«наукова думка»



Сторінка1/32
Дата конвертації03.03.2016
Розмір5.71 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»


ЛЕСЯ

УКРАЇНКА


ТОМ

10

листи



(1876—1897)

КИЇВ


1978

Є. С. ШАБЛІОВСЬКИЙ (голова),

М. Д. БЕРНШТЕЙН, Н. О. ВИШНЕВСЬКА,

Б. А. ДЕРКАЧ, G. Д. ЗУБКОВ, А. А. КАСПРУК,

П. Й. КОЛЕСНИК, В. Л. МИКИТАСЬ (заступник голови), Ф. П. ПОГРЕБЕННИК

Редактор тому М. Д. БЕРНШТЕЙН

Упорядкування та примітки В; В. ЯРЕМЕНКА

Редакція художньої літератури

У передплатно © Видавництво «Наукова думка», 1978

листи


1. ДО ДРАГОМАНОВИХ

Початок літа 1876 р. Новоград-Волипський

Були у нас ужачі яйця; ми хотіли, щоб вони вивелись, та закопали в землю, та нічого не зробили. Я дуже скучила за вами всіми. Гімнастику вже зняли, а зимою повісить папа. Вишинська казала, що я не можу там на одну гору не дуже високу злізти. Бабушка купила стакан. Купець казав, що такий, хоч трясни об пол, то не розіб’ється, а папа каже: ну, тряснем ним, Колись ми переправлялись на ту сторону, а мама пішла за хлопцем, щоб правив, а ми самі поїхали, а мама хотіла встати та впала у воду.

Леся


2. ДО ДРАГОМАНОВИХ Кінець 1876 р. Новоград-Волипський

Мене перезвали на Лесю. Миша колись нарисував на стіні чорта та ще на дверях написав козячі ріжки і якесь лице. Ми все сидимо дома, а то, було, попросимо сала та й гіідшкваримо собі. Ми приїдемо до Вас. Уже повісили гімнастику, мама купить мікроскоп.

Леся

3. ДО ДРАГОМАНОВИХ



24 лютого 1877 р. Їїовоград-Волинський

Дякую Вам за саванаринів. Женевці іще лучче сава-нарииів. Завтра мої роковини народження, і мені мама щось подарує. Ми ходили гулять і ліпили баби. Мені дуже хочеться, щоб Ви до мене написали, бо я до вас написала.

Леся

4. ДО ДРАГОМАНОВИХ Друга половина 1877 р. Новоград-Волинський



У нас єсть кубики ті, що складають сторони, тільки там багацько помилок. Я не знаю, чи вміє ваш драго-манець говорити. Де ви живете, бо ми колись до вас приїдем? А що там ваш драгоманець, чи здоров? У мене єсть дві книжки.

Леся


5. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ 14 січня 1881 р. Луцьк 2 янв[аря] 1881 г.

Милая бабушка, поздравляю Вас з празником і дякую Вам за подарки. Із чулків на мене прийшлась всього одна пара, бо другі не налазять; тії сдоуніки чорнії, що ви прислали, почали облазить, бо, мабуть, були покрашені, то папа їх продав і купив замість тих другі, сиві, і зробив мені муфту і шапку. Лілі дали червоний шарф, а мені синій; Ліля дуже хвастає своїм шарфом і надіває його часто зверху шуби. У Лілі єсть біленька шапочка з пушком і біла муфта. В Колодяжному тепер скарлатин. Моєї кицьки вже давно нема, зато до нас приблудилась друга кицька, красивая, така сіра з полосами, як той тигр, і в неї скоро будуть котенята, в неї вже раз були котенята, тільки їм ніхто не давав їсти, то вони одичали і поздихали. Ну, тепер прощайте, милая бабушка, напишіть, що Ви робите і чи здорові.

Ваша Леся

6. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

14 грудня 1881 р. Луцьк Г[ород] Луцк, 2 дек[абря] 1881 г.

Милая бабушка, простіть мене, що я так довго не писала до Вас. Я з мамою приїхали сюди вчора ввечері і пробудем тут два дні, Миша і Ліля остались дома, в Києві. Ми учимось дома, до нас ходить учитель-студент, і ходить до нас кожний день; я іще беру уроки на фортепіано і ходжу раз в неділю. У Митьки, сина дяді Гриші, був скарлатин, тепер уже пройшов, тільки він ще не виходить надвір. Ми перше обідали в гостиниці, а тепер вже єсть кухарка — теж німка. Моя кицька, що в мене була, кудись втекла вже давно. Того платка, що Ви прислали мамі, я ще не бачила, бо ми з ним розминулись, бо як ми виїхали в Луцьк, то папа послав в Київ платок і мені муфту й шапочку. Мені в Києві добре, тільки ні з ким гратись, бо которі єсть знакомі — або великі, або маленькі, або не хотять ходити до мене. Ліля має чотири кук-ли — три маленькі і одну велику, що їй подарувала ІПу-ра, кукла закриває очі, і Ліля її дуже любить; в теї кукли єсть кілька платтів, і Ліля її по десять раз на день пере-одіває, перш по одному платтю, а після всі разом — одне на друге. Мама збирається, як приїде в Київ, знять портрет з Лілі. У мами тепер зробився флюс. Ми ходили два рази в театр в Києві і на виставку картин. Папа як їздив в Колодяжне, то вбив лося і взяв собі [нрзб.]. Прощайте, мила бабушка, напишіть, що Ви робите і чи здорові.

Ваша Леся

7. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

11 березня 1883 р. Київ

Милая бабушка!

Простіть мене, що я до Вас не писала, все ніяк не збіе-русь, Спасибі Вам за плаття, чулки і гроші. Плаття уже пошили, а за гроші іще нічого не купили. У мене іще і досі болить рука ліва, так що нічого не можна робить: ні шить, ні грать, ні держать нічого, тим я так погано пишу. Я перше була дуже слаба, а тепер уже нічого собі, хоть я ніколи не буваю зовсім здорова, бо завше рука болить. Перше я мазала руку йодом і мочила в солоній воді, але од йоду дуже шкура злазить, то я тепер не мажу і не держу в воді. На празники я нікуди не ходила, бо іще слаба, а тепер позавчора ранком справляли Шевченкові роковини, то я ходила, Миша і Ліля, і ми там читали стихи. Давніше я ходила на два концерти; на перший ходили: я, мама і Миша, а на другий тільки я і мама. У Тамарці е два зубки, і вона вже трошки лазить, але вона ще нічого не їсть, окрім молока, дуже любить Мишу і маму, так що як вони ідуть, то вона кричить, щоб брали її на руки, страшенно боїться чужих, а найбільш Старицького. Тамара має дуже багацько ймен-нів, але найбільш її звуть Марцею і Марусечкою. Мама їздила в Харків на «Різдвяну ніч» дивиться. В четвер ввечері приїхав папа і в вівторок вранці поїде. Я тепер ходжу пить кефір, може, чули що про його, ходжу кожний день і п’ю по два стакани щораз. У Лілі тепер кашель і насморк, і вона од того нікуди не ходить гулять. Ми певне що приїдемо цього літа до Вас у Гадяч. НаАм перед празниками прислали із Женеви: мені квітку з бо-маги, таку, що як розвернуть, то вийде вазон з квіткою розквітнувшою, Лілі — картинку, таку, що як потягнуть зверху за бомажку, то вийде дівчинка з-за рожевого куща з віночком в руках і одкристься віконце в хатці, а

із

l звідти виглянуть дві дівчинки, Тамарді дитинку бумажну, таку, що нищить, як придушить, а Миші картинку. Я перше училась грать і вже нічого собі грала, але тепер через руку перестала. Мама, як їздила в Харків, то привезла мені дві ленти, а Ділі ленту і маленький поїзд з трьома куколками: одна з їх така, що крутить головою, руками, ногами, сидить і стоїть. У Лілі е три книжки, котрі вона читає. Прощайте, мила бабушка, пишіть, що Ви робите і чи здорові, цілую Вас, прощайте, більш нема що



писать. 0

Ваша Леся

8. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

26 жовтня 1883 р. Київ

Милая мамочко! Чого ж то з Марочкою так обертаються, що чуть не убили? Мені зробили операцію 11-го числа в 11 часів утра: я нічого не чула, тільки щось давило на тім’я. Ото хлороформ. Як зробили операцію, то мене однесли на кровать, і я от уже лежу 4-й день. І кумедно було якось од хлороформу: усе я чула, що коло мене говорили, а болісті не чула, і як руку чикали, не запримітила. Прокинулась — голова крутиться,— і клініка і усе, мов мені приснилося, а студенти несуть мене до кро-ваті. Зовсім дивовижа! Першії сутки рука дуже боліла, а тепер зовсім не болить. Як перев’язували перший раз, то аж мука, а сьогодні ось тільки перев’язали і вже нічого, не пекло, не щипало, й не боліло. Лежу я в боль-шій хаті, де ще 3 жінки. Дві вже оперовані, а в третьої киста. Поки не було в мене лихорадки, то все нічого, а тепер усе турбує: і те, що часом чути, як роблять операції, і біготпя студентів, і ночні звуки, і стогноти.

Мене тут дехто не забув, і папа, і Марія Михайлівна завше пробувають; були Катря Трегубова, Анна Іванівна сама і з Шурою, Житецька, Оля Махно. Вона жалкувала, що Ліля не приїхала. «Її,— каже,— певне, не пустили!»

Сьогодні в мене вже лихорадки нема, може, що рука піджива. Я ще руки не бачила і не знаю, як вона порізана, папа каже, щоб пе дивилась.

Обо мні пе журіться, самі добре пробувайте та Марочку бережіть,— я скоро до Вас прибуду і всіх цоці-



Л^Ю* Ваша Леся

9. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

14 травня 1884 р. Колодяжне

Милая бабушка, дуже мені неприятно, що папа Вам написав, що він нас приганяє писать, чого ніколи не буває, і хоть я, може, не часто пишу до Вас, но зато всегда з охотою і приятностю. Папа навіть після нас писав, значить, нас навіть не було до чого приганять. Дуже дякую Вам за цвіти, вони лежать на пошті, і їх скоро привезуть сюди. В нас также на святки було скучно, бо була дуже погана погода, зато тепер тепло і гарно так, що ми в одних платтях ходим. Нам тепер багацько роботи, бо ми насадили садок, і хоть не всі дерева, як перше, а все-таки треба поливать. Ми насіяли багацько цвітів, котрі теж. треба поливать. Ліля собі, т[о] е[сть] для своїх кукол, зробила малий огородчик. Наші паски були дуже гарні. Лілиних три малих пасочки трошки поперевертались, але то їм нічого не помішало. Вчора ми получили Ваше письмо. Вчора були Тамарині іменини, і папа їй подарив повозочку з лопаткою і вилками, котрими вона дуже втішається. Вона дуже багацько говорить і все рисує щось. Миша вже давно поїхав у Київ. Ми всі здорові. Прощайте, милая бабушка, цілую Вас, кланяйтесь дівчатам Стояновим.

Ваша Леся

10. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

9 червня 1884 р. Колодяжне

Милая бабушка, дякую Вам дуже за Ваші подарки. Плаття ми вже пошили, і воно мені дуже сподобалось. Вчора охрестили Тамару, впрочім, вона тепер вже не Тамара, а Оксана, бо мама перемінила їй ім’я. Мама пе

може до Вас приїхати, а я Вас дуже прошу: приїжджайте сього літа до нас.

Миша більшу половину екзаменів видержав і скоро вже всі кончить. У нас тепер в гостях Марія Михайлівна, вона ж була і за куму. Сьогодні у нас добра погода, а перед тим пошти щодня був дощ і було досить холодно. Ми тепер всі зовсім здорові, і мою руку можна буде розв’язать скоро. Мама учить мене тепер по-французьки і по-німецьки. Оксаночка тепер дуже багацько говорить і може все що угодно сказать. Позавчора було Лілі рож-деніє, і я їй подарила краски, а мама комод для кукол. Папа сьогодні хоче попробувать купатися. Напишіть, чи тепло в Вас і чи вже купаються? Чи живуть у Вас ще Стоянови? Кланяйтесь їм од мене. Чи здорові Ви? Ваше -зілля у нас прийнялось добре, а найлучче любисток: зовсім вже великий, соняшники теж добре посходили. Напишіть, як у вас пройшли свята. Прощайте, милая бабушка, цілую Вас.

Ваша Леся

11. ДО в. І. ДРАГОМАНОВОЇ Середина червня 1884 р. Колодяжне

Милая бабушка, недавно приїхав до нас Мшщі, видержавши екзамен, і тепер буде у нас ціле літо. Оксанка наша тепер дуже порозумніла. Моя рука дуже поправилась, і я сама зовсім здорова. У нас тепер добра погода, навіть жарко. Ми їздим купаться в друге село за чотири версти, і все вспоминаем, як добре було у вас купаться. У нас тепер дуже багацько ягод, а вишень іще нема. Ми насадили багацько квіток і мали з ними дуже багацько мороки, зате тепер вони вже починають цвісти. Мама збирається їхать в Почаїв. До Вас приїхать не можем. Чи подобається Вам, що Тамару перемінили на Оксану? Чи не йшли у вас недавно дощі? Чи живуть у Вас Стоянови? Чи здорові Ви? Прощайте, милая бабушка, цілую Вас, прощайте.

Ваша Леся

12. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

Листопад 1884 р. Колодяжне

Милая бабушка!

Дуже дякую Вам за посилку, котру ми недавно по-лучили; Ви не довольні на нас, що ми не писали до Вас, але *ми не писали для того, що се було б похоже, піби ми нагадуємо за гостинець, котрий Ви нам у першому письмі обіцяли. У нас усе гаразд, і всі здорові. Хлопчик трошки підріс, мама думає його назвати Юрієм або Романом, але всім ці імена не подобаються. Ми недавно їздили до Миші в Холм, йому там добре живеться: квартира добра, їсти дають добре, і хазяїн нічого собі. Миша недавно писав про свої четвертні отмітки, котрі у його хороші.

Оксаночка зараз же як наділа ваші чулки і дуже з їх рада. Гулять вона вже тепер не ходить, бо випав сніг у нас. Чи й у вас вже є сніг? Напишіть до нас скоріш, чи Ви здорові і чи все у Вас гаразд.

Прощайте, мила бабушка, цілую вас дуже.

Ваша Леся

13. ДО 6. І. ДРАГОМАНОВОЇ

Лютий 1885 р. Колодяжне

Милая бабушка!

Дуже мені стидно, що я до Вас не писала так довго, але вже ізвініте мене. Дякую Вам за подарки, що Ви нам прислали, чулки на мене прийшлися добре.

У нас тепер усе гаразд, тільки Миша було заслаб ко-р’ю, але тепер уже здоров і ходить в гімназію. Ліля і Оксаночка здорові, хлопчик теж, він дуже веселий і танцюристий і може уже й сидіти сам, його тепер тим часом називають Миколою, але ще невідомо, як його назо-вуть. Я уже все можу своєю рукою робить, і вона вже зовсім мені не болить. Ми недавно усі дуже боялися, бо кругом була кор і інші болізні, але тепер уже не страшно, бо хоч люди й слабують, та не так, і далеко від нас. Напишіть, як там у вас, чи вже нема дифтериту?

Папа поїхав у Київ, хотів і мене узяти з собою, але послі роздумав з мамою, що не треба.

Прощайте, милая бабушка, пишіть, що там у вас у Гадячі діється, чи все гаразд, чи Ви здорові, кланяйтесь дівчатам Стояновим, цілую Вас, прощайте.

Ваша Леся

14. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

22 жовтня 1885 р. Колодяжне

Милая бабушка!

Дуже Вам дякую за посилку, котру ми недавно по-лучили. Іконку я ношу при собі завше. З Друскенік ми вже давно вернулися, ми були там півтора місяця, але напрасно, бо мені там нічого не помоглось, навіть як я туди їхала, то мені було лучче, а як звідти, то гірше.

Рука у мене зовсім не болить і не мішає мені нічого, бо я все нею можу робить, що мені треба, а нога таки болить, часом більше, часом менше (ходить мені трудно, як піхто де піддержує), і зовсім не перестає. Я послі буду брать сольонії ванни, а тепер ще не беру, бо ванни ще нема, не зробили. На той год ми хочемо знов їхать куди-небудь на води, але ще не знаєм добре, куди іменно. Так вообще я не дуже здорова: дуже болить і кружиться голова. Наші діти усі тепер здорові. Хлопчик Микось уже може сам перейти через хату, ні за що^ не держачись, може сказати «папа», «мама» і деякі слова. Він дуже веселий і здоровий хлопчик, його уже одлучили, а перед тим, як одлучити, зняли з його портрет, на котрім він дуже добре вийшов: сидить сам на стулі в вишитій сорочці і в штанах. Оксаночка теж здорова, все бігає надворі і од Лілі нігде не одходить, з хлопчиком часом свариться, та хлопчик їй не піддається. Ліля у нас хазяйка: годує індиків, качок і голубів; щодня після снідання зо мною учиться, а потім бігає по всіх усюдах з одною дівчинкою Марисею, з котрою вона у великій дружбі. Миша давно вже поїхав у Холм, хоч трохи пізніше, як усі гімназисти, бо був слабий на горло і не міг поїхати; мама з Лілею потім їздили до його у Холм на Чесного Хреста, там був тоді храм і приходило дуже багато народу. Миша живе на. квартирі у одного учителя, у того ж, що жив торік; з ним живуть іще чотири ученики, з котрих двох він учить і бере за кожного в рік по 40 р.

У нас тепер по утрам бувають морози і досить холодно, так що ми топимо уже грубки. Напишіть, чи й у вас холодно? Чи живуть у Вас іще на квартирі Стоянови? Кланяйтесь їм од мене.

Прощайте, милая бабушка, цілую Вас, напишіть до нас скоріше та не сердіться на мене, що я так рідко до Вас пишу.

Ваша Леся

P. S. Мама получила те письмо, що Ви писали з дядьком Сашею в августі.

10-го октября

15. ДО ДРАГОМАНОВИХ

25 березня 1888 р. Колодяжне 13.111

Любі МОЇ родичі!

Пишу до вас, як обіцялась, сьогодні. Мамі вчора було дуже недобре: великий жар був, ломило руки й ноги й боліла голова, так що мама думала вже, чи не тиф у неї, і була дуже неспокійна, але сьогодні їй далеко лучче, ли-хорадка пройшла, ломоти нема, і сама вона спокійніша далеко, ніж вчора, тільки голова ще болить. Папа вчора привіз мамку, і мала вже перестала кричати, а то було вже цілий день, майже без перестанку плакала. Мама сьогодні не може сама писать і казала, щоб я вже, як там знаю, написала. Ви вже простіть мене, що я, може, не зовсім-то гладко пишу, я це знаю сама, і якби не при-йпїлось тепер, то, може б, я ніколи не зважилась писать до вас, хоч мені й дуже хотілось озватись до вас словом. Кілька раз, як ви присилали мені книжки, мене брала охота написать вам що-небудь, та все якось не виходило нічого, але тепер, коли вже раз почала, то, коли вам те буде інтересно, писатиму часто.

Книжки ваші я всі прочитала, і вони мені дуже сподобались, збираюсь навіть дещо перекладати. Найбільше мені згодився словар, бо я почала переводити «Одіссею» і вже переложила дві рапсодії, але тепер мусила все залишити, бо чисто слабувала, і всі мені толкують, що я повинна жити ростинним життям, я стараюсь, але все не можу зовсім обернутись в ростину.

Дуже прошу вас, коли можете достать, то пришліть мені французький переклад драми Толстого «Вдасть тьмы», страшенно цікаво, як вона може Виходить у французькому перекладі.

Требал Спішити кінчать, а то спізнюсь із своїм листом. Будьте здорові. Щиро цілую Ліду, Радочку, Зорю.

Ваша Леся

Про мамине здоров’я писатиму, аж поки не поправиться настільки, що могтиме сама писать.

16-17. ДО М. П. КОСАЧА

Травень 1888 р. Колодяжне

, Милий Миша!

Давно збираюсь до тебе писать, та все якось не зберусь; оце ще недавно щось на мене було напало та ще й досі не пройшло, розпухло було горло і весь рот, так що не можна було ні їсти нічого твердого, і навіть говорити було погано, та тепер уже нічого — проходить, принаймні добре, що не заразливе, а то я боялась, щоб не позаражувать часом наших. Наші «хрущі», як ти їх звеш, усі здорові, окрім Коха, про котрого тобі пише мама. Настоящих хрущів у нас на деревах було багацько, так що Ліля з Марисею гарцями збирали і топили, але тепер їх поприбивав град, що недавно йшов, але сам град багато нашкодив, бо пооббивав цвіт на деревах, дуже поприбивав огороди і збіжжя і в Любитові багацько вікон повибивав. Як ішов град, то Кох злякався, плакав і кричав: «Бё досць!» О «явленнях» природи Кох має своє поняття, так: грім гримить — то хрущ гуде (певно, через те, що під каштаном хрущі завжди дуже голосно гудуть); хмари — дим; що град листя позбивав, то Кох думає, що то курка поїла, вітер — що то Ліля дмухає, і т. д.

Ліля дуже зраділа, як почула, що ти їй купив Шекспі-ра, і сказала,, що тебе любить; як ми прочитали твоє питання про її учіння — вона незабаром попросила у мами бумаги на тетрадь для диктовки. Хотіла б я знати, од чого ти вибрав для Лілі іменно Шекспіра?

Прочитала я «Вдасть тьмьі», чудна драма, дуже багато страхів, і, вже правда, язик настоящий, хоч, наприклад, Воскресенські сердяться і кажуть, що таким язиком ніхто не говорить.

Новостей у нас ніяких таких нема,— як приїде папа з свого подоріжжя, то вже, певне, привезе їх.

Прощай, цілую тебе, пиши про свої екзамени.

Твоя Леся

18. ДО М. П. КОСАЧА Початок жовтня 1888 р. Колодяжне

Любий Миша!

Оце думала швидко після першого листа писати до тебе, а тим часом поки зібралась, то часу доволі пройшло. Та дарма, аби було написано. То мене «Генії» тії затримали, поки я зібралась переписати їх, то потім переписала, та загубила, та поки другий раз зібралась, то вже й час пройшов чималий. Обіцялась я довгий лист писати, та думаю, що, може, тобі ніколи возиться з довгими листами, то нехай вже буде короткий, ти ж не то що я, що живу собі на дозвіллі та на безділлі, тобі є що робити, єсть куди й піти. Описувати своє подоріжжя теж не знаю чи варт, бо, може, прийшлось би розвести надовго описання, нехай колись розкажу, а тепер тільки дещо про турецьку кріпость скажу (Акерм[ан]). От уже страшна будова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в їх видовбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з гратами залізними (певно, колись там козаки наші сиділи), тепер там дике зілля та квітки ростуть, мама казала: «Десь ото з наших козаків все те повиростало». Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до парохода, геть з тії кріпості, бо страшно нам там зробилося, пустка така, «ще, борони боже, й головою наложити можна», ніхто й душі не прийме. А шкода, що ми були самі, бо коли б ще хто був, то б не так страшно було і можна було б краще роздивитись усюди і на валу довш постояти, а звідти такий гарний краєвид па дністровський лиман, чисто козацький краєвид, та ба, своя душа миліша, ніж усі краєвиди. Поїхали ми собі назад у Одесу. Ну та й море ж було у той день! Певне, вже так задля нас вигладилось та причепурилось: синє-синє, з білими гребнями, з рожевими одблисками, з темно-зеленими тінями, з золотими іскрами при заході сонця. Я все стояла з того боку паро-



Автограф листа Лесі Українки до В. О. Поссе від 21 (9) грудня 1900 р.



хода, де не видно берега, не хотілось мені його бачити, хотіла я бачити море в цілім просторі його, у всій красі його, а земля заважала б сьому.

От і маєш, хотіла якнайкоротше, а тут півкартки й не стало для моєї поезії морської. Але годі, буде вже й сього.

Тепер деякі просьби до тебе. Просимо, якщо получати-меш які листи, то не викидай конвертів, бо Пуцик тепер збирає марки, щоб потім їх продати, і через те збирає звідки тільки можна марки, отож буде тобі дуже вдячна за їх. Боюсь я, щоб [не] завівся в їй дух користолюбства, бо має тепер багато грошей: продала Пуцинду і взяла за неї 19 p., для Пуца то велика сума. Оце просьба Пуцева. Тепер моя: пиши мені, як тільки буде час, і напиши по щирості про моїх «Геніїв», як здаються вони тобі, я переписала і першого, хоч ти його й читав уже, та, може, забувсь, а без його другий не повний смисл матиме. Напиши, як тобі ведеться у Києві, чи був на весіллі у Галі? Як ідуть твої заняття? Прощай до різдва, певне, раніш не побачимось.

Твоя Леся

P. S. Цікаво мені бачити твій переклад, пришли його, коли можна, мені. Я тепер уже кінчила своє безголов’я, «Самсона» того, і пишу «Одіссею», писатиму її цілу зиму. Попроси у Шури той розказ (стихотворение в прозе), що мені читала у Колодяжному, заложивши в книжку Тур-г[енєва], зветься воно, здається, так: «Она хохотала», Іїїу-ра вже знає, яке. Коли вона дасть його, то пришли мені, я дуже бажаю мати його. Я б написала їй сама про се, але я раз до неї писала, а одповіді не одержала, то не хочу докучати їй частими листами. Кланяйся від мене їй і її мамі, щиро обох їх цілую.

19. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ Початок січня 1889 р. Колодяжне

Милая бабушка!

Поздоровляю вас із Новим годом і бажаю вам усього найкращого. Сподіваюсь, що задля Нового року ви мені пробачите мої прошлогодні лінощі, та й не одні лінощі тут винні в тому, що я не писала до Вас, трохи-таки й те, що не могла я зважитись на сеє, бо з лиману я ні до шк го, окрім мами, не писала, не було там про що й писати, а про здоров’я та про докторів так наскучило було, що не хотілось уже споминати про се. Приїхавши ж додому, перше якось так час уходив та й уходив, а послі вже мені ніяково було озиватись до Вас. Тепер оце на свята якось-то зібралась. Хоч мені трохи й наскучило, але вже мушу, писать про своє здоров’я, бо Ви питали мене про його. Мені після лиману получчало так, що я свої костилі покинула, але все ж без палички ходить ще не можу, на той рік знов треба їхать на лиман. Ліля все нападається на мене, що я не хочу до баби харківської їхать, але я ще не знаю, чи й поїдем ми коли-небудь до неї, щось нам не випадає час до того подоріжжя. Чи у вас із Полтавщини їздять до неї, і яка чутка про неї там?

Чого вам так не подобався Харків? Усі, котрі там були, здасться, хвалять його. Ви кажете, що там різного народу багато, я вже собі думаю, що Одеса вам, певне, зовсім не сподобалась би, бо там уже такий різношерстий люд, що в Харкові, певне, такого пема. Як на мене, то в тому іще нічого поганого нема, що там так багато чужих людей, навіть інтересиіше виходить, пе подобається тільки, що так багато жидів, найбільше таки жидівську мову чутно, на лимані їх теж багато ость. Я, вибравшись із лиману, жила неділь зо дві з мамою в Одесі і дивилась там на усіх тих людей.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка