Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів



Сторінка2/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
§ 3. Стилі сучасної української літературної мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, за­лежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. Залеж­но від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові співвідносних варіантів слів, форм, словосполучень, конст­рукцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, про­токол, написані однією мовою, відрізняються набором мов­них засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною ди­ференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово "стиль" — багатозначне, воно походить від латинської stylus — "палич­ка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використову­валося в часи античного Риму і середньовіччя. В літературі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Стиль — це різновид літературної мови (її функціональ­на підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяль­ності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразео­логії, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:



  • сферу поширення (коло мовців);

  • призначення;

  • систему мовних засобів;

  • стилістичні норми;

  • підстилі;

  • жанри реалізації.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен­ня, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання.

В українській літературній мові виділяють традиційно п'ять функціональних стилів:



  1. науковий;

  2. офіційно-діловий;

  3. публіцистичний;

  4. художній;

  5. розмовний, або стиль побутового мовлення.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реа­лізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мов­лення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен виріз­няється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна представити у вигляді таблиці (табл. 1).

Таблиця 1. Диференціація стилів мови

Назва стилю

Жанри, в яких реалізується

Мета

мовлення,

призначення


Сфера

спілку-


вання

Ознаки

Мовні засоби

Підстилі

1

2

3

4

5

6

7

Н

А

У



К

О

В

И

Й

Дисертація,

монографія,

стаття,

підручник,



лекція,

відгук,


анотація,

рецензія.



Повідомлення про

результати

наукових

досліджень,

доведення

теорій,


обґрунтування

гіпотез,


класифікацій,

роз'яснення явищ,

систематизація знань.


Наука,

техніка,


освіта.

Понятійність, предметність,

об'єктивність, логічна послідовність,

узагальненість, однозначність,

точність, лаконічність,

переконливість, аналіз, синтез,

аргументація висновки.



Терміни, схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. 3 дієслівних

форм частіше вживаються безособові, уза­гальнені чи неозначені.



Власне науковий (монографія, стаття,

наукова доповідь, повідомлення, тези);

науково-популярний (виклад наукових даних

для нефахівців — книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний

(підручники, бесіди тощо).


О

Ф

І



Ц

І

Й



Н

О

-



Д

І

Л



О

В

И



Й

Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення, доручення, розписка, протокол, інструкція, лист тощо.

Регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному, громадському й економічному

житті, законодавство,

адміністративно-господарська

діяльність.



Документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад, безособові і наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення і будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімії.

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди конвенції; повідомлення — комюніке; звернення — ноти; протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

П

У

Б



Л

І

Ц



И

С

Т

И

Ч

Н

И

Й


Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності.

Громадсько- політичне життя, суспільно- культурна,

виробнича

діяльність,

навчання.



Поєднання логічності

доказів,


точності

висловлення

наукових

положень

емоційно-

експресивною образністю,

використання

художніх


засобів —

епітетів,

порівнянь,

метафор.


Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе — короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо).

X

У

Д



О

Ж

Н



І

Й



Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Різнобічний

вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.



Мистецтво слова, творча діяльність, література, різні види мистецтва культура, освіта.

Образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображу­вальність; все пода­ється через призму інтелекту і світо­відчуття особистості (образ автора) і спрямову­ється на особистість читача (слухача).

Застосовуються всі мовні засоби, особ­ливо широко — слова в переносному зна­ченні; емоційно експ­ресивна лексика, різні види синонімів, анто­німів, омонімів, фразе­ологізмів; викорис­тання історизмів, архаїзмів, діалектиз­мів; вживання дієслів­них форм; всіх типів речень, синтаксичних зв'язків; викорис­товуються стиліс­тичні фігури (алітера­ція, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (багатосполучнико­вість), асиндетон (без­сполучниковість) та ін.

Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо).

Р

О

3



М

О

В



Н

И

Й



Бесіда, приватний лист.

Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив; засіб невимушеного спілкування

Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.

Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мов­цями і неви­мушеність спілкування, непідготов­леність до спілкування, безпосередня участь у ньому, вико­ристання позамовних чинників (ситуація, рухи, жес­ти, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення тощо; багатство інтонацій, суфіксів суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: обірваних, одно­складних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова.




РОЗДІЛ І
Офіційно-діловий стиль — мова ділових паперів
Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів: роз­поряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолю­цій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю — інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відо­браженим у ньому різним сторонам людських стосунків — офіційно-ділового забарвлення.
§ 1. Документ — основний вид офіційно-ділового стилю

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є доку­мент. Документи використовуються в різних галузях людсь­кої діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому зміст поняття "документ" багатозначний і залежить від того, в якій галузі і для чого він використовується.

З латинської documentum означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичний словник трактує документ як:


  1. письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

  2. офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо);

  3. достовірне історичне письмове джерело;

  4. матеріальний об'єкт, в якому міститься та чи інша інформація (наприклад, перфораційна картка).

Автори "Універсального довідника-практикума з ділових паперів" тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Отже, документ — це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стан­дартом чи формою.

Наукова дисципліна, яка вивчає структуру і властивості документальної інформації, розвиток форм документів, ме­тоди і засоби автоматизованої обробки, зберігання, пошуку й використання їх, називається документалістикою.

Під діловодством (справочинством) розуміють діяльність, яка охоплює питання документування й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також вико­ристовуються як джерела та носії інформації. А в уп­равлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Так, планування відбувається за допомогою різних планів; облік — у вигляді складання й обробки ста­тистичної бухгалтерської та оперативно-технічної докумен­тації; інструктування — шляхом видання інструкцій, методичних вказівок; контроль — збиранням відомостей (письмово) і виданням вказівок тощо.

Отже, документація використовується як спосіб і засіб реалізації функцій, покладених на управлінський апарат.


§ 2. З історії документів в Україні

З поняттям документа нерозривно пов'язані поняття архі­ву та бібліотеки.

Збереження важливих історичних документів у давнину засвідчене літописами. Місцем збереження державно-право­вих актів, інших документів були церкви чи монастирі, які водночас слугували архівами та бібліотеками. Найперші бібліотеки в Україні почали з'являтися в XI столітті, зокре­ма у Києво-Печерському монастирі та у храмі св. Софії. Це були збірки рукописів та рукописних книг, якими мали змогу користуватися духовні та світські особи. Такі збірки мали князі й бояри (Святослав II Ярославич, Володимир Волинський, Микола Святоша Чернігівський), церковні братства (Ставропігійське братство у Львові), вище духівництво (Петро Могила, Лазар Баранович, Тимофій Прокопович, Дмитро Туптало), а також українські старши­ни (Кирило Розумовський, Григорій Потьомкін, родини Ко-чубеїв і Милорадовичів).

Від найдавніших часів збереглися лише поодинокі доку­менти, акти приватно-правового або державного значення, переважно в монастирських та приватних архівах. Відсутність власної держави позначилася на долі най­давніших документальних матеріалів. Вони потрапили до архівосховищ та колекціонерів Москви, Петербурга, Відня, Варшави тощо.

Тільки утворення Української держави в 1917 році покла­ло початок національному архівництву, коли у складі Го­ловного управління у справі мистецтв і національної культури було утворено Архівно-бібліотечний відділ.

Документи (акти, хроніки, кодекси права, історичні описи тощо) відігравали життєво важливу роль у різні періоди історії України.

Скажімо, для історії княжої України (часи Київської дер­жави X—ХНІ ст. та Галицько-Волинської держави XIII— XIV ст.) основними джерелами є літописи, що збереглися у вигляді літописних кодексів (Іпатіївський кодекс (1425 р.), Лаврентіївський кодекс (1377 р.)), актів (міжнародні догово­ри, зокрема з Візантією), княжих грамот (грамоти галицько-волинських князів XVI ст.), правових кодексів ("Руська правда", церковні устави) тощо.

Для литовсько-польської доби (XIV—XVII ст.) характерні грамоти великих князів литовських і королів польських, акти сеймів, "Литовська метрика", "Коронна метрика", "Су­дебник" Казимира, Литовський статут, акти трибуналів, актові книги земських, міських судів, акти магдебургій (міські книги), акти й документи церковних інституцій, до­кументи приватні (маєткові та фамільні) тощо. Поважне зна­чення в цей період мають джерела іноземного походження: документи міжнародно-правового характеру, хроніки, літописи московські, польські, турецько-татарські, спогади західноєвро­пейських мандрівників, листи, щоденники, описи ("Щоден­ник" Е.Лясоти, "Опис України" Г. ле Вассера де Боплана).

Починаючи з часів Хмельниччини, зростає диференціація документальних джерел і збільшується їх загальна кількість. Державним характером гетьманської України визначається українське походження і зміст документів XVII—XVIII ст. Основними джерелами цієї доби є: міжнародні договори (зокрема, гетьманські статті XVII—XVIII ст.), конституції (Бендерська конституція 05.04.1710), універсали . й листи гетьманів, акти Генеральної військової канцелярії, акти Ге­нерального військового суду, акти Генерального скарбу, акти Генеральної артилерії, акти полкової адміністрації й су­дочинства, акти сотенних урядів, акти міського самоврядуван­ня (магістратів і ратуш), акти й документи церковних та культурно-освітніх інституцій. Залежність України від мос­ковської царської, а згодом російської імперської влади зумов­лює появу таких видів історичних джерел, як документи російського уряду, які стосувалися України, документи російських установ, які діяли на території України ("Малорос­сийская коллегия", "Канцелярия министерского правления Ма­лороссийских дел"). Після скасування української автономії у другій половині XVIII ст. з'являються документи російських установ, які керували колись Гетьманщиною (намісництва, ге­нерал-губернаторства тощо). Серед документів слід виділити "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), а також "Полное собрание законов Российской Империи".

Першорядне значення в історії цієї доби має документаль­ний матеріал офіційного походження, проте все більшої ваги набувають приватні документи: матеріали маєткових і фамільних архівів, щоденники, мемуари, листи.

Нову своєрідну групу становлять документи фабрично-за­водських архівів України (починаючи з XVII ст.). Тексти літописів цього періоду (Самовидця, Самійла Величка, Гри­горія Граб'янки), крім суто літописного матеріалу, містять всілякі документи (універсали, листи тощо), хоч деякі з них сфальсифіковані.

Різноманітний матеріал дають чужоземні джерела — мос­ковські, польські, турецько-татарські, молдавсько-волоські, угорські, шведські, західноєвропейські документи, щоденни­ки, спогади, листи.

Саме цієї доби поряд із рукописними джерелами з'явля­ються друковані, які набувають особливого значення вже в наступний період.

У XIX—XX ст. кількість документального матеріалу, ру­кописного і друкованого, зростає безмірно. Відбувається процес дальшої диференціації та спеціалізації життя; через те документи доводиться класифікувати. Чужоземні матеріали цього періоду втрачають своє значення, проте, як і раніше, велику вагу мають документальні матеріали державних, гро­мадських установ та організацій, приватні архіви. Можна виділити декілька груп документів цієї доби:



  1. щоденники, мемуари, листи українських діячів XIX— XX ст. (Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Драгоманова, Володимира Антоновича та інших);

  2. акти й документи установ Української держави 1917—1921 рр.;

  1. документальні матеріали політичної еміграції;

  2. документи установ УРСР;

5) ділові папери незалежної України (з 24 серпня 1991 року).

Сьогодні особливості різних галузей діяльності сус­пільства відтворюють специфічні документаційні системи (зовнішньоекономічна, банківська, юридична, дипломатична та ін.). Найчисленнішою є система управлінських доку­ментів, класифікованих за певними ознаками.



§ 3. Критерії класифікації документів
Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інфор­мації до предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього виділяють різні види документів за ознаками, кла­сифікації і групами (табл. 2).

Таблиця 2. Класифікація документів



№ пор.

Ознаки класифікації

Групи документів

1

2

3

1.


За наймену­ванням

Заява, лист, телеграма, довідка, інст­рукція, службова записка, протокол та ін.

2

За походженням

Службові (офіційні) й особисті. Службові документи створюються ор­ганізаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представ­ляють. Вони оформляються в установ­леному порядку. Особисті докумен­ти створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності.

3.

За місцем виникнення

Внутрішні, зовнішні. До внутрішніх належать документи, що мають чинність лише всередині тієї орга­нізації, установи чи підприємства, де їх складено. До зовнішніх належать ті документи, які є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями.

4.

За призна­ченням

Щодо особового складу (особові офіційні документи), кадрові, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні, розпорядчі.

5.

За напрямом

Вхідні, вихідні.

6.

За формою

Стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні).

Стандартні — це документи, які мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності й за обов'язковими правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій. їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви).

7.

За терміном виконання

Звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

Звичайні безстрокові — це такі, які виконуються в порядку загальної черги. Для термінових установлено строк виконання. До них зарахову­ють також документи, які є терміно­вими за способом відправлення (теле­грама, телефонограма). До дуже термінових належать документи, які мають позначення "дуже терміново".

8.

За ступенем гласності

Для загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.

9.

За стадіями створення

Оригінали, копії.

Оригінал — це основний вид доку­мента, перший і єдиний його примір­ник. Він має підпис керівника уста­нови, і в разі потреби його засвід­чено штампом і печаткою. Копіяце точне відтворення оригіналу. На копії документа обов'язково робить­ся помітка вгорі праворуч "копія". Різновидами копії є відпуск, витяг, дублікат.

Відпуск — повна копія відправлено­го із установи документа, яка зали­шається у відправника. Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг.

Дублікат — це другий примірник до­кумента, виданий у зв'язку з втратою оригіналу. В юридичному відношен­ні оригінал і дублікат рівноцінні.

10.

За склад­ністю (кіль­кістю відо­бражених питань)

Прості, складні.

Прості — відображають одне питання, складні — декілька.

11.

За термі­ном збері­гання

Тимчасового (до 10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання.

12.

За технікою відтворення

Рукописні, відтворені механічним способом.

13.

За носієм інформації

На папері, диску, фотоплівці, маг­нітній стрічці, перфострічці, дискеті.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка