Навчання інформатики



Сторінка2/21
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

1.2. Передумови становлення теорії методичних систем

Одна з основних проблем сучасної освіти - постійне збільшення обсягу знань, пропонованих для засвоєння учнями. Ця проблема виникла як наслідок науково-технічного прогресу, зокрема, інформаційного буму, різкого збільшення кількості і швидкості обертання інформації в сучасному суспільстві. Однак, постійно зростаючий обсяг знань доводиться засвоювати не тільки учням, але і вчителям, яким необхідно постійно поповнювати свої знання, щоб встигнути за розвитком науки, яка подається навчальним предметом, спеціальністю.

Зміна традиційних уявлень про освіту як про стабілізуючий, консервативний суспільний інститут породила необхідність у новій парадигмі освіти, основою якої стала ідея про перетворення освіти в соціальний інститут, який не тільки транслює і відтворює культурний досвід, але і виробляє нові знання і новий соціальний досвід [145].

Основні тенденції, що сприяють перебудові освіти:



  1. деполітизація освіти (відмова насамперед від класового, тим більше партійного, підходу в доборі знань для вивчення і тим самим у відтворенні цих знань);

  2. набування освітою характеру неперервного процесу (відмова від кінцевої і завершеної освіти і, разом з тим, висування на перший план завдань ліквідації не просто неграмотності, а функціональної неграмотності населення);

3) перетворення освіти із соціального інституту, що використовує знання і займається їхнім простим відтворенням, в інститут з виробництва знань, що займається їх розширеним відтворенням;

  1. стирання відмінностей між наукою й освітою (набування освітою продуктивного творчого характеру, а наукою характеристик системи неперервної освіти);

  2. зміна змісту поняття освіта (розуміння освіти не тільки як формування особистості, а і того, що вона включає в себе формування особистістю нового знання, образу дійсності, у якій діє особистість);

6) набування знаннями характеру економічної категорії, перетворення знань у товар, а носія знань - у їхнього власника, і внаслідок цього - прагнення до одержання унікальної освіти, яка обумовлена своєрідністю знань, що здобуваються;

7) зміна уявлення про трудове виховання - пріоритет праці політехнічної замінюється пріоритетом праці розумової, яка передбачає роботу з інформацією й одержання інтелектуального продукту;

8) зростання ролі загальнокультурних знань, яке пов'язане з переходом індустріального суспільства до постіндустріального і з переходом від індустріальної культури до культури природо відповідної.

Аналіз стану практики дозволяє визначити 4 напрями перебудови освіти. Перший напрямок перебудови освіти -демократизація. Суспільство, відмовляючись від старих форм господарювання, орієнтується на ринкові відносини в економіці; школі пропонується слідувати тим же шляхом, тобто освітні заклади стають подібними до господарських суб'єктів. Тим самим демократизація як умова політичного й ідеологічного звільнення школи виявляється невіддільною від вирішення питання про економічну незалежність школи.

Відповідно до іншого напрямку перебудови освіти основним завданням є зміна змісту освіти, який виражається в знаннях, навичках і вміннях. При цьому головний напрямок змін пов'язується з гуманізацією і гуманітаризацією освіти, підвищенням культурної складової знань. У цій концепції основною причиною кризи освіти називається технократичне вузько спрямоване мислення фахівців, що культивується в процесі існуючої освітньої практики.

Прихильники третього напрямку основну причину кризи бачать у технічному відставанні школи, що задовольняється дотепер часто дошкою з крейдою і наочним приладдям. Перехід до технічно оснащеного процесу навчання, більш того, до нових технологій навчання являє собою вихід з існуючого кризового стану, спосіб підняти активність учнів, підвищити ефективність засвоєння знань, створити нові форми мотивації навчання. Сьогодні використання комп'ютерів у навчанні має широкі перспективи, що розкриваються на основі створення комп'ютерно-орієнтованих середовищ навчання, створення комп'ютерних мереж, використання загальних банків даних, зміни характеру використання учнями джерел інформації, коли учень не сприймає пасивно навчальну інформацію, яка йому надасться, а активно запитує інформацію, необхідну йому для вирішення навчальних та практично значущих задач.

Однак, використання сучасних технічних засобів не знижує, а, навпаки, загострює в ще більшій мірі не тільки фінансові проблеми, які називаються частіше за інші, але і проблеми оновлення змісту, форм і методів навчання, проблеми мотивації навчання, нарешті, проблеми підготовки педагогічних кадрів, які володіють новими технологіями навчання - усі традиційні проблеми освіти відтворюються в новому технологічному контексті.

Четвертий напрямок - неперервність освіти - передбачає перегляд самого поняття освіти в нових соціально-економічних умовах. У цих умовах освіта як процес засвоєння учнем деякої частини накопичених людством знань стає неефективною і неадекватною соціальною діяльністю; вона перетворюється в життєдіяльність.

На думку А.А. Вербицького [24] перехід до неперервної відкритої освіти вимагає кардинального перегляду всіх методологічних І концептуальних основ традиційної педагогіки, яка бере початок у працях Я.А. Каменського і інших вчених.

Насамперед, слід зазначити, що розвиток ідеї неперервної освіти виявляється в найсильнішій залежності від вирішення питання про те, що означає, що людина освічена, І якою повинна бути освіта. Але саме на ці питання в даний час немає ґрунтовних відповідей, особливо в умовах перегляду соціальної ролі освіти, її форм, цілей і завдань, відносин з іншими сферами соціального життя особистості.

До найбільш важливих напрямів формування відкритої системи освіти можна віднести [83]:


  • підвищення якості навчання шляхом фундаменталізації , застосування нових підходів з використанням нових інформаційно-комунікаційних технологій;

  • забезпечення попереджального характеру всієї системи освіти, її націленості на проблеми майбутньої постіндустріальні ї цивілізації;

  • забезпечення більшої доступності навчання для населення планети шляхом широкого використання можливостей відкритого навчання і самоосвіти з застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій;

  • підвищення - шорного початку (реактивності) в ячанні для підготовки людей до життя в різних соціальних ?родовищах(забезпечення розвиваючого навчання).

Однієї з принципово важливих і конструктивних ідей в галузі стратегії подальшого розвитку сучасної системи освіти є ідея "випереджального навчання". Суть цієї ідеї полягає в тім, щоб забезпечити випереджальний характер розвитку системи навчання на фоні інших факторів, що обумовлюють соціально-економічний і культурний розвиток суспільства.

У системі випереджального навчання значна частина навчального часу приділяється для вивчення нових фундаментальних знань, процесів і технологій, інформація про які повинна надходити в систему освіти з різних каналів взаємодії із системою науки, банками даних і знань науково-технічної інформації.

Принципово важливою умовою ефективності системи випереджального навчання є необхідність його органічного зв'язку з наукою.

Навчання повинно бути «вбудованим» у систему наукових досліджень. Більш ефективне підключення до наукових досліджень фахівців зі сфери освіти, у свою чергу, дасть для науки додаткове джерело розвитку і забезпечить більш якісну базову підготовку майбутніх учених.

Принципи практичної реалізації концепції випереджального навчання можна пояснити на прикладі вищої освіти [83]. У сучасних системах такої освіти реалізується концепція, яку можна назвати підтримуючою освітою. Підготовка фахівців здійснюється, головним чином, на основі вимог сьогодення, без врахування того, що чекає цих фахівців у майбутньому. За оцінками експертів, співвідношення видів знань у системі підтримуючої освіти і розподіл навчального навантаження відповідно до цього можуть у першому наближенні виглядати так, як показано на рис. 1.2.1

З нього випливає, що основний навчальний час витрачається на вивчення вже накопичених традиційних знань.

Вивчення прагматичних знань і навичок, тобто професійна підготовка з обраної спеціальності, як правило, займає не більш 15-20% від загального обсягу навчального навантаження. Що ж стосуються нових знань, які повинні поступати до системи освіти безпосередньо в процесі навчання, то час, що витрачається на їх вивчення, як правило не перевищує 5-7%. Час, що витрачається на розвиток творчих здібностей людини і його здібностей до самоосвіти, і того менше.

Темпи технологічного і науково-технічного прогресу сьогодні такі, що багато знань застарівають вже протягом 3-5 років. Не враховувати цього фактора в перспективній системі освіти не припустимо. Саме тому пріоритети цілей системи випереджальної освіти повинні радикально чином відрізнятися від пріоритетів аналогічних цілей системи традиційної освіти.

Перспективна система освіти повинна створюватися на основі поєднання новітніх природничо наукових і гуманітарних знань, однією з своїх пріоритетних цілей мати формування у людей таких якостей, які дозволять їм з успіхом адаптуватися, жити і працювати в умовах нового століття. Серед таких якостей можна виділити:


  • системне наукове мислення;

  • екологічну культуру;

  • інформаційну культуру;

  • творчу активність, толерантність;

  • високу моральність.

Саме ці якості людей повинні забезпечити виживання і подальший стійкий розвиток цивілізації. Тому саме вони і повинні бути пріоритетними цілями для системи випереджальної освіти.

Таким чином, перехід від традиційної до особистісно-орієнтованої парадигми освіти спричинює зміни пріоритетів й у методиках навчання, а тому виникає необхідність у відповідних застосуваннях теорії проектування педагогічних систем.



1.3. Поняття методичної системи навчання

Згідно А.М.Пишкало, який вперше ввів поняття методичної системи навчання в дослідженні з методики навчання геометрії в середній школі [227], методична система навчання являє собою сукупність п'яти ієрархічно підлеглих компонентів: цілей навчання, його змісту, методів, засобів, організаційних форм навчання.



Безумовно, ця модель була плідною за умов повного управління й однаковості навчання в школі, його строгої регламентації, а також стабільності навчальних предметів, їхньої повної методичної забезпеченості. У сучасних умовах значної диференціації шкіл щодо цілей і умов навчання, запитів контингенту учнів і підготовленості викладачів, а також стосовно до такого нестабільного, який стрімко розвивається, предмета, як інформатика, концепція методичної системи навчання в колишньому вигляді вже неадекватна ситуації в методиці навчання інформатики і вимагає розвитку.

Модель методичної системи навчання повинна відповідати наступним принципам:



  1. Предметність моделі. Моделі навчання різних предметів можуть включати різні сукупності компонентів, а ці компоненти - знаходитися в специфічних для даного предмета відношеннях між собою. Таким чином, можна очікувати, що структурно методичні системи навчання різних предметів будуть відрізнятися.

  2. Локальність моделі. Через істотні й все більш зростаючі розходження в цілях і умовах навчання в різних навчальних закладах вже не можна говорити про методичну систему навчання предмету взагалі. Модель повинна враховувати не тільки розходження у навчанні різних предметів, але й особливості у вивченні предмета, що склалися в конкретному навчальному закладі. Таким чином, удосконалена модель методичної системи повинна враховувати локальні особливості навчання інформатики, тобто змінюватися від одного навчального закладу до іншого.

3. Динамічність моделі. Компоненти методичної системи, як правило, знаходяться у швидкому розвитку, регулярно перебудовуються зв'язки між цими компонентами. Так для інформатики характерна нестабільність, швидкі зміни в змісті навчання, бурхливий розвиток засобів інформатизації, що впливають на цілі, зміст, методи, засоби навчання. Методична система, як модель навчання, повинна передбачати розвиток практики навчання, включати компоненти, які передбачають розвиток їхнього змісту, які допускають перебудову їх структурних зв'язків.

Враховуючи розглянуті питання із загальної теорії систем і існуючі методичні і дидактичні системи, виникає потреба розширити множину елементів методичної системи за рахунок включення І елементів:

а) очікувані результати навчання;

б) технології добору змісту, методів, форм і засобів навчання;

в) технології встановлення зв'язків між елементами методичної системи.

Модель методичної системи навчання наведена на рис. 1.3.1. Педагогічна технологія передбачає проектування діяльності [228], тобто встановлення єдності цілей, методів, засобів і організаційних форм діяльності.



Рис. Ї.З.І.

На думку И.В.Кузьміної [129-132] конструктивна діяльність вчителя, пов'язана з добором, композицією, проектуванням навчально-допоміжного матеріалу, створенням планів, включає проектування:


  1. змісту майбутньої діяльності;

  2. системи і послідовності власних дій;

  3. системи і послідовності дій учнів (колективу загалом, окремих груп в ньому і окремих учнів в залежності від їх особистісних характеристик).

Проектування методичних систем, як одна з гілок педагогічного проектування, спрямоване на відтворення і зміну процесів навчання.

При проектуванні методичних систем необхідно враховувати наступне.

1. Об'єкт дослідження і система не одне і те саме В одному і тому ж об'єкті можна виділити кілька систем в залежності від мети дослідження.


  1. При виділенні системи відбувається штучне відокремлення явища (або проблеми), що досліджується, з навколишнього середовища. Це відокремлювання насправді являє собою абстрагування, і воно повинно враховувати реальну єдність системи із середовищем.

  2. Виділяючи систему, необхідно встановлювати: а) елементи(компоненти) системи, б) елементи її середовища (оточення),в)істотні (системо утворюючі) зв'язки між елементами(компонентами) системи, г) істотні зв'язки з середовищем(оточенням).

  3. У складних системах кожний елемент (субсистема) може бути при іншому розгляді самостійною системою. І навпаки, система з іншої точки зору є елементом (субсистемою) системи вищого по рядку. З цього випливає, що при виділенні системи слід завжди усвідомлювати, на якому рівні відбуватиметься робота із системою, і точно дотримуватися вибраного рівня відмінності.

  4. Певна якість системи задається не тільки якістю окремих елементів, з яких система складається, характером їх взаємозв'язків, а й зв'язками між даною системою і середовищем.

  5. Систему як пізнавальний інструмент можна застосовувати для різних і значно відмінних (в тому числі ідеальних, досі реально не існуючих об'єктів.

При проектуванні методичних систем необхідно враховувати їх особливості:

  1. цілісність - залежність кожного елемента системи від його місця і функцій в системі;

  2. структурність - функціонування системи зумовлене не стільки особливостями її окремих елементів, скільки властивостями її структури;

  3. взаємозалежність системи і середовища - система формується і проявляє свої властивості в процесі взаємовпливів із середовищем;

  4. ієрархічність - кожний елемент системи в свою чергу може розглядатися як система, а система, що досліджується в цьому І випадку, сама є елементом більш широкої системи;

  5. множинність описів - внаслідок принципової складності кожної системи її адекватне пізнання вимагає побудови множини різних моделей, кожна з яких описує лише певний аспект системи.

Методична система підкоряється певним закономірностям.

1. Закономірності, пов'язані з внутрішньою будовою самої системи, коли зміна одного або кількох її елементів спричинює необхідність зміни всієї системи загалом. Наприклад, поява нових засобів навчання, використання яких розширює можливості організації навчального процесу, приводить до перегляду змісту, форм і методів навчання. Сказане лише підкреслює необхідність комплексного розгляду вказаних елементів в їх єдності.

2. Закономірності зовнішніх зв'язків системи, що визначаються тим, що будь-яка методична система функціонує на певному соціальному І культурному фоні, які мають на неї вирішальний вплив. Такого роду впливу можуть зазнавати як всі елементи системи загалом, так і окремі. Найбільш явно вказаний вплив спрямовується на основний елемент системи - цілі навчання. Суспільство формує соціальне замовлення школі, за допомогою якого визначаються цілі навчання будь-якого предмету

Таким чином, методична система навчання являє собою складне динамічне утворення. Можливість повного визначення системи може бути досягнута, якщо буде визначена деяка початкова умова. Іншими словами, треба зафіксувати деякий з її елементів і виявити динаміку її зміни в такому стані. Слід зауважити, що подібна фіксація знімає вимогу несуперечності методичної системи, оскільки закономірності її будови випливають з початкових умов.

Розглядаючи методичну систему навчання конкретного навчального предмету а педагогічному вузі і школі, доцільно вибрати за такий фіксований елемент цілі навчання як найбільш конкретний і точний елемент.

Проте, навіть з урахуванням цієї обставини внутрішні взаємозв'язки системи допускають досить широкі можливості добору різних способів функціонування методичної системи. Тому необхідно було розробити положення, що визначають напрями бажаної перебудови методичної системи, тобто напрями її вдосконалення. Ці положення, які А.М.Пишкало назвав принципами вдосконалення методичної системи навчання, були розроблені, виходячи як з структури системи, так і з урахуванням основних дидактичних принципів навчання. Внаслідок такого підходу і виходячи з лідируючого положення цілей навчання відносно Інших компонентів методичної системи, слід зробити висновок, що будь-яка видозміна системи повинна співвідноситися з цілями навчання. З цього витікає центральний принцип вдосконалення методичної системи, який А.М.Пишкало назвав принципом цілеспрямованості: напрями і результати вдосконалення методичної системи загалом і її елементів, зокрема, повинні бути адекватні цілям навчання.

Вдосконалення методичної системи в певному напрямі не може не враховувати вимог, що виходять з самої суті системного підходу. По-перше, будь-яка зміна одного з елементів системи обов'язково відображається і на інших. Нехтування цієї обставини може привести до руйнування системи як цілісної структури. З цих міркувань витікає наступний принцип вдосконалення методичної системи, який називається принципом взаємозв'язності: при зміні елементів методичної системи необхідно визначати впливи, які цим будуть викликані, на всі інші елементи, і враховувати їх.

Потрібно відразу ж підкреслити, що цей принцип може застосовуватися не тільки до системи загалом, але і до окремих її частин. Виходячи з цього, вказаний принцип потрібно доповнити вимогою розгляду всіх взаємозв'язків в системі, принципом повноти: при вдосконаленні методичної системи потрібно приділяти увагу кожному її елементу. Зауважимо, що вимога повноти дуже важко реалізовується. Наприклад, в методичній науці поки ще недостатньо виявлені зв'язки "від методів навчання - до змісту навчання".

Реалізація принципів методичної системи навчання може проводитися лише шляхом визначення і розробки конкретного змісту компонентів системи. У ході цієї роботи вказані принципи "проектуються" в конкретні методичні положення. Однак не треба думати, що описаний зв'язок може мати місце лише в одному напрямі. Нагадаємо, що самі принципи вдосконалення методичної системи виникли як підсумок теоретичного узагальнення конкретного педагогічного і методичного матеріалу.

Кожному педагогу в початковий період навчання відповідної дисципліни доводиться будувати якщо не повну модель методичної системи навчання, то принаймні її окремі елементи. Назвемо цю модель базовою (вихідною). Базова модель буде більш ефективною, якщо в ній наявні всі п'ять компонентів методичної системи, оскільки, в іншому випадку, модель буде побудована без врахування багатьох внутрішніх зв'язків між її елементами. Не можна, наприклад, побудувати ефективну базову модель (значить, і ефективно навчати), не визначивши цілей навчання.

Внаслідок реалізації базової моделі в навчальному процесі, заходи, необхідні щодо реорганізації методичної системи навчання, виробляються на основі висновків, отриманих за допомогою психолого-педагогічного аналізу результатів реалізації; дослідження міцності знань, умінь і навичок студентів (учнів), аналізу якісної оцінки результатів їх навчання; аналізу рівня реалізації принципів вдосконалення методичної системи навчання.

Розглянемо термін "реалізація (впровадження) методичних систем навчання". Будемо визначати його за допомогою терміну "навчальна дисципліна" ("навчальний предмет"), а саме: навчальний предмет є формою реалізації методичної теорії, поданої у вигляді методичної системи навчання.

Виникає природне питання про зв'язки понять, позначених термінами "методична система навчання" і "навчальний предмет" ("навчальна дисципліна").

В.С.Лєдньов [144] зазначає, що:



  1. об'єктом вивчення шкільної або вузівської дисципліни (навчальним об'єктом) є предмет відповідної наукової галузі;

  2. предмет вивчення шкільної або вузівської дисципліни не має аналога в науці. Він характеризується двома моментами:

а) навчальним об'єктом;

б) особливостями вивчення цієї галузі дійсності, цілями навчання(зокрема, до специфіки вивчення об'єкта відноситься неповне відображення в змісті навчального курсу змісту науки і включення до його змісту системи умінь і навичок, не властивих, взагалі кажучи, змісту науки).

На думку Дж Гоццера навчальна дисципліна - це необхідне природне середовище, яке лежить в основі розвитку розумових здібностей учня в ході його загального розвитку. Навчальна дисципліна як система знань виступає як предмет навчально-пізнавальної діяльності. Відповідно із зміною параметрів цієї системи буде змінюватися і характер навчально-пізнавальної діяльності та зумовлені нею інші види діяльності. Тому можна сказати, що навчальна дисципліна (за В.І.Генецинським [33, с 108]) - це система видів навчально-пізнавальної діяльності. Якщо одна і та ж система знань буде вивчатися в різних умовах діяльності, можна говорити про різні навчальні дисципліни, хоч їх назви будуть співпадати.

Навчальний предмет є провідним засобом реалізації змісту освіти з всіма його основними елементами. Визначимо навчальний предмет. за Т.О.Бороненко, як деяку "систему, метою запровадження якої є розвиток розумових здібностей учня, а структура якої аналогічна до структури методичної системи навчання. Системо утворюючим елементом є цілі навчання, а елементами системи: дидактичні завдання, які подаються за допомогою очікуваних результатів навчання; технології навчання (засоби, методи, організаційні форми навчання; і дидактичні процеси, які базуються на мотивації, навчально-пізнавальній діяльності учня і управлінні навчально-пізнавальною діяльністю з боку викладача)" [17J. Таким чином, визначимо навчальний предмет "Методика навчання інформатики" як деяку систему, метою запровадження якої є розвиток розумових здібностей учнів, а структура якої аналогічна до структури методичної системи навчання методики навчання Інформатики. Це можна подати наступною схемою (Рис. 1.3.2).

Рис. 1.3.2.

Тепер стає очевидним, що спочатку необхідно спроектувати методичну систему навчання, а лише потім проектувати навчальний предмет. При цьому цілком зрозуміло, що на основі однієї методичної системи навчання можна побудувати кілька варіантів навчального предмета, що схематично зображено на рис. 1.3.3.

Множина варіантів навчального предмета (множина варіантів інтерпретації методичної системи навчання)

Рис. 1.3.3.

В цьому випадку можна говорити про добір варіанту навчального предмета, кращого в деякому розумінні, і це повинно відноситися до питання реалізації поставлених цілей навчання.

1.4. Методична система навчання інформатики є загальноосвітній школі і педагогічному університеті

1.4.1. Аналіз методичної системи навчання інформатики

Відповідно до методології наукового пізнання будь-яке судження з будь-якого предмету завжди спирається на деяку модель даного предмету - уявний образ досліджуваного об'єкта чи процесу, який заміняє його в процесі пізнання і який передає його найбільш істотні з погляду розв'язуваної задачі якості і властивості. V педагогічних дослідженнях існує кілька підходів до моделювання процесу навчання [11, 12, 33, 150, 252, 255], однак у дослідженнях з методики навчання дисциплін фізико-математичної групи є традицією використовувати модель методичної системи навчання [227].

Методична система навчання інформатики у середніх навчальних закладах визначається як система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними з них є: характер соціального замовлення на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання інформатики та ін.

Методичні системи навчання предметів, які становлять зміст загальної середньої освіти, формувалися протягом десятиріч в основному емпірично, перевірялись шкільною практикою і помітно змінювались з періодом порядку 10-15 років. Для інформатики ж характерним є високий динамізм становлення її методичної системи навчання.

Створення та розвиток методичної системи навчання інформатики відіграє ключову роль у становленні шкільною курсу інформатики. Тому актуальним є аналіз елементів методичної системи, виявлення найвужчих місць і проблем, без розв'язання яких неможливий її подальший розвиток.

Розглянемо методичну систему навчання інформатики. Очевидно, що введені A.M. Пишкало елементи методичної системи навчання знаходяться, якщо говорити про інформатику, у специфічних відносинах, далеких від ієрархічного підпорядкування зверху вниз: цілі навчання - очікувані результати - зміст - методи - організаційні форми - засоби навчання. Відомо, що в навчанні інформатики оволодіння програмно-апаратним забезпеченням інформаційних технологій, які є основою засобів навчання інформатики, виступає як одна з найважливіших цілей навчання і таким чином засоби навчання вже не грають підлеглої ролі відносно цілей навчання. Зрозуміло, що зберігається і вплив установлених


Рис. 1.4.1.

У непростих відносинах при навчанні інформатики знаходиться зміст навчання з цілями і засобами навчання. Відзначимо, то зміст навчання будь-якого предмету є деякою моделлю відповідної предметної галузі. У випадку інформатики ця предметна галузь розвивається дуже швидко, а разом з нею змінюється і зміст навчання. Цілі навчання, які являють собою більш високу сходинку абстракції, ніж інші елементи методичної системи, з ведучого елемента системи у випадку стабільного навчального предмета перетворюються у залежний елемент системи для такого рухливого, нестабільного предмета, як інформатика, і поступово коригуються слідом за змістом навчання, що є змінним і таким, що проходить критичний добір. Крім того, цілі навчання інформатики зберігають нечітке, розпливчасте формулювання і продовжують залишатися предметом дискусій методистів, науковців, вчителів та батьків.

Мета включення інформатики а структуру загальної середньої освіти на першому етапі розвитку методичної системи навчання інформатики була прямо спрямована на забезпечення загальної комп'ютерної грамотності молоді. На основі поточного стану інформатизації суспільства зміст навчання був орієнтований на алгоритмізацію, загальні принципи ЕОМ і застосування засобів обчислювальної техніки в різних галузях діяльності. Такий добір цілей у світлі наступного розвитку суспільства і самої інформатики не міг залишитися незмінним, оскільки проникнення інформаційно-комунікаційних технологій в освіту, яке не пов'язане з новим предметом, загальмувалося, а швидка зміна змісту актуальних знань, умінь І навичок, необхідних для професійної діяльності, могли знецінити зміст шкільної освіти. Рівень масової шкільної підготовки з інформатики так і не піднявся б до рівня вимог професійної діяльності і навіть подальшої спеціальної підготовки у вищих навчальних закладах, оскільки значення навичок алгоритмізації і програмування в науковій і виробничій діяльності почало знижуватися. Очевидно, розробляючи концептуальні основи реформування такої консервативної системи, як освіта, необхідно враховувати уповільнену реалізацію нововведень, а також їхнього перекручування.

Слабка матеріально-технічна база переважної більшості шкіл, які не мали до початку введення курсу інформатики необхідної обчислювальної техніки, призвела до розриву між теоретичним і практичним компонентами змісту навчального предмета, до зміни системи цілей навчання. Це знайшло відображення і у відсутності єдності в трактуванні змісту інформатики як загальноосвітнього предмета. Відмічаються розходження змісту матеріалу, який вивчається учнями в різних школах і у різних вчителів, із змістом і загальною концепцією курсу, що відображені у програмі. Часто спостерігається ухил у бік навчання програмування деякою мовою.

У найбільш складному положенні виявилися школи, що не мали ніякої обчислювальної техніки. Незважаючи на те, що сам курс інформатики на першому етапі його впровадження і планувався як без машинний, реальна педагогічна практика засвідчила, що ефективність занять з теоретичною частиною, яка не підтримується практикою, істотно знижується.



Зміст другого етапу розвитку методичної системи навчання інформатики - до 1995 року - пов'язувався Із зміною основних завдань курсу ОЇОТ - забезпечення інформаційної культура учнів, а наступний, третій - до 2000 року - з формуванням нових інформаційно-комунікаційних технологій навчання на основі широкого застосування комп'ютерних засобів діяльності та телекомунікацій. а також корінною перебудовою навчального процесу. До поточного моменту можна стверджувати, що орієнтири, описані як етапи розвитку методичної системи навчання інформатики, в дійсності не зв'язані з часовим плином процесу розвитку освіти, вони реалізуються одночасно і меж між ними вказати неможливо. Зазначені орієнтири виходять за межі методичної системи навчання інформатики (із системних позицій) і є швидше компонентами інформатизації загальної освіти взагалі.

Основні елементи методичної системи

Перший етап розвитку методичної системи навчання інформатики

Другий етап розвитку методичної системи навчання інформатики

Мета вивчення курсу

Формування ■комп'ютерної грамотності учнів, тобто формування сукупності знань, умінь і навичок, які забезпечують учням можливість застосовувати обчислювальну техніку и навчальній, а згодом у професійній діяльності

Формування основ інформаційної культури, яка забезпечує можливість подальшого широкого використання отриманих знань і вмінь як при вивченні теоретичних основ Інформатики, так і при вивченні інших предметів. Вивчення основ інформатики як фундаментальної галузі наукового знання, формування наукового світогляду учнів. Формування уявлень про становлення інформаційного суспільства та його цінностей, алгоритмізації, загальних методів розв'язування задач. Формування уявлень про інформаційні процеси в природі

Зміст

Сукупність двох t взаємопов'язаних і компонентів: теоретичного і практичного. Теоретична частина спрямована на формування основ комп'ютерної грамотності. Практичний аспект пов'язаний з написанням алгоритмів і програм однією з конкретних процедурних, мов програмування

Сукупність двох взаємопов'язаних компонентів: теоретичного і практичного. Теоретична частина спрямована на формування основ інформаційної культури, навичок аналізу і формалізації предметних задач. Практичний аспект пов'язаний з формуванням навичок роботи з готовим програмним забезпеченням, написанням програм однією з конкретних мов програмування

Методи

Пояснювально-ілюстративні. Традиційні контрольні роботи. Робота з книгою. Репродуктивний. Частково-пошуковий

Метод проектів, самостійна робота учнів з ГТПЗ, тренажерами. Пошук інформації в глобальній мережі Інтернет. Проблемний. Дослідницький. Частково - пошуковий

Засоби

Дошка, калькулятор, плакати, слайди, комп'ютер, підручники і навчальні посібники

Навчально-методичний комплекс, ППЗ для комп'ютерної підтримки навчально-пізнавальної діяльності при вивченні основних розділів інформатики, ППЗ для контролю знань, умінь і навичок, комп'ютер, засоби телекомунікацій, відеотехніка, підручники і навчальні посібники (в тому числі і електронні)

Форми

Колективні

Групові: семінари, навчальні дискусії; колективно-розподільчі форми роботи з навчальним матеріалом, індивідуальні, підсумкові і тематичні заліки

Аналізуючи структуру цілей навчання інформатики, можна виділити серед них цілі 1-го порядку, які пов'язані з формуванням певних знань, умінь і навичок (які фіксуються в освітніх стандартах), і цілі 2-го порядку ‘, що пов'язані з розвитком учнів на основі опанування змістом навчання і засобами навчання інформатики (формування мотивації, мислення й уваги, адаптаційних механізмів). Необхідно відзначити, що сьогодні цілі навчання інформатики 2-го порядку набувають більшої ваги.

Зміст курсу інформатики включає сукупність двох взаємопов'язаних компонентів: теоретичного і практичного. Теоретична частина курсу спрямована на формування в учнів основ інформаційної культури, навичок аналізу і формалізації предметних задач, ознайомлення з такими поняттями як інформація, повідомлення, властивості інформації, інформаційні процеси.

модель, побудова інформаційної моделі, алгоритм, виконавець алгоритму, структура алгоритму, величина, типи величин, технології опрацювання Інформації. Практичний аспект пов'язаний з виробленням навичок роботи з готовим програмним забезпеченням, написанням програм однією з конкретних мов програмування, . використанням глобальної мережі Інтернет для обміну інформацією та повідомленнями, її пошуку. Необхідність вироблення практичних навичок і умінь роботи з комп'ютером передбачає значне підвищення питомої ваги практичних занять (порівняно з іншими предметами) у загальній структурі курсу, надаючи курсу інформатики специфічні риси, які відрізняють його від інших предметів.

Швидкий розвиток предметної галузі інформатика, зокрема, , розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, а також зміна соціального контексту розвитку освіти приводять до зміни цілей навчання інформатики, серед яких ведучими виявляються формування у учнів стабільних навичок використання засобів інформаційних технологій, здібностей і прагнення адаптуватися до інформаційного середовища діяльності, яке швидко змінюється, пропедевтика подальшої інформаційної підготовки протягом всього життя при орієнтації на індивідуальні особистісні запити учнів.

Цілі навчання як елемент методичної системи навчання інформатики в конкретному освітньому закладі залежать від компонентів методичного контексту навчання:


  • організаційно-методичного забезпечення вивчення предмета навчальним планом (з врахуванням не лише державного, а й і шкільного компоненту), освітніми стандартами та ін.;

  • сформованими регіональними і локальними вимогами до підготовки з предмету;

  • спеціальною підготовкою викладачів інформатики, початковою підготовкою контингенту учнів.

Швидкий розвиток змісту знань і актуальної діяльності стосовно предметної галузі, а значить і змісту навчання інформатики передбачає корекцію цілей навчання і відіграє ведучу роль у розвитку цього навчального предмета.

У той же час не можна не відзначити прямого постійного впливу і встановлених цілей навчання на добір змісту навчання з предмету.

Нове бачення цілей навчання (їхня орієнтація на конкретні очікуванні результати навчання, особистісні запити, і багаторівневість і профілізацію) вимагає вирішення проблем зміст;' навчання в конкретних освітніх навчальних закладах на основі освітніх стандартів з інформатики як для загальноосвітньої школи і шкіл нового типу, так і для педагогічних вищих навчальних закладів. На добір змісту шкільного курсу інформатики впливають дві групи основних чинників:


  1. Науковість і практичність. Зміст навчального курсу інформатики повинен йти від науки інформатики (тобто не суперечиш сучасному стану науки І бути методологічно витриманим); вивчення предмета повинно давати такий рівень фундаментальних знань учнів, який дійсно міг би забезпечувати підготовку учнів до майбутньої професійної діяльності в різних сферах (практична мета).

  2. Доступність і загальноосвітність. Матеріал, який включається до курсу інформатики, має бути доступним для засвоєння учнями. Курс інформатики повинен, крім того, відображати найбільш загальнозначущі, загальнокультурні, загальноосвітні відомості з відповідної галузі наукових знань.

Обумовлюючи зміст навчального предмета цілями навчання, саме через поняття і міру їх сформованості в учня можна визначити досить точно, чи досягнуті поставлені цілі. Взаємовплив цілей І змісту навчання двосторонній: при формулюванні цілей необхідно як можна детальніше описати необхідні результати навчання, виділивши системи понять, що формуються, і умінь, визначивши і приписавши кожному компоненту вагову характеристику, що відображає його важливість на даному етапі навчання, а також розробити систему тестів для ефективного контролю управління навчально-пізнавальною діяльністю на всіх етапах навчання. Таким чином, рівень сформованості системи понять, що вивчаються, є одним з основних критеріїв досягнення цілей навчання.

Двоїстою є і взаємозалежність змісту навчання інформатики з засобами навчання. З одного боку вивчення відібраного змісту навчання вимагає застосування в навчальному процесі певних засобів навчання, у тому числі програмно-апаратних та телекомунікаційних засобів навчання інформатики. Однак не менш очевидною є обмежуюча роль наявних у конкретних навчальних закладах засобів інформатики на добір змісту навчання в цих закладах: вирішальним фактором при доборі багатьох тем шкільного курсу інформатики є підтримка цих тем наявною в школах технікою та прикладним програмним забезпеченням. Звідси, наприклад, стійка прихильність у багатьох школах до застарілої мови програмування Бейсик, повільне впровадження в курс багатьох компонентів освітнього стандарту з інформатики.

Відсутність можливості систематичного використання на уроках засобів обчислювальної техніки не дозволяє реалізувати весь загальноосвітній потенціал, закладений у теоретичній частині курсу, при цьому значно ослаблюється і його практична спрямованість.

У школах, що мають обчислювальну техніку, вчителі зіткнулися з іншими проблемами. Серед них потрібно виділити дві:



  • різнотипність обчислювальної техніки, яка є в цих школах, як за технічними характеристиками, так і за програмним забезпеченням і мовами програмування, які використовуються;

  • майже повна відсутність педагогічних програмних засобів (ППЗ),спеціально призначених для програмної підтримки діючого курсу інформатики, що привело до зміни основних ідей курсу з ухилом у бік навчання програмування тією чи іншою мовою програмування.

Елемент методичної системи навчання інформатики "засоби навчання" істотно впливає на цілі та очікуванні результати навчання (оволодіння засобами навчання - програмно-апаратними таї телекомунікаційними засобами інформатизації навчального процесу-одна з традиційно формульованих цілей навчання інформатики, крім того вони є необхідною умовою, що обмежує інші досяжні цілі).

Відзначимо, що засоби навчання методичної системи навчання інформатики відіграють принципово іншу роль, ніж це було раніше у навчанні інших предметів. Більш адекватним у цьому відношенні є| поняття "навчально-професійне середовище", яке підкреслює ефективність програмно-апаратних та телекомунікаційних засобів інформатизації освіти, що відіграють у процесі навчання об'єктне інструментальну роль в предметній галузі, яка моделює професійну діяльність.

Що стосується методів і організаційних форм навчання, то при вивченні інформатики вони виступають у більш тісному зв'язку між собою. Крім традиційного зв'язку зі змістом освіти методи і форми навчання інформатики дуже Істотно визначаються наявними в розпорядженні вчителя інформатики програмно-апаратними та телекомунікаційними засобами інформатики. Відомо, що рівень оснащення навчального закладу комп'ютерною технікою, наявність локальної мережі і доступу до Інтернету, доступність програмних засобів навчального призначення й особливо закладені в програмні засоби навчальні технології вирішальним чином впливають на організацію навчального процесу і методи, які в ньому використовуються.

Зміна цілей на другому етапі розвитку методичної системи навчання інформатики дала поштовх появі різних методичних систем навчання, особливо щодо методів навчання і організаційних форм проведення занять. При цьому основним методом введення школярів у зміст предмета був пояснювально-ілюстративний. Однією з причин цього було і залучення до управління навчально-пізнавальним процесом інженерів-програмістів, які не володіють арсеналом методичних прийомів організації занять за умов класно-урочної системи навчання. Перераховані негативні моменти об'єктивно приводять до порушення внутрішніх зв'язків між елементами методичної системи навчання інформатики.

У той самий час потрібно відзначити і позитивний досвід. Практика навчання інформатики виявила специфіку предмета, що знайшла відображення в формах організації занять, які отримали поширення: крім уроків з поясненнями і розв'язуванням задач уроки-лекції, семінари, спеціальні практичні заняття, лабораторні роботи, практикуми, телекомунікаційні проекти. Змінилося співвідношення на користь форм, що передбачають більшу питому вагу самостійної та групової роботи учнів. По суті це відображає потреби при навчанні нового предмета в більш ретельному методичному опрацюванні питань про форми організації занять, при використанні яких враховується специфіка предмета.

Аналіз характеру діяльності людей, зайнятих в інформаційній «індустрії», свідчить, що провідною тут є групова форма діяльності. Враховуючи необхідність формування у майбутніх випускників не тільки деякої суми знань і умінь, а й навичок роботи в малих групах, потрібно ширше застосовувати такі форми роботи учнів, як семінари, навчальні дискусії, колективно-розподільчі форми роботи з навчальним матеріалом, групова проектна діяльність. Методично обґрунтоване поєднання групових та індивідуальних форм організації навчальної роботи школярів при провідній ролі групових форм та Інтерактивних методик дає можливість забезпечити краще засвоєння програмного матеріалу з інформатики, розвиток самостійності й активності учнів.

Враховуючи вищезазначене, слід зауважити, що методична система навчання інформатики повинна розглядатися як відкрита система з нечіткими межами, яка залежить від багатьох зовнішніх до НЄ] чинників, сукупність яких визначає методичний контекст навчання, й тісно взаємопов'язана з його компонентами. Під методичним контекстом навчання розуміються наступні фактори (рис. 1.4.2):


  • організаційно-методичне забезпечення навчання предмета (освітні стандарти, навчальні плани та ін.);

  • зміст знань і актуальної діяльності стосовно предметної галузі, апаратно-програмні засоби і технології інформатизації;

  • соціальний запит до освіти у формі вимог до підготовки з предмету і критеріїв навченості, а також комплекс мотивів;

  • забезпечення процесу навчання в навчальному закладі засобами інформатизації;

  • спеціальна і методична підготовка педагогічних кадрів, методична підтримка навчально-пізнавальної діяльності учнів;

  • початкова підготовка учнів з предмету, елементи інформаційної культури, що освоєні суспільством.

Елементи методичної системи навчання інформатики (цілі навчання, очікувані результати, зміст, засоби, методи і форми навчання) в конкретному освітньому закладі визначаються різними компонентами методичного контексту навчання (рис, 1.4.3).

Розвиток методичної системи навчання інформатики в кожному навчальному закладі відбувається з відповідним ухилом і: нерівномірно. Поєднання об'єктивних і суб'єктивних передумов інформатизації в "передових" навчальних закладах ведуть до успішного локального досягнення цілей інформатизації освіти.



Рис.1.4.3.



1.4.2. Особливості шкільного курсу інформатики

До найістотніших особливостей шкільного курсу інформатики можна віднести:

1. Зміст шкільного курсу Інформатики базується на чотирьох фундаментальних поняттях сучасної науки: інформація, модель, алгоритм, комп'ютер. Тим самим, з одного боку, забезпечується зв'язок з наукою інформатикою, з іншого - до певної міри задасться обов'язковий для засвоєння учнями рівень знань.

Зміст відображає сукупність нових фундаментальних понять, вперше введених до змісту шкільної освіти.



  1. Важливою особливістю шкільного курсу інформатики є його міжпредметність. Серед шкільних дисциплін іншого такого ланцюгу не існує. Знання, уміння, навички, які учні отримують при вивченні цього курсу, ілюструються і підкріплюються прикладами зрізних шкільних дисциплін, а також використовуються при їх вивченні. Вже в ході вивчення предмета інформатики, а також після закінчення вивчення курсу набуті знання широко використовуватимуся кожним школярем на уроках з інших предметів, де отримуватиме природне продовження процес поглиблення знань в галузі інформатики, розширення сфер застосування комп'ютерів.

  2. Нові фундаментальні знання, привнесені до змісту навчання курсом інформатики: поняття інформації, а також суттєве розширення поняття величини. Учнів раніше ознайомлювали із змінними величинами, що могли набувати лише числових значень. У курсі інформатики в явному вигляді вводяться і використовуються величини різних типів: числові, літерні, графічні тощо.

Крім того, школярі ознайомлюються і працюють з даними, поданими у вигляді таблиць. Величина виявляється носієм не єдиного значення, а цілої сукупності особливим чином організованих значень, що сприймаються як єдине ціле. Все це вимагає нового рівня абстрагування.

4. З введенням до шкільних навчальних предметів курсу інформатики вперше став можливим розгляд і формування в учнів хоч би первинних уявлень про етапи повного розв'язування практичної задачі з використанням комп'ютера від її постановки до аналізу отриманих результатів, про принципи моделювання та основні етапи комп'ютерного моделювання.

Місце курсу інформатики серед шкільних дисциплін можна порівняти з місцем філософії у загальній системі наук. Разом з тим виникає непроста методична задача, що стосується умілого формування поняття про моделювання, як один із найдійовіших і найзагальніших методів пізнання. Подальший розвиток цих уявлень проходить при вивченні інших шкільних предметів.

Нові поняття і методи, що вивчаються в курсі інформатики, істотно розширюють традиційні межі шкільного математичного інструментарію, формують нові прикладні знання, уміння і навички, що підводять допитливого школяра до розуміння фундаментальних методів сучасної науки і їх застосувань до практики.

5. Понятійний апарат інформатики включає універсальні поняття, які достатньо широко використовуються в інших науках і в повсякденній практиці людей {об'єкт, суб'єкт, модель, інформація ,повідомлення, алгоритм, система, технології, схема, ресурси, кодування, передавання інформації тощо), та вузькоспеціальні, без яких неможлива успішна робота на комп'ютері (операційна система, файл, драйвер, налагодження програми, архів, комп'ютерна мережа, сервер, канал зв'язку, електронна адреса, логін і т.п.).


  1. Задачі, які розв'язуються в рамках курсу інформатики, часто відносяться до інших предметних галузей знань - математики, фізики, хімії, географії, соціології, біологи, історії і ін..

  2. В інформатиці є не один об'єкт вивчення, а кілька, які значно відрізняються один від іншого: інформаційні процеси і будова комп'ютера, способи побудови алгоритмів і методи пошуку інформації за допомогою телекомунікаційних мереж і т.п..

  1. Комп'ютер є і об'єктом навчання, і одночасно засобом навчально-пізнавальної діяльності, і інструментом для розв'язування навчальних завдань.

  2. Значно зростає роль організації самостійної роботи учнів, оскільки з'являються можливості значної інтенсифікації навчального процесу та активізації навчально-пізнавальної діяльності.

  3. Темпи розвитку комп'ютерної техніки та телекомунікаційних систем дуже високі, достатньо швидко змінюються навіть принципи роботи пристроїв того чи іншого типу, тому у навчанні постійно доводиться використовувати матеріали комп'ютерної періодики, електронних курсів в системі дистанційного навчання.

11. Значно зростає роль вчителя в управлінні навчально-пізнавальною діяльністю учнів і навчальним процесом взагалі, оскільки за умов інтенсифікації навчання і активізації навчально-пізнавальної діяльності значно частіше виникають все можливі проблемні ситуації і питання, розв'язання яких потребує втручання і участі вчителя.

12. Стрімкість вдосконалення програмного забезпечення, в тому числі і прикладного, приводить до того, що розроблені програмні продукти (навчаючі і контролюючі програми, редактори і ін.)застарівають невдовзі після появи, і при ознайомленні з будь-яким пакетом прикладних програм вимагається розумно поєднувати вивчення загальних питань щодо будови і призначення програмного засобу з його конкретними особливостями, що вимагає формування у учнів політехнічних вмінь при вивченні інструментальних і технічних засобів.

13, На відміну від інших предметів в інформатиці нерідкі випадки, коли окремі питання учні можуть знати краще, ніж вчитель, і відбувається взаємонавчання учня і вчителя.

Особливості курсу інформатики виділяють його із інших шкільних предметів та відображається на формуванні та розвитку методичної системи його навчання: динамічність змісту курсу шкільної інформатики; відсутність загальноприйнятого серед вчителів розуміння інформатики як науки і як навчальною предмета; неоднозначність розуміння цілей навчання; розмаїття орієнтацій в діючих програмах, підручниках; тенденція до інтеграції шкільної освіти; тенденція до зниження віку навчання інформатики, різна початкова підготовка з предмету та ін..



1.4.3. Перспективи розвитку шкільного курсу інформатики

Розглядаючи комп'ютерно-орієнтовані засоби навчання як засоби навчально-пізнавальної діяльності протягом усього набуття загальної середньої освіти (1-12-і класи), вивчення курсу інформатика як самостійної навчальної дисципліни доцільно здійснювати з 7-го по 12-ий класи, а саме:



  • 1 -6-ї класи - використання комп'ютера як засобу педагогічної діяльності. Пропедевтичний курс інформатики без використання комп'ютерів учнями може вивчатися на окремих уроках за рахунок один варіативної складової навчального плану;

  • 7-9-і класи - базовий курс інформатики;

  • 10-12-і класи - курс інформатики допрофесійної підготовки з урахуванням спеціалізації навчального закладу, а також за вибором учнів.

Базовий курс (7-9 класи) забезпечує засвоєння основних теоретичних положень інформатики, опанування науковими основами, методами і засобами інформаційних технологій, тобто забезпечує обов'язковий рівень підготовки учнів з цього предмету. Базовий курс інформатики має вивчатися за державною навчальною програмою, прикладом якої може бути програма [79], та шкільного підручника для учнів 7-го класу, прикладом якого може бути навчальний посібник «Інформатика-7» [76]. Для курсу інформатики у ІО-12-их класах повинні використовуватись експериментальні навчальні програми профільного навчання інформатики за такими напрямами: універсальний, гуманітарний (філологічний та суспільно-гуманітарний), художньо-естетичний, фізико-математичний, природничий, технологічний, спортивний і т.п.

Професійно спрямоване (10-12 класи) диференційоване за обсягом і змістом навчання інформатики залежно від інтересів і спрямованості допрофесійної підготовки школярів. Обов'язковість навчання на цьому етапі пояснюється постійно зростаючою питомою вагою інформаційної складової по відношенню до інших видів професійної діяльності. На цьому етапі продовжується освіта в галузі інформатики у вигляді одного із обов'язкових профільних курсів за вибором учнів. Цей курс інформатики вважається курсом допрофесійної підготовки з урахуванням спеціалізації навчального закладу, а також за вибором учнів.

Слід підкреслити дві особливості цієї структури - неперервний характер шкільної освіти з інформатики і наявність диференційованого навчання інформатики, особливо в старших класах.

Така структура навчального курсу Інформатика забезпечує наступність, ступеневий рівень науковості, достатній рівень підготовки кваліфікованого користувача інформаційних технологій, враховує вікові особливості учнів, професійну спрямованість навчання в старшій школі.

Проблеми вивчення елементів інформатики в молодших класах вимагають спеціальних досліджень як з точки зору перевірки можливості такого вивчення і пов'язаного з ним добору навчального матеріалу, так і з точки зору педагогічної доцільності, яка визначається колом загальноосвітніх задач (а не тільки вузькопредметних), що вирішуються при цьому.

При розгляді курсу Інформатики для підліткової вікової групи вирішується досить об'ємний ряд завдань:



  • виділення сукупності знань, умінь і навичок в галузі інформатики, що мають загальноосвітнє значення і вимагають формування в більш ранньому віці (до них потрібно віднести і навички застосування комп'ютера);

  • визначення змісту окремих етапів формування інформаційної культури, починаючи з формування практичних навичок використання комп'ютерної техніки І закінчуючи використанням її для розв'язування навчальних завдань зрізних навчальних предметів;

  • розробка методики формування інформаційної культури, яка враховує вікові особливості учнів середнього шкільного віку;

  • дослідження впливу роботи з комп'ютером на інтелектуальний розвиток школярів.

Різноманітні думки, висловлені в багаторічних дискусіях про цілі навчання шкільної інформатики, можна звести до наступних основних позицій:

  1. головне в шкільній інформатиці - навчити учнів використовувати комп'ютер і його програмне забезпечення для розв'язування різних завдань, що виконуються в процесі їхньої навчально-пізнавальної і практичної діяльності;

  2. вивчаючи основи алгоритмізації і програмування, можна сформувати елементи алгоритмічного стилю мислення;

  3. в школі потрібно вивчати фундаментальні основи інформатики, зокрема поняття "інформація", "алгоритми", |"інформаційні процеси", "модель", "об'єкт", "система" з метою формування наукового світогляду учнів.

Таким чином, виникають чотири напрями курсу.

  1. Практичний. Базові поняття - комп'ютер та його інформаційне забезпечення. Тут формується уявлення про комп'ютер як про і універсальний інформаційний автомат, розглядаються різноманітні застосування комп'ютера та комп'ютерних мереж, школярі набувають перші навички використання інформаційно-комунікаційних технологій. У цьому випадку основна увага в методиці навчання інформатики повинна приділятися способам діяльності, оскільки головне завдання полягає б формуванні певної сукупності умінь і навичок.

  2. Програмістський. Базові поняття - алгоритм, програма. Внаслідок розв'язування алгоритмічних задач, розробки

найпростіших програм формуються уявлення про алгоритми та методи алгоритмізації, елементи операційного стилю мислення, описування алгоритмів конкретними мовами програмування.

  1. Науково-технічний. Базові поняття - повідомлення, інформація, інформаційні процеси. У результаті повинно сформуватися розуміння інформаційної суті світу, уміння, бачити і аналізувати Інформаційні процеси, будувати інформаційні моделі та досліджувати її за допомогою комп'ютера.

  2. Зміст курсу може і повинен бути спрямований на формування і розвиток творчих здібностей, дослідницьких вмінь і навичок школяра. На уроках інформатики учень, як справжній дослідник, спостерігає різноманітні явища і процеси, на основі спостережень висуває гіпотези, аналізує та доводить чи спростовує їх, робить відповідні висновки і узагальнення, синтезує нові знання, нову інформацію.

З'являється ще один - дослідницький напрям, ключовим словом в якому є слово творчість. Новітні досягнення комп'ютерної техніки і перспективи розвитку інформатики як науки спонукують шукати нові застосування інформатики як навчального предмета в середній школі.

Намітилися нові тенденції поступового розмежування завдань формування інформаційної культури і завдань навчання основ інформатики. Є підстави стверджувати, що такі тенденції будуть наростати. Це зумовлено двома чинниками. По-перше, відбуваються докорінні зміни в змісті діяльності користувачів комп'ютерної техніки, 3 розвитком прикладного програмного забезпечення уміння застосовувати сервісні програмні засоби і пакети прикладних програм стає одним з ведучих компонентів інформаційної культури людини. При цьому роль програмістських навичок в структурі інформаційної культури поступово зменшується.

По-друге, за умов масового впровадження комп'ютерів в середню школу і застосування їх в навчанні всіх шкільних предметів зазначені вище уміння набувають характеру загально навчальних і формуються при вивченні всіх шкільних предметів, а не тільки курсу інформатики. Врахування цієї тенденції передбачає відмову від вузько прагматичного трактування цілей курсу інформатики і виділення в його змісті як завдань розвитку інформаційної культури, так і завдань ознайомлення з основами інформатики як Фундаментальної науки.

З урахуванням сказаного можна зробити висновок, що ідеї А.П.Єршова не застаріли, тому основні цілі сучасного шкільного курсу інформатики, можна сформулювати так:

1) формування у школярів комп'ютерної грамотності, яка включає знання, уміння і навички розв'язування задач за допомогою комп’ютера ;

2) формування у школярів основ інформаційної культури, які передбачають знання фундаментальних основ інформатики і загальноосвітню перед професійну підготовку в галузі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Розподіл системи цілей курсу інформатики на дві великі групи, пов'язані з формуванням комп'ютерної грамотності і ознайомленням школярів з основами інформатики як фундаментальної науки, дає підстави для виділення двох етапів у навчанні цього предмета.

Перший етап забезпечує два рівні формування комп'ютерної грамотності, пов'язані як з засвоєним прикладних аспектів інформатики так і з формуванням навичок формалізованого опису поставлених задач. На цьому етапі забезпечується формування знань і умінь, необхідних при вивченні теоретичних основ інформатики на другому етапі та інших шкільних предметів.

Другий етап присвячений вивченню фундаментальних основ інформатики і пов'язаний, передусім, з формуванням наукового світогляду школярів і заснований на диференційованому підході до навчання.

1.4.4. Диференційоване навчання інформатики

Сьогодні розрізняють два основних види диференціації навчання інформатики - рівневу та профільну.

Перший вид диференціації полягає в тому, що, навчаючись в і одному класі, за одними програмами і підручниками, учні можуть засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначаючим при цьому є і рівень обов'язкової підготовки. Його досягнення свідчить про j виконання учнем мінімальних вимог до засвоєння змісту. На його І основі формуються більш високі ріал оволодіння матеріалом. І Останнім часом цей вид диференціації почали називати рівневою диференціацією.

Другий вид диференціації - пробільна диференціація - це диференціація за змістом. Вона передбачає навчання різних груп школярів за різними програмами. які відрізняються глибиною 1

вивчення матеріалу, обсягом навчальної інформації та ін. Різновидом профільного навчання є поглиблене вивчення інформатики.

Організація рівневої диференціації базується на використанні різних методів, форм і засобів навчання з учнями одного класу.

Відповідно до виявлених здібностей чи інтересів учнів до вивчення інформатики клас можна умовно поділити на групи:

перша - учні з низьким темпом засвоєння матеріалу;

друга - учні з середнім темпом засвоєння матеріалу;

третя - учні з високим темпом засвоєння матеріалу.

Цілі диференційованого навчання в таких групах можна сформулювати так, як показано в табл. 1.4.2.

Профільна диференціація при доборі змісту курсу передбачає врахування, по-перше, здібностей і, по-друге, професійної спрямованості навчання школярів.

Подібна диференціація дозволяє підвести учнів до добору адекватного рівня оволодіння інформатикою в після шкільний період.
Таблиця 1.4.2.


Учні з низьким темпом засвоєння матеріалу (перша група)

Учні з середнім темпом засвоєння матеріалу (друга група)

Учні з високим темпом засвоєння матеріалу (третя група)

Сформувати інтерес до предмета шляхом використання посильних задач, програмних засобів навчального призначення, що дозволяє учневі працювати відповідно до його індивідуальних здібностей

Ліквідувати прогалини в знаннях і уміннях



Розвивати стійкий інтерес до предмета Закріпити і повторити існуючі знання і способи дій, актуалізувати існуючі знання для успішного вивчення нового матеріалу

Розвивати стійкий інтерес до предмета та творчі здібності учнів Сформувати нові способи дій, уміння розв'язувати задачі підвищеної складності, нестандартні задачі

Учні з низьким темпом засвоєння матеріалу (перша група)

Учні з середнім темпом засвоєння матеріалу (друга група)

Учні з високим темпом засвоєння матеріалу (третя група)

Сформувати уміння здійснювати самостійну діяльність за зразком

Сформувати уміння самостійно працювати над задачею або з навчальним програмним забезпеченням

Розвинути уміння самостійно працювати над розв'язуванням задач, алгоритмами або з навчальним програмним забезпеченням
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка