Навчальний посібник Редакційно-видавничий відділ Луцького національного технічного університету Луцьк 2015



Сторінка12/18
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.06 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18
Тема 4. Лексикографія. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

Практичне заняття №1-2

Теоретична частина:

1. Словники у професійному мовленні.

2. Типи словників.

3. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.



Література

  1. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 103-104.

  2. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник. – К. : Алерта, 2012. – С. 72-77.

  3. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К. : Вища школа, 2007. – С. 258-269.

Методичні вказівки

Теоретичний матеріал передбачає опрацювання подальшої інформації.

У сучасній українській літературній мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників (лексикографія). Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні. Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними. Двомовні чи багатомовні – це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо. Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.

Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови" (І970-1980 рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками Інституту мовознавства імені О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (укладач і головний редактор В.Т. Бусел), що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, зокрема й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття.

Практична частина:

1. Користуючись словником, поставте наголос у поданих словах. Виділіть випадки подвійного наголошення. Випадок, вимога, бюлетень, завдання, видання, загадка, заголовок, вимова, ознака, літопис, гуртожиток, експерт, фартух, одноліток, новий, легкий, одинадцять, чотирнадцять, олень, терези, листопад, виразний, подзвоню, рукопис, середина, донька, дочка, спина, перепустка, кропива, показ, оптовий, текстовий, фаховий, черговий, феномен, квартал, завжди, також.

2. Випишіть із „Великого тлумачного словника української мови” значення поданих слів. До кожної лексеми доберіть синоніми. Увічливий (ввічливий), вихований, галантний, ґречний, делікатний, звичайний, коректний, обхідливий, поштивий (почтивий), привітний, люб’язний, тактовний, шанобливий, шляхетний, чемний.

3. Користуючись „Словником іншомовних слів”, поясніть значення слів. Доберіть до них українські відповідники. Встановіть основну сферу їх функціонування.

Консолідація, файл, моніторинг, дайджест, копірайт, ексклюзивний, інсайдер, саміт, толерантність, оратор, трилер, кліп, імпозантний, респектабельний, електорат, харизма, хіт, віртуальний, гендерний, рейтинг, імідж, плей-оф, холдинг, апробація, мізантроп, одіозний, помпезний, превентивний, філантроп, філістер.

4. Утворіть словосполучення, додаючи до поданих іменників один із прикметників-паронімів (професійний чи професіональний). Звірте зі словником (Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. - К., 1986).



Лексика, театр, спілка, боксер, підготовленість, хор, організація, творчість, знання, спілкування.

5. Утворіть словосполучення, добираючи до поданих прикметників сполучувані з ними іменники. Скористайтеся „Словником-довідником з українського літературного слововживання” С. І. Головащука (К., 2010).



(Писемний, письмовий, письменний) пам’ятка, стиль, розпорядження, іспит, джерело, народ, мовлення, стіл, різновид літературної мови, чоловік.

6. Користуючись „Фразеологічним словником української мови”, поясніть значення та визначте стилістичне забарвлення поданих виразів.



Скуштувати гарбузової каші, злий геній, топтати ряст, увінчувати лаврами, замилювати очі, ставити крапку, брати курс, з роси та з води, многії літа, одним миром мазані, тримати марку, власть імущі, тримати в полі зору, їсти чужий хліб, альма-матер, яблуко незгоди, притча во язицех, фата-моргана, сьоме небо.

7. З’ясуйте, які є словникові видання з вашого фаху, визначте їх тип. Яку інформацію в них можна знайти?

8. Запропоновані числівники поєднайте з іменниками, що подані в дужках; поставте наголоси. Із чотирма сполученнями слів складіть речення. Три, два, чотири (товариш, шлях, директор, паспорт, слюсар, учитель, приятель, колір, хліб, росіянин, болгарин, громадянин, осетин).

9. Знайдіть і виправте помилки. Поясніть, які норми сучасної української літературної мови порушено в поданих словосполученнях.



У відповідності до ст. 10 Конституції України; згідно чинного законодавства; по відношенню до працівників бізнесу; не дивлячись на протести; у порівнянні з минулим місяцем.

Вірна відповідь; приймати (прийняти) міри; прийняти до уваги; заключити договір; виражати думки; тимчасово призупинити співпрацю з партнером.

Існуюче законодавство; існуючі ціни; виконуючий обов’язки директора; страйкуючі на майдані люди; головуючий (зборів, засідання), організуючий центр; біжучий рядок.

Сильна головна біль; розповідати більш цікавіше; старший мене.
Тема 5. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації

Практичне заняття № 1

Теоретична частина:

1. Поняття про документ. Класифікація документів.

2. Вимоги до змісту та розташування реквізитів.

3. Вимоги до бланків документів.

4. Оформлення сторінки.

5. Вимоги до тексту документа.



Література

  1. Бибик С.П., Михно І.Л. та ін. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. –К. : Довіра, 1997. – С. 5-6.

  2. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 208-235.

  3. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник. – К. : Алерта, 2012. – С. 265-299.

Методичні вказівки

Підготовка теоретичного матеріалу передбачає вивчення наступної інформації.



Документ – основний вид ділового мовлення, що містить інформацію, зафіксовану на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі.

Документ – це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до законодавства юридичну силу. Юридична сила документа - це властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання й управлінські функції.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони – писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

Відтворюють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті.

Розрізняють письмові та рукописні документи.

Письмовий документ – текстовий документ, мовна інформація якого зафіксована будь-яким видом письма.

Рукописний документ – це письмовий документ, створений способом нанесення знаків письма власноручно.

Види документів визначають за такими ознаками:



  • найменуванням (назвою) – заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи та ін.;

  • походженням – службові (офіційні) й особисті ( службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими (посадовими) особами, які їх представляють. Особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності або виконанням службових обов'язків. До особистих також належать і ті документи, які містяться в приватному зібранні особи);

  • місцем виникнення – внутрішні та зовнішні (внутрішні документи мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено. Зовнішні є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями);

  • призначенням – організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;

  • напрямком – вхідні й вихідні (вхідний - це службовий документ, що надійшов до установи. Вихідний - це службовий документ, який надсилають іншій юридичній чи фізичній особі);

  • формою – стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні) (стандартні - це документи, які мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви);

  • строками виконання – звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові (звичайні безстрокові - це такі, які виконуються в порядку загальної черги. Термінові - зі встановленим строком виконання. До них належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). Дуже термінові - документи з позначенням "дуже терміново");

  • ступенем гласності – загальні, таємні, для службового користування (ДСК);

  • стадіями створення – оригінали, копії, витяг і дублікат (оригінал – це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи й, у разі потреби, завірений штампом і печаткою. Оригінал першим набуває юридичної сили. Копія – це точне знакове відтворення змісту оригіналу чи іншого документа. На копії документа обов'язково робиться помітка "Копія" вгорі праворуч. Листуючись із підприємствами, організаціями й установами, у справах завжди залишають потрібні для довідок копії. Такі копії звуться відпуском. Оригінал і копія мають однакову юридичну силу. Витяг - копія офіційного документа, що відтворює деяку частину і відповідно засвідчена. Дублікат - повторний примірник офіційного документа, що має юридичну чинність оригіналу;

  • складністю - прості (односкладові) й складні (прості – містять інформацію з одного питання, складні – щодо двох і більше питань);

  • строками зберігання – постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання;

  • технікою відтворення – рукописні й відтворені механічним чи електронним способом;

  • носієм інформації – оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці.

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться реквізитами. Формуляр документа — це сукупність розміщених у встановленій послідовності реквізитів документа. Так, реквізитами організаційно-розпорядчих документів є:

— найменування міністерства чи відомства;

— найменування установи, організації або підприємства;

— назва структурного підрозділу;

— адресат;

— резолюція;

— гриф затвердження;

— індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер факсу, номер телефону, номер рахунку в банку;

— назва виду документа;

— дата;


— індекс;

— посилання на індекс і дату вхідного документа;

— місце складання або видання;

— відмітка про контроль;

— заголовок до тексту;

— текст;


— відмітка про наявність додатків;

— підпис;

— гриф погодження;

— відмітка про завірення копії;

— візи;

— відмітка про виконання документа й відсилання його в справу;



— відмітка про надходження.

Бланк — це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію. Най­поширенішими є бланки службових листів, довідок, актів, наказів, протоколів та ін. Усі основні документи повинні друкуватися на бланках: застосування бланків при складанні документів підвищує культуру праці управління, надає інформації офіційного характеру, полегшує виконання й подальше використання документа.

Сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації та організації роботи зі службовими документами, називається діловодством. Сукупність взаємопов'язаних службових документів, застосовуваних у певній сфері діяльності чи галузі, називається системою документації. Документування управлінської діяльності полягає у фіксації за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях управлінських дій, тобто у створенні документів. Наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення документів, розробляє методи оформлювання документів, принципи документообігу й побудови систем документації, називається документознавством.

Основою службового документа є текст – головний реквізит службового документа, що відображає його зміст. Він має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи. Текст – це сукупність речень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність за правилами певної мовної системи.

Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Він оформляється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм. Якщо частини тексту мають різні смислові аспекти, або текст документа містить декілька рішень, висновків тощо, його треба поділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які нумерують арабськими цифрами і друкують з абзацу.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

1. Текст викладати від третьої особи: Комісія ухвалила...; Інститут просить...; Ректорат клопочеться... .

2. Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.

3. Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.

4. Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, з огляду на, на підставі, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку, залежно від. Повторювані в текстах мовні штампи треба видозмінювати, наприклад: відповідно до угоди - згідно з угодою - на виконання угоди, щодо органів виконавчої влади -стосовно представників бізнесу.

5. Використовувати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що...; Нагадуємо Вам, що...; Підтверджуємо з вдячністю...; У порядку надання матеріальної допомоги...; У порядку обміну досвідом...; На підставі вказівки ...; Відповідно до попередньої домовленості...; Відповідно до Вашого прохання... .

6. Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи...; Беручи до уваги...; Розглянувши. ..; Вважаючи...; Користуючись нагодою... .

7. Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

8. Послуговуватися в текстах питомою українською лексикою, уникаючи слів іншомовного походження (синоніми-дублети).

9. Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки - після опорного слова, вставні слова - на початку речення).

10. Називаючи виконавця дії, потрібно вживати двоскладне речення: Верховна Рада ухвалила законопроект; Ви не висловили пропозицій. Форми на -но,-то виражають результативну дію без зазначення її виконавця.

Практична частина:

1. Сформулюйте й запишіть визначення про документ. Обґрунтуйте значення документів у житті людини.

2. Оформіть дату цифровим способом. Поясніть, яким днем датується документ. П'ятого травня дві тисячі чотирнадцятого року, дванадцятого липня дві тисячі тринадцятого року, восьмого лютого дві тисячі третього року, двадцятого березня двохтисячного року, двадцятого січня тисяча дев'ятсот дев'яносто п’ятого року.

3. Прочитайте, правильно оформіть реквізит «Резолюція». Оголосити подяку на вченій раді Луцького НТУ



12.05.2014.

Особистий підпис

доц. Ковальчуку П.С.

4. Виправте помилки в оформленні реквізиту «підпис». Правильні варіанти запишіть.



  1. (підпис) С. І. Пустюльга, декан машинобудівного факультету.

  2. Завідувач кафедри вищої математики (підпис) Дутчак Б. І.

  3. (підпис) Начальник відділу кадрів Луцького НТУ.

5. Запишіть текст, правильно оформивши заголовок та підзаголовок. Поділіть на абзаци текст документа.

Приймання, розгляд і реєстрація документів.

Приймання документів. Усі документи, що надходять до установи, приймаються централізовано в канцелярії. У разі надходження документів у неробочий час вони приймаються черговим працівником. У канцелярії розкриваються всі конверти, за винятком тих, що мають напис «особисто». Конверти зберігаються і додаються до документів у разі, коли лише за конвертом можна встановити адресу відправника, час відправлення та одержання документа. Попередній розгляд документів. Всі документи, що надійшли до установи, підлягають обов'язковому попередньому розгляду. Попередній розгляд документів здійснюється керівником канцелярії установи або іншою виділеною для цього особою відповідно до розподілу обов'язків між працівниками. Попередній розгляд документів повинен здійснюватись у день одержання або в перший робочий день у разі надходження їх у неробочий час. Доручення органів вищого рівня, телеграми, телефонограми розглядаються негайно.

6. Користуючись „Словником паронімів української мови” та „Словником труднощів української мови”, з’ясуйте значення поданих слів, складіть із ними словосполучення: абонент, абонемент; мимохідь, мимохіть; церемонія, церемоніал; процес, процесія; особовий, особистий; тактовний, тактичний; рідкий, рідкісний.

7. Проаналізуйте подані словосполучення. Урахувавши значення слів іншомовного походження, відредагуйте випадки тавтології (багатослів’я, повторень).

Вільна вакансія, дублювати двічі, власноручний автограф, експонат виставки, перший дебют, навчальна аудиторія, перспектива на майбутнє, дивний парадокс, ностальгія за Батьківщиною, місцевий абориген, урочиста інавгурація, повчальна нотація, окремі епізодичні явища, фальшива підробка, імпорт із-за кордону, примусова депортація, необізнаний дилетант.

8. Відредагуйте запропоновані мовні конструкції: Першим ділом треба вирішити це питання; треба братися за роботу; ми намітили слідуючі міроприємства; ми підрахували всі можливості; на протязі року була велика нагрузка; невільно приходить на думку слідуюче; я настоюю на тому, щоб...; приступаєм до обговорення; получили заказний лист; принесли лист не по адресу; запрошення висилаємо по пошті; прийміть наші самі щирі вітання; вибачаюсь за прикре непорозуміння; працює менеджером по рекламі; діяти згідно закону „Про мови”.

9. Користуючись «Словником-довідником з українського літературного слововживання» С.І. Головащука, відредагуйте запропоновані мовні конструкції.

1. Виплата членських внесків, оплата відсотків, гарантована виплата праці, оплата боргів, умови виплати, закінчити сплату, сплата податків, оплата векселя.

2. Виключні умови, виняткове становище, виключна роль, виключення з правил, виняткове право, без виключення, виключно важливий задум, виняткове становище, виняткова вправність.

3. Матеріальна забезпеченість, забезпечення шкіл підручниками, соціальне забезпечення, пенсійна забезпеченість, забезпеченість промисловості енергоносіями, забезпечення міцного миру.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

4 семестр

Тема 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Практичне заняття № 1-2

Теоретична частина:

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

2. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.

3. Мова, мовлення і спілкування. Невербальні засоби спілкування.

4. Професійне спілкування: гендерний аспект.

Література


  1. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 9-43.

  2. Довідник з культури мови: [Посібник]/ С.Я.Єрмоленко, С.П. Бибик, Н.М.Сологуб та ін. – К.: Вища школа, 2005. – С. 348-359.

  3. Кацавець Р.С. Українська мова: професійне спрямування. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – С. 44-51.

  4. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник. – К. : Алерта, 2012. – С. 149-164.

Методичні вказівки

Готуючи теоретичний матеріал, варто врахувати те, що спілкування – це цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомогою вербальних засобів.

Спілкування, як правило, спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної мети. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях. Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки. Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, проте вони не є синонімами. Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Отже, поняття "комунікація" має ширше значення, ніж "спілкування".

Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. Розрізняють такі функції спілкування:


  • контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

  • інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

  • спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

  • координаційну (узгодження дій комун і канті в):

  • пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

  • емотивну (обмін емоціями);

  • налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

  • регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

  • інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

  • інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

  • функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

  • трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

  • функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

  • функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

  • експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою презентації мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє, міжособистісне, групове (3-5 учасників), публічне, масове.

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) і неофіційне (приватне).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне.

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає:


  • складання плану майбутнього спілкування;

  • збирання матеріалів для спілкування та їх систематизацію;

  • умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;

  • обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування. На цьому етапі важливо:

  • дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування;

  • не протиставляти себе співрозмовникові;

  • демонструвати повагу й увагу до співрозмовника;

  • уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання (проблеми) На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил:

  • лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

  • уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить;

  • пам'ятати, що для спілкування характерний діалоговий характер;

  • аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази.

4. Прийняття рішення. Щоб прийняти правильне рішення, варто:

  • запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

  • уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

  • визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

  • не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту. Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності тих, хто спілкується має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і писемна).

За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим. Формою існування мови є мовлення. Мовлення - це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Отже, мова, спілкування і мовлення взаємопов'язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес спілкування. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму.

Фахове мовлення має характеризуватися такими ознаками:


  • змістовністю (розкриття суті висловлювання);

  • логічністю (послідовне викладення думки);

  • точністю (відбір мовних засобів, що найбільше відповідають висловлюваному змісту);

  • правильністю (дотримання норм літературної мови);

  • доречністю та доцільністю (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування);

  • емоційністю (збудження почуттів).

Мовлення – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомогою інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби. Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Серед них важлива роль відводиться міміці. Міміка – це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу. З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника. Погляд має завжди відповідати типові ситуації спілкування. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести. Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини. За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:

1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо.

Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштування на розмову.



Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють "закриті" й "відкриті" пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом. Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.



Проксеміка – це не тільки відстань між співрозмовниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо співрозмовники сидять навпроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у розташуванні по діагоналі.

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер. Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:



  • маніфестація гендеру в стилі спілкування;

  • виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні гендерні стереотипи;

  • вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному;

  • гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.


Практична частина:

1. Запишіть максимальну кількість українських прислів’їв і приказок про мову, мовлення, спілкування та прокоментуйте їх.

2. Підготуйте презентацію на одну із тем: “Ввічливість – основа фахового спілкування”, “Професійне спілкування: гендерний аспект”, “Невербальні засоби спілкування”.

3. Схарактеризуйте сутність і складники поняття „мовна компетенція фахівця”.



На особистісному рівні спілкування буває відкрите та замкнене, а на рівні техніки складається з уміння говорити та слухати. Обидва вони знаходяться у вічному, непримиренному протиборстві. Дійсно, важко або навіть неможливо пояснити, що важливіше у спілкуванні - особистісні якості чи володіння технікою проведення бесіди. Можна лише стверджувати, що кожен рівень має свою мету: на особистісному - можливості виявляються, а на технічному - реалізуються. Такі особистісні якості комуніканта, як уміння переходити від рольового до інтимного спілкування, від монологічного до діалогічного потенційно є виявом його мовної освіченості. Техніка спілкування є показником його, так би мовити, виконавської майстерності, здатності реалізувати свій особистісний потенціал.

4. Замініть визначення синонімами - словами іншомовного походження. Поясніть їх написання. 1. Складноскорочене слово, утворене з перших літер або перших складів чи частин кількох слів. 2. Надзвичайне, сильне хвилювання; збуджений стан. 3. Доріжка фонограми, а також сама фонограма. 4. Близькі за значенням слова. 5. Бортпровідниця на літаках. 6. Ланцюг подій у художньому творі. 7. Кліше, печатка, які відтворюють власноручний підпис. 8. Мистецький твір з казковим сюжетом. 9. Кольорові декоративні вогні під час свят, карнавалів. 10. Виняткове, незвичайне, рідкісне явище. 11. Всесвітня асоціація комп’ютерних мереж, інтегрована мережна павутина, яка складається з різних фізично неоднорідних комунікаційних мереж, об’єднаних в єдину логічну архітектуру. 12. Особливий вид діяльності, спрямований на формування громадської думки з широкого спектра питань (політична акція, виборча кампанія, бізнес, виробництво і та ін. ). 13. Прагнення до відокремлення, відособлення. 14. Дійова особа в художньому творі. 15. Невеликий сторожовий загін. 16. Драматичний або музичний твір. 17. Постановник спектаклю. 18. Уподібнення звуків. 19. В економіці – відмова держави, юридичної чи фізичної особи в односторонньому порядку від своїх боргових зобов’язань. 20. Людина, що любить свою батьківщину, віддана своєму народові, ладна йти на жертви в ім’я своєї вітчизни.

5. Замість крапок поставте, де потрібно, пропущені літери.

Покликан...я, безсмерт...я, повноліт…я, повніст...ю, весіл...я, навман...я, узбереж...я, вічніст...ю, роздоріж...я, папорот...ю, дерт...ю, радіомовлен...я, засил...я, ател...є, безчест...я, ніч...ю, безліч...ю, шерст...ю, затвердін...я, дин...я, Іл...я, мудріст...ю, щаст...я, скрин...я, їдальн...я, лист...я, безліс...я, ріл...я, мід...ю, скатерт...ю, пам'ят...ю, л...ється, постат...і, повін...ю, зусил...я, молод...ю, молодіст...ю, рішел...є, у піднебес…і, подвір...я, радіст...ю, стат...я, стат...ей, стат...ю.

6. Із словосполучень утворіть складні та складноскорочені слова.



Двадцять п'ять мільйонів, чотириста тисяч, військовий комісаріат, п'ятдесят чотири тонни, міський комітет, сто років, шістдесят років, двісті сімдесят тонн, вісімсот вісімдесят чотири мільйони.

7. На місці крапок, де потрібно, поставте пропущені літери. Пристрас…ний, контрас...ний, прихвос…ні, со...нце, чес…ний, мес...ник, сер...це, студен…ський, фашис…ський, влас...ний, очис…ний, дилетан...ський, доблес...ний, кож...ний, повіс...ці, ровес…ник, свис…нути, совіс…ний, ус…ний, хрус…нути, ціліс…ний, словес…ний, виїз...ний, шіс...десят, зліс…ний, у кіс...ці, шіс…надцять, ях...смен, капос…ний, форпос…ний, балас...ний, щас…ливий, корис…ний, зап'яс…ний, баланс...ний.


1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка