Навчально-методичний посібник За загальною редакцією доктора історичних наук, професора О. А. Удода Суми Сумський державний університет



Сторінка5/22
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Література

  1. Андреева Т. В. Семейная психология: Учеб. Пособие. – СПб.: Речь, 2004. – 244 с.

  2. Бондарчук О. І. Психологія сім’ї: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 96 с.

  3. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М.: Просвещение, 1991.– 248 с.

4. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 656 с.

5. Калинина Р. Р. Введение в психологию семейных отношений.–СПб.: Речь, 2008. – 351 с.

6. Олифирович Н. И., Зінкевич-Куземкина Т. А., Велента Т. Ф. Психология семейных кризисов. – СПб.: Речь, 2006. – 360 с.

7. Основы психологии семьи и семейного консультирования: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под общ. ред. Н. Н. Посысоева. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004. – 328 с.

8. Кочкарова Ф. Я. Психологическая готовность студентов-юристов к созданию семи. Дис. канд. психол. н: 19.00.07. – Карачаевск: Карачаево-Черкесский Государственный университет, 2006. – 141 с.

9. Ковалёв С. В. Психология современной семьи. Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1988. – 208 с.

10. Дружинин В. Н. Психология семьи. – Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – 208 с.

11. Кошонько Г. А. Психологічні особливості становлення сімей майбутніх офіцерів: Автореф. дис… канд. психол. н.: 19.00.09 / Національна академія ДПСУ ім. Б. Хмельницького. – Хмельницький, 2005. – 20 с.


Слов’янский технікум Луганського національного аграрного університету

Попова О. М., практичний психолог

Сучасні проблеми насильства в сім’ї
В Україні проблема насильства над жінкою та дитиною в сім’ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в родині.[19]

Сьогодні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (оч­них та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапев­тичних програм (індивідуальних та групових).

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім’ї — це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю». Закон розрізняє чотири види домашнього насильства: фізичне, психологічне, економічне, сексуальне.

Фізичне насильство в сім’ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншим, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї — це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї — це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю, або навіть призвести до смерті постраждалого.[12]

За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім’ї.

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніми громадянами. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:


  • замкнутість;

  • демонстрація повної відсутності страху;

  • неврівноважена поведінка;

  • агресивність, схильність до нищення й насильства;

  • уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

  • надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

  • уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

  • занизька самооцінка;

  • тривожність, нав’язливі страхи (фобії);

  • намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

  • демонстрація страху перед появою батьків;

  • страх фізичного контакту, острах іти додому;

  • депресія, спроби самогубства;

  • уживання алкоголю або наркотиків;

  • психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

  • насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

  • почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

До різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання «привілеїв» дорослих:



  • поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

  • покарання, поводження як із підлеглими;

  • поводження як із своєю власністю;

  • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:

  • використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

  • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

  • крики, стресогенна поведінка;

  • жорстокість щодо інших істот;

  • погрози покинути, розлюбити дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

  • загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

  • приниження, присоромлення дитини;

  • використання скарг для тиску на дитину;

  • використання дітей у якості довірених осіб;

  • непослідовність;

  • використання дітей у конфліктах між батьками;

  • «торговельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

Щодо осіб, які вже вчинили насильспво в родині або погрожують, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

- взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильст­ва в сім’ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог за­хисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім’ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім’ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства;

- розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;

- вести телефонні переговори з жертвою.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім’ї або про факти вчинення такого насильства.[26]

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї по-страждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім’ї на відповідне подальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім’ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Наведені нижче поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.[33]

• Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей – уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер «02» і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов’язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

• Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов’язково запишіть і запам’ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

• Пам’ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

• Подумайте про те, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з’ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше подальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організа­цій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім’ї.

Рекомендації психологам у разі першої допомоги жертвам домашнього насилля:


  • Не кидайтеся відразу обіймати потерпілого. Візьміть його за руку або покладіть свою руку йому на плече. Якщо побачите, що це людині неприємно, уникайте тілесного контакту.

  • Не вирішуйте за потерпілого, що йому зараз необхідно (він повинен відчувати, що не втратив контролю над реальністю).

  • Не розпитуйте потерпілого про подробиці того, що сталося. Ні в якому разі не звинувачуйте його в тому, що сталося.

  • Дайте потерпілому зрозуміти, що він може розраховувати на вашу підтримку.

  • Якщо потерпілий починає розповідати про те, що сталося, спонукайте говорити не стільки про конкретні деталі, скільки про емоції, пов’язані з подією. Домагайтеся, щоб він говорив: «Це не моя провина, винен насильник»; «Було зроблено усе можливе в таких обставинах».

  • Якщо потерпілий вирішив звернутися в міліцію, йдіть туди разом. При оформленні заяви, з’ясуванні прикмет злочинців він знову в подробицях переживе жахливу ситуацію. Йому буде потрібна ваша підтримка.

При консультуванні жертв сексуального насильства необхідно домагатися наступних цілей [23].

  • Забезпечити якомога повніше і безумовне прийняття себе.

  • Сприяти підвищенню самооцінки.

  • Допомогти скласти конкретний план поведінки в обставинах, пов’язаних з насильством (інформація про міліцію, правоохоронні органи, медичні процедури).

  • Допомогти визначити основні проблеми.

  • Допомогти мобілізувати системи підтримки особи.

  • Допомогти усвідомити серйозність того, що сталося.

  • Допомогти усвідомити необхідність згаяти час на одужання.

  • Виявити і зміцнити сильні сторони особи клієнта.

Завдання психолога у разі звернення спрямовані на те, щоб: зменшити у дитини почуття сорому, провини, безсилля; допомогти в зміцненні почуття власної значущості; сформувати нові поведінкові патерни (форми поведінки); сприяти виборчій взаємодії з навколишніми людьми;

Свою роботу з дітьми, що піддалося жорстокому поводженню і насильству, ми будуємо по наступних принципах: слухаю, розумію, співпереживаю.

Нами був вироблений алгоритм поведінки консультанта при веденні діалогу з такими абонентами:

1. Викликати прихильність до себе – «Я тобі вірю». Найперший і важливий крок - встановлення довірчих стосунків між дитиною і консультантом. Багато дітей не можуть розповісти про те, що сталося дорослим, оскільки бояться, що вони їм не повірять. Причина цих страхів криється в тому, що насильник, як правило, авторитетніше і сильніше, ніж жертва.

2. Проявити співчуття – «Мені шкода, що це сталося». На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають, розуміють виникаючі думки і почуття.

3. Зменшити відчуття провини – «Я упевнена, що ти не винен в тому, що сталося». Це третій крок, який спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно і безпечно. Консультант не повинен засуджувати, давати негативних оцінок поведінці того, хто звернувся. Подолання відчуття провини є одним з найважливіших етапів роботи з жертвами насильства. Провина носить всепоглинаючий характер, провокує різні спотворення в уявленнях про себе і свої вчинки. Дитина своїм вчинкам надає особливий негативний сенс. Робота з відчуттям провини включає розуміння того, в чому винить себе потерпілий.

4. Підтримати і схвалити його поведінку: «Добре, що ти не злякався і подзвонив». Позитивна, емоційна підтримка, підкріплення бажання знайти вихід з ситуації насильства є важливими моментами цього етапу. Дитині потрібна допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів насильства.

5. Знайти резерви підтримки і допомоги – «Як ти думаєш, кому ще ти можеш розповісти про свою проблему»? У даному випадку важливо показати дитині, що існує багато людей, організацій, яким можна довіритися і отримати допомогу і підтримку (родичі, знайомі, учителі, сусіди, служби соціального захисту, міліція, органи опіки і опікування і ін.).

6. Створити умови для припинення насильства і виробити стратегію поведінки – «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, щоб подібного не повторилося»? Тут треба обговорити поведінку дитини і виключити моменти, що провокують насильство. Потім знайти разом з дитиною нові шляхи виходу з ситуації, що склалася. Часто дитина не бачить виходу і проблема для неї здається нерозв’язною, тому завдання консультанта першим почати обговорення і направити на пошук альтернативних рішень. Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність і таким чином, у неї підвищується мотивація до активних дій. Після закінчення обговорення психолог-консультант пропонує дитині оцінити вибране рішення у світлі очікуваного успіху.

7. Вселити упевненість в завтрашній день – «Я знаю, що ти впораєшся з проблемою. Я в тебе вірю, ти сильний»! Установка на позитив допомагає дитині упевнено слідувати наміченій цілі не відступаючи перед труднощами.[29]



Що повинен знати і уміти педагог для надання допомоги дитині, постраждалій від жорстокості і насильства

1. Закони про захист прав дитини.

2. Організації, куди можна звернутися для захисту дитини (органи внутрішніх справ, охорони здоров’я, опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, громадські правозахисні організації).

3. Установи надають психологічну допомогу дітям (ППМС-центри), номери «Телефонів Довіри».

4. Послідовність своїх дій у разі жорстокості і насильства.

5. Ознаки, характерні для різних видів насильства, у тому числі фізичні ушкодження і поведінкові відхилення.

6. Особливості поведінки батьків або опікунів, що дозволяє запідозрити жорстокість по відношенню до дитини.

7. Наслідки жорстокого поводження, насильства : психологічні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові і ін.

8. Правила організації спілкування, встановлення контакту, уміти уважно вислухати дитину, незалежно від того підтверджує або заперечує вона жорстоке поводження і спілкуватися з дітьми.

9. Знати і уміти дати професійно грамотні рекомендації батькам, діти яких піддалися жорстокому поводженню або насильству з боку дорослих або однолітків.

10. Бути чесним з сім’єю, намагатися детально роз’яснити батькам причину розмови з ними.[12]

Послідовність дій педагога

Постаратися розговорити дитину, встановити контакт, довірчі стосунки з ним. Надати емоційну підтримку. Тут необхідно врахувати, що дорослий повинен продемонструвати по відношенню до дитини інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і емпатію. У такому разі дитина відчує, що ця людина дійсно чує і розуміє її думки і почуття. Оглянути ушкодження. Не відправляти додому, якщо вона боїться туди повертатися. Якщо немає можливості влаштувати її на нічліг до родичів або в інше безпечне місце необхідно звернутися:

1) в міліцію або прокуратуру, якщо дії батьків є злочинними. Найчастіше має місце поєднання неналежного виконання обов’язків по вихованню дитини з жорстоким поводженням;

2) в травмпункт або іншу медичну установу, щоб зафіксувати травми;

3) в орган опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, якщо батьки відносяться до групи ризику по алкоголізму, наркоманії або психічним захворюванням і неможливо їх навчити батьківським навичкам;

4) на консультацію до психолога, соціального педагога з метою:



  • проведення діагностичного обстеження дитини й усієї сім’ї, з ціллю встановлення причин порушення у дитини (домашнє насилля, наркоманія, алкоголь, асоціальна поведінка батьків, психічне захворювання);

  • організація і проведення блока корекційних занять з дитиною й батьками з вивчення адекватної взаємодії в умовах домашнього виховання;

  • навчання батьків не насильницьким методом виховання, прийомів релаксації й способів зняття нервово-психічного напруження.[13]

Психолого-педагогічні правила організації спілкування між викладачем та студентом.

1. Будьте уважними до своїх студентів, відмічайте найменші зміни в їх поведінці, будь-які відхилення від норми. Пильної уваги педагогів і батьків вимагають різкі «раптом» виниклі зміни в поведінці.

2. Зрушення увагу на зміну успішності студентів (не може довгий час працювати без відволікань й помилок через швидкого наростаючої втоми).

3. Не можна квапитися з висновками, проявляйте терпіння, доброзичливість по відношенню до студентів. Постежте, поговоріть з батьками.

4. Будьте об’єктивні не лише в оцінці студентів, але і в ситуації, що склалася. Не піддайтеся емоціям, почуттям, які заважають вирішенню проблеми.

5. Завжди відчувайте психологічну атмосферу у групі. Для цього необхідно:

- спостерігати за дітьми і звертати увагу на їх поведінку;

- розуміти вираз очей студентів, їх міміку, жести;

- уміти співставляти психологічну атмосферу сьогоднішнього дня з учорашнім.

6. Щиро цікавтеся життям своїх студентів. Відносьтеся співчутливо до думок і бажань студентів : не чіпляйтеся, не намагайтеся переробити, не критикуйте, частіше хваліть!


Принципи допомоги жінкам жертвам зґвалтування:

1. Повага

- оцініть довіру, яку надає жертва, звертаючись за допомогою;

- забезпечте конфіденційність;

- враховуйте культурні особливості жертви.



2. Підтвердження

- правоти клієнтки і необхідності виразити свої почуття;

- реальності, що жертва залишилася в живих і має досить сил, щоб впоратися з травмою;

- природності і адекватності її почуттів;

- позитивного сенсу проявів психологічного захисту.

3. Переконання

- що жертва не винна;

- що вона здолає свої переживання, страхи і нічні кошмари, що є «оплакуванням втрати»;

- що теперішній стан пройде, якщо з’явиться надія;

- що вона має для подолання необхідні сили і ресурси;

- що їй самій слід визначати, що, коли і кому розповідати про те, що сталося.



4. Надання різноманітних можливостей

- передайте їй ініціативу в процесі консультування;

- дайте необхідну інформацію, не примушуючи нести відповідальність за подію;

- не стверджуйте, що потрібне лікування;

- не цікавтеся деталями того, що сталося, якщо це не потрібно в терапевтичних цілях.[30]

Рекомендації для батьків (матері), чия дитина піддалася насиллю в сім’ї.

1. Намагайтеся викликати на довірчу розмову про те, що сталося і часу події.

2. Постарайтеся своєю поведінкою вселити віру у свої сили, майбутнє.

3. Запевніть в конфіденційності розмови, і в тому, що дитина потім сам вирішить, що, коли і кому вона розповість про те, що сталося.

4. Скажіть дитині про необхідність виражати свої почуття і що це природно. Кожен має право на будь-які почуття, які у нього виникають.

5. Допоможіть визначити основну трудність, проблему.

6. Зменште відчуття провини, переконайте, що дитина не винна в тому, що сталося.

7. Сприяйте підвищенню самооцінки.

8. Знайдіть в ситуації якомога більше позитивних моментів (залишилася жива).

9. Допоможіть дитині усвідомити наявність у неї резервних можливостей, разом з нею знайдіть вихід із положення, що склалося.

10. Переконайте дитину, що вона обов’язково здолає свої переживання, а стан, в якому вона знаходиться, пройде, але для цього потрібний час.

11. Підкажіть дитині «Як» і «Що» вона повинен робити, «Як реагувати», поки не зможе мобілізувати свої власні сили.

12. Вітайте позитивне спілкування з однолітками і значимими дорослими, заохочуйте відвідування секцій, гуртків і не дозволяйте повністю ізолюватися від свого постійного оточення, близьких людей.

13. Запропонуйте дитині різні матеріали для творчості, що дозволить виразити почуття, зняти напругу.

Для того, щоб підтвердити чи спростувати це припущення, ми пропонуємо елементарну діагностику дитини, що піддалася насильству.[22]

Емоційний стан: низька самооцінка, пасивність; понижений емоційний фон, апатія, страхи; занепокоєння, підвищена тривожність; депресивні стани, печаль.

Поведінка: опозиційна; запобіглива, регресивна; невідповідна віку відповідальність; саморуйнівна поведінка (спричинення каліцтв самим собі, суїцидальні думки); виникнення різного роду відхилень в поведінці: агресія, дезадаптація, адитивна, девіантна, делинквентна поведінка.

Інтелект: зниження або повна втрата інтересу до школи; затримка або різке зниження рівня інтелектуального розвитку; зниження пізнавальної мотивації і, як наслідок, стійка шкільна неуспішність; порушення мовного розвитку; загальмованість у відповідях, при виконанні завдань; труднощі запам’ятовування, концентрації уваги.

Взаємовідносини з оточенням: невміння спілкуватися з людьми, дружити; відсутність друзів або надмірна нерозбірлива дружелюбність; прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самоушкоджень, притягнути до себе увагу дорослих, або уникнення дорослих, підозрілість і недовіру до них; вимога ласки і уваги або замкнутість, прагнення до самоти; агресивність і імпульсивність по відношенню до дорослих, однолітків; роль «цапа - відбувайла»;

Фізичний стан: маленький зріст, недостатня вага; гігієнічна занедбаність, неохайний вигляд; психосоматичні захворювання, неврози; постійний голод і/або спрага; мастурбація.

Якщо вищезгадані ознаки у більшості своїй були виявлені в поведінці дитини, ми пропонуємо наступний алгоритм дій дорослого.



Особливості поведінки батьків або осіб, що їх замінюють, яких запідозрюють у жорстокості по відношенню до дитини.

- Суперечливі, плутані пояснення причин травм у дитини і небажання внести ясність в подію.

- Небажання, пізнє звернення по медичну допомогу або ініціатива звернення по допомогу виходить від сторонньої особи.

- Звинувачення в травмах самої дитини.

- Неадекватність реакції батьків на тяжкість ушкодження, прагнення до її перебільшення або зменшення.

- Відсутність стурбованості за долю дитини.

- Неувага, відсутність ласки і емоційної підтримки в поводженні з дитиною.

- Стурбованість власними проблемами, що не відносяться до здоров’я дитини.

- Оповідання про те, як їх карали в дитинстві.

- Ознаки психічних розладів в поведінці або прояв патологічних рис вдачі (агресивність, збудження, неадекватність і ін. ).



Для ефективного вирішення вищезазначеної питання необхідно піднести його на рівень держави, яка повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих психологів та соціальних педагогів, адже саме їхня діяльність повинна приносити найширші та найефективніші результати щодо вирішення проблеми сімейного насилля серед українських сімей.
Література

  1. Мінакова К. Основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки – жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка.-2005.-№2.-С.43-47

  2. Савчук О.М. Стратегії роботи із спів залежними жінками, які зазнають насилля в сім’ї // Практична психологія та соціальна робота. -2003. - №4. - С.51-60

  3. Савчук О.М. Об’єктивізація впливу тренінгу асертивності на психологічний стан жінок, які зазнали насильства //Практична психологія та соціальна робота. 2003. - №6.-С.74-76

  4. Сафонова Т.Я. Жесткое обращение с детьми // Практична психологія та соціальна робота. - 2007.-№2.- С.17-29

  5. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури. - 2006. - 464с.

  1. Батьків не обирають… (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні), К., А.Л.Д., 1997. – 144с.

  1. Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ - Студіо, 1999. – 64с.

  1. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї: курс лекцій – К., МАУП, 2001. – 96с.

  1. Говорун Т., Кікінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навч. посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1999-384с.

  1. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: курс лекцій. – К., МАУП, 2006. – 304с.

  1. Громадська програма запобігання насильству в сім’ї. – Львів, 2004 – 95с.

  1. Долженко І. Використання соціально-педагогічних технологій у роботі класного керівника з сім’єю // Соціальна педагогіка: теорія і практика, 2006. - №4 – 34 – 38с.

  1. Конт Р. Сексуальное насилие над детьми // Энциклопедия социальной работы, в 3 т., т.3, - М., 1994 – 230 с.

  1. Кравченко Т. Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах // Соціальна психологія. – 2006. - №2, 142 – 150 с.

  1. Мельник Ю.В., Шаргородський С.В. Надання допомоги дітям – жертвам насильства // Психологічна газета. – 2007. - № 8, 9-20 с.




  1. Насилие в семье: с чего начинается семейное неблагополучне: Научно-методическое пособие./ Под редакцией Л.С. Алексеева. – М., 2000, 136с.




  1. Онищенко Ю.В. Насильство в сім’ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. - №3-4, 39-47с.




  1. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні / регіональний аспект. – К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001, 242с.




  1. Семешна Н.Ю. Психолого-педагогическая коррекция детско-родительских отношений. – М.: Издат. Центр Вмедос, 2001, 96 с..




  1. Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник / За редакцією проф. А.Й. Кепської. – К.: центр навчальної літератури, 2004. – 352с.




  1. Соціологія: Підручник / З-т видання, стереотипне. За редакцією В.М. Пічі. – Львів: «Новий світ – 2000», 2006.-280с.




  1. Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією В.Г. Городененка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 560 с.




  1. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю. Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2002.- 132с.




  1. Хархан О. Стосунки батьків, дітей, та їх вплив на поведінку підлітків // Соціальна психологія. – 2003. - №4, 139 – 142с.




  1. Шуст Н.Б. Інноваційна діяльність молоді: сутність, структура, функції. – Вінниця 2012. - 141 с.










Донецький коледж будівництва та архітектури

Верніченко Н.Г., заступник директора з виховної роботи

Подолання конфліктності серед студентів засобами групової тренінгової роботи

Соціальні зміни в суспільно-політичному, економічному і духовному житті українського народу викликають активізацію суперечливості у суб’єктивному світі особистості, що призводить до гострої потреби у аналізі подій і процесів, які проектують конфлікти. Багатозначні конфлікти, в яких суб’єкти реалізують домінуючі вікові потреби в досягненні, самореалізації, самовираженні, суперництві, відстоюванні власних цінностей, позицій та пристрастей, характеризують юнацьку молодь сучасності. Це зумовлює актуальність дослідження конфліктності, як у цілому так і з позицій власне особистісних аспектів становлення особистості.

Серед найважливіших базових компетенцій людини є її здатність активно й успішно діяти в соціумі на засадах гуманності, співпраці, толерантності, відповідальності. Це вимагає від особистості вмінь ефективно спілкуватися х іншими людьми, досягати взаєморозуміння в сім’ї, запобігати і розв’язувати проблемні і конфліктні ситуації [5].

Реформування освіти в Україні зумовило корінні зміни у навчально-виховному процесі середньої та вищої школи. Навчальні заклади України впроваджують нові технології навчання, популярними серед яких є інтерактивні методики, групові форми роботи. На наш погляд, формуванню комунікативних умінь, створенню доброзичливої атмосфери у спілкуванні, подоланні конфліктів серед студентів допомагає методика групової тренінгової роботи.

Конфліктологічна компетенція студента це інтегроване особистісне утворення, яке відображає його теоретичну і практичну готовність до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів. Структура конфліктологічної компетенції включає свідомі або інтуїтивні знання про конфлікти, їх значення, функції, наслідки, а також усвідомлення важливості та володіння вміннями здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів у взаємодії й спілкуванні [4].

Допомога студенту в подоланні конфліктності може здійснюватися у різноманітних формах навчально-виховної роботи. Однак найбільш ефективно ця допомога може бути організована як система заходів психолого-педагогічного характеру – тренінгів, які доповнюють традиційні форми організації навчально-виховного процесу у ВНЗ (лекції, семінари, лабораторні роботи, тематичні зібрання і та інш.). Кожен тренінг повинен бути направлений на актуалізацію студентом позиції активного суб’єкта навчальної діяльності в спеціально створених психолого-педагогічних умовах, вирішення конфліктних ситуацій конструктивним шляхом. Ефект при цьому виникає як за рахунок систематичності, так і за рахунок специфічності створюваних умов, знижуючих, наприклад, рівень конфліктності серед студентів.

Окрім цільової направленості важливо виділити також змістовні характеристики тренінгів з подолання конфліктності серед студентів, які слід враховувати при розробці (конструюванні) та мінімум три змістовних блоки такого роду тренінгів [3]:


  • перший змістовний блок пов’язаний з актуалізацією досвіду, вже накопиченого студентом в процесі життєдіяльності, з розвитком у студента рефлексивного відношення до безконфліктного спілкування, конструктивного вирішення конфліктів;

  • другий змістовий блок пов’язаний з пошуком і засвоєнням студентом нових способів, форм, шляхів, прийомів безконфліктного спілкування, нових областей застосування отриманих знань;

  • третій змістовий блок пов’язаний з відновленням психічних сил студента, посиленням його енергетики, психофізичних можливостей і та інш.

Завдання тренінгової роботи з подолання конфліктності студентів:

  1. Усвідомити конфлікт як природний стан процесу спільної діяльності у суспільстві, сім’ї, зрозуміти психологічні причини та витоки виникнення конфліктів (ціннісні, інтелектуальні, емоціональні).

2. Виявити свої переважаючі стратегії поведінки в конфлікті.

3. Навчитися усвідомлювати та ідентифікувати власні власні стратегії і стратегії опонента.

4. Засвоїти конструктивні стратегії вирішення конфліктів і механізми їх застосування; оволодіти ефективною стратегією співробітництва в конфлікті по принципу взаємного виграшу.

5. Навчитися працювати з емоціями в конфлікті, їх регуляцію та відображення [6].

З метою запобігання й подолання конфліктів та формування конфліктологічної компетенції студентів у коледжі було проведено дослідження в якому вивчалися особливості конфліктної поведінки студентів коледжу. Дослідницька робота проводилась у рамках курсу «Етика і психологія ділового спілкування». У рамках курсу подавався розділ «Конфлікти та їх попередження», де студенти вивчали наступні теми: поняття про конфлікт; проблема конфліктів у колективі, сім’ї; типи і види конфліктів; стратегія поведінки у конфліктній ситуації; самостійне розв’язання конфліктів; попередження конфліктів тощо.

Практичні заняття з конфліктології проводились з елементами групової тренінгової роботи з використання інтерактивних методів навчання (мозковий штурм, ділові, рольові ігри, обговорення в групах, малих групах конфліктних ситуацій тощо).

На початку викладання курсу було проведено обстеження студентів (Діагностика І) для визначення конфліктності особистості, оцінки готовності до переговорів і розв’язання конфліктів, стратегії поведінки у конфліктній ситуації. Після викладання теми «Конфлікти та їх попередження», було проведено повторне обстеження студентів (Діагностика II) та проаналізовані зміни у конфліктній поведінці студентів. Дослідження проводилось за допомогою наступних методик: «Чи конфліктна ви особистість?», «Оцінка готовності до переговорів і розв’язання конфліктів».



Мал.1. Порівняльний аналіз Діагностики І та Діагностики ІІ
На першому етапі дослідження студентів (Діагностика І) 40% студентів показало високий рівень конфліктності особистості; 44% – середній рівень конфліктності особистості; 16 % – низький рівень. На другому етапі (Діагностика II), після групової роботи з психопрофілактики міжособистісних конфліктів 16% опитаних показало високий рівень конфліктності особистості; 52% - середній рівень конфліктності особистості; 32 % - низький рівень. Значно збільшився середній та низький рівень конфліктності особистості, це говорить, що студенти стали проявляти більше тактовності, уникати критичних ситуацій які приводять до конфлікту, вирішувати конфлікти у межах коректності не принижуючись до образ.

Таблиця 1.


Аналізуючи дані отримані за допомогою методики «Оцінка готовності до переговорів і розв’язання конфліктів», ми бачимо (Таблиця 1), що рівні розподілились наступним чином (%):

Зробивши порівняльний аналіз рівня розвитку у студентів знань, умінь та здібностей, необхідних для успішного вирішення конфліктів і ведення переговорів на початок навчального року та після групової роботи з психопрофілактики міжособистісних конфліктів ми бачимо, що по всім параметрам виросла компетентність студентів у цих питаннях. Можемо сказати, що засобами психопрофілактичної групової роботи з елементами тренінгу можливо знизити конфліктність особистості та сформувати знання, уміння та навички безконфліктного спілкування студентів коледжу



Висновки:

1. Рівень конфліктності опитаних студентів на початку дослідження (Діагностика І) високий.

2. Аналіз рівня розвитку знань, умінь та здібностей необхідних для успішного вирішення конфліктів і ведення переговорів на початок навчального року (Діагностика І) показав низький рівень сформованості.


  1. Порівняльний аналіз рівня конфліктності особистості, розвитку у студентів знанв, умінь та здібностей, необхідних для успішного вирішення конфліктів і ведення переговорів на початок навчального року та після групової роботи з психопрофілактики міжособистісних конфліктів показав, що по всім параметрам виросла компетентність учнів у цих питаннях.

  2. Засобами групової роботи з використання методів тренінгу можливо знизити прояви конфліктності студентів

Література

  1. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. - 2-е изд., перораб. и доп. - М.: Изд-во «Ось - 89», 2000. - 224 с.

  2. Боденко Б.М. Активизация в тренинге образовательной деятельности студентов. - М., 2001. - 29 с.

  3. Джонсон Д. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Пер. з англ. В.Хомика. -К.: Вид. дім «КМ Академия»,2003.-288с.

  4. Орлянський В.С. Конфліктологія. - К.: Центр учбової літератури, 2007.-258 с.

  5. Пірен М. Деонтологія конфліктів та управління. — К., 2001.

  6. Смульсон М.Л. Тренинг «Конфликтьы и их разрешение»: Учеб. - метод, пособие / Международная орг-ция «Джайнт», Киевский ин-т соц-ных и общинних работников. - К.: Нфа-принт, 2004. - 47 с.


Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України

Удалова О.А., зав. сектором соціально-педагогічної роботи зі студентами відділу соціально-гуманітарної освіти, канд..педагогічних наук

Науково-педагогічна діяльність щодо підвищення професійних компетенцій соціально-педагогічних працівників для подолання насильства в сім’ї.
Сучасні проблеми як насильство в сім’ї є особливо гострими та порушують питання про формування готовності суб’єктів діяльності до корекційної роботи із соціально дезадаптованими членами сім’ї. Варто підкреслити, що в сучасних умовах насущною потребою є необхідність перегляду сутності і характеру підготовки до такої діяльності в системі науково-методичної роботи. Вирішення проблеми сучасної сім’ї вимагає від фахівців знання основ першої допомоги членам сім’ї, які потерпіли від насильства, звертання в заклади охорони здоров’я, елементарних знинь про ознаки насильства, проявів наслідків жорстокого поводження та інші.

Аналіз підтверджу, що корекційна робота щодо попередження насильства в сім’ї ускладнюється у зв’язку з неготовністю суб’єктів діяльності до роботи у цьому напрямі.

Це недостатні психолого-педагогічні знання й уміння щодо корекційної роботи з потерпілими та насильниками, а також неготовність до управління процесом виховання, реабілітації і корекційної роботи з сім’ями. Продовжуючи аналіз даної проблеми необхідно зупинитися на питанні організації системи психолого-педагогічної, юридичної освіти з соціально-педагогічними працівниками та правоохоронними органами.

Необхідність спеціальної методичної роботи з підвищення кваліфікації фахівців-суб’єктів діяльності щодо попередження насильства в сім’ї обумовлено:



  • складністю проблеми, її недостатньою розробленістю в аспекті теорії та практики корекційної роботи з сім’єю;

  • значною кількістю суб’єктів захисту, які повинні оперативно і тісно взаємодіяти між собою, що не характерно для інших напрямів їх роботи;

  • особливостями професійної етики щодо розв’язання на практиці проблеми насильств в сім’ї;

  • постійним оновлення нормативно-провової бази з проблеми, що зумовлює необхідність постійного пошуку форм практичної роботи щодо її реалізації;

  • відсутністю єдиної концепції роботи щодо попередження насильства та корекційної роботи з сім’єю, що ускладнює взаємодію;

  • мультидисциплінарним характером проблеми що вимагає опанування знань із суміжних професій (юридичних – педагогам і психолого-педагогічних - правоохоронцям);

  • поєднання зусиль державних установ та недержавних організацій, окремих осіб – суб’єктів захисту від насильства .

Ці аспекти вимагають обґрунтування сутності, концепції, змісту, форм, особливостей організації науково-методичної роботи з соціально-педагогічними працівниками, правоохоронними органами.

Система науково-методичної роботи з фахівцями щодо попередження та корекції насильства в сім’ї забезпечується:



  • на мотиваційному рівні - формуються мотиви, які адекватні цілям та завданням вирішення запобігання насильства в сім’ї;

  • на когнітивному рівні – формуються знання про сутність корекційної роботи з членами сім’ї, які постраждали від насильства та з кривдниками;

  • на технологічному рівні – формуються вміння, навички, прийоми практичного вирішення завдань в процесі соціально-педагогічної, психологічної, правоохоронної діяльності.

На сучасному етапі склалась певна система науково-методичної роботи, яка включає масові, групові та індивідуальні форми. Масові форми: цільові семінари, практикуми, педагогічні читання, науково-практичні конференції, симпозіуми, тренінги та ін. Групові форми: педагогічні та вчені ради, педагогічні майстерні, практикуми та ін. Індивідуальні форми роботи – самоосвіти, наставництво, стажування, наукові дослідження та ін.

Форми інформаційного забезпечення суб’єктів діяльності можуть бути:



  • друковані видання (підручники, посібники, методичні матеріали, журнали, збірники праць, газети тощо);

  • комп’ютерні продукти;

  • нормативно-розпорядчі документи;

  • семінари, курси, тренінги, засідання науково-методичних, педагогічних рад, збори, круглі столи;

  • обмін досвідом, робочі поїздки, виїзні заняття.

У процесі підвищення кваліфікації рекомендується практикувати такі напрями методичної роботи : інструктивно-методичні навчання та індивідуальне консультування суб’єктів діяльності, спрямовані на осмислення, відбір оптимальних методів морально-правового виховання членів сім’ї; засідання методичних об’єднань з проблеми соціально-правової роботи щодо попередження насильства в сім’ї, де повинні визначатися і обґрунтовуватись основні психолого-педагогічні умови формування поведінкових традицій, обговорення вихідних характеристик морально-правової вихованості членів сім’ї; визначення шляхів попередження неправомірної поведінки членів сім’ї.

Зміст методичної роботи визначається завданнями, які стоять перед суб’єктами діяльності, а також станом роботи і рівнем кваліфікації кадрів та рівнем компетентності організаторів методичної роботи.

Розглядаючи проблему як насильство в сім’ї, та напрями корекційної роботи з нею на підставі наукової теорії Н. Кузьміної логічним представляється визначення професійної компетентності до якої належать:


  • спеціально-педагогічна компетентність (підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні завдання психолого-педагогічної діяльності й оцінювати результати своєї праці);

  • методична компетентність (знання існуючих методів і форм психолого-педагогічної діяльності, творче використання в професійній діяльності інноваційних технологій як основи інтелектуальної практичної підготовки і формування наукових знань, професійних навиків у суб’єктів корекційного процесу);

  • диференційно-психологічна та педагогічна компетентність (наявність в індивідуальному досвіді знань і умінь та розроблення на основі наукової теорії і практики методичних прийомів направлених на удосконалення професійної діяльності).

Здійснення успішної діяльності передбачає постійне поновлення наукових знань відносно дій в певній установі, посади. Повна поінформованість фахівця з сутності та основних напрямів корекційної роботи з сім’єю та широка наукова ерудиція є винятково важливими факторами ефективності навчання

Рекомендується вивчати найактуальніші теми і проблем, які дозволять сформувати у слухачів знання, навики, уміння працювати щодо попередження насильства в сім’ї:



  • поняття і загальна характеристика джерел правового забезпечення соціально-педагогічної, правоохоронної діяльності з сім’ями;

  • система та методи психолого-педагогічного забезпечення корекційної роботи;

  • поняття і загальна характеристика джерел правового забезпечення корекційної роботи з сім’ями;

  • правове забезпечення організації роботи навчальних закладів, соціальних служб в Україні;

  • права та функціональні обов’язки суб’єктів діяльності щодо подолання насильства в сім’ї;

  • процедурні і процесуальні правовідносини у сфері правового забезпечення корекційної роботи з сім’єю.

  • права та функціональні обов’язки соціальних працівників (педагогів), правоохоронних органів в роботі з асоціальними сім’ями згідно чинного законодавства України;

  • юридичні знання з проблем попередження насильства та жорстокого поводження в сім’ї;

  • перелік та повноваження служб які проводять корекційну роботу з сім’ями та кривдниками, захищають права, створюють умови для реалізації прав, свобод і законних інтересів членів сім’ї;

  • процедурні та процесуальні правовідносини, у випадках представництва інтересів членів сім’ї в установах і службах та виявлення ситуацій жорстокого поводження з дітьми;

  • створення ефективної моделі діяльності щодо попередження насильства в сім’ї та допомоги жертвам шляхом отримання соціально-психологічної та інформаційної підтримки;

Наведемо орієнтовну тематику таких заходів:

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка