Навчально-методичний посібник для вчителів початкових класів 2013 ббк ч 421. 421 я73 (075,8) К64



Сторінка1/5
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.02 Mb.
  1   2   3   4   5


Марина Коновальчук

Педагогічна творчість учителя

в роботі з обдарованими молодшими школярами
Навчально-методичний посібник

для вчителів початкових класів

 

2013
ББК Ч 421.421 я73



УДК 373.3.015.31 – 056.45(075,8)

К64

Друкується за рішенням науково-технічної ради

Національного центру «Мала академія наук України»

Міністерства освіти і науки України та Національної академії наук України

(протокол № 3 від 30 травня 2013 року)
Рецензенти:

Стрілець С. І. – завідувач кафедри дошкільної та початкової освіти Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, доктор педагогічних наук, професор;

Чернецька Т. І. – учений секретар Національного центру «Мала академія наук України», керівник науково-дослідної лабораторії «Центр технологій і методик реалізації дослідницького підходу в освіті», кандидат педагогічних наук, доцент;

Малімон Л. Я. – доцент кафедри загальної та соціальної психології Волинського національного університету імені Лесі Українки, кандидат психологічних наук.


Коновальчук Марина

К64 Педагогічна творчість учителя в роботі з обдарованими молодшими школярами : навчально-методичний посібник / Марина Коновальчук.  – К. : ТОВ «СІТІПРІНТ», 2013. – 90 с.


ISBN 978-966-2735-55-0
У посібнику висвітлено питання сутності понять «педагогічна творчість», «креативність», «обдарованість», розкриваються різні погляди на особливості, діагностику, виявлення і підтримку обдарувань у молодшому шкільному віці. Містяться навчально-методичні та практичні матеріали, мета яких – допомогти вчителям початкових класів проектувати розвивально-творчу діяльність з обдарованими учнями. Запропонована система завдань характеризується гуманістичною, креативною та психотерапевтичною спрямованістю і має на меті різнобічний, вільний та творчий розвиток загальних та спеціальних здібностей учнів у творчій взаємодії з учителем.

Посібник адресований учителям, науковцям, студентам педагогічних вузів та усім, хто прагне забезпечити молодшим школярам емоційне благополуччя та своєчасний розвиток здібностей та інтересів.


ISBN 978-966-2735-55-0
ББК Ч 421.421 я73

УДК 373.3.015.31 – 056.45(075,8)
© Коновальчук М.В, 2013

© ТОВ «СІТІПРІНТ», 2013»,




ЗМІСТ

ВСТУП

4


Розділ І. Педагогічна творчість учителя як передумова розвитку обдарувань молодших школярів



6

1.1. Психолого-педагогічні аспекти феномену творчості та креативності особистості





6

1.2. Педагогічна творчість: сутність, особливості, сучасні тенденції

14

1.3. Різні підходи до визначення обдарованості учнів

20

1.4. Виявлення та діагностика обдарованості

27

1.5.  Причини згасання обдарованості у молодшому шкільному віці

32

1.6.  Фасилітація художньої обдарованості молодшого школяра як творчий процес

36

1.7. Психолого-дидактичні умови розвитку і супроводу одбарованих

43


Розділ ІІ. Проектування розвитку різних видів обдарованості в освітньому просторі початкової школи



47

2.1. Завдання з розвитку музичної обдарованості




48

2.2. Завдання з розвитку художньої (образотворчої) обдарованості

50

2.3. Завдання з розвитку літературної обдарованості

55

2.4. Завдання з розвитку інтелектуальної обдарованості

64

2.5. Завдання з розвитку екзистенційної (духовно-ціннісної) обдарованості

66

2.6. Завдання з розвитку комунікативної і соціальної (лідерської ) обдарованості

72

2.7. Індивідуальні завдання з розвитку творчої обдарованості

74


Список використаних джерел


86

ВСТУП


Перед школою, що перебуває сьогодні у поліфонічному інформаційному континуумі, постає спектр нових завдань: розвивати людину, здатну повноцінно жити та ефективно діяти у глобальному середовищі, здатну до успішної самореалізації в інноваційному динамічному та нестабільному світі на користь собі та суспільству.

Психологічні особливості обдарованої особистості постійно знаходяться у полі зору психологів, педагогів, оскільки творчий потенціал нації розглядається як один з видів невичерпних ресурсів, раціональне використання яких є залогом вирішення економічних, політичних, технічних проблем, а головне, дарує самій особистості радість від творчого розвитку, саморозкриття, самореалізації.

Як ніколи актуальною для освіти України стає проблема створення умов для розквіту «особливих» дітей, духовно і творчо розвинених особистостей, побудова траєкторії їхнього індивідуального розквіту. Важливими рисами таких особистостей, на нашу думку, є здатність до творчого сприйняття світу; пізнавальна активність та ініціатива; вміння дати оцінку побаченому, почутому; здатність до емпатії, розуміння позиції, поглядів іншого; потяг до самовдосконалення та самоосвіти протягом життя та ін.

Враховуючи різноманіття та індивідуальну своєрідність феномена обдарованості, істотно важливим виявляється роль особистості вчителя як фасилітатора процесу розвитку особистості («особистість формує особистість»), моделювання і проектування освітнього процесу, добір методів і прийомів роботи з потенційно й актуально обдарованими дітьми. Як стверджує академік Олександра Савченко, «В освіті головні – дитина і педагог, здатний розвивати, захищати, оберігати її індивідуальність» [63, с. 41].

Це процес реалізації компетентнісного підходу як освітньої інновації, за умов упровадження якої вноситься особистісний смисл в освітній процес, оскільки результати навчання набувають значущості як в самій системі освіти, так і поза її межами. А в якості освітнього результату вступає не кількість засвоєної інформації, а загальна здатність і готовність до діяльності, що грунтується на знаннях і досвіді [81].

Зараз можна констатувати, що багатогранність і складність феномену обдарованості дітей визначає доцільність варіативного існування різноманітних напрямів роботи з ними, тобто потребує від учителя прояву педагогічної творчості.

Як відомо, проблема ця не нова, однак і досі залишається чимало невирішених питань, а головне, шкільна практика так і не спрямувала вектор на гуманістичні пріоритети, проголошені в освіті – як і раніше репродуктивна діяльність складає основну частину дорогоцінного шкільного життя. Нереалізованість можливостей дітей, як актуально, так і потенційно обдарованих, не можна розглядати як нормальне явище, адже це знижує «планку суспільних досягнень». Втрачається величезний креативний потенціал, здатний дати поштовх країні для подальшого інноваційного розвитку, збільшує ризик для нашої нації стати в майбутньому бездуховною, неконкурентноспроможною в глобальному освітньому просторі.

Мета представленого посібника – допомогти вчителю оволодіти певними знаннями з педагогіки творчості, інструментарієм розкриття власного творчого потенціалу та цілеспрямованого розвитку різних обдарувань учнів за допомогою застосування творчих завдань. До речі, і не тільки. Досліджувана проблема має вихід на набагато глибші процеси – процеси професійного зростання духовної та творчої особистості, педагога-творця нових цінностей культури, а не лише професійно компетентної особистості.

Запропоновані матеріали, на нашу думку, стануть корисними для вчителів початкових класів, вихователів ГПД, керівників гуртків художньо-естетичного циклу, студентів та магістрантів факультетів початкового навчання, а також батьків, які розуміють важливість виховання своїх дітей як майбутніх творчих особистостей.

Розділ І. Педагогічна творчість учителя як передумова розвитку обдарувань молодших школярів

Бог чекає від людини творчого акту

як відповіді на творчій акт Бога

М.Бєрдяєв

1. Психолого-педагогічні аспекти

феномену творчості та креативності особистості

Світ не стоїть на місці, він рухається – так було і є завжди, а творчість дає можливість вільно рухатися у змінному середовищі. Отже творчість – це «уміння плавати у бурхливому океані життя». Відомий американський психолог Карл Роджерс свого часу казав про настійливу вимогу творчої адаптації до завжди нового світу [61].

Історія розвитку всього людства – це послідовність творчих актів створення духовних і матеріальних цінностей індивідуального та суспільного значення. Творчий (інтелектуальний та художній) потенціал людей є рушієм прогресу суспільства. Уявимо на мить, що творчість зникла – і враз постане картина рутинної діяльності, яка призупиняє процес розвитку кожної особистості і людства в цілому.

Питання про сутність творчості та творчої особистості, їх особливості, механізми творчого процесу, виявлення і розвиток творчої обдарованості ще й на сьогодні недостатньо вивчені. Та все ж таки дуже хочеться наблизитись до усвідомлення «таємниць» одного з незрозумілих феноменів людини – творчості.

Дослідження питання творчої особистості, таланту, геніальності, здібностей та обдарованості сягає своїм корінням сивої давнини, – над ними міркувало багато видатних вчених, митців ще за часів Стародавньої Греції. З грецької «талант» перекладається як вага, міра, рівень здібностей. Видатний філософ Аристотель вважав, що талант – це природний дар, природна здібність людини до успішного виконання справи. Платон у праці «Світова душа» стверджував, що в основі творчості знаходяться два її різновиди – людська і Божа, і людська творчість залежить від Божої іскри. Отже, інтуїція, натхнення, талант за Платоном – дар Божий. На думку Конфуція, педагогічний вплив має стосуватися в першу чергу обдарованих дітей, скільки саме вони визначають успіх держави. Сократ же наголошував на процесі інтелектуального становлення кожної особистості на ранньому етапі її розвитку.

У християнській філософії Середньовіччя розуміння творчості беззаперечно пов’язане з розумінням Бога, який вільно творить світ, людина ж у своїй творчості мовби постійно звернена до Бога і обмежена ним. В епоху Відродження акцент з розуміння творчості як божественного акту зсувається до самої людини як самостійного творця, і починаються антропологічні дослідження різних аспектів творчого процесу.

Фрідріх Шеллінг вважав, що генії – найбільш обдаровані люди – творять ніби в стані натхнення, інтуїтивно, неусвідомлено, подібно до того, як творить природа. Зігмунд Фрейд і його прихильники теж відносять творчість у сферу несвідомого і стоять на позиціях її несумісності з раціональним пізнанням. А Чезара Ломброзо – італійський антрополог, лікар висунув припущення, що генії – це ненормальні хворі люди.

Представник української філософії Григорій Сковорода та письменник Іван Франко відстоювали безмежні можливості людського пізнання, силу людського розуму. Г. Сковорода стверджував, що від природи в людині закладені великі творчі можливості і потрібно лише створити умови для їх розвитку.

Пізніше думки про віру у величезний потенціал людини та важливість створення умов для його розкриття лунали з вуст багатьох українських педагогів К. Ушинського, О. Духновича, С. Русової та ін. Зокрема, цю ідею розвинув і впровадив у практику початкової школи наш славетний педагог В. Сухомлинський, який казав: «...щоб заграла поетична струна, щоб відкрилось джерельце творчості, її треба вчити спостерігати, помічати численні відношення між речами, явищами» [72, с. 341].

Нині узагальненим є твердження про те, що «творчість» – це продукт людської діяльності, що породжує якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного або індивідуального значення (В. Андреєв, Г. Балл, Дж. Гілфорд, О. Леонтьєв, І. Лернер, В. Моляко, В. Рибалко та ін.). Поширеною серед науковців є думка про те, що творчість є процесом формування нових комбінацій зі старих елементів. Однак, дотримуючись аксіологічного підходу до розуміння творчості, вважаємо, що поза ціннісним аспектом творчість утрачає сенс. Її значущість – у позитивній продуктивності, що є головним стрижнем усіх творчих пошуків письменників, митців, учених і т.д.

Дослідники дитячої художньої творчості і обдарованості стверджують, що дискусійними залишаються питання про співвідношення логічних та інтуїтивних процесів у творчій діяльності, про домінуючу роль задатків та соціального середовища у становленні і розвитку творчої обдарованості тощо (Н. Лейтес, О. Мелік-Пашаєв, В. Салєєв та ін.).

Повсякденне життя доводить, що у складних сучасних умовах, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творчо обдарована, гнучка, здатна до генерування і використання нових ідей і задумів, нових підходів. Отже, характерними ознаками творчої особистості є емоційна зрілість, висока адаптивність, урівноваженість, оптимізм.

Однак існують і протилежні дослідження. Інша точка зору вчених полягає у тому, що творчі люди схильні до психічного виснаження, їм властиві граничні емоційні стани, низька адаптивність, висока тривожність (В. Дружинін).

Виявлено, що творчий процес містить деякі закономірні риси, що робить його певною мірою логічним явищем. Разом із тим будь-який творчий акт визнається унікальним. Такі суперечності у дослідженні творчості не є рідкістю. Подібні алогізми належать до так званих «таємниць творчості», про які висловлювались мислителі усіх часів та епох.

Слід зазначити, що думки більшість дослідників збігаються в одному – механізм творчого процесу полягає у єдності першосигнального компоненту (інтуїтивного, оригінального, неусвідомленого) та другосигнального компоненту (логічного, рефлексивного, усвідомленого), тобто наголошується на єдності раціональних та ірраціональних процесів (М. Бахтін, М. Бердяєв, Л. Виготський, П. Енгельмейер, Д. Овсянико-Куликовський, О. Потебня та ін.).

Гуманістичний підхід до досліджуваної проблеми ми знаходимо у творчості відомого американського психолога К Роджерса, який особливо наголошував на необхідності створення умов, які максимально збільшують вірогідність прояву продуктивної творчості, що позначались ним умовно «Х» та «У».

Умова Х – психологічна безпека, якої можна досягти завдяки визнанню безумовної цінності індивіда; у такому сенсі індивід почуває себе у безпеці, і поступово стає тим, ким він є насправді, без фальші і вдавання, пробує проявити себе по-новому, відверто. Так народжується справжня творчість людини.

У – психологічна свобода, повна свобода символічного вираження, в думках, почуттях і ставленнях. Саме цей тип вільної відповідальності – бути самим собою – сприяє розвитку надійного внутрішнього джерела оцінок, і, внаслідок цього, призводить до створення внутрішніх умов для продуктивної творчості» [61, с. 422].

Поряд із поняттям «творчість» зустрічається термін «креативність», яке відрізняється від поняття творчості тим, що є лише передумовою творчості, так званою «здатністю до...» генерування, продукування, яка за умови високої мотивації перетвориться на творчість. Дослідник цього феномену В. Андрєєв у «Енциклопедії освіти» дає таку характеристику поняттю: «Креативність (лат. creatio — творення) — творчий дух, творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляються не тільки в оригінальних продуктах діяльності, а й у мисленні, почуттях і спілкуванні з ін. людьми».

Креативного індивіда зазвичай відрізняє інтерес і підвищена чутливість до всього складного, незвичного, відкритість до нового досвіду, вміння вбачати проблеми в тому, що ін. здається тривіальним і зрозумілим, самостійність поглядів та оцінок, непідлеглість стереотипам, відкритість до різних ідей (у т. ч. і взаємовиключних), а також здатність дивуватись і захоплюватись.

Характерним для нього є так зване дивергентне мислення, коли пошук іде одночасно в різних напрямах, не підпорядковуючись єдиній логіці (на відміну від конвергентного, коли всі зусилля спрямовуються на відшукування одного, єдино правильного розв’язку).

Загалом креативне мислення відзначається пластичністю (пропонуються численні розв’язки там, де більшість людей обмежується одним), рухливістю (відбувається легкий перехід від однієї точки зору до ін., від одного аспекту проблеми до ін.), оригінальністю.

Креативність вважається відносно самостійним чинником обдарованості: вона не обов’язково корелює з рівнем інтелекту індивіда та успішністю його навчання. Креативінсть дитини залежить не тільки від її особистісних якостей, а й від умов виховання в сім’ї і навчання [1].

На думку більшості дослідників проблеми, креативність особистості може зростати за умов спеціального навчання, спрямованого на посилення незалежності, відкритості щодо нового, чутливості до проблем, культивування творчих потреб. Цю ідею було покладено нами у систему творчих завдань з розвитку різних видів обдарованості, оскільки розвитку творчого мислення, уяви сприяють ситуації незавершеності й відкритості (на відміну жорстко заданих і контрольованих

Сучасні філософські, психологічні дослідження торкаються також питань про «божественну» природу творчості як прояв інсайту, осяяння, проникнення в інший вимір нашого буття, які йдуть всупереч загальноприйнятим ідеям, концепціям, постулатам, побудованим у контексті матеріалістичного світогляду. Цікавим є той факт, що корінь українського слова обдарованість «дар» орієнтує на те, що людині для її психіки, тіла дано кимось (Богом, Природою) щось позитивне, отримання чого не потребувало зусиль, те, що призводить до успіху у виконуваній діяльності.

На думку відомого філософа-екзистенціаліста М. Бердяєва, «…Бог чекає від людини творчого акту, як відповіді людини на творчій акт Бога творчий екстаз (творчий акт є завжди екстаз) є прорив у безмірність. Звідси виникла для мене трагедія творчості в продуктах культури й суспільства, невідповідність між творчим задумом і здійсненням…» [4, с. 207-223].

Досить оригінальним і «креативним» є розуміння сутності творчості та творчої діяльності східного мислителя Ошо, висловлені ним у праці «Творчість. Вивільнення внутрішніх сил». Наведемо декілька його тверджень.


  • Творчість – це в першу чергу любов до того, що ти робиш.

  • Творча дія збільшує красу світу.

  • Творчість – це завжди ризик. Творчі люди – хоробрі. Вони не бояться бути несхожими на інших. Вони ризикують і створюють те, чого раніше не було.

  • Творець приносить світу дарування. Йому є що дати світу. Творча людина – це завжди відкриття. Стань творчим – і глибоко всередині ти будеш багатшим з людей.

  • Ти не можеш залишитися таким же, яким був, після творчого акту. У процесі творчості ти стаєш новим.

  • Не кожен здатний бути музикантом, поетом, художником, але кожний може бути творцем своєї душі.

  • Додай творчості до кожної своєї дії, справи, і тоді життя стане осмисленим і цікавим.

  • Якщо людина продовжує розкладати всім відомі речі з місця на місце – вона не творець. Вона просто комбінатор, і так роблять 98% людей. Справжня творча людина – це та, яка вносить «дещо» з невідомого світу у відомий.

  • Коли з життя іде творець, він залишає світ після тебе трішечки кращим.

Дійсно, творча людина – активний учасник життя, а не тільки його глядач. На жаль, середньостатистична людина 24 години на добу виступає переважно в пасивній ролі: дивиться телевізор, читає газети, добре, якщо ще споглядає інколи твори мистецтва, ходить до театру, кіно. Так, у внутрішньому світі людини іде копітка робота - вона співпереживає, накопичує враження, слухає, бачить, спостерігає, в якійсь мірі виступає співтворцем, проте лише частково. Тільки тоді, коли людина вчиться бути по-справжньому вільною і творчою, вона стає творцем життя.

Саме на цьому наголошує сучасна концепція педагогіки життєтворчості. У ній утверджується розуміння життя як акту творчості, коли особистість розробляє і здійснює свій життєвий проект і несе відповідальність за свою особисту долю (Р. Ануфрієва, І. Єрмаков, В. Повзун, Л. Сохань та ін.). Щоби стати творцем власного життя, навчитися пізнавати навколишній світ, адаптуватися до непростих умов сьогодення, необхідно мати розвинені творчі здібності. Здатність до самостійного творчого життя формується поступово і ґрунтується на розкритті творчого потенціалу дитини, її саморозвитку. А для цього необхідно створити оптимальні умови для духовно-творчого розвитку ще в дитячому садку та початковій школі.

Отже, ще раз з’ясуємо сутність понять, якими будемо оперувати, займаючись проблемою творчого розвитку дітей: творчість, творча обдарованість, задатки, здібності, талановитість, геніальність.

Творчість – надзвичайно складна форма людської активності, що породжує якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного або індивідуального значення. Ознаками творчості є зв’язок інтуїтивного і логічного; відчуття натхнення, бажання творити; діалектична єдність продуктивної і репродуктивної діяльності, усталеного і нового; позитивна цінність результатів. Творчість – необхідна умова людського існування. З одного боку, вона є оптимальною формою глибокої реалізації індивідуальності, з іншого – є необхідною умовою соціального прогресу.

Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Вони становлять основу розвитку здібностей.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості конкретної людини, завдяки яким успішно виконується та чи інша продуктивна діяльність.

Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою успішного виконання конкретної діяльності. Творча обдарованість (креативність) – рівень розвитку творчих здібностей, функція цілісної особистості, яка залежить від комплексу її психологічних характеристик. Високі показники креативності у дітей не гарантують їх творчих досягнень у майбутньому, а лише вказують на можливість таких досягнень за наявності високої мотивації до творчості та оволодіння необхідними творчими уміннями.

Талановитість – це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, тобто таких, які дають змогу успішно виконувати певну-діяльність: літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття «талант» слід використовувати лише при аналізі професійної діяльності у мистецтві, а також вживати при оцінці принципово нових, позначених оригінальністю і самобутністю підходу художніх творів.

Геніальність – це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову епоху в розвитку культури.

Усі ці теоретичні міркування необхідні для того, щоб творчій учитель глибше розібрався у проблемі розвитку дитячих обдарувань, адже неможливо ефективно розвивати те, сутності чого ми не усвідомлюємо.



Оберіть собі роботу до душі,

і вам не потрібно буде працювати

жодного дня в житті.

Конфуцій
2. Педагогічна творчість:

сутність, особливості, сучасні тенденції

Творчі можливості людини реалізуються не тільки в предметній діяльності, а й у самому процесі її життя, самореалізації як засобі самоствердження, самовираження і саморозвитку. Особливість будь-якого творчого процесу – процесу, в результаті якого створюється якісно нове, – полягає в тому, що не тільки людина-творець впливає на результат власної творчості, а й сам предмет творчості сприяє подальшому творчому розвитку людини.

Саме тому у процесі педагогічної творчості творчий розвиток учнів виступає як метою діяльності вчителя, так і засобом творчого розвитку особистості самого вчителя, підвищення рівня його компетентності і рівня педагогічної майстерності. Отже, педагогічна творчість веде до професійної та особистісної самореалізації вчителя.

Зараз твердження про те, що педагогічна діяльність є за своїм характером творчою, стало загальноприйнятим. Педагогічна творчість посідає особливе місце серед різних видів творчості, оскільки саме вона визначає міру динамічного розвитку всіх творчих професій людства. Носієм педагогічної творчості є вчитель, який стоїть біля витоків розвитку особистості кожної людини. Вчитель значною мірою супроводжує і здійснює творчий розвиток учнів у найбільш сенситивні для педагогічного впливу періоди їх життя.

Педагогічна діяльність – одна з найскладніших сфер людської праці. Вона представляє особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду створення умов для їх особистого розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Згідно поглядів А. Маркової, професійно компетентна така праця вчителя, в якій на досить високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя, в якій досягаються гарні результати у навченості та вихованості школярів.

Значну увагу дослідженню самодіяльності, самотворчості особистості як основи формування, розвитку духовності особистості приділяв К.Ушинський. Дане питання він аналізує через категорію «праця». Вчений акцентує увагу на внутрішній животворній силі праці, яка «є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності, і щастя» [8]. В «Антропології» вчений розглядає проблему творчості через категорію «свобода» [6]. Свобода разом з працею становлять дві сторони свідомої і вільної діяльності, самовдосконалення.

Особливу роль у розвитку особистості К. Ушинський відводить учителю як духовному наставнику, «вплив» якого є передумовою духовного розвитку особистості. Педагогіка прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, а це вже, на думку К. Ушинського, – мистецтво вчителя, вихователя У вихованні все повинно ґрунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості і ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості у справі виховання. Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе [76, с.11–15].

Думка П. Каптерева про те, що творчого вчителя і учня об'єднує, «пов'язує потреба самоосвіти і розвитку», і що вони, по суті, являють собою два протилежних кінця одного поля, однієї «сходинки», є основоположною для розуміння психологічної природи і необхідності справжнього навчального співробітництва вчителя та учнів у процесі навчання. Педагогічна діяльність у такому контексті розглядається як співпраця вчителя і учнів, а також їх співтворчість, взаємовплів і взаєморозвіток.

У праці «Розмова з молодим директором школи» В. Сухомлинський зазначив: «Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності».

В Енциклопедії освіти (2008р.) зазначено, що педагогічна творчість входить як складова до педагогічної майстерності, яка розглядається як досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів. (Енциклопедія освіти С.656-653)

Українська дослідниця цієї проблеми С. Сисоєва аналізує різні підходи щодо тлумачення поняття «педагогічна творчість» :


  • це особлива галузь педагогічної науки, що займається виявленням зако­номірностей формування творчої особистості (В. Шубинський);

  • конкретизація педагогічного ідеалу вчителя в системі завдань, котрі розв’язує вихователь кожної хвилини за конкретних умов реальної пед. праці (В. Кан-Калик і М. Нікандров);

  • здатність передбачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати завдяки творчій уяві завжди своєрідні проблемні ситуації шкільного життя (Л. Тувинський);

  • оптимальна реалізація «випереджувальних конструкцій моделей діяльності вчителя» (П. Шевченко, Б. Красовський, І. Дмитрик).

Педагогічна творчість учителя — ширше поняття, ніж педагогічна діяльність. Педагогіна творчість включає і діяльність учителя, і творчу навчальну діяльність учня в їх взаємодії та взаємозв’язку, а також результати їх творчої діяльності, котрі сприяють творчому розвитку й саморозвитку вчителя і учня.

Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі (оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.



Рівні педагогічної творчості (за І. Раченко): рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці.

Форми виявлення творчих сил вчителя: творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність.

Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу тощо.

Інтегральною характеристикою процесу педагогічної творчості, певним «індикатором», на нашу думку, є стан «потоку», в якому перебуває вчитель в момент імпровізації, натхнення. На думку американського дослідника М. Чіксентміхайі, щастя – те саме, що натхнення, тобто стан, коли людина повністю поглинена цікавою справою, в якому максимально реалізує свій потенціал. Цей стан автор називає «потоком». Автор аналізує це оптимальне переживання на прикладі представників найрізноманітніших професій і виявляє, що емоційний підйом, який відчувають художники, артисти, музиканти, доступний в будь-якій справі (3. Міхай). Це стан повного злиття зі своєю справою, захоплення нею, коли не відчуваєш часу, самого себе, коли замість втоми виникає постійний прилив енергії.

Отже, педагогічна творчість є аутотелічною за своєю суттю. Термін «автотелічний « утворений від двох грецьких слів: auto означає «саме по собі» , a telos – «мета». Іншими словами, це діяльність, яка здійснюється не заради майбутнього винагороди, а заради неї самої. Викладач, який вчить дітей тому, що любить з ними спілкуватися, займається автотеліческой діяльністю, чого не можна сказати про його колегу, який працює для того, щоб виростити з школярів зразкових громадян [80, с. 114].

Вартим уваги сьогодні є розгляд зв’язку творчості та педагогічних технологій. На нашу думку, у зв`язку з цим слушним є зауваження І.А.Зязюна, що технологічність і творчість у педагогічній діяльності мають бути в розумному поєднанні. «Педагогічний досвід виключає копіювання чужого досвіду, лише та його частина, яка піддається відтворенню, може стати надбанням учителя. Ця частина повинна чітко окреслитись, технологічно відокремитись у вигляді прийомів, операцій, процедур, які піддаються численному повторенню. Педагогічна технологія відтворюється в режимі взаємодії конкретного вчителя і конкретного учня, а отже, неповторна, і, отже, творчо переосмислена» [20, c. 10].

Однією з неодмінних компонентів педагогічної діяльності вчителя є інноваційна діяльність – творчий, дослідницький вид педагогічної діяльності педагогів-новаторів і звичайних вчителів. Застосування педагогічної теорії на практиці саме по собі носить творчий і дослідницький характер, тому що ніколи не буває двох однакових класів, ніколи не буває двох однакових учнів і ніколи не повториться вчорашня педагогічна ситуація. У зв'язку з цим учитель повинен завжди на своїй роботі бути не тільки дослідником, а й новатором. Він має не лише творчо застосовувати відомі педагогічні методики і технології, але і намагатися самостійно їх виводити - з власної практики.

Будь-яка професія передбачає постійну роботу над собою задля безпосереднього росту як фахівця. Професія педагога окрім цього вимагає самовдосконалення особистості заради самовдосконалення іншої особистості – дитини. При всьому розмаїтті методів навчання й виховання особистість педагога була і залишається головним інструментом внливу на того, хто навчається.

Разом із тим незважаючи на визнання творчої діяльності основою прогресу людства (адже розвиток суспільства – це послідовність творчих актів індивідуального або суспільного значення), сучасний вчитель іноді залишається інструментом закріплення і відновлення існуючих соціальних структур, формування «людини знаючої», замість того, щоб плекати людину дослідницько-інноваційного типу з розвиненими творчими здібностями, активну, ініціативну, здатну опановувати ще не існуючі знання, змінювати своє життя та життя своєї країни на краще. Дитина, яка не бачить перед собою зразка творчого вчителя, існує переважно у світі лінійних алгоритмів, певних стереотипів, діє за інерцією, що позбуває особистість вільної творчості у просторі багатоваріантності та альтернативності, у площині власної відповідальності за реалізацію свого призначення.

Сприятливі можливості для виявлення, розкриття, підтримки та супроводу дитячої обдарованості має, безумовно, початкова ланка освіти, в якій педагог може сповна проявити себе як творець, імпровізатор, фасилітатор. Дітям 6-10 років від природи властива емоційність та чутливість до образних вражень, багатство та кольоровість уяви, невтомна допитливість, відкритість до оточуючого світу Отже, потенційно всі діти – обдаровані в тій чи іншій сфері. Вони із задоволенням беруть участь у різних видах творчих завдань, схильні до фантазування, імпровізацій, однак без систематичної роботи з розвитку творчих здібностей високих результатів досягти складно навіть учням з високим рівнем розвитку певних здібностей.

Творчість учителя дає можливість здійснити перехід задатків у здібності, здібностей в обдарованість, обдарованостей у таланти, талантів у геніальність на гуманістичних засадах добра і самоцінності людини.

Дитина молодшого шкільного віку беззахисна та безпорадна у багатьох питаннях, Дуже важливо, щоб вихованці усвідомили: в життєвому театрі з часом змінюються декорації й актори, змінюються п’єси й ролі, і тільки ідеал краси й добра у всі часи залишається незмінним. Адже духовність – це стрижень людського буття.

Отже, сучасний учитель не стільки навчає, скільки надихає, і такий зразок творчої особистості потрібен дітям з особливими творчими та пізнавальними потребами.

В глибині людині закладена така творча сила,

яка здатна зробити те, що має бути, яка

не дасть нам спокою і відпочинку, поки ми

не висловимо це поза нами тим чи іншим способом.

Гете

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка