«наукова думка»



Сторінка25/26
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.65 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26
голосні СТРУНИ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X, стор. 115—128 — за рукописною копією Олени Пчілки; у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. 3. К., Держ-літвидав, 1952, стор. 581—590 — за автографом.

У нашому виданні оповідання подається за автографом (ф. 2, № 823). Закінчення твору від слів: «...залунала перша фраза» подається у перекладі з німецької мови за текстом, опублікованим у журн. «Rutenische Revue», Відень, 1903, № 9, 10, під заголовком «Das Lied ohne Worte», що є перекладом оповідання «Голосні струни», здійсненим О. Кобилянською.

В автографі є ряд авторських правок: у реченні «Сей романс,— думала тепер Настя,— був для мене тим, чим був для Паоло й Франчески роман про Трістана і Ізольду» два останні слова закреслено, замість них вписано: «Ланчелота і Джіневру»; у реченні «Дівчина, що сиділа при фортеп’яно, була молода, струнка, чорнява, з поважним і трохи смутним виразом на блідому обличчі...» закреслено: «трохи смутним», натомість вписано: «енергічним».

Невідомою рукою в автографі під заголовком зазначено: «Премирован на литературном конкурсе 1897 г.». На першій сторінці автографа червоним чорнилом зроблені помітки київського окремого цензора для іноземної цензури: «Дозволено цензурою, Киев, 5 апреля 900 г.», а трохи нижче «N. В.— Дозволено при усло-вии применения к тексту правил правописания русского языка».

У архіві письменниці є початок (чотири сторінки) чорнового автографа оповідання (ф. 2, N° 824), що уривається на словах: «Там стояло піаніно з бюстом Шопена, етажерка...», з первісним заголовком «Єдиний скарб», закресленим авторкою.

Між текстами чорнового й чистового автографів в ряд різночитань. Наведемо окремі з них:

Чорновий автограф Чистовий автограф

1. «...очі сині, чудові, немов «...очі сині, чудові...» благаючі вічно когось...»

2. «Здається, що дівчина, чую- «Здається, що дівчина, чуючи його, кожний раз іще гірше чи його, кожний раз немов хо-

згинає свою недолугу постать...» тіла скритися від немилосерд

них людських поглядів...»

3. «Вона, здається, страх само- «Вона, здається, страх ураз-

любна!» лива!»

В архіві зберігається також рукописна копія тексту оповідання, зроблена 1929 р. Оленою Пчілкою (ф. 2, № 845). Саме за цією копією «Голосні струни» вперше опубліковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X. У копії після слів, на яких уривається автограф, йде пояснення Олени Пчілки про умови написання оповідання і відтворене нею по пам’яті втрачене закінчення оповідання. Під час переписування Олена Пчілка здійснила певне редагування тексту. Додані окремі слова і речення, цілі фрази опущено, змінено порядок слів, пунктуацію.

Дати в автографі немає. Датується твір 1897 p.— часом подачі оповідання на конкурс, оголошений Київським літературно-артистичним товариством.

Історія створення оповідання «Голосні струни» починається у 1896 р. 7 грудня Леся Українка у листі до Л. М. Драгоманової, розповідаючи про існування у Києві літературно-артистичного товариства, яке оголосило літературний конкурс для творів українською та російською мовами і вже визначило жюрі, сповіщала: «Тепер, невважаючи ні на що, писатиму оповідання на конкурс, хоч, напевне, провалюсь». У жовтпі 1897 р. у Ялті Леся Українка одержала телеграму від конкурсної комісії Київського літературно-артистичного товариства, якою її вітали з нагородженням золотим жетоном за оповідання «Голоспі струни». Премійований твір мав друкуватися у літературному збірнику товариства.

У липні 1899 р. Леся Українка перекладає оповідання «Голосні струни» німецькою мовою і просить О. Кобилянську (лист від 9 VII 1899 р.) відредагувати переклад. У цьому ж листі Леся Українка повідомляла, що Київське літературно-артистичне товариство ще й досі не спромоглось видати «Голосні струни». Німецький переклад авторка мала намір подати до збірника новел українських письменників, який готувався до видання у Дрездені Передмову до збірника повинен був написати І. Франко. Пояснюючи вибір саме цього оповідання для згаданого збірника, Леся Українка тоді ж писала О. Кобилянській: «Врешті се (перекладене) оповіданнячко типічне для мене, бо воно наскрізь ліричне, його б можна поемою в прозі назвати, а я ж, власне, лірик par excellenze...» Видання збірки українських новел в німецьких перекладах не було здійснене.

Тим часом справа з виданням збірника Київського літературно-артистичного товариства, до якого мали увійти «Голосні струни», зволікалась і врешті припинилась зовсім. Рукопис був повернений авторці. До інших видавництв, за свідченням Олени Пчілки (ф. 2, № 845), Леся Українка це оповідання не посилала.

«Ruthenische Revue» — український художній і громадсько-політичний журнал, видавався німецькою мовою у Відні з 1903 р. (з 1906 p.—під назвою «Ukrainische Rundschau»). В суспільно-політичних питаннях не мав чіткої програми, загалом дотримувався ліберально-буржуазних позицій.

Драгоманова Людмила Михайлівна (1842—1918) — дружина М. П. Драгоманова.

Київське літературно-артистичне товариство (1896—1905)—ліберальне культурницьке товариство.

Stecchetti — псевдонім італійського поета-реаліста Оліндо Гверріні (1845—1916). Вірші Стеккетті перекладала Олена Пчілка.

Н а д с о н Семен Якович (1862—1887) — російський поет.

EIN BRIEF INS WEITE

Вперше надруковано в журн. «Die Geselschaft», 1900, жовтень, зошит І, стор. 43—45, з поміткою під заголовком твору: «Skizze von Lessja Ukrainska».

В українському перекладі І. Ю. Гузар вперше надруковано у газ. «Літературна Україна», № 90, 13 листопада 1970 р.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно не раніше 1898 р.

Подається за першодруком; український переклад Я. М. По-гребенник.

«Die Geselschaft» — німецький прогресивний журнал, виходив у Дрездені в 1885—1902 pp.

НАД МОРЕМ

Вперше надруковано у журн. «Літературно-науковий вісник» (далі: ЛНВ), 1901, "Кн. 1, стор. 18—33, кн. 2, стор. 151—168.

Рукописний авторський примірник оповідання з датою: «19.ХІ 1898, Київ» зберігається в архіві І. Франка (ф. З, Я® 1862, стор. 267— 391). 14 сторінок рукопису — чистовий автограф Лесі Українки, решта, від слів: «...«хорошие господа», папаша — генерал, мама-ша — професорська дочка...» — авторизована машинописна копія. В кінці твору стоїть підпис Лесі Українки, в тексті машинопису е декілька авторських виправлень чорнилом та ряд вписаних рукою авторки іноземних виразів. І. Франко готував оповідання до друку: на першій сторінці автографа закреслено напис Лесі Українки: «До редакції Літературно-наукового вісника» і під заголовком — слово «Оповідання» натомість рукою І. Франка вписано: «Оповідання Лесі Українки».

У тексті першодруку допущені окремі друкарські помилки, перекручення слів та пропуски в тексті. Наприклад, у автографі було: «Він стояв межи двома іншими портретами...», надруковано: «...межи двома пишними портретами»; «закрутити голову сьому серцеїду» — під час друку слово «сьому» пропущено.

За текстом ЛНВ передруковано у виданні: Леся Україн-к а. Твори. Кн. І. К., 1911.

Датується за автографом.

Першу згадку про роботу над оповіданням знаходимо у листі до Л. М. Драгоманової з Києва від 18.ХІ 1898: «Пишу третій день «без просвітку». Завтра мають читати моє оповідання в Літературному обществі, а тим часом воно (оповідання) ще далеко не скінчене! Буду писать, певне, і вночі». Автограф «Над морем» датований наступним днем — 19.ХІ 1898 р. А в листі до Олени Пчілки від 21.11 1900 р. з Дерпта (тепер — Тарту) вона пише, що оповідання читалося на зібранні Київського літературно-артистичного товариства. З цього листа дізнаємось також, що Леся Українка мала намір надіслати оповідання «Над морем» до «Сборника Киевского литературно-артистического общества» і що вже або мала текст оповідання російською мовою, або збиралась зробити такий переклад. Однак до згаданого збірника оповідання не було передане. Відомо, що в 1899—1900 pp. Леся Українка переписує оповідання «Над морем», читає його своїм знайомим. Так, у листі до О. Коби-лянської від 14.ХІІ 1900 р. з Києва вона запитує: «Чи там вже вийшло моє «Над морем»? Мало з’явитись у 1 ч. «Вісника», писав Труш. Може, довідаєтесь, як воно там сподобалось кому з людей, то напишіть мені, воно все ж цікаво знати, треба признатись. Та й як Вам тепер воно здалось, коли самі прочитали, а не з мого голосу почули».

Подається за першодруком з виправленням помилок, допущених при друкуванні.

Літературно-науковий вісник — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) ліберально-буржуазний (1907—1914) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржуазно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів; з 1933 р. виходив під назвою «Вісник»).

Труш Іван Іванович (1869—1941) — відомий український живописець і художній критик, автор портретів І. Франка, В, Стефа-ника, Лесі Українки та інших.

JI е й к і н Микола Олександрович (1841—1906) — російський письменник, автор оповідань та фейлетонів, розрахованих здебільшого па невибагливі смаки міщансько-обивательських кіл читачів.

Ясинський Ієронім Ієронімович (1850—1931) — російський письменник і журналіст. В кінці 80-х років виступав в літературі як прихильник «чистого мистецтва».

Вперше надруковано у журн. «Южвые записки», 1905, № 4, стор. 22—25.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно кінцем 90-х — початком 900-х років на підставі листа до матері від 22.ІІІ 1905 p.: «Мгновенье» дійсно навіяно тим моментом в Stephanskirche, ти, мамочко, вгадала. І ти знаєш сю дрібничку, тільки забула: се результат одного з наших «конкурсів», що був скілька років тому в Зеленім Гаю. Отож, значить, з посміху люди бувають».

У Зеленому Гаю Леся Українка жила влітку 1898, 1899, 1902 і 1903 pp. В основі сюжету твору — враження від перебування Лесі Українки у Відні 1891 p., відвідин собору св. Стефана.

Подається за першодруком.

«Ю ж н ы е за п и с к и» — ліберально-буржуазний тижневик, видавався в Одесі з 1903 по 1905 р.

СЛІПЕЦЬ


Вперше надруковано у журн. «Життя і знання», 1938, № 10, стор. 303—304.

Автограф не знайдено.

Цей психологічний етюд створений Лесею Українкою як своєрідний відгук на твір О. Кобилянської «Сліпець» (JIHB, 1903, кн. 10, стор. 109—110) і надісланий О. Кобилянській разом з листом від 14.IV 1902, у якому Леся Українка, зокрема, писала: «Хоч ведмідь (так жартівливо називали обидві письменниці О. Маковея.— Ред.) «Сліпця» не зрозумів, то ще то не значить, аби й ніхто не міг зрозуміти. Хтось думає, що зрозумів, а я к зрозумів, то видко 8 того Hapncy-pendant, що тут приложений до листа. Хтось не міг утриматись, щоб того не писати, І ліг, і не встав, поки не написав».

Датується на підставі цього листа.

Подається за першодруком.

ПРИМАРА


Вперше надруковано у журн. «Червоний шлях», 1923, № 2, стор. 1—3.

Чорновий завершений автограф, датований «30/ІѴ 1905 р.» (ф. 2, № 837), містить авторські закреслення і дописки. Так, після слів: «і хоч ои скільки їх падало позаду, передні знають, що неминуча зброя товариша завжди близько і завжди готова вп’ястися в його шию» ідуть такі закреслені рядки: «Бо товариш теж не може спинитись, ні назад податись, товариш теж за спиною чує зброю, і в’язи його тремтять. О, якби знав він, що за ним іде чоловік без божевільних слів у безглуздих очах, він би став і не рушив з місця. Але ж як станеться таке чудо? Той не мав би тих слів, хто не чув би їх за собою, та кождий же йде не остатній, і як же йому не жалити стоячого, не топтати лежачого, коли він чує зброю за собою і не сміє глянути назад в очі товариша свого». Наступний абзац починався такими викресленими рядками: «А хто був перший, хто був головою сього змія-полоза? Хто повів за собою сю довгу зграю? І коли так сталось? Він, може, був щасливий, він, може, знав, куди й на що він іде...» Останнє речення автографа «Вони ідуть, ідуть, і страшно дивитись на них» авторкою також закреслене. Після закінчення твору (під датою) Леся Українка дописала уривок, що починається реченням: «Хто пристає до зграї самохіть, уже собі не пан», а закінчується: «Він уже погонич!»

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«Червоний шлях» — український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові в 1923—> 1936 pp.

ПРИЯЗНЬ


Вперше надруковано у журн. «Киевская старина», 1905, т. 91, кн. І, стор. 11—72.

Чистовий автограф твору не знайдено. В архіві зберігається чорновий автограф (ф. 2, № 838), без заголовка, з датою: «1 мая

1905 p., Тифліс», який має сліди кількох редакцій. Зіставлення чорнового автографа з першодруком свідчить про дальшу роботу письменниці над текстом під час переписування оповідання начисто: деякі закреслені в чорновику місця відновлено, зроблено нові скорочення. Так, Леся Українка знімає такий розгорнутий початок оповідання:

«І хто б подумав, що з тієї «тонконогої», «миршавої» Дарки виросте така хороша та справна дівка! Ну, тонконогою то й тепер її дражнять, як хто розсердиться, але ж тонкі ноги зовсім їй краси не уймають, бо й стан у неї тонкий та гнучкий, і вся вона струнка, як тополя. Тільки вже миршавою ніхто її навіть і зо злості не на-зове, бо хоч вона тонка, але висока, в плечах широка, міцна, звин-на, а в руках така дужа, що не кожний хлопець її перетягне, як стануть часом силу міряти; вона й не худа тепер, тільки тіло на їй не пухке та не біле, як у міщанки, а тверде та бронзове, як личить молодій селянці-робітниці. І гарно їй з тим,— може, якби вона була пухка та біла, та ще сита й спокійна, як міщанка, то й не здавалась би гарною, бо яка ж там її врода: сиві очі, гладке темно-русе волосся, всі риси, як пишеться в паспортах, «обыкновен-ные». А проте подивіться на неї хоч у жнива чи на сіножаті, як вона певним та зручним рухом вимахує серпом або кидає сіно, мов не працює, а грається роботою, бронзове тіло лиснить на сонці, золотом одблискує, грубі темно-русі коси, валожені навколо голови, блищать над чолом, як мідяний вінець, у сивих очах то синє небо, то зелена сіножать відбивається, і міняться вони всіма барвами і всіма настроями гарячих жнив, палкої косовиці. Недарма не то хлопці, а й дівчата кажуть, що при Дарці кожна робота легше йде. Та й не тільки робота. На толоці, по тяжкій роботі, вже не хто, як не Дарка, протанцює до світу, а на весіллі скоріш охрипне співаючи, а не змовкне поперед інших.

Малою не така була. Бувало, як тільки ото весна настане, та й трясе бідну Дарку «шіпля».

Ряд змін зроблено у тексті чорнового автографа. II варіант збережений і в першодруку.

1. «Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись, як непритомна, і лементуючи: «Ой, не бийте її, ой, не бийте, ой, я не можу, не можу, не можу... ой... ой... ой...»

З Юзею робилось щось таке страшне, що Мартоха мимоволі покинула і прут, і Дарку та кинулась до панночки.

— А господи, панно! Та що вам такого? Дарко, води, хутчій!

Дарка метнулась по воду і за хвилину вже бризкала сама своїй товаришці в лице водою з бляшаної кварти.

Тим часом від панського двора надбігла покоївка».

2. «Се мені нещастя з тим хлопським сусідством, просто ні на хвилину не можна бути спокійним за своїх дітей. І звідки у Юзі та приязнь до них взялася, не розумію».

3. «— Так, бо всі учаться.

Дарка сміялась: «А я ж не вчуся!» — «Так ти ж мужичка»,— хтіла сказати Юзя, але якось ніколи вона не могла такого вимовити вголос. Вона тільки сказала: «У вас нема такого звичаю, а в нас учаться всі».

— Нащо? — знов допитувалась Дарка.

*— Ну, так, щоб все знати.

— А що з того?»

«Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись, як непритомна, та лементуючи. Від панського двора надбігла покоївка».

«От завжди так,— не слухаєшся, бігаєш, куди не потрібно, поки захо-руєш, а потім возися з тобою».

«—- Так, бо в нас всі діти учаться.

— А що з того?»

«У пекарні, на стільці, коло чисто застеленого столу сидів молодший пан (старий загрався в безика і не пішов)».

В сцені приміряння Юзиної спіднички опущені детальні підрахунки вартості тканини на спідничку, що виявляли компетентність Юзі у господарських справах, а це но відповідало уже виписаному образу панночки. Далі закреслений опис переживань Юзі з приводу розлуки з Даркою: «І зраджувала, і мучилась тим, що її душа була з тих, що не створену для зради.

Даремно, роздумуючи вночі про те, чи гаразд то, чи не гаразд, що вона одбилася від Дарки, Юзя намагалася вмовити себе, що вона ж «нічого не обіцяла» Дарці; їй пригадувались їх спільні страждання, спільні сльози й забави, а найбільше та остання розмова про те, чи поїде Юзя за границю».

Про творчу роботу над текстом оповідання свідчать й інші скорочення та правки у автографі.

В архіві під тим же номером зберігається ще один чорновий автограф, що починається словами: «Беруть у двір Євцю...». На першій сторінці Леся Українка написала: «План оповідання». Цей автограф містить чимало закреслень та дописок і дає уявлення про те, яким був первісний задум «Приязні».

«Беруть у двір Євцю...» подається у розділі «Незавершені твори. Фрагменти. Плани».

Без жодних текстових відмін «Приязнь» з журн. «Киевская старина» була передрукована у виданні: Леся Українка. Твори. Т. І. К., 1911.

Про намір Лесі Українки працювати над оповіданням свідчить її лист до О. Кобилянської від 14.VIIІ 1904 p.: «Хтось хоче писати на конкурс «Киевской старины» оповідання (термін конкурсу 1 октября ст. ст.)... Ну ще побачим, як там буде, а тим часом хтось мусить добре насталить перо і працювати так, що аж ну!» Однак через хворобу Леся не встигла подати твір на конкурс. А 6.11 1905 р. вона писала матері з Тбілісі: «Оповідання, почате восени для конкурсу (між іншим я тепер рада, що не взяла участі в такому чудному конкурсі, де почерк, а не талан автора здобуває премію), все ще не скінчене, бо мислі зайняті не такими спокійними темами під впливом щоденних перемін «весни» і «зими». В Тифлісі був теж один такий «весняний день», коли калюжі людської крові стояли на тротуарах до вечора. Не до спокійних тем при таких обставинах...» Тільки у травні письменниця завершила роботу над твором.

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

«Киевская старина» — щомісячний історико-етнографіч-ний і белетристичний журнал ліберально-буржуазного напряму, видавався у Києві в 1882—1907 pp. (останній рік виходив українською мовою під назвою «Україна»).

Ф р е й т а г Густав (1816—1895) — німецький письменник-реа-ліст, у ранніх творах його відбилися радикальні буржуазно-демократичні настрої. Пізніше Фрейтаг перейшов на шовіністичні позиції.

П р е в о Ежен Марсель (1862—1941) — французький письмен-ник-романіст; сенсаційну популярність здобув його твір «Les demi-vierges», 1894 («Полудевы», російський переклад 1898 p.).

«Wesele na Mazowszu» — мається на увазі п єса «Wese-1е» видатного польського драматурга С. Виспянського (1869—* 1907).

РОЗМОВА


Вперше надруковано в ЛНВ, 1908, кн. 6, стор. 420—437.

В архіві письменниці зберігається чорновий завершений автограф оповідання, датований «1908 p., 20.1. Ялта», без заголовка, який фіксує первісну редакцію тексту (ф. 2, № 839). Автограф, написаний синім олівцем, має ряд дописок і закреслень. Ці авторські виправлення свідчать про прагнення Лесі Українки вдосконалити текст, зокрема чітко виражена тенденція до скорочення реплік у діалогах.

Першодрук відбиває пізнішу досконалішу редакцію тексту оповідання. Він має заголовок і, порівняно з чорновим автографом, значну кількість смислових та стилістичних уточнень. Наприклад:

Чорновий автограф

1. «Я раз була уже закоха-

Першодрук «Я раз була дуже зако-

2. «Отож поїхала я на Сибір. Се я рятувала те, що здавалось мені дорожчим над усе, навіть над мов кохання. Я думала, що, принісши таку тяжку жертву своєму божищу, я вже стану навіть великою жрицею його».

3. «Про се не варто говорити,— мовила тихо,— це сюди не йде... він не такий... занадто вже він «чесний трудівник» і «зразковий сім’янин».

4. «Рішуче мовила вона».

б. «Вона стихла».

6. «А ви таки до неймовірності великодушні!»

7. «...мов найближче око-ло...»

«...моє

ство...»


8. «...се вища стадія драматичної штуки...»

9. «Жінки якось краще вміють консервувати поезію свого почуття серед життьової прози».

10. «Ви забуваєтесь!» — «Простіть!» «Отож поїхала я на Сибір. Я думала, що, принісши таку тяжку жертву своєму божищу, я вже стану навіки великою жрицею його».

«Про се не варто говорити,— мовила тихо,— це сюди не йде... він не такий...»

«Зважливо мовила вона».

«Вона вгамувалася».

«А ви таки до неймовірності жалісливі!»

найближче товари-

«...се вища стадія драматичного хисту...»

«Жінки якось краще вміють задержувати поезію свого почуття серед життьової прози».

«Ви що собі думаєте!» — «Пробачте!»

НЕЗАВЕРШЕНІ ТВОРИ. ФРАГМЕНТИ. ПЛАНИ

[ЖАЛЬ. VI—VII РОЗДІЛИ]

Друкується вперше за чистовим автографом (ф. 2, № 827), без дати.

На першій сторінці вгорі авторська помітка: «До пов[істі] «Жаль».

Датується липнем 1891 р. на підставі листа Лесі Українки до матері від початку липня 1891 p.: «...Ще написала вставну главу до «Жалю», до завтра докінчу другу главу, вставну, і пришлю тобі...»

[ЖАЛЬ. ПЛАН IV—XII РОЗДІЛІВ]

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 828).

Автограф без дати, має деякі закреслення: з плану VI розділу знято після слів: «за границею» таке речення «Жаль. Міста, по котрих проїжджала під час vojage de noces К Антипатія до бар[о-неси]. Дрібні клопоти. Нудота». Закреслені і останні слова: «Візит пана». З плану XI розділу викреслено його початок: «В селі, в степах. Нудота страшенна. Дом у бар[онеси] багатий. Заздрість. Як мене всяка стара кокетка має поневірять. Швачка. Нужденна натура!»

Датується орієнтовно початком 1889 р. на підставі листа Лесі Українки до М. Косача, написаного у вересні 1889 р.

ЧОТІИРИ] КАЗ[КИ] ЗЕЛ [ЕНОГО] Ш[УМУ]

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. З, стор. 729—730.

Чистовий незавершений недатований автограф міститься в записній книжці Лесі Українки (ф. 2, № 842).

В кінці твору Лесею Українкою зроблено запис: «Поговорка: чи ти була на тій долині, де правду ділили? (Як хто чому не вірить.) »

Датується орієнтовно 1889 р. на підставі листів Лесі Українки до М. П. Косача. У вересні 1889 р. вона сповіщала брата, що розпочала одну казку для дитячого журналу. У наступному листі в жовтні 1889 р. Леся Українка пише про це докладніше: «Ще далеко раніш твого листа, ще в Колодяжиому, я почала писати казку для дітей, зветься «Чотири казки зеленого шуму». Казку сю я хотіла послать в Галичину в дитячий журнал; якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш, якщо ні —то, значить, кебети не маю!»

Подається за автографом.

Індепенденти (англ. independents — незалежні, самостійні) — радикальне релігійно-політичне угруповання пуритан в період англійської буржуазної революції XVII ст.

Вперше надруковано у журн. <градяпський Львів», 1947, № 4, стор. 54.

Чорновий автограф недатований (ф. 2, № 833).

В автографі в окремі виправлення. Так, закреслено: «VII. У матері». Натомість вписано: «VII. Муштра. Поступав в денщики на село». У VIII розділі після слів: «Денщицька доля» викреслено: «Веселі сцени».

Датується орієнтовно 1893 p.— часом напруженої роботи Лесі Українки над завершенням оповідання «Одинак».

Подається ва автографом.

«ОТ ВОНА, ТАЯ ЖАДАНА РІВНІСТЬ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. З, стор. 730—731.

Чистовиц недатований автограф (ф. 2, № 843) не має початку й кінця.

Датується орієнтовно на підставі почерку серединою 90-х років.

Подається за автографом.

СПОГАДИ ТІТКИ ЛЮСІ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. II. К., Вид-во АН УРСР, 1956, стор. 149—150.

У чорновому незавершеному і недатованому автографі (ф. 2, № 840) первісний заголовок твору («Люся») закреслено.

Датується орієнтовно на підставі змісту і почерку початком 900-х років.

Подається за автографом.

«БЕРУТЬ У ДВІР ЄВЦЮ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. З, стор. 731—736.

Чорновий недатований автограф (ф. 2, № 838) має численні закреслення та дописки.

«Беруть у двір бвцю...» — план первісної редакції оповідання «Приязнь».

Датується орієнтовно 1904 р. на підставі листа Лесі Українки до О. Кобилянської від 14.VIII 1904 р.

Подається за автографом.

ПОМИЛКА


Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X, стор. 242-264.

В незавершеному недатованому автографі (ф. 2, № 836) майже всі виправлення зроблені в процесі авторедагування чистового рукопису і внесені спочатку олівцем, а згодом наведені чорнилом. Наведемо окремі з них: ^

1. «Коли б уже швидше вечорі- «Коли б уже швидше стем-

ло...» віло...»

2. «Я щиро пробував удачі...» «Я просто пробував уда

чі...»


3. «Я собі думаю...» «Я собі просто думаю...»

4. «Заголовка ніякого не треба, «Заголовка ніякого не тре-

я не вмію їх видумувати, а прос- ба, я не вмію їх видумувати то так, пу, як листи пишуть». і завжди видумую не до ладу».

5. «Потім тою самою рукою ти «Потім ти зняла шапочку і

обтрясла сніг...» обтрясла сніг...»

6. «...иевже-таки хатній ком- «...невже-таки хатній комфорт вищий від любові?» форт вищий від всього?»

У реченні «Я [може] не настільки сильний, щоб [створити партію] бути літературним [лідером] ватажком напряму, але самостійність мого пера не дав мені бути рядовим в літературі, писати в рамках чужої програми, покорятись чужим, у всякім разі не моєю думкою [виробленим] збудованим, планам» — слова, взяті в квадратові дужки, закреслені авторкою.

Датується орієнтовно 1905 p., виходячи із змісту оповідання та листа Лесі Українки до О. Кобилянської від З.ІІІ 1906 p.: «І чи хтось знає, що хтось має 5 непочатих поем і 3 нескінчені повісті

і ніяк ладу їм не дійде».

Подається за автографом,

Е г е р і я — німфа, від якої, за легендою, римський цар Нума Помпілій одержав релігійні і громадянські закони. Тут у значенні — порадниця, натхненниця, керівниця.

М і л л ь Джон-Стюарт (1806—1873) — англійський буржуазний політичний діяч, економіст і філософ, у своїх працях відстоював емансипацію жінки.

Гонкур Едмои (1822—1896) і Гонкур Жюль (1830— 1870) — французькі письменники.

Негрі Ада (1870—1945)—італійська поетеса, рання творчість якої пройнята соціальними, демократичними мотивами.

Михайловський Микола Костянтинович (1842—1904) — російський публіцист, соціолог, один з теоретиків народництва, літературний критик.

«очі»


Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. З, стор. 744.

Чистовий автограф без дати (ф. 2, № 835).

Датується орієнтовно на підставі змісту твору — після 1906 р.

Подається за автографом.

«А ВСЕ-ТАКИ ПРИЙДИ!»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X, стор. 234—239.

Незавершений недатований автограф (ф. 2, № 821) складається із вступу і двох фрагментів, третій фрагмент не був написаний, зберігся лише заголовок «Фрагмент третій», має авторські правки. Наведемо окремі з них:

1. «...натрапила я на крамни- «...натрапила я на магазин

цю...» антикварний...»

2. «Задивившись на книжку, я «Тим часом меткий крамар-

стояла, аж поки меткий крамар- антикварій завважив мене...» антикварій завважив мене...»

3. «...я рискнула зайти на за- «...я рискнула зайти в крам-

просини...» ницю...»

4. «...Як то звичайно в серед- «Як то було у звичаю у дав-

ньовіч[них] письменників». ніх письменників».

5. «...були близькими родича- «...були колись нерозлучними...» ми друзями...»

6. «...бо сторона тая мав дивну «...бо тая сторона — плавуча

прикмету...» виспа серед вічного океану...»

Після слів: «... зручно єднаючи ті компліменти докупи», закреслено такий абзац: «— О, се книжка неабияка, тільки треба справдешнього знавця, щоб міг її оцінити. Я бачу, що сеньйора не тутешня, в Італії сеньйори не так виховуються... я завжди пізнаю чужинок, вони для мене жадані гості, я, власне, для них тільки й держу такий коштовний товар. Коштовний — по змісту, по змісту, сага Іеіа гроші я все беру дуже малі... Ох малі, signora benedetta2, такі вже тепер часи...»

В архіві зберігається ще один автограф твору, чорновий початок його, що уривається словами: «Знічев’я спинилась я перед вікном тієї крамниці і так само знічев’я хтіла відійти собі геть, коли...» (ф. 2, № 822). Автограф, написаний олівцем, недатований, має заголовок «Утопії» і окремі виправлення. Між текстами обох автографів є ряд різночитань. Наприклад: «Обтріпані, вили-

нялі церковні орнати, дзигарі в стилі рококо, рум’яні амури з од-битими носами, по-дикарськи розмальовані мадонни та всякі недотепні імітації класичних моделів, добре відомі в Італії під іронічною назвою «antiquita moderne» (ф. 2, № 822) і «Обтріпані вилинялі церковні орнати, покривлений бронзовий дзигар в стилі рококо, порцелянові аморетки з одбитими носами, по-дикарськи розмальовані алебастрові мадонни, недотепні імітації класичних моделів, добре відомі в Італії під іронічною назвою «antiquita mo-derne» (ф. 2, № 821).

Датується 1906 р. на підставі листа до О. Кобилянської від 3.III

1906 р.

Подається за автографом (ф. 2, N° 821).



з людської НАМОВИ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. З, стор. 736—740.

Незавершений недатований автограф має авторські виправлення мовностилістичного характеру (ф. 2, № 829).

Датується орієнтовно за почерком і папером другою половиною 900-х років.

Подається за автографом.

1 Моя дорога (італ.).— Ред.

2 Вельмишановна сеньйора (італ.).— Ред.

INTERVIEW

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори, Т. X, стор. 240-241.

Чорновий автограф, написаний олівцем, має ряд незначних авторських правок, без дати (ф. 2, № 830).

Датується орієнтовно кінцем 900-х років.

Подається за автографом.

НЕНАТУРАЛЬНА МАТИ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. З, стор. 745—750.

Незавершений чорновий недатований автограф, написаний олівцем, (ф. 2, № 831). У тексті є ряд авторських виправлень, дописок.

Наприклад:

І варіант II варіант

1. «...і вже, коли казати прав- «...і вже, коли хочеш знати

ду...» правду...»

2. «...а воно трудно витравити «...а воно-таки в тім щось в,

з себе забобони». щоб не казати про себе».

3. «...жінки прості не люблять «...селянки дуже не люб-

розказувати, коли саме вони спо- лять розказувати, коли саме

діваються дитини...» вони сподіваються дитини...»

Датується орієнтовно кінцем 900-х років.

Подається за автографом.

Фребелівки — послідовниці ідей німецького педагога

Ф.-В.-А. Фребеля (1782—1852).

ТУРЧИН І ВІРМЕНОЧКА

Подається вперше за автографом (ф. 2, № 875).

Недатований автограф в початком плану прозового твору.

Датується орієнтовно кінцем 900-х років на підставі характеру почерку і паперу.

УТОПІЯ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X, стор. 232—233.



Чорновий незавершений недатований автограф, написаний олівцем (ф. 2, № 841), має кілька авторських виправлень. Так у фразі «...ти ж бачила мене у мріях про те прийдешнє, що завжди загорнене у ясний срібно-блакитний та мало прозорий серпанок, от, як у срібний газ» порівняння «от, як у срібний газ» викреслене.

Датується орієнтовно кінцем 900-х років.

Подається за автографом.

«ЧИСТЕ РІВНЕ ПЛЕСО МОРЯ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. II, стор. 151.

Чистовяй недатований автограф, написаний олівцем, знаходиться у записній книжці, яка була у Лесі Українки під час поїздки

до Єгипту 1911 р. (ф. 2, № 653). Уривок записаний між віршами: «Хто не жив посеред бурі...» та «Хто вам сказав, що я слабка...» атується 1911 р.

одавться за автографом. .

ЕКБАЛЬ-ГАНЕМ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1913, кн. 10, стор. 4—9.

Чорновий незавершений недатований автограф (ф. 2, № 825) має авторські виправлення, які свідчать про мовностилістичне редагування тексту. Наприклад:

II варіант

«...з чорними обідками навколо очей».

«...якось не йметься віри її неминучості».

«Здавалося, що вона не йшла, а неначе точилася».

І варіант

1. «...а чорними перснями навколо очей».

2. «...якось не віриться її неминучості».

3. «Здавалося, що вона не йшла, а неначе точилася на коліщатках».

Між текстами автографа і першодруку різночитань немає.

Датується червнем 1913 р. на підставі листа Лесі Українки до М. В. Кривинюка (1871—1944), чоловіка сестри Ольги, від 7.YI 1913 р.

Про задум написати новелу і дитяче оповідання на єгипетські теми, «але не стародавні, а теперішні», сповіщала Леся Українка

О. Кобилянську з Гелуана 21.111 1913 p., додаючи таке: «Заінтересувало мене життя, а радше психологія тутешнього мусульманського гаремного жіноцтва (сього року я мала нагоду його пізнати ближче) і тутешніх «дітей вулиці», що зростають зовсім-таки «під голим небом» і напрочуд уміють дати собі раду. Але і се не буду писати тепер, нехай уже дома». Повернувшись у Кутаїсі, Леся Українка почала працювати над новим оповіданням. 29 травня 1913 р. вона пише про це матері, а 7 червня М. В. Кривинюку: «Я, правда, почала писати нове оповідання для «Вісника», але яка то робота, коли тільки остатні 3 дні маю t° нижче 37,5°... Ну та от сьогодні наче вже краще стало, то буду писати». «Екбаль-ганем» останній твір Лесі Українки. ЛНВ надрукував його з такою приміткою:

«Останні сторінки написані Лесею Українкою в кінці мая і початку червня 1913 р. Це мала бути повість з арабського життя; в ній Леся Українка хотіла дати нам образ, становище і психологію арабської жінки, яка вже прилучена трохи до зовнішньої європейської культури, але мусить жити ще в оточенні східного життя. Повість писала Леся Українка для «Вісника», але не скінчила її. Над цією повістю, що торкається далекого східного життя, витають передсмертні думки нашої незабутньої письменниці:

«Се вже починався єгипетський захід. Там сонце уміє вдавати переможця в остатній час перед неминучою поразкою і так гордо та весело, без найменшої тіні вечірнього суму, сипле барвисті дари на пебо, на пустиню, на велику ріку і на кожну дрібную дрібницю своєї улюбленої країни, що павіть за одну хвилину перед навалом темряви якось не йметься віри її неминучості...»

Ці сторінки — це останній промінь перед «навалом темряви».

Подається за автографом,

С і м а р р а — довгий жіночий одяг. Дантелі (Франц. dentelle) — мереживо.



ПЕРЕКЛАДНА ПРОЗА

З УКРАЇНСЬКОЇ



/. Я. Франко

Над перекладами творів І. Франка російською мовою Леся Українка працювала в 1903—1904 pp. Ще з Сан-Ремо 9.IV 1903 р. вона посилає до книгарні у Львові замовлення на белетристичні твори І. Франка на народні теми, просить надіслати книги якнайшвидше. А в листі до ї. Франка від 19.VI 1903 р. з Зеленого Гаю Леся Українка писала: «Вдаюся до Вас за дозволом перекладати Ваші оповідання на російську мову. Мені замовила сю роботу видавнича фірма в Ростові-на-Дону (книгоиздательство «Донская речь») і доручила самій вибирати твори і вмовлятись з автором. Фірма ся має мету просвітню, а не комерційну (дешеві видання доорих творів для народних великоруських мас) і, як завжди в таких випадках буває, великими капіталами не розпоряджує». Цього ж дня Леся Українка звернулась до О. Кобилянської з проханням дозволити перекладати «Землю» і дрібні оповідання. Письменниця надсилає О. Кобилянській лист і для В. Стефаника з аналогічним проханням. Від усіх трьох письменників Леся Українка дістала згоду, але переклала для видавництва «Донская речь» тільки твори І. Франка. З листів Лесі Українки до І. Франка від 1.VIII та 9.VIII 1903 р. видно, що вона мала намір перекладати оповідання «Сам собі винен», «Слимак», «Ріпник», «Історія кожуха». У перекладі Лесі Українки вийшли оповідання І. Франка «Сам собі винен», «Добрий заробок», «На дні», «Ліси і пасовиська», «Історія кожуха», «До світла». Видавництво «Донская речь» надрукувало майже всі ці переклади кількома виданнями. Як правило, наступні видання були передруками з перших.

«Донская речь» — видавництво, засноване 1903 р. у Росто-ві-на-Дону, випускало соціально-політичну і художню літературу, у 1907 р. було закрите царським урядом. ■

САМ ВИНОВАТ

Вперше надруковано: И. Ф р а н к о. Сам виноват. Перевод с малорусского Л. У. Издание товарищества «Донская речь», Рос-тов-на-Дону, 1903, № 32. Друге видання — 1904 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

ХОРОШИЙ ЗАРАБОТОК

Вперше надруковано: И. Франк о. Хороший заработок. Перевод Л. Украинки. Издание товарищества «Донская речь», Ростов-на-Дону, 1903, № 38. Друге видання — 1903, трете — 1904 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

НА ДНЕ


Вперше надруковано: И. Ф р а н к о. На дне. Издание товари-щества «Донская речь», Ростов-на-Дону, 1903, № 47. Друге видання — 1904, трете — 1906 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

В у н д т Вільгельм-Макс (1832—1920) — німецький психолог, фізіолог, філософ-ідеаліст і мовознавець.

ЛЕСА И ПАСТБИЩА

Вперше надруковано у збірнику «Только час» А. Крандиевской и другие рассказы», Ростов-на-Дону, «Донская речь», 1905, № 61, стор. 25—38. Друге і третє видання оповідання «Леса и пастбища» вийшли окремими книжками у 1905 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

Крандієвська А. Р. (1865—1939) — маловідома російська письменниця, співробітниця журналу «Жизнь».

ИСТОРИЯ ТУЛУПА

Вперше надруковано у збірнику «Только час» А. Крандиевской и другие рассказы», Ростов-на-Дону, «Донская речь», 1905, № 61, стор. 54—60.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

К СВЕТУ!


Вперше надруковано: И. Ф р а н к о. К свету! Перевод с украинского Л. У. Издание товарищества «Донская речь», Ростов-на-Дону, 1904, № 98.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

З РОСІЙСЬКОЇ



М. В. Гоголь

ВЕЧОРНИЦІ НА ХУТОРІ ПІД ДИКАНЬКОЮ

Вперше надруковано: Вечорниці (Оповідання М. Гоголя). Переклад Михайла Обачного й Лесі Українки. Львів, 1885.

На титульній сторінці зазначено: М. В. Гоголь. Вечорниці на хуторі під Диканькою. Оповідання, пущені в світ пасічником Рудим Паньком. І. Запропаща грамота. II. Зачароване місце.

Автограф не знайдено,

Датується переклад 1884 р. на підставі спогадів О. Косач-Кри-винюк (Спогади про Лесю Українку, стор. 57).

Подається за першодруком.

З ФРАНЦУЗЬКОЇ



П’єр-Жюль Етцель

ЖИТТЯ і ФІЛОСОФСЬКІ ДУМКИ ПІНГВІНА

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 910).

Чорновий незавершений недатований автограф має авторські виправлення.

Датується переклад орієнтовно 1889 р. на підставі листа Лесі Українки до М. Косача від 26.ХІ 1889 p.: «З викінчених перекладів я маю «Життя і філософські думки Пінгвіна» пані Сталь, якщо вважаєте сю штуку куди придатною, то пришлю вам».

Етцель П’єр-Жюль (Сталь, 1814—1886) — французький видавець і письменник, прогресивний політичний діяч. Тісні творчі контакти з Етцелем підтримувала Марко Вовчок. Леся Українка помилково вважала автором оповідання «Життя і філософські думки Пінгвіна» французьку письменницю А.-Л.-Ж. Сталь (1766—* 1817).



Жорж д’Еспардес

УХ! ВОЛКИ!

Друкується вперше за чистовим недатованим автографом (ф. 2, № 907).

Датується переклад орієнтовно початком 900-х років.

Д’Еспардес Жорж — маловідомий французький літератор.

[З КНИГИ «НАРОДНІ КАЗКИ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ»] «БУВ СОБІ В СОЛЯНІЙ ОАЗІ СОЛЯР»

Друкується вперше за рукоиисом К. Квітки (ф. 2, № 918).

Автограф не знайдено. В архіві письменниці зберігається недатований рукопис К. Квітки.

Датується переклад орієнтовно кінцем 900-х років.

«Був собі в соляній оазі соляр» — переклад розділу «Histoire d’un paysan (ХІІІ-е dynastie)» з кн. «Les contes populaires de l’Eqyp-te ancienne. Traduits et commentes par G. Maspero у виданні «Les litteratures populaires». Tome IV. Paris, 1889, стор. 39—50.

З НІМЕЦЬКОЇ

Л. Якобовсъкий

ПРИМЕЧАНИЕ К ПЕРЕВОДАМ ИЗ Л. ЯКОБОВСКОГО

Вперше надруковано в газ. «Літературна Україна», 1 січня 1971 р.

Чистовий автограф (ф. 2, N? 911) без дати.

Датується переклад орієнтовно 1901 p. в

З Людвігом Якобовським Леся Українка познайомилась 1 червня 1899 р. у Берліні. Тоді ж Л. Якобовський запросив Лесю Українку до участі у збірці творів українських письменників, яку він з допомогою О. Кобилянської та О. Макове я мав намір підготувати до друку. До цієї збірки Леся Українка призначила своє оповідання «Голосні струни». В листах Л. Якобовського до О. Кобилянської і в листах Лесі Українки є згадки про листування між Лесею Українкою і Л. Якобовським. Для журналу «Die Gesel-schaft» письменниця надіслала нарис «Ein Brief ins Weite» та вірш «То be or not be?» A 14.XII 1900 p. Леся Українка писала О. Кобилянській: «Дуже оце Ви мені смутну новину написали про Якобовського! І чого так людині раптом умерти?! Чи не мавте яких там матеріалів про нього, щоб могли мені прислати, треба буде щось написати про нього до «Жизни», однаково я мала писати про його стосунок до німецької модерни, але тепер слід би до того приступити grundliher Шкода чоловіка, бо талановитий був і симпатичний, і не час би ще йому вмирати».

Розвідки про Л. Якобовського Леся Українка не написала, а для журналу «Жизнь» переклала в 1901 р. два оповідання письменника — «Духй» та «Как я раз боженьку забыл». Журнал в червні 1901 р. був заборонений, і ці переклади лишилися неопуб-ліковаиими. В архіві Лесі Українки вони зберігаються в рукописах К. Квітки. Переклади авторизовані Лесею Українкою: під кожним є помітка її рукою «Перевод L. Z.», а в текстах — її правки.

«Ж изнь» — російський прогресивний літературний, науковий і політичний журнал, виходив у Петербурзі в 1897—1901 pp. На сторінках «Жизни» Леся Українка виступала. з літературно-критичними працями, позначеними впливом ідей наукового соціалізму.

ДУХИ

Друкується вперше за авторизованим рукописом К. Квітки (ф. 2, № 911).



КАК Я РАЗ БОЖЕНЬКУ ЗАБЫЛ

Друкується вперше за авторизованим рукописом К. Квітки (ф. 2, № дії).

...беглый ученик Виттенбергской ш К О Л Ы...—* Очевидно, мається на увазі студент Віттенберзького університету (Німеччина), відомого з XVI ст. протестантськими настроями, спрямованими проти основних догм католицької церкви.

З ІТАЛІЙСЬКОЇ



Е, де Амічіс

ПЕРШОГО МАЯ

Вперше надруковано у журн. «Воля», 1902, 15 червня,

№ Ю-12.

Автограф не знайдено.

Датується 1902 р. на підставі дати публікації перекладу.

Подається за першодруком.

Де А м і ч і с Едмондо (1846—1908) — італійський демократичний письменник-гуманіст. «Карета для всіх» — останній твір письменника.

«В о л я» — журнал, орган дрібнобуржуазної української соці-ал-демократичної партії націоналістичного напряму у Східній Галичині, виходив у Львові в 1900—1907 pp.

«НАРЕШТІ МЕТА МОЄЇ КНИШКИ ЯСНО ВИЗНАЧИЛАСЬ...»

Друкується вперше за автографом (ф. 2, N° 905).

Чистовий автограф не має заголовка і дати.

5.VI 1902 р. Леся Українка писала М. Ганкевичу: «Я пошлю Вам ще з дороги дальші переклади з де Амічіса. Писатиму на пе-рестанках, а то для друкарів отаке тремтяче писання, певно, не дуже приємне». «Нарешті мета моєї книжки ясно визначилась...» — переклад розділу «Дві дитини» з книжки Амічіса «Карета для всіх».

Датується переклад 1902 р. на підставі вищезгаданого листа.

Ганкевич Микола (1869—1931) — публіцист, один з лідерів української соціал-демократичної партії на Східній Галичині.



DUBIA

М. Р[озенбаум]

ВЕЛИКДЕНЬ У ТЮРМІ

Вперше надруковано у журн. «Молода Україна», 1902, № 4, стор. 107—118, без прізвища перекладача. Переклад приписується Лесі Українці на підставі листа письменниці до М. Ганкевича від

5.VI 1902 p.: «...Посилаю Вам переклад новелки п. Розенбаума. Він просив, щоб йому потім одіслали сей переклад, як тільки буде вже манускрипт непотрібний в друкарні, бо він хоче поробити зміни в російському тексті відповідно моїм поправкам у перекладі. Його адреса: United States (Amerika), New York 171 Б, Broadway (East) M. Rosenbaum. Будьте ласкаві, зробити так, як він просить. Коли б до «Волі» ся новела не надалась, то автор просить віддати її «Молодій Україні».

Автограф не знайдено. *

Датується переклад орієнтовно 1902 р. на підставі вищезгаданого листа.

«Молода Україна» — український студентський журнал буржуазно-ліберального напряму. Видавався у Львові в 1900— 1902 pp.

Розенбаум Мендель Абрамович (1872 — ?) — київський знайомий Лесі Українки, політичний емігрант.

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ

Леся Українка. Крим, Чукурлар. Фото. 1897 , , . 160—161

«Над морем». Сторінка автографа. Виправлення

І. Франка. 1898 .............. 160—161

Леся Українка та Олена Пчілка. Крим. Фото. 1897 192—193

«Вечорниці (Оповідання М. Гоголя). Переклад Михайла Обачного й Лесі Українки». Обкладинка видання 1885 р...............192—193



ЗМІСТ

ПРОЗОВІ ТВОРИ

[Одинак. План VI—XII розділів] ...... . 297 554

Ж. д’Еспардес Ух! Волки! ............... « 500 561

Акадѳмия наук Украинской ССР

ЛЕСЯ УКРАИНКА

СОБРАНИЕ СОЧИНЕНИЙ В ДВЕНАДЦАТИ ТОМАХ

ТОМ 7

ПРОЗАИЧЕСКИЕ ПРОИЗВЕДЕНИЯ ПЕРЕВОДНАЯ ПРОЗА



(На украинском языке)

Редактор Л. П. Чорна Художній редактор P. K. Пахолюк Оформлення художника В. М. Дозорця Технічний редактор В. М. Кричевська Коректори 3. П. Школьник, А. В. Помаріна

Здано до складання ЗО.Х 1975 р. Підписано до друку ЗО.IX 1976 р^

Зам. 5—2651. Вид. JSfe 218. Тираж І00 000. Папір JSft 1, 84ХЮ8Ѵз2.

Друк.-фіз. ари. 17,75 + 2 вил. Умовно-друк. арк. 30,03. Облік.-вид. арк. 29.

Ціна 1 крб. 99 коп.

Видавництво «Наукова думна»

Київ, Рєпіна, 3.

Головне підприємство республіканського виробничого об’єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР,

Київ, вул. Довженка, 3.




1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка