Наукова думка



Сторінка42/48
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.49 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   48

“Д омашняя беседа” – редагована В. Аскоченським щотижнева реакційна газета, що виходила в Петербурзі з 1858 по 1877 р. Вела розгнуздане цькування прогресивної журналістики.

Стасюлевич Михайло Матвійович (1826–1911) – російський історик, публіцист і громадський діяч буржуазно-ліберального напряму. З 1866 по 1908 р. видавав журнал “Вестник Европы”.

Последние годы польской Ржечи Посполито й” – праця М. I. Костомарова, на основі якої I. С. Нечуй-Левицький написав свою роботу “Останні часи Річи Посполитої” і вмістив її в № 3–6 журналу “Правда” за 1871 р.

С т а н і с л а в-А в г у с т Понятовський (1732–1798) –останній король Польщі, що був на троиі з 1764 до 1795 р. Слухняна фігура в руках шляхетства і цариці Катерини II.

Т о р к и – тюркомовні племена. Прийшли в причорноморські степи з Приаралля. Вперше згадуються в літопису 985 р. Зазнавши поразки від половців, переселилися иа Русь. Частина послов янилась, частину асимілювали половці. Сліди їх перебування лишились у назвах річок – Торч, Торець, міста Торчеськ.

Старовольський Симон (1588–1656) –■ польський письменник. У своїх працях подав цінні відомості про українських козаків.

33*

515


3 КИШИНЕВА

Вперше опубліковано в газеті “Діло”, 1884, № 141 (додаток до JSffi 141 “Діла”). Автограф зберігається в ІЛ, ф. 100, № 2295.

Захоплений звіт про великий успіх у Кишиневі трупи М. Старицького та М. Кропивницького, що давала вистави від 15 листопада до 1 грудня 1884 р.

Датується початком грудня 1884 р.

Подається за першодруком.

В і р и н а (Колотоновська) Олександра Іванівна (рік нар. невід.– 1926)–українська артистка. Почала виступати на сцені

1882 р. Виконавиця комедійних і драматичних ролей.

Г р и ц а й Василь Овсійович (1856–1910) – український актор. Розпочав свою діяльність 1883 р. в трупі М. Кропивницького. Пізніше був у трупі М. Старицького і один час очолював власну трупу.

В КОНЦЕРТІ

Вперше опубліковано в журналі “Зоря”, 1887, № 11, стор. 183– 186; № 12, стор. 201–204.

У Росії нарис довго ие друкували. 29 жовтня 1898 р. петербурзький цензурний комітет заборонив його друкувати, бо вбачав у творі українофільську тенденцію. Та через місяць нарис був дозволений до надрукування в І томі “Повістей і оповідань” письменника, що вийшов у Петербурзі 1899 р. Надрукований він був і 1909 р. в другому виданні “Повістей і оповідань”. 1912 р. його передрукував львівський журнал “Неділя” (№№ 42–44) під заголовком “На концерті”.

Дата твору – 1886 р.

Подається за останнім прижиттєвим виданням: І. С. НечуйЛевицький, Повісті й оповідання, т. І, вид. 2, К., 1909, стор. 186–202.

...сяє ще один день України, день майсь кий...– Йдеться про день 16 (26) травня 1648 p., в який Богдан Хмельницький переміг польське військо під Корсунем. Перемога ця стала сигналом для загального повстання селян і козаків, яке розгорнулося в народно-визвольну війну українського народу.

...с лавна батов а... – славна плеяда.

...д е я... милувався Альпами. Автор був у Альпах влітку 1869 р.

Макарт Ганс (1840–1884) – австрійський художник, писав історичні картини.

Берне Карл-Людвіг (1786–1837) – німецький письменникпубліцист, автор “Паризьких листів” і “Менцеля-французоїда”.

Брокен – найвища гора Гарцу в Німеччині (1142 лі), де, за старовинними переказами, збираються на свято відьми у Вальпургієву ніч під 1-е травня.

РОСІЙСЬКА НАРОДНА ШКОЛА НА УКРАЇНІ

Вперше опубліковано в журналі “Правда”, 1889, т. 1, вип. II і III, стор. 126–132.

У першодруку підпис – “А. Глаголь”. Належність псевдоніму

516

I. С. Нечуєві-Левицькому незаперечно довів О. І. Дей (“Радянське літературознавство”, 1967, № 2, стор. 74-*–75).



Справа школи для народу здавна цікавила І. С. Нечуя-Левицького як учителя. Він бачив сам, як трудно вчити дітей не рідною їм мовою. Це вій спостерігав і на Україні, і в Польщі, і в Молдавії. Тому і боровся за те, щоб давати освіту народові рідною мовою, повставав проти русифікації українського населення, запроваджуваної офіційною школою, протестував проти пригнічення і нехтування національної мови. Такий зміст двох статей на педагогічні теми, вміщуваних у томі.

Датується роком надрукування.

Подається за першодруком.

...у країнська мова дозволен а... тільки на перше п і в р о к у... – Українська мова була взагалі заборонена в школі. Дітей навіть переслідували за те, що вони говорили рідною мовою (див. “Уривки з моїх мемуарів і згадок”, вміщені у цьому томі).

П о л а т і – широкі нари для спання, влаштовувані в російській “ізбі” під стелею між піччю і протилежною їй стіною.

Г о л б ц і – відгородження у вигляді хижки, що їх роблять російські селяни у житлі за піччю.

“Ч ервоиая Русь” – реакційна москвофільська газета у Львові, що виходила в 1888–1891 pp. і друкувалася “язичієм”.

ПЕДАГОГІЧНА ПРОЯВА В РОСІЙСЬКІЙ НАРОДНІЙ ШКОЛІ

Вперше опубліковано в журналі “Правда”, 1893, т. XIX, вип. 57, стор. 620–623.

Статтю підписано псевдонімом “А. Глаголь”.

Передруковано в журналі “Радянське літературознавство”, 1967, № 2, стор. 76–77.

Датується роком надрукування.

Подається за першодруком.

“Родное слово” Ушинськог о... вже давно заборонен о... – Цей підручник для початкових шкіл був заборонений міністерством освіти 1885 р. і допущений до вжитку в школах лише в 1901 р.

...з додачею ірмосів, тропарів, кондакі в... – назви пісень релігійних книг. І р м о с – перша пісня, що служить зразком для дальших строф; тропар – церковна пісня, найчастіше з однієї строфи; кондак – пісня християнської ритмічної поезії.

“Д о м о с т р о й” п. Сильвестра... – пам’ятка російської літератури XV–XVI ст. Збірник правил поводження в громаді, сім’ї, побуті. Автором другої редакції збірника вважають радника Івана IV Грозного протопопа Сильвестра Медведева.

Ригоризм (лат.) – суворість; неухильне запровадження суворих етичних норм до людської поведінки.

517


МАРШ ЗАНЬКОВЕЦЬКА,

УКРАЇНСЬКА АРТИСТКА

Вперше опубліковано в журналі “Зоря”, 1893, № 10, стор. 197–

200.


Автограф зберігається в ІЛ, ф. 61, Nfi 303.

Датується орієнтовно квітнем 1893 р.

Подається за першодруком.

“Н икандр Безщасний” д. Садовськог о... – назва переробленої М. Садовським п'єси О. Ф. Писемського “Горькая судьбина”. Поява на сцені цієї п’єси викликала в 1892 р. нові репресії проти української літератури (пропозиція Головного управління в справах друку Петербурзькому цензурному комітетові 8 січня 1892 р. за № 96).

Астарта – у фінікійській міфології богиня родючості, материнства і любові.

...В і а р д о, ї ї м е н т о p....– Славетна співачка і композитор Віардо-Гарсіа Мішель Поліна (1821–1910). І. С. Тургенев (1818–1883) познайомився з иею 1843 р. і до кінця життя був її Другом і наставником.

Загорський Іван Васильович (справжнє прізвище Подзікунов; 1861–1908) – український актор, що працював з М. Кропивницьким з 1880 до 1888 р. а потім грав до 1900 р. в трупі М. Садовського.

Василенко Петро – український актор. У трупі М. Садовського був на ролях резонера.

Мова Денис Миколайович (справжнє прізвище Петров; рік народження невідом.– 1922) – український співак * драматичний актор.

Ратмирова Олена Павлівна (1869–1927) –українська співачка і драматична актриса,

С у с п і л – участь.

...заміжньої Олени...– Помилка в першодруку. Треба: “заміжньої Галі”.

Шредер Фрідріх Людвіг (1744-г-1816) – видатний німецький актор і режисер. Вперше поставив на німецькій сцені п’єси В. Шекспіра.

К о н г р і в Уїльям (1670–1729) – англійський письменник, автор комедій з життя аристократії. Викривав аморальність панівних верств Англії.

Драйден Джон (1631–1700)–англійський поет і драматург, видатний представник класицизму. Автор героїчних п’єс.

Вічірлі– Уїчерлі Вільям (1640–1716)–англійський драматург. Змальовував картини розкладу аристократії.

Французький псевдокласицизм – напрям у французькій літературі XVII–VIII ст. в епоху абсолютизму (класицизм). Найвищого розвитку досягнув у трагедіях П. Корнеля (1606–1684), Ж. Расіна (1639–1699), в комедіях Ж.-Б. Мольєра (1622–1673). Теоретичні положення цього напряму сформулював Н. Буало (1636– 1711 )“у поемі “Поетичне мистецтво”.

Г е й н е –помилка в першодруку. Треба: Гейнзе Йоганн Якоб Вільгельм (1749–1803) – німецький письменник, автор роману “Ардіигелло, або Щасливі остроди” (1787, 2 тт.).

ГетнерГермаи (1821–1882) – німецький буржуазний істо

518


рик літератури. Автор “Історії літератури XVIII ст.” (три частини, 1856–1870).

Збитки – надмірності.

Девріон– Девр*ієнт Едуард (1801–1877) – німецький історик. Автор праці “Історія німецького театрального мистецтва”.

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД НАЙНОВІШОЇ РУСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вперше опубліковано в журналі “Радянське літературознавство”,

1968, № 4, стор. 71–75. Автограф у відділі рукописів Львівської державної наукової бібліотеки Міністерства культури УРСР, ф. Барв. 4309, п. 281.

Стаття написана в жовтні 1894 p., очевидно, для журналу “Правда”, але в свій час не була надрукована.

Подається за автографом.

...д ух самої української історії майже у всі попередні часи демократичний. – У цьому твердженні відбилася суперечливість поглядів автора. Навпаки, у своїх художніх творах на історичні теми він змалював боротьбу прогресивних і реакційних течій в українському суспільстві.

Визнадворити – виявити (обнаружить).

Красюченко – псевдонім О. Я. Кониського (1836–1900), автора повісті “Юрій Горовенко”.

Рядоправленство – урядове керівництво, уряд.

Криницький – псевдонім І. С. Нечуя-Левицького.

Гр. Григорієвич – псевдонім Г. І. Цеглинського (1853– 1912), українського письменника і громадського діяча, автора комедій з життя галицького суспільства.

СОРОК П’ЯТІ РОКОВИНИ СМЕРТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Вперше опубліковано в журналі “Шершень”, 1906, № 8, стор. 3.

Датується роком надрукування.

Подається за першодруком.

Ф р а н ц о з Карл-Еміль (1848–1904) – австрійський письменник, критик і публіцист, автор нарисів з життя галицьких і буковинських українців, дослідник українського фольклору та літератури. І. Нечуй-Левицький переказує його оцінку Шевченка з праці “Тарас Шевченко”, надрукованої 1878 р. в збірці нарисів “Vom Don zur Donau” (“Від Дону до Дунаю”).

Є р е м і я – давньоєврейський пророк, що в своїй “Книзі плачу” оплакував руйнування Єрусалиму та Іудеї вавілонським царем Навуходоносором.

Ренан Ернест-Жозеф (1823–1892) – французький письменник, філософ-ідеаліст, історик релігії, автор праць “Життя Ісуса”7 “Початки християнства” та іи.

519


УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ

Подається вперше за чорновим автографом (ЦНБ, ф. І, № 27799).

У рецензії на альманахи “Розвага” і “Досвітні огні” автор дає стислий огляд творчості українських поетів.

Датується 1906 роком.

Романова Одарка – українська письменниця, авторка книг: “Пісні, думки та легенди” (1896), “Черствий пиріжок” (1895), “Пан та чабан” (1918).

Коваленко Олекса Кузьмич (1880–1927) – український поет, перекладач, упорядник декламатора “Розвага”.

Штерн – Стерн Лоренс (1713–1768) – англійський письменник, один з засновників сентименталізму. Автор роману “Сентиментальна подорож Иоріка по Франції та Італії” (1768).

Ш е р і д а н Річард-Брінслі (1751–1816) – англійський драматург. Його викривальну комедію “Школа лихослів’я” ставлять в СРСР і досі.

Бод енштедт Фрідріх (1819–1892) – німецький письменник і перекладач, 1845 року видав перекладений ним збірник українських пісень “Поетична Україна”.

“Буркутські пісні” Франка.– Мовиться про “Буркутські станси”.

Г о р а ц і й Флакк Квінт (65–8 до н. е.) – римський поет. Його творам властивий тонкий гумор і витонченість поетичної форми.

Шаміссо Адальберт (1781–1838)–німецький поет і вчений. Автор численних сатиричних творів, спрямованих проти реакції. Вірш, про який тут ідеться, у перекладі Павла Грабовського називається “Прачка”.

Словацький Юліуш (1809–1849) – великий польський поет-демократ. Один з основоположників реалістичного напрямку в польській літературі. Багато його творів присвячено У краї і.

Баранович Лазар (1620–1693) – церковний, літературний і політичний діяч України XVII ст. Автор книг: “Меч духовний” (1666), “Труби словес проповідних” (1674).

Галятовський Іоаникій (рік нар. невід.– 1688)–український письменник, громадсько-політичний і культурний діяч. Автор книг: “Ключ разумінія” (1659), “Небо новоє” (1665). Особливо відзначився своїми виступами проти уніатів та єзуїтів.

“ДЕ ЛЮДЕ-ТАМ І ЛИХО”

Вперше опубліковано в журналі “Дніпрові хвилі”, 1911, № 22, стор. 301–304.

У рецензії яскраво виявилося співчутливе ставлення письменника до народних заворушень початку XX ст. і протест проти кривавих розправ самодержавства з селянами.

Датується роком надрукування.

Подається за першодруком.

Колізей – руїни стародавнього цирку в Римі.

“Д раний хутір” рповідання Д. ЯвориицькогОї опубліковане 1911 р,

520

\ УКРАЇНСЬКА ДЕКАДЕНТЩИНА



Подається вперше за чорновим автографом, що зберігається в ІЛ (ф. 11, № 5).

Після написання пародії “Без пуття, оповідання по-декадентському” в 1900 р. письменник почав писати і статтю, в якій, як він сам говорив, хотів показати “генезу й зародок цього чудернацького з’явища”. Вмістити цю статтю він збирався в IX томі своїх творів після згаданої пародії. Свого наміру автор не здійснив, IX том вийшов без цієї статті. В його архіві лишився чорновик статті, яку тут і подаємо.

Датується 1911 роком иа підставі вихідних даних розглядуваних видань.

Аналізуючи декадентські твори, І. С. Нечуй-Левицький підкреслює їхню шкідливість для тогочасної української літератури. Слабкою стороною статті є те, що письменник залічує до декадентських творів і деякі оповідання О. Кобилянської та Н. Кобрииської, написані в реалістичній манері.

Л у н д – мабуть, помилка. З дальшого викладу видио, що мова йде про Г. Лаубе.

Рюккерт Фрідріх (1788–1826)–німецький поет. Автор книги “Панцирні сонети”.

Г е б б е л ь Фрідріх (1813–1863) – німецький прогресивний драматург. Основна його драма “Марія Магдалина”. Після революції 1848 р. відійшов від визвольного руху.

М е й с н е р Альфред (1822–1885) – німецький письменник демократичного напрямку. Представник поезії дрібнобуржуазної течії “істинного соціалізму”.

Г артман Моріц (1821–1872) – австрійський письменник. В середині 40-х років – “істинний соціаліст”.

М е р і к е Едуард (1804–1875) – німецький письменник, реакційний романтик, належав до так званої швабської школи.

Салле Фрідріх (1812–1843) – німецький поет. У його поезіях, афоризмах, епіграмах, новелах виявлялись ліберальні тенденції.

Прутц Роберт (1816–1872) – німецький поет, прозаїк, історик літератури. Друкувався в “Рейнській газеті”, редактором якої був у 1842–1843 pp. Карл Маркс. Пізніше став захищати буржуазний порядок.

Г р е г – очевидно, помилка. Мабуть, Г е р в е г Георг (1817– 1875) – німецький поет. 1841 р. висунувся як один з видатних політичних ліриків періоду підготовки буржуазної революції 1848– 1849 pp. Після революції поділяв погляди анархіста М. О. Бакуиіиа.

Нордау Макс (1849–1923) – німецький письменник реакційного напрямку. У численних працях підкреслював свою ворожість соціалістичному рухові. У книзі “Виродження” критикував декадентські твори.

Бодлер Шарль (1821–1867) – французький поет, попередник декадентів.

Верлен Поль (1844–1896) – французький поет, один з основоположників символізму.

Вільє де Ліль Адан Філіпп Огюст Матіас (1838– 1889). – французький письменник.

Б а рб е – очевидно, мова Йдепро Барбе д’Оревільї

521

(1808–1889) – французького письменника, представника “жахливого” жанру.



Пела д ан Жозефін (1858–1918) – французький поет. Писав у дусі Барбе д’Оревільї. Песиміст і містик. Автор праці “Латинський декаданс”.

Гюїсманс Жорж Шарль Марі (1848–1907) – французький письменник. Спочатку належав до натуралізму в літературі, потім – декадент.

Б а р р е с Моріс (1862–1923) – французький письменник, що створював культ власного “я”. Пізніше він визначився як реакціонер і шовініст.

Б р а н д е с Георг (1842 – 1927)–датський буржуазний літературний критик і історик літератури. Автор праць: “Найголовніші течії в європейській літературі XIX ст.” (видано в 1872–1890 pp.), “Враження з Росії”, в якій подав докладні відомості про Т. Г. Шевченка.

“Sonata apassionata”. Помилка в автографі. Треба: “Valse melancolique”.

Каменецький – треба: Каменський Анатолій Павлович (1876–1941) – російський письменник. Для його творчості характерні біологізм та еротизм. Разом з М. Арцибашевим був виразником літературного розпаду в роки реакції після революції

1905–1907 pp.

Юліан Од ступ ни к – Флавій Клавдій Юліан (332– 363) – римський імператор (361–363). Був ворогом християнства.

Констанцій – 337 року був імператором Східної імперії, 350–361 (до Юліана) – імператор усієї Римської імперії.

От то Людвіг (1813–1865) – німецький повістяр, драматург і критик, представник так званого “поетичного реалізму”.

...гугенот Жан К а в а л ь є... Кавальє Жан (1680– 1740) – французький протестант. 1702 р. очолив повстання гугенотів у Севеннах проти французького короля.

Амфітеатров Олександр Валентинович (1862–1923) – російський буржуазний фейлетоніст і белетрист. Під час першої світової війни заснував чорносотенну шовіністичну газету “Русская воля”.

“Н а щаблях життя” – треба: “Щаблі життя”.

“Чорний Барс і Біла Пантера” – треба “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”.

“... Олесеві вірші в великоруському перекладі...”– Переклади ці з’явилися 1909 р. в книзі І. Рукавишникова “Молодая Украина” (СПб., 1909, стор. 93–105).

ФОЛЬКЛОРНІ ЗАПИСИ

У відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР зберігаються два зшитки під заголовками “Сільські і міські сюжети для одовіданнів, пейзажі й характеристики” (ф. І, № 27836) тп “Сільські мотиви. Пейзажі, типи й характеристики” (ф. І, № 27794), в яких протягом життя І. Нечуй-Левицький робив фольклорні записи, різні начерки, записував почуті від народу слова. Записи не сік тематизовані, розкидані. Ними користувався Б. Грінченко, редагуючи

522


чотиритомний словник української мови. Проте не всі лексичні матеріали використано в словнику, а фольклорні записи взагалі ніколи не публікувалися.

Ми подаємо їх тут за хронологією і в тому порядку, як вони записані в зошитах. Закреслені письменником слова і фрази взято в ламані дужки (< >).

ЛИСТИ

Епістолярна спадщина І. С. Нечуя-Аевицького – важливе джерело для дослідження життя і творчості письменника – в значній мірі маловідома і ще повністю не зібрана.



За попередні роки близько третини виявлених досі листів І. С. Нечуя-Левицького опублікував М. С. Возняк (“З листування Івана Левицького з Олександром. Кониським і Омеляном Огоновським”. – “Життя і мистецтво”, 1920, № 2, стор. 63–69; “З листування Івана Нечуя-Левицького з галичанами”. – В кн.: “Науковий

збірник за рік 1927”, т. XXVI. К„ ДВУ, 1927, стор. 97–133; “До зносин Ів. Нечуя-Левицького з галичанами (Десять його листів до Ів. Пулюя). – “Літературний архів”, 1931, кн. 1–2, стор. 142–153.

Перша публікація п’яти листів І. С. Нечуя-Левицького до В. Барвінського з’явилась в газеті “Руслан” у статті О. Барвінського “Переписка Ів. Левицького (Нечуя) з редактором “Правди” Волод. Барвінським” (1904 p., ч. 285). Вдруге ці листи надруковані у 1931 р. в книзі К. Студинського “Галичина й Україна в листуваи-' иі 1862–1884 pp.” (X.–К., “Пролетар”, 1931, стор. 567–570).

Крім того, було опубліковано два листи до П. Я. Стебницького в додатку до монографії про Нечуя-Левицького (К., “Слово”, 1924, с. 158–170), один лист до М. Грушевського, надісланий на ім’я Йосипа Рогалевича (журнал “Україна”, 1967, № 22, стор. 24), лист до М. Венгжина (“Радянське літературознавство”, 1968, № 4, стор. 76–77) та кілька уривків з листів до окремих адресатів.

В 1929 р. Ю. О. Меженко – упорядник першого посмертного багатотомного видання творів І. С. Нечуя-Левицького – готував до друку епістолярну спадщину письменника, що мала бути включена до останнього тома. Проте із запланованих дванадцяти томів вийшло протягом 1926–*1930 pp. лише одинадцять. Зібраний Ю. О. Меженком матеріал був використаний при упорядкуванні даного тома.

Не всі оцінки і судження І. С. Нечуя-Левицького, висловлені в його листах, сьогодні сприймаються як правильні. Деякі з них відбивали тогочасний рівень науки і нині застаріли або в дальшому розвитку науки про літературу виявились помилковими. Зокрема не можна погодитись з твердженням письменника про розвиток мов трьох братніх народів – російського, українського і білоруського.

І. С. Нечуй-Левицький, слідом за П. О. Кулішем, повторює помилкові твердження щодо значення російських повістей Т. Г. Шевченка. Є й ряд інших суто суб'єктивних тверджень письменника, з якими не можна погодитись.

В даному томі вміщено 166 листів. Це найповніше на сьогодні зібрання епістолярної спадщини письменника, хоч і далеко не повне.

Листи друкуються за автографами, що зберігаються в Центральному деря&вному історичному архіві УРСР у Києві, в рукописних

523


фондах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, Львівської державної наукової бібліотеки Міністерства культури Української РСР та в приватних осіб. Частина листів друкується за першодруками або рукописними копіями, зробленими для згаданого видання, яке готував Ю. О. Меженко. У всіх випадках зроблено відповідні посилання.

Листи в томі розміщені в хронологічному порядку. Авторські дати в точній їх транскрипції подаються на тому місці, де їх проставлено в листі. Одночасно до кожного листа вгорі ліворуч проставлено дату за новим стилем.

В примітках на початку подаються короткі текстологічні відомості: за чим друкується, де зберігається, де опубліковано листа, чи друкується вперше. За текстологічною частиною примітки подається стисла характеристика осіб і подій, про які йде мова в листі.

і

Листування І. С. Нечуя-Левицького з Павлом Гнатовичем Житецьким (1837–1911) – видатним українським філологом – охоплює період з 23 квітня 1872 р. до 26 квітня 1906 р. Стосується воно переїзду письменника на проживання до Києва, в чому йому сприяв П. Г. Житецький, друкування творів Нечуя-Левицького та питань українського правопису. Всі чотири опубліковані тут листи подаються вперше за автографами, що зберігаються у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (ф. І, № 49615, 49617–49619). Цей лист – за автографом І, 49615.



Ло латинський Лев Григорович (1842–1922)–український і російський філолог.

2

Вперше опубліковано в “Записках історичної секції Всеукраїнської академії наук” (“Науковому збірнику”), 1927, т. XXVI, стор. 103–104 (далі скорочено: “Записки”, 1927, XXVI, стор.). Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 100, № 2294. Подається за першодруком.



Високоповажний добродію! – Очевидно, Нечуй-Левицький звертається до Степана Гучковського, який у 70-і роки був директором друкарні Ставропігійського інституту. Гроші передавалися за виготовлену в цій друкарні коштом автора книгу “Повісті Івана Нечуя”, т. 1. До книги входили: '“Слівце від видавництва”, “Дві московки”, “Рибалка Панас Круть”, “Причепа”. Як свідчить М. Драгоманов, це видання обійшлося авторові в 500 крб. за 500 прим.

Сушкевич Корнило (1840-^1885) – ліберально-буржуазний громадсько-культурний діяч Галичини. 1867 р. видав уперше в Галичині своїм коштом два томи “Поезій” Т. Г. Шевченка. Один із засновників і керівників “Просвіти” (1868) і товариства ім, Шевченко (1874).

524

3

З видатним українським композитором І. С. Нечуя-Левицького зв’язувала релика творча дружба. М. В Лисенко (1842–1912) присвятив письменникові “Дві пісні без слів” (Deux chansons sans parolles) для фортепіано (1878). Найвидатніший же твір І. НечуяЛевицького– повість “Микола Джеря” (1878) присвячено М. Лисенкові. Листування їхнє повністю не збереглося. Нині відомо 5 ЛИСТІВ М. Лисенка (надруковані у вид.: М. В. Лисенко, Листи, “Мистецтво”, К., 1964) та один лист І. Нечуя-Левицького, який друкується вперше в нашому виданні. Подається за автографом (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографіїім. М. Т. Рильсь-

1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   48


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка