Науково-практична конференція для педагогічних працівників м. Києва педагогічні ідеї софії Русової в дошкільній освіті XXI століття



Скачати 51.62 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір51.62 Kb.
Головне управління освіти і науки виконавчого органу

Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут післядипломної педагогічної освіти
Науково-практична конференція для педагогічних працівників м. Києва
ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ

Софії Русової

в дошкільній освіті XXI століття (з нагоди 155-річчя від дня народження)
18 лютого 2011 року

Людмила Олексіївна Синекоп,

завідувач ШДС імені Софії Русової,

м.Київ

МУЗЕЙ СОФІЇ РУСОВОЇ



в дошкільному навчальному закладі як центр просвітницької роботи

з дітьми та дорослими

У затишному куточку міста, де шумлять ліси та вабить красою Синє озеро, знаходиться школа-дитячий садок, яка носить горде ім’я полум’яної патріотки України, педагога, письменниці, усесвітньо відомої громадської діячки, професора педагогіки Софії Федорівни Русової. Постановою Кабінету Міністрів № 5 від 5 січня 1998 року закладу присвоєне почесне ім’я педагога. Спадщину Софії Русової працівники ДНЗ почали вивчати з 1991 року за копіями її праць, які надала нам жіноча організація «Спадщина» Виникла потреба організувати музей Софії Русової. Реалізації задуму передувала надзвичайно копітка робота колективу, батьків, дітей, які усвідомили, що музей – це скарб народу, скарбниця історії, колиска нації.

До 150-річчя від дня народження Софії Русової музей відкрили. Право відкрити музей надали голові жіночої організації «Спадщина» Галині Дацюк.

З того часу щороку організовуємо поїздки в с. Олешню на Чернігівщині, де народилася Софія Русова.

У 2009 році музей Софії Русової отримав свідоцтво про реєстрацію.

Як і кожний музей, музей Софії Русової має експонати, які є предметами його гордості. Це насамперед «Український буквар», укладений Софією Русовою.

Я бачила музейну колекцію букварів у Педагогічному музеї. Кожен із нас, ще будучи школярем, знав, що Тарас Шевченко уклав свого часу буквар, але мало хто його бачив, тим більше - брав до рук. У музеї зібрані букварі В.Доги, Л.Деполовича, С.Титаренка, Т.Лубенця, Я.Чепіги, Софії Русової.

Для нас найдорожчий «Український буквар», укладений Софією Русовою. Копію букварика нам подарувала жіноча організація «Спадщина» ще в 1991 році. З того часу в практиці роботи з дошкільниками і молодшими школярами цей буквар використовуємо. На першому занятті з грамоти в старшій дошкільній групі і в першому класі вихователі і вчителі розповідають про цей букварик.

Цікава історія створення цього букваря. Засновників недільних шкіл хвилювала відсутність підручників для початкового навчання дітей грамоти, особливо рідною українською мовою. Саме тоді Софія Русова взялась укладати «Український буквар» для малечі. В основу свого букварика вона поклала давній букварик українського філолога, професора О.Потебні, складений у 60-х роках позаминулого століття для дітей недільних шкіл, які тоді започатковувалися в Києві і Харкові. Видати букварик О.Потебні не вдалося. Лише в 1909 році журнал «Киевская старина» видрукував його додатком до часопису і то без права розповсюджувати окремим виданням.

Софія Русова упорядкувала український буквар, узявши в О.Потебні весь розпорядок букв, деякі матеріали для читання та пояснення звуків відповідними малюнками. «Благотворительное общество общеполезных и дешевых книг» видало букварик у Санкт-Петербурзі в 1906 році невеликим тиражем.

Почесне місце в групових кімнатах, класах займає «Український букварик», укладений Софією Русовою. Діти можуть узяти книжку в руки, роздивитися кожну сторінку, де гарно виписані букви, де багато малюнків. Не всі діти бачили віз, тин, млин, мур тощо. Це вже для вихователів, учителів тема для розмови з дітьми. І, можливо, це перше знайомство дитини з книгою, яка спонукатиме до вивчення грамоти, навчання читати і писати.

Дорогим експонатом музею є й книжка «Україна у творах письменників», яку уклала Софія Русова. По суті, це останній твір педагога. 5 жовтня 2009 року нам привезла її з Канади правнучка Софії Русової Ірена Михалевич-Ткаченко.

Незадовго до смерті Софія Русова сказала дочці: «Слухай, Любочко, я прохаю пані Мірну (Зінаїду Мірна) цей мій останній твір відіслати до Америки, до рук українських жінок, бо при нашій емігрантській бідності тільки вони можуть нам допомогти. Хай вони видадуть мій рукопис. Попрохай їх також, щоб прислали мені аванс на лікування моєї хвороби. А гонорар, як вже буде моя праця надрукована, хай виплатять моїй Любі, бо може тоді я вже не буду в живих».

Люба виконала заповіт матері й відіслала її останню працю, яку Софія Русова закінчила вже цілком хворою, до Союзу Українок Америки. Жіноцтво зі свого боку попросило Любу написати коротеньку біографію Софії Федорівни. Вона радо на це погодилася, бо, починаючи з 1910 року, все її життя проходило перед її очима.

До кінця свого життя Софія Русова як велика українка цікавилася українською справою й переживала за неї. В останню хвилину життя шкодувала, що їй не доведеться побачити Україну вільною.



«А ви працюйте, всі разом працюйте й не сваріться» - казала вона жінкам, що відвідували її в лікарні незадовго перед її смертю.

Для українського жіноцтва Софія Русова назавжди лишилася прикладом жінки-громадянки, невтомної працівниці й великої патріотки. Нині в науковому обігу є близько 300 її публікацій.

У нашому музеї працюють діти – екскурсоводи, це старші дошкільники і школярі. Дошкільники розповідають про село Олешню, про дітей Софії Русової. Школярі беруть більш складні розділи: «Видання «Кобзаря» Т.Шевченка», «С.Ф.Русова і М.В.Лисенко». Керівники гуртків Надія Приходько і Валентина Дунда навчають їх проводити екскурсії. Мають цікавий план роботи, складений на основі першоджерел, архівних матеріалів. Діти ніби піднімаються сходинками, отримуючи такі потрібні й корисні для них знання.

Вчителька початкових класів Олександра Андріївна Лозинська вишила портрет Софії Русової. Вона розповідає дітям про те, як вишивала, ніби малюючи хрестиками кожну рисочку обличчя Софії Федорівни. «Вважаю, що портрет хороший. Очі, мов живі, дивляться на нас. Ви ж, діти, вміло розповідайте іншим про цей портрет», - так оцінила свою роботу майстриня. Такий портрет подарували і в музей олешнянської школи імені Софії Русової.

У музеї проводяться заняття, уроки. Ведеться пошуково-дослідницька робота.

Приходять братики з сестричками, батьки з дітьми в музей. Лунає музика Миколи Лисенка, зокрема, рапсодія «Золоті ключі» – весільний подарунок композитора подружжю Софії та Олександру Русовим.

5 жовтня 2009 року наш заклад відвідала правнука Софії Русової Ірена Михалевич-Ткаченко з Канади. Разом з нею їздили в Олешню. Вражень у 80-літньої пані Орисі лишилося багато. Розчулена жінка не могла стримати сльози, коли побачила наших малесеньких українців з хлібом-сіллю на рушнику. Розповіді малят про свій заклад, про Софію Русову, про традиції в закладі вразили її. Школярі запитували: Чи сумуєте Ви за Україною? Чи є учні в Канаді, які вчаться не дуже добре? Чи приїдете до нас ще?

Пані Орися подарувала музеєві рушник Софії Русової. Малі відвідувачі музею хочуть торкнутися до нього руками, щічкою… Листування триває.



Будні музею при навчальному закладі – це нові пошуки та знахідки, зустрічі з педагогами, науковцями, студентами, батьками. Вивчення життя та діяльності видатної постаті на терені освіти триває. Це частка історії України, її духовні скарби, передані нам у спадок. А спадок потрапив в надійні руки наших дітей. Запевняємо всіх, що спадщину Софії Русової не розгубим.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка