«наукова думка»



Сторінка2/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
18ш98

Люба мамочко!

Думала було ще день-два зачекати з писанням, але треба написати таки сьогодні, а то ти як отримаєш раніше листа п. Дерижанова, то ще злякаєшся. Лист його не визваний нічим надзвичайним, але він просив у мене дозволу написати тобі, щоб вияснити щось там, чого нібито я сама не можу йому вияснить. Про мене, нехай собі пише! Здоров’я моє було поправилось, але оце днів три тому назад знов трапився напад, останні три дні хоч маюся добре, та вже не дуже вірю собі. Нема нічого страшного в моїх нападах, але все-таки і неприємно се* і скучно. Я думаю, що в сьому винна трохи і погода, що останні два-три тижні зовсім капосна стала: що роз’ясниться, то знов дощ і «гадость».

Поговорю і я трохи на лікарські теми. Не знаю, як мені відноситись до ради п. Дер[ижанова] р.е їхати звідси в Київ, а просто кудись чи в Гадяч, чи деінде. І досадно мені не бути зовсім у Києві і навіть якось немов малодушно виходить, а разом з тим правда, що Київ, надто весною, якось натруджує нерви людині. Що сказати про зоставання тут до іюня, та ще й з гідропатією? Дорого се буде, я думаю, дуже, та й давно вже я дома не була... Знов же досадно вертатись, не зовсім поправившись, т[о] с[сть] не настільки, наскільки можливо. Я думаю, що коли б на твоєму хуторі (прийшла коза до воза! — скажеш ти) я могла б зробити собі сама «водолечебницу» і «санаторію», то могла б я і в початку мая звідси рушити, До мая, мусить бути, над Пслом ще холодно і, може, щодо лихорадки небезпечно. В Колодяжне їхаті; просто з Криму я боюся, бо там мені завжди був страх від малярійного бацила. Нарешті скажу, що я не панька-лась би з своїми нервами так, коли б не зважила (і ти иї зо мною згодилась!), що сього року треба зробить операцію. Отже, для операції треба сили відпору не менш, ніж для вприскуваннів, може й більше. Коли йти на війну, то треба узброїтись. Ти бачила і знаєш добре, який вил і розміри мають оці мої нервові напади, і, певне, згодишся з п. Дериж[ановим], що з ними слід боротись. Тільки все-таки я ніколи не ставила себе ні центром світу, ні центром нашої сім’ї, а через те прошу обсуждать програму мого лічення, беручи на увагу загальний бюджет і загальні потреби та порядок ждття нашої родини. Не при-носячи сама жертв, я не хочу приймать їх від інших. Програму ж моїх ліків, певне, напише п. Дерижаної), і йому, я думаю, можна в сьому вірити більше, ніж навіть якому «светилу», бо «светило» може мене бачит.5 тільки під час «візиту», а п. Дер[ижанов] бачить мене ра з у раз і в здоровому і в слабому стані, до того ж він дивиться за мною дуже уважно, чого звичайне «светилз» не роблять. Коли він чує, що зо мною негаразд, то кидає печене і варене і йде мене рятувати, а від «світила ) сього не дочекаєшся... Смущає мене тільки те, що якось се виходить лічення gratis !, але не знаю, чи не образиться мій господар, коли я надумаюсь йому платить. Може б, ти спитала у Антоновички (она усё знает!), як тут у Ялті звичайно платять лікарям, коли живуть у них на квартирі і в них же керуються? Тут у мене таких знайомих нема, щоб се знали.

Однак годі, а то як розпишусь... Рада я дуже, що Ук-сусок одужав! Оце тільки що прийшов твій коротенький лист. Коли папи вже нема в Києві, то перешли йому мого листа і листа п. Дерижанова.

Цілую тебе дуже міцно!

Твоя Леся

11. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23 березня 1898 р. Ялта Villa Ipingenia.

Люба мамочко!

, Послала я тобі вчора листа, а сьогодні знов пишу. П[ан] Дерижанов чогось-то не рішився писать тобі сам, що, може, тобі се здасться чудно або, може, навіть налякає, і просить мене передать тобі «своїми словами» те, що він збирався писать.

1°. Він уважає, що досі занадто багато звертали лікарі увагу на мою ногу і занадто мало, до крайності мало, на мої нерви.

2°. Нерви мої конечне треба корувать, поки не пізно, бо істерія, як відомо, може приймати і гірші форми, коли її запустити.

3°. Операцію при такому стані нервів дуже трудно вдатно зробити, т[о] є[сть] вона може страх як розхитати організм.

4°. Найперші ліки при істерії — се гідропатія. Воду, звичайно, кожний має дома, але, не випробувавши під наглядом спеціаліста, яка іменно форма водяної курації підходить до певного слабого, рисковано починати її при домашніх обставинах. Отож рада така, щоб ходити тут в «водолечебницу» місяць-півтора або й два (коли треба буде): скоріш, що всього місяць, а потім завести дома те, що треба буде, та й їхати додому. Але позаяк гідропатія річ досить дорога,— тут в лічебниці беруть р. ЗО на місяць,— то треба зважити, чи витримають фонди наші такий налог.

5Q. П[ан] Дери[жанов] вмовляє мене, «коли я хоч трохи вірю в його авторитет», не повертатись в Київ до осені, бо географічні і громадські умови Києва мусять, на його думку, вибити мене ще гірше з рівноваги.

6°. Мені потрібний «санаторський» режим, а його чомусь дуже трудно запровадити дома, а часом і зовсім неможливо, бо се все-таки зв’язано з певним насильством над привичним життям родини. Коли ж мені може бути забезпечений дома водяний прилад, регулярність в їді і нагляд (як бачиш, і тут не вірять в мою основатель-ііость!), то я не маю потреби зоставатись тут на літо, а можу їхати хоч і в Полтавщину, як тільки там стане тепло і можна буде врядити літне пристановище.

Се все п. Дерижанов просить тебе прочитати, зважити і відповісти, що ти про се думаєш, в такій формі, щоб і він міг прочитати, аби потім,— знаючи наші фінансові обставини, час, який я можу провести тут, і перспективи на літо (де і як іменно я житиму),— проводити так чи інакше моє лічення, що потребує, на його думку, ще енергічніших, ніж досі, способів. Я думаю, що краще буде, коли ти напишеш просто йому.

Дещо на сю тему я вже раніш писала, але так, для обстоятельности, нехай вже будуть і повторення.

Здоров’я моє то ліпше, то знов поганенько. Вчора ввечері знов був напад, здається, найближча причина та, що я вимила ранком голову, а потім не досить багато лежала, отже, втомилась (sic!1). Дивно мені, що се не одбивається на нозі, принаймі вона не болить, спасибі їй. Правда, я тепер сливе не виходжу з двора (балкон добре служить!), то нога має добрий спокій. На урок не хожу і не ходитиму.

Тепер, слава богу, можна звернутись до інших тем. Ти писала в передостатньому листі («а № кото-

рий?»...), що посилаєш мені ще один том Байрона,— чи ти не послала, чи він не дійшов? Краще, коли не посилала, то пришли одразу два томи, 4 і 5-й, вкупі з іншими речами.

В листі до Лілі я запрршувала її приїхати до мене на Великдень. Тепер звертаюсь до вищої інстанції, до тебе і до папи, чи не можна б справді устроїти її приїзд до мене,— запевне, якщо вона сама сього хоче,— я думаю, що і їй, і мені се було б не тільки приємно, але й корисно. Хто зна, як хутко я з нею побачусь, бо вона, здається, буде півліта в Колодяжному, а я вже напевне буду не там,— тільки де?

Бувай здорова! Цілую тебе дуже міцно!

Твоя Леся

P. S. Цікаво знати поступ справ театральних.

12. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

З квітня 1898 р. Ялта

Люба мамочко!

Листа твого (№ 1) я отримала, він трохи невиразний, але/чекаючи виразнішого, відповідаю на сей. Що сказати тобі про мій «рятунок»? Запевне, і тут річ може бути тим часом про паліативи, та хто знає, чи не прийдеться мені все життя мати діло з паліативами. Тим часом і лагідні паліативи, як бром, витирання дома водою, і ванни принесли мені користь видиму, але стан моїх нервів все-таки ненадійний: одна безсонна ніч, невелика втома — і все йде шкереберть, очевидно, треба якоїсь міцнішої поправки, щоб могти витримать згубу крові, і багато безсонних ночей, і всякі інші наслідки операції. Щан] Дерижанов раз у раз повторяє мені, що в Київ їхать не слід, бо там я не могтиму (морально) не ходить, не пізно лягать, не провадити дебатів і т. і., а ми вже тут наочно бачили, наскільки се все має зв’язок з моїми нападами. В Києві буде la saison morte 1 в саму весну, час, коли люди або тримають екзамени, або марнобродять, мене чогось завжди лютить Київ весною (т[о] є[сть] не Київ, а кияни), якось нема тоді ні діла, ні навіть проектів, інертність, безділля... я розумію Галю, що вона, було, завжди металась і виходила з себе в такі часи. Моє нещастя, як і Га-лине, в тому, що я не завжди хочу спати тоді, коли всі інші сплять... Ну се, врешті, все філософія, той «взгляд и нечто», за який ти часто не хвалиш мої листи. Вернімось до реальних справ. Скучаю я не за Києвом, а за своєю родиною, за вами, і за доброю, нормальною роботою, і, може, багато за чим, чого в Києві нема. Вас я побачу у Гадячі, робота вернеться мені (більш-менш) з фізичною рівновагою, а все інше... чи не краще не думати про нього? Так, справді, якби думка слухала наказу! Властивий, найрідніший рідний край для мене — Волинь, туди мені не можна, а Київ і Полтавщина для мене однакова Україна. У Києві були у мене товариші, тепер їх один, два, найбільше три, а решта — «иных уж нет, а те далече»... Треба нових набирать, але се весною не робиться, се робота нешвидка, треба з осені починать. З того всього виходить, що небагато втрачу, коли звідсіз просто в Полтавщину поїду.

А от коли б мені Ліцічок сюди приїхав на Великдень,' то вже се було б мені над всі подарунки! Я вже так настроїлась, що в кінці сього тижня ждатиму з цікавістю прибування севастопольських парохбдів.

Сьогодні отримала Байрона, спасибі! «Жизнь и искус-ство» давно получаю.

Ну, сумно мені, коли панове артисти не чували навіть слова «альтруїст»! І взагалі я не знаю, як вона поставиться, тая «Троянда», аже зостався один тиждень до початку страсного, коли нігде нічого не грають. А на Великдень Заньков[ецька] нібито має приїхать сюди, значить, у Києві їй грати «Троянду» не трапиться. Хіба, може, тут зіграє,— се буде хіба для мене особисто, бо ялтинській публіці будуть зовсім незрозумілі пе то «спадщина» і т. і., а навіть «что такое м о в»...

Хутко буду знов писать, а тепер скінчу. Міцно цілую тебе і папу, коли він в Києві, і все наше громадянство.

Твоя Леся

Пані Борецька добре б зробила, коли б приїхала тепер: чудова погода! Така, як у нас в кінці ащзіля.

13. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

7, 8 квітня 1898 р. Ялта 26. 27.III. Ялта,

Виноградная ул. Вилла Ифигения, кв. д-ра Дерижанова

Дорога моя дядино!

Оце тільки що отримала Вашого листа і зараз одпи-сую, щоб не задавнилось. Я Вам відповідала на Ваш різдвяний лист, та, видно, мій лист пропав — се таки часом буває... Шкода все-таки, бо що Ви думали про мене?! Потім я скілька раз збиралась писать Вам і Раді, ба навіть раз написала, та не схотілось посилать такого листа, під дурним настроєм він був написаний. Ся зима була для мене трохи краще минулої (97 p.), та все-таки поганенька: багато сили вимотали з мене вприскування, і ніяк я не можу вернутись «в свої береги». Нога, правда, поправилась трохи, та зате були всякі лихорадки, інфлуенци, екземи, аж бридко згадувать, а коли те все нарешті минуло, то пришилось трохи повозиться з нервами, та і досі ще мушу про них не забувать. Впрочім, тепер я здорова так, наскільки взагалі я буваю здорова; у нас тепер настояща весна, тепло зовсім, ясно і гарно, а се вже багато значить і для здоров’я, і для настрою. В сей вечір я надто в доброму настрої, бо завтра жду в гості Олесю, Лілію свою, оце вона, певне, тепер їде через Азовське море або північнокримський степ, а завтра о 9-й год[ині] увечері буде тут! Мені, може, вже не прийдеться виїхать звідси до іюня, то такі одвідини мені тепер більш ніж до речі.

27.111. Листа В. И. я передала, і вона нарешті зібралась до мене. Справді, вона робить враження симпатичної людини. Багато розпитувала про Вас і казала, що напише Вам сама, але просила мене привітати Вас од неї, коли я буду раніш писати. Казала, що не могла довго зібратись до мене, перше через слабість, а потім через виїзд у Москву.

Що ж Вам написати про своє життя? Воно похоже на піскові часи, сиплеться та й сиплеться собі досить монотонно. Живу тепер як по-заведеному, роботи у мене мало: всього один урок, займає він ранком години дві; маю ще одну роботу для писання, але пишу мало, коли-не-коли. Більше місяця пришилось повозиться з нервами, що були зовсім здуріли, ну тепер вже можна б і за нормальну роботу взятись, та доктор ще не радить, а каже, що замість роботи треба краще гідропатією зайнятись. Нехай і так. Все-таки помимо всіх лих я тут поправилась, так при-наймі казала мама, як приїздила зимою, от побачу, що Олеся скаже. Се ж ми з нею хутко рік як не бачились!

Що таке нападає на Раду? Якісь нариви? Бог зна що! Як приїдете до нас, то я їм не дам боліти, прийму се за обиду собі.

Напишіть, як справа з бібліотекою? Де Ви її помістите, коли будете виїздити. Я тут пробуду у всякім разі до мая (коли не іюня), то Ваш лист мене застане тут.

Ну, прийшов мій ученик,— треба кінчать. Цілую Вас дуже, дуже міцно.

Ваша Леся

Спасибі m-me і т-11е 1 К[ойчу], що мене не забувають, кланяйтесь їм від мене.

14. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОТ

8 квітня 1898 р. Ялта 27.111

Cher petit Radis! 16 Давно-давно пора вже мені написати тобі! «Сколько я не собирался, а доселе не собрался». Mais considerant que etc.17, ти мене простиш. Твій лист був для мене дуже інтересний, багато в ньому нових фактів, та ще й таких, яких я од Софії і не сподівалась. Тепер тобі, може, і в Росію не захочеться їхать од своїх societes18 — гляди! Сього літа ми вже певне побачимось з тобою, бо я думаю літо прожить в Гадячі і так уже наладилась проводити його з Вами. Вже 10 місяців, як я у Криму, з них 7 міс[яців] прожила я зовсім сама — не мало! Пора б уже і додому,— та ще «гріхи не пускають».

От коли зібралась писать і то якось без толку виходить. Діло в тім, що відколи я получила телеграму, що Олеся їде до мене, то стратила спокій і вже другу ніч не можу як слід спати, отож і в голові шум та дур від того. Знаю я добре, що раніше 10 ч[асов] вечора вона не може приїхать, і все-таки всякий стук смущає мене і заставляє бігти на балкон. Добре, що мій балкон такий, що з нього всю Ялту видно — буду цілий вечір сидіти і дивитись на улицю. Коли хто приїжджає до мене (як, напр[иклад], зимою мама приїжджала), то мені все кругом починає здаватись новим і свіжим. Я тепер все думаю, що треба показать Олесі, і бачу, що в Криму єсть-таки що показувать. На тому тижні ми збираємось великою компанією в гори дивитись на водопад, потім треба в два міста поїхать з Олесею морем, потім послать її саму туди, куди я сама доступиться не можу. А яка досада, що я не всюди можу доступиться! Мені страх як хотілось би вилізти на гору Чатир-Даг, але там треба 8 верст іти пішки і значить — сиди і не рипайся! Ну, впрочім, нема чого пищать, се поганий звичай. Знаєш, оце я недавно, коли була больна, то все було, як тільки розкисну, зараз згадую: Quatre canards... disaient a leur canardes fide-les: quand finiront nos tourmentes 19. І зараз робилось смішно самій з себе. A propos de quatre canards 20 я про demoiselles Ammann 21. Як ce Jeanne 22 поспішилася заміж? Мені все здавалось, що вона ще зовсім Backfisch!23

Мама казала мені, що ти хочеш остатись в Софії ще і на той рік, хоч би твоя мама і поїхала в Росію,— чи правда? Все ж таки ти приїдеш літом, сподіваюсь? Що тобі пише Зоря з Києва, як йому там подобається? Може, там йому скучно або погано здається? Як то йому покажеться ще, коли старша кузина приїде! Така маса кузин!

Скажи Ліді, що їй вже пора написать до мене, я, хоть не часто, та все-таки пишу, а вона, здається, рішила зовсім не писать, «стыдио так поступать единственной стар-шей кузине». Non, c’est inutile! 24 Далі не пишу,— нема толку! Прости і вір, що, їй же ти господи, скоро буду знов писать! Міцно цілую тебе et toute la famille 25. Кланяйся од мене m-me Белчевій і m-lle Домні.

Твоя Леся

15. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

ЗО

11 квітня 1898 р. Ялта



Люба мамочко!

Хотіла я тобі вчора писать зараз же після Лілі і Оксани, але п. Дер[ижанов] мені не позволив, бо в вечір приїзду наших і на другий день ввечері мене знов трясло, отож вчора я большею частію лежала на кроваті і займалась читанням та приємними розмовами — вчорашній вечір минув без жадних інцидентів, тож сьогодні вже можна писать. Приїзд Уксуса був мені дуже милою несподіванкою, мені чогось і на думку не спадало, що й Оксаночка може приїхать! Ліля не здалась мені ні худою, ні блідою, якою я чогось-то думала її бачити, а от Уксус,— не знаю, може, се я од нього одвикла,— вразив мене своїм витягненим, чисто «імпресіоністським» видом.

Правда, було воно тоді дуже здорожене, а тепер мовби трошки цвітніше стало.

Стидно мені тепер, правду кажучи, що я визвала сюди Лілю, а тим самим і Оксану, бо тепер тобі і папі на свята муеить бути скучно і досадно. Справді, не знаю, звідки встановилась за мною слава альтруїстки! Може, се через те, що інші до кінця не завважають, що поступають безуважно і своєкорисно, а я хоч пізно, та побачу, але від сього ні мені, ні другим користі нема. Признаючи се все, я, проте, мушу сказати, що дуже рада гусям і що з їх приїздом мені знов усе здається новим і цікавим у Ялті. Я думаю, що і для дівчат наших буде корисно пробути тут тижнів два, шкода тільки, що шлях сюди такий довгий і втомний.

Спасибі тобі, мамочко, за всі справунки, що ти зробила для мене,— як подумаю, скільки я тобі за сю зиму клопоту завдала з своєю драмою та з іншими літературно-життєвими справами, то, далебі, робиться сором, хоч і знаю, що робила ти се все без прикрості. А за драму, то справді досадно, що вся ота заметня з репетиціями, збиранням акторів і т. і. була даремна, а що даремна, то напевне, бо, як виїде Заньк[овецька], то де ж знов тую примадонну шукать? Ні, видно, судилось мені бути «безкорисною» писателькою. Боже мій, що мені Ліля нарозка-зувала про зчитку моєї драми! Та й ти ж писала... Ліля правду казала: «Публіці бракує таких драм, як «Троянда», але таким драмам бракує акторів»,— от і cercle vici-eux! 1 Ну, врешті, і я скажу, як п. Калмикова, «нехай вони сказяться» — і драми, і актори!

Вчора отримала повєстку на гроші і папиного листа. Піду оце на пошту, а на листа папі відповім так днів через два, коли все виясниться з моїм ліченням. На жаль, оце з тиждень не могтиму возитись з водою, а там буде Великдень, то, певне, водолечебница буде закрита, отже, певне, почну туди ходить тижнів через півтора. П[ана] Дер[ижанова] я ще не питала про гонорар, як просив пана, та думаю, впрочім, що він мені і не скаже нічого виразного (він взагалі, яко молодий лікар, ще зовсім не вміє відноситись спокійно до сього питання), але я тепер маю дві нагоди довідатись про ялтинські звичаї в сьому напрямі, отож, днів через два-три знатиму.

Гусі мої оце тепер сплять, хоч всього 12-а годдиа дня, ото ніяк не виспляться з дороги! Вчора вони були вкупі з усією компанією «увековечены» на фотографії п. Дери-жановам, тільки фотографія ще не одпечатана, то не знаю, як вийшла. Про подоріж в Алупку і всякі інші речі і спостереження вони вже тобі, певне, просторо писали, бо вчора щось там півдня скромадили,— мені, звісно, но показували.

На сих днях все наше панство збирається їхати в Гур-зуФ» але я не поїду, бо я там раз була, то не варто ради бачених речей втомлятись. Якщо куди поїду, то хіба на водопад Учан-Су, бо там я не була, а, кажуть, є що подивитись. Товариство збиралось в Гурзуф сьогодні, але з самого рання здійнявся великий вітер, стало хмарно, і морем їхати не можна, прийдеться трохи пождати.

Оце з початком весни я все частіше звертаю свої думки на різні уліти і, коли б не боялась заулітитись, то писала б певне. Якось я переклала першу сцену з «Мак-бета» — пришлю тобі через наших. Може бути, перекладу шматок «Манфреда» або «Каїна», то теж пришлю. Переклади не так все-таки томлять, як свої уліти, надто коли вірш білий. Якось трапилось, що я досі ні в якому перекладі «Каїна» не читала і, певне, се ліпше, бо він зробив на мене найсвіжіше і найповніше враження, ніж всі інші поеми Байрона, що були мені раніш відомі з перекладів. І якими тепер мені мізерними здаються усі «москвичи в Гарольдовом плаще»! Ні, з Байрона красти не можна, ним треба бути, а хто ним бути не може, то має право тільки перекладати, і то без «отсебятины». Якось я читала переклад «Гамлета» Полевого — отже, люди грають на сцені, і ніхто не лає і жадних «закавик» не прикладав, а переклад препакосний: злизано багато чудових виразів, сливе цілі сцени. Характер Полонія спотворений,— вийшов не царедворець, а неотесаний грубіян (в сценах з дочкою); пісні Офелії зовсім якісь солдатські: «...он был бравый молодец!..» Мені весь час було жаль Мих[айла] Петр[овича], що його чудовий переклад «Гамлета» марнується, загнічений дикими умовами нашого театру і ще дичішим глузуванням чужих і своїх невігласів.

Однак я пишу, пишу, та, дивись, і на пошту спізнюся. Треба кінчать, чи то пак написать, як пишуть лиси: «Далі буде», бо, властиве, і полбвини ще не написано.

Не знаю, чи будеш ти писати нам на сім тижні, може, часу не буде, а все-таки я сподіваюсь, що напишеш. Ніхто ніколи не писав мені так часто і так любо, як ти, і, запевне, ніхто й не писатиме. Коли думаю про се, то згадується мені сонет Гейне до його матері... Шкода тільки, що всі ми — і поети, і не поети — по більшій часті буваєм не варті своїх матерів.

Міцно, міцно цілую тебе. Спасибі і тобі, і папі, що ради мене пустили з дому на свята моїх гусів.

Твоя Леся

P. S. Поздоровляю з Великоднем тебе, папу, Микося, Зорю і Дору. Чи не було б ласкаве молоде панство написати до мене по слову хоч для рокового дня — великодня?

Моє вітання теж всім, хто мене згадає.

Ще раз міцно цілую тебе.

Пан і пані Дерижанови вітають тебе дуже гречно. П[ан] Дерижанов уже раз сварився зо мною, що я (як по правді призналась йому) забула передать тобі його привіт, і грозив за се штрафом, а я от знов мало не забула.

16. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

13 квітня 1898 р. Ялта Ялта. Вілла Іфігевія.

Люба мамочко!

Тільки що отримали ми твого листа, і я, прочитавши, безпосередньо сідаю відповідати на нього, чи то пак писати продовження свого минулого листа.

Уксус таки, видно, справді дуже радий з своєї подорожі 26, бо якось увечері, лягаючи спати, промовив, зітхаючи, з полегкістю: «Яка б я тепер була нещасна людина, якби не поїхала!» Тепер ся людина знаходить тільки єдиний привид для свого Weltschmerz а іменно, що учебники Ліля не дала взяти з Києва, хоч я готова не внаю за що заложитись, що ті учебники ні разу не були б навіть розкриті.

Сплять обидві гусі на канапі, хоч п. Дерижанов з першого ж вечора призволяв їх взяти ще меншу софку з великої хати, але вони запевняють, що їм так зовсім добре. Украсти тепер кого б то не було з Іфігенії трудно, бо людей у нас тепер дуже багато, а в великій хаті спить сам пан господар і його тесть.

Щодо вмоїх нервів, то біда їх знає, чого їм треба. Ну, нехай тепер ти думаєш, що я заслабла з нудоти, а торік? Ще перед вприскуваннями у Києві разів 3—4 були зо мною такі напади, раз Ліля бачила, а тричі ніхто не бачив, та факт той, що все-таки було. Нарешті, тут у Ялті сливе всі нудяться, але не у всіх же бувають такі штуки з нервами, як у мене. Врешті сі дні маюся добре, окрім перших двох вечорів зараз по приїзді наших. Може, то через те знов я не втрималась на висоті свого положення, що відколи отримала телеграму, що Ліля їде, то мало спала, а потім в той вечір, коли мали прибути наші з мальпостом *, я послала назустріч Настю, і вона вернулася сам а,— тоді я пережила досить прикрі хвилини від 8-ї до 11 г[одини] вечора. Але то все минуло і скінчилося як не може бути, то нема що й говорити про се.

Ти, мамочко, не зовсім мене зрозуміла. Пишучи про найближчі причини свого нервного стану, я натякала не на моральну прикрість, а на одну чисто фізичну обставину, про яку просто не хотілось писати в листі. Ліля тобі розкаже про се і, коли хочеш, про ту зимову пригоду, про яку я просто вважала невартим говорити, бо тепер воно здається мені скоріш комічним, ніж прикрим. Тепер же я попрошу Лілю тобі розказати, аби тебе се не мучило і аби ти побачила, що нічого особенного не було.

Про театральні справи Ліля мені розказувала чимало,

і з її слів та з твоїх виходить, що було б добре, якби п. Яворський з товариством поставив «Троянду», але тепер я вже нічого не збагну, наскільки се можливо. Найда бачилася зо мною позавчора і старалась виманити у мене абсолютну згоду на постановку моєї драми тут, але я сказала, що, не знаючи учасників, не можу нічого з певністю сказати, а при тім сказала, що якби був той jeune premier27, про якого мені писали добрі звістки з Києва (т[о] є[сть] п. Яворськ[ий]), та Заньковецька, та порядна артистка на роль матері, то тоді я готова згодитись, хоч знов не знаю, наскільки ся п’єса має смисл в Ялті. Про свою антрепризу Найда не признавалась, либонь, для якоїсь політики тонкої. Репертуар тут у них досить дикий, каже Ліля, бо вона бачила той репертуар.

Учора приходив актор Мороз і з ним якийсь галичанин наймати хату у п. Дер[ижанова] і вже було от-от згодились, та якось потім роздумались, що дорого, і відкинулись.

Катюша з своєю сестрою і квартиранткою (теж вірменкою) сьогодні все печуть якісь свої вірменські пундики, а паски (таки настоящі) замовлять десь у пекарні, бо в нашій кухні нема печі, а тільки духовка.

Богам про Микося я казала, і вони в той час освітилися сонцем, а се ж запевне добрий знак.

Бувай здорова! Будемо часто писати, як не одна, то друга. Цілую тебе дуже міцно і папу. Не думай про мене нічого лихого, а то плакатиму.

Твоя Леся

Поздоровляю тебе і папу і все товариство з роковим днем Великоднем!

17. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

19 квітня 1898 р. Ялта

Люба мамочко!

Я думаю, що мої# обидва листи вже досі до тебе дійшли і ти, певне, не дивуєшся, що моє «завтра» все виходить «післязавтра» — l’homme propose, dieu oppose! 28 або скоріш le diable oppose 29.

Шкода, що ти так сердишся на море, властиве, скоріш ти могла б сердитись на тих дурних людей, що везли тебе на пробитому пароході та ще й далі потяглись, не залатавши дірки. З того, що якийсь хворий панич умер, проїхавши морем з Батума до Ялти (3 суток!), ще не значить, що така доля може загрожувати Оксаночці. Врешті, певне, наші на Одесу не поїдуть, бо після ваших листів Ліля боїться везти Оксану морем.

Актори — народ зрадливий par excellence *, і я їм теж не вірю. Вони тут до мене під’їжджають з п’єсою, але я, певне, їм «Троянди» не дам, бо думаю, що в Ялті вона не має значення. На Великдень були ми у Руденків, там все перелітали актори, між іншими і Науменко, отож він приговорювався до мене щодо п’єси, а Руденко Лілю «зондірував» щодо Балевича. Трупа їх звичайна, без жадних «нових начал», так принаймні мені здається. Оце в неділю ставитимуть «Лимерівну», хотілось би мені піти, та не знаю, як випаде; коли статкуватиму сей тиждень, то, може, й могтиму піти. Часто, у всякім разі, не ходитиму, бо театр мене взагалі дуже втомляє. З сього погляду краще мені не ставити тут «Троянди», бо сі заходи навряд чи корисні були б для моїх нервів.

Мої «гусі» поживають добре і, здається, навіть поправились за сей час, Уксус навіть не такий блідий став. Завтра збираються йти з бувшим своїм учителем Ніко-лаенком на Надсонову дачу, нехай підуть, воно ж таки слід. Певне, вони тобі описували, як ми тут розговлялись у страсну суботу. Розговіни сі були найбільш по-хожі на шабас — якось тії свічки перед кожною тарілкою, тая риба... щось досить восточне. Ми з Уксусом писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства. Сорочка, видимо, сподобалась п. Дерижанову,— ми її тут сполученими силами пошили без машипи, бо у Катюші машини нема, а до пані Разумової тепер далеко ходить, бо вона вибралась уже зо всею родиною на кінець Садової улиці. Вчора до мене приходив Льоня «с ви-зитом», так хвилин на п’ять, спішився, бач, на дальші візити... Людей у нас сьогодні поменшало: виїхав «коричневий пан» і батько пані Дериж[анової], а сестра її зосталась. Велика хата як не зайнята, так не зайнята. Врешті, про всякі сі Zustande 2 Ліля і Оксана тобі розкажуть хутко, то нема що й писать.

Вчора я почала перекладать «Каїна» Байрона, дуже мені хочеться послати шматок його в Київ. Як перечитаєш його, то пошли Стешенкові, бо тож ми з ним наважилися в спілку вступити для перекладів з Байрона, не-хайже він бачить, що мій замір серйозний.

1 Переважно (франц.).— Ред.

2 Обставини (чім.).— Ред.

Оце Катюша почала грать шумку (мою), треба слухать.

Міцно цілую тебе, Микося, Зорю і Дору. Хутко знов писатиму.

Твоя Леся

18. ДО П. А. КОСАЧА

19 квітня 1898 р. Ялта

Ялта. Villa Iphigenia.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка