Наукова думка



Сторінка40/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   48

490


тують україн[ську] мову, вже виступили. Д. Пилипович (Модест Левицький) вже випустив 2 свої статті в 4 й 5 книжках “Світла”, повиписував польські й деякі недоладні слова з Літ[ературно]-наук[ового] віст[ника]” та з галицького] “Діла” і завів доводи такі, що це не мова, а щось схоже на єврейський жаргон.

В 16 й 17 №№ за февраль “Южної зорі” в Єкатеринославі Н. Новицький (мені прислав) помістив дві статті: “Украин[ская] література и ея читатель” (випишіть ці номери), де ще пізніше критикує галицьку паскудну мову й хвале “Криве дзеркало”.

Шануючий Вас /. Левицький.

Я це скінчив 1 част[ину] української граматики й здав до друку.

Львовская ул., № 41.

154. До Єлисея Трегубова 16 листопада 1913 р. 1913 р. З ноябр[я].

Єлисею Кипріяновичу!

В Словарі Грінченка зовсім немає слів: (стинуть), чахнуть, вичахнуть, прочахнуть, як кажуть про натоплену піч для хліба: “випліскуй швидше хліб та сажай, бо піч чахне”, “швидко вичахне в печі”, “прочахне”. “Гладь сорочку, бо залізко (давнє з у гіллям) вичахне”. Ці слова в Київщині єсть, а в Словарі є тільки слова лівобережні (вони ж і великоруські), “чоловік чахне”, “зсох, зчах мій чоловік” (Остерскїий]' пов[іт], Вигуровщина), і в Вигуровщині нема слова “вичахла піч”, “чахне піч”. А в нас в Київщині не кажуть: “чоловік чахне”, “зачахла дівка” (змарніла, стала, як мара). Не забудьте вписать ці київські слова, та ^це ось які: “последній” (останній) – опйшний (Луцьк[ий] пов[іт], записав М. Кононенко). “І я воскрешу вас в опишній день”,– казав в Луцьку священик у проповіді. Нарікливий (Київський] пов[іт]). “Моя жінка наріклива”. “Позовитий чоловік” (Чернігівська] губ[ернія]). Це те, що падковитий, ревностний. Позовить корова – дає багато молока.

І в. Нечуй-Яевиц[ький].

491


1914 p.

155. До Українського наукового товариства

2 лютого 1914 р. 1914 року 19 января.

В моєї квартирної хазяйки обід починається в половині четвертої години й тягнеться часом до половини 5-ї. Після обіду я не здатний ні до якої роботи й не виходжу

3 хати. Як є якесь конче потрібне діло, будьте ласкаві, напишіть питання, і я пошлю одповідь. Не ставте в словарі з початковою приставкою від (од), бо публіка, та ще й широка, не купує книжок, як натрапить на від та форми дієслів: боїться, здається. Згодом пришлю листом слова для словаря: проздрачно (виразно) читає, жудко на серці (жутко).

З пошануванням І в. Нечуй-Левицький.

“Українську] грам[атику] кінчили друком. Починають друк “Словарця”.

1915 р.


156. До 0. Барвінського

26 січня 1915 р. 1915 року 13 января.

Високоповажний добродію!

Моя “Граматика українського язика” з словарем та статтею з умовиводами вийшла ще в сентябрі. Але захопила війна. На Галичину й Львів не приймали вантаги, посилок і навіть кореспонденції. Користуюсь тепер цим випадком, щоб передати Вам і профес[ору] Студинському свою “Граматику”. Словар та стаття, приложена до “Граматики”, має значіння научане, і ними в Києві вже користується** профіесор] Сікорський, мій земляк, щоб в наступаючому (3-у) виданні своєї “Всеобщей психологии с физиогномикой” помістить виясніння, як психічно складалася мова в народів, якими способами і т. д. А в своїй “Грамати-

492

ці” я зумисне витовмачив деякі й українські і великоруські слова. Загалом при кожній нагоді виясніння слів історично, як вияснені історично слова в французькому] словарі Літтре.



Подасть Вам два примірники “Граматики” мій добрий знайомий, небіж (племінник) моєї квартирної хазяйки, котрий їде в Львів на службу. Другий примірник, будьте ласкаві, передайте проф[есору] Студинському, а як його нема у Львові, то доручіть Франкові тим часом (для передачі).

Рукописи моїх статтів, брошуру “Богдан Хмельницький”, видану давно у Львові для народу, манускрипти “Великої руїни на Україні” (на випадок моєї смерті) треба посилати в “Чернігівський городський музей Вас[иля] Васильовича] Тарновського. А як потім, згодом, коли можна буде переслати, то найлучче було б передать через будлікого через руки.

Мені вже обірвало ногу: на натертому резиною нових ботинків (камашів), дуже цупкою, нарядився чиряк, він загоївся, але коло його нагнало другий. Я вже од 1-го декабря ходжу в покоях у туфлі, але виразка йде до кінця. Може вискочу. Друкую оце IX том моїх утворів, а Х-й [та] ХІ-й том куплені в мене одним видавництвом й буде ілюстроване.

Мій адрес. Львовская ул., № 41-й, квар. 1.

Передайте проф. Заклинському, що я написав “Генезу” моїх декотрих утворів і послав у “Світло”, але це “Світло” закрили оце недавнечко.

Шануючий Вас Іван Нечуй-Левицький.

Київ.

157. До Григорія Саливона



18 лютого 1915 р. 1915 року 5 лютого.

Високошановний добродію!

Я радніший продать Вам свої томи з хати навіть за 4% процентів уступки, як колись це в мене поводилось, але в мене в житлі є тільки ті книжки, що я зоставив для себе. Усе здане в магазини я записав в духовниці Чернігівському музеєві Тарновського. Це тепер не моя власність, бо записана в духовниці ціна усіх томів з заробітком. Гроші підуть на фонд для видання (будущого) моїх

493


книжок, а заробіток піде на потреби самого музею. З цієї причини я й для себе, як часом доконче мені треба, мушу купувать свої книжки. Шостого тома нема: він давно випроданий; є тільки кілька книжечок опрічних, виданих Череповським. Він же видав і 11-й та IV томи,– купив у мене право, і в мене їх нема.

З поважанням до Вас

Іван Нечуй-Левицький.

P. S. Том 111-й (“Причепа”) видає “Вік”.

158. До Дмитра Лисиченка

19 березня 1915 р. 1915 року 6 марця.

Ласкаво прошу контору української книгарні “Слово” зробить обліч за продані мої дві книжки до 1-го января 1915 р. і гроші передать переводом на моє ймення: Киев, Львовская ул., № 41, кв. 1, Ивану Семеновичу Левицкому. Од 1 января цього року почнеться наступаюча дальша 66ліч за продані книжки.

З пошануванням

Іван Нечуй-Левицький.

159. До Леоніда Жебуньова

16 квітня 1915 р. 1915 року 3 апреля.

Високошановний Леоніде Миколайовичу!

В цих моїх записах є багацько дечого цікавого. Як небіжчик Грінченко складав “Словар” українського язика, то брав у мене ці усі тетраді, в котрих я записував по селах українські слова. Він перечитав багацько дечого і казав мені, що в цих записах єсть чимало оповіданнів, котрі варті друку. Тут справді є оповіданнячка, характеристики, пейзажі й є дещо смішне, схоже на анекдоти, позаіписувані мною за довгий час мого живоття. Окрім того, є ще коротенькі оповідання, записані мною в “Записній книжці” ювілейній (в срібних палятурках), пода

494


ній мені на юбілей “Од українців”. Прикладаю лист до мене Олександра Барвінського з Львова, писаний ще до війни, де показаний його адрес у Львові, а оце недавно через руки мого знайомого (добровольця) передав йому й професорові Студинському по примірнику моєї “Граматики українського язика”. В нього є написаний мною для народу “Український гетьман Богдан Хмельницький та козаччина”. Є в нього й мої рукописи давні моїх статтів: “Культурний тип давніх еллінів”, “Індуський культурний тип” < єврейський >, “Арабський й єврейський та візантійський”. Але перед війною Барвінський не встиг передать мені. Окрім того, він обіцяв мені позбирати надруковані десь в журнальчиках уривки з мого рукопису “Велика руїна на Україні”. Це історія усіх гетьманів до Мазепи, написана мною для народу. Брошурку під заголовком “Українство на літературних позвах з Московщиною”, котру видав Белей опрічною одбиткою, взяв у мене сільський вчитель в с. Красному Київського] пов[іту] (за Трипіллям) Антон Іванович Кияниця, щоб переписати й переробить правопис Максимовича (конь–кінь, вол – віл і т. д.), та й досі не вправів мені цей мій земляк. Ця брошурка-стаття повинна ввійти в XII том утворів сукупно з іншими статтями.

Шануючий Вас їв. Нечуй-Левицький.

Київ

Лист д. Барвінського прикладаю, щоб знати його адрес у Львові.



Рукопис синтаксису моєї граматики української мови думаю одіслати в топографію Ів. І. Чоколову [нрзб.], щоб розпочать друк, як скінчать мій IX том.

Я примічаю, що в редакції “Украинская жизнь” бракує матеріалу, бо виходили торік книжки отак: 8–12 і т. д. Варто було б переложить на російську мову з моєї граматики статтю “Примітки до Словаря”, 14 друкованих листи, й колись трохи згодом помістить в “Укр[аинской] жизни”, щоб широка публіка не потріпувала української мови – наречием, як тепер офіціально скрізь пишуть.

Ці пакунки прошу передать Чернігівському музею або Благотворительному] Петербурзькому] обществу, тому, хто прийме право на видання моїх книжок.

495


160. До Михайла Лободовського

21 травня 1915 р. 1915 року 8 мая.

Високошановний добродію!

Спасибі Вам і за пам’ятання про мене, і за те, що Ви прислали мені номери газет, де були Ваші статті. Лист Ваш написаний такими кучерявими буквами, що я не все розібрав, тільки втямив зміст, за що Ви пишете.

Я[к] у вас назбира[но] кілька тисяч слів, позаписуваних в Слободській Україні, то, будьте ласкаві, спишіть їх на поштових листочках і пришліть мені, а я передам їх в комісію, котра готує до видання словар русько-український. Вона може покористуватись, а що не ввійде в словар, то й то добре буде, як Ваш збірник не загине й збережеться для другого видання Грінченкового великого “Словаря”, бо в ньому я не знаходжу чимало українських] народних слів навіть з Київської губернії. Ви хочете писати рецензію на мою “Граматику українського язика”, як Ви пишете? Це добра річ була б, як би Ви написали, принаймні, та до неї доданий словарець з історичним виясненням декотрих слів, як зробив Літтре в своєму французькому здоровецькому “Дикціонері” (словарі в шести томах, над котрим він працював 18 год та ще й за поміччю шести помагачів), та згадали за статтю, в котрій зроблені мною виводи з “Словаря”. Може б котрась харківська газета й згодилась надрукувать. Чи є пак в Харкові в будлі-якому магазині на продаж моя граматика? Склад її в книгарні бувшої “Киевской старины”, Безаковська ул., № 8-й. Я вже скінчив і “Синтаксис” української граматики, але мені горенько, що в типографії забрали всіх молодших наборщиків, і зосталось трохи старих, так що вони не встигають набирать мого IX тома повістів, надрукували тільки половину й вже більше як місяць не шлють мені коректурних листків. Ви пишете, щоб з Києва посилали в Галичину українські журнали, бо в Галичині позакривали усі українські газети й журнали? Але й з Києва нема чого слати, бо в нас начальник воєнного округу позакривав усі українські журнали до кінця війни, так що нема чого й посилать. Почав видаваться у Києві журнал “Згода”, а в Москві “Тепла роса”, і їх спинили на другому номері. Чогось страхаються і, сказать правду, надаремно, бо цій каторжній війні, розпочатій

496


німецьким кайзером, не тільки ніхто не спочуває, але кляне й проклинає її і самого Вільгельма II, котрий руйнує городи й села і в нас у Польщі, і в Бельгії з звірючістю диких народів різунів. Я примічаю по Вашому листі, що Ви не читали “Украинской жизни”, котра видається в Москві (вона вже не продається нігде в наших магазинах). Випишіть її хоч за першу половину цього року. Вже вийшло за цей рік три книжки. З цих книжок Ви довідаєтесь про все, що діється в Галичині, дізнаєтесь про економічні справи, і за просвітність, бо в польській і в русько-українській Галичині польських гімназій та реальних школ 85, а наших гімназій казенних поляки дали шість, а на Буковині є три, а в Галичині завели вісім гімназій приватних на свій кошт на пожертвувані гроші. Адрес “Украинской жизни” от який: Москва. Контора “Украинской жизни”, Б. Полянка, № 32 (тел. № 3-44-48. Ціна за рік 6 p., на півроку 3 p.). Бувайте здорові.

З пошаною до Вас зостаюсь

Іван Нечуй~Аевии,ький.

Львовская улица, № 41, кварт. 1.

161. До Іллі Шрага

13 червня 1915 р. 1915 року 31 мая.

Високошановний Ільє Людвігович!

Ви, певно,. вже чули, що я три місяці взимку слабував на застужену ногу, на котрій вигнало два водяні чиряки, і я морочився з цією хворобою три місяці. Це лихо минуло, але хвороба підірвала мені ноги. З цієї причини я зібрав в один пакунок ненадруковані ще рукописи та книжки, котрі треба б видати, і оддав до схованки Єлис[ею] Кипр[іяновичу] Трегубову (Бульварна, № 31), але він незабаром перейде на другу квартиру. В цьому пакунку я передав рукописи: “Кельти в їх письменстві”, “Українські декаденти”, “Хто були скіфи й сармати” і книжки “Світогляд українського народу”, дуже давно надрукований в Галичині і виданий опрічною книжечкою, “Унія й київський митрополит Петро Могила”. “Татари

32–Нечуй-Левицький, т< 10,

497


й Литва на Україні” та “Перші київські князі й Козаччина”. Ці всі рукописи й книжечки я думав видати в XII томі, окрім “Перших київських] князів” й “Татари й Литва на Україні”, котрі треба видавати дешевим виданням для народу.

Окрім того, в тому пакунку я передав усі давно видані ще в 1886 році мною в Київ, зібрані докупи й переплетені. Ці всі опрічні книжечки того давнього видання: “Кайдашева сім'я”, “На Кожум’яках”, “Маруся Богуславка”, “Голодному й опеньки м'ясо” (Ці опеньки, окрім “Баби Параски та Палажки”, пішли дуже швидко, так що я одразу мусив видати й друге видання), та ще новіші: “Пропащі”, “Старі гультяї”, “Біда бабі Парасці й Палажці”, підуть в VI том, але мені вже кажуть, що їх треба б видати опрічними книжечками, як я тоді давно видавав, то вони швидше будуть розкуплені. Тільки доконче треба б видать їх примірників 200 таки в томі (бо є такі покупці та й земські усякі бібліотеки, що купують усі томи заразом). Окрім того, в XII том научаних статтів треба внести ті статті, що надруковані мною в “Дніпрових хвилях”,– “Українська школа повинна буть національна”, “Вигадки великоруських націоналістів і проф. Струве про Україну”, “Як готують чай” (в “Каневской неделе”) і т. д. (Ці всі номери журналів вкладені мною в пакунок), і статтю проти Пипіна “Українське письменство на літературних позвах з Московщиною”. (Ця броїйурка, видана Белеєм, переписується одним моїм приятелем, бо там надруковано все старовинним етимологічним правописом– конь, вол і т. д.).

Чималих моїх статів – “Сьогочасна часописна мова” та “Криве дзеркало української мови” не варт видавать, бо те все має значіння тимчасового писання задля того, щоб наші письменники в журналах схаменулись і дізнались, що вони своєю українсько-галицькою мішаниною шкодять нашій літературі, бо широка наша публіка не схоче читати книжок, написаних таким жаргоном, після мови Куліша, Стороженка, Шевченка, Панаса Мирного і т. д. Я сам вчитель словесності, і своїм досвідом досвідчився, що можна в класах, де буває 45, 50 душ, можна виправити поступінно мову учеників в писаннях, і цей метод приклав для практики якихсь двох десятків сотрудовників українських журналів, завдав собі пренудну роботу перелічить в кожного автора в його статтях польські та чудер

498


нацькі 3 провінціальні галицькі химерні слова, щоб кожне дізналось за свої хиби. Але я забувся, що маю стосунки не з молодими вчениками, а часом з не дуже молодими, котрі в “Украинской жизни” назвали мої замітки “скучными ворчаньями старика”. Одначе багацько наших письменників зараз повикидали польські слова, а решта молодих щиро призналась мені, що так збавили свою книжну мову галицькими виданнями, що вже не можуть писати щиро українською мовою. Але декотрі мені казали, що вони, пишучи в журнали статті, силкуються писати, кладучи за грунт і основу народну українську мову, і вони досягли здійснить своє бажання й свій потяг до чистоти мови (“Маяк”), але... на наше безщастя, наше письменство було зовсім заборонене...

Другий пакунок з рукописами я передав на схованку д. Жебуньову (він тепер поїхав на ліки в Євпаторію). В цьому пакунку я передав усі мої зшитки, переплетені в дві товсті книжки під заголовком “Сільські мотиви, пейзажі, типи й характеристики”. Я це все записував в протязі мого письменського живоття по селах. Там є багацько коротеньких оповіданнів, котрі (як-от “Сільська “Старшина гуляє”, “Дві милі”) надрукував в “Селі” для подарка д. Сірий. Небіжчик Грінченко, виписуючи для академічного словаря позаписувані на селах слова народної мови, казав мені, що там є багацько оповіданнячок, котрі можна надрукувати. Окрім таких оповіданнячок та картин природи, там є чимало гумористичних оповіданнячок, смішних і схожих на анекдоти. Це все треба б вибрать і видати колись опрічною книжечкою (адрес: Тарасовская, № 20). В VI томі треба друкувати “Кайдашеву сім’ю” не по виданні 1886 року, а по виданні Череповського, виправлене мною в деяких місцях.

Само по собі зрозуміло, що нові усякові видання друкуватимуться в Києві. Дальші видання треба видавати не в томах, а опрічними книжками нарізно, щоб швидше розходились. Дрібні оповіданнячка не для народу треба б видавати невеличкими книжечками, маючи на увазі невелику їх ціну.

Гроші записані на музей В. В. Тарновського от які: В банку “Киевское общество взаимного кредита” по одній “Росписке” на 500 р. на рік (строк 29 іюня цього року), по другій “Росписке” на 800 р. на рік (строк 16 апреля) і в билетах Государственной ренты (коли не

32*

499


помиляюсь) на 1300 р. Вартість видання кожного тома в друку от яка:

І том, 836 р. (видано 1200 прим.).

V том, 600 р. (видано 1000 прим.).

VII том, 641 р. (видано 1000 прим.).

VIII том, 666 р. (видано 1000 прим.).

Граматика укр[аїнського] язика, 600 р. (видано 1200 [прим.]). Заработку чистого з 1 тома повинно буть на 300 p., з других томів на 150 р. або й менше. З “Української граматики” буде заробітку не більше ЗО p., бо я пустив її сливе без заробітку на текущий счет. В “Киевском общ[естве] взаимного кредита” єсть 700 p., виручених од продажу томів. Але я розпочав видавать IX

том повістів і можу забрати їх для плати за друк. Вже

надрукували півтома, але наборщиків позабирали в військо, і робота спинилась, і я, вже скінчивши “Синтаксис української граматики”, попрошу передніше друкувать “Синтаксис граматики”.

Фонд для видання моїх книжок повинен бути цілий, а проценти на всі гроші, котрі лежатимуть без обертання, підуть на користь музею, як і заробітки од кожного наступаючого в будучий час видання.

Мій низенький поклін добродійці Коцюбинській.

З пошаною до Вас зостаюсь

Іван Нечуй-Левицький.

Київ, Львовская, № 41, кв. 1.

162. До Іллі Шрага

23 червня 1915 р. 1915 року 10 июня.

Високошановний Ільє Людвиговичу!

Дякую Вас щиро за Ваш лист і за те, що нагадали мені про Земську управу. Я думав, що ця справа залежиться од города й городського музею, а не од Земської управи. Аж тепер я згадав, що як передавали усі речі з Київського музею в Чернігів, то чернігівська Земська управа була спротивилась і не з охотою приймала цей музей Тарновського; бо на нього доводилось витрачаться земству й докладати гроші... Будьте ласкаві, заявіть за мій заповіт Земській управі, що то вона скаже. А як між земцями єсть націоналісти на російському

500


грунті, то мені здається, що вони спротивляться й не приймуть мого заповіту, бо такі людці ладні викоренить і самий Шевченківський музей Тарновського й саме українське письменство, не то що мої утвори, а на видання їх у світ...

Передніше колись я був хотів записати в духовниці право видання моїх книжок Київському міському музеєві, бо він тоді не був казенний, а Києву була неспромога видержувати його на міський кошт. Але тепер музей достає кошти з казни, і в ньому всім правує казенний чиновник теперішній – єсть людина дуже чесна й щира, але якби посадили на це місце російського націоналіста а 1а г. Бобринський, от цей заспівав би іншої...

Наш музей тепер має чималий засіб, і якихсь там 200 р. процентів з мого капіталу або й заробіток на виданнях моїх книжок на 500 р. (або на 300 р.) – це для Київського музею нікчемні гроші (“Бурлачка” дала мені 300 р. чистого заробітку в опрічнім виданні 1881 року), але тодішнє видання теперішнього VI тома (тоді 1-го тома) в 1886 році дало заробітку 550 p., хоч я продавав з хати своєї за 40% уступки, та Гомолінський брав в свою крамницю книжки за готові гроші за 40% уступки. Тепер цей том на черзі видання: “На Кожум’яках”, “Голодному й опеньки м'ясо”, “Дві московки”, “Баба Параска” та “Баба Палажка” і т. д.

Щоб заробіток був більший, треба доконче видавати не менше як 1500 примірників, як я тоді й зробив в останніх виданнях, в цей час я видав V, VII та VIII томи тільки по одній тисячі, а з цієї причини й заробіток з них малий. Мені аби видати томи для престижу, для показу, бо в мене грошей було обмаль на видання. А музей довговічний, не те, що людина, діждеться, поки розійдеться все видання.

В духовниці я написав, щоб за мій капітал фондовий була надрукована у Львові восьма частка перекладу моїх книг не канонічних, котрих “Британське біблійне товариство” не купує й не видає. Але це написане–п р о бл е м а, бажання на будучий час, бо теперечки у Львові й не можна нічого такого видавать...

Будьте ласкаві, напишіть мені, яка буде резолюція Земської управи, що стосується до моєї духовниці, як не приймуть мого фонду для видання й права на видання в будучім часі, то я мушу, не гаячись, переіначить духов-

501

ницю, написати вдруге й записати право на видання моїх книжок “Петроградському благотворительному обществу издания дешевых книг”, бо треба ж одписати право видання будлі-якій інституції завсідній, щоб правували цією справою.



З щирим шануванням до Вас

Іван Нечуй-Левицький.

Київ, Львовська, № 41 кв. 1.

163. До Іллі Шрага

15 липня 1915 р. 1915 року 2 іюля.

Многоуважаемый Илья Людвигович!

В моем духовном завещании записано, на образование фонда для издания моих сочинений, в билетах Государственной 4% ренты не 1300 р., а 1800 р. Билеты эти отданы мною на хранение в киевскую контору Государственного банка. В завещании написано так: все деньги, вложенные мною в банк “Киевского общества взаимного кредита” на год по двум “билетам” (распискам) и на текущий счет должны быть переданы Черниговс[кому] музею.

З пошаною до Вас

Іван Левицький.

Київ.


164. До Єлисея Трегубова

U915 р.]


Високоповажний] Єлисею Кипріяновичу!

Я продав одно видання “Миколи Джері”, “Біда бабі Парасці” і “Біда бабі Палажці” в Черкаси в Товариство видавниче. Будьте ласкаві, добродію, передайте обидві бабі посильному для врученія для печаті в Черкасах.

З пошаною Іван Левицький.

502


у P. S. Ще забувся. Одішліть і оповідання “Чортячу ^покусу”, хотять видати в Черкасах.

Левиуіький].

\

і

165, До Дмитра Лисиченка



б лютого 1916 р. 1916 року 23 января.

Високоповажний добродію І

В 1914 році я послав в книгарню 100 примірників] “Граматики українського язика” (ціна 80 к.) та 25 прим, повісті “Не той став” (ціна ЗО к.). В январі 1915 року Ви написали мені одкритку, що за 3 місяці 1914 р. продано 28 прим, граматики і 4 прим. “Не той став”. За примірники граматики мені прислали 16 р. 52 к., а за 4 прим. “Не той став” 80 к. Про той трус до нас доходила чутка. Дайте мені звістку одкриткою, чи закрита книгарня, чи ні. Чи слать вам повістів ІХ-й та “Синтаксис” граматики (вийдуть в февралі), чи подождать який час?

Адрес: Львовская ул., 41, кв. 1.

З пошаною І в. Левицький.

1917 р.


166. До невідомого

[1917 p.]

Шановний мій добродію!

Передовсім проситиму ухильно дарувати мою забарність старечу. То нездужаю, то щось перебиває повсечасно.

Вже місяць, як одібрав я Вашого листа, а оце тільки зараз пишу Вам. Все думав, чи послухатися Вашої (та й не тільки Вашої, бо і ще дехто мову заводить про те) просьби,

і таки надумав: ні, не треба справляти той юбілей. Ось я вже бачу уявки, як то воно буде на ньому: забере голос чубатий (знаєте, певно, чию криву душу на мислі маю) та й піллє, та ц піллє солоденьку та рідкеньку цукровицю.

503

А дума в нього зовсім не про те буде, звісно; А я слухати буду та й думати: “Чи ж то так ти направду, любку, мислиш?” А тоді маю дякувати та впевняти, що, мовляв, прибільшувано мою заслугу і все таке інше. Чи ж то велика радість?

1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка