Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів



Сторінка11/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.63 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22
§ 8. Культура телефонного діалогу

Неможливо уявити собі сучасні ділові стосунки без теле­фонного зв'язку, який забезпечує безперервний двосторонній обмін інформацією на відстані. Майстерність телефонної роз­мови полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідо­мити все необхідне і дістати відповідь. Запорукою успішного проведення службової телефонної розмови є компетентність, намагання оперативно вирішити проблему. Невміння роз­мовляти по телефону, виділити головне в інформації, чітко, стисло, грамотно і ввічливо висловлюватися може бути сер­йозним недоліком у професійній підготовці керівників, бо зу­мовлює втрату робочого часу. Крім того, занадто довгі телефонні розмови послаблюють інтерес та увагу. Спілкуван­ня за допомогою телефону може утруднюватися через навко­лишній шум, дефекти мови, сильний голос, невідповідний тон співрозмовника. Тому слід говорити виразно, в мікрофон слухавки, спокійно.

За змістом інформації службові телефонні розмови поділя­ються на розмови:

а)до прийняття рішення;

б)після прийняття рішення.

У телефонній розмові беруть участь ініціатор розмови та його абонент. Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, запитання, спонукання.

Телефонна розмова композиційно складається з таких елементів:


  1. момент встановлення зв'язку (взаємне відрекомендування);

  2. виклад суті справи (введення в курс справи, постанов­ка питання, обговорення ситуації, відповідь);

3)закінчення розмови.
Момент встановлення зв'язку. На початку і під час теле­фонної розмови не слід забувати про формули ввічливості. Перші фрази слугують засобом відрекомендування сторін. Особа, яка знімає слухавку, називає себе зразу: "Макаренко біля телефону", "Інспектор податкової інспекції Ніколаєва", "Агропромбіржа", "Підрозділ діагностики". У відповідь теж називають себе й установу: "Доброго ранку! Вас турбує на­укова частина", "Добрий день! Власенко, журнал "Капітал", "Добривечір! Це Андрій Васильович Зінченко". На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти слухавку. Якщо необхідно говорити з іншою особою, а не з тією, яка біля телефону, то звертаються так: "Білошицьку Марію Мико­лаївну", "Перепрошую, чи не можна запросити до телефону директора фірми «Альфа»?", "Вибачте за турботу, покличте, будь ласка, до телефону методиста заочного відділення". Варіанти відповіді можуть бути такі: "Одну хвилинку, зараз підійде", "На жаль, Юрій Семенович вийшов. Чи можу я йому щось передати?", "Директора немає. Є його заступник. Будете говорити?".

Виклад справи. Вміння вести діалог по телефону полягає в тому, щоб стисло передати суть питання, ситуації, дати конкретні відповіді. Щоб розмова не перетворилася на мо­нолог, потрібно вчасно зробити паузу і тим самим дати співрозмовникові можливість висловити свою думку. Це створює певний ритм діалогу, запобігає перебиванню.

Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою або жіночої статі, слід дати можливість йому закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні спра­ви, присутність у кабінеті відвідувачів або службової особи.

У телефонному спілкуванні керівника важливу роль відіграє його секретар. У його обов'язки і повноваження входить встановлювати контакт з потрібним абонентом від імені керівника, вести розмову в разі відсутності або зайня­тості керівника, за його дорученням відповідати на дзвінки з проблем, які входять до компетенції секретаря. Май­стерність секретаря як службовця полягає в тому, щоб пра­вильно визначити важливість та терміновість телефонного дзвінка, захистити інтереси керівника, не образити абонента, створити у нього гарне враження про установу, до якої він телефонує.


§ 9. Доповідь

Доповідь — одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення; має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему на­укової та громадянської позиції тощо). Розрізняють полі­тичні, звітні, ділові та наукові доповіді.


1. ПРЕДСТАВЛЕННЯ ДОПОВІДАЧА

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: прізвище, ім'я та посада. Не потрібно викладати зміст повідомлення, адже це власне завдання доповідача, але голова може пояснити, чому саме цю люди­ну запрошено виступити. Якщо вже з моменту представлен­ня промовець прагне справити враження, він має надати якомога більше інформації про себе тому, хто його пред­ставлятиме.


2. ПОПЕРЕДНЯ ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ДОПОВІДАЧА

Доповідач повинен знати заздалегідь:

1 тему засідання конференції, круглого столу, зустрічі тощо;


  1. склад аудиторії;

  2. хто ще виступатиме на зібранні;

4)де і коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

3. ДОПОВІДЬ

Виголошення доповіді потребує серйозної підготовки. Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визначити коло охоплюваних питань. Насамперед заздалегідь слід сформулювати предмет та тему виступу (можливо, все це вже визначили організатори зібрання). Другий крок — добір допоміжної інформації. Вона може бути отримана з двох джерел: 1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, тер­мінологічні та галузеві словники; 2) усні розмови з обізнани­ми з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх висту­пах у пресі, на радіо та телебаченні як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та поси­ланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це гро­мадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам'ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих при­кладів*.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулю­вати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, до­тримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих при­кладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок — занотовування плану доповіді, яка включає:



  • вступ;

  • основний текст (серцевина доповіді);

  • висновки.

ВСТУП


Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й пере­конливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочергове за­вдання доповідача на цьому етапі — привернути й утримати увагу аудиторії. Для того аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зай­вого. Отже, речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання; варто інтонаційно виділяти найваж­ливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Практичні поради промовцеві:



  1. подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (напри­клад, голові);

  2. чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, їй при­свячену;

  3. стисло поясніть, в який спосіб ви аналізуватимете про­блему, на що насамперед звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну до­помогу ви задієте (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці, інші ілюстративні матеріали).

ОСНОВНИЙ ТЕКСТ


В основній частині викладається суть проблеми і, дотри­муючись попередньо визначеної структури доповіді, наво­дяться докази, пояснення, міркування. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість таких прикладів має бути не надто великою — нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систе­му викладу; всі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однако­ву кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні "ліричні" відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот — випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напружен­ня, а слухачам — перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов'язково мають бути короткими і, певна річ, повинні ілюструвати повідомлення. Одного анек­доту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ри­зикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

ВИСНОВКИ Підсумуйте все сказане.

Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу.



У тому разі, якщо, готуючись до виступу, промовець вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писем­ної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприй­мається легше (для порівняння зверніть увагу на мову огля­дача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у ко­ристуванні лексичними, фонетичними, морфологічними і стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення повинно бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Варто записати промову на касету і прослухати, оціню­ючи її критично.

Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найбільш важливі речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення заключної частини доповіді.
4. СТРАХ ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

Страх перед аудиторією — явище досить поширене серед доповідачів. Він виявляється по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки — справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і промовець зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів, і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що іноді призводить до завчасного завер­шення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного на­пруження, що може виникати під час публічних виступів; ос­таннє є навіть необхідним — ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений промовець знач­но "небезпечніший" у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Хоча боротьба зі страхом є досить складною, все ж можна дати декілька порад.

По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще запи­сати всю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз — перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як промовець не може уникнути поразки? Ви — звичайна лю­дина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час.

По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, підглянувши у записи. Нотатки варто зручно розташувати, щоб ними одразу можна було скористатися.

По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завж­ди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, викорис­товуйте кожну нагоду потренуватися в мовленні.
5. ЗВ'ЯЗОК ІЗ АУДИТОРІЄЮ

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. До­брозичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найбільш ефективно лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Промо­вець випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшува­тиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитися до слухачів та співдоповідачів, адже непоштива поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомлен­ням, важливу роль при цьому відіграють невербальні форми інформування.-Важливе значення для утримання уваги ауди­торії має здоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи запитання типу: "Ви розу­мієте...", "Ви також помітили, що "Як ви знаєте...", це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

6. ЖЕСТИ


Дійовими є також жести, які свідчать про вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзви­чайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції передусім залежить від культури поведінки людини.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ:



  1. жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;

  2. жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жес­тикулюйте руками протягом усієї доповіді;

  3. керуйте жестами — жест не повинен відставати від слова;

  4. урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

  5. жести мають відповідати своєму призначенню*.

7. ВИКОРИСТАННЯ ГОЛОСУ

Невербальна комунікація супроводжується словами з пев­ною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки і почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.


ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ:

  1. Постійно тренуйте свій голос, найзручніший спосіб для цього — читання вголос; контролюйте правильність вимови.

  2. Пристосовуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.

  3. Не говоріть надто голосно — це справляє враження агресивності.

  4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.

  5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, вияв­ляєте радість чи здивування.

  6. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкуван­ня, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.

РОЗДІЛ IV

Культура ділового мовлення

ВИБІР СЛОВА

Авторитет престиж

Авторитет (від лат. au(c)toritas — влада) вживається у сучасній українській мові у двох значеннях:

  1. загальновизнане значення, вплив, поважність (особи, організації, колективу): авторитет керівника, авторитет установи;

  2. той, хто має загальне визнання, вплив (уживається для характеристики людини): Ви наш найбільший авторитет.

У сучасній українській мові слово престиж (фр. слово prestige буквально означає "авторитет, повага") вживається тільки в одному значенні — авторитет, вплив, який має хто-що-небудь: престиж установи, втрачати свій престиж, підтримувати чийсь престиж та ін.

Ці слова синонімічні, близькі за значенням, але не то­тожні. Похідні утворення від цих іменників більше відрізня­ються значеннями, ніж самі твірні основи.

Прикметник авторитетний означає "який має авторитет; впливовий, поважний; який заслуговує на довіру": автори­тетна кандидатура, авторитетний учений, авторитетна думка. Вживається це слово ще й у значенні "який не допус­кає заперечень; владний": авторитетний тон, авторитет­ний жест.

Прикметник престижний функціонує як такий, що свідчить про престиж, авторитет кого-, чого-небудь, або такий, що служить засобом досягнення престижу (часто з відтінком іронії чи зневаги): престижний автомобіль, пре­стижний одяг, престижне знайомство, престижні зв'язки.

Мовна практика засвідчує вживання слова авторитет і його похідних переважно у контекстах, що містять позитив­ну оцінку, а слова престиж та його похідних — у нейтраль­них або негативно чи зневажливо оцінних.

Брифінг — прес-конференція
Брифінг (анг. briefing — інформаційна нарада) — це, як правило, коротка інформація для журналістів, що стосується тієї чи іншої теми, без подальшого обговорення її. Під час такої зустрічі можуть бути поставлені тільки конкретні запи­тання, що дають змогу уточнити певні деталі поданої інфор­мації.

Сфера функціонування слова брифінг дещо обмежена жанрово і стилістично. Найчастіше воно з'являється в офі­ційних газетних повідомленнях, у публікаціях Міністерства закордонних справ, зарубіжних інформаціях: брифінг для українських та іноземних журналістів у Міністерстві закор­донних справ.



Прес-конференція (анг. pressconference) — зустріч держав­них, політичних, громадських, наукових діячів з представни­ками засобів масової інформації для висвітлення питань, що цікавлять широку громадськість. У прес-конференції, на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони. Тут не тільки заслуховують інформацію, а ставлять запитан­ня, слухають відповіді, йде обговорення певної теми, з'ясо­вуються обставини якихось подій.

Відзначати — відмічати

Дієслова відзначати і відмічати мають спільне значення "звертати увагу на щось". Обидва слова належать до книж­них стилістичних засобів вираження. Причому в офіційних документах звичайно вживається дієслово відзначати: Міськ­виконком відзначає, що в місті проводиться робота з озеле­нення.

Не буде грубою помилкою вживання в усному виступі слова відмічати з тим самим значенням: Доповідач у виступі відмітив, що питання фінансування проекту найболючіше.

У нейтральному мовленні, в розмовному стилі замість книжного слова відзначати варто використовувати синоніми помітити, побачити: Керівник помітив недоліки в роботі. Виступаючий побачив реакцію залу на свою заяву.



Відносини взаємини стосунки відношення ставлення

Слова відносини, стосунки, взаємини використовуються на означення стосунків, взаємин між членами якогось колекти­ву, громади, між суспільними групами, класами, суспільно-економічними та політичними об'єднаннями: відносини між країнами, взаємини між дітьми, приятельські стосунки.

Слово-термін відносини вживається у різних галузях науки, переважно суспільного, економічного та політичного характеру: виробничі відносини, міжнародні (дипломатичні) відносини, торговельні (ринкові, товарні, кредитні) відносини.

Слово стосунки широко використовується на означення зв'язків, контактів взагалі: стосунки з республіканськими ху­дожніми організаціями.

Слово ставлення вживається тоді, коли йдеться про вияви певних почуттів до кого-небудь: ставлення до життя, праці; ставлення до товариства книголюбів.

Слово відношення виражає взаємозв'язки тільки між пред­метами, явищами тощо. Воно передає зміст поняття "стосун­ки, причетність до кого-, чого-небудь; зв'язок із ким або чим": Він мав відношення до цього випуску (тобто був при­четний до цього випуску).

У термінологічному значенні слово відношення виступає в математиці, лінгвістиці: арифметичне відношення, синтак­сичні відношення.

У науково-діловому стилі слово відношення вживається як діловий лист, який надсилається до установи або офіційної особи.


Відпуск відпустка

Ці слова в українській мові досить часто помилково ви­користовують одне замість другого. Це можна пояснити тим, що кожному з наведених слів у російській мові від­повідає один еквівалент — "отпуск". А в українській мові розрізняються значення "видача, продаж чого-небудь" (пор.: відпуск товарів — отпуск товаров) і звільнення на певний час від роботи, навчання (пор.: профспілкова відпустка — профсоюзный отпуск).



Відпуском ще називається повна копія відправленого із установи документа, яка залишається у відправника: Різно­видами копії є відпуск, витяг, дублікат.
Галузь — сфера — ділянка

Ці слова об'єднує спільне значення — певна сукупність фактів, явищ, занять, що складають якийсь окремий бік людської діяльності, людських інтересів:



  1. Пануючою господарською структурою у цілому ряді га­лузей промисловості акціонерні товариства стають лише з другої половини XIX століття.

  2. У наш динамічний час немає такої сфери людської діяль­ності, яка тісно не пов'язана з наукою.

  3. За середніми розмірами акціонерного капіталу на різних ділянках застосування лідирували кредитні заклади.

Галузь, сфера, ділянка — слова стилістично нейтральні. Досить часто із значенням, властивим цим словам, помилко­во вживають слово область: в областях господарства, в об­ласті промисловості. Такого значення іменник область в українській мові не має.
Дефект — недолік

Дефект (лат. defectus— недолік) — позначає якусь ваду, хибу, недолік, пошкодження. Широко використовується для позначення усяких фізичних вад людського організму: де­фект вимови, приховані генетичні дефекти. Слово дефект звичайно позначає такі хиби, які можна побачити або фі­зично відчути на конкретному предметі. Основна сфера функціонування слова дефект — спеціальна література, на­укова термінологія.

Слово недолік може вживатись як синонім до слова де­фект: недолік мови — дефект мови. Але семантика слова недолік ширша. Воно позначає недогляди, упущення, помил­ки у якій-небудь справі, роботі, діяльності окремої людини або організації: усунути недоліки в роботі.

Отже, слово дефект позначає переважно відчутні, видимі недоліки конкретних предметів, а недолік вказує на негатив­ну ознаку, якість чого-небудь.

Дилема — проблема — завдання

Дилема — слово грецького походження, воно означає необхідність вибору між двома можливостями, звичайно не­бажаними або важко здійсненними: Війна і мир — ця дилема загострилася в наш час, наприкінці XX ст.

Проблема — це теоретичне або практичне питання, що потребує розв'язання. Саме проблемами називають складні питання у галузі міжнародних відносин, економіки, науки: корінні проблеми сучасної епохи; розв'язувати складні пробле­ми соціально-економічного розвитку країни.

Завдання — це запланована для виконання робота, спра­ва, доручення: Для Спілки жінок України першочерговим за­вданням є підтримка і розвиток жіночого підприємництва.

Отже, проблема вказує на необхідність її розв'язання, ди­лема — на вибір між двома можливостями, а завдання стосується виконання окремого обсягу роботи.


Дипломант — дипломник

Ці слова (з фр. diplome — "аркуш, документ, складений удвоє") мають різні тлумачення.



Дипломантом називають людину, відзначену дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі, переможця конкурсу: дипломант міжнародного конкурсу.

Слово дипломник означає особу, яка працює над диплом­ною роботою: дипломник з університету.


Добиватися — досягати

Ці слова вживаються на позначення досягнення певного результату, певної мети.

Слово досягати має значення "діставати, одержувати ба­жане". Воно сполучається з абстрактними словами, наймену­ваннями різноманітних понять: національна культура досягла розквіту, світова торгівля досягла величезного розвитку. Це слово характеризує також діяльність окремої особи (осіб): автори підручника досягли поставленої мети, автор досягнув значної майстерності.

Дієслово добиватися має конкретніше значення, пов'язане з досягненням конкретних результатів. Це слово характери­зує переважно діяльність людини у визначеній сфері: добива­тися прав, волі; добиватись високого врожаю; добиватися слова від когось. Дієслово добиватись доречне тоді, коли йдеться про певний результат чиєїсь діяльності. Це слово у тексті підкрес­лює думку про потребу вирішення якоїсь проблеми.

Проте, незважаючи на вказану відмінність, ці слона можна вживати як взаємозамінні.
Економічний — економний

Слово економічний вживається стосовно понять, пов'я­заних з економікою — суспільно-виробничими відносинами, господарською і фінансовою діяльністю: економічні системи, економічна стратегія, економічний потенціал, економічний прогрес, економічний район, економічне життя.

Слово економний співвідноситься зі словами економія, еко­номити і тому має інше значення — "який бережливо, ощад­ливо витрачає що-небудь, сприяє економії": економні рухи, економні витрати.
Загальний — спільний

Загальний і спільний синонімічні у значенні "такий, що охоплює всіх, стосується всіх": загальна (спільна) розмова, за­гальне (спільне) засідання.

Але тільки: загальні збори, загальна військова повинність, загальне право обирати і бути обраним (поширюється на всіх); спільні мрії, спільні турботи (належать усім, кільком, що взаємно володіють ними).


Закінчити — завершити

Дієслово закінчити називає кінець різноманітних дій, видів роботи, діяльності, відрізку життя, навчання людини тощо.

Аналогічне смислове наповнення має дієслово завершити — "довести виконання, здійснення чого-небудь до остаточно­го кінця". Отже, це слово означає абсолютний кінець спра­ви, дії.

Дієслову завершити надається перевага тоді, коли треба відтворити схвальний, урочистий тон оповіді. Також це дієслово вживається для називання успішного закінчення дій, справ. І порівняно зі словом закінчувати завершувати має більш абстрактне значення (пор.: завершити навчання, освіту, курс — закінчити школу, інститут).


Заслухати — прослухати — вислухати

Слово заслухати вживається стосовно офіційних повідом­лень, доповідей на зборах, засіданнях, конференціях: конфе­ренція заслуховує звіти комітету, заслухано вирок.



Прослухати означає "слухати що-небудь з початку до кінця": прослухали коротку інформацію наукового співробіт­ника, прослухали лекції, прослухали оголошення.

Обидва вислови правомірні, але передають різні відтінки змісту. Загальніше в офіційних ситуаціях звучать словосполу­чення з дієсловом заслухати: планується заслухати... Дієслово прослухати стосується здебільшого ситуації завер­шеної дії.

Дієслово вислухати використовується для характеристики конкретного акту розмови, спілкування, побутової бесіди: вислухати співрозмовника, вислухати вимоги.
Звільняти — усувати

Дієслово звільняти має два значення:



  1. позбавляти професійної діяльності (звільняти + родовий відмінок з прийменником з);

  2. позбавляти від роду занять (звільняти + родовий відмінок з прийменником від).

На відміну від дієслова звільняти дієслово усувати має значення "позбавляти від діяльності" (усувати + родовий відмінок іменника робота з прийменником від).
Зміст — значення — смисл

Названий ряд синонімів об'єднує поняття "внутрішня ос­нова, сутність чого-небудь". Найбільш поширеним щодо цього і стилістично нейтральним є слово зміст. Як термін уживається словосполучення зміст і форма. Терміном ви­ступає також іменник значення (значення слова, лексичне значення).

Слово смисл у розумінні внутрішньої основи, суті чого-небудь використовується рідко й фактично належить до роз­мовної форми (замість смисл слова, смисл творчості треба вживати значення слова, але зміст творчості). Поняття "ро­зумна основа, мета, призначення чого-небудь" так само пе­редається словом зміст. Отже, зміст, з одного боку — це те, про що йде мова, розповідається; те, що описується, зоб­ражається (зміст оповідання), а з другого — це найваж­ливіша ідея, основа, сутність чогось.
Ініціатива — пропозиція — звернення

Слово ініціатива (лат. іпііішп — початок) вживається у значенні "почин, активна провідна роль у діях, заповзят­ливість". Ініціаторами називають людей, що роблять пер­ший крок у якій-небудь справі, керують нею. Це слово переважає в офіційно-діловому, публіцистичному стилях: за ініціативою, взяти до своїх рук ініціативу.



Пропозиція — це те, що пропонується, виноситься на об­говорення, порада, вказівка. Це слово не обов'язково вира­жає почин справи, хоча й не виключає цього: виступив з пропозицією, раціоналізаторська пропозиція.

Іменник звернення стосується офіційного, інформативного повідомлення. Його семантика передбачає сполучуваність зі словами ініціатива і пропозиція: виступили з ініціативою, про­позицією; звернулися з ініціативою,, пропозицією; звернення з ініціативою, пропозицією.


Інтерв'ю — бесіда

Інтерв'ю — це призначена для опублікування в пресі, пе­редачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з політич­ним, громадським або яким-небудь іншим діячем. Так може називатися газетна стаття або передача по радіо, телебачен­ню, що містить виклад такої розмови: по телебаченню пере­давали інтерв'ю з відомим політичним діячем, у газеті було опубліковано інтерв'ю з письменником. Це розмова двох співбесідників: основне завдання одного з них — запитувати про щось, а другого — відповідати. Слово бесіда має ширший зміст:

1)обмін думками з ким-небудь;

2)доповідь, повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками.

У бесіді можуть брати участь кілька осіб, причому їхня бесіда передбачає активний, рівноправний обмін висловлю­ваннями кожного з учасників.

Слова інтерв'ю та бесіда різняться своєю сполучуваністю: брати інтервю у кого-небудь, давати інтерв'ю журналістові, але бесіда з письменником, бесіда за "круглим столом".

Комунікабельний — комунікаційний — комунікативний

Слово комунікабельний функціонує у засобах масової інфор­мації та художній літературі. Служить для характеристики лю­дини, з якою легко спілкуватися, мати ділові стосунки, яка легко встановлює контакти і зв'язки: комунікабельна людина.

Прикметник комунікаційний має значення "який стосу­ється комунікації — шляхів сполучення, транспорту, ліній зв'язку тощо": комунікаційні труби.

Прикметник комунікативний — "який стосується кому­нікації як спілкування, інформації": комунікативна функція мовлення.


Навколишній — оточуючий

Значення слів оточуючий і навколишній близькі, проте є випадки, коли їх слід розрізняти.

Слово навколишній має ширшу сполучуваність: навколишні села, будинки, звуки; навколишня дійсність. У формі середньо­го роду, поєднуючись із займенником все, слово навколишнє вживається як іменник: I ще пам'ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалося прекрасним (О.Довж.). Цей імен­ник стосується всього, крім людей.

Дієприкметник оточуючий у множині також може вико­ристовуватись як іменник. У таких випадках він стосується тільки людей: Відпочиваючи у людних місцях, треба зважати на оточуючих.



Наголосити — підкреслити

Слово підкреслити означає "виділити, вирізнити щось серед чого-небудь". Насамперед ідеться про написане: щоб виділити якусь його частину, проводять під нею риску. У розмові, бесіді, лекції, щоб привернути увагу до певного по­няття, деякі слова вимовляють вищим тоном, змінюючи інто­націю. Цим самим виділяють, вирізняють відповідне слово або вислів серед інших, тобто підкреслюють.

Отже, підкреслення рискою на письмі й наголошення в ус­ному мовленні — способи виділення слів, словосполучень, окремих речень.

Дієслова підкреслювати й наголошувати мають спільне значення: "виділяти що-небудь".

Тому доповідач може не лише наголошувати, а й підкрес­лювати сказане ним, виділяючи його з-поміж того, про що йшла або йтиме мова. Дієслова підкреслювати і наголошува­ти вживаються не тільки в конкретному значенні "виділяти інтонацією", "підкреслювати олівцем що-небудь". Вони стосу­ються й формулювання головної, важливої думки, зосереджен­ня уваги на якійсь проблемі: Заступник директора наголосив на виконанні держзамовлення. У своєму виступі головуючий підкрес­лив, що депутати не дотримуються регламенту.
Неординарний — оригінальний

Слово неординарний своїм значенням вказує на те, що якийсь факт, подія, явище виділяється з ряду інших своєю не­звичайністю, непересічністю: неординарні прикмети року; сприяти вихованню неординарних людей.

Близький за значенням до нього прикметник оригінальний — "незвичайний, своєрідний, самобутній". Сполучуваність його з іменниками надзвичайно різноманітна: оригінальна лю­дина, оригінальний добір художніх засобів, оригінальна виста­ва, оригінальне оформлення. Оригінальними називають речі, створені самостійно, без наслідування відомих зразків. У та­кому розумінні слово неординарний вживати не можна.
Особистий — особовий

Особистий — це індивідуальний, такий, що стосується ок­ремої особи, належний особі: особиста власність, особиста думка, особисте життя.

Слово особовий — такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб: особовий склад, особова справа (у відділі кадрів). Цей прикметник вживається як граматичний термін: особове дієслово, особовий займенник тощо.


Офіційний — офіціальний

У сучасній мові поширені паралельні вислови: офіційний папір і офіціальний папір; офіційне повідомлення й офіціальне повідомлення тощо.

Оскільки ці паралельні прикметникові форми не роз­різняються за значенням, то перевагу слід надавати поширенішій і словотвірно закономірній формі прикметника, тобто прикметнику офіційний. Тому треба писати й говорити офіційне повідомлення, офіційний прийом, офіційне звернення, офіційний візит, офіційний представник, офіційна зустріч та ін.
Положення — становище — стан

Положення означає розташування у просторі (горизон­тальне положення), певне теоретичне твердження чи думку (основні положення статуту), зведення законів, правил (Положення про вибори до Верховної Ради України).

Становище — це події, обставини, ситуації (становище на Балканах).

Слово стан має вужче значення, ніж положення і стано­вище. Це найчастіше — сукупність певних явищ, процесів (фізичний стан рідини, стан здоров'я, психічний стан людини, стан справ).


Попередній — передчасний

Основна семантика слова передчасний — "який від­бувається, відбувся, з'явився, настав раніше, якого не чека­ли": передчасна старість; передчасні вибори.

Слово попередній має значення — "який проводиться, здійснюється, встановлюється заздалегідь, наперед", "який був, стався раніше; який передує чому-небудь", "який безпо­середньо передував нинішньому, який був безпосередньо перед чим-небудь", "такий, як і раніше": попередня зустріч, попередня адреса.

У формі середнього роду це слово може виступати як іменник — "те, що було раніше, що належить до минулого": попереднє (минуле) забулося.


Професіональний — професійний

Обидва прикметники мають однакове значення, але їх співвідносять з різними словами: професіональний — про­фесіонал, професійний — професія. Вони вказують на відно­шення до професії, зв'язок із професією: професійна (професіональна) підготовка; професійні (професіональні) інтереси. Але є різниця щодо їх сполучуваності з іншими словами.



Професійний має ширше коло зв'язків. Переважає у спо­лученні з іменниками хвороба, захворювання, травма та ін., тобто "хвороба, пов'язана з професією". У сполуці про­фесійна спілка взаємозаміна прикметників не допускається.

Професіональний найчастіше вживається тоді, коли треба підкреслити значення "такий, що стосується професіоналів, не аматорів; фаховий": професіональний актор — актор, який обрав своїм фахом театральну справу (акторами-аматорами можуть бути люди різних професій і без професій).
Процент — відсоток

Це слова-синоніми. Науковий стиль надає перевагу слову процент. Відсоток — буквально означає "за сто", "наріст від ста".



Процент і відсоток вживалися як паралельні терміни в XIX ст., так само паралельно використовуються вони і в су­часних стилях: виробити 142 проценти, великий відсоток ви­борців.
Реклама — афіша — рекламація

Реклама (лат. reclamo — "голосно кричати, вигукувати (щоб привернути увагу до чогось)") — це процес популяри­зації товарів, видовищ, послуг для привернення уваги по­купців, споживачів, глядачів або поширення відомостей про когось чи щось для створення популярності. Крім того, рек­лама — це плакат, оголошення чи якесь зображення, що ви­користовується як засіб привертання уваги покупців, споживачів, глядачів: реклама товарів і послуг.

Слово рекламація (лат. reclamatio — "голосне заперечення, засудження") — "претензія, протест проти недоброякісної продукції"". Функціонує переважно у торговельно-виробничій сфері: надіслати рекламацію на недоброякісну продукцію.

Слово афіша (фр. afficher — "прибивати до стінки, роз­голошувати") — має тільки предметне значення — "оформ­лене певним чином оголошення про концерт, виставу, лекцію тощо, що вивішується на видному місці": афіша Те­атру драми і комедії.
Тактовний — тактичний

Тактовний — той, що володіє почуттям міри, такту (ут­ворений від іменника такт — "почуття міри, що підказує правильне розуміння або оцінку явищ дійсності"): тактовна людина.

Прикметник тактичний утворений від іменника тактика у значенні "сукупність прийомів, методів або способів, що використовуються у політиці, спорті, на війні для досягнен­ня мети або здійснення певної бойової операції": тактичні міркування, тактичні прийоми.



Форум — збори

Форум (лат. forum — "площа, двір") — широкі представ­ницькі збори: міжнародний форум молоді, форум кінемато­графістів. Це слово доцільно вживати для позначення зборів світового, міжнародного масштабу: форум дослідників слов'янських культур.

Слово збори вживається стосовно зібрання членів певно­го колективу, організації з метою обговорення якихось пи­тань чи проведення заходів: відкривати збори, писати протокол зборів, установчі збори.



Шар — верства — пласт

Коли говорять про якусь однорідну масу, речовину, що покриває будь-яку поверхню або міститься між чим-небудь, вживають іменник шар (шар глини). Це слово широко вживається в різних галузях науки, техніки, народного гос­подарства. Словосполучення з ним набули термінологічного звучання, наприклад: верхні шари атмосфери, шар фільтру­вальний, глибина орного шару, річний шар деревини тощо.

Близьким до слова шар є похідне від нього прошарок, яке вживають і в прямому (назва тонкого шару чого-небудь, що міститься в чомусь, між чимось), наприклад: теплоізоля­ційний прошарок, і в переносному значеннях (назва певної суспільної групи): дрібнобуржуазний прошарок. Прошарком може бути група людей, яка входить як складова частина до іншого колективу.

У сучасній літературній мові в значенні "горизонтально розміщена маса чого-небудь" поряд із словом шар викорис­товується слово верства. Воно виступає і як геологічний термін на позначення осадових гірських порід, форм їх заля­гання, наприклад: поверхнева верства, водоносна верства, фільтруюча верства та ін.

Ширше, ніж шар, слово верства використовується в пере­носному значенні як назва суспільного класу, соціальної групи: верстви населення, верстви робітників і студентів.

Слово пласт, хоч і близьке семантично до лексем шар та верства, має певні відтінки. Його здебільшого вживають на позначення цільної однорідної маси, обмеженої більш-менш паралельними площинами. Найчастіше це слово можна зустріти в термінологічних сполуках стосовно гірництва: залізорудний пласт, соляний пласт.

Отже, близькі слова шар, верства, пласт виявляють спе­цифіку щодо сполучуваності з іншими словами. Різняться вони й стилістичними сферами вживання.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка