«наукова думка»



Сторінка4/25
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
Л. У.

31. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

О

20, 24 серпня 1898 р. Гадяч ^__дз



Моя милая Лілія!

Що се ми одна одній не пишемо? Аж чудно! Положим, ти писала «до громадської відомості», але ж, може, знайшлось би що-небудь і до особистої моєї? Я тепер взагалі мало листів пишу, втравилася в переклад (російський]) «Блакитної троянди». Мама і Серг[ій] Костянтинович] «весьма очень искусно» заставили мене дати слово, що я її перекладу ще до виїзду в Київ, і тепер я караюсь за власний sentiment d’honneur 1. Переклала оце дві перші дії і просто мало не згинула од нудоти: цур йому, перекладати власні твори! Треба скоріш прославитись, чи що, аби вже знайшлись такі злощасні люди, що прийняли б на себе сю невдячну роботу. Сьогодні напало на мене завзяття лінощів, і я перекладала не тільки вдень до обіду (що роблю кожен день), але й увечері — ну та вже досить. Більш нічого особливого не роблю, перечитую лекції М[иколи] Васильовича], прочитала «Париж», «Об искус-стве» Толстого, скілька драм Ібсена, все то читалося, висячи в гамаку або лежачи увечері в ліжку, мої очі колись скажуть за се «спасибі!»!

12.VIII. Три дні провалявся мій лист, поки я знов зібралась взятися за нього. Діло в тім, що почала я його увечері, витративши енергію на перекладі, другого дня зрання ми з Мишею і Фотею (що тижнів півтора як у пас) поїхали в Броварки дивитись на могили і здіймати з них фотографії. Я вилізла тільки на одну, але зате на саму найвищу,— вид з неї дуже широкий і хороший. Миша, а надто Фотя вилазили мало не на всі могили. Вітер був у той день навісний, і могили дуже слизькі від сухої трави, отже, вилазити, а надто злазити було не дуже-то легко.

Після сеї подорожі я вже другу половину дня нічого не писала і навіть здавалось мені, що я не зовсім здорова. Проте другого дня, коли наші вибрались в Цяцьчин хутір, то і я поїхала з ними. Не знаю, чи була ти на тому хуторі? От хороше місце! Якби там була вода, то було б там ліпше жити, ніж у Гадячі (abgesehen що там нема в чому жити — ні хати, ні хижки не лишилось з давніх часів). Садок там гарний, тільки, звичайне, запущений до стану справжніх сельвасів (sauvagerie 33,— мовляла Ліда), є там хороші дуби, берести і сливок видимо-невидимо. Вид на хутірську балку і на близькі ліси чудовий. Фотя з Мишею і там дещо здіймали, але я ще їх знімків не бачила. Фотя тепер став завзятим колекціонером, накупив на ярмарку з півдюжини різних плахот, чим і заслужив від Лисавети прозвище «плахтёр». Він якось виріс непачо і вилюднів за сей рік, хоч все-таки, певне, нового пороху іго видумає... В сю хвилину він сидить надворі і малює Ліно ЇТсмирову на фоні плахти. Має віп тепер три «натури»: Дню, Лопу і Мишу нашого *. Аня і Лена малюються просто як «головки», а Миша — в гамаку межи шовковицями в позі «спящого». Я, слава богу, не підходжу під Фотин смак і через те «увековечена» не буду.

Вернувши з Цяцьчиного хутора (по дорозі ми ще заїздили в Ковалевщину), я вже добре розломилась і ввечері, а надто вночі, була слаба,— нічого особливого, тільки жар і нога боліла. Вчора цілий день валялась в такому стані, а сьогодні вже маюся ліпше, хоч іще не зовсім добре. Та вже коли пишу, то живу (scribo, ergo sum34). Літо минає, і треба зарані миритись з думкою, що такі напади жару і болі ноги будуть від часу до часу прокидатись, бо навіть у Криму вони були. Ceterum censeo gam-bam meam resectam (чи, може, resecendam?) esse...35 Отримала я через тьотю Єлю запросини їхати з Садовськими в Крим, але запросин прийняти не могла, бо, primo 36, не думаю проводити взагалі зиму в Криму, а думаю скоріш вдатись до хірургії, коли буде можна; secundo 37, я Садов-ських сама не знаю і їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності, бо коли б ми потім не зійшлись у чому, то і їм було б ніяково відмовити мені (все ж там ніби якась «родичка»), та й мені не по натурі кидати людей, виїхавши раз вкупі з ними. Умови життя, правда, були б дешеві: 10 р. я мала б платити за хату, а їду мала б від Сад[овських] за те, що вчила б їх малу дівчииу; жили б ми у Сімеїзі — верстов 5 від Алупки. Я не чула, щоб у Сім[еїзі] хто жив зимою, і, певне, се місце яко зимове помешкання не дуже вигідне, бо з Алупкою і Ялтою зносини, здається, не щоденні і їздити треба на лінейці. Все-таки їхати людині одинокій в незнайому сім’ю і в доволі глухе місце трохи страшнувато. Досить того, я вже відмовила. Дай боже, щоб не прийшлось жалувати,— що ти на се скажеш?

Оце через тиждень маємо їхати в Київ. Там, певне, прийдеться попасти мені між акторщину — страшить мене се, та що ж робить, може, хоч яку-небудь мою раду приймуть на увагу.

Взагалі не з легкою душею їду в Київ, але, врешті, може, буде ліпше, ніж я думаю. Приємно, що досі у нас

з мамою добрий лад, правда, що тут нема і не може бути київських причин до нарушення ладу, впрочім, їх тепер і в Києві мало — се, як з якого боку, і добре і недобре (фраза безтолкова, але ти її, сподіваюсь, зрозумієш тол-ково). Миші теж в сей раз ліпше тут живеться, ніж давніше, нема тієї гострості на кожному слові, хоч все-таки для досвідченого вуха дисонанси часом прориваються, але вони для «непосвященных» незамітні, і то вже добре. Все-таки не знаю, журитись чи радіти тому, що Миші не вдається попасти в Київський політехнікум... Ну, та ти вже се знаєш, то нащо й писать на сі теми. Та й взагалі приходиться кінчать, бо треба лягати, а «продолже-ние в следующем №».

Цілую міцно тебе, Уксуса і товариство.

Твоя Леся

P. S. Єдина гадяцька новина: у Немирових був Ьаі costume після нього знята група з усього товариства в костюмах, а потім усе товариство, теж у костюмах, попровадилось гулять берегом аж до Стоянового хутора. Вид досить надзвичайний.

Вчора нарешті отримала листа від Кр[ивинюка], коротенький і, як завжди, трохи невиразного змісту, але вже в ньому нічого «до пояснення» нема. Пише, що вмерла якась його знайома в Астрахані], не знаю, чи се та сама, що мала їхати в Крим? приходиться догадуватись. Ну, та не мені вгризатись до людей за невиразність: «Поки інших учить, себе вперше треба вмить».

Ще раз бувай здорова!

От іще що: чого ти хочеш тримать екзамен в сент[яб-рі], де ти візьмеш час на підготовку? їй-богу, не заморюйся даремне!!

Фотя тобі кланяється.

32. ДО Л. М. ДРАГОМАГІОВОЇ

19 вересня 1898 р. Київ 7.IX

Дорога дядино!

Почала я Вам вчора писати, але потім роздумалась і відложила на сьогодні, коли будуть відомі скутки Зори-них екзаменів. Як бачите, він прийнятий. Поки почнуться занятія, я буду заніматись з ним, щоб часом не забув чого. Надто треба налягти на диктовку, бо все-таки він пише по-русски неважно. Потім, коли він ходитиме в гімназію, теж буду репетировать його по всім предметам, окрім греческого і математики, бо в сих двох я і сама не міцна. Тепер я буду начальником учебної команди, бо Ліля думає провести зиму з папою в Колодяжному. Правда, буду я тут до января, а там хочу поїхати в Берлін і там, коли згодяться хірурги, різати свою ногу, бо хоч вона і не болить особливо тепер, та все-таки не вилічилась ін’єкціями радикально і по скількох маленьких рецидивах я заключаю, що не сьогодні-завтра знов може наступить великий рецидив, якого краще не ждати.

Ми тепер живемо en petit comite мама, я, Оксана, Зоря і Микось. Мама на днях думає їхать в Колодяжне, де, певне, пробуде досить довго, а тим часом все ходить по справах, от і тепер нема її дома. Не знаю, чи хутко вона збереться Вам написать, бо таки їй тепер клопоту чимало з початком учебного сезону.

Чому Ви нічого не пишете, чи думаєте приїхати в Росію? Дуже б я хотіла знати, які Ваші плани. Що зробите з бібліотекою? Знаю, що трудно і тяжко Вам вибиратися з Софії, але ж для Ради, а надто для Зорі було б краще, якби Ви були тут. Пишу се не для того, щоб накидатись Вам з своїми порадами, а просто виражаю своє щире бажання бачити Вас і Зорю не поділеними горами та границями.

Після довгого мовчання варто б і довший лист написати, але спішуся, щоб не затримувати Зорину звістку.

Сподіваюсь, що за минуле мовчання Ви вже мене простили, тому ие було моєї злої волі!

Цілую міцно Вас і всіх, хто з Вами.

Ваша Леся

33. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

7

19 вересня 1898 р. Київ 18j^98



Милая Лілія!

Зоря видержав екзамени! Grace a dieu c’est fini! 1 Тільки що я заставила його написать про се Л[юдмилі] Мих[айлівні] і сама написала. Екзаменували його дуже легко і не тільки ніяких умисних причіпок не робили, а ще немов щадили його. Впрочім, не його одного, а взагалі всіх щадили, бо з переміною місця гімназії в ній поменшало учеників і, видно, начальству не вигідно провалювать новопоступаючих. Возня ще тільки предстоїть з документами Зорі, з тим дворянським достоїнством і паспортом «на жительство». Мама оце мусить іти в старо-київський участок для всяких виясненій та заявленій. Детально не можу тобі роз’яснить, в чім іменно діло, бо все то якось плутається в моїй голові: мама сама, певне, про се писатиме. До того ж мама збирається їхати в Колодяжне, правда, «на сих днях», а се, як ти знаєш, термін невиразний, тепер же більш ніж коли, бо справді тепер клопоту чимало, надто з Зориними справами і його обмундировкою. Вчора мама і Зоря весь Крещатик і Ва-сильковскую сходили і все-таки не знайшли для нього плаття готового, отже, треба заказувать. Заніматься з Зорею хотіла б я сама, от тільки з математикою та грече-ским не знаю як буде, впрочім, греч[еским] на пертих порах я теж могла б, а для матем[атики] то вже треба когось іншого. Налякала ти мене тільки тією «феноменальною» ліностю, а я сама знаю, що з мене ніякий педагог. Тим часом Зоря мене слухає, от і листа своїй мамі по моїй раді написав, і пальто мусить носити по моєму усмотрєнію, і так взагалі мої бажання «увзглядняє», але я боюсь, що то все тільки так, поки він мене не розібрав, а як побачить, що я великою твердістю вдачі не владаю, то, може, й иоростапе слухатись. Ну, що буде, те побачимо!

Оксана видимо скучав без тебе і, може, через те, а може, й так, я косі» білвш признається до метіе і часто закликає моио з собою гулять в бот[апічний] сад або на бульвар, приходить в мою хату просто на розмову, раз прийшла слухать, коли я мамі щось із уліт читала, сама заявила бажання вчитися знов зо мною по-англійськи. Се мене дуже радує, бо ти знаєш, як мені прикро було, що Оксана і Микось так якось «чужо» відносились до мене. Микось, правда, і тепер досить неприступний, та все-таки мовби трошки приступніше. Який він великий і важний став!

A propos важності, прислали мені вчора Дериж[анови] портрет Капрела в гімназичеській формі, так от де важ-ность!.. Прислали і портрет пані Дериж[анової] з сином, вона дуже похожа, а сина якось трудно розібрать, на кого він похож, малий ще дуже. Пан Д[ерижанов] знов зовсім розхорувався, от іще нещасний чоловік!

Ну й звичай же у мене! Не вмію зовсім коротких листів писать! Сьогодні от і часу не маю, а все-таки лист вийшов куди довший, ніж я думала. Робота моя тепер: писання і перешивання.

Бувай здорова! Пиши частіше. Цілую міцно тебе, папу

І Дору.

Твоя Леся



P. S. Хом’якова приходила, тобі кланялась.

34. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

27 вересня 1898 р. Київ 15.ІХ

Люба дядино!

Дуже мені прикро, що Ви стільки турбувались, чекаючи від нас телеграми, але ж, далебі, трудно було зважити, куди тую телеграму посилати і що у ній писати. Екзамени Зоря, як уже досі знаєте, витримав, але з документами справа не скінчена. Ходила мама по участках різних з сього поводу (у нас же без сих милих учрежде-ній ніщо не обходиться!), і їй там сказали, щоб вона подавала прошеніє губернатору, чи. не видасть він паспорта Зорі на проживання тут (він може се зробить), а тим часом Зоря може місяць так прожить. Мама того дня, 10-го сент[ября], поїхала в Колод[яжне] і казала меніг що як тільки приїде туди, то зараз пошле прошеніє губернатору], порадившись з папою, в якій формі його треба писать. Можна думати, що до 22-го сент[ября], т[о] є[сть] до того часу, як почнуться занятія, се діло буде улажене. Мама на днях вернеться сюди, бо вона поїхала ненадовго з поводу кінця оренди в Колод [яжному]. Потім вона збирається в Гадяч, а там, може, ще куди. Але Ви не турбуйтесь за Зорю, він не буде без догляду, бо я буду увесь ^ас тут, до января, поки не поїду в Берлін, а може, ще і поїхати не вдасться. Хотіла я зараз по екзаменах взятись до занятій з Зорею, але мама випросила для нього канікули по 16-те, та і справді треба було дати йому спочинок. Завтра ми з ним рішили все-таки почати заніматись, щоб не так було трудно одразу в гімназії. Я думаю, що заніматься зо мною він буде не гірше, ніж з іншими, не знаю тільки, який Ваш погляд на се. Взагалі напишіть мені все, що Ви хочете, аби було зроблено для Зорі, і будьте певні, що я постараюся зробити все так, як би робила для свого рідного брата, коли ж мене тут не буде, то мою обіцянку перейме Ліля, хоч я її про се не питала, але я в сьому певна, бо знаю її і знаю, як вона відносилась до Зорі увесь час. Недавно Ліда написала сюди листа до Лілі, але нехай простить, я перешлю його в Колодяжне тоді, як мама звідти виїде,— думаю, що так буде краще. Лілю не вразить те несправедливе, що відноситься до неї, але мама навіть до справедливого може віднестись пристрасно, бо взагалі вона тепер якась роздразнена, дякуючи справам з орендою, гадяцькій постройці, що завела її в справжній грошовий кризис і т. і. Не моє діло відповідати на чужі листи, інакше я б сказала, що Ліля заслужила собі не на такі слова. Про Зорині екзамени вона сама тоді ж довідалась, як і Ви в Софії, отже, не могла б, хоч би хотіла, дати Вам у свій час звістку. Прошу Вас, не кажіть Ліді нічого про се, що пишу з поводу її листа, бо справді вона може сказать, що се не моє діло.

Сподіваюсь, що Ви вже перестали сердитись на мене за моє мовчання (повторяю, в тім не було моєї злої волі) і напишете мені пару слів, як будете писати вдруге до Зорі. Не мені запевняти Вас у своїй приязні,— Ви знаєте мене і знаєте, як я відносилась до Вас, бувши в Софії,

з того часу я взагалі мало змінилась, а в стосунку до Вас не змінилось нічого. Коли часом в переписці б»ула за-держка, то се походило або з поганих обставин, або з лінощів, теж чисто патологічних: часом, Ви, може, і самі се знаєте, нападає якась така апатія, що і перо в руки взяти противно, і власні думки дурними здаються. З сим, запевне, слід боротись, та не завжди людина се вміє. Тепер, я думаю, така апатія не повинна б чіплятись до мене: здоров’я моє краще, робота єсть, а коли не все іде так, як мені хочеться, то я вже до того звикла...

Пишіть же мені, моя дорога, люба дядино, нехай я знаю, що Ви не думаєте про мене нічого прикрого. Раду поцілуйте і привітайте від мене. Я тим часом ще не маю права нападатись на інших за недбалість в кореспонденції, але згодом нападуся, то краще упередити сю страшну погрозу.

Бувайте здорові! Мушу кінчати, бо дуже втомлена, зовсім не виспалась сеї ночі — воно і по стилю видно?

Цілую міцно Вас і всіх Ваших.

Ваша Леся

35. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

4 жовтня 1898 р. Київ 22.IX

Люба дядино!

Нарешті можу Вам написати просто і ясно: Зоря в гімназії. Сьогодні я ходила сама в гімназію платити за обох хлопців, і мені дана «расписка в получении 25 р. за

Светозара Драгоманова, уч. III класса, Киевск[ой] IV гим-назии». Зоря дуже радий своєму новому званію, купив собі нову шапку, причепив герб IV гімн[азії], потім побіг (оце тільки що) самолічно на Крещатик і купив нову бляшку до пояса з тим же написом (К. 4. Г.), дуже все се його займає, звичайне, як новинка. Він тепер буде в одному класі з хлопчиком Лисенковим, певне, будуть товаришувати. Завтра ще пришиємо блискучі гудзики, а післязавтра почнуться занятія. Тим часом занімаємось дома: я навіть свою давню «греку — латину» пригадала, себто латину мені часто трапляється пригадувати, та й в Ялті я мала з нею діло, але грецької книжки щонайменше літ 10 в руки не брала, проте,— як се не дивно,— далеко не все забула, принаймні на перші набої пороху стане, а там побачимо! Задавала я Зорі сьогодні «пере-ложение басни» писати: два-три звороти не російські, а то нічого собі вийшло. Говоримо ми з ним по-французьки, і з того користь нам обом, а то я вже почала було одви-кать від сеї мови, та й Зоря теж. Наші, Оксана і Ліля, чомусь не можуть одважитись говорити чужою мовою, а то, може б, і потрапили. До Зорі я з першого дня стала говорити по-франц[узьки], то він так і звик, встановилась традиція.

Однак се чудно, аж трудно повірити: третій раз пишу я Вам, і все «в невменяемом состоянии», або, попросту, не виспавшись! Певне, в Ялті я одвикла від товариства, бо тепер, як тільки піду увечері в гості, де буде більше ніж дві людини, то вже, вернувшись, не можу спати до 3-ї год[ини] ночі, а другого дня тиняюсь, як мокра курка, аж самій із себе смішно. От і сьогодні так. Та ще вдень трошки побігала по справах (гімназія, Крещатик etc.), а по обіді теж «поважні» обов’язки не дали мені просвітку, от видався день! Воно-то у других — порядних людей — всі дні такі, але ж на мою лінтяйську натуру то занадто героїчно. А се я кажу не для сміху тільки, таки серйозно, що я тепер лінтяйкою стала, бо часом не то що якої даної роботи не хочеться робити, а так просто ніякої, і хто його знає через що, не завжди через слабість. Се, може, або лікарі спортили, або добрі люди збалували, або вороги наврочили. Як думаєте?.. Ну, але що се я пишу?! Далебі, самій сором. Простіть!

Наша невеличка компанія мається добре, всі здорові, надворі ходять багато, бо хоч дощі перепадають, та все ще так тепло, що можна без пальто ходить. Мама ще не вернулася з Колодяжного, так що ми досі en petit comite, і я la presidente du petit comite і влада моя не більша, ніж влада швейцарського президента над кантонами.

Попросіть Раду, щоб мені написала, які в неї вражіння від Цареграда. Та й взагалі пора б моїм кузинам згадать, «что в городе NN живет Петр Иванович Добчин-ский».

А тепер до побачення. Цілую Вас міцно, моя дорога!

Ваша Леся

36. ДО Л. М. ДРАГОМАІЮВОЇ Після 5 жовтня 1898 р. Київ

Тільки що, люба дядино, збиралась я питати, що з Вами робиться, як прийшов Ваш лист. Дуже я рада, що наші звістки роблять на Вас таке добре враження. Оце посилаю Вам Зорин лист — тут зауважу, що лист був написаний по власній ініціативі його автора, без мого нагадування — сама напишу Вам згодом більше, а тепер не хочу затримувати Зорю. У нас все гаразд, мама вже вернулась до нас у Київ з Полтавщини, а Ліля поїхала до папи в Колодяжне, я перешлю їй Вашого листа.

Тим часом будьте здорові. Цілую Вас і всіх рідних.

Ваша Леся

37. ДО І. П. КОСАЧ

9 жовтня 1898 р. Київ

Люба, мила Гусінько!

Пишу коротенько, бо нема часу, та ще й голова болить чогось. Лілю я мало бачила, бо вона зараз до учителя поїхала, так що навіть про тебе добре не розпиталась. Все-таки знаю, що ти добре учишся, і дуже я тому рада. Мусю я бачила разів два, як була у Лисенків, а Муся до нас не ходить з того часу, як ти виїхала. Мусі, здається, дуже трудно учитись в гімназії. Приходила раз Соня Борецька з своїм батьком, вона дуже виросла і схудла і вже не така кучерява, як перше.

Другий раз ще напишу, а тепер будь здорова, гусенятко моє, ой гусь-гусю-гусю! Міцно цілую тебе і папу.

Твоя Леся

38. ДО М. І. ПАВЛИКА

/ 16

16 жовтня 1898 р. Київ 18-——98



X

Шановний друже!

Користаюсь нагодою написати Вам, але вибачайте, що пишу так погано, може, Ви й не відчитаєте того. Сама не знаю, чого воно так, може, того, що холод такий надворі і в хаті, що аж руки закостеніли! От вона — «рус-ская зима!», бодай її...

Найперше про біографію: привезу Вам її сама в січні, і будемо разом редагувати. Одразу я сподівалась і так писала Вам, що матиму багато матеріалів, а тим часом вийшло, що дістала я тільки пачку його лекцій по літературі, почула кілька оповіданнів про те, що я і сама більш-менше знала, і — більш нічого. До брата його мені не радили вдаватись, бо, кажуть, вони були посварені здавна і сливе не зналися. Більше близьких родичів нема, а, напр[иклад], Дегени знають його з тих часів, коли і я вже була з ним знайома. Просила я ще літом одного його університетського товариша прислати мені які спомини, але досі не маю «ні одвіту ні привіту». Навіть того не можу довідатись: коли вродився, коли, де учився etc. Отже, мушу змінити план роботи і замість біографії (властиве, нарису біографії) напишу хіба свої власні спомини, та й годі. Раджу Вам ще вдатись до Людмили Михайлівни], чи не написала б вона споминів, бо вона його добре знала ще студентом, і вони були великими приятелями. Я думаю, вона не відмовить. Я б їй сама написала, але од Вас то вигідніше і скоріше буде. Я чую, що те все має друкуватись перше в «Віснику», а потім вийде окремою відбиткою, отже, коштуватиме недорого, каже п. Ф[ранко], рублів з 25. Ті гроші я зберу запевне. Може,

Ви досі лаєте мене, що я не виготувала тії роботи на роковини смерті М[иколи] Васильовича], але ж, далебі, то не від мене залежало, все я надіялась, що зберу повніші відомості, а тим часом тільки збаламутилась тим.

Тепер от що: Вам розкажуть, що сталося з «фондом Драгоманова» і чому він тепер недосяжний для нас. Дуже се шкода. Книжки такі, як «Рай і поступ» etc., конче потрібні тепер уже й на Україні. Тепер до Вас мали приїхати люди від Н. С. Ж. (Вам, може, й противні тепер сі ініціали?) по сі книжки, не знаючи того, що наклад уже весь розійшовся. Коли б можна було їм хоч по одному примірнику тих книжок дістати, а вже по Новому році? може, що-небудь врадимо з виданням. Матиму на той час дещо і свого до друку, оце тепер почала писати одну брошурку на політ[ичну] тему, а крім того, час би вже мені видати другий збірник віршів (хоч, певне, там і перший досить обрид книгарським полицям!), тільки вже се трудніше, бо ненавиджу такої роботи, як збирання, переписування і т. і., я занадто лінива для того. Однак годі про плани, бо ще ніхто не знає, як вони справдяться.

У вас в Галичині, як мені казали, розійшлися було чутки, що ніби я от-от вмираю. Не журіться, ich habe zahes Leben *, і так хутко світ мене не позбудеться, дарма що надо мною медицина експериментується, мов над морською свинкою чи кроликом. Тепер я досить здорова, так що, може, й операцію вдасться зробити,— на сьому тим часом кінчаються мої «мрії про особисте щастя».

Я чула, ніби Ви оце були дуже слабі, але сподіваюся, що то вже запізнена звістка і що досі Ви вже знов поправились.

Не пропускайте нагоди писати до мене, від вас там тепер люди часто їздять сюди, а я рада б частіше знати, як Вам ведеться. Будьте здорові!

Щиро прихильна до Вас

Леся Українка

39. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18-^98

20 оісовтня 1898 р. Київ



Люба мамочко!

Листа твого ми отримали вчора, але відписую тільки сьогодні, бо перше хотіла довідатись адреси п. Френкеля, думаючи, що він, може, через свою слабість не ходить тепер в гімназію і лист міг би пролежати аж до твого виїзду.

Справи, про які ти писала, всі залагоджені. Хлопці вже й самі давно покинули тее олово, се їх недовго бавило, хутко обридло. Пальто тепле я не можу раз у раз надівати, бо все-таки тяжко, я часом і в короткому пальто задихаюсь. Але от ітиму сьогодні з гусями в театр, то надіну, бо вечорами холодно. У нас теж було впала біла зима, але тепер уже дощ і одлига, так що вдень не холодно. А ти таки дуже налегко вибралась в дорогу, якби так хто з нас вибрався, то ти б сказала «неоснова-тельно». Коли б ти ще там не простудилась.

У нас все гаразд, Ліля екзамени витримала дуже добре, про що ти мусила отримати звістку в Гадячі. Тепер ходить по Києву і візити робить.

Хлопці учаться. Зоря занімається нічого собі, навіть сам сідає за уроки. Сьогодні приніс отметки, має 4 з гре-ческого і 5 з французької], все-таки початок приличний. Ліля теж знаходить, що тепер він ліпше занімається, ніж раніше, може, йому шкільна наука більше подобається, ніж домашня. Мундир і пальто 3[орі] взято, він запевняє, що в пальто йому не холодно, хоч, по-моєму, воно трохи тонке.

Була я сьогодні у Стар[ицького], він сам і Маня вже дома і, на диво всім його родичам, приїхав зовсім здоровий і в дуже веселому настрої. Тільки вже знов закрутився він у вихрі акторщини, все різні плани строїть, між іншим, збирається в Галичину на великопостный сезон. До нього пристроївся Паньківський і ото вже буде посе-редпичати між ним і галичанами.

Листів тобі не було ніяких. Миша писав мені, що, може, сього року не поїде вже в хутір, бо землемір і досі не озивається, а тим часом зима настала — час для поземельних справ невигідний.

Ми вже перейшли на зимовій стрій: позаклеювала вікна, позапалювали в грубках. Моє здоров’я нічого собі, т[о] є[сть] я нічим не слаба, а тільки часом нога трохи болить, як то завжди буває зимою.

Знайомі усі навідуються до нас: був знов Борецький, Лисенки були. Всі питають: коли ж мама приїде? А Ли-сенко то щось ніяк не може розібрать, куди ти їздила, звідки приїхала, куди поїхала, аж мені вже обридло говорити з ним про се.

Ліля ходила на лекцію Лучицького (в курсі одкритих недавно публічних] лекцій) і вернулась дуже сердита: нічого не можна розібрать, так погано читає! Більше Ліля на лекції не ходила.

Ну, бувай здорова! Нема що писати довго, бо хутко ж побачимось. Кланяйся п. Френкелю. Що се там з ним робилося? Казав Моргун, що він дуже слабий був? От ще біда!

Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

40. ДО І. Я. ФРАНКА

9_21

21 жовтня 1898 р. Київ 18—98



Високоповажаний добродію!

Оце посилаю Вам дві книжечки «Наші люди на селі» і прошу Вас, коли Вам се здасться вартим праці, о рецензію в «Віснику» чи де уважаєте за краще. Хутко вийде третій випуск подібних оповідань, тоді я теж пришлю його Вам, якщо Вам сі два здадуться цікавими. Автор сієї книжки, мій товариш, молодий ще, і се перша його праця, що з’явилася в друку. В Києві сі оповідання справили враження, їх ставлено поруч з «Мужиками» Чехова, та й скуток їх був подібний до тих же «Мужиків»: одні не в міру хвалили, другі не в міру ганили. Мені було б дуже цікаво, яка буде Ваша думка про них.

Чи не були б Ви ласкаві прислати мені Ваше «Зів’яле листя», бо мені якось аж сором, що я його досі не маю, тимчасом як воно мені дуже подобалось по тих уривках, які трапилось читати по журналах.

Спасибі за Вашу аж надто ласкаву відозву про мої вірші. Боюсь, далебі, що в мені тепер розів’ється mania

grandiosa. Одно тільки, мушу признатись, трохи неприємно вразило мене — се, власне, паралелі між моїми і маминими віршами, се поставило мене в фальшиве положення... Ну, та не мені говорити про критику про мене ж таки.

Хоч трошки завчасне, але вже при сій «оказії» повіншую Вас з гобілесм, шкода тільки, що не можу тепер відповідного стилю добрати, бо дуже спішуся. Була б я рада, коли б могла сама прибути на. Ваше свято, може, тоді щире стискання руки замінило б слова. Та що там стиль! Ви знаєте, що я щиро поважаю Вас і Ваш талан, а знаючи тяжку долю українського поета, «рада б неба прихилити», аби та доля поліпшала. Щасти Вам боже на кождій дорозі!

Щиро поважаюча Вас

Леся Українка

41. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

13

25 жовтня 1898 р. Київ 18v“98



X

Люба мамочко!

Пишу тобі в Гадяч, як ти просила, хоч не знаю, чи ти вже там. В нас нічого нового, «слава богу», нема, всі в доброму здоров’ї і przy obowi^zkach 1. Приїхав Фотя з свого села, каже, що батько його вмер, так що він уже його, приїхавши, не застав. Але Фотя все-таки не стратив гумору, може, врешті він його ніколи не тратить. Фотю зараз тут припосудили до роботи — малювати віньєтку для Франка.

Лілія наша все бігає: приїхала до неї Афеньєва і вони вдвох одвідують своїх товаришок та учителів, от вчора були у Щербин, а то якось у Тарле. Воно ж приємно прийти до бувшого начальства вільними горожан-ками! Ходили теж в гімназію на велику переміну без всякого виразного діла, хоч і старались впевнити себе і мене, що їм чогось-то «треба» було туди... Комедія з ними! Ходять теж часами на публ[ічні] лекції, навіть Уксус і лисенята ходили раз на відчит Афанасьєва. Я не ходжу, бо се увечері од 8 до 10, та й взагалі я не кохаюся в публічних лекціях, надто читаних такими чудовими лекторами, як Лучицький! Людя ходить щодня — да благо їй буде! Хлопці учаться нічого собі, тільки по математиці Зоря поганенько, ніяк не може взяти в толк початкової алгебри.

Листів щось ніяких тобі не надбігало, один тільки городський не знаю від кого, та я не пересилаю, бо, може, сей лист розминеться з тобою. Через те ж саме і сама довгого листа не пишу. Бувай здорова! Цілую міцно тебе і жду, що ти таки на довший час приїдеш у Київ.

Твоя Леся

42. ДО М. І. ПАВЛИКА 2 листопада 1898 р. Київ

Вис[око]п[оважаний] друже!

Ваша цитата зовсім невірна для статті у «В[естнике] Е[вропы]», я заледве по змісту знайшла її (як бачите, під іншим заголовком, і не в 70, а в 77 р.!), другий раз цитуйте докладніше. «Р[усскую] м[ысль]» ніяка сила людська не може мені знайти у Києві, бо вона «із’ята», навіть у публічн[ій] бібліот[еці] нема. Може, згодом де знайдеться. Тим часом посилаю те, що вдалося здобути. Простіть, що писано олівцем і з деякими скороченнями слів, у публічній] бібл[іотеці] (де я переписувала) інакше, як олівцем, писати невільно, а скорочення і викидання ъ — для швидкості, бо і так 5 днів пішло на переписку (два дні прийшлось святечних, коли бібл[іотека] була закрита), швидше я ніяк не могла.

Яку іменно розправу Вам треба з «Р[усской] м[ыс-ли]»? Я боюсь, що Ваша цитата зовсім неповна. Коли вам треба ще яких статей, пишіть мені тепер, до січня буду тут. Маю тепер список всіх статей, поміщених у «В[естнике] Е[вропы]», коли треба, можна всі списати.

До побачення.

Пишіть мені за ініціалом Л., а не О., я звикла все отримувати на своє власне ймення.

43. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

10 листопада 1898 р. Київ 18тг-98

X

Моя милая Лілія!



Твої листи всі получені, тільки я не мала часу відповісти, от і тепер спішуся, треба ще вірші одні переписать і до Люді йти через годину, але вже хочу хоч слова два написать, щоб Оксаниного листа не затримувать.

Мама до доктора не ходила, хоч я і дуже просила її се зробить. Тепер вона, здається, здорова, лихорадки нема і так нічого не об’являється, а все ж би краще, якби з ким порадилась, так що ж, коли не хоче!

Тьоті Саші листа ми не знайшли, а я забула, коли Тося був у клініці,— здається, в 95 p.?

Вещі твої забуті єсть, передамо через папу. Та тільки чи думає папа хутко приїхать, щось він про те мовчить. Ось хіба, може, завтра вкупі з грошима і звістку отримаєм.

Був учора Пашкевич: записався він в отряд, щоб їхать на чуму «по первому требованию». А з «женщин врачей» ніхто не записавсь, тільки сестра милосердія. Пашк[евич] з приводу сього каже, що не варто і грошей збавлять на мед[ичний] інст[итут], коли так.

Хоч мама каже, щоб Дору уже не пригонять до листів, але вона б добре зробила, якби написала; все-таки мамі прикро, що Дора так-таки не може себе заставить обізватись до неї. Я Дорі в слідуючому листі напишу, а тепер, далебі, ніколи.

Здоров’я моє нічого собі, припадків більше не було.

Писатиму хутко більше, а тепер бувай здорова. Міцно цілую тебе, папу і Дору.

Твоя Леся

P. S. Нагадай Аф[еньєвій] про долг, мені ніяково, хоч і дуже треба. «Bis dat qui cito dat» 1 — ти знаєш.

44. ДО М. І. ПАВЛИКА

26 листопада 1898 р. Київ 18^98

XI

Шановний друже!



Не писала Вам досі, бо все ще надіялась дістати і переписати потрібну Вам статтю, але, невважаючи на всі просьби і старання, сього не вдалося зробити. Тепер, може, нехай буде так: друкуйте поки що те, що зібрано, а цю статтю, якби я дістала, можна буде видрукувати додатком або в другому якому томі при історичних працях. У «В[естнике] Е[вроиы]» фольклор[них] праць я більше не знайшла. Скажіть, чи підпис просто «Д.» теж значить «Драгом[анов]>>?

Про фінанси я тут людей питала, та вони казали, що гроші (200 р. або трохи більше) будуть послані в Товариство] ім[ені] Ш[евченка] не раніше марця і то не виключно для Вашого видання, а взагалі на розпорядок Товариства, воно вже від себе може з того дати на видання, скільки схоче. Після такого заявлення я вже не стала тим людям говорити про дальше видавання на їх к о ш т, бо, очевидно, вони умивають від того руки і передають його на ласку-неласку Тов[ариства] ім[ені] Ш[евченка]. Все-таки Ви напишіть мені, скільки могтиме коштувати кожний том видання, то я ще тут, може, з іншого боку буду шукати фондів.

Спомини про М[иколу] Васильовича] я тепер пишу. Могла би Вам послати початок, але, думаю, не варт,— краще в січні привезу все скінчене та тоді разом прочитаємо і зредагуємо, бо в листах довго про се переписуватись, отже, діло не вийшло б швидше, коли б я тепер послала початок.

Мушу сказати правду, трохи досадно було мені, що моє переписування (експедиції) дарма пропало, я тоді — признаюсь по правді — заплатила за інтенсивну роботу добрим конвульсивним нападом. Ну, та де наше не пропадало! Хоч се і дурна філософія, то кращої тим часом не пригадаю. Між іншим, сей напад не перший і не остатній, бо я тепер взагалі трохи біснувата.

Тільки що була в магазииі «К[иевской] стар[ины]», там мені казали, що «Р[усская] м[ысль]» Вам послана. То й гаразд, коли так. Тільки чи отримали Ви її?

Як Ви маете видавати II т., чи Вам хто помагає перекладати статті? Коли б так мені в Берліні не пришилось дуже круто,— а може ж, і не прийдеться — то я б Вам помогла, хоч Ви, здається, про мої переклади не дуже високої думки, та все-таки за мене хоч те, що я незгірше знаю чужі мови. Наприклад], праці на італьянській мові я могла б взяти на себе (от як «Movipento litterario» 1 та статті в «Antologia» 2 і т. і.). «Movimento litterario» можу і тут знайти, а статті, може, з Болгарії можна спровадити. Вам, може, чудно, що я після мови про конвульсивні напади від роботи знов про тую ж роботу заводжу річ, але ж писати дома, при комфорті, то зовсім інша річ, ніж писати в бібліотеці при таких столах, при яких пишуть звичайні люди, а не інваліди.

Бувайте здорові! Пишіть мені й далі, листи доходять добре.

Л. Косач


45. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

ЗО листопада 1898 р. Київ 18.ХІ

Люба дядино!

Спішуся не менше, ніж Зоря. Пишу третій день «без просвітку». Завтра мають читати моє оповідання в Літературному] обществі, а тим часом воно (оповідання) ще далеко не скінчене! Буду писать, певне, і вночі. А там ще маю роботу для вечора юбілейного (юб[ілей] Котляревського і століття української] літератури). Коли не зроблю того, що обіщала, то мене з’їдять приятелі. З неділі буду вільпа і тоді нарешті напишу Вам толком. У нас все гаразд.

Бувайте здорові! Цілую Вас і всю родину.

Ваша Леся

46. ДО М. І. ПАВЛИКА

12 грудня 1898 р. Київ

XI

Шановний друже!



Шукаємо ми тії злощасної статті і ніяк не знайдемо. Либонь, її нема в 80 р. Але ще є надія знайти, отже,

1 «Літературний рух» (італ.).— Ред.

2 «Антології» (італ.).— Ред.

як тільки дістанемо, то вишлемо Вам. Вертати Drucksа-chen 38 маєте просто в магазин «Киевской старины», кажуть, можна й не рекомендуючи.

Н. Ж. каже, що грошей він Вам не посилав ніяких, а тільки просив одкрити йому кредит в 20 р. до січня, бо раніш не міг би заплатити.

Досі не подякувала я Вам за Дрепера, хоч і була дуже втішена книжкою. Простіть за таку нечемність, вона^ більш на папері, ніж в думці. При сьому маю передати Вам запитання: скільки примірників] Дрепера видано і скільки авторських примірників маєте Ви?

Як моє здоров’я? Було б нічого собі, якби не та дурна істерія, хорея, слабість серця чи біс її зиа, як вона зветься. Ходжу собі по світі, як людина, пишу — часом навіть багато, приймаю участь в товариському житті, а тільки за все це плачу регулярно нападами, про які може Вам розказати 0[льга] Ф[едорівна]. Я, здається, хутко до них звикну, як вельможні пані звикають до балів, rowt’iB 39, soirees 40 і т. п,— тоді буде all right! 41

Відсвяткували ми тут роковини століття досить бучно. Телеграма зі Львова зірвала грім плескання. Певне, звістки про се свято будуть послані в Галичину, тим-то и не пишу більш про нього. І взагалі кінчаю — багато роботи.

Бувайте здорові!

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка