Навчально-методичний посібник За загальною редакцією доктора історичних наук, професора О. А. Удода Суми Сумський державний університет



Сторінка2/22
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Література

1. http://www.antiaids.org/ru/hiv-aids/ukraine/1421/12574/.

2. http://health.unian.ua/country/878986

3. Батіщева Г.О., Зайцева 3.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю. Методичні рекомендації. - К., 1996. – 100 с.

4. http://www.info-kmu.com.ua/2013-08-30-000000am/article/15830375.html

5. http://www.info-kmu.com.ua/2013-08-30-000000am/article/15830375.html

6. http://www.umoloda.kiev.ua/number/2084/116/74303/ Становище сімей в Україні (за підсумками 2000-2009 років): Щорічна державна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики/ Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний інститут розвитку сім’ї та молоді. – Київ, 2011. – 224 с.

7. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми трудових мігрантів: Навч-метод. Посібник /За ред. Левченко К. Б., Трубавіної І. М., Цушка І. І. – К.: ФОП «Купріянова». – 2007. – С. 126-131.



Київський національний університет технологій і дизайну

Удалова О.Ю., доцент кафедри педагогіки, кандидат педагогічних наук
Нормативно-правове забезпечення реалізації рівних прав та можливостей чоловіків та жінок

Нормативно-правова база щодо ліквідації нерівності жінки й чоловіка в національних суспільствах є важливим складником формування та функціонування демократичної і соціальної держави й розвитку демократії в країні.

Нормативно-правові документи Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій, як Конвенції (міжнародні договори, що після ратифікації державами-підписантами набувають загальнообов’язкового значення й невиконання яких тягне за собою міжнародну відповідальність), Декларації (заяви держав про наміри, які не мають зобов’язального характеру, тримаючись на авторитеті), наголошують на захист прав людини.

Міжнародно-правові норми й рекомендації ООН становлять важливий політичний і правовий інструментарій для регіональних національних гендерних перетворень. Основоположним документом, що проголосив рівноправність жінок і чоловіків, стала загальна декларація прав людини, прийнята 1948 року. На основі Загальної декларації прав людини прийнято багато міжнародно-правових актів, які забороняють порушення принципу рівноправності. У Міжнародних пактах про права людини (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) закріплена як первинна норма рівноправності статей, де підкреслюється, що держави зобов’язані забезпечувати рівність жінок і чоловіків у користуванні всіма громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними правами.

Особливу роль у становленні гендерної рівності відіграв правозахисний документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р., Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (її називають ще СЕОА, або Жіноча конвенція). Україна ратифікувала її 19 грудня 1980 р. До Конвенції приєдналися майже всі країни світу, чим фактично планетарно визнано правовий принцип рівноправності жінок у суспільстві.

Конвенція є першим міжнародним юридичним документом, в якому заборонено дискримінацію жінок. У преамбулі до Конвенції заявлено, що подолання дискримінації щодо жінок є центральним принципом ООН і є предметом зобов’язань держав. Там констатовано, що дискримінація стосовно жінок «порушує принципи рівноправності й поваги до людської гідності» і є перепоною на шляху жіночої участі нарівні з чоловіками в політичному, економічному, соціальному й культурному житті своїх країн.

На відміну від інших договорів, Жіноча конвенція передбачає ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, тобто рівної поведінки, рівного ставлення до жінок і чоловіків, Конвенція юридично забороняє будь-яку діяльність, що спричиняє нерівності жінок. Наприклад, відповідно до ст..2 Жіночої Конвенції держави зобов’язалися:


  • вживати відповідних законодавчих та інших заходів, зокрема й санкцій, з метою заборони будь-якої дискримінації щодо жінок;

  • встановити юридичний захист прав жінок нарівні з чоловіками й забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;

  • утримуватися від здійснення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок і гарантувати, що державні органи й установи діятимуть відповідно до цього зобов’язання;

  • вживати всіх відповідних заходів, законодавчих також, для зміни чи скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, які є дискримінаційними щодо жінок;

- скасувати всі дискримінаційні щодо жінок положення свого кримінального законодавства.

Додатковий імпульс реальному втіленню цього документа дав Факультативний протокол до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 6 жовтня 1999 року (набув чинності 22 грудня 2000 р). У ньому висвітлено процедуру подання повідомлень, заяв жінок, які стали жертвами порушення державою-учасницею будь-якого з гарантованих Конвенцією прав, і процедуру проведення розслідування, що дає змогу Комітетові з ліквідації дискримінації щодо жінок ініціювати розслідування фактів серйозних або систематичних порушень прав жінок.

Переоцінку прав людини здійснила Всесвітня конференція з прав людини під егідою ООН (Відень, 1993 р.), яка стала важливою віхою в забезпеченні тендерної рівності як проблеми всесвітнього значення. Конференція прийняла Декларацію і Програму дій, де стверджується, що права людини є універсальними й незмінними. Віденська декларація вперше в історії людства проголосила, що «права людини, жінок і дівчаток є невіддільним і неподільним складником загальних прав людини»

Також слід сказати про конвенції Міжнародної організації праці, які забезпечують рівноправність в трудових відносинах. Так, Конвенція МОП № 43 забороняє застосування жіночої праці на підземних роботах Конвенція № 103 передбачає мінімальні стандарти по наданню жінкам-матерям відпусток по догляду за дитиною. Конвенція №89 забороняє роботу жінок у нічні зміни на виробництві, хоча багато країн(в т.ч. Україна) не ратифікували або денонсували цю конвенцію, як таку що суперечить принципам рівності чоловіків та жінок Слід також вказати Конвенцію №100 про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності, Конвенцію №111 про дискримінацію в галузі праці і занять, Конвенцію № 117 про основну мету та норми соціальної політики, №156 про рівне ставлення та рівні можливості для трудящих чоловіків та жінок: трудящих із сімейними обов’язками, № 175 про неповний робочий день та №177 про надмірну працю.

У правовому полі України наявна значна кількість законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють питання, які пов’язані з захистом прав жінок на робочому місці. Кодекс законів про працю України, закон України «про зайнятість населення», «про охорону праці», «про оплату праці» та багато інших.

Серед подій дев’яностих років, де най масштабніше визначено позицію при розв’язанні проблеми рівності статей та окремо виділено її юридичний ракурс, була Четверта Всесвітня конференція ООН зі становища жінок (вересень 1995 р., Пекін).

Основні документи Пекінської конференції – Декларація і Платформа дій - розглядають поліпшення становища жінок і забезпечення рівноправності чоловіків і жінок як питання прав людини й одну з умов забезпечення соціальної справедливості. Вони наголошують: поліпшення становища жінок не слід розглядати ізольовано, як одне з питань, що стосується лише жінок. Розширення прав і можливостей жінок можливе тільки в контексті забезпечення рівноправності обох статей. Це єдиний спосіб побудови сталого, справедливого й розвинутого суспільства.

Крім того, у 1986 р. прийнято резолюцію Європейського Парламенту про насильство щодо жінок і вироблення шляхів його подолання, 1988 р. - Декларацію Комітету міністрів про рівноправність жінок і чоловіків, 1991 р. - Декларацію Ради Європи про застосування рекомендацій Комісії із захисту гідності жінок і чоловіків на робочому місці, зокрема й Кодексу практичних дій щодо боротьби проти сексуальних домагань та інші документи.

Аналіз європейського досвіду розв’язання питань Тендерної рівності дав змогу визначити в Декларації узагальнений перелік напрямів діяльності для утвердження рівного статусу чоловіків і жінок, серед яких - захист особистих прав; доступ до державних посад усіх рівнів; права в подружньому житті; викорінення насильства в сім’ї та суспільстві; права та обов’язки стосовно дітей тощо. Особлива увага акцентується на наданні жінці та чоловікові однакової правоздатності й однакових можливостей її реалізації, розвитку індивідуальних здібностей і таланту.

Цьому сприяє прийняття міжнародно-правових актів з ґендерного законодавства в країнах Європи, зокрема директиви Європейського Союзу про рівні можливості, де узагальнено потреби ґендерних перетворень і визначено норми щодо їх забезпечення. Це, зокрема, Директива про застосування принципу однакової оплати праці чоловіків і жінок, 1975 р.; Директива про принцип однакового поводження з чоловіками і жінками у сфері соціального забезпечення, 1978 р.; Директива про рівне ставлення до чоловіків і жінок щодо соціального забезпечення за місцем роботи, 1986 р.; Директива про рівне ставлення дочоловіків і жінок, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю (у тому числі в сільському господарстві), і про соціальний захист жінок, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, протягом вагітності та догляду за дитиною, 1986 р.; Директива про охорону здоров’я і техніку безпеки на робочому місці вагітних; жінок, які недавно народили дитину, та жінок, які годують груддю, 1992 р.; Директива про організацію робочого часу, 1993 р.; Директива про рамкову угоду щодо віс догляду за дитиною, 1996 р.; Директива ставлення до чоловіків і жінок щодо зайнятості, професійного просування по службі, а також: визначенні умов праці, 2002 р.

Україна підписала низку міжнародних документів і цим самим визнала ґендерний підхід як найдоцільніший для визначення планів, програм і перспектив національних перетворень, зобов’язалася юридично забезпечувати Рівність, Розвиток і Справедливість у країні, керуючись ідеями соціальної рівності. Конституція України політично і юридично визначила паритетну стратегію розвитку українського суспільства. Все це відбито в статтях Основного Закону - Конституції України, де закріплені такі принципи правового статусу особи: невідчуження та непорушності прав і свобод людини (стаття 21), рівноправності прав і свобод осіб (стаття 24), єдності прав та обов’язків людини і громадянина (стаття 23), гарантованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22), відповідності прав і свобод міжнародно-правовим актам (стаття 9). Конституційні принципи правового статусу особи поширюються на всі її права, свободи та обов’язки, визначають основні риси цього статусу всіх членів суспільства, а отже, мають універсальний характер. Рівноправність жінок і чоловіків належить до, основних прав людини, і це право як основне закріплене в Конституції України.

Частина третя ст. 24 Конституції України, яка безпосередньо присвячена подоланню Дискримінації щодо жінок в Україні, наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадській, політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість сполучати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Важливим нормативно-правовим документом, який декларує рівні права і можливості чоловіків і жінок у суспільстві, є Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.). Гарантії гендерної рівності вищеназваним законом закріплені у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Розділ IV гарантує забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у соціально-економічній сфері:

Стаття 17. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї. Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці. Роботодавець зобов’язаний:



  • створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

  • забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;

  • здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

  • вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;

  • вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.

Велика увага та розуміння важливості ролі і місця жінок в соціальному та приватному житті як невід’ємної частини демократичної ідеології, знаходить своє втілення в системі освіти. В той же час можна виявити певні проблеми в розвитку цього напряму в освіті, одна з яких полягає в тому, що в вітчизняній науковій та педагогічній думці ще не визначилось та не вважається суттєвим відокремлення феміністських, ґендерних та жіночих досліджень, що вже в певній мірі зроблено в західній науці.

Міжнародні документи:

Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.); Міжнародний пакт ООН про громадянські та політичні права (1966 р.); Міжнародні пакти про громадянські і політичні та економічні, соціальні і культурні права (1966 р.); Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) та факультативний Протокол до неї (1999 р.); Декларація ООН про соціальний прогрес (Копенгаген, 1995 р.); Декларація та Платформа дій, прийняті на четвертій Всесвітній конфе­ренції зі становища жінок (Пекін, 1995 р.); Політична декларація й Підсумковий документ «Подальші заходи й ініціативи щодо реалізації Пекінської декларації і Платформи дій», прийняті на Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з порядком денним «Жінки у 2000 році: рівність між жінками і чоловіками. Розвиток і мир у XXI столітті»; Декларація глав держав і урядів, прийнята на Саміті Тисячоліття (2000 р.); Підсумковий документ Всесвітнього самміту 2005 року; Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.); Європейська соціальна хартія (зі змінами) та інші.
Прилуцький гуманітарно-педагогічний колледж

Кочерга О.М., викладач-методист

Підготовка студентів до роботи з батьками як складова професійної підготовки вчителя початкової школи в умовах модернізаційних змін
На сучасному етапі суспільного життя та своєї власної історії освіта стає не тільки найважливішою соціальною сферою, але й у прямому сенсі найважливішою економічною галуззю. Перспективи зростання благоустрою нашої країни - на шляху збільшення значимості людського капіталу, а значить, значимості української освіти. Цей шлях стає реальним лише за умови масштабної модернізації вітчизняної системи освіти.

Модернізація - це зміна у відповідності з потребами та вимогами сучасності. Головною метою модернізації освіти є забезпечення її високої якості, побудова ефективної освітньої системи з дієвою економікою та управлінням, яка відповідає запитам сучасного життя та потребам розвитку країни, повернутої обличчям до інтересів особистості, суспільства, держави. Підвищення соціального статусу, професійного рівня педагогічних працівників та посилення їх державної підтримки – один із напрямків вирішення проблеми модернізації системи освіти України.

Існуюча підготовка майбутніх учителів початкових класів не забезпечує повною мірою їхньої готовності до змін, які сьогодні відбуваються в українському суспільстві. Закон України «Про освіту», Концепція національного виховання підростаючих поколінь в основу пріоритетних принципів розвитку системи освіти поклали гуманізацію і демократизацію всіх складових її елементів та національну спрямованість, що свідчить про невіддільність освіти від національного ґрунту. Як зазначено в цих документах, нова українська школа повинна забезпечувати всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, виявлення її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, творчого культурного потенціалу народу [1]. Розв’язання цих складних завдань повною мірою залежить від учителя, якості його підготовки. Тому однією з актуальних проблем вищої школи є розроблення сучасної концепції формування майбутнього учителя як висококваліфікованого фахівця, здатного до творчої організації усіх ланок особистісно зорієнтованого педагогічного процесу, до самореалізації, до виконання нового соціального замовлення. Насамперед потребує вдосконалення його професійно-педагогічна підготовка, зокрема, її конкретизація і наближення до майбутньої професійної діяльності.

Підготовка вчителя до професійної діяльності є складною дефініцією, яка стала об’єктом багатьох наукових досліджень у філософії, психології, педагогіці. Велике значення для розв’язання проблем підготовки вчителя до професійної діяльності мали фундаментальні дослідження Н.В. Кузьміної, В.О. Сластьоніна, О.І. Щербакова. Крім зазначених вище науковців питання загальнопедагогічної підготовки знайшли своє розв’язання у працях сучасних педагогів: О.О.Абдуліної, Л.М.Ахмедзянової, І.М.Богданової, Н.М.Боритко, В.М.Володько, М.Б.Євтуха, В.О.Кан-Калика, Н.В.Кічук, В.А.Крутецького, Ю.М.Кулюткіна, З.Н.Курлянда, В.І.Лозової, Г.С.Сухобської, Н.Ф.Тализіної, Г.В.Троцко, Н.А.Шайденко, М.Д.Ярмаченка, а також психологів О.В.Киричука, С.Д. Максименка, В.А.Семиченко та ін. Особливості професійної підготовки вчителя початкової школи розкриті в дослідженнях А.М.Алексюка, Н.М.Бібік, В.І.Бондаря, С.У.Гончаренка, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюна, О.М.Івлєвої, Л.Г.Коваль, С.М.Лисенкової, С.М.Мартиненко, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, Л.О.Хомич, Л.Л.Хоружої, М.М.Фіцули, І.М.Шапошнікової та ін. Проте педагогічна підготовка потребує подальшого детального обґрунтування й аналізу тому, що окремі її аспекти залишаються недостатньо вивченими.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання школа не зможе домогтися значних змін у подальшому розвитку підростаючих поколінь. Саме у сім’ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність, глибокі людські почуття, любов до матері та батька, бабусі та дідуся, роду і народу, пошани до рідної мови, історії, культури тощо. Школа має все це зберегти і стати спільником сім’ї у розв’язанні важливих завдань виховання особистості.

У цьому контексті особливо актуальними стають теоретичні розробки і практичний досвід видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського, який розглядав проблему єдності в роботі школи і сім’ї та їх вплив на духовно-моральний, розумовий, громадсько-патріотичний, фізичний розвиток особистості. Педагог-гуманіст вважав, що проблема шкільно-сімейного виховання – одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані. Правильно оцінюючи тенденції розвитку сучасної школи, він дійшов висновку, що «подальший розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім’ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім’ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім’ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадський обов’язок сім’ї, було виконанням їх обов’язку перед суспільством» [9, с. 41].

Слід зазначити, що дослідження проблеми єдності дій школи і сім’ї в педагогічній спадщині В.Сухомлинського є принципово важливим, оскільки дозволяє розкривати специфічні особливості виховання дітей і використовувати їх у практиці сьогодення. Аналіз численних праць педагога-класика свідчить, що він розробив і на практиці застосував систему шкільно-сімейного виховання, яка себе цілком виправдала. Василь Олександрович зазначав: «…шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства» [6, с.13- 14].

Нові історичні умови створили підґрунтя для того, щоб розглядати виховання у школі і сім’ї як єдину систему. Із цього виходив видатний педагог-класик, висвітлюючи у своїх працях питання шкільної і батьківської педагогіки.

У сучасних умовах координацію виховних дій сім’ї покладено на освітній заклад і від того, як організована і реалізована робота з батьками учнів, значною мірою залежить успішність процесу навчання і виховання дітей. Важливим завданням є широке залучення батьків, усіх дорослих членів сім’ї до співпраці з педагогічним колективом, до активної участі в житті навчального закладу, класу. Встановлення і підтримання педагогічної взаємодії «діти-батьки-педагоги» необхідно вибудовувати на принципах взаємоповаги, довіри, відповідальності та рівноправного партнерства. Основою такої взаємодії має стати єдність у ставленні до дитини як до найвищої цінності.

Останнім часом спостерігається певне звуження цього аспекту діяльності освітнього закладу і вчителя, самоусунення педагогічних колективів від роботи з сім’ями учнів. На часі організація роботи з батьками дітей різних вікових груп, в родинах з різним типом сімейного неблагополуччя, формування педагогічної культури всіх дорослих членів сім’ї на новій методологічній основі із застосуванням інноваційних педагогічних технологій. Мова йде про такий зміст педагогічної діяльності вчителя, який спрямовується на підвищення готовності батьків до виховання дітей, на усвідомлення ними важливості відповідального батьківства, на передачу всім дорослим членам родини певної психолого-педагогічної, фізіолого-гігієнічної, правової тощо інформації, на формування у них відповідних практичних умінь і навичок.

Організація роботи з батьками в освітньому закладі - багатоаспектна і має значні педагогічні можливості. Успіх в організації роботи з батьками великою мірою залежить від особистості й авторитету педагога, його професійності, високих моральних, людських якостей, вміння спілкуватись з батьками, з колегами, з дітьми.

Початкова освіта - перший освітній рівень, який закладає фундамент загальноосвітньої підготовки учнів. Відповідно до можливостей дітей молодшого шкільного віку початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільною ланкою, має забезпечити подальше становлення дитячої особистості, її інтелектуальний, соціальний і психофізичний розвиток. Забезпечення найбільш продуктивного виконання завдань початкової школи можливе за умови творчої співпраці вчителя початкових класів і батьків учнів. Професійна діяльність учителя початкових класів постійно пов’язана із сімейним вихованням та взаємодією з батьками учнів як стосовно впровадження різних форм соціально-педагогічної допомоги родині, так щодо його корекції у процесі педагогічної освіти батьків. На передній план у професійній підготовці вчителя виходять уміння та навички гуманізації шкільного середовища, гармонізації його взаємодії з соціумом. Багатогранність діяльності вчителя початкових класів передбачає оволодіння великим обсягом соціально-педагогічних, психологічних, законодавчо-правових знань та вмінь.

Підготовку студентів до роботи з батьками учнів потрібно розглядати як соціальний вплив, який повинні вміти здійснювати педагоги на переконання та поведінку батьків з метою покращення якості сімейного виховання. Таку підготовку майбутнього вчителя до роботи з батьками учнів ми розглядаємо як підсистему цілісної системи професійної підготовки вчителя. Плануючи зміст та основні форми і методи такої підготовки, ми орієнтуємося на специфіку організації роботи з батьками учнів у сучасній загальноосвітній школі, яка має здійснюватись за такими основними напрямами: вивчення сімей учнів, їх виховного потенціалу; включення батьків, усіх дорослих членів родини у навчально-виховний процес як рівноправних учасників, інтеграція зусиль і гармонізація взаємин педагогічного колективу і батьківської громадськості в створенні сприятливих умов для ефективної роботи освітнього закладу; формування педагогічної культури сучасної сім’ї та допомога батькам в їх психолого-педагогічній самоосвіті; корекція виховної діяльності родин з різним типом сімейного неблагополуччя.

Система підготовки студентів педагогічного коледжу до роботи з батьками учнів початкових класів має на меті надати студентам, майбутнім учителям початкових класів, систематизовані знання про специфіку організації виховного соціально-педагогічного процесу, технології постановки та здійснення виховних цілей, засобів щодо соціально-педагогічної роботи з сім’ями різних типів для покращення сімейного виховання, якості співробітництва та взаєморозуміння з батьками учнів. Зміст роботи з досліджуваної проблеми спрямований на те, щоб ознайомити студентів з особливостями сучасних українських сімей, їх виховним потенціалом; обґрунтувати наукові засади сімейного виховання; довести значення сім’ї, родини у вирішенні завдань формування гармонійно розвиненої особистості школяра; проаналізувати провідні напрями педагогічної діяльності, спрямованої на взаємодію з батьками учнів та створення оптимальних умов для успішної соціалізації особистості; озброєння студентів різноманітними методиками вивчення сімей учнів, сучасними доцільними формами та методами роботи з сім’ями вихованців; виховання у студентів культури спілкування у процесі взаємодії з батьками учнів і ін.

Підготовка студентів до роботи з батьками в умовах педагогічного коледжу здійснюється впродовж усього періоду їх навчання і характеризується цілеспрямованістю, послідовністю, систематичністю, єдністю всіх навчально-виховних впливів. У вирішенні проблеми цілеспрямованої підготовки майбутнього вчителя до повноцінної роботи з батьками учнів простежується певна поетапність роботи викладачів коледжу. Кожен із етапів передбачає поглиблення, узагальнення і систематизацію професійних знань, поступове формування професійних умінь, розвиток та саморозвиток якостей особистості майбутнього класовода-вихователя.

На початковому етапі підготовки майбутнього вчителя до роботи з батьками при вивченні курсу «Вступ до спеціальності» викладачі знайомлять студентів зі специфікою вчительської професії, розкривають її суспільну значимість, спонукають до аналізу основних функцій педагога, змісту його діяльності. Студенти-першокурсники мають можливість доторкнутись до педагогічних порад В.О.Сухомлинського, проникнути у чарівний світ його мудрих ідей. Так, під час практичного заняття з теми «Обговорення поради В.О.Сухомлинського «Що таке покликання до праці вчителя і як воно формується?» студенти знайомляться із специфічними особливостями обраної ними професії. Викладач серед багатьох інших особливостей виділяє ту, яка стосується багатофакторності впливу на процес виховання особистості дитини. Серед низки факторів виділяється сім’я, родина. Разом із студентами аналізуються позитивні і негативні впливи сім’ї на процес формування особистості школяра. З метою переконання студентів у важливій ролі сім’ї в житті дитини наводимо приклади із праць В.Сухомлинського «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка», його статей «Мікроклімат вашого дому», «Батьківська педагогіка», «Особлива місія», «Обережно:дитина!» та ін., з власного досвіду викладача та досвіду самих студентів.

На ІІ-ІІІ курсах студенти вивчають психолого-педагогічні дисципліни, метою яких є цілеспрямована професійна підготовка до майбутньої педагогічної діяльності. Студенти знайомляться і засвоюють цілий ряд теоретичних питань: сім’я як найголовніше соціально-педагогічне середовище виховання та розвитку дитини, провідна ланка її соціалізації; виховні функції сім’ї; соціальний захист та підтримка дітей в Україні; правові основи педагогічної діяльності вчителя з батьками учнів; особливості та структура сучасної сім’ї та вплив вказаної структури на сімейне виховання; особливості виховання дитини в різних типах сімей; наукові засади сімейного виховання; складові частини виховання дітей у сім’ї; типові помилки сімейного виховання; види батьківського авторитету; умови успішного виховання дитини в сім’ї; соціально-педагогічна допомога сім’ям учнів у роботі вчителя початкових класів; форми роботи з батьками учнів; культура соціально-педагогічного спілкування вчителя з батьками учнів. На цьому етапі здійснюється фундаментальна теоретична підготовка студентів до роботи вчителя-вихователя з батьками учнів. Під час лекцій у студентів формуються теоретичні знання про сім’ю та зміст роботи вчителя початкових класів з батьками.

Особливу увагу приділяємо формуванню у студентів умінь та навичок роботи з батьківським колективом в процесі вивчення педагогіки. Намагаємось робити це по можливості в процесі вивчення кожної теми. Наведемо окремі приклади.

Зміст теми «Мета і завдання виховання» передбачає проведення практичного заняття «Розробка і захист фрагменту бесіди вчителя з батьками молодших школярів «Мета і завдання сімейного виховання». Заняття має на меті поглиблення знань студентів про мету і завдання виховання взагалі та вироблення у них вміння її конкретизувати відповідно до умов сімейного виховання, сформувати переконання у необхідності дотримання цієї мети як вчителем, так і батьками. Все заняття пройняте думками педагога-гуманіста В.Сухомлинського: «Сім’я в нашому суспільстві – це первинний осередок багатогранних людських відносин – господарських, моральних, естетичних. І, звичайно, виховних. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що звеличують їх в очах дитини» [ 8, с.414]. Студенти вчаться доносити до батьків такі важливі поняття як «мета виховання», «мета сімейного виховання», переконувати матір і батька у необхідності дотримуватись мети у вихованні своїх дітей, розкривати перед ними завдання сімейного виховання у відповідності до суспільної мети. Захист студентських доробок проводиться на занятті через організацію ділової гри «Батьківська консультація», в ході якої студенти беруть на себе ролі «батьків», «вчителя початкової школи», «рецензента».

Аналогічно проводиться практичне заняття з теми «Методи і форми виховання». Кожен студент добирає собі окремий метод виховання чи групу методів, детально вивчає особливості його використання в умовах сімейного виховання, підбирає приклади із літературних джерел, праць педагогів-класиків та оточуючого життя про ефективне чи неефективне застосування методів виховання, розробляє ряд порад батькам щодо використання методу у виховній роботі з дітьми, пропонує їм можливі засоби для реалізації завдань методу. Кращі студентські розробки оформляємо у вигляді порадника вчителю по роботі з батьками учнів молодшого шкільного віку. Крім того студентам пропонується розробка змісту лекцій («Поради по загартуванню і фізичному вихованню дітей у сім’ї», «Народні сімейні традиції та їх виховне значення»), дискусій («Сучасна українська сім’я: проблеми виховання підростаючих поколінь»; «Яку сім’ю можна вважати ідеальною щодо виховання дітей?», «Щаслива сім’я: міф чи реальність?»), програм конференцій для батьків з різних питань виховної роботи з дітьми тощо.

Особливий інтерес проявляють студенти до участі в активних формах, однією з яких є ділова гра – круглий стіл «Сучасні проблеми сімейного виховання». Учасникам круглого столу пропонуються питання, які стосуються проблем виховання дітей у сім’ї. Ось орієнтовний перелік питань для обговорення: 1. Спілкування батьків і дітей у сім’ях. Як його організувати? Де знайти час? 2. Проблеми сім’ї, пов’язані з розподілом сімейного бюджету, розподілом функцій тощо. 3. Труднощі об’єднання професійної та сімейної ролі жінки. 4. Сучасний чоловік – батько сім’ї. 5. Неповна сім’я і діти. 6. Вплив конфліктів між батьками на психіку, вихованість дитини. Запропоновані питання можуть бути змінені в інтересах студентів або викладача.

Значне місце у системі цілеспрямованої підготовки студентів до роботи з батьками належить темі «Місце і роль сім’ї у вихованні. Форми зв’язку школи і сім’ї». Студенти під керівництвом викладача поглиблюють свої знання про сім’ю як соціальний інститут суспільного розвитку, розширюють наявні у них уявлення про функції сім’ї, аналізують шляхи та засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків, форми та методи роботи вчителя-класовода з батьками вихованців. На цьому етапі особливо важливе значення відводиться ознайомленню студентів з методикою підготовки та проведення різних форм роботи з батьками (як колективних, так і індивідуальних). Студенти залучаються до розробки програми проведення батьківських зборів, імітують проведення індивідуальних бесід з батьками учнів, через використання ігрових методів вчаться виходити з конфліктних ситуацій, уникати непорозумінь у стосунках з батьками і ін. У підготовці до роботи з батьками належне місце відводимо ознайомленню студентів з досвідом педагогів-класиків: обговорюємо праці В.О.Сухомлинського «Батьківська педагогіка», «Павлиська школа», «Листи до сина» і ін..; А.С.Макаренка «Книга для батьків», «Лекції про виховання»; В.Леві «Нестандартна дитина», Б.Нікітіна «Ми і наші діти», П.Щербаня «Національне виховання в сім’ї» та ін. В ході такої роботи акцент робимо на формуванні у студентів навичок здійснення індивідуального підходу до сім’ї, використанні ними діалогових методів роботи з батьками, що є дуже важливим у наш час.

Успішному включенню студентів у реальну взаємодію з батьками вихованців сприяють розв’язування педагогічних задач, аналіз виховуючих ситуацій, ігрові методи оптимізації взаємодії з батьками, рольові тренінги, практичні конференції. З метою структурування та удосконалення здобутих знань, умінь та навичок щодо роботи майбутнього вчителя з батьками учнів пропонуємо створювати методичне портфоліо, в якому зібрані доробки студентів у вигляді зразків документів, анкет для батьків з вивчення різних питань, тематика та зміст лекцій, бесід, конференцій з батьками для різних вікових груп учнів, презентації тощо. Такий вид роботи є ефективним допоміжним засобом у самовихованні студентів та контролі за їх діяльністю.

Вагоме значення у підготовці студентів до роботи з батьками має педагогічна практика, в ході якої майбутні педагоги готують та проводять родинні свята («Ми матір святою називаємо», «Мама і тато – два серця гарячих», «Свято бабусь», «Свято родоводу», «Родинний вечір», «Тато, мама і я – спортивна сім’я» і ін.), беруть участь у проведенні батьківських зборів, виступаючи перед батьками з повідомленнями на різноманітну тематику: «Батько й мати - найперші вихователі юних громадян, приклад для наслідування»; «Культура поведінки - складова частина морального виховання дітей»; «Організація ігрової діяльності молодших школярів»; «Доручення в сім’ї та їх роль у вихованні дитини»; «Як керувати самопідготовкою дитини?»; «Роль режиму дня у житті молодшого школяра», «Секрети формування інтересу до читання у молодших школярів» та ін. Студенти-четвертокурсники під час переддипломної практики проводять з батьками вихованців дискусії, педагогічні ринги («Погані звички - спадковість чи вплив соціуму?», «Чи можна карати дитину у власному домі?», «Що робити, якщо тато не цікавиться вихованням власної дитини?», «Чи потрібні дитині свята?», «Як навчити дитину завжди та скрізь бути людиною?» тощо), практикують семінари-практикуми, створюють інформаційні куточки для батьків.

Спілкування з вчителями початкових класів під час проходження студентами педагогічної практики, обмін думками із студентами-старшокурсниками, педагогами-випускниками коледжу, батьками дозволяють зробити висновки про те, що саме така робота з майбутніми вчителями допомагає їм оволодіти знаннями та вміннями щодо взаємодії з батьками учнів, які відповідають сучасним потребам соціально-педагогічної діяльності в Україні, забезпечити їх успішну професійну підготовку в напрямку роботи з батьками учнів, формує у студентів відповідальне ставлення за даний напрямок роботи, сприяє подальшому розвитку професійної майстерності майбутнього вчителя-вихователя.

Таким чином, представлена нами система підготовки студентів педагогічного коледжу до роботи з батьками учнів початкових класів сприяє формуванню у них стійких професійних мотивів, відповідального ставлення за власне професійне зростання у даному напрямку роботи вчителя, засвоєнню ними знань та умінь щодо організації та проведення її в реальних умовах функціонування початкової школи, орієнтації майбутніх учителів на постійну творчу роботу над власним професійним самоудосконаленням. Вважаємо, що така підготовка студентів дуже важлива і необхідна, адже у наші дні немає важливішого завдання у сфері виховання людини, ніж учити батька і матір виховувати своїх дітей, без турботи про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується виховання та навчання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка