Наукова думка



Сторінка38/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48

Якби не Ваше ймення стояло в книжці як видавця, я б не пустив свого такого попсованого оповідання в світ. Як колись був заарештував “Рибалку П[анаса] К[рутя]”, виданого для народу й попсованого на галицький лад “Віком”.' Просто попросив би видерти з книжки й знищить... < спалить >. Але я добре знанЬ, що це трапилось не по Вашій вині. Вам відомо, як я вже видав два томи. А це в паралелі з ними разом виходе під моїм нібито девізом зовсім щось інше. А мені петербуржці вже писали докори: “де ж ви? де ж вас шукать? де ваші погляди, коли

464


в вас в одній .книжці так, а в “Хмарах” інше, а в “Бурлачці” знов інакше?”. Але вони не знають, що “Хмари” видані в Києві тільки на мої гроші, а понатикав в їх свого правопису небіжчик Ант[епович] (желехівку: іі, її), котрий сам і словечка не написав по-українській, але теж гнув мене, бо, певно, думав, що він “Академія наук”, як думав за себе “Вік” або, мабуть, думає ,и Херсонська спілка. Але теперечки “Вік” скінчив на тому, що в “Новій громаді” і Єфремов і Грінченко покинули свою галіціоманію й пишуть вже в народних українських] формах, а не в галицьких: пишуть цей, оце, ці, чого вони були колись смертельні вороги. Я бажаю, щоб і Херсонська спілка пішла за їх слідом і покинула оте галицьке сев, отеє, віду відідчина і т. д., що розгонить нашу широку публіку.

Будьте ласкаві, або напишіть д. Чернявському, або й# пошліть цей лист, нехай він напечатае й приклеїть листочок (етикетку) на кінці книжки, що, мов, “через недогляд коректора, котрий позмінював в коректурі такі форми в оповіданні Лев[ицького], як на високі могилі і т. д., і наставив сам од себе апострофів, вийшла помилка”. Нехай вони не роблять мене дурнем. Виходе, що в “Рідному краю”, в “Шершні” і “Зорі” я пишу так, а в альманасі “З потоку життя” знов інакше; і це все разом. А це скажуть про мене або петербуржці, або в газетах, і знов кинуть мені в вічі докір, в котрому я зовсім не винен. А то мені доведеться виправдуваться самому в газетах.

З щирим поважанням зістаюсь

/в. Нечуй-Аевицький.

Київ.

P. S. Будьте ласкаві, напишіть мені адрес д. Чернявськрго. Цей лист одішліть йому, а я пошлю одкритку про ту етикетку. Бо як я прокричу в газетах за збірник, то можу пошкодити йому... А мовчать я не буду, як не причеплять етикетки.



P. S. Як у мене бувають гості, такі, що навіть купують наші книжки, то як побачать в книжці або в газеті б'є, поб’є, в сім*ї, розіб’є і т. д., то з досади кидають книжкою об стіл. Швиргаю їх і я. Отак кидає їх і широка публіка. Це ж хіба добре для них?

ЗО–І* НеЧу#-Ле”ИЦЬКИЙ, Ті 10,

465

133. До Івана Луценка,



19 квітня 1906 р. 1906 року 6 апреля.

Високоповажний добродію!

Прислали мені з Херсона альманах “З потоку життя”, і бачу, що мені треба було самому перечитать і виправить чистову переписку мого, посланого туди чорняка. Маса помилок! Одразу видно, що вони не розібрали в чорняку деяких слів, а найбільше народних і нових. Замість сутнота (сущность) надруковано сумнота, раз стоїть правдиво, по-народному, народне слово одмикує (отвиливает, уклоняется), а другий раз вже надруковано: одникує, чого в народі нема. Ще й апострофів, як-то з'їзд, сім я і т. д., понаставляв д. Чернявський. Через те то я й прошу Вас, будьте ласкаві, пришліть мені і чорняк мого оповідання, й чистову переписку, як тільки книжка вийде з цензури. Переписку доконче треба перечитать мені й виправить, щоб знов нічого, схожого на оту шкоду, не трапилось. Я це добре по своїх переписчиках [знаю]. Через те прошу Вас, як тільки буде в Вас в руках чистова, то зараз пришліть до мене, бо треба деякі місця й змінить потроху. Вкупі з нею пришліть і чорняк.

Ще моє прохання до Вас. Спитайте в Комарова, або д. Смоленського, або в кого-небудь, чи не знайдеться в їх мого “Гетьм[ана] Б[огдана] Хмельницького”, виданого в Галіції давненько? Як у кого є, то пришліть мені. Я допишу за останніх гетьманів, починаючи од Мазепи, і видам усі мої книжечки по українській] історії вкупі під заголовком “Історія України”. Я писав, щоб прислали мені галичани, а вони одписали, що нігде цієї книжечки не знайшли. “Гетьмани Виговський та Юрій Хмельницький” в мене єсть в рукописі.

Будьте ласкаві, одпишіть мені і за рукопис, і за брошурку.

З щирим поважанням до Вас І. Нечуй-Левицький.

Київ,

Пушкін[ська], № 19 І в. Семеновичу] Лев[ицькому].



P. S. Не пускайте надстрічних значків (*). Поставте скрізь міні, а не старинне галицьке мені, коли вже кни

466


жка друкується. Та ще треба, щоб і другу й третю коректури слали мені, як слала ред[акція] “Киевской старины” Коцюбинському. За це я проситиму видавців дуже ласкаво.

134. До Павла Житецького

26 квітня 1906 р.

В[исокоповажний] Павле Ігнатовичу!

“Розмишлял я предовольно і нашел”, як каже Возний в “Наталці П'[олтавці]”, що в тій справі, за котру ми говорили, треба буть дуже обережним. Ставить старі приставки в словах “возлюбиши господа бога... Ты еси сын мой возлюбленный” не можна. Буде для публіки чудно, як поставить: “узлюбиши бога, Ты еси сын мой узлюбленый”. Це вийде те, що в Галіції пишуть: улюблений (любимий); краще сказать: “сын мій полюблений (коханий), а возлюбит”, в крайнем случае, можна так і покинуть в перекладі; принаймні не буде смішно. Не ставте: сей, ся, отеє, бо ці форми вже вищезли й за Дніпром, і я знайшов їх тільки в богомольців Пирят{инського] повіту, та й то в старих. Пулюй перемішав в Куліша і в мене в біблії і цей, і сей, і се, і огсе, і оце. Але це погано. Що впало з воза.– то пропало.

Шануючий Вас І в. Нечуй-Аевицький.

1906 р. 13 квітня.

135. До Івана Луценка

6 жовтня 1906 р. 1906 р. 23 вересня.

Високоповажний] добродію!

Давно вже я передав Вам чорну рукопись свого оповідання “На гастролях в Микитянах”, а тим часом про одеський альманах ні слуху, ні вісті. Я оце вже лаштую дальші свої томи для видання: VII та VIII. В VII том увійдуть: “Гастролі” і “На гастролях в Микитянах”.

Будьте ласкаві, пришліть мені мій чорняк оповідання та

ЗО*

467


ще й швиденько. Шліть заказним пакетом або бандеролью теж заказною, щоб часом не пропало на пошті, а ще лучче, якби Ви передали через руки при нагоді. Бо як цензура не пустить альманаху, де чистова рукопись, а чорняк пропаде на пошті, то й буде кінець тому оповіданню. Будьте ласкаві, поспішіть посилкою. Адрес: Пушкинская, № 19.

З щирим пошануванням до Вас

І в. Нечуй~Левицъкий.

1907 р.


136. До Михайла Лободовського

13 квітня 1907 £>. 1907 року 31 марця.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Другий Ваш лист я дістав давненько і Вашу газету для народу “Пораду”. Але Ваш перший лист, мабуть, не дійшов до мене. Коли б його достали в редакції “Київської] старини”, то зараз мені прислали б, як присилають мені й інші листи, адресовані на моє ймення – через редакцію.

Спасибі Вам, що Ви спочуваєте до тих думок та гадок в моїх статтях, котрі я виложив про “Сьогочасну часописну мову” на Україні, страшенно попсовану польськими та галицькими книжними словами через вплив галицьких часописів та журналів. І справді, як Ви пишете, це не мова, а якийсь жаргон. А коли Куліш казав Вам, що галицьку письменську мову варто викинуть на смітник, то він казав правду.

Хоч рецензент в “Раді” оце пише, що ніякої такої партії не було, котра б ото й заходилась зумисне писать часописи галицькою мовою, змовившись, само по собі, не з усіма галичанами, а тільки з корифеями, але я за цс добре досвідчився, що це діло змови не багатьох українців, котрі захопили в свої руки видання Л од котрих залежалась коректура. Це ще в їх .почалось з виданнів відомої видавничої спілки “Вік”. Ці добродії завдали тон і таке прямування, а решта пішла за ними, як вівці за ватажками. Напосілись були вони й на мене, щоб я йшои

468

за ними, та так чеплялись, що я трохи не заслаб на нерви. Попсували вони на галицький лад чимало й моїх книжок, виданих ними, само по собі, потаєнці од мене, бо в мене не питались. Питаю я в одного з видавців та коректорів, нащо то ви позміняли мені українські форми на галицькі? а він каже вже надто нахабно: “Та, бачте, вже так надруковано...” Таку нахабність я стрів перший раз на віку. Це й справді надто вже не по-джентльменській.



Ви кажете правду, що звичайний давнішній книжний правопис луччий для народу, бо він одразу читатиме, як говорять: ходили, робили і т. д. Але й кулішівка не так-то вже трудна для нього. Я роблю проби на чоловіках і на школярах, як проживаю влітку на селах або в Білій Церкві. Школярі, прочитавши з півлисточка, одразу догадуються й починають читать чисто по-українській, а літні люди, звичайно, не читають, а ледве слибизують, і через те все помиляються. Але загалом сказавши, з кулішівкою не буде багато труднації для селян. А от желехівка з своїми двома точками над і та з апострофами, так зовсім не годиться. Селяни всі читають її (йіі) як одно і (або и). Ці дві точки зовсім не потрібні. Мені оце казали молоді сільські вчителі, що як заведуть в школи граматки та читанки, де стоять отакі каверзи, як їв, їж, їхав,'її, з'їзд і т. д., то вони передніше поприставляють до цих слів букву й (йів, йїж, йїї), як ставите Ви та проф. Кримський, та тоді вже роздадуть книжки школярам. Ці точки й не педагогічні, та й не потрібні. Отак Ви, добродію, й напишіть в своєму “докладі” в Академію наук за цю непедагогічну желехівку. Желехівка вигадана, неначе на сміх, і зовсім не педагогічна. Тим-то я її й не прийняв.

Чотирьох і в українській мові нема, як Вам здається, бо і в словах: стіл, чорні, тік, білі і т. д. таке саме м’яке, як і в словах: тік – притік – і починок приволік, ніхто, ніяк і т. д. Тільки в передніших словах перед і стоять тверді півзгучні, а в останніх – стоять м'які: ст(j)іл, чорн(І)і, н(І)іхто, біл(j)і, біл(j)іє і т. д. А буква и в Галичині та на Волині вимовляється твердіше, а далі на захід – м’якіше, а на Поліссі – в Чернігівщині, в Овруцькім пов[іті] й далі на північ – ще м’якіше. Через те-то для нашого правопису російська] буква ы не підхожа, коли в нас нігде цей згук не буває такий широкий, як у Великоросії. Довгого і, що повстало з давнього Ь я нігде не прикмічав в прочанні, хоч влітку й кмітив дуже добре

469

по цвинтарях та в Лаврі й в Михайлівському монастирі минувшого літа, як збирав матеріали для статті.



Ваша “Порада”, газета для народу, загалом сказавши, написана добрим народним язиком, і народ розбере її й читатиме. Ви дуже добре знаєте народну мову і вживаєте по-народному слова: міні (міні, на Поліссі – міні, має найширший район), боїсся (а не боїшся), цей, оце (а не старе – сей, отеє, осе, мені і т. д.), що вже сливе вимерли на всій Україні і змінились. Тільки в газеті часом трапляється – від, відказав і т. д. Район цього – від, відсік, відповів – це Г аличина й сумежна з нею Под олія й Волинь. Селяни не розбирають, що воно таке, й це заважає при читанні, бо їм треба все догадуваться та дошукуваться. Не втямлять вони й слова – біля або майже (сливе, сливи, сливинь), бо біля, підля животіє в західній Подолії, а на Правобережн[ій] Ук[раїні] трапляється місцями, як-от коло Харкова, Кобеляк, в Воронізькій губернії], де живуть переселенці з Подолії та Волині. Ці слова треба викинуть з газети. Треба покинуть і дієслова з кінцем, як-от читати, битися, спотикаючися, робитись, робитися, бо ці кінці важкі в розмові.* Та їх вже кидають, як-от Чернявський, Кропивницький, Олекса Коваленко. Неологізмів не пускайте багато в народній газеті, бо в них не всі розбере народ. Тільки шкода, що “Порада” має формат дуже здоровий, написана дрібним шрифтом, і в ній є довгі дуже статті. Формат “Світової зірниці” і шрифт найбільше підхожі для народу. Д. Волошиновський так само замінив подол. від на од, бо з Київської] та Херсонської] губерень писали йому, що через це від трудно читати газету.

Шкода, що Ви перестали видавать “Пораду”. В Харківщині доконче треба б видавать народну газету. А Ви, добродію, найкраще повели б цю справу, бо чудово знаєте народну мову й самі Ви вольні од модних тенденцій.

З щирим поважанням до Вас

/. Нечуй-Левицький.

Київ.

, Галицька приставка до слів – спів – співробітник і т. д. – це польська wspol (вспул): вспулдзяканіе, &спулпраи,ьовник і т. д. Вона не підхожа для україн[ської| мови. Краще б писать – сутрудовник, сутрудовництпо. Искусство – штучництво, штучність.



470

137. До Михайла Лободовського

29 травня 1907 р. 1907 р. 16 мая.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Дуже дякую Вам і за лист і за статтю проф. Сумцова, вирізану з “Южного края” 19 апр[вля] 1907 року. Стаття д. Сумцова дуже апріорна й неначе зумисне поминає саму сутноту в моїй статті про галицьку книжну мову, накинуту поки в сьогочасні наші часописи та журнали, та ще й з галицьким желяхівським чудернацьким правописом. Діло в нас стоїть зовсім не за одні такі дріб’язки, як пише Сумцов: про сей, сю, від, оповідань (оповіданнів) і т. д.: діло йдеться ще й про те найбільше, що наші часописні письменники вкинули в нашу мову, вкупі з галицькою мовою, ще сотню польських слів та три польські падіжи: в століттю (в столітті), начинань, значінь, весіль (начинаннів і т. д.), до городу Одесу, ще й до того дорешти вигнали з мови силу українських слів: коло, навкруги, одсунуть (усунуть), вишукать (відшукати), цей, оце, од, словом, писали так газети, що редакцію “Громадської думки” й “Нової громади” просто таки закидали лайливими листами. (Троє з цих письом надрукував Д. Грінченко в своїй книжці “Тяжким шляхом” і дійшов до таких виводів, як і я, але певно д. Сумцов не читав тієї книжки).

Як бачите, я “збив бучу” не за одні дріб’язки: сей, від, отеє, як зазначує д. Сумцов, коли широка публіка перестала читати українські газети, бо нічого не розуміла. Який же це український язик і справді? Не всі ж слова й форми мойи можна брать з усяких підмов, бо їх мало хто розумітиме, як-от поліське – откуль, одтуль, скуль або галицькі – небавом (незабаром), завдяки, майже, позаяк (бо), бувем, бувесь і інші провінціалізми.

Д. Сумцов, мабуть, думає, що я з північної Київщини. Я родом з Київщини та ще з південної. А ще Куліш казав мені, як я почав писать: пишіть так, як говорять в вас в Канівському], Черкаському], Чигрин[ському] повітах, бо там (та й в цій половині Київщини до Таращі й Білої Церкви, додам я) нема нічого великоруського й польського. Д. Сумцов пише, що Гулак-Артемовський харківець, а він родом з Черкаського повіту, бо й там і в Канівському повіті багацько його рідні живе й досі.

471


Партія, що наважилась завести нгі Україні галицьку мову, як вона єсть, з усіма формами, як загальну книжну мову, єсть. Вона невелика, але захопила редакції й коректуру й виправляє усім мову і всім правує. “Рідна справа” в перших номерах видавалась чистою народною мовою й кулішівкою, але туди поїхав за редактора мій сват, один з партії,– і насипав та натрусив в газету желехівського маку, і пише вже: з'їзд, об'їхав, н, в сім'ї. І це для народу. А я влітку, проживаючи в Білій Церкві, даю читать і екзаменую і хлопців, і старих письмаків, а вони читають: зізд, обіхав, в сімі, а слово її (йії) читають, як одно руське и (взяв и). Що ж це за гарний галицький правопис, та ще й для народу. Про практичне значіння й цього правопису і галицької часописної мови д. Сумцов а ні словечка!?

З цієї газетної мови публіка просто сміється. А вже ж партія видала три галицькі граматики для українців з галицькими падіжами. Я знаю головних спільників цієї партії, бо вони й на мене наполягали, щоб і я так писав. Був у мене й проф. Грушевський і так само просив і вговорював мене, щоб я писав галицькими формами. Галичанських книжок в нас на Україні не читають; їх важко читать. Збив я бучу не дурно, коли ми втрачуємо так широку публіку. Мабуть, д. Сумцов не читав і Франкової статті в 11 № “Літ[ературно]-наукового вістника”: “Літературна мова і діалекти”. Франко ще різкіше осуджує галицьку книжну мову. Він пише: “Її цвіт і краса (української] літератури) виросли над Дніпром, де українець... не бачив і не чув граматики укр[аїнської] мови, але черпав зразки тої мови... з уст люду. А у нас в Галичині додруковано й написано довженний ряд граматик від Могильниць[кого] до Огоновського... все-таки знання нашої народної мови дуже мале, язик поплутаний і запоганений, язикове почуття у всіх, що пишуть і говорять нашою мовою, зовсім затемнене та затуплен е... Оце ж саме можна сказать і за наших молодих письменників.

А оце один з листів, писаних до мене з С. Петербурга якимсь незнайомим мені добродієм: “Хай живе наддніпрянська мова в літературі, як мова нашого віковічного центру національного життя. Хай гинуть усякові недоладні архаїзми та провінціалізми під пануванням наддніпрянської мови. Але ж чужомовність та усякові варвариз-

472


ми, на шкоду нашій такій багатій та мелодійній народній мові, так уже в'їлись в мову наших інтелігентів, що це тільки б визнав добрий народний словарь”. Отакі листи (як і Ваш лист, за котрий дуже дякую Вам, і дякую за спочування до чистоти української мови) я вже маю не од одного добродія. Прощайте!

З поважанням до Вас

І в. Нечуй-Левицький.

Киї


138. До Британського біблійного товариства

[Жовтень 1907 p.]

Заявление Высокоуважаемый господин Моррисон!

Обращаюсь к вам, милостивый государь, как к главному агенту Британского] биб[лейного] общества в Австрии и Германии с покорнейшей просьбой.

В 1903 году в Вене был напечатан под руководством галичанина, профессора пражского Политехнического института Пулюя украинский] перевод библии,, сделанный Кулишом и мною. Несмотря на запрещения для провоза в Россию украинских книг, и в том числе украинского перевода библии, этот перевод библии все-таки проходил в Россию, а один экземпляр даже был пропущен в Россию для меня как переводчика.

Признаюсь, что этот напечатанный в Вене перевод, удивил и меня, и всех тех украинцев, кому удалось прочитать библию, изданную Британским библейским обществом. Чистый украинский язык, на который была переведена библия и Кулишом и мною, переделан на галицкое правописание, введенное в Галиции Желеховским еще при жизни Кулиша и не принятое им. В этом издании библии изменены не только некоторые украинские этимологические формы слов на галицкие, для нас провинциальные и странные, но даже украинские слова заменены такими провинциальными галицкими словами, которые будут совсем непонятны на Украине и будут казаться какими-то иностранными словами.

Может быть, професс. Пулюй имел в виду то обстоятельство, что в то время украинские книги были запре

473


щены в России, и был не дозволен ввоз украинских и галицких книг в Россию. Проф. Пулюй хорошо знал, что украинский перевод библии предназначался исключительно для Галиции и американских эмигрантов из Галиции, а не для русской Украины. Но в настоящее время, при более свободной прессе в России у нас издаются и украинские книги и газеты, даже печатается при святейшем синоде перевод евангелия на украинский язык. И библия на галицком наречии не будет иметь на Украине, где живет до 30 миллионов украинского] народа, широкого распространения.

Посему я обращаюсь к Вам, милостивый государь, с покорнейшей просьбой не только от себя, как переводчика библии на украинский] язык, но и от моих земляков, чтобы следующее издание перевода библии на украинский было издано не на галиціком] наречии, а на украинском языке, по рукописям Кулиша и моим, с соблюдением правописания Кулиша (а не Желяховского, не принятого на Украине), примером в так[ом] виде, как напечатан перевод евангелия Кулиша в 1876 и в 1881 г. в Львове и в Вене. Об этом я уже писал проф. Пулюю и от себя и передавал просьбу украинцев.

С истинным почтением к Вам остаюсь Ваш покорный слуга, переводчик библии

Иван Левицкий.

Киев, Пушкинская ул., № 19.

Адрес: В Берлин, господину А. Моррисону, агенту Британского библейского общества.

Berlin. S. W. An Hochwirdigen Her. A. Morrison Koniggratzer Strasse, 81. Britische und Auslandische Bibelgeselschaft.

139. До Олексія Радзіевського

[Жовтень 1907 p.]

Дорогой Алеша!

Будь ласка, переведіть з Ксенією Ніколаєвною моє письмо до агента Британського біблійного] об[щества] Моррісона в Берліні на французький язик. Пошлю йому

474


й руський і французький текст. Треба посилать швидше! бо галичани знов видадуть біблію по-галицькому: вони хотять втиснуться до нас з своїм язиком. Мені про стилі* байдуже, аби Моррісон розібрав, чого я хочу.

Перевод попросіть Никанора принести мені, а я перепишу й зараз пошлю в Берлін.

Любящий Вас /. ЛевииЦький].

140. До Володимира Данилова

[1907 p.]

...Костомаров тут розуміє мою повість “Старосвітські батюшки та матушки”. Не надрукував її Лебединцев на українській мові не через те тільки, що мова одбила б читальників з Великоросії. Це тільки між іншим. В той час (1882 р.) вже було заборонено од Глав[ного] Управленія по діл[ам] печаті друкувать українські повісті. І Лебединцев якось виканючив в тодішнього цензора Рафальського, щоб він дозволив надрукувать розмови дійових осіб між собою по-українськи, а решту, де говорче автор сам од себе, редактор мусив поміщать на великоруській мові. Згодом потім я мусив так само на двох мовах помістить в “Киевской старине” своє оповідання під заголовком “Українські штукарі”, бо цього домагавсь цензор. І як би я не надписав ще в заголовку “Этнографический очерк”, то (як казав мені один з редакторів) цензор не пропустив би й українських розмов меж дійовими особами. Мабуть, Костомаров не знав про такий дріб’язковий напад на українську мову в “Киевской старине”, коли пише отакий докір Лебединцеву.

475

1908 p.


141. До Марії Заньковецької

21 січня 1908 р. 1908 року 8 січня.

Високоповажна Марія Констянтинівно!

І я, хвалить бога, дожив до того дня, що маю велику честь поздоровить Вас з 25-літнім юбілеем Вашої славної діяльності на українській сцені. Од Чорного моря й до Балтійського, од Вісли й до Сяна й Перемишля стало славним Ваше ймення як ймення української артистки. Чимало є в нас перворядних артистів, але Ви своїм високим талантом, своїм артизмом додали багато блиску українському театровіі добули до його честь і славу навіть меж людьми, неприхильними до українського письменства й його розвитку.

Продовж, боже, Вам віку на довгі й довгі часи для слави українського театру! Бо український театр допоміг нам і в справі українського письменства, та й в справі піднятку значіння самої загнаної й занедбаної української мови, показавши для нашого громадянства її письменську вартість й соціальне значіння.

Пошли, боже, Вам щастя й здоров’я й дай сили на довгий час! бо Ваш' високий талант з таких, що ніколи не втрачають своєї жизності, міці й блиску.

З щирим поважанням до Вас

/в. Нечуй-Левицький.

Киї

142. До Михайла Дободовського



28 квітня 1908 р. 1908 року. 15 апреля.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Дуже дякую Вас за прислану мені вирізку з “Харківських] губернських] відомостів”. Д. Полтавець пише про сьогочасну укр[аїнську] мову те ж саме, що писав і я в своїй статті в “Україні”, але в його статті дуже знать ту причину, з котрої він виступає проти проф. Сумцова:

■176


це політична^ партійність. Звідтіль у нього й політичні докори й тенденція вияснить політикою деякі галицькі рлівця й правопис в сьогочасній українській] книжній мові. Але цьому неправда. Причина відома всім і кожному. Через це то я й мусив дати одповідь д. Полтавцеві в оцій статті. Поміщать її в “Харківських] губернських] відомостях]” не можна. Будьте ласкаві, попросіть, чи не помістив би її “Южный край” або якась інша харківська газета. А надрукувать її конче треба, бо ще й досі, наприклад, Олена Пчілка систематично проводе галицьку нісенітницю як редакторша “Рідного краю” й “Молодої України” для дітей і страшенно шкодить українській] письменській справі, бо дає в руки ворогам замашну, палицю на українське письменство для бійки й глузування. Опріч того, ще й досі деякі безглузді діячі видають книжечки для народу, повні усяких кроків, речинців і т. д. Будьте ласкаві, напишіть в самому початку моєї статті номер газети, в котрому була надрукована стаття д. Полтавця. Коли ж харківські газети не надрукують моєї статті, то може згодяться помістить полтавські, як же ні, то, будьте ласкаві, поверніть мені її назад. Як “Юж[ный] к[рай]” помістить, то попросіть, щоб один № прислали мені: Пушкин ск[ая], № 19, Ив[ану] Семеновичу] Ле

вицкому], другий № в редакцію “Рідного краю”: Мариинско-Благовещенская ул., № 97, а третій № в книж[ний] маг[азин] Ідзиковського. Крещатик, Евсев. пр[оулок], Череповскому. Ще раз дякую Вам за посилку.

1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка