«наукова думка»



Сторінка13/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.01 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

Щодо справи каталога українських книжок (що говорив з Вами Квітка), то як він буде у Вас в рукописі готовий, пришліть мені, а я, зробивши додатки, знов пришлю Вам (або все, або самі додатки), видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Укр[аїні] і так пустимо якось.

Простіть за хватаний лист, страшно спішуся. П[ан] Квітка щиро вітає Вас, він теж сьогодні їде на Укр[аїну].

Здоровлю Вас, і родину, і знайомих.

Стискаю Вашу руку.

Леся Українка

P. S. Уваги з пов[оду] Ваших статей у «Віснику» пришлю з України.

172. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

20, 24 вересня 1901 р. Київ По дорозі від границі до Києва.

7.1Х 1901

Лілея моя лілейная!

Ти, певне, зараз скажеш «ет!», отримавши сього листа і побачивши, що се я вже додому вертаю, а досі тобі нічого не написала з поводу твого проекту подорожі до Італії. Але діло в тім, що твого заказного листа я отримала тільки в день виїзду з Чернівець, бо Жаб’є справді «остатня пошта в Європі», як жартує папа, і там з реком[ендо-ваними] листами велика морока: на них перше «повістку» приносять, як на посилки! Отже, й мені принесли повістку перед самісіньким виїздом з Буркута, коли вже мені коні готові стояли, я «довірила отримати» одній пані з Жабйого, а вона отримати забула, я їй нагадала з Чернігівець], а вона отримала і переслала мені ая^ тоді, коли я вже й речі впакувала, щоб їхати з Чернівець. Про Італію вже трудно було починать думати, бо поки б та вся переписка та «обсуя^дения» велись, то мені не було б де за границею той час пересидіти, бо Ольга рівночасно зо мною виїхала з Черн[івець], тільки в інший бік — до Відня — на цілий місяць; в горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах, а хоч, може, тепер і знов потепліло трошки, то все одно вже «сезон» скінчений, кургауз в Буркуті закритий і всі чисто гості роз’їхались (я і п. Квітка були остатні, що виїхали); монялась я в дорозі на поворіт «елико возможно» в одного попа-радикала в Довгім Полі над Черемошем (ще в горах, але багато нижче від Буркута), сиділа в гостях 10 днів, а далі вже ж ніяково було б сидіти, бо плати він з мене не брав, вважаючи мене за певну форму посереднього патріотичного податку (ти не повіриш, як мене всерйоз брали на Буковині — три вечори в мою честь дали— страх сказати, чистий сміх!). Ще сиділа у Вижниці три дні, розтрясшись трохи через гірську дорогу; та вже довше там сидіти не могла, бо хтіла бачити ще Ольгу до її від’їзду, та й таки час було рушати на Україну. Мало що була не попала до Львова, з заїздами до Станіславова та до Коломиї, але потім роздумала, бо в Станіславів] потім вже не треба було (листи мої замінили мене), в Коломиї була б тільки втома (хотіли мене нап’ясти, щоб я тримала відчит, але се для мене, ти знаєш, риск втомитись мало не до млості), та й не хочеться мені ще на естраду, я тепер ще маю horror publici1. У Львові не було виразного інтересу, бо львівські люди ще блукають по горах та долинах і дуже помалу починають злазитись; я рискувала б сидіти в отелі з тиждень, поки б дочекалась тих людей, в яких я маю виразний інтерес (яких, наприклад], треба інтенсивно вилаяти, на що я дала поішо-міччя Фр[анкові]), ну, а сидіти в отелі і дорого, і скучно, і для здоров’я користі жадної; сидіти ж у Львові та списуватись з тіткою etc. вже зовсім не варт було. Без вираз^ ного діла сидіти у Львові, то все одно що в Києві,— тільки нерви томити та розбивати, бо там багато такого, що про нього можна б сказати: tout comme chez nous! 1

Нарешті, щодо Італії скажу так: я тепер дуже поправилась, може, навіть радикально (страх перед втомою — се вже педантизм «на всякий случай», щоб не попсувати так ще недавно наладженої справи), катару лікар уже в мене не признав, кашлю, пропасниці та інших симптомів уже місяць як нема, поважчала я на два кіло, поправилась так, що й простим оком видко; сі гори, то була геніальна ідея чернівецького лікаря. Чого ж, властиве, їхати до Італії? Якщо се буде справді потрібно для здоров’я, то я, звісно, можу вибратись і з Києва за папині гроші, лишній день їзди не так багато значить, а паспорт все одно ще тільки на місяць годився б, а там мусила б знову платить. Тепер ся подорож, говорячи об’єктивно, пе-потрібна, ну а для приємності я таки волю за свої власні гроші їздити, хоч ти мене лай, хоч не лай, тільки ж я тепер власних грошей не маю.

11.ІХ 1901. Київ

От уже четвертий день як приїхала, та все ніяк не можу докінчити тобі листа,— що не сяду, то все щось або хтось мені переб’є. Взагалі настрій якийсь розтріпаний, бо все мушу то розказувати, то показувати всякі речі (часом вже не знаю, в котрий раз). Дещо є й прикрого: от, напр[иклад], те, що не можу нічим матеріально помогти п. Крив[инюкові], так мене вкупі з «Жизнью» посадили, що аж! А тепер мені гроші аж надто здалися б. Ще треба спробувать поткнутись в «Мир божий» або в «В[естник] Евр[опы]» (більше нема куди, властиво), поки ще за мене не до решти забули в російській] журналістиці. Маю три українські теми для статей, то дещо можу написати. Тепер я не хочу тебе клопотати, а як скінчиш іспити, то попрошу тебе навести мені деякі справки в Петербурзі], чи не знайдеться якось моя послана в лиху путь стаття про нову драму Гауптмана; я ледве відправила її з Кимполунга на адресу редакції «Жизни», а хутко після того отримала звістку, що та редакція вже не існує, а куди і до кого досталась рукопись, невідомо. То я проситиму згодом відшукати когось із співробітників «Жизни» та й допитатись, що сталося з усіма позосталими рукописями. Тільки тепер не прошу, бо тобі зайвий захід.

Ну, п. Крив[инюк] наганяє, щоб дописувала, бо має йти на вокзал відправляти листа. Він все ще не зважив, куди, власне, їде, хоч, у всякім разі, хоче їхати сього тижня на Львів, а там побачить, чи у Львові зостанеться, чи в Прагу поїде. Відповіді з Праги про жінок-студенток ще нема, але, може, не сьогодні-завтра прийде. Се все він просить мене написати, бо тепер сам за клопотом всяким піяк до листа взятись не може.

Прикро, що твої з ним справи так невиразно стоять. Я буду тут агітувати за твоє переселення за кордон, вже, крім всього іншого, через те, що тобі таки вадить петербурзький] клімат, як то вже установлено й через лікаря. Щодо коштів, то не думай, аби їх було треба більше за кордоном, ніж в Петербурзі]; ну, та се зайво доказувати перед тобою, а треба доказати іншим, про се й постараюсь. Взагалі, «якось-то буде», але в найліпшому значенні сеї премудрої сентенції. Мами й Оксани ще нема тут, сидять в Зел[еному] Гаю, та се, може, й добре для Оксани, бо при такій погоді, як тепер, таки варто на селі сидіти. Тільки якби вони там не шарпали [одна] одну, та се вже...

Я тим часом ще врівноважена, не розвіялась ще гірська енергія, хоч фізично я було трошечки розкисла, десь в вагоні захопила раптовий і просто несвітський нежить (Труш радив носити простирадло замість хустки!), так що голова і очі боліли і вся була як збита, але сьогодні вже ніщо не болить і нежить очевидячки минає. Та то взагалі пусте! Постараюсь «не виходити з берегів», не збиватися з придбаних за кордоном гігієнічних звичок і «тримати високо знам’я своє», та, може, затримаю якось людську подобу на собі довший час. Я вже трохи навчилась писати вдень, а не ввечері, і сподіваюсь від того багато.

П[ан] Квітка кланяється тобі і просить сказати, що він тобі на лист і на гроші відповідав (се я напевне знаю), та, певне, його лист пропав, і се йому дуже прикро. Бідний він, мало поправився в горах, але ще якось би було, коли б не втрапив одразу в прикрі обставини; його матері скасували гімназичну квартиру (спочатку наполовину, а потім і зовсім прийдеться ліквідувати діло), і се дуже відбивається і на матеріальному, і на моральному стані всеї родини. Певне, зле Квітці буде сеї зими, коли б ще й зовсім не розхорувався, а він, бідний, і так надломлений дуже. Я йому дуже вдячна за те, як він помагав мені в горах і ходити і взагалі жити, щира і добра в нього натура, та на лихо така надломлена.

Ну, кінчаю.

Ось тобі едельвейс з Рунгу (з Кимполунзьких гір), причепи на темний оксамит і зроби з того який вжиток естетичний.

Хутко пишу тобі знов, а тепер міцно цілую Лілею свою.

Леся

173. ДО М. І. ПАВЛИКА



28 вересня 1901 р. Київ 15(28).IX 1901.

Киев, Мариинско-Благовещенская, 97

Шановний друже!

Сього листа віддасть Вам Михайло Кривинюк, приятель мій і всеї нашої родини; він може розповісти Вам і про дядину з родиною все, що Вас інтересує. Сподіваюсь, що приймете його прихильно.

Не буду тепер нічого писати про себе — дуже зайнята власне сьогодні — розпитайте п. Кривинюка.

Щиро стискаю Вашу руку.

Леся Українка

174. ДО І. Я. ФРАНКА

\par 28 вересня 1901 р. Київ 15(28).IX 1901.

Киев, Мариинско-Благовещенская, 97

Cher Maitre!

Дозвольте Вам рекомендувати мого приятеля Михайла Кривинюка, слухача львівської або празької (ще невідомо напевне, котрої) політехніки. Коли він лишиться у Львові, то сподіваюсь, що Ви не відмовите помогти йому своєю порадою при урядженні.

Про моє здоров’я і побут т. Криви шок можо Тілм розповісти:, тож не пишу тим часом про се нічого.

Щиро вітаю Вас і Вашу родину.

З найглибшою повагою до Вас

Леся Українка

175. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

7 жовтня 1901 р. Київ 24.ІХ 1901

Лігіея моя лілейная!

Пересилаю тобі листа п. Кривинюка, отримала його позавчора, але вчора не могла послати, бо він був мені потрібний для відповіді і для «справоздання». Сама на сей раз пишу мало, бо зайнята: післязавтра вечір в Літ[е-ратурно]-арт[истичному] тов[аристві], то там будуть читати мій реферат, викроєний з моєї статті про драму новітню, а я ще маю до нього доточити новий хвостик (огляд на українську драму) — треба се скінчити сьогодні, бо той, хто читатиме, мусить перше репетицію вдома зробити. Сама я читати не хочу, боюся втоми, та й просто може голосу забракнути і кашель на естраді напасти; і так, може, прийдеться трохи поговорити під час дебатів (що, певне, будуть), то треба зберегти енергію. Ти, повне, розсердишся, прочитавши, що я до вечорів ужо бо русі», шіо сей вечір треба було врядити (так уже вийшло), д труд» він мені стоїв самого мінімального, бо робота ргфорлтом залежала головно в скороченні, та от іще маленький я поетик написать. За співцями і т. і. я по бігала, тільки дні записки написала, а бігали лакеї від общества,— і так я заміряюсь робити завжди.

Ну, однак, я все про вечір, а се, може, й нецікаво.

У нас все гаразд, Оксана з Гадяча приїхала дуже поправлена, я її ще такою й не бачила досі. Дора трохи підтяглася ради гімназії, раніше лягає, раніше встає і трохи більше за порядок дбає, хоча при науці досить лінується. Вчора Оксана, Дора і Рада цілий день видавали публіці виграші на приютській лотереї і самі виграли деякі дурнички, з чого досить були втішені. Микось виріс як дуб, захоплюється гонками велосипедними і бродить взагалі занадто багато. На мене було по приїзді напав нежить, і я від того часу знов кашляю, тільки не дуже. Ну, решту згодом. Цілую тебе міцно. Твоя Леся

Товаришці твоїй (що казала про неї Щер[бина]) постараюсь помогти, елико в моїй силі. Слухай, що з твоїми очима? Напиши по правді, бо вже все одно більш ніж тепер не злякаєш, я й так боюся.

176. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

Мідіс 7 і 16 жовтня 1901 р. Київ

Лілея моя!

Не пишу листа, бо зайнята сьогодні. Писатиму хутко. Вечір одложили на З.Х, отже, все ще знаходиться то сей, то той клопіт.

Товаришці твоїй (сибірячці) шукаю роботи, та все не можу знайти, хоч все ще маю надію.

У нас всі здорові. Папа на сей час в Колодяжному, мама в Полтаві на кустарній виставі, читатиме там ре-ферата.

Як ти маєшся? Боюсь за тебе. Як не можеш сама написать через очі, то продиктуй листа. Сумно без звісток.

Цілую тебе дуже міцно.

Твоя Леся

177. До О. П. КОСАЧ (матері)

14 жовтня 1901 р. Київ 1.Х 1901

Люба мамочко!

Вибачай, що я так затримала Дорин лист і сама не написала, се так вийшло через клопіт. Слабувала цілий сей тиждень Маруся, не вставала з ліжка, я вже думала, чи не тиф, але се щось гастричне було, тільки досить гостре. Отже, треба було в хаті самій прибирати і порати, до того і Дора в суботу була слаба («щось із’їла»), а Микось у п’ятницю, а вчора я вже сама втомлена була, та ще й справи на місті мала, то отак і довелося з листом аж до сьогодні. Я думаю, що ти вже скоро приїдеш, то нема що й писать, та, може, запізнишся, то все-таки варто ще писати. До того ж Старицькі просили передать, що діло відложене з 6-го десь на 19-те; я не хотіла й писати про се, бо ти ще надумаєшся лишитись і далі будувати та малювати, а я б уже хотіла, щоб ти приїхала. Невже справді над тими малярами конечне треба самій сидіти? Отже, була ти в Полтаві, а воно ж там все якось робилось без тебе. Тут уже до тебе і з Общества раз у раз допитуються, і повестки присилають «г-же члену правлення», а г-жи члена як нема, так нема... Оце в середу (З-rq) має читатись в Обществі мій реферат «Обществен-ная драма», викроєний із статті, тобі відомої, буде читати з рукописі Маня Ст [арицька], бо я сама не хочу, боюся втоми,— тут, кажуть, в новій залі ще трудніше читать з таким голосом, як у мене, а мій голос не сильніше, може, ще й слабше став, ніж торік, та й так щось пе хочеться вилазити на естраду, хіба, може, опоненти витягнуть, а то й не вийду.

Шкода, що ти не бачила мене одразу, як я з гір приїхала, а то я тепер вже почала «спускати жир» з себе тут у Києві,— поки приїдеш, то, може, й зовсім спущу. Я сама не знаю, чого воно так, бо, здається, їм я так само (мусила встановити постійно звичай снідання і вечері, бо звикла так в горах) і все інше таке саме, і спати лягаю рано (хіба часом на годину пізніше, ніж там), а все-таки вже не такою здоровою почуваюся. Не можу сказати, що роботою томилась, оце тільки реферата викроїла, а то навіть листів сливе не писала. От так собії Правда, що зараз по приїзді захопила було страшенний нежить, а він перейшов в кашель, то нежить давно минув, а кашель і досі триває, хоч і не сильний, а все ж є трохи. Та, може, і він хутко мине, бо вже меншає. Властиве, я здорова, а тільки на вид вже не така, як була зараз по приїзді.

От, мало не забула те, про що хотіла просить тебе. Коли можна, будь ласкава, привези мені три плахти, з них дві подібні між собою малюнком, а одна може бути яка-небудь. Я хотіла б у себе в хаті оббити ними крісло і меншу кушетку, бо вони пообдиралися і вилиняли, можна і кретоном покрити, та він хутко псується, а крім того, краще, аби все було під лад великій кушетці, якось подобніше.

Ну, кінець, а то вже розписалась. Приїзди, то розкажу тобі «про всі дива божі» і шитика покажу буковинського. Цілую тебе дуже міцпо.

Твоя Леся

28 жовтня 1901 р. Київ 15.Х 1901

Лілея моя лілейная!

Оце посилаю тобі через п. Черемисинову сього листа і листа до П. Н. Ге. Я не знаю, де, власне, живе в Петербурзі сей п. Ге, а листа мені конче треба послать, то ти, будь ласкава, запитай про його адресу або в редакції «Вестника всемирной истории» — Миллионная ул., № 34,— або просто в адресному столі, і коли не маєш часу або охоти віднести листа сама, то пошли по город-ській пошті, хоч краще, якби однесла сама: по нонеш-ним временам воно певніше. Се я, бачиш, довідавшись, що «Жизнь» воскресла в обложці «Вестн[ика] всем[ирной] истории» і що рукописі, позосталі від «Жизни», перейшли до сього журналу, маю надію, чи не знайдеться там моя стаття, послана з Буковини («Михаэль Кра-мер»), та оце й прошу п. Ге яко співробітника нового журналу відшукати, коли можливо, мою статтю, а крім того, пойснити мені, против чого посилають мені сей «Вестник»,— чи то значить, що там бажають мене за співробітницю з запевненим становищем, як було в «Жизни», чи тільки так собі, за передплатницю. (От так фраза! — сливе сторінка без одної точки!). Не звертаюся просто до редакції, бо знаю з досвіду, що практичніше звертатись до одної виразної особи, ніж до зборного аноніма. До того ж я з п. Ге трохи'знайома особисто. Можливо, що він полінується відповідати мені власноручним листом, тоді нехай би призначив тобі день, коли прийти за відповіддю. Я йому про сю комбінацію не пишу, бо не знаю, чи се тобі вигідно* а ти вже сама, коли се тобі не дуже невигідно, скажи йому про се. Дуже було б мені приємно дістатись у співробітники до сього журналу, бо мої фінанси = 0, але я не набиваюсь, тільки питаю, «что вы под этим разумеете, джентльмены», посилаючи мені свій журнал. Не люблю я набиватись навіть з роботою, бо вже по праву чи ні, а я більше звикла, щоб мене запрошувано, а не я напрошувалась. Забула написати Ге, що коли стаття моя в новій редакції єсть, але для друку там не підходить, то нехай її віддадуть тобі. Чи не могла б тй сказати йому се на словах? Щодо співробітництва, то я, звісно, могла б без допитувань послати просто яку робо-

ту та й побачити, чи думають мене приймати; але не хочеться мені писати «на авось», шкода праці, вже й так мені дві статті сього року пропало, у мене не стільки часу і скли, щоб писати на пропаще.

Можливо, що Ге нема в Петербурзі, то я вже напишу просто в редакцію «В[естника] {всемирной] ист[ории]», а ти навідаєшся за відповіддю. Добре? Тільки не відкладай надовго вияснення сеї справи, бо мені хотілось би покінчити з нею скоріш, аби вже знати свої перспективи. Як з сього всього нічого не вийде, то подамся кудись до «Мира божия» абощо, хоч приємніше було б мати діло з людьми, що вже мене знають, ніж шукати дороги під невідомі пороги. В моїх, та й не тільки в моїх, інтересах, щоб я знайшла собі заробіток скоріше. Я вже було звикла мати хоч які-небудь свої власні гроші і не здавати з них справи нікому, отже, тим трудніше вертати тепер до status quo. Я знаю, що ти і всі наші дивуєтесь моїй психології в сьому напрямі, але вже така вона — що робить. Я маю власні довги і власні заміри, отже, мушу мати для них і власні гроші. Скажу тобі, що у мене було невимовно тяжке почуття при виїзді п. Крив[инюка] за кордон: він бігав по Києву за позичкою, я мусила дивитись на се і пальцем не рушити, бо не маю ні шеляга. І се після моїх торішніх обіцянок! Я знаю, що він не винуватить мене, але я почувала себе «лишениою всех прав состояния» — дуже се важке почуття. Хоч не завжди буває приємне почуття і в «постійного співробітника», коли він мусить писати не тоді і не так, як хочеться, та все ж краще, ніж моє теперішнє,— принаймні тоді хоч матеріально чоловік «сам собі пан».

Не докоряй мені за вечори з рефератами: коли я не можу дати просто гроші на справу мені дорогу, то даватиму хоч свою працю і захід, поки спроможуся. До того ж мені се не коштувало дуже багато: реферата я не писала наново, а тільки викроїла з давньої статті про соціальну] драму; музикальну частину вечора я на себе не брала і по артистах не ганяла, тільки по просьбі Общества написала дві записки, та й годі. Трохи, правда, іритували всякі проволочки з розрішенням від попечителя та безтолкові відкладання вечора без своєчасних про те оголошень від Общества. Втома ж була тільки при дебатах після реферату, бо почались вони вже після кінця програми вечора і тяглися довгенько, бо опонентів було аж п’ять, з них толкових два (Стешенко і Водовозов), а решта зовсім безтолкових, таких, що мимоволі все згадувались приказки: «Говори, Грицю, богородицю, а я буду господи помилуй», «Ти йому образи, а він тобі луб’я» і т. і.

Однак розписалась я занадто довго, а часу мало, тепер уже 4 г[одини], в 7 Черем[исинова] їде, а я ще маю скінчити збирати для неї гроші (25 p.). Отже, спішусь.

Я думаю, що п. Кр[ивинюк] вибрав Львів головно через те, що ні з чеською, ні з німецькою] мовою не справився. Крім того, знайшлись деякі інтереси у Львові, що його там затримали,— се, може, й добре, бо він з тих людей, що не можуть жить тільки власними інтересами. Користь з його пробування у Львові вже й тепер є. Згодом, як йому обридне Львів, звісно, можна й далі поїхати. Сподіваюсь, що він нічим там не скомпрометується, бо, крім мене та Ради, ні з ким із киян не переписується, а я, звичайне, не можу його скомпрометувати. Я вмисне просила його тільки до мене звертатись. Агрономії не вибрав він через те, що не сподівається потім заробітку з неї, так принаймі він казав мені.

Запевне, я можу тільки похвалити тебе, що ти вірно тримаєшся своєї медицини. Кому ж би з того була потіха, якби ти зосталась жінкою без професії, потративши 2{І2 роки інтенсивної праці надаремне? Розваживши добре, здається мені, що тобі не прийдеться бути сю зиму за кордоном, хіба що в гості на різдво поїдеш. Бо в Австрії без грецької мови ти студенткою бути не можеш, навчитись же її за одну зиму, певне, ніхто не в стані. Без півкурсового свідоцтва взагалі не варт їхать, бо «надзвичайною» нема користі бути, а замість того, щоб їхати на остатній семестр, то краще вже скінчити його раніш в Петербурзі], бути вільною літом, а на осінь уже починати щось певного. Так мені представляється діло, хоч, може, я й помиляюсь. У всякім разі, я суджу об’єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб’єктивний бік справи, коли не хотіти попасти в педанти.

Коли надумаєшся їхати до Львова на різдво, то починай заходи про се заздалегідь, щоб тебе не затримали з паспортом тощо. Мене, правда, не затримували, але я людина без офіціального становища, а ти студентка, то, може, до тебе інакше віднесуться. Куди «на південь» хотіла б ти перетягти п. Крив[инюка]? Коли у Францію, то як же він врядиться з французькою] мовою, не знаючи з неї нічогісінько? Коли в південну Німеччину або в Тіроль, то вам обом треба щось думать з німецькою мовою. Хоч п. Крив[инюк] відносився так, що се пусте, але я думаю, що се не пусте освоїтись одразу і з новою мовою, і з варіантами в програмі, прилучивши до того і нормальну, вже саму по собі чималу, роботу.

Коли я закидала папі про те, що тобі вадить жити в Петербурзі] і варто їхати за границю, то він сказав: «Она сама этого не хочет, т[ак] к[ак] считает оставление института равносилыіым оставлепито медицины вооб-ще». Чому вій се сказав? Чи справді па основі якихсь твоїх слів?.. Ну та вже аби всі інші умови уладнались, а «со-гласие родителей» завжди якось, чи сяк, чи так, здобудеться. Ти все ж таки Gluckskind, la Mascotte недарма і «линовище» знайшла, отже, справи твої можуть тільки якийсь час зле стояти, а взагалі провалитись не можуть.

Про моє здоров’я не турбуйся, я не дам йому розклеїтись серйозно. Але ж їхати в Італію «з бухти барах-ти» якось чудно. Завтра я йду до Яновського і пораджусь, чи справді ся подорож потрібна, та спитаю, як він знаходить мій стан взагалі, і буду триматись всіх приписів і режиму — далебі! Я часом, правда, трохи кисну, але ж коли було інакше зо мною в той сезон, коли надворі не літо? Побувавши у Яи[овського], напишу тобі. А тепер бувай здорова.

Наші всі здорові, збираються писать тобі. Мами ще нема, буде в Гадячі ще тижнів два.

Цілую тебе міцно, міцно, міцно!!

Твоя Леся

179. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

. З листопада 1901 р. Київ

Лілея моя!

Будь ласкава, скоріш наведи ту справку у «Вестн[ике] всемирн[ой] истории», що я тебе просила, хотілось би мені хоч трохи вияснити свої фінансові перспективи. Оце ж

1 Улюблена дитина (нім.), Маскотта (франц.).— Ред.

я нібито маю в Італію їхать. Кажу «нібито», бо ще ж тільки що початі «обсуждения», а се, ти знаєш, річ довга. Воно правда, що поїхати в С[ан]-Ремо — се не те, що в Зелений Гай, і грошей, і заходу далеко більше вимагає. Та й хто зна, наскільки се справді конечне потрібно. Лікар (Яновський) каже, що конче треба б поїхати, але тут же поясняє, що се, власне, ще не для курації потрібно, а для профілактики, бо хоч я, по його думці, значно слабогруда і «предрасположена», однак жадних змін в легких нема і виразної хвороби він не постерігає. А може, і без тої «профілактики» нічого мені не станеться. Разом

з тим все-таки не чуюся тепер дуже добре: кашляю вже шостий тиждень (з приїздом в Київ почала), лікар каже, що се, може, й нервове, однак же за остатні дні кашель став уже мокрий, се вже навряд щоб нервове, хіба що горлове; у грудях поболює і так якась розклеєність, надто в сиві дні, як от сьогодні. Той «жир», що я в горах набула, я вже спустила, хоч, здається, живу порядно, їм досить, лягаю спать рано (в 11 або ИѴ2, рідко пізніше), не бігаю і не метаюсь, роботою не томлюсь, скоріш лінуюся так, що аж сором. Не знаю, чого ще мені треба, хіба що вільного та доброго повітря, не такого, як тут, в Києві. Ось 26-го (в п’ятницю) приїде нарешті мама, будем ще з нею «обсуждать». Я думаю, що вона скоріш говоритиме за подоріж, бо то ж у неї все ідея, що я заражена. Папа знов доказує, що важно, аби я сама себе гляділа, не простуджувалась («пересиджувала негоду в хаті»), слідила за своїм «питанием» і т. д., а се, мовляв, і дома можна, коли ж я сього не дотримаю, то й клімат не поможе, а він сумнівається, щоб я дотримала. Доктор же каже, що, окрім режиму і бережіння від простуди, важно якнайбільше бути на свіжім повітрі, а се в нашу осінь і зиму недосяжно. Папа знов лякає, що коли у нас холодно зимою надворі, то зате в Італії холодно в той час в хатах. Ну, от тут і розбери!

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка