Навчальний посібник у двох частинах



Сторінка1/22
Дата конвертації18.03.2016
Розмір4.54 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Філософський факультет

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ

Тексти для самостійної роботи студентів
Навчальний посібник
У двох частинах
Частина 2
Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів

Валерій СТЕЦЕНКО


Львів


Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

2010


У 2-х частинах

УДК −


С −

ББК −

Рецензенти:

д-р філос. наук, проф. П. М. Кралюк (Національний університет “Острозька академія”);

д-р філос. наук, проф. В. А. Бодак (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка);

д-р філос. наук, проф. М. В. Кашуба (Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка)


Рекомендовано до друку Вченою радою філософського факультету ЛНУ імені Івана Франка


Протокол №120/7 від 19.02.2010 р.

Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: Навч. посібник для студентів університету: У 2-х ч. / Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів В.І.Стеценко. − Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. − Ч.2. − 274 с.


Бібліогр.: назв. ББК

У навчальному посібнику вміщені власні публікації автора та інші підготовлені ним наукові й навчально-методичні тексти (наукові статті, статті-довідки, тези, уривки з навчальних програм, відгуки на автореферати дисертацій) з проблем філософії релігії, а також конспекти деяких відомих монографічних, навчальних та довідникових видань, використані автором-упоряд­ником посібника під час підготовки спецкурсу “Філософія релігії”.

Для студентів університету.

© Стеценко В.І., 2009



ЗМІСТ


І.

Перелік конспектів опублікованих праць з проблем

філософії релігії......................................................................................


4

ІІ.

Конспекти опублікованих праць з проблем філософії

релігії .......................................................................................................


6

ІІІ.

Перелік текстів з використанням конспектів опублікованих

праць з проблем філософії релігії ........................................................


138

ІV.

Тексти з використанням конспектів опублікованих праць

з проблем філософії релігії ...................................................................


139




Список використаної та рекомендованої літератури

з проблем філософії релігії....................................................................


247




Контрольні питання та питання для самоконтролю засвоєння

змісту законспектованих текстів з проблем філософії релігії............


265


І. ПЕРЕЛІК КОНСПЕКТІВ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

З ПРОБЛЕМ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ

Філософія релігії як аксіологія релігії. Конспект тексту з курсу лекцій: Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен; Львів, 1995. – Розд.10. Проблеми спеціальної аксіології. Етика. § 4. Проблеми соціальної аксіології. Філософія релігії.

Конспекти уривків з тексту підручника: Академічне релігієзнавство / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К., 2000.


  • Філософія релігії як складова дисциплінарної структури академічного релігієзнавства. Конспект § 1. Філософія релігії. Тема ІV. Дисциплінарна структура релігієзнавства.

  • Феноменологія релігії. Конспект § 2. Феноменологія релігії. Тема ІV. Дисциплінарна структура релігієзнавства.

  • Лінгвістичне релігієзнавство як філософія “мови релігії”. Конспект § 7. Лінгвістичне релігієзнавство. Тема ІV. Дисциплінарна структура релігії.

  • Есхатологічна перспектива світу. Конспект § 5. Есхатологічна перспектива світу. Тема VI. Онтологія релігії.

  • Відображальне відношення і власний зміст релігійного феномену. Конспект § 5. Відображальне відношення і власний зміст релігійного феномену. Тема VIІ. Епістемологія релігії.

  • Людина – вінець Божого творіння. Конспект § 1. Людина – вінець Божого творіння і образ Бога. Тема ІХ. Антропологія релігії.

  • Божественний промисел і свобода людини. Теодіцея і антроподіцея. Конспект § 2. Божественний промисел і свобода людини. Теодіцея і антроподіцея. Тема ІХ. Антропологія релігії.

  • Сенс буття людини у світі. Вчення про спокуту і спасіння. Конспект § 3. Сенс буття людини у світі. Вчення про спокуту і спасіння. Тема ІХ. Антропологія релігії.

  • Буддизм: вчення, ідейні напрями. Конспект § 2. Буддизм. Тема ХІІІ. Світові релігії.

  • Іслам та мусульманська філософія. Конспект § 4. Іслам. Тема ХІІІ. Світові релігії; § 4. Мусульманська філософія. Тема ХV. Конфесійна філософська теологія.

  • Антропологічна пантеїзація християнства. Конспект § 3. Антропологічна пантеїзація християнства. Тема ХХVIІ. Християнство в контексті сучасності.

  • Онтологічна пантеїзація християнства. Конспект § 4. Онтологічна пантеїзація християнства. Тема ХХVIІ. Християнство в контексті сучасності.

Філософія релігії європейського типу. Сучасна західна філософія релігії. Конспект текстів монографій: Кимелев Ю.А. Философия религии. – М., 1998 (пер. укр. мовою); Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989 (у пер. укр. мовою автором-упорядником “Читанки”).

ІІ. КОНСПЕКТИ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

З ПРОБЛЕМ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ ЯК АКСІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Конспект тексту з курсу лекцій:

Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен; Львів, 1995. – Розд.10. Проблеми спеціальної аксіології. Етика. § 4. Проблеми соціальної аксіології. Філософія релігії.


В ієрархії вартостей чільне місце належить вартостям релігійним. Їх розглядає та ділянка аксіології, що має назву філософії релігії. Вона стосується міркувань (рефлексії) духу над релігійним ставленням до дійсності.

Як і в ін. ділянках аксіології, розглядаючи рел. вартості, звертаємося до феноменологічного методу. Найвідповіднішим шляхом до феноменологічного дослідження релігійного переживання може бути заглиблення в рел. життя людей, що справді заслуговують на назву “homo religiosus”. У всіх таких людей наявне переживання “неземного”, точніше названого “святим”, “Божественним”. На цій основі можна визначити рел. переживання як “переживання святості”, як життєве ставлення людини до святого й Божественного.

Феноменологічний аналіз цього переживання й відношення дозволяє стверджувати таке: 1) у рел. переживанні йдеться, без сумніву, про переживання вартості, до того ж, безумовно, великої і величної вартості; 2) те високе й величне, що ми переживаємо, визначається специфічним, своєрід. забарвленням дечого протилежного світові й землі, тобто чогось позасвітового й надземного. У ньому пов’язуються 2 моменти: а) те, що земне відсуває від себе й віддаляє дещо потужне й ненаближене, має статичне й велике, що теолог і філософ релігії Рудольф Отто означив терміном “mysterium tremendum”; б) до того ж переживання Божественного як чогось такого, що безмежно вабить, робить щасливим, як щось благовісне. Таку амбівалентність (суперечливість, двоїстість) нашого відношення до Божества добре передав святий Августин Блаженний словами: “Жахаюся й захоплююся. Жахаюся, оск. Йому я не подібний, захоплююся, оскільки я на Нього схожий”; 3) найсвоєріднішою властивістю рел. вартостей стає їх двоїстий характер: вони поєднують у собі вартість і буття, здійснення (на відм., скажімо, від етичних вартостей, націлених на здійснення, рел. переживання відчуваємо як уже здійснені в Богові) відчуваємо як вартість, здійснену в існуванні особистого намагання. Тоді як “істина”, “добро”, “краса” – ідеальні, що мають бути зреалізовані, “святість” виступає як реальність; 4) властивістю рел. вартостей є їхня трансценденція (надприродність), вони по своїй суті переступають межі данностей досвіду; мають характер позасвідомості: Божественне і святе, як зазначає св. Августин, у відношенні до земного – це щось “valde alind”, “щось цілком інакше”. Це визнають навіть пантеїсти, що хотіли б ототожнити світ і Бога. Для пантеїстів Бог є основою і джерелом та середовищем світу, а не власне світом, не різноманітністю конкр. речей, даним нам досвідом явищ. Чим чіткіше простежується х-р трансценденції, тим повніше задовольняє даний рел. погляд рел. потреби людини. Рел. свідомість сама по собі й сама в собі теїстична; 5) до суті святого належить і момент персональності. Буття, яке насичне вартостями, мусить бути в певному розумінні особистісним, оск. поняття вартостей не може бути незалежним від особистого принципу. Тільки про особу можна сказати, що вона добра в етичному розумінні; тільки особа може відчувати чи творити красу, пізнавати правду тощо.

Унаслідок феноменологічного аналізу Божественне треба уявляти як цілком відмінне від світового буття, як буття трансцендентне і як вартість, відмінну від ін. видів вартостей тим, що вона існує не лише як завдання, вартість для здійснення, а й вартість здійснена у трансцендентному персональному бутті, від якого людина почуває себе абсолютно залежною (Шлейєрмахер). Тим самим релігія відмежовується від філософії, яка насамперед виступає пізнанням світу. Релігія ж – це переживання Божественного та нашої від нього залежності.

Різниця між філософією та релігією зумовлена не лише відмінностями їхнього скерування – на світ і поза світ, а й різними методами. Якщо вихідною базою для філософії є “соgito” (“я мислю”, як у Рене Декарта: “Cogito trgo sum” – ‘я мислю, отже існую”), то для релігії такою базою є “vivo” (“очевидне” − В.С.). Рел. очевидність ґрунтується на особл. роді переживання (“рел. досвіді” – В.С.), що його вже давня христ. містика (св. Бонавентура) визначила як “експериментальне, досвідне пізнання Бога”, як його безпосер. містичне споглядання. Суч. філософія (В.Джемс) слушно звертається до “рел. досвіду”, зазнач., що ми тут маємо справу із пізнанням буття певного рел. напрямку, який, однак, за своєю структурою відповідає пізнанню через звичайний емпіричний досвід, і тим самим заслуговує на той же ступінь довіри. Де існують певні дух. акти, там мусять бути й відповідні предмети, що відповідають цим актам і які до них підпорядковані. Отже, якщо існує самостійний клас рел. актів, то мусять бути й предмети пізнання, які їм відповідають (сфера Божественного – феноменологічний закон кореляції (співвідношення – В.С.) “взаємоприналежності” духовних актів та їхніх предметів, як вважає М.Шелер).

Рел. вартості відмежовуються за даними феноменологічного аналізу від етичних. Оскільки рел. вартості наявні в основі, рецептивно дані нам у сприйманні, а етичні здійснюються лише у нашому діянні, то рел. вартості виступають як повсякчасне, вже існуюче поєднання найповнішого буття з найв. добром. Отже, визначення Канта, що “релігія є мораллю, піднесеною до Бога як законодавця”, є надто вузьким. Якщо не можна ототожнити рел. вартості із вартостями одного виду (напр., етичними), то не можна їх ототожнювати й з усіма вартостями, взятими разом, тобто з культурою, правдою, добром, красою, що переживаються як трансцендентна дійсність (Віндельбанд), як щось засноване у позасвітовій суті буття. Проте твір мистецтва (прояв краси), наукова теорія й геройство не виключають характерного враження “святості”. Вартості добра, правди й краси підносяться й випливають із дійсності завдяки зусиллям людської культуротворчої дії, маючи певну активну життєву настанову, тоді як Боже Царство рел. вартостей спускається з неба у наші душі завдяки сприймальній рецептивній настанові.


Конспекти уривків з тексту підручника: Академічне релігієзнавство / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К., 2000.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ ЯК СКЛАДОВА ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СТРУКТУРИ

РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

Конспект § 1. Філософія релігії. Тема ІV. Дисциплінарна структура релігієзнавства // Академічне релігієзнавство / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – С. 122-123.

У контексті дисциплінарного релігієзнавства чільне місце належить філософії релігії. Перш ніж виявити її сутність, доцільно з’ясувати місце цієї дисципліни в системі філософського знання та в структурі релігієзнавства.

Філософія релігії, оскільки вона прагне осмислити феномен релігії і його прояви, за сутністю своєю входить у систему філософського знання. Згадаймо знамениті кантівські питання, поставлені ним у “Критиці чистого розуму”. Спробуємо пов’язати ці питання зі специфікою філософських дисциплін, серед яких відповідь на питання: “На що я можу сподіватись?” намагається дати саме філософія релігії.

При цьому потрібно звернути увагу на іманентний зв’язок філософії та релігійної свідомості. Сама природа нашої думки така, що вона пов’язує процес мислення з категорією Абсолюту. Таке прилучення до сфери абсолютного через думку змушує визнати залежність її від релігійної свідомості. Більше того, неможливо відірвати людське мислення від сфери абсолютного. Проте якщо в інших частинах філософії Абсолют, Невідоме є результатом, остаточним пунктом витлумачень, межею, де закінчується акт філософствування, то для філософії релігії Абсолют служить початком, предметом спеціального вивчення, першопроблемою. В цьому полягає відмінність філософії релігії від інших філософських дисциплін.

Філософія релігії дає понятійне витлумачення релігійних феноменів, тобто ця дисципліна вивчає інтелектуальний і раціональний вимір релігії. Іншими словами, філософія релігії цікавиться змістом релігії, її інтелектуальним базисом. В цьому і полягає специфіка філософії релігії та її відмінність від інших релігієзнавчих дисциплін (історія релігії, психологія релігії, соціологія релігії тощо).

Особливу увагу звернемо на взаємовідношення філософії релігії з тими дисциплінами, що входять в структуру релігієзнавства. Між філософією релігії й історією релігії є багато спільного. Філософія релігії спираєиься на значний фактичний релігієзнавчий матеріал, який пропонує їй історія релігії. Сама філософія релігії не займається накопиченням матеріалу, вона лише критично осмислює його. Щоправда деякі філософи – релігієзнавці робили спроби створити філософію релігії, не враховуючи дані історії релігії. Це стосується насамперед досліджень Ф.Ейкена і Г.Гефдінга. Водночас американський дослідник Джевонс вважає філософію релігії лише передмовою до історії релігії. Проте філософія релігії не тільки не є передмовою до історії релігії, вона є завершенням останньої, її логічним оформленням.

Логіка дослідження вимагає розгляду проблеми тлумачення філософії релігії. Одним з таких витлумачень є розуміння філософії релігії як особливої філософської дисципліни, об’єктом вивчення якої є феномен релігії та його характерні прояви. Однак, таке тлумачення не є загальновизнаним. Так, київський дослідник проблем філософії релігії поч. ХХ ст., проф. М.Боголюбов в означеному терміні поєднує два значення: у першому філософія релігії ототожнюється з релігійною філософією, “тобто – світоглядом, що має головним своїм джерелом власне релігію”, у другому – філософія релігії уявляється як філософська наука про релігію.

Проте тлумачення філософії релігії, за М. Боголюбовим, в кращому випадку, слід визнати проблематичним. Насамперед, варто відмежовувати філософію релігії від релігійної філософії. Якщо філософія релігії є осмисленим, раціональним осягненням релігійних феноменів, то релігійна філософія – це філософська творчість, орієнтована на проблеми, пов’язані з релігійною проблематикою. Крім того, релігійна філософія випливає з самого феномена релігійної віри, що сприймається як аксіоматична істина. Натомість, філософія релігії в своїх дослідженнях не обов’язково спирається на інтуїтив віри.

За свідченням М.Боголюбова, термін “філософія релігії” вперше був використаний в 90-х роках ХVIІІ ст., а у широкий науковий обіг увійшов в першому десятиріччі ХІХ ст. Звідси професор робить висновок, що вперше філософія релігії як особливе вчення про релігію виникає під впливом кантіанської філософії.

Але більш важливим є не час появи терміну “філософія релігії”, а самої її ідеї. Тому з’ясуємо, коли з’явилася ідея філософії релігії. Ймовірно, вона виникла вже в епоху середньовіччя з прагнення відокремити суто філософські концепції від богословських схем. Таке бажання бачимо, зокрема, у Томи Аквінського, що рішуче розмежовував сфери розуму і віри. Особливу увагу звернемо на те, що у Аквіната розум вважався повноправним принципом пізнання поряд з вірою. Тим не менш, в сучасній дослідницькій літературі початком складання концепту філософії релігії переважно вважається філософське вчення Б.Спінози (ХVIІ ст.), в якому релігія стає проблемою вивчення.

Тепер, скажімо, що філософію релігії слід розглядати з точки зору раціональної осмисленості феномену релігії. Це означає, що в контексті філософії релігії розглядається функціонування двох рівнів раціоналізації:

1) перший з них – первинна раціоналізація, це логічна обробка фактів досвіду;

2) вторинна раціоналізація (Гуссерль), коли йдеться про споглядання, бачення ідей. І.Кант особливо переконливо довів, що у складі пізнавального акту є трансцендентальні елементи, тобто апріорні елементи знання.

Філософія релігії займається інтерпретацією релігійних феноменів. За формою це – інтерпретаційне осягнення релігії та її проявів. Саме інтерпретація становить суть філософії загалом і такої її галузі (“регіональної філософії”), як філософії релігії зокрема.

У своєму послідовному проблематизмі філософія релігії вільна від будь-яких умовностей суто релігійного досвіду. В змістовному відношенні філософія релігії постає лише тоді, коли релігія – об’єкт її вивчення – стає проблемою. З’ясування релігії як містерії, таїнства знаходиться за межами філософії релігії. Тобто, філософія релігії обмежена раціональним осягненням релігійних феноменів і структур, у тлумаченні яких вбачає для себе проблему.

М.Богомолов, спираючись безпосередньо на К.Тіле, філософію релігії поділяв на історичну, чи морфологічну і онтологічну.

Датський філософ Г. Геффдінг запропонував свою версію поділу філософії релігії, яка, на його погляд, складається з трьох частин: гносеологічної, психологічної, етичної.

Сучасні ж дослідники проблем філософського релігієпізнання, переважно, вважають, що філософія релігії являє собою органічний синтез, насамперед, трьох аспектів: метафізики релігії, епістемології релігії та праксеології релігії (практичної філософії релігії).

Метафізика релігії займається осмисленням змістовного наповнення феномена релігії. Предметом її вивчення є різноманітні концепції сутності та природи релігії, докази буття Бога тощо.

Епістемологія релігії висвітлює питання когнітивного (пізнавального) змісту релігії, вивчає можливості самого пізнання релігії та її форм.

Праксеологія релігії звертає увагу на вивчення форм людської діяльності, пов’язаної з релігійною практикою.

Три частини філософії релігії, по-суті, уособлюють три різні точки зору на один і той самий об’єкт вивчення, тобто – це три різні підходи до дослідження однієї й тієї ж проблеми.

Список використаної у тексті літератури



  1. Академічне релігієзнавство. Підручник / За ред. проф. А.Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.

  2. Богомолов Н. Философия религии. – К., 1915. – Т.1. – С. 23.

  3. Геффдинг Г. Философия религии. – СПб., 1912.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Конспект § 2. Феноменологія релігії. Тема ІУ. Дисциплінарна структура релігієзнавства // Академічне релігієзнавство /За наук. ред. проф. А.Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – С.129-137.

Результативність сучасного гуманітарного (зокрема, філософського) мислення значною мірою визначається глибиною рефлексування у ньому таких культурнозначущих феноменів, як релігія, мораль, мистецтво, тощо. Щодо цього є гарним прикладом звернення антропологічно орієнтованої філософії до так званої чинної суб’єктивності як діючої першооснови будь-якої об’єктивності. Актуальною залишається спроба розкрити й охарактеризувати принципи вільної творчої діяльності людини, її дійсного буття, а через них – смисл і призначення буття. Саме на цьому шляху визначаються претензії деяких антропологічно спрямованих концепцій на роль спеціального філософського вчення про людські основи всього існуючого. За умов так званої антропологічної катастрофи зустріч з самим собою і є цінною проблемою, коли феномен особистості висувається на авансцену історії. Це зумовило появу “нового” суб’єктивного стилю феноменологічних досліджень у релігійній сфері. Цей стиль пов’язаний з інстанціями конкретної людини.

“Класична” феноменологія інтерпретувала “смисл” релігії у термінах структур чи зв’язків між релігійними феноменами, і її завдання полягало у виявленні більш глибоких зв’язків, які описувалися б як типи чи ідеальні типи. Що ж до досліджень “нового стилю”, то вони інтерпретують “релігійний смисл” у термінах структур чи зв’язків між конкретними людьми і даними, які мають для них релігійне значення.

Феноменолога цікавить, якими шляхами людина сприймає у досвіді релігійну і світську реальність, які значення і за яких обставин відіграють роль для людини. Феноменолог розглядає проблему “релігійного смислу”, тобто при вивченні релігії він розглядає її “смисл” як вираз, що належить людині, його цікавить, що саме було виражене.

В основі конкретної релігії як системи означень лежать певні специфічні проблеми, для яких вона прагне знайти вирішення, нехай навіть і не на рівні емпіричної реальності. Релігійний смисл – це вирішення специфічної проблеми чи групи проблем людського буття через “інтенціональне” усвідомлення вищого смислу життя і реальності. Під антропологічним виміром релігії слід розуміти те, що для зрозуміння того, що несе релігійний смисл людині чи спільноті, феноменолог повинен реконструювати проблему, для якої цей смисл забезпечує вирішення. А чи буде воно адекватним – це поза компентенцією дослідника. Головним об’єктом уваги дослідника повинна бути особистість, перед якою щось постає як абсолютне, а не саме абсолютне.

Мета феноменологічного дослідження – це розуміння смислу релігійного виразу для людини, зокрема його серцевини – інтенції (лат. – прагнення, намір, ціль), що породила цей смисл. Її можна зрозуміти лише опосередковано, шляхом інтерпретації. Інтерпретаційна робота – це побудова ментального універсуму, орієнтована на постановку фундаментальних проблем досліджуваної культури чи особи, що вказує напрям, де слід шукати вирішення цих проблем.

Факт релігійної значущості чогось для людини означає, що існує співвіднесеність з деяким інтенціональним об’єктом як з чимось третім, існуючим окрім людини і релігійного виразу. Визначальна риса релігійного значення полягає у тому, що інтенціональний “об’єкт” для певної людини має абсолютну достовірність і функціонує в системі її переконань, цінностей і дії як первинна цінність.

В методологічному аспекті феноменологія релігії використовує принципи феноменології Е.Гуссерля, зокрема “епохе” (відмова від упередженості, однак в дещо меншій мірі, ніж у Гуссерля, утримання від суджень про “природну” реальність і природу суб’єкта мислення) і “ейдетичне бачення”, чи відшукання та інтуїтивне осягнення структур і сутностей “чистої свідомості”. Ці риси, а також орієнтація на інваріантні якості релігійної культури визначають відмінність феноменології релігії від історії релігії та психології релігії.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка