Наукова думка



Сторінка39/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   48

/в. Нечуй-Левицький.

P. S. Кам’янецький епіскоп (тепер Тульський) бачився зо мною в Києві і просив переложить “Діянія св[ятих] апостолів]” по-українській. Я оце працюю над перекладом.

P. S. Вийшов вже мій V том “Хмари” вид. Череповського. Цін[а] t р. 25 к. Продається в “Книгарні” “Киевс[кой] старины”, Безак[івська], 8, і в магазині Ідзиковського, Крещатик. Чи не написав би хто коротенької рецензії в якійсь харківській] газеті?

477


143. До Михайла Лободовського

7 червня 1908 р.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Я дістав з пошти свою статтю. Вчора дістав Ваш лист і ласкаво прошу вибачить мені, що я так довго не посилав одповіді на передніший Ваш лист. Я два місяці сидів над роботою: перекладав “Діянія святих апостолів” українською мовою і оце вчора тільки що скінчив, і хапаюсь одіслать їх'перед своїм виїздом з Києва на село. Стаття моя не поміщена в Харкові в газеті, мабуть, так і зостанеться. Шкода праці. Про дрібніші речі напишу згодом в опрічному листі. Бувайте здорові.

Щиро шануючий Вас

Ів. Нечуй~Левии,ький.

Київ. 1908 р. 25 мая,

Пушкинская, № 19.

144. До Ганни Барвінок

2 липня 1908 р. Київ. 1908 року 19 июня.

Високоповажна Александро Михайлівно!

Як Вам відомо, професор Пулюй змінив мову й правопис в перекладі “Біблії” Пантелеймона] Александровича і моєму; українську мову й кулішівку змінив на свою галицьку говірку і на галицький правопис Желехівського. Це дуже неприємно вразило і здивувало усіх нас в Києві. За цю справу я вже писав Пулюєві і просив його видать наступаюче видання українського перекладу “Біблії” такою чистою українською мовою, якою ми переклали. Але, не покладаючи надії на д. Пулюя, я допитався через одесців за адрес головного директора Британського біблійного товариства Міхаеля А. Моррісона; я написап і до' його “Записку” про те, що виданий переклад “Біблії” здивував нас усіх, бо українська мова в перекладі перероблена, вкупі з правописом, на галицьку, ще й до того д. Пулюй позмінював багато українських слів на

478

стародавні і провінціальні галицькі слова, котрих на Україні ніхто не зрозуміє. Довго ждав я одповіді, і вже аж через два місяці 1907 року, 12 декабря, Моррісон прислав мені одповідь, бо, мабуть, переписувавсь з д. Пулюєм. В цій одповіді він пише ні се, ні те, що, мов, видання “Біблії” Британського біблійного товариства прийнято дуже прихильно на Україні... та що в Росії тільки святий синод має право видавать “Біблію”... і не дав мені обіцяння, що друге видання українського перекладу “Біблії” буде надруковано по наших рукописах, не попсованих д. Пулюєм.



З цієї причини я і наші кияни оце обертаємось до Вас, Александро Михайлівно, щоб Ви так само написали до директора Середньоєвропейської британської біблійної агентури Міхаеля Моррісона “Записку” за цю справу. Свою “Записку” я написав російською мовою, а на другій половині листа це саме переложено французькою мовою.

Цей лист треба вам сформувати так:

“В Британское и иностранное библейское общество.

Господину директору Среднеевропейской агентуры, Михаилу Моррисону.

Честь имею заявить Вам, милостивый государь, что профессор Пулюй, выдавая украинский перевод “Библии” в Вене, без ведома г. Левицкого и моего, переделал украинский язык перевода на галицкое наречие и изменил Кулишево правописание оригинала на запутанное галицкое правописание Желиховского, никем не принятое из писателей в Малороссии. Кроме того, профессор Пулюй заменил очень много украинских слов местными галицкими, которые у нас на Украине никому не понятны, и поэтому перевод этот читается с большим трудом на Украине. И если его и читают, то только разве украинские сектанты, штундисты и анабаптисты, находя его все-таки более понятным, чем перевод церковнославянский и русский. Посему я и мои компатриоты, земляки покорнейше просим Вас, достоуважаемый господин Моррисон, выдать второе издание украинского перевода “Библии” таким языком и таким правописанием, на каком сделан перевод моим покойным мужем Пантелеймоном Кулишем и Иваном Левицким, то есть на народном украинском языке с правописанием Кулиша, а не Желиховского, галичанина,

479


иначе издание не может иметь широкого распространения в Малороссии.

С глубоким почтением к Вам, милостивый государь, остаюсь”.

Це треба переложить французькою або німецькою мовою і написать на однім листі з руським перекладом. І, будьте ласкаві, одішліть в Берлін по такому адресові: Berlin. S.W. (Sud-West)

Koniggratzer Str. 81 (Koniggratzer str.) Britische und Auslandische Bibelgesellschaft. An Hoch[wirdig] Herrn Michael Morrison.

Просіть одповіді і напишіть свій адрес французькими буквами. Моррісон замість “Пушкинская улица” написав до мене в листі “Душкинская улица”. Лист застрахуйте. А як хто в Лубнах знайдеться, що переложить Вашу записку німецькою мовою, то треба надписувать заголовок: An Britische und Auslandische Bibelgesellschaft. Hochwirdig Herr Morrison!

В кінці свого листа до мене Моррісон приписує: “В кожному разі нам треба ще трохи пождать, поки ми побачимо, як-то справа в Росії розвивається”.

Але мені й Вам, Александро Михайлівно, треба, поки що, встоювать перед Британським товариством за свою мову, бо професор Пулюй знов і при другому виданні підведе нас в цій справі. Як ваше здоров’я? Мій адрес давніший: Пушкинская ул., № 19, Ивану Семеновичу Левицкому.

З щирим і великим поважанням до Вас зістаюсь

І в. Нечуй-Левицький.

P. S. Через свою галицьку погану мову мусить перестать видання “Рідного краю” й “Ради”. Галицька мова уб’є українську літературу.

P. S. Як знайдеться чимало людей, охочих підписаться під вашим “заявком”, то добре було б, щоб попідписувались.

480


1909 p.

145. До Євгена Чикаленка

[Вересень 1909 p.]

Високоповажний Євгенію Харлампійовичу!

Проштудірував я ввесь оцей № “Ради”. Якби “Громадська думка” була видавалась такою мовою, то публіка й не збила б бучі, а в мене не пропав би цілий рік часу сливе дурнісінько. ...Але до завершіння мови, до дійшлості все-таки ще далеченько. Будьте ласкаві, коли можна, змініть деякі слова на народні, що стирчать в заголовках і в оповістках зверху і надто кидаються читальникам в вічі.

В Одесі можна... на роздріб – по народній мові – можна купувать нарізно номері: на ріжні (це виходе ніби “з рогами”) – на усякі ціни. Слова з кінцями короткими: незугарен, кожен, здатен і т. д.–це слова чернігівські і скидаються кінцем на великоруські. Для публіки – вони чудні. На Україні тільки й є двоє слів з таким кінцем: винен, ладен, та й годі. Трапляються ще й досі, і то без усякої потреби, польські слова: прагне – жадає, перешкода – притичина, заважання, злочинник, злочинство – лиходій, лиходійство, як пишуть вже деякі. Є ще й такі слова: скоро– швидко, фігура – постать, відважитись (руськ[е])– зважиться, насмілитись; успіх – поспіх, перетлумачити – перетовмачить; ступня – ступіня, назвисько (польс[ьке])– назвище; кінець гласить – показує; охорона – просто треба сказать – оборона або захист.

В заголовку стоїть слово: Відгуки. По селах інтелігенти продражнили газетчиків: кроки, відгуки, песи й обекти. Бога ради, не виставляйте принаймні цих відгуків хоч зверху, неначе напоказі! а ховайте їх десь в закутках, коли вже Ви сприяєте їм. Примусовий (силуваний, присилуваний) теж страшно муляє очі. Я передаю Вам цей № “Ради”, що я виправив дефекти.

З пошануванням до Вас

/. Левицький^

P. S. Продовольче звідомлення – харчовне, харчове – або прохарчовне, прохарчувальне повідомлення, оповіщання. Я вже й не кажу про галицькі слова:

31–Ь Н“чуй-Левицький, т. 10<

481


також, з осібна (а найбільше) отверто, майже – на що публіка витріщає очі... їх треба б зовсім викинуть, такі вони недоладні. В іюньському номері стаття проти Флоринського була написана чудовою, зовсім виправленою мовою, а теперечки...

Скажу кілька слів, з якої причини оце я перечитав номер “Ради” і перецідив сливе до словечка. В гостиниці рядом з моїм номером стояли тавричани, котрі приїхали до Білої Церкви на роковий ярмарок скуповувать 40 робочих коней для себе. Вони мають хутори в Таврії, десь за Олешками. Це люди трохи інтелігентні, бо замолоду служили за телеграфістів. Спитавши в номерного, вони дізнались, хто я, і познайомились. Питаю, чи читали українські книжки та газети. Кажуть, що читали, бо коло їх недалеко в одному містечку доктор має укр[аїнські] книжки. І “Раду” десь достали й читали, але кажуть, що “Рада” видається такою мовою, що її місцями часом і не розбереш. Якісь чудні слова, якесь – окремо, окремий (окроми, опрічний)... спершу й не розбереш, що воно таке, та вже потім догадаєшся, а багато дечого такого, що й не догадаєшся. Але це народ національний, любить українські книжки, бо в мене вони покупили усі книжки, котрі я привіз для книжного магазину. Тільки лають мову “Ради”... Оце прочитав я й перецідив оце номер і бачу, що справді мова, що була пішла уперед, тепер знов повернула назад... до мови “Громадської думки”... Бо знов заманячіли ті галицькі й навіть польські слова, котрих вже не було в прочитаних мною номерах, що я колись приносив в редакцію. Оті власні кореспонденти з Галичини запагублять наше письменство. їх кореспонденції треба добре пересівать на густе сито, щоб виправить їх мову, як-от в “Хроніці” (вип. 11, 1909 р.) в главі “Виказ часописний, за якими (яких) шукає Бібліотека Н[аукового] т[овариства] і[мені] Шевченка]”; шукає за ділом (произведением, польски dz і а 1 о) такого-то... Або в “Історії Русі”-Укр[аїни] д. Грушевського в VII т. “бо органічна звязлість і т я г л і с т ь народного життя не переривається вповні...

Тим часом я давав номерок “Світової зірниці”, і там* ричани сказали, що оцю мову вони розбирають дочиста.

Слово землетрус в номері буквально значиться – зем леобиск. Земля трясеться, а трусяться люде з переляку або ш пропасниці. Краще б сказать – землетрясіння. ЗеМлеустройчих комісій нічого не значиться, бо в нас помп

482

слова строїть, устраівать, а\е слово будувать. Лучче б писать: земленадільні комісії. І^отребительські товариства – це не годиться, бо в нас... потреблять – споживать. Краще б ставить – споживальні товариства, як-от кажуть тепер курильний, нюхальний (табаку). Слово нарада і я доладу не втямлю, що воно таке, і т. д.\



Чом би пак не ставить ваМ українських слів: окроми, опрічний, нарізно! Оті – окремо, окремий – тільки збивають читальників, неначе в ндс нема своїх одповідних слів... Якби не було, то то вже друге діло.

\

1910 р.



146. До Марії Грі^ченко

28 червня 1910 р. 1910 року 15 червця.

Високоповажна Маріє Миколаївно І

Ваш лист дійшов до мене. Ваше горе велике, та й наше так само велике, бо Борис Дмитрійович був чудовий стиліст і писав найчистішою й найкращою мовою в наш час. Передивився я усю кореспонденцію й знайшов три письмі небіжчика, писані з Чернігова. На жаль, в мене не зосталось його листі© од 1881-го року. Як не зосталось листів й інших письменників, в той давній час ще не виявивших себе добре й виразно або тільки починаючих ще. Посилаю Вам через добродія Шафрана троє письом небіжчика й спис слів з уст народу, записаних мною на селах і ще не поданих мною в Словар. Я певний, що після смерті Бориса] Дмитрійовича усі нові словарні матеріали знаходяться в Вас, добродійко, і кращого й певнішого схову вони навряд чи знайшли б теперечки.

З щирим шануванням і споболінням до Вашого й громадянського нашого горя зостаюсь

І в. Нечуй-Левицький.

31*

483


147. До Володимира Гнатюка

5 листопада 1910 р. 1910 року 22 октября.

j

Високоповажний добродію!



Коли А. М. Кулішева /інше, щоб Видавнича спілка, котра видала Кулішеві переклади утворів Шекспіра, заплатила 1000 рублів як гоноркр, то вона, мабуть, думає, що вже вийшло не одно видання, а кільканадцять виданнів, за котрі В[идавнича] Спілка Загребла силу грошей. Щоб вона цього не думала, я маю на думці надіслать її Ваш лист з своєю припискою за цкУ справу. На перший пункт Вашого питання я, порадившись і побалакавши з наслідниками небіжчика жертводавця, скажу Вам, яка їх воля й яке бажання. Фонд, виданий на видання утворів Шекспіра в перекладі П. А. Куліша, Повинен зоставаться незачепленим. На гроші з цього фон^у повинна спілка видавати тільки утвори Шекспіра в перекладах і Куліша й інших перекладчиків, і коли є якийс£ поклад капітал, цебто зайва решта грошей, то зараз вона повинна видати переклад Кулішевий “Чайльд-Гарольда” і тих п’єс перекладів з Байрона, котрі зробив Куліш, та й Костомарів, Старицький, а може ще хтось. Я бачив в бібліотеці небіжчика Вас[иля] Васильовича] Тарновського велику рукопись перекладу Кулішевого “Чайльд-Гарольда”. Мені здається, чи не весь цей утвір переложив Куліш. Видання перекладів інших європейських класиків з покладеного фонду наслідники не дозволяють.

На другий проект: чи може спілка нарушити цей фонд і виплатити Кулішевій з нього 1000 рублів (2600 корон), наслідники дали таку одповідь, що фонд повинен зостаться непорушний, а коли буде з виданнів вже заробіток, то з цього заробітку можна виплачувать їй, скільки спілка спроможеться на [нрзб.] тисячу. При цьому я зауважив, що Ви не писали за цю решту грошей, за котру Ви пишете в листі: чи ця .решта, то та, що не витрачена на видання? чи може це решта од заробітку (чого по Вашій облічі видатків не виходе). Тим-то я не знаю, як і написати Вам одповідь на третій пункт: “що має зробить спілка з рештою капіталу?” Коли є гроші, ще не витрачені на видання перекладів Шекспіра, то наслідники бажають, щоб за ці гроші був незабаром виданий Кулішів переклад з Байрона (“Байрон” – том І). Рукописи цього перекладу на схованці в Чернігівському музеї В. В. Тарновського, й добродій Шраг може на-

484

питати в Чернігові переписчиків і одіслати копії у Львів. З Вашого листа, котрого маю зараз вислать добродійці Кулішевій, вона може допевнитись і пересвідчиться, що заробітку не дуже вже багацько.



З пошануванням зістаюсь

/в. Нечуи-Лсвицъкий.

148. До Миколи Венгжина

17 листопада 1910 р. 1910 року 4 ноября.

Високоповажний добродію!

Я думав, що Ви у Львові і, як оце я писав до д. Гнатюка за справу по виданню Кулішевого перекладу Шекспіра, то й написав до його в листі, щоб він передав Вам, що потрібно переписувати і чого не треба переписувати зовсім.

Не треба переписувати мого оповідання “Живцем поховані”, бо я знайшов у себе черняк. Не треба переписувати повісті “Навіжена” тим часом, бо я просив в галицький] книгарні в Києві, щоб написали у Львів, чи не була видана там опрічною одбиткою од “Зорі” ця моя повість.

Треба переписати оповідання “Афонський пройдисвіт” і “Українські штукарі”. Були вони надруковані в ті[й] “Зорі”, котру видавав Олександер Барвінський (сукупно з Кониським) у Львові. Коли в бібліотеці є ця “Зоря”, то, будьте ласкаві, дайте переписать ці оповідання. Скінчивши друкування VI 1-го тома, я розпочну друкувать VIII, і в цей том увійде “Афонський пройдисвіт”, а в ІХ-й том увійде оповідання “Українські штукарі”. Як же цієї “Зорі” в вас в Чернівцях нема, то вже дасте для переписки у Львові, де доконче вже можна буде знайти цю “Зорю”. Оповідання моє “Скривджені й нескривджені” (І. Криницького) було надруковано в фельетонах газети “Діло” Іваном Белеєм років з 15 тому назад. Як є в Чернівцях “Діло”, то зласкавтесь переписать і це оповідання. За переписку я заплачу. Пересилати по пошті небезпечно теперечки. Як будете їхати до Києва, то лучче привезти їх, бо мене бере острах, що на границі їм “скрутять голову”, як кажуть на селі.

Колись, вже після мого юбілею, львівська “Просвіта” послала по пошті мені юбілейний адрес. Він дійшов до Кие-

485


ва, і мені принесли його з пошти з оповісткою й граничною накладною з таможні, де було написано, що я повинен ще доплатити за пересилку 6 рублів 45 коп[ійок]. Я думав, що то була помилка, бо за такі самі адреси, вислані мені з Львова, я передніше доплачував усього 45 коп[ійок]. Але це вже був 1905 рік... і я добре втямив, яка то була штучка... Я одказався платить такії скажені гроші, неначе якусь контрибуцію. Як будете у Львові, то, будьте ласкаві, зайдіть в “Просвіту”, візьміть цей адрес і привезете мені. Бо цей адрес мені дуже приємно було б мати од “Просвіти”, передніше од усього через те, що од цієї “Просвіти”, сказати б, повстали й наші “Просвіти” на Україні, і тим, що львівська] “Просвіта” розумно веде справу видання книжок для народу – на народні[й] мові, так, як у вас говоре народ, для полегкості селянам, а не так, як у нас на Україні, де, окрім “Світової зірниці”, видаються книжечки для народу, та й саме “Село” (тепер), книжною поплутаною якоюсь мовою, що затрудняє народ при читанні.

Розпочну я друк VIII тома не швидко, певно, аж влітку, бо взимку мало світу для моїх очей, і я недобачаю гаразд, щоб робити коректуру.

Мій адрес: Владимирская улица, дом № 5, квартира 1, Ив. Семеновичу Левицькому.

Спасибі Вам, що написали лист і подали за себе звістку в карточці.

З щирим поважанням до Вас

зостаюсь


Іван Нечуй-Левицький.

Киї


P. S. Коли в чернівецький] бібліотеці нема тієї “Зорі”, то я мушу обернутись у Львів. Ці усі утвори невеликі, то їх переписчики скопіюють швидко: “Афонський пройдисвіт” написаний на трьох листах паперу, “Українські штукарі” – на 8-й листах, “Скривджені й нескривджені” – так само на 8 листах. Недовго задляється ця справа.

/в. Неч[уй]~Левиц[ький].

486

1911 p.


1

149. До Михайла Лободовеького

27 січня 1911 р. 1911 року 14 січня.

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Поздоровляю Вас з новим роком і бажаю Вам довгого ч віку й щастя-долі. Я дуже дякую за прислані номери “Тавричанина”, де поміщені Ваші дві статті за Шевченкову поему “Марія”; за брошуру Вашу “Марія”. Ви добре зробили, що розпочали справу вияснення за поправки цієї поеми. Теперечки нелегко вияснювать цю справу про автентичність рукопису автора. На мій погляд, в цих варіантах поеми важно тільки художність та штучність поеми, а не сюжет, бо в сюжетах кожний поет має свою волю. В статтях в “Тавричанині” Ваша мова багато краща, бо більше народна й жвава. Оце я запізнився з подякою, бо й до£І ж закиданий коректурами свого VII тома, а далі візьмусь за VIII, IX, X та XI томи.

Щиро шануючий Вас _

Ів. Нсчуй-Левицький.

P. S. Мій тепер адрес: Владимирська, № 5, кв. 1.

150. До Михайла Комарова

25 жовтня 1911 р. 1911 року 12 октября

Високоповажний Михайле Федоровичу!

Колись давно, як я був у Вас перед тим, як мали cfaвить пам'ятник Богданові Хмельницькому в Києві, я бачив у Вас мою книжечку, видану львівською “Просвітою”: “Козаччина та український] г[етьман] Богдан Хмельницький”. З Галичини мені ніхто не привіз її, мабуть, тим, що в ній мову переробили на галицьку, і тепер я нігде не знайду її. А мені вона дуже потрібна. Діло в тому, що тепер в нас зовсім нема української дешевої історії для народу. Грушевський, правда, видав свою коротеньку “Історію старих часів”, але це загальний огляд усієї історії,–але без фак-

487

тів. Коваленко вкоротив її ще більше, але видав без усяких фактів, тільки поставив у скобках (Олег, Ольга, Святослав) і т. д. Ці обидві книжечки годяться хіба для тих читальників, що вивчили в городських школах –принаймні коротеньку історію Іловайського; а мої “Перші київські князі” вже давно розійшлись. А народові треба розказувати нашу історію в фактах, як в оповіданнях, бо інакше він нічого не втямить в їй. В Києві давно заведено видавництво “Час”, але воно видало кільки десятків номерів маленьких перекладних оповіданнячок з європейських авторів, не цікавих для народу й зовсім не корисних. Це простотаки якась нісенітниця, не варта затрачених грошей. Теперечки в цьому “Часі” запанували галичани; вони просили мене, щоб я написав ряд історичних оповіданнів, цебто романів або історичних казок. Чи можна ж таки частувать народ історичними вигадками та фантазіями, котрі він прийме їх за дійсність? Та ще коли він не знає справдешніх фактів? Я їм сказав, що це нісенітниця, просто-таки дурість, не корисна і навіть шкідлива з педагогічного погляду. Я їм казав це, але там вгніздились молоді галичгуш, та вони ще й напихають в свої видання галицьких слів, та своїх–від, сей, се, житє, питєм, бояли ся, бояти муть ся, очи, матери, чотири, на поли, на печи, чоловікови, як вони вже це усе пропагандують в нашому письменстві, і народ, само по собі, не читатиме такого чортовиння з бутвинням, як перестав читать і купувать “Село”, писане чисто галицькою мовою і видаване проф. Грушевським.



Щоб захистити наш народ от галицької пропаганди цієї мови, ще дальшої од народної мови, як простенька великоруська мова, я задумав знов повидавать усі свої історичні оповідання для народу вдруге, серію невеличких книжечок, або попрошу “Харківський комітет грамотності” повидавать їх, як він видав моє “З давніх часів” про битву Богдана під Зборовим та Збаражем. “Перші київські князі” я думаю розділити натроє або надвоє, а потім поділю й брошурку “Козаччина та Богдан Хмельницький”. Будьте ласкаві, пришліть мені ту брошурку, коли вона у Вас є, або розпитайте в других, бо я постерегаю, що львівці мені не пришлють її, а в Києві, в кого я питав, усі кажуть, що в їх нема, а’ як вона в їх і є, то мені не дають, бо прихильники проф. Грушевського й запровадження галицької мови в нас дуже ворожі до мене. (Хоч їх стає все менше та менше, бо публіка зовсім не купує галицьких книжок, і проф, Грушев-

488


ський аж тепер досвідчився, що його план підігнать мову навіть у наших класиків під страшну мову своєї “Історії України-Русі” потерпіли повний крах. Його історії сливе ніхто не читає...).

Мій адрес теперечки: Львовская улица, № 41, квар. 1, Ив[ану] Семеновичу Лев[ицкому].

Бувайте здорові! Пишу до Вас навмання, не дізнавшись за Ваш адрес.

З щирим шануванням до Вас зостаюсь

/в. Нечуй-Левииркий.

Київ.


P. S..Друкую VIII том своїх повістів, де в кінці після повісті “Без пуття”, повість по-декадентському поміщу статтю “Українська декадентщина”, в котрій покажу тенденції й замах галичан завести свою пречудну мову в нашому письменстві і придбаю собі ще більше ворогів, сказавши правду.

Як нема в Вас брошури, киньте мені одкритку.

151. До Ростислава Заклинського

19 червня 1912 р. 1912 г. 6 июня-

Високоповажний] добродію!

Пишет мне Ваш отец, что он подал заявление австрийскому министру о том, чтобы он поспешил отослать заявление к нашему министру в Петербург. О том же он написал и галицким послам в рейхсрат, чтобы они похлопотали об этом в канцелярии министра в Вене. Передайте через г. дежурного, прочитали ли Вы переданные мною книги. Если прочитали уже все, то я передам Вам другие, а эти прочитанные передайте мне.

Щиро шануючий Вас

Іван Нечуй-Лсвицъкий.

489

1913 p.


152. До Михайла Коцюбинського

9 січня 1913 р. 1912 рік. 27 декабря.

З новим наступаючим роком! Поздоровляю Вас!

Дорогий Михайле Михайловичу!

Ваша звістка про слабість вдарила мене як грім. Ви вже другий місяць в клініці, а я нічого й не чув, бо живу теперечки далеко (Львовская ул., № 41, кв. 1), і рідко хто до мене заходе. їздив я до Вас, мене не пустили до 3-ї години. А в нас з 3-ї години вже обідають, бо в моєї хазяйки табль-дот, а після обіду я вже й не виходжу нікуди. Як зможете читать і не матимете книжок, напишіть мені одкритку, і я Вам привезу дещо. Здоров'я мені найлучче служить восени й взимку. Я почуваю себе зовсім добре. Оце скінчив І частку української граматики (етимологію) і зараз пущу в друк, а далі розпочну друк IX тома. Але думки за горами,– а смерть за плечами, бо мені вже стукнуло 74 роки... Галичани завалились з своєю мовою й вже кинулись вчить нашу мову. їх книжок ніхто не купує. А проф. Грушевський перекладає І т. своєї української] історій] на руську мову. Але що з того вийде?!! Одужуйте! Боже помагай.

І в. Н[ечуй]-Левицький.

153. До Михайла Добо донського 25 березня 1913 р. 1913 р. 12 марця.

Високоповажний] Михайле Федотовичу!

Не знаю, як і дякувати Вам за Вашу добрість і прихильність до мене. Я прочитав Ваші статті в “Тавричанині” і “Святителя Іосафа Гарленка”. Добре б було, якби Ви написали потім ще дешевеньку книжечку для народу. Ж ит і є, бо Ваша брошура дорогенька для народу. Тільки для народу не ставте неологізмів, бо він їх не втямить. “Крииг дзеркало” підняло гвалт в галіціоманів. Але ті, що рп-

1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка