко.



Щиро поважаючий Вас

Іван Аевицький.

112. До Івана Луценка

17 липня 1904 р. 1904 року 4 липця.

Високоповажний добродію!

Д. Грінченко казав мені, що цензор вже пропустив одеський збірник. Коли цьому правда, то, будьте ласкаві, скажіть д. Липі, щоб в моєму оповіданні “На гастролях в Микитянах” на самісінькому кінчику змінив вигадане прізвище того пана, що привозив з Уманщини в Київ свій хор і давав концерти – на: П. Д. Демуцький, це, бачте, я згадав за хор задля того, щоб показати, що я не вигадав своїх героїв і не вклав в їх думки та гадки таки своїх тенденцій, як то часом буває в письменників. Я бачився в Києві з Демуцьким і питав в його, чи можна згадати за його в оповіданні. Він сказав, що можна, тільки з тією умовою, щоб не писати – доктор Демуцький.

Друге моє прохання до Вас, добродію, ось яке: хтось у вас в Одесі видавав книжечки для народу. Написав би я про це до д. Комарова, та не знаю адреса М. Федоровича, тим-то обертаюсь оце до Вас. Вийшла з цензури моя “Кайдашева сім'я”, і треба б її видати для народу. Видають такі книжечки і в нас в Києві, але наші видавці розійшлись зо мною і не хотять видавати моїх, бо зовсім розсердились... Діло в тім, що в нашій живій сучасній мові сутніє по дві формі: ходить і – ходе, говорить і говоре, буває, співає – і бува, співа; на високуой могилі (чернігівська] форма), на високій могилі і правобережна форма – на ви

424


сокі могилі, предл[ожний] п[адеж]), на тім самім місці, і на тому самому місці. Наші видавці пускають усі ці двойчасті форми, окрім на високі могилі, дай її (дат[ельный] п[адеж]) і на її кожух гарний (предл[ожный] п[адеж]). Через цю останню форму вони мені одказують друкувати мої книжки, неначе затялись... Через це то я й шукаю будлі-де задля себе видавців.

Діло в тім, що в наших видавців була думка підвести під один “знаменатель” – галицькі форми, Кулішеві і сучасні: річ неможлива. А в кінці вийшло так, що вони почали заводити просто-таки старомодні провінціальні галицькі форми (насінне, почутте, мужиччєм) і т. д., забувши зовсім за живу українську мову і невважаючи на неї ані кришки. От через це вони й зачиняють ворота для живих форм живої мови і встоюють за старі форми. Це мені зовсім не до вподоби, бо народна мова поновлюється й теперечки і прогресує швидко, а наш книжний язик швидко постаріється, як-от постарілись французький], німецький], англійський язики.

Галицька народна мова і теперечки вже стара, як і північно-чернігівська та поліська. Там скрізь повно архаїзмів. Бокль казав правду, що усяка старовина та давнина зберігається найдовше в горах та в лісових місцях. Оце і язикова давнина збереглася непорушно на крайках – в Карпатах та в поліських болотах та лісах, де люде мало єднаються між собою й рідко бачаться і недалеко заходять та бувають. Кажуть, що на Кавказі що десяток сіл, то й інша мова або підмова. Нам зовсім-таки не треба вважати на ці далекі закутки, де ще животіють стародавні форми, як-от в Галичині: найславшїишш, шду, пійиіов, Шилов (не викинуто кореня і), ійди, хутчій, скорій, мерщій, пійиіов (в нас – хутчі, мерщі, далі), на далекій, їй, на ній...

На Правобережній Україні ці усі важкі тягучі форми одкинуті. За Дніпром вдержалось тільки – на високій, їй... зостаток старини. Оце перечитую переклад біблії (цензор пропустив для мене один примірник). Як в біблії часом густенько збіжаться оці форми докупи, як, прикладом: “він ійшов, по крутій горі, і хутчій пійшов на рівнину та ійшов далій...”–то це все тягнеться так важко, наче патока. Я тоді одразу втямив, навіщо то в нас народ одкинув усі ці форми. Народ просто-таки догадавсь та й поодкидав ту патоку, щоб спростити мову і дати полегкість язикові. Бо мови скрізь в Європі стають простіші, поодки-

425

дали навіть багато падежів. Зробив собі народ полегкість і в 2. л. глаголів. Ще Квітка писав по-народному: “зараз випачкаєсся... (а не випачкаєшся). Аж утомисся розказуючи...” (“Салдацький патрет”, ст. 13 і 16. Изд. Іогансона 1897 p.). І д. Мартинович записав од золотоноського кобзаря Кирила Сайка: журитм.месься, а не журитимешся, як у нас звичайно пишуть, бо ця форма легча.



Чи знайдете видавців, чи ні, напишіть, будьте ласкаві, мені адресом: М. Белая Церковь Киев[ской] г[убернии], Северная гостиница, Ив[ану] Семеновичу] Лев[ицкому], бо я через тиждень їду туди на купання і вернусь аж 15 серпня до Києва. Та вже й мої “Приятелі” розійшлись. Треба

б видавати. Ці книжечки для народу треба б видавати навперемішки: раз з правобережними формами,– другий з лівобережними. “Кайдашеву сім’ю” подавав в цензуру д. Лотоцький. Вона дозволена ще ЗО января. Це вже йде шостий місяць, доки вона дійшла до Києва. Коли б не пропустити строку.

Зістаюсь щиро поважаючий Вас

Іван Левицький.

Киев,

Пушкинск[ая], № 19.



113. До Михайла Комарова

7 листопада 1904 р, 1904 року 26 октября.

Високоповажний Михайле Федоровичу!

Моя “Кайдашева сім’я” пропущена цензурою “для народу” ще ЗО янв[аря], але й досі лежить в мене. Подавав її в цензуру д. Лотоцький і прислав в Київ. Я просив нашу “Спілку” надрукувать книжку повною фонетикою (а не полуфонетикою), так як надрукована “Бурлачка”, перший том моїх повістів в Петербурзі, “З повісток і ескізів” Кримського 1904 р. в Звенигородці, драма “Корінь” Писаренка, видана в Харкові 1904 р. Але “Спілка” не згодилась так друкувати, бо... вона наважилась видавати усе так,' як пишуть в Галичині.-Тим часом я досвідом знаю, що народ читає слова іи (йіі) ихь (йіх) по-великоруській, а слова з галицькими значками зверху знов-таки читає по-руській: сими, на по двір р* и (сими, на подвирри). Зяач-

426

ки ці нічого не говорять селянам, як і мені. Для народу не повинно бути ніяких ребусів в книжці. Усе повинно бути ясно й виразно. Але наша спілка затялась не одступатись од галицького правопису й нічого й слухати не хоче...



Діло в тому, що як д. Єфремов був в Галичині, молоді галичани просили його видавати книжки з галицькими кінчиками: оповіданнє, насінне і т. д., бо їм трудно читати наші книжки (неначе нам, бачте, легко читати ті їх старинні форми). Він дав слово галичанам видавати книжки з такими закінченнями, хоч, само по собі, не мав права давати такої обіцянки за усіх авторів (бо українські ж автори не бездушні речі, а живі люди), а мав право обіцяти тільки за себе, за свої утвори. Од того часу, само по собі, не питаючись ні в кого з авторів, спілка видала “Літературний збірник”, “Мирного” і навіть чернігівське “Дубове листя”, не спитавши в чернігівців, з галицькими кінчиками та значками. Я пишу в Чернігів до д. Коцюбинського, навіщо то в їх видають з такими кінчиками, як-от: листе, а він одписує мені, що в Чернігові й не думали так видавати, що то видали так книжку наші ж кияни... Далі вже почали видавати так і книжки для народу: “Рибалку” і ще п'ять книжечок проти усяких правил педагогії... надісь, хотіли вже систематично викишкати з книжок українські форми. Я запротестував; запротестували й інші... Але... в їх це ідея fixa. Хоч вони й обіцяли, що вже більш не псуватимуть виданнів, але ще недавнечко знов видали утвори д. Грушевського так само по-галицькій (оповіданнє і пр.), а в других книжках посправляли цей на сей тим, хто ніколи і не писав так. Як мені в “Віку” (у II томі).

І все це в спілці робиться потаєнці, хитро, крадькома, що мені дуже несимпатичне. Як видавали мої II та III томи, то давали мені другу коректуру. Я й пишу й поправляю такі слова, як от: ходе, робе, говоре (бо це, безперечно, будуща форма укрі[аїнської] мови, коли вже за моєї пам'яті дійшла до Корсуна, до Києва, а найбільше в молодих та в дітей, дійшла вже й до Полтави); поправляю на: йих, дай йіи, на мокрі землі і оддаю в типографію. Але в кінці напечатания типографський коректор якось каже мені: навіщо ви поправляєте? Вони після вас зачеркують те, що ви поправили й пишуть своє... І справді – приносять мені книжку, дивлюсь! мого нема нічого... все по-галицькій. А д. Єфремов каже мені: “Та що ж маєте говорить, коли діло вже зроблено!..”

427

Через це я не йму їм віри, та й не можна йняти. їм усі способи гарні, аби досягти свого й поставит” на своєму. Вас обійдуть хитрощами, аби вийшло По їх. Д. Кримський мусив сам видавати свою останню книжку в Звенигородці – повною фонетикою, щоб позбутись “деспотизму” спілки. Мені ще й те чудно, що в спілці все народ молодий, а деспотизм – це ж стареча признака.



От через це я обертаюсь до одесців. Мої 1-й і 11-й томи давненько розійшлись, час би знов видавати, бо люди, шукаючи та питаючи по магазинах, заходять до мене в квартиру. В вас печатались твори д. Кониського. Чи не взялися б в вас видати й мої томи І та II (само по собі, безплатно на користь вашого одеського видавничого фонду) так, як виданий І том в Петербурзі з додачею таких форм: Правобережної України й Миргородщини, як-от: “на .високі могилі, на сирі землі”. Бо в нас в мові є чимало двойчастих форм, як-от: ходить і ходе, на тому місці і на тім місці. На мокрій землі і на мокрі землі. Котрі з їх переможуть і потім запанують, трудно вгадати. Але я вже зауважив, що мова поновляється з півдня: (ходе, робе), і з заходу на Задніпров'я, на схід: в Остерському повіті отут проти Києва я записав, що вже кажуть цей, а не сей, отце. Так кажуть і в Переяславському], Золотоніському] та Миргородському; а в Прилуцькому кажуть: оцей, оця, оце. В Сорочинцях в Миргородському] п[овіті] кажуть: “на мокрі землі”. А поки що треба давати хід усім двойчастим формам. В “Трудах Чубинського в Югозап{адному] краї” не знайдете в записах нігде правобережних форм. Записували не так, як говоре там народ, а так, як писали самі записувачі. Лука Ільницький записав навіть в Великій Снітинці під Фастовом “зелене з і л л є”, де й я записував слова. Чубинський не переглядів записаних пісень – і вийшов недогляд, і нагадуючий недогляд роззяви–г е р о я “Сірої кобили”. Коли в вас згодяться видати згадані книжки, то, будьте ласкаві, напишіть мені.

1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка