Навчальний посібник Редакційно-видавничий відділ Луцького національного технічного університету Луцьк 2015



Сторінка3/18
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Тема 3

Спілкування як інструмент професійної діяльності

План

1. Спілкування і комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види і форми спілкування.

4. Етапи спілкування.

5. Мова, мовлення і спілкування.

6. Невербальні засоби спілкування.

7. Гендерні аспекти спілкування.


Рекомендована література

1.Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.

2.Жайворонок В.В. та ін. Українська мова в професійній діяльності: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2006. – 431 с.

3.Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 15-30.

4.Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – с, 14-21, 35-41.

5.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник – Вид. 5-е, доп. і перероб. – К.: Арій, 2009. – С. 13-15.


1. Спілкування і комунікація.

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.



Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Отже, спілкування – це «цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів».

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення певної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб’єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

Правила спілкування – «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу». Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованої інформації.



Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття»спілкування».


2. Функції спілкування.

Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші – як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші – з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

Ф.С.Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

- контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування);

- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

- спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

- координаційну (узгодження дій комунікантів);

- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

- емотивну (обмін емоціями);

- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

- інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

- інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

- функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

- трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

- функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

- функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

- експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного).


3. Види і форми спілкування

Багатоманітність функцій спілкування породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести…), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник – підлеглий, викладач - студент) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) – розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків – лікар - пацієнт).

11. За результативністю соціальної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблем); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм – нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи мовні норми); етикетне і не етикетне.

За різними ознаками класифікують науковці і форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

- індивідуальні і групові бесіди;

- телефонні розмови;

- наради;

- конференції;

- збори;


- дискусії;

- полеміка.

Ф.Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

- залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полі логічне;

- з урахуванням специфіки каналів спілкування – мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

- залежно від функції та змісту повідомлення – побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне;

- за способом організації – стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

- за сферами спілкування або стосунками комунікантів – дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).



4. Етапи спілкування

Будь-який акт спілкування скошлається з кількох етапів:



1. Ретельна підготовка до спілкування.

Цей етап передбачає:

- складання плану майбутнього акту спілкування;

- збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація;

- умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;

- обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.



2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.

На цьому етапі важливо:

- дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (сказати щось приємне співрозмовникові тощо);

- не протиставляти себе співрозмовникові;

- демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка);

- уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.



3. Обговорення питання (проблеми).

На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил:

- лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

- уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить;

- пам’ятати, що спілкуванню властивий діалоговий характер;

- аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази.



Аргументування – це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обґрунтованих логічних доказів.

4. Прийняття рішення. Аби прийняти правильне рішення, варто:

- запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

- уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

- визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

- не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5.Вихід із контакту. Ініціатива

Завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність. Мета професійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв’язання професійних завдань. Успіх професійного спілкування залежить від:

- мовця як особистості з індивідуальними ознаками;

- його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування;

- уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.


5. Мова, мовлення і спілкування

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова).

За допомоги мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам’яті, передаємо їх іншим.

Формою існування мови є мовлення.

Мовлення – це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби спілкування (звуки, слова, їх форми, сталі звороти, моделі речень, тексти) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення.

Отже, мова, спілкування і мовлення взаємопов’язані. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою.

Вивчення мови, збагачення в пам’яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення. Не менш важливе значення має також систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою під час виконання своїх професійних обов’язків, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі спілкування.

Отже, мова – це система засобів спілкування, мовлення – вибір цих засобів у процесі спілкування, спілкування – процес обміну інформацією за допомогою мови, тобто мовленнєва діяльність.
6.Невербальні засоби спілкування.

Мовлення – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомогою інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози тощо. Усе це невербальні засоби.



Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують для обміну інформацією між людьми

А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами – 38%, а за допомогою міміки, жестів і поз – 55%. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними – ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. У наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, які схематично можна представити так (схема).

Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка –це експресивні рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. В.А. Табунська розробила схему мімічних кодів емоційних станів.




Частина і елементи обличчя

Емоційні стани

гнів

презирство

страждання

страх

подив

радість

Положення рота

Рот відкритий

Рот закритий

Рот відкритий

Рот звичайно закритий

Губи

Кутики губ опущені

Кутики губ трохи підняті

Форма очей

Очі відкриті або звужені

Очі звужені

Очі широко відкриті

Очі примружені або відкриті

Яскравість очей

Очі блищать

Очі тьмяні

Блиск очей не виражений

Очі блищать

Положення брів

Брови зсунуті до перенісся

Брови підняті вгору

Кутики брів

Зовнішні кутики брів підняті вверх

Брови підняті вгору

Чоло

Вертикальні складки на чолі і переніссі

Горизонтальні складки на чолі

Рухомість обличчя і його частин

Обличчя динамічне

Обличчя нерухоме

Обличчя динамічне

З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою – лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей – то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.

Погляд має завжди відповідати типові спілкувальної ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.



Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:

1.Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

2.Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3.Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей. Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.

Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

- пальці рук зціплені - знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативне ставлення;

- прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду;

- почухування і потирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче висловитися;

- потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками – особа не налаштована розмовляти в цей момент;

- людина відводить очі – підтвердження того, що вона щось приховує;

- схрещення рук на грудях – людина нервує, краще розмову закінчити чи перейти на іншу тему;

- схрещення рук на грудях і тримання пальців у кулаці – людина налаштована вкрай вороже;

- відтягування комірця – людина гнівається або дуже схвильована;

- вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя – негативне або критичне ставлення до почутого;

- руки за головою – впевненість, перевага над співрозмовником;

- потирання ока – людина говорить неправду;

- тримання рук за спиною – впевненість у собі.



Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову.

Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють «закриті» і «відкриті» пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати, то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус – займе спокійну невимушену позу.

Хода людини, тобто стиль пересування, теж належить до важливих невербальних засобів спілкування.

Хода тяжка, коли людина гнівається, легка – радіє, в’яла, пригнічена – страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаціні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх – також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м’яким і приглушеним голосом.

Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий – переживання і стривоженість; повільний – пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.

До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Такий такесичний засіб як поплескування по плечу можливий за умови близьких стосунків партнерів спілкування.

Потиск руки може бути трьох типів: домінантним (рука зверзу, долоня розвернута вниз), покірним (рука знизу, долоня розвернута вверх), рівноправним.



Екстралінгвістична система – це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос – сміху, плачу, покашлювання, зітхання.

Спілкування завжди просторово організоване. Америк. антрополог Е. Холл увів термін «проксеміка» - близькість. Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілкувального акту:

-інтимна (0 до 45 см) – спілкування з дітьми, коханими, найближчими друзями;

-особтиста (від 45 до 120 см) – спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах конференцій;

-соціальна (від 120 до 400 см) – міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;

-громадська (від 400 до 750 см) – виступ лектора перед аудиторією.

Проксеміка – це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять навпроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у розташуванні по діагоналі.

Отже, щоб успішно здійснювати професійну діяльність, треба знати і вміти розпізнавати невербальні засоби спілкування.


7. Гендерні аспекти спілкування

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація гендеру в стилі спілкування;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок – мовні гендерні стереотипи;

- вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному;

- гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою є інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно це – власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок – актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників.

Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського чинника в мові є встановлення лексико-стилістичних засобів і способів їх транслювання залежно від статі комунікантів. У цьому сенсі слід наголосити на вживанні лексичних одиниць із семантичною функцією кваліфікації ступеня вияву ознаки. Для зображення вербальної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой, ох, аж он як тощо.

Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки – вживати вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення сильно негативних емоцій. Жінки частіше вживають слова за значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють сою незаперечну переконаність (я глибоко переконаний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Бажання чоловіків показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до вживання професійної лексики.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.

Запропоновані висновки про гендерні аспекти спілкування не претендують на вичерпність, універсальність, але заслуговують на увагу.


Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття «спілкування».

2. Які функції виконує спілкування у сучасному інформаційно насиченому суспільстві?

3. У чому полягає регулятивна функція спілкування?

4. Хто може бути учасником офіційного спілкування?

5. Назвіть критерії виокремлення видів спілкування.

6. Як можна «читати» людину за мімікою, жестами, рухами тіла?

7. Які засоби спілкування належать до екстралінгвістичних?

8. Назвіть основні етапи спілкування.

9. Що і як можна висловити поглядом?

10. Які знаки належать до оптико-кінетичної системи знаків?
Теми рефератів та наукових повідомлень

1. Особливості міжособистісного спілкування.

2. Персоніфікація особистості і спілкування.

3. Віртуальне спілкування і його особливості.

4. Стилі спілкування.

5. Внутрішнє і зовнішнє мовлення.

6. Основні закони спілкування.

7. Стратегії мовленнєвого спілкування.

8. Класифікація невербальних засобів спілкування.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка