Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів



Сторінка3/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
§ 4. Реквізит елемент документа

Кожний документ складається з окремих елементів — реквізитів. Розрізняють постійні і змінні реквізити докумен­та.



Постійні реквізити друкуються під час виготовлення бланка; змінні — фіксуються на бланку в процесі заповнення (див. табл. 3).

Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послі­довності, називається формуляром. Кожний вид документа повинен мати свій формуляр-зразок, тобто певну модель по­будови однотипних документів.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Кожна установа, організація, підприємство повинні мати два види бланків: а) для листів; б) для інших документів. Бланки виготовляються двох форматів — А4 (210x297 мм) та А5 (148x210 мм).

Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку документа як єдиний блок, називається штампом. Державні стандарти передбачають кутове і поздовжнє розмі­щення штампа.

Поздовжнє розміщення доцільне тоді, коли назва устано­ви складається з великої кількості слів і не може розміститись на площі, відведеній для кутового штампа.

Бланк з кутовим штампом доцільніший, оскільки право­руч від штампа на вільному місці можна заповнити рекві­зити: "адресат", "гриф обмеження доступу до документа", "гриф затвердження", "резолюцію".

Формуляр-зразок передбачає такі реквізити та їх розмі­щення в управлінській документації (табл. 3).

Таблиця 3. Реквізити документів та їх оформлення



№ пор.

Реквізити

Правила оформлення

1

2

3



Державний герб

Розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з і назвою організації.



Емблема організації чи підприємства

Розміщується поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.



Зображення державних нагород

Розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа



Код підприємства, установи, організації

Розташовується у верхньому правому кутку.




Код форми документа

Розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи.



Назва міні­стерства або відомства, яко­му підпоряд­ковується установа

Розташовується у верхньому лівому кутку або посередині рядка.



Повна назва установи, організації або підприємства — автора документа

Розташовується у верхньому лівому кутку. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом.



Назва структурного підрозділу

Розташовується у верхньому ліво­му кутку. Дозволяється друкува­ти машинописним способом.



Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпу, номер телефону, факсу, номер рахунка в банку

Розташовується у верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил: вул. Пирогова, 9, м.Київ-030, т. 221-99-33.

На бланку для листів вказується номер розрахункового рахунка у відділенні банку: розрахунковий рахунок № 11632516 в Укрінбанку м. Києва МФО № 321518.





Назва виду документа


Розташовується зліва або посередині рядка. В усіх документах, крім листів, наводиться назва його виду. Залежно від цієї назви встановлюється формуляр, структура тексту, особливості викладу.



Дата

Документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання докумен­та ставлять у лівій верхній частині разом із індексом на спеціально відведеному для цього місці. Якщо документ складено не на бланку, то дату ставлять під текстом зліва. Вона записується словесно-цифро­вим способом (24 серпня 1996 р.) або цифровим — трьома парами арабських цифр у такій послідовності: день, місяць, рік - 17.06.96 (тобто 17 червня 1996 року). У докумен­тах матеріально-фінансового характеру дата оформляється словесно-цифровим способом.



Індекс

Розташовується у верхній частині сторінки зліва. Цей реквізит дозволяє забезпечити оперативний довідково-інформаційний пошук документа, контроль виконання. Індекс документа включає в себе три пари арабських цифр, де перша пара — індекс структурного підрозділу, друга — номер справи, за номенклатурою для підрозділу, третя — порядковий номер за журналом обліку. Наприклад: № 02-10/36, де

02 — шифр структурного підрозділу;

10 — номер справи, документа;

36 — реєстраційний номер документа за журналом обліку вхідних документів та канцелярії.





Посилання на індекс та дату вхідного документа

Розташовується у верхній частині сторінки зліва. Містить дату та індекс, вказані у документі організацією, яка уклала чи видала документ. Наприклад: на № 02-10/135 від 01.03.96, де

02 — індекс структурного підрозділу;

10 — номер справи за номенклатурою;

135 — порядковий номер.





Місце укладання чи видання

Розташовується у верхній частині сторінки зліва. Містить назву міста чи населеного пункту, де видається документ.



Гриф обмеження доступу до документа

Розташовується з правого боку під кодом форми. Записується з середини рядка: "для службового користування", "таємно", "цілком таємно".



Адресат

В особових офіційних документах розташовується праворуч у верхній частині сторінки. Кожний елемент — назва установи, підрозділу, посада, прізвище та ініціали особи, поштова адреса — пишеться з середини нового рядка:

Директорові Інституту ботаніки HAH України докторові природничих наук Петренку О.І.

У порядку адресування поштових відправлень по Україні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1446 від 22 грудня 1997 р. відбулися зміни. Адреси адресата й адресанта зазначаються у такій послідовності:

1) ім'я, по батькові та прізвище адресата (для організацій — найменування підприємства, організації, установи):

2) вулиця, номер будинку, квартири;



3) населений пункт; номер відділення зв'язку;

4) район і область (у разі потреби).

На поштових відправленнях, адресованих "До запитання", на абонементну скриньку або до населених пунктів, що не мають назв вулиць і нумерації будинків, ім'я, по батькові та прізвище зазначаються повністю.

frame1




Гриф затвер­дження

Розташовується у верхній правій частині документа. Затвердження — спосіб засвідчення документа після його підписання, який санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб. Елементи грифу затвердження:

— слово "Затверджую";

— назва посади;

— особистий підпис;

— ініціали та прізвище особи, що затвердила документ;

— дата затвердження. Наприклад: ЗАТВЕРДЖУЮ

директор школи

(підпис) Л.С.Семенова

07.10.96




Резолюція

Змінний реквізит, який містить інформацію про подальшу роботу з документом. Розміщується у пра­вому верхньому кутку. Якщо це місце зайняте іншим реквізитом, то резолюцію вміщують на будь-якій вільній площі сторінки документа, крім полів.

Складається з таких елементів: прізвище та ініціали виконавця, якому відправлено документ; вказівка про порядок у характері виконання документа;

— термін виконання документа;

— особистий підпис керівника;

— дата. Як виконавці у резолюції зазначаються службові особи, а не структурні підрозділи. Відповідальною за виконання документа є особа, наведена в резолюції першою.

Резолюція має силу розпорядчого документа, бо пише її керівник установи або його заступник особливих випадках або в разі відсутності керівника). За змістом резолюції бувають кількох видів:

1. Резолюція-підтвердження. Якщо документ не вимагає ніяких дій з боку заступників та колективу, керівник передає його секретареві, супроводжуючи резолюцією: "До наказу", "До протоколу", "До керівництва", "До виконання" тощо, залежно від того, в якому внутрішньому документі установи враховується його зміст. У такій резолюції зазначається підпис керівника і дата, термін виконання не вказується, бо мається на увазі найближчий за часом відповідний внутрішній документ установи.

2. Резолюція-розгляд. Якщо документ потребує вжити заходів чи пропонується на розгляд колективу установи, то керівник вказує безпосереднього виконавця; термін виконання; ставить підпис і дату. Резолюції цього виду формулюються так: "Підготувати відповідь до...", "Вжити заходів", "Зробити висновки", "Розглянути питання", "Обговорити на засіданні... " тощо.

3. Резолюція-відповідь. У випадку, коли документ надходить до установи з кур'єром, можлива така резолюція, особливо якщо відповідь негативна. За обсягом ця резолюція більша за попередні, але коротша за лист-відповідь, хоч подібна за змістом до нього: "На жаль, змушені Вам відмовити з причини... ", "Не заперечуємо". "Про результати і вжиті заходи повідомте додатково", "Слід роз­глянути питання детальніше й доповісти в тижневий термін" тощо. Вона використовується для оперативності ділового листуван­ня. У ній вказується основний текст; дата; підпис; посада відпові­дальної особи, яка розглядала документ і приймала рішення.




Заголовок до тексту

Друкується малими літерами, розміщується під назвою виду документа, відображає головну ідею документа і, як правило, починається з прийменника "про", має бути лаконічним і точним, з максимальною повнотою розкривати зміст документа.



Відмітка про контроль

Розташовується з лівого боку у верхній частині поля першої сторінки документа. її проставляють за формою "К" або "Контроль".



Текст

Складається з таких логічних елементів:

— вступу;

— доказу;

— закінчення.

Розташовується по всій ширині сторінки (від поля до поля).




Відмітка про наявність додатка

Розташовується ліворуч у верхній половині сторінки. Є два способи оформлення додатків: 1) якщо доку­мент має додатки, згадувані в тексті, або ті, що пояснюють його зміст, то відмітку про це оформляють так:

Додаток: на 2 стор. у 3 прим.; 2) якщо документ мас додатки, не зазначені в тексті, то їх потрібно перелічити із зазначенням кіль­кості сторінок у кожному додатку й кількості їх примірників: Додаток: "Проект реконструкції ділянки" на 5 стор. у 2 прим. Якщо додаток залишається у справі, то зазначається: Додаток: на 2 стор. лише адресатові. При великій кількості додатків окремо складається їх список, а в самому документі після тексту зазначається:



Додаток: відповідно до списку на 7 стор.



Підпис

Підписують, як правило, перший примірник документа. До складу підпису входять:

— зазначення посади (ліворуч);

— ініціали й прізвище особи, що підписала документ (праворуч);

— підпис (посередині).

Підписи кількох службових осіб на документах розташовуються один під одним у послідовності, що від­повідає займаній посаді. Якщо до­кумент підписують кілька осіб, що займають однакову посаду, їх підпи­си розташовуються на одному рівні:

Директор Директор

зош № 277 зош № 282

/підпис/ /підпис/

Л.С.Семенова Ю.Ю.Некрасов

Розшифрування підпису в дужки не береться.





Гриф узго­дження

Розрізняють дві форми узгодження документів — внутрішнє (з підроз­ділами та службовими особами установи) і зовнішнє (з підвідомчи­ми та непідвідомчими організаці­ями). Гриф узгодження ставиться на зовнішній формі. Цей реквізит складається із:

— слова "узгоджено" або "погоджено";

— назви посади службової особи (включаючи назву установи), з якою узгоджується документ;

— особистого підпису;

— його розшифрування;

— дати.


Грифи узгодження розташовуються нижче від реквізиту "підпис" або на окремій сторінці. Наприклад:

УЗГОДЖЕНО:

Директор зош № 246

/підпис/ К.С.Кущаєва

01.09.96




Віза

Внутрішнє узгодження проекту документа — це його візування. Віза складається з:

— особистого підпису особи, що візує;

— дати.

У разі потреби зазначається поса­да особи, що візує, і розшифрову­ється її підпис (зазначаються ініціали і прізвище):



Завідувач кафедри

(підпис) Б.М. Сайко

28.08.96

Невеликі зауваження (1—2 рядки) розташовуються перед візою:



Не бачу підстави

Завбібліотеки

(підпис) Б.В.Коваленко

При внутрішньому узгодженні візи ставляться на першому примірнику документа, а листи чи інші вихідні документи візуються на примір­нику, який лишається в установі.





Печатка

Печатка прикладається до доку­ментів, що вимагають особливого засвідчення. Печатки є гербові та прості. Гербова печатка прикла­дається до документів, що засвідчу­ють юридичні або фізичні права осіб; до статутів, положень, які вимагають відбитка печатки, та інших. Прості печатки мають різну форму: круглу, квадратну, трикут­ну. Герб на них не зображується. Просту печатку прикладають до документів, що виходять за межі організації, до розмножених примірників розпорядчих документів при їх розсиланні, до довідок з місця роботи тощо.



Відмітка про засвідчення копії

У правому верхньому кутку пишеться слово "копія"; під рекві­зитом "підпис" слово "правильно"; дата; посада виконавця; підпис і його розшифрування. При потребі підпис засвідчується печаткою.



Прізвище виконавця та номер його телефону

Цей реквізит обов'язковий на вихід­них документах (листах, довідках, висновках). Складається з:

— прізвища виконавця;

— номера його службового телефону. Вони ставляться в нижньому лівому кутку останньої сторінки до­кумента.




Відмітка про виконання документа й скерування його до справи

Цей реквізит розміщується в лівій або центральній частині нижнього поля першої сторінки документа і містить у собі такі дані:

— стислу довідку про виконання;

— слова "ДО СПРАВИ" та номер справи, до якої має бути підшитий документ;

— дату скерування документа до справи;

— підпис керівника структурного підрозділу або виконавця.




Відмітка про перенесення даних на машинний носій

Розміщується після тексту в нижній частині документа. Містить:

— запис "Інформація перенесена на машинний носій";

— підпис особи, відповідальної за перенесення даних;

— дату перенесення.





Відмітка про надходження

Містить:

— скорочену назву організації, що отримала документ;

— дату його надходження.

Ця відмітка робиться від руки чи за допомогою гумового штемпеля організації (реєстраційного штампа). Відбиток штампа містить:

— назву організації;

— дату надходження;

— індекс документа. Відмітка про надходження розташовується праворуч на нижньому полі документа.



§ 5. Текст як реквізит документа

Текст — головний елемент документа. Це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є за­собом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлюван­ня, пов'язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа мають викону­ватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допус­кається подвійне тлумачення слів та висловів.

Точність мовлення вимагає співвіднесеності змісту ви­словлювання з реальною дійсністю. Вона залежить від уміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної мови. Точним мовлення може бути за умови знання предме­та-мовлення, знання мови, володіння її лексичним багатст­вом. Найбільше можливостей для вираження точності мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, пароніми.

Для багатозначних слів та омонімів основним джерелом точної передачі значення слова є контекст. Омоніми (слова, які звучать однаково, але мають різне значення) принципово відрізняються від багатозначних слів, бо їх значення не пов'язані між собою, а між значеннями багатозначного слова існують зв'язки.

У словниках багатозначні слова й омоніми подаються по-різному. Омоніми подаються окремими статтями і позна­чаються вгорі арабськими цифрами, наприклад:

блок1 — вантажопідйомний пристрій;

блок2 — технічний термін; використовується на будівництві;

блок3 — об'єднання, угруповання.

Або:

захід1 — сторона світу;



захід2 — дія, сукупність дій, засобів для здійснення чого-небудь;

захід3 — про небесне світило.

Значення багатозначного слова виділяються в одній слов­никовій статті арабськими цифрами, як-от:

Акт — 1) дія, вчинок; 2) документ; 3) дія у театрі.

Але є слова, які можуть бути водночас і багатозначними, і омонімами, приміром:

громада1 — 1) суспільство, спільність, угруповання; 2) релігійне об'єднання, община; 3) (історичне) збори селян; 4) назва політичного угруповання в Англії (Палата громад);

громада2 — великий предмет, нагромадження чого-небудь.

Для ділового мовлення важливе явище синонімії, адже воно покликане якнайточніше відтворювати відтінки людсь­кої думки. Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до помилок. Уміле використання синонімів (слів, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням) робить мовлення багатшим, досконалішим. До­бираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати від­тінок у значенні, стильову належність:

документи — ділові папери, папери, джерела, першоджерела;

думка — твердження, ідея, задум;

застосовувати — використовувати, запроваджувати;

реалізація — виконання, здійснення, втілення, проведення;

період — етап, епоха, ера, час, пора, вік, проміжок часу;

рішення — вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова, вирок, присуд.

Звичайно, багато слів-синонімів неважко розрізнити за значенням, як-от: робітник — працівник — співробітник.

Але, скажімо, замісник і заступник примусять замислити­ся щодо тотожності значень, бо замісник — це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, а заступник — офіційна назва постійної посади. Заступник працює водночас з керівником, а замісник — на місці відсутнього керівника.

Особливої точності й однозначності вимагають терміни (слова чи словосполучення, які називають явища, предмети спеціальних галузей людської діяльності). Значення термінів розкривається в тексті. Серед термінологічної лексики є низка слів, якими послуговуються представники різних галузей: аргу­мент, дослідження, теорія, визначення, фактор, справа, стимул. Але найчастіше терміни використовуються у певній сфері мов­лення. Наприклад, в адміністративно-діловій: циркуляр, акт, ухвала, формуляр, бюджет, протокол тощо. У справочинстві не бажані нестандартні терміни, оскільки вони утруднюють складання і розуміння ділових паперів.

Отже, до термінів ставляться такі вимоги:

і) повинен мати форму, зафіксовану в словнику;

2) має вживатися з одним значенням;



  1. утворюючи похідні форми, слід дотримуватися літера­турних норм і не робити цього на власний розсуд;

  2. якщо значення терміна викликає сумніви, слід зверну­тися до тлумачного словника.

Під час складання ділової документації певні труднощі ви­кликають пароніми (спільнокореневі слова, схожі за вимовою і будовою, але різні за значенням). Незначна різниця у вимові ускладнює їх засвоєння, призводить до неправильного вживан­ня слова. Тому щоб уточнити значення та правопис потрібної лексеми, варто звертатися до відповідних словників. Так, скажімо, необізнаній людині важко розрізнити значення при­кметників, що мають спільний корінь: споживний — спожив­чий — споживацький. Насправді ж кожна лексема має своє значення: споживний — той, що придатний для споживання, їстівний: поживні речовини; споживчий — який служить для за доволення потреб споживання: споживчий ринок; споживацький

— властивий тому, хто прагне задовольнити власні потреби-споживацькі інтереси.

З точністю мовлення багато спільного має логічність, бо характеризує мовлення з огляду на його зміст, а також за­безпечує смислову послідовність змісту. Логічність мовлення виявляється в точності і правильності вживання слів, сло­восполучень, речень. Однак це можливо за умови логічного мислення. Тому треба вчитися чітко й послідовно мислити.

Наслідком неохайного ставлення до добору слів є тавто­логія (невиправдане повторення спільнокореневих слів) та пле­оназм (вживання зайвих слів), використані без певної стилістичної мети. У документах вони поширеніші, ніж можна було б сподіватися. Надмірне захоплення "зайвими словами" не створює враження чогось значного, глибокого, а лише підкреслює звичайний, буденний, іноді й убогий зміст*: вільна вакансія; прейскурант цін; моя автобіографія; свій автопорт­рет; передовий авангард науки; власноручний підпис руки тощо.

Щоб запобігти цим недоречностям, слід знати, що при­чинами помилок у логіці викладу найчастіше бувають:


  1. поєднання логічно несумісних слів: жахливо вдалий день;

  2. використання зайвих слів: моя власна думка;

  1. заміна особової форми дієслова активного стану зво­ротним дієсловом: вибачте мені — вибачаюся;

  2. неправильне чергування низки однорідних членів ре­чення: акти і документи;

  1. неправильна координація присудка із складеним підме­том: дехто з нас знали;

  2. порушення порядку слів (частин речення) у реченні: Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили;

  1. вживання дієприслівникових зворотів на місці підряд­них речень: Повернувшись у село, випускнику вузу обіцяли роботу за фахом;

  2. порушення смислового зв'язку між окремими вислов­люваннями у тексті: На факультеті п'ять гуртків, які працю­ють при кафедрах, вони функціонують вже понад десять років;

  1. невміння поділити текст на абзаци.

Логічність і точність викладу впливає на розуміння й сприйняття змісту висловлювання слухачем або читачем.

Доречним є текст, в якому мовні засоби відповідають меті, темі, логічному змістові, ситуації мовлення.

Доречність мовлення нерозривно пов'язана з його чисто­тою. Для чистоти мовлення важливим є вживання слів, що відповідають літературній нормі. Руйнують чистоту мовлення діалектні, просторічні слова, канцеляризми, професіоналізми, іншомовні слова. Надмірне використання їх засмічує мову, ро­бить її громіздкою, важкою для сприйняття. Ці слова варто вживати лише в разі потреби. Щодо іншомовних слів, то слід використовувати ті, які стали міжнародно визнаними — фінан­сові терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-теле­графних зв'язків, діловодства, зовнішньої торгівлі: віза, гриф, бланк, кредит, штраф тощо.

Бажано заміняти у тексті іншомовні слова українськими відповідниками; вживати слова іншомовного походження у тому значенні, яке зафіксоване у словниках; не слід в одно­му і тому самому документі використовувати іншомовне слово і власне українське, ліпше надати перевагу останньо­му. Щоб полегшити сприйняття й оформлення документів, пам'ятайте, що завжди можна знайти відповідники:

адекватний — рівний, відповідний, однаковий;

апелювати — звертатися;

інцидент — випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія;

компенсація — відшкодування, оплата;

прерогатива — перевага, привілей;

пріоритет — перевага, першість, переважне право;

рентабельний — вигідний, доцільний, прибутковий тощо.

У діловому мовленні особливо актуальною с проблема штампів — готових зразків для висловлення думки: вищеза­значені, що нижче підписалися, беручи до уваги, зупинитися на питанні, доводити до відома, взяти за основу. Недоречне їх використання призводить до беззмістовної фрази, до некон­кретного змісту. Не варто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового мовлення, які в документі є логічними зв'язками між частинами. Канцеляризми — складні, громіздкі слова та фрази. За формою вони відповідають нормам літера­турної мови, що утруднює боротьбу з ними:

У справі підвищення кваліфікації на сьогоднішній день ми маємо...

Має місце наявність порушення техніки безпеки виробництва...

Виконати планове завдання по лінії усіх показників...

Належить розробити заходи щодо усунення наявних недоліків...

Вирішили акцентувати увагу на впровадженні нових форм організації праці...

Приступили до конкретної реалізації намічених планів...

Беззмістовною мову робить і надмірне вживання встав­них слів, які нічого не виражають у тексті: значить, отже, взагалі, ну, так би мовити, розумієте, буквально та ін. Часте вживання "пустих слів" створює враження некомпетентності, нерішучості, низької мовної культури.

На рівні вимови чистота мовлення досягається дотриман­ням норм наголошення:

випадок

виписка

виклик

виробіток, але: вимова

видавництво

виховання;

позначка

посвідка, проте: читання

питання

надання

навчання

завдання;

вміння

вчення, але: знання

звання:

літопис

рукопис

живопис

машинопис

гуртожиток, однак: листопад

снігопад.

Проте є слова з подвійним наголосом:



надлишковий — надлишковий

залишковий — залишковий

людський — людський

доповісти — доповісти

розповісти — розповісти

відповісти — відповісти

заголовок — заголовок

помилка — помилка

різновид — різновид

розбір — розбір

оглядач — оглядач

позивач — позивач тощо.
Щоб мовлення ваше було переконливим, живим, необхід­но використовувати фразеологізми, допустимі в офіційно-діловому стилі. Цілком природно будуть вжиті стійкі сполуки такі, як:

круглий стіл

докласти зусиль

внести лепту

увійти в ритм (у роль)

держати курс.
Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Стислим е текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адре­сатом пропозиції або до виконання прохань, викладених у документі.

Текст складається з таких логічних елементів:



  1. вступу (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання та ін.);

  2. доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);

  3. закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).

Текст документа, що складається з самого закінчення, на­зивається простим, а той, що містить також інші логічні еле­менти, — складним.

Залежно від змісту документів застосовується прямий (вступ, доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викла­дається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка