Навчальний посібник для студентів відділення міжнародного права Київ 2011



Сторінка1/6
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.95 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Національна Академії Наук України


Київський університет права

Батіна Ірина Алимівна

Теорія та практика перекладу


Навчальний посібник

для студентів відділення

міжнародного права

Київ 2011


Пропонований навчальний посібник входить до системи дисциплін, які навчають теорії та практиці перекладу. Матеріал посібника розрахований на засвоєння та розвиток практичних навичок перекладу з англійської мови на українську та навпаки. Основним принципом побудови посібника, відбору та розташування навчального матеріала є створення системного уявлення про способи, засоби та прийоми трансформування мовних одиниць та структур при двосторонньому перекладі.



Тема№1 Поняття перекладу. Стадії перекладу. Теорії перекладу.


Тези лекції.
План

  1. Специфіка перекладу як виду фахової діяльності.

  2. Поняття перекладу.

  3. Стадії перекладу.

  4. Теорії перекладу.

1. Специфіка перекладу як виду фахової діяльності.

В Україні перекладач завжди був більшим ніж фахівець із перетлумачення чужого. Навіть саму тканину мови розвивають і створюють не в останню чергу переклади, зі Святого Письма починаючи. Символічно й те, що, зокрема, колядка “Дивная новина” теж була перекладена у 1781 році з польської ченцями Почаївської лаври.

Ця професія, яка нібито нічим не гірша й не краща від інших, усе ж не зовсім звичайна. У неї ховаються в часи репресій. Вона здатна розкрити талант митця, який з певних причин не творить сам.

Один з найвидатніших українських перекладачів Микола Олексійович Лукаш (1919-1988) вважав, що в умовах імперської цензури публікувати власні правдиві художні твори не випадає. Тому він збагачував рідну мову за допомогою перекладання закордонної класики з двадцятьох мов. Загалом у його доробку більше аніж три з половиною тисячі перекладених шедеврів світової літератури. Переклад Лукашем “Декамерона” Боккаччо в 1964 році нечувано поповнив українську літературу втраченими, здавалося б, назавжди словами. Він узагалі змінив мову, змусивши всіх наших письменників писати інакше. За це Лукаш і зазнав утисків од тодішньої влади, був виключений зі Спілки письменників, його переклади було заборонено друкувати.

Талановитий український поет Михайло Литвинець не мав можливості займатися поетичною творчістю та зреалізував свій творчий потенціал, ставши відомим перекладачем з романських мов (французької, італійської, португальської, іспанської та інших) та познайомивши українських поціновувачів поезії Камоенса, Беранже, Леопарді, Містраля, Пабло Неруди з творчістю цих майстрів поетичного слова.

Ця професія може навіть вбити – як сталося з Гітоші Ігараші, японським перекладачем “Сатанинських віршів” Салмана Рушді, якого зарізав ісламістський фанатик.

2. Поняття перекладу.

У перекладі ми маємо справу з двома мовами (мовою- джерелом та мовою перекладу) і щоб перевірити інформацію, яку вони нам повідомляють про екстралінгвістичні об’єкти, ми повинні зважати на екстралінгвістичну ситуацію та фонову інформацію.



На думку Мірама Г.Е., як об’єкт лінгвістичного вивчення, переклад є складною єдністю, що складається з наступних взаємозв’язаних компонентів:

  • елементів і структур мови-джерела (що можуть бути ядерними або транформами за теорією Н.Чомскі);

  • елементів і структур мови перекладу;

  • набору трансформацій, що дають змогу трансформувати елементи та структури мови-джерела в елементи та структури мови перекладу;

  • системи мов, залучених до перекладу (за своїм структурним типом мови можуть бути аналітичними, синтетичними, флективними, інкорпоруючими, імпліцитними, експліцитними, etc.;

  • концептуального наповнення та організації мови –джерела;

  • концептуального наповнення та організації мови перекладу;

  • взаємозв’язку концептуального наповнення мови-джерела та мови перекладу.

За Коміссаровим В.Н., перекладце функціональна взаємодія мов. Вивчаючи цей процес, слід дослідити елементи, що взаємодіють, і правила взаємодії. Серед елементів, що взаємодіють, слід розрізняти видимі елемети та похідні від них елементи. Видимі елементи в перекладі - це частини слів, слова та словосполучення текста-джерела. Проте процес перекладу передбачає частини слів, слова та словосполучення мови перекладу (не тексту перкладу, оскільки коли ми починаємо переклад, або, точніше, коли ми починаємо вибудовувати модель майбутнього перекладу, текст перекладу ще треба створити). Ці компоненти перекладу є похідними від видимих елементів тексту-джерела.

3. Стадії перекладу.

В процесі перекладу інтуїтивно виконуються такі операції:


  • виведення елементів мови-джерела та правил їхнього еквівалентного підбору та заміни на основі елементів тексту-джерела;

  • вибудовування моделі з елементів мови перекладу, відібраних для заміни;

  • перевірка моделі тексту перекладу за контекстом, ситуацією та фоновою інформацією;

  • створення тексту перекладу на основі перевіреної моделі.

Процес перекладу можна представити як послідовність таких стадій:

  • Аналіз текста-джерела, ситуації та фонової інформації;

  • синтез моделі перекладу;

  • перевірка моделі за контекстом джерела та перекладу (семантичним, граматичним, стилістичним), ситуацією та фоновою інформацією,

і , як результат, створення кінцевого текста перекладу.

При перекладі на українську мову речення “At the first stage the chips are put on the conveyer” без урахування ситуації, ваша модель тексту перекладу буде: ” На першому етапі стружку /щебінку/ смажену картоплю/ нарізану сиру картоплю/ чіпи кладуть на конвеєр”. Але звіривши цю модель з контекстом наступного речення (за семантичним контекстом) “Then they are transferred to the frying oven”, ми отримуємо: “На першому етапі нарізану сиру картоплю кладуть на конвеєр”.

Подібна розумова діяльність рідко помічається, але завжди виконується підчас перекладу. Проте, яким чином вона виконується, значною мірою залежить від загального підходу, а саме – теорій перекладу.

4. Теорії перекладу:

Трансформаційна теорія: в світлі цієї теорії процес перекладу розглядається як трансформація об’єктів і структур мови-джерела в об’єкти і структури мови перекладу.В межах цієї теорії інколи розрізняють трансформації та еквіваленти (Бархударов, Рецкер, Латишев). Трансформація має місце на синтаксичному рівні, коли ми, наприклад, міняємо порядок слів при перекладі. Зміни на інших рівнях (морфологічному, лексичному) вважаються еквівалентами.

В процесі перекладу



На фонологічному рівні фонеми мови-джерела замінюються фонемами мови перекладу(Martha – Марфа або Марта; Smith – Сміт);

На морфологічному рівні морфеми (формо- та cлово-утворюючі) мови-джерела замінюються морфемами мови перекладу (irregular – неправильний; immoral – аморальний);

На лексичному рівні слова та словосполучення мови-джерела замінюються словами та словосполученнями мови перекладу (room – кімната або простір);

На синтаксичному рівні синтаксичні структури мови-джерела замінюються синтаксичними структурами мови перекладу (I saw her standing at the door.- Я бачив, як вона стояла в дверях).

За трансформаційною теорією переклад є набором багаторівневих замін в тексті на одній мові текстом на іншій мові, що регулюється специфічними трансформаційними правилами.

Проте трансформаційний підхід не є універсальним, коли текст–оригінал відповідає одному нероздільному концепту, що відтворюється перекладачем текстом на іншій мові, але що також відповідає одному нероздільному концепту (переклад поезій).

Денотативна теорія: базується на ідеї денотату (об’єкт реальності, що позначається певним словом) і концепту (певні ментальні образи та асоціації, що співвідносяться з конкретними об’єктами реальності, позначеними певним словом).

За денотативною теорією переклад полягає в таких розумових операціях:

- сприйняття повідомлення мовою-джерела;


  • встановлення денотату та концепту, що відповідають цьому повідомленню;

  • формулювання повідомлення мовою перекладу релевантно до відповідного денотату та концепту.

Комунікативна теорія (запропонована Каде) базується на поняттях комунікації (акт посилання та отримання певної інформації /повідомлен-

ня) та тезауруса (власної системи взаємопов’язаних даних, необхідних для формулювання повідомлення).

Розрізняють мовний (система наших знань про мову, якою ми користуємось для формулювання повідомлення) та суб’єктний (система наших знань про наповнення повідомлення) тезауруси.

Тезауруси відправника повідомлення та його реципієнта можуть значно відрізнятися, ось чому інколи ми не розуміємо один одного, навіть розмовляючі однією мовою.

В умовах звичайної комунікації є 2 агенти: відправник та отримувач повідомлення, що користуються двома тезаурусами.

В умовах особливої двомовної комунікації, якою є переклад, є 3 агенти: відправник, отримувач повідомлення та посередник/перекладач. Перекладач має 2 мовних тезауруси: мови-джерела та мови перекладу й виконує 2 функції: розкодовує повідомлення-джерело та закодовує повідомлення переклад для отримувача/кінцевого користувача інформацією.

За комунікативною теорією процес перекладу є актом особливої двомовної комунікації, під час якої перекладач виступає як особливий комунікаційний посередник, який робить можливим розуміння повідомлення, надісланого іншою мовою.

Важко переоцінити важливість комунікаційного аспекту для успішного перекладу:

Several new schools appeared in the area – У РАЙОНІ З’ЯВИЛИСЯ НОВІ КОСЯКИ РИБИ, якщо відправник повідомлення – рибалка й використовує відповідний суб’єктний тезаурус, але У РАЙОНІ ЗЯВИЛИСЬ НОВІ ШКОЛИ, якщо перекладач не є обізнаним в цьому суб’єктному тезаурусі. Наслідок – непорозуміння.

Тобто, переклад є повідомленням, відправленим перекладачем певному користувачу, й адекватність перекладу більше залежить від схожості їхньої фонової інформації, ніж просто від лінгвістичної правильності.


Теоретичні питання, що виносяться для обговорення:

  1. Специфіка перекладу як виду фахової діяльності.

  2. Поняття перекладу.

  3. Стадії перекладу.

  4. Теорії перекладу.


Практичні завдання:

1



Порівняйте англійське словосполучення the Arabian nights з його українськими відповідниками та встановіть теорію перекладу в основі кожного відповідника:

  1. Арабські/ аравійські ночі;

  2. щось неймовірне, фантастичні/ феєричні події;

  3. тисяча й одна ніч.

2

Прокоментуйте ситуації з реальної перекладацької практики з точки зору теорій перекладу:

А) Якось в одній екзотичній країні радянський “військовий радник”, висловлюючи своє невдоволення з приводу невчасної доставки техніки до пункту X, сказав місцевому генералові: ”Дорога ложка до обіду”. Перекладач, не замислюючись, переклав: A spoon is good for dinner”.

Вихований генерал негайно запросив усіх на обід за законами східної гостинності. В решті решт всі залишилися задоволеними, і перекладачеві, що схибив, все зійшло з рук.

Б) При перекладі графіка поставок, де йшлося про зобов’язаність однієї фірми поставити в певний строк іншій фірмі будівельний кран, пере-кладач використав неозначений артикль (a crane), і фірма поставила малесеньку лебідку замість велетенського крану, необхідного для монтажа гігантської конструкції, найменша деталь якої важила декілька тон. В кінці кінців фірма-постачальник поставила необхідний кран, але частково за рахунок фірми-покупця.


3

Перекладіть наступні словосполучення відповідно до таких теорій перекладу:

She is a poor letter-writer (трансформаційна теорія)

Staff only (денотативна теорія)

Зелений борщ (комунікативна теорія).

Тема№2 Суспільно-політичне значення перекладу.
План

  1. Зародження та використання тлумачення/ перекладу.

  2. Тенденції, що виникли в перекладі.

  3. Передумови появи та впровадження перекладу.

  4. Роль перекладу у різні періоди розвитку людства.

  5. Найвидатніші українські перекладачі.


Тези лекції:

1. Зародження та використання тлумачення/ перекладу.

У давнину і в сучасному світі всі міжетнічні суперечки і конфлікти полагоджувалися і полагоджуються завжди і всюди тільки за допомогою людей, що володіють мовою протилежної сторони, для яких мовний бар’єр не є перешкодою для спілкування. Іншими словами, за допомогою тлумачів, що ведуть початкові перемовини, а потім і перекладачів, які готують писемні угоди (англійською відповідно interpreter та translator; німецькою Dolmetscher та Uberzetzer; італійською interprete та traduttore; французькою interprete та traducteur).

У західних мовах віддавна чітко розрізняються поняття “тлумач” – людина, яка виконує переклад в усній формі і “перекладач” – особа, яка здійснює писемний переклад з однієї мови на будь-яку іншу, або з тієї самої мови (давньої) на ту саму, але сучасну (переклад “Кентерберійських оповідок” Дж. Чосера з давньоанглійської на сучасну англійську мову).

Можливо, першими тлумачами були жінки. Відомо, що в давнину їснував звичай викрадати наречену з чужого племені, то ж жінка опановувала мову чоловіка й в разі необхідності могла виступати як тлумач. У стародавні часи тлумачами найчастіше були мешканці суміжних поселень, так звані маргінали, що добре володіли мовою іншомовних сусідів (такими є сьогодні багато наших закарпатських українців, які завдяки суміжному проживанню добре володіють відповідно польською, угорською, словацькою чи румунською/ молдавською мовами та можуть допомогти в спілкуванні тих угорців, поляків, словаків, які не є такими маргіналами і неспроможні порозумітися без тлумача або перекладача). Це підтверджує, що перша потреба в тлумаченні породжена самими суспільними процесами, які виникали ще в родово-племінних спільнотах. Такі потреби зводилися до знайомств, домовленостей чи угод при обміні речей і харчових продуктів, при налагодженні добросусідських стосунків та при погодженні міжродових/ міжетнічних незгод і сутичок.

Ще більша потреба, чи скорше природна необхідність у тлумаченні поставала у перших міждержавних війнах, зафіксованих історією. Наприклад, у походах Олександра Македонського (IV ст. до н.е.) на Персію та Індію, коли чи не вперше були задіяні тлумачі. Власне “переклад” виник значно пізніше, тільки після того, як у тій чи іншій мові в результаті графічної революції з’явилося письмо.

Серед клинописних шумерських текстів, що написані за 3 тисячі років до нашої ери, ми знаходимо двомовні словники для допомоги перекладачеві. Відомо, що в давньому Вавилоні та Ассирії їснували групи перекладачів, які доводили розпорядження володарів до відома підкорених народів.

В давньому Єгипті вже була спеціальна школа, що готувала перекладачів та тлумачів для контактів із сусідами. Про це згадується в Біблії, в історії Йосифа та його братів – брати, що заздріли Йосифу, продали його в рабство до Єгипту, де він згодом став поважною особою при дворі єгипетського фараона. Через деякий час на батьківщині Йосифа стався неврожай, та його брати вирушили до Єгипту по хліб. Коли їх привели до Йосифа, вони його не впізнали. Йосиф теж спочатку не відкрився їм і спілкувався з ними через тлумача. Подібні згадування про тлумачення /переклад можна знайти в інших джерелах.

Використовували тлумачів і перекладачів також римляни під час пунічних війн проти Карфагену (III – II ст. до н.е.).

Тлумачами та перекладачами Олександра Македонського та римських легіонів могли бути раніше взяті в полон перські чи відповідно карфагенські воїни, хоча не можна й відкидати того, що це були вже спеціально навчені люди для розвідки й допитів полонених або ж для перекладу листів чи звернень самого О.Македонського до зверхників Перської та Індійської держав, а що ймовірніше – до командувачів ворожими військами.

Отже тлумачі й перекладачі з усіх відомих історичних епох племінної та рабовласницької доби виконували роль посередників між різними комунікантами, групами комунікантів як і між владними стркутурами чи урядами. Тобто тлумачення і переклад завжди сприяли не тільки порозумінню між антагоністичними сторонами, але й забезпечували досягнення певних політичних та економічних цілей.



  1. Тенденції, що виникли в перекладі.

На ранніх етапах перекладацької діяльності в ній проявилися 2 різні тенденції. Перша з них найпомітніша в перекладах релігійних текстів, в першу чергу Біблії. Для перекладачів таких текстів оригінали були “словом Божиїм”, де кожне слово, порядок слів і навіть окремі літери та пунктуація були священними, мали якесь особливе значення і повинні були відтворюватися в перекладі наскільки можливо буквально. Правда, при цьому часто порушувалися норми мови перекладу, місцями переклад ставав незрозумілим, але це нікого не засмучувало, бо й читачі й перекладачі вважали, що релігійний текст не може бути зрозумілим кожному, багато що в ньому повинно бути містичним, таємничим. Якщо в перекладах релігійних книг переважала тенденція до максимального буквалізму, то інші види перекладів, усних і писемних, часто носили приблизний характер, оскільки їхні автори вільно трактували оригінал, дозволяли собі багато невиправданих відхилень і припускалися помилок. Частково такий вільний переклад був результатом низької кваліфікації перекладача, але інколи це було наслідком недостатньої уваги до тексту оригіналу та невибагливості до якості перекладу з боку перекладача та читачів. Протиставлення буквального та вільного перекладу збереглося й пізніше, коли вибір однієї чи їншої перекладацької стратегії визначався не характером тексту оригіналу, а загальною установкою перекладача, його розумінням цілей та змісту своєї роботи. Наявність таких установок особливо чітко виявилась в художньому перекладі, де прихильники буквального перекладу були впевнені, що тільки такий переклад може бути вірним оригіналові, що задача перекладу й полягає в максимальному копіюванні тексту оригіналу. Їхні опоненти заперечували, що саме буквальний переклад ніколи не буде вірним, оскільки він не передає головне – художні особливості оригіналу та не створює повноцінного тексту перекладу. Вони відстоювали право перекладача вносити будь-які зміни в свій переклад з метою досягнення такої повноцінності, деякі заходили в своїх версіях занадто далеко. В 19 столітті відомий російський перекладач Іринарх Введенський втілював такі теоретичні положення в свою перекладацьку практику. Перекладаючи роман Ч.Діккенса “Девід Копперфілд”, він вигадав свій кінець другої глави, початок шостої, вніс чисельні виправлення в текст роману. Французький перекладач творів Сервантеса знайшов у “Дон Кіхоті” багато неприйнятного та все це викинув, або виправив.

Перший російський переклад “Охота на овец” твору сучасного японського письменника Харукі Муракамі Дмітрієм Ковалєніним спричинив суцільну “муракамізацію” всієї СНД й у свідомості мас міцно закріпився як ідеальний. Самого тлумача почали величати “культовим перекладачем культового письменника”. На початку 2000-х наші північні сусіди навіть затіяли перегони з американцями – хто швидше перекладе й надрукує все написане японцем. І ту гонку росіяни виграли. Коли Ковалєніна питали про якість його роботи, він увічливо пояснював, мовляв, адекватними бувають лише переклади інструкцій до вентиляторів. Як наслідок: російськомовній публіці дістався екзотичний проект, успіх якого визначила саме активність перекладача. З виходом 2004-го української версії Івана Дзюби “Погоня за вівцею” ‘загадка’ Муракамі втратила піднрунтя. Розходження з перкладом російського колеги виявилися разючими, починаючи від назви, в якій вівці втратили множину й обернулися самотньою особиною, що цілком відповідає темі роману, закінчуючи капітальними різночитаннями, котрі прямо впливають на сенс тексту. Перше, що впадає у вічі й нефахівцеві – “Погоня…” приблизно на чверть менша за обсягом ніж “Охота…”. Звідки ж зайві сторінки? Там, де Ковалєнін не був упевнений у власних силах, він дописував за автора, так би мовити, від щирого серця. Надлишковість стилю “російського японця” - ще півбіди, а ось навмисне введення лексики молодіжних субкультур аби утвердити Муракамі на п’єдесталі сучасності перетворює переклад на вільний переклад.

Якщо в художньому перекладі викривлення призводили до спотвореного уявлення про творчу манеру автора та літературної значущості твору, то в технічному, комерційному та дипломатичному перекладі вони матимуть згубніші наслідки - політичні конфлікти, материальні втрати, жертви. Тому вільний переклад в цих галузях вважається абсолютно неприпустимим, і перекладачі намагаються максимально точно передати всі деталі змісту оригіналу, одночасно уникаючи буквалізму, що спотворює цей зміст та ускладнює його сприйняття.

Повної тотожності перекладу оригіналові досягти дуже важко й перекладачеві слід постійно вирішувати, якими елементами змісту можна пожертвувати, щоб точніше відтворити інші важливіші деталі. Інколи особливої важливості набувають зовсім неочікувані елементи тексту оригіналу. Так, після чергової сесії Комісії з мирного об’єднання Кореї було укладено заключний документ, який перекладачі Служби Російського перекладу Секретаріату ООН переклали з англійського оригіналу. Проте, коли радянські дипломати ознайомилися з російським перекладом, вони заявили протест, вказавши, що перекладачі звели нанівець багатоденну роботу Комісії. Виявилося, що члени Комісії довго сперечалися, яку частину Кореї вказувати в документі першою, тобто писати “об’єднання Південної та Північної Кореї чи “об’єднання Північної та Південної Кореї”. В результаті було знайдено компроміс - кожна частина Кореї по черзі згадуватиметься першою. Перекладач, не звернувши уваги на цю, здавалося б, формальну деталь, скрізь писав назви частин країни в одній послідовності, що й викликало невдоволення дипломатів.

В таких текстах політичної значущості можуть набути й суто граматичні особливості. Свого часу Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що засуджувала агресію Ізраїля, вимагаючи виведення їзраїльських військ from the occupied Arab territories”. До сих пір не вщухають дебати про те, яке саме значення означеного артикля в цій фразі та наскільки обгрунтованим був російський переклад (і відповідно позиція радянської дипломатії), що трактував ії як вимогу вивести війська “з усіх окупованих арабських територій”.

3. Передумови появи та впровадження перекладу

Виникнення та поширення перекладу як форми діяльності пов’язане з певними передумовами розвитку націй і значною мірою – з їхньою соціальною та духовною зрілістю - за потреби зав’язання економічних, духовних і культурних стосунків та потреб спілкування з іншомовними спільнотами, що мають рівні чи більші духовні або культурні надбання і зацікавлені у взаємному ровиткові названих відносин. Так, письмо у стародавній Греції з’явилося на основі фінікійського ще у IX-VIII ст. до н.е., а перший відомий в історії переклад Біблії давньогрецькою мовою зроблений тільки у III ст. (250 року до н.е.), тобто на 500-600 років пізніше. Дечим схожою в цьому відношенні і ситуація в Київській Русі, коли святі Кирило та Мефодій запропонували абетку на основі грецької ще до прийняття християнства, а суспільні умови для перекладу з’явилися тільки у зв’язку з потребою у регулярних церковних відправах, тобто десь 988 року. Систематичні ж переклади, причому з давньогрецької чи гебрейської мови на давньослов’янську мову, розпочалися ще пізніше, про що повідомляє Нестор Літописець від 1037 р. Отже, нові соціально-політичні й духовні зміни і в попередниці сучасної України – Київської Русі покликали до життя переклад як писемну форму відтворення змісту і стилю іншомовних оригіналів. Причому таким оригіналом для перекладу міг і може стати будь-який документ однієї із сторін, який набуває, на противагу усній домовленості, юридичної сили документа.

Писемний переклад також може використовуватися і як засіб залякування чи політичного тиску, або й шантажу. Наприклад, ще 2400 р. до н.е. ассирійський імператор Саргон, розіславши сусіднім країнам свій погрозливий наказ у перекладі їхніми мовами, спробував (і не без успіху) чинити на них політичний тиск, примусити їх підкорятися і мовчати.

Наведеними вище фактами роль власне перекладу далеко не вичерпується. Адже без тлумачення, а після винайдення та запровадження письма – і без перекладу не було б навіть запозичення і впровадження тотожних для всього світу державних систем типу монархії, королівства, царства, республіки, парламентської республіки, як не було б спільних для багатьох народів понять типу монарх, король, цар, принц, принцеса, барон, баронеса, князь, міністр. Не було б й ідентичних за своїм значенням та функціями і таких понять для позначення суспільних організацій як партія, профспілка, спортивна, добродійна та ін. організація, тощо. Всі ці й подібні організації в усіх мовах і країнах спочатку усвідомлювалися (розтлумачувалися), вивчалися і запроваджувалися на основі перекладу їхніх статутів, програм і схожих принципів за цілком схожою, переважно, системою і структурою у кожній окремій державі.



4. Роль перекладу в різні періоди розвитку людства

А) У духовному розвитку суспільства.

Поява і переклад Біблії, зокрема Старого Завіту стародавньою грецькою мовою для правителя Єгипту Птоломея II 250 р. до н. е., виконаний 72 палестинськими перекладачами за 70 днів (звідси і його назва Септуагінта від лат. Septuaginta – 70).

Значно більший вплив на духовний розвиток європейських народів мав переклад розмовною латинською мовою Біблії (Vulgata) вченим монахом Ієронімом у IV ст. до н.е., який зробив величезний вплив на поширення християнства, зокрема католіцизму, в Західній Європі. Не менше значення для розповсюдження магометанства мав і переклад Корану, завдяки проповідуванню якого багато народів Близького Сходу та Середньої Азії стали мусульманськими. Не без допомоги тлумачення місіонерів і перекладу поширилося в Азії з Північної Індії вчення Сиддгартги Гаутами (623-544 рр. до н.е.) – буддизму та інших релігійних учень.

Б)У художній літературі, яка як соціально і духовно зумовлене явище завдячує своїй появі у різних націй саме перекладові. Багатюща художня література стародавнього Риму була започаткована перекладом гомерівської поеми “Іліада” та відредагуванням другої гомерівської поеми “Одіссея”, що були виконані 240 р. до н.е. грецьким ученим – римським полоненим Лівієм Андроніком. Започаткована перекладами названих творів римська література латинською мовою дала згодом світовій літературі такі блискучі імена: політичний діяч і письменник Ціцерон Марк Тулій, поет Вергілій Марон Публій – автор всесвітньовідомої епічної поеми “Енеїда”, автор сатиричних і ліричних од і трактату “Наука поезії”, Овідій – автор міфічного епосу “Метаморфози”, байкарь Федр, який опрацьовував езопівські сюжети, відомий поет- сатирик Ювенал.

Від перекладів духовної літератури бере свій початок у X ст. після прийняття християнства в Київській Русі й українська художня література, яка почала розвиватися на основі кириличного письма. Перші переклади були виконані церковнословянською мовою із грецької. Ці переклади духовних гімнів, що співалися в церквах, виконані в Києві в X-XI століттях, дуже нагадують сучасну українську мову. За перекладами гімнів прийшли переклади Євангелій та Біблій XI-XII століть: Остромирової Євангелії, Реймської Євангелії Ярославової дочки – королеви Франції Анни, Мстиславової Євангелії, Галицької Євангелії та інших. Одночасно з цими перекладами виконувалися також переклади Псалтирів, “Апостолів”, світських легенд грецького, сирійського та єгипетського походження, філософські праці Плутарха, Платона, Сократа, Арістотеля. Усі ці й інші переклади дали поштовх до написання оригінальних творів руськими письменниками й істориками (“Оповідки минулих літ” київського літописця Нестора і художня поема XII ст. “Слово про Ігорів похід” та деякі інші твори, які започаткували українську літературу).



5. Найвидатніші українські перекладачі.

Саме відтоді, від XI ст., і починається збагачення української літератури за рахунок постійних перекладів з різних національних літератур завдяки праці таких сучасних перекладачів як М.Рильський (за переклад поеми А.Міцкевича “Пан Тадеуш” присвоєно польським урядом звання почесного громадянина Польші; переклав на українську мову “Євгенія Онєгіна”), М.Бажан (“Витязь у тигровій шкурі” Ш.Руставелі, “Фархад і Ширін” А.Навої, окремі твори Гете, Гейне, Рільке, Пушкіна, В.Маяковського), В. Мисик (твори Байрона, Шеллі, Бернса, Кітса, Вітмена, О.Генрі, Фірдоусі, Омара Хаяма); М.Лукаш (“Фауст” Гете, “Декамерон” Боккаччо, “Дон Кіхот” Сервантеса, “Пані Боварі” Флобера); Борис Тен (Хомичевський Микола Васильович, від гр. Boristhen (Дніпро) - твори давніх грецьких драматургів Есхіла й Аристофана, гомерівських “Іліади” та “Одіссеї”, праці Аристотеля, поезії Міцкевича, твори Пушкіна, Л.Толстого); Андрій Содомора (твори античних грецьких і римських поетів та прозаїків Менандра, Аристофана, Горація, Овідія, Лукреція, Софокла, Еврипіда, Сенеки), Євген Дроб’язко (“Божественна комедія” Данте Аліг’єрі, прозові й поетичні твори Герцена, Горького, Грибоєдова, Крилова, Пушкіна, Маяковського, Гейне, Гете, Шіллера), Анатоль Перепадя (твори Бальзака, Пруста, Моріяка, Камю, Клоделя, Макіавеллі, Ж. Амаду); Григорій Кочур (твори 130 авторів із 24 мов та 26 сторічь від давньогрецького поета Архілоха, Данте, Шекспіра, Верлена, Леопарді до сучасних поетів Європи, Азії та обох Америк); Євген Попович (твори Лессінга, Гете, Гофмана, Гейне, Манна, Гессе, Ремарка).



Теоретичні питання, що виносяться для обговорення:

  1. Зародження та використання тлумачення/ перекладу.

  2. Тенденції, що виникли в перекладі.

  3. Передумови появи та впровадження перекладу.

  4. Роль перекладу у різні періоди розвитку людства.

  5. Найвидатніші українські перекладачі.


Практичні завдання:

Написання рефератів на теми:

  1. Творчий доробок видатного українського перекладача Григорія Кочура.

  2. Творчий доробок видатного українського перекладача Бориса Тена.

  3. Творчий доробок видатного українського перекладача Миколи Лукаша.

  4. Творчий доробок видатного українського перекладача Анатоля Перепаді.

  5. Творчий доробок видатного українського перекладача Максима Рильського.

  6. Творчий доробок видатного українського перекладача Андрія Содомори.

  7. Творчий доробок видатного українського перекладача Євгена Дроб’язка.

  8. Творчий доробок видатного українського перекладача Євгена Поповича.

  9. Розвиток тлумачення та перекладу в Київській Русі.


Тема№3 Еквівалентність в перекладі. Типи еквівалентності.
План

  1. Неминучість втрат при перекладі.

  2. Поняття еквівалентності.

  3. Підходи до визначення поняття еквівалентність.

  4. Типи еквівалентності.

Тези лекції:


  1. Неминучість втрат при перекладі.

Специфіка перекладу - призначеність для повноправної заміни оригінала, і реципієнти перекладу вважають переклад повністю тотожним тексту джерелу. Проте, абсолютна тотожність переклада оригіналові є недосяжною, але це не перешкоджає реалізації міжмовної комунікації. Справа не тільки в неминучих втратах, пов’язаних зі складностями передачі особливостей поетичної форми, культурних або історичних асоціацій, специфічних реалій та інших тонкощів художнього викладення, але й в неспівпадінні окремих елементів змісту в перекладі найпростіших висловлювань. Згідно теорії трансформацій Н.Чомські в кожній мові світу наявні так звані ядерні структури, що є тотожними внаслідок їснування обєктивної дійсності, яка відображається кожною мовою відповідно до законів логіки (підмет+присудок; перехідне дієслово+прямий додаток). При перекладі таких структур уникнути втрат цілком можливо за допомогою дослівного перекладу. Проте більшість структур кожної мови – це трансформи, переклад яких вимагає застосування перекладацьких трансформацій (It is rainingЇде дощ). До того ж ситуація ускладнюється різницею ментальності та культури, до якої належать носії тієї чи іншої мови, що також відображається їхньою мовою.

Неминучість втрат при перекладі пояснюється як лінгвістичними, так і культурологічними факторами.

2. Поняття еквівалентності.

Внаслідок відсутності тотожності відносини між змістом оригіналу та перекладу позначається терміном “еквівалентність”(Комиссаров 2004:117). Оскільки важливість максимального співпадіння між цими текстами є очевидною, еквівалентність зазвичай розглядається як основна ознака та умова їснування перекладу. Відповідно,



  • умова еквівалентності повинна включатися в саме визначення перекладу. (Англійський перекладознавець Дж. Кетфорд визначає переклад як “заміну текстового матеріалу на одній мові еквівалентним текстовим матеріалом на іншій мові”. Аналогічно американський дослідник Ю.Найда стверджує, що переклад полягає в створенні мовою перекладу “найближчого природнього еквівалента” оригіналові.)

  • поняття еквівалентність набуває характеру оцінки, відповідно гарним або правильним перекладом визнається тільки еквівалентний переклад.

  • Оскільки еквівалентність є умовою перекладу, задача полягає в тому, щоб визначити цю умову, вказавши, що таке перекладацька еквівалентність, яка має бути збережена в перекладі.

Варто зазначити, що оцінювальне трактування еквівалентності робить надмірним використання терміну “адекватність”.

3. Підходи до визначення поняття еквівалентність.

У сучасному перекладознавстві є 3 основні підходи до визначення поняття “еквівалент”:

I підхід - фактично підмінює “еквівалентність” тотожністю, оскільки переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу. Так, Федоров А.В. використовує замість “еквівалентності” термін “повноцінність”, кажучи, що ця повноцінність включає “вичерпне відтворення смислового змісту оригінала”. Поняття “вичерпне відтворення” має означати, що переклад матиме той же зміст, що й оригінал. Таке кардинальне вирішення питання знімає необхідність особливо визначати поняття “еквівалентність”. На жаль, тезис про “вичерпне відтворення смислового змісту оригінала” не знаходить підтвердження у фактах, що спостерігаються, тому його прибічники змушені вдаватися до чисельних застережень, що фактично зводять нанівець вихідне визначення.

Так, визначивши переклад як процес перетворення мовленнєвого твору однією мовою на мовленнєвий твір іншою мовою при збереженні незмінного плану зміста, тобто значення, і вказавши, що під змістом слід розуміти всі види відносин, в яких знаходиться мовна одиниця, Л.С.Бархударов одразу зазначає, що про незмінність “можна говорити лише у відносному сенсі, що в перекладі неможливо уникнути втрат, тобто має місце неповне відтворення значень, що виражаються текстом оригіналом”. Звідси Бархударов робить закономірний висновок, що “текст перекладу ніколи не може бути повним і абсолютним еквівалентом тексту оригіналу”, проте залишається незрозумілим, як це сумісне з тим, що незмінність плану змісту була зазначена як єдина визначальна ознака перекладу. Якщо виходити з такого визначення, було б логічніше зробити висновок, що, оскільки немає незмінності змісту, то немає й перекладу.



II підхід - спроба віднайти в змісті оригіналу якусь інваріативну частку, збереження якої є необхідним і достатнім для досягнення еквівалентності перекладу. Найчастіше на роль такого інваріанту пропонується або функція тексту оригіналу, або ситуація, що зображується цим текстом. Іншими словами, якщо переклад може виконувати ту ж саму функцію (наприклад, забезпечує правильну експлуатацію технічного устрою, або зображає ту ж саму реальність), він є еквівалентним. На жаль, і цей підхід не дає бажаних результатів. Яка б частка змісту оригіналу не вважалася основою для досягнення еквівалентності, завжди знаходиться багато реально виконаних та таких, що забезпечують міжмовну комунікацію перекладів, в яких ця частка вихідної інформації не збережена. І навпаки, їснують переклади, де вона збережена, які, проте, є нездатними виконувати свою функцію як еквівалентні оригіналові. В таких випадках ми маємо робити неприємний вибір - або відмовити подібним перекладам в праві бути перекладами, або визнати, що інваріантність цієї частки змісту не є обовязковою ознакою перекладу.

III підхід– емпіричний, суть якого полягає в тому, щоб не намагатися апріорі вирішити, в чому спільніть перекладу і оригіналу, а у співставленні великої кількості реально виконаних перекладів з їхніми оригіналами та визначенні, на чому базується їхня еквівалентність.

4. Типи еквівалентності.

Виконаємо такий експеримент: візьмемо деяку сукупність українських перекладів і порівняємо їх з англійськими оригіналами. Одразу стане зрозумілим, що ступінь змістовної близькості з оригіналом у різних перекладів буде неоднаковою та їхня еквівалентність базуватиметься на збереженні різних часток змісту оригіналу. Перш за все ми побачимо деякі переклади, в яких близькість до оригіналу буде мінімальною. В них і граматика, й лексика інша, та йдеться начебто зовсім про інше. Проте вони виконують свою функцію, й навряд чи їх можна вдосконалити. В романі американського письменника А.Хейлі “Готель” є такий епізод. Власник готеля питає у свого вихованця, молодого афроамериканця, чому в нього погані відносини з керуючим готеля. Той йому відповідає:”Maybe there is some chemistry between us doesn’t mix”. А в перекладі маємо: ”Буває, що люди не зходяться характерами”. Ось і порівняйте англійську “хімію, що не змішується” і українську “несхожість характерів”. В одній англійській п’єсі ображена дружина з докором каже чоловікові: ”That’s a pretty thing to say”, а перекладач перекладає: ”Посоромився б”.

Подібна мінімальна близькість зустрічається в перекладах поетичних текстів. Порівняємо відому в Росії пісню “Вечерний звон”, що є перекладом відомого вірша англійського поета Т.Мура:

Those evening bells, those evening bells, how many a tale their music tells of youth and home and that sweet time when first I heard their soothing chime”

Вечерний звон, вечерний звон, как много дум наводит он.

О юных днях в краю родном, где я любил, где отчий дом”.

В цих прикладах еквівалентність досягається на рівні збереження цілі, що можна інтерпретувати як частину висловлення, що виражає основну, або домінантну функцію цього висловлення. В першому прикладі було збережено референтну функцію, що виражається у змісті англійського висловлення, що під ним розуміється. В другому прикладі – емотивна функція (обурення мовця), в третьому – поетична функція. В кожному випадку збереження цілі комунікації є необхідною та достатньою умовою еквівалентності перекладу.

Важливим є зазначити, що незбереження цілі комунікації робить переклад нееквівалентним, навіть якщо в ньому збережені всі інші частини змісту оригінала. Англійське прислів’я “A rolling stone gathers no moss” зображає ситуацію, яку легко передати в українському перекладі:” Камінь, що котиться, моху не збирає”(або мохом не обрастає). Проте такий переклад не можна визнати еквівалентним, оскільки реципієнт перекладу не зможе вилучити з нього ціль комунікації, що висловлюється оригіналом. Для нас образ моху асоціюється з чимось негарним, замшелим. Для англійського реципієнта є зрозумілим, що в цій ситуації мох уособлює багатство, добро й що його відсутність - явище негативне. Ось чому це англійське прислівя виражає несхвалення - Не слід блукати світом, а треба сидіти вдома та наживати добро. Його еквівалентним перекладом буде фраза з тією ж самою емотивною установкою (емотивна функція), що максимально відтворює стилістичну форму прислів’я (поетична функція). Тобто потрібно лише, щоб переклад зберігав ціль комунікації оригіналу, а конкретне рішення може бути різним. Наприклад, фразеологічний словник А.В.Куніна дає такий варіант:” Кому на місці не сидиться, той добра не наживе”. Але й без словника можна без особливих складнощів запропонувати декілька можливих прикладів: ”Світом блукати, добра не нажити”; “Світом вештатись, жебраком залишитись”.

Це I тип еквівалентності (комунікативна еквівалентність), де зберігається тільки ціль комунікації.

В перекладах, що належать до II типу еквівалентності, зберігаються 2 частини зміста оригінала – ціль комунікації та посилання на певну ситуацію.

В романі А.Хейлі “Готель” є така фраза: “ The telephone rang and he answered it”. В перекладі читаємо: “Задзвонив телефон, і він зняв слухавку”. Тут переклад ближче до оригіналу, ніж в попередньому типі еквівалентності. Такий висновок базується на знанні того, що “зняти слухавку” й означає “відповісти на телефонний дзвоник”. В перекладі знов немає відповідності лексиці та граматиці оригіналу, проте в ньому описується “теж саме” – одна й та ж ситуація, тобто сукупність об’єктів, що реально їснують, або є уявними, а також зв’язки між цими обєктами. Більшість висловлювань на будь-якій мові використовуються задля посилання на певну ситуацію, при цьому у висловленні не вказуються всі ознаки ситуації, що зображується, а називаються лише деякі з них. Набір ознак, що вказуються у висловлюванні, становить спосіб описання ситуації. В будь-якій мові більшість ситуацій можна описати різними способами, вибираючи різні ознаки. Проте в кожній мові їснують свої преференції, внаслідок чого спосіб описання однієї ситуації в одній мові не є прийнятним для іншої мови. Саме це й спостерігається в групі пере-кладів, що належать до II типу еквівалентності. Переклади цього типу дуже чисельні:

В романі Дж.К.Джерома “Трое в лодке” один з персонажів з обуренням кричить іншому, який впустив його сорочку в холодну воду: “You are not fit to be in a boat”. Такий спосіб описання не є притаманним для української мови, тому в перекладі читаємо: “Тебе не можна пускати до човна“.

В оригіналі йдеться: “You see one bear you have seen them all”. Українська мова не описує в такий спосіб ситуацію схожості, й перекладач пише: “ Всі ведмеді схожі один на одного”. В рамках II типу еквівалентності їснують ситуації, які завжди описуються одним способом, особливо в стандартних мовленнєвих кліше: PushPull” – “На себе – Від себе”; “Fragile” – “Обережно, скло“.



В III групі перекладів зберігаються вже 3 частини змісту оригіналу: ціль комунікації, посилання на ситуацію, та спосіб ії описання. В романі американського письменника Льюїса “Ероусміт” є такий епізод. Герой роману зустрічається зі своєю майбутньою дружиною в лікарні, коли вона миє підлогу. Вони в той раз посварилися й згодом, пригадуючи причину своєї агресивної поведінки, вона пояснює: “Scrubbing makes me bad-tempered”. В перекладі читаємо: “Від миття підлоги в мене характер псується”. Порівнюючи переклад з оригіналом, бачимо, що в ньому використані ті ж ознаки ситуації та збережені зв’язки між ними. В рамках цього способу описання можливі різні види семантичного варіювання:

  • Ступінь деталізації описання – описання ситуації реалізується з більшими чи меншими деталями. Деякі ознаки безпосередньо включаються у висловлювання, інші лише маються на увазі, проте легко виводяться з контексту. Різне співвідношення експліцитних та імпліцитних ознак можна виявити в різних мовах. Так, українською мовою можна сказати: “Він постукав і війшов”, або “Він постукав у двері та війшов до кімнати”. В англійській мові так само можна вибирати між “He knocked and came in” та “He knocked at the door and came into the room”. У цьому відношенні англійські висловлювання є більш імпліцитними, ніж українські: те, що в оригіналі лише мається на увазі, в перекладі має бути виражено експліцитно:

liquid rocketsне рідкі ракети”, а “ракети на рідкому паливі”.

  • Зміна способу обєднання у висловлюванні ознак ситуації: одні й ті ж самі ознаки можуть входити до складу різних словосполучень. В романі англійського письменника А.Кроніна “Цитадель” є такий епізод – “Manson climbed into the gig behind a tall black angular horse”. Перекладаючи фразу, перекладач з’ясовує, що не можна українською мовою сказати “Він сів у візок за конякою”. Доведеться написати, що він сів у візок, до якого було запряжено коняку. До того ж не можна сказати “висока коняка” та й не можна цю тварину назвати а ні “кутовою”, а ні “наріжною”. Перекладачеві доведеться припустити, що “кути” означають кістки, що випирають, та вибрати варіант “худа” або “кістлява”.

  • Зміна напрямку відносин між ознаками: ситуацію можна описати з різних точок зору з використанням лексичних конверсивів – “Слідчий допитує підозрюваного” – “Підозрюваний відповідає на запитання слідчого”.

В перекладах, що належать до IV типу еквівалентності, окрім цілі кому-нікації, посилання на ту ж саму ситуацію, та способа її описання зберіга-ється й частина значення синтаксичних структур текста джерела. В цьому типі еквівалентності використовуються аналогічні структури, що мають приблизно те ж значення в обох мовах. The house was sold for eighty thousand dollars – Будинок було продано за 80 тисяч доларів.
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка