Навчання іноземних мов у загальноосвітніх закладах підручник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка8/26
Дата конвертації21.03.2016
Розмір4.63 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26


Мовленнєві вміння

Мовні знання і мовленнєві навички

Країнознавчі та лінгвокраїнознавчі знання


Дискурсивна компетенція

Стратегічна компетенція




Питання для самоконтролю

  1. Як слід розуміти стратегічну мету навчання ІМ? Від яких факторів вона залежить?

  2. У чому полягають практична, освітня, розвиваюча та виховна цілі навчання ІМ?

  3. Назвіть складові комунікативної компетенції учнів, розкрийте їх сутність.

  4. Які компоненти входять до змісту навчання ІМ? Дайте їх характеристику.


Розділ 7. Принципи навчання

§ 1. Загальнодидактичні принципи навчання іноземних мов


Принципи навчання як загальні положення і основні правила педагогічної поведінки вчителя відображають не лише закономірності процесу навчання, але й вимоги до його організації, дотримання яких дозволяє педагогу досягти запланованих цілей навчання.

У навчанні іноземної мови, як і будь-якого іншого шкільного предмета, слід враховувати всі принципи загальної дидактики. Найбільш визнаними вважаються принципи науковості, доступності і посильності, систематичності та послідовності, свідомості, активності, наочності, міцності знань, індивідуалізації, виховуючого навчання, розвиваючого навчання, взаємозв’язку навчання та життя, колективності, проблемності (Ю.К.Бабанський, Г.В.Рогова).

Незважаючи на універсальний характер названих принципів, їх реалізація на уроках іноземної мови має свої певні особливості в силу специфіки даного предмета. Роз­глянемо деякі з цих принципів стосовно предмета “іноземна мова“.

Принцип науковості. Традиційно цей принцип означає, що викладання навчальної дисципліни має відображати сучасний стан відповідної науки. Оскільки на уроці іноземної мови об’єктом навчання є не наука про мову, а мовленнєва діяльність на цій мові, то специфіка принципу науковості у навчанні ІМ полягає не в урахуванні сучасних даних германістики чи романістики, а в урахуванні, передусім, наукових даних методики про закономірності навчання ІМ, соціальної психології про особливості спілкування за допомогою мови, психолінгвістики про механізми породження і сприйняття мовлення (О.О.Миролюбов, С.Ю.Ніколаєва та інші).

Таким чином, вчитель-практик повинен постійно слідкувати за новітними технологіями навчання, за сучасними тенденціями в методиці навчання ІМ та суміжних науках. Він повинен вивчати і узагальнювати передовий досвід учителів шляхом читання науково-методичних видань і власних спостережень. Учитель повинен вміти самостійно визначати, які із запропонованих методів і прийомів навчання є найбільш придатними в даному класі і в даних умовах навчання, вміти підбирати головний засіб навчання – підручник, а також додатковий навчальний матеріал. Для цього, як зазначає С.В.Роман, учитель повинен бути обізнаним із критеріями відбору мовного матеріалу і з вимогами сучасної теорії шкільного підручника[156, с.66].



Принцип свідомості. Правильне розуміння цього принципу дуже важливе для побудови навчального процесу з інозем­ної мови. Якщо перенести цей принцип в методику точно в тому зна­ченні, в якому він тлумачиться в загальній дидактиці (свідоме за­своєння навчального матеріалу), то можна уявити собі процес навчан­ня мови як засвоєння знань про неї. Але ж мета тут інша, а саме оволодіння спілкуванням іноземною мовою. Пригадаємо, що мовленнє­ві вміння включають навички як їхні неусвідомлювані компоненти. Отже, першочергова задача в навчанні – сформувати ці навички. Але для того, щоб та чи інша дія якомога скоріше стала автоматизова­ною, необхідно, щоб на самому початку оволодіння нею всі елементи цієї дії, характер зв’язку між ними, їхня послідовність були усвідомлені. Коли учні зрозуміють функцію і форму мовного явища, яке вони вивчають, усвідомлять межі його вживаності, вони перейдуть до тренувальних вправ, в результаті яких дії з новим явищем поступово перейдуть на рівень автоматизмів, стануть навичкою. Так слід розглядати принцип свідомості при формуванні навичок. При формуванні вмінь мовленнєвої діяльності принцип свідомості слід розуміти дещо по-іншому. Тут потрібно, щоб учні добре усвідомлювали зміст мовних зразків, які вони конструюють, глибоко розуміли зміст текстів, поданих на слух або при читанні. Враховуючи цей принцип, учитель повинен постійно турбуватись про змістовність мовлення учнів, не допускати пустого, формального мовлення, яке здійснюється лише заради вживання тих чи інших мовних одиниць, пропонувати цікаві, інформативні тексти для аудіювання та читання.

Саме таке розуміння принципу свідомості повинно визначати побудову навчального процесу з іноземної мови. Вся методична система, яка відповідає такому розумінню, носить назву свідомо-практичного (Б.В.Беляєв) або свідомо-комунікативного методу (В.А.Бухбіндер).



Принцип активності. Як відомо з психології, активність - це необхідна умова успіху будь-якої пізнавальної діяльності. Тому цей принцип є провідний у навчанні будь-якого предмета. У навчанні іноземної мови він набуває особливого значення. Як згадувалось, специфіка цього предмета полягає в тому, що тут учні оволодівають навичками та вміннями комунікативної діяльності засобами іноземної мови. Оволодіти будь-якою діяльністю можна лише в процесі самої цієї діяльності. Отже, оволодіння іноземною мовою на всіх його етапах є діяльністю. А діяльність не може відбуватись без активності.

В методиці навчання іноземних мов розрізняють інтелектуальну, емоційну та мовленнєву активність. Якщо учням не давати значення слів, а запропонувати їм самим здогадатись про них, самостійно визначити функцію або форму граматичного явища, то тим самим можна викликати їхню інтелектуальну активність. Емоційна активність безпосередньо пов’язана з інтересом учнів до вивчення іноземної мови, їхньої зацікавленості тими навчальними діями, які вони виконують. А успішне виконання їх ще більше сприяє позитивному емоційному відношенню до навчання. Мовленнєва активність забезпечується застосуванням цікавих ситуацій мовлення, які схожі із ситуаціями реального мовного спілкування. Мовлення учнів у цих ситуаціях переконує їх, що вони дійсно оволодівають іноземною мовою як засобом спілкування.

Принцип активності відноситься і до діяльності вчителя, оскільки він передбачає постійний пошук прийомів навчання, вправ, які б викликали постійну активність учнів.

Принцип наочності. В будь-якій навчальній діяльності наочність допомагає здійснити найбільш ефективно перший ступінь процесу пізнання - чуттєве сприйняття об’єкту, що вивчається. Звичайно, призначення та види наочності при навчанні різних шкільних предметів є різними. Розглянемо, в чому полягає своєрідність застосування наочності у викладанні іноземної мови. На різних стадіях оволодіння мовою різними є види й функції наочності. Коли ми вводимо яку-небудь мовну одиницю, демонструємо, як звучить слово чи мовний зразок, як воно пишеться, як сполучається з іншими словами, з яких елементів складається граматична форма, ми використовуємо наочність як засіб демонстрації форми. Але ми повинні також показати, що ця одиниця означає, тобто її зміст. Ми показуємо предмет або його зображення, демонструємо яку-небудь ситуацію, в якій використання нової одиниці є природним. При цьому наочність виступає засобом демонстрації змісту мовного знаку, його функції. В усіх цих випадках наочність використовується як засіб демонстрації самих мовних засобів на етапі ознайомлення з новим матеріалом. Тут також можуть бути використані таблиці, які представляють мовне явище, що вивчається, в узагальненому вигляді.

Оскільки учні вивчають мову в штучних умовах, поза природним мовним оточенням, необхідно представити їм багато фрагментів дійсності, в яких даний матеріал вживається, тобто те, як його вживають носії мови. Ми демонструємо багато ситуативних контекстів, пропонуємо фонозаписи, тексти для читання. В цьому випадку наочність є засобом демонстрації мовлення.

Далі, при формуванні мовних навичок нам потрібно “оточити” учнів багатьма фрагментами дійсності, ввести їх в такі ситуації, які б спонукали їх вживати в своєму мовленні мовні одиниці, що вивчаються. В цьому випадку наочність потрібна як засіб організації тренувальних вправ. Для цього вживаються предметні й зображувальні ситуації.

Нарешті при розвитку мовленнєвих умінь наочність також виступає засобом більш природного здійснення цього процесу. По-перше, композиційні або сюжетні картини, діафільми, кінофрагменти створюють змістову опору для висловлювань, вони немовби допомагають розширити межі класу, представити різноманітні ситуації для спілкування.

По-друге, наочність потрібна як засіб створення опор при програмуванні мовлення або його сприйманні. Адже спочатку увага учнів розподіляється між змістом мовлення і його мовною формою, причому остання ще вимагає неабияких зусиль. За цих умов опори у вигляді предметів чи їх зображень, або абстрактних символів сприяють розвантаженню оперативної пам’яті, в якій ще повинні утримуватись операції з самими мовними знаками. Ці опори можна поступово усувати, коли мовні навички стануть більш міцними.

При навчанні іноземної мови предметна, зображувальна наочність мають ще одну функцію, яка реалізується на всіх стадіях формування вмінь. Вона допомагає у формуванні в механізмах мовлення учнів безпосереднього зв’язку “іншомовне слово - його значення”, обминаючи переклад з рідної мови. А це сприяє більш успішному формуванню процесів внутрішнього програмування мовних висловлювань засобами іноземної мови. Отже, наочність на уроках іноземної мови виконує декілька функцій:



  • Функцію семантизації, пояснення навчального матеріалу;

  • Функцію закріплення навчального матеріалу;

  • Функцію введення в тему, ситуацію спілкування;

  • Функцію зразка іншомовного мовлення.

Розрізняють лінгвістичну (мовну) та екстралінгвістичну (предметну, зображувальну) наочність, а за каналом сприйняття – слухову та зорову наочність. Специфіка принципу наочності на уроках ІМ полягає в тому, що тут домінує слухова наочність, а не зорова, оскільки мовлення – це, в першу чергу, звукова матерія.

§ 2. Методичні принципи навчання іноземних мов

Власне методичні принципи навчання ІМ є спеціальними по відношенню до загальнодидактичних принципів. Вони характерні лише для навчання іноземних мов і не можуть бути застосовані у навчанні інших шкільних предметів, оскільки відображають специфіку предмета «іноземна мова» і містять суто методичні поняття та явища. Розглянемо основні з них.



Принцип комунікативної спрямованості навчального процесу. Навчаючи іноземної мови, ми вчимо спілкування (комунікації) цією мовою. Оволодіння спілкуванням можливе лише в процесі спілкування. Яку б стадію оволодіння іноземною мовою учні не проходили (чи то вони засвоюють лише окремі мовні явища, чи то вчаться будувати висловлювання з використанням більш широкого кола мовних явищ), їхня навчальна діяльність повинна проходити у формі спілкування. Якщо вчителеві, наприклад, треба ввести деяку кількість слів з теми “Місто”, то він спочатку ставить перед учнями комунікативну задачу: “Сьогодні ми будемо вчитись проводити екскурсію по нашому місту. Для цього спочатку треба вивчити декілька нових слів.” В цьому випадку засвоєння учнями нових слів сприйматиметься ними як осмислена діяльність, яка підпорядкована задачі спілкування (“навчимось розповідати гостям про наше місто”). Іншими словами, принцип комунікативності передбачає моделювання у навчальному процесі ситуацій реального спілкування з метою мотивації мовлення учнів.

Принципом комунікативної спрямованості навчання слід керуватись і в навчанні аудіювання, читання та письма. Кожного разу вчитель повинен поставити перед учнями задачу, яка стосується змісту їхньої діяльності: дізнатись про щось нове, висловити до цього своє ставлення. В такому розумінні принцип комунікативності не суперечить принципу свідомості, який передбачає усвідомлення, розуміння самого мовного матеріалу, послідовності операцій з ним. Просто на певних етапах реалізації комунікативних задач процес спілкування немов би загальмовується, і учням дається час і можливість зрозуміти й осмислити самі мовні засоби, їхній взаємозв’язок з мовними одиницями, засвоєними раніше. Якщо таке усвідомлення мовного матеріалу відбувається на тлі загальної комунікативної задачі, воно виявляється більш ефективним і сприяє переходу мовних засобів на фонові, підсвідомі рівні. Весь же процес навчання виявляється для учнів більш привабливим.

Принцип домінуючої ролі вправ. Для того, щоб учні успішно оволоділи навичками та уміннями іншомовного спілкування в різних сферах і на різну тематику, потрібна інтенсивна, велика практика як в усному мовленні, так і в читанні та письмі, тобто велика кількість вправ.

Принцип домінуючої ролі вправ передбачає, що переважна частина уроку ІМ відводиться на вправляння (тренування) з іншомовним матеріалом і мовленнєву практику користування іноземною мовою в різних комунікативних ситуаціях. На думку М.Уеста, вправи мають складати до 85% уроку. Будь-яке пояснення мовного матеріалу треба завершити вправлянням. Тільки у вправах можна показати, як мовне явище, що вивчається, функціонує у мовленні.



Згідно з принципом комунікативності більшість вправ, що виконуються на уроці, носить (ре)продуктивний умовно-комунікативний і комунікативний характер.

Принцип урахування рідної мови учнів у навчанні іноземної мови. Навчаючи іноземної мови як засобу спілкування, ми повинні пам’ятати, що учні вже володіють одним засобом спілкування, тобто рідною мовою. В історії методики були спроби будувати навчальний процес в такий спосіб, щоб примусити учнів на деякий час немовби “забути” рідну мову. Але ці спроби виявились невдалими. Як писав акад. Л.В.Щерба, можна усунути рідну мову з процесу навчання, але неможливо усунути її із голів учнів. В зв’язку з цим найбільш раціональним є такий підхід, при якому рідна мова обов’язково враховується в процесі навчання іноземної. Вона може використовуватись як опора для учнів (коли в рідній мові наявне аналогічне явище). В цьому випадку вчитель може опиратись на перенос навичок з рідної мови на іноземну. В інших випадках навички рідної мови можуть утруднювати процес засвоєння іншомовних звуків, слів, словосполучень, граматичних явищ. В цьому випадку має місце інтерференція рідної мови. Тут врахування вчителем рідної мови учнів не менш необхідне. Учні повинні зрозуміти, усвідомити, що в іноземній мові те чи інше явище вживається, оформляється зовсім не так, як в рідній мові, і потім в ході тренувальних вправ подолати інтерферуючий вплив рідної мови.

Принцип диференційованого підходу до навчання різних видів мовленнєвої діяльності. Як згадувалось, метою навчання іноземної мови є формування вмінь різних видів мовленнєвої діяльності. Кожний з них має свої механізми, в їхній основі лежать різні лінгво-психологічні процеси. Це означає, що навчати говоріння, аудіювання, читання, письма треба по-різному, із вживанням різних методичних прийомів, різних вправ, різних навчальних матеріалів. Принцип диференційованого підходу до навчання різних видів мовленнєвої діяльності був вперше сформульований академіком Л.В.Щербою в книзі “Как надо обучать иностранннм языкам” (М.-Л., 1929).

Принцип взаємопов’язаного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності. Підходячи диференційовано до навчання аудіювання, говоріння, читання, письма, потрібно в той же час мати на увазі, що механізми кожного з них мають спільні ланки. Висловлювання думок усно чи письмово, сприймання змісту тексту при слуханні або читанні передбачає відбір з пам’яті внутрішніх образів мовних знаків (слів, словосполучень, граматичних ознак). В різних видах мовлення цей відбір здійснюється по-різному, під впливом різних стимулів. Так, при говорінні чи письмі поштовх для відбору мовних знаків є зміст думок, які треба висловити. При аудіюванні, читанні з пам‘яті відбираються психічні образи тих мовних одиниць, які в даний момент сприймаються слуховим або зоровим рецептором. Ми нібито відтворюємо із своїх мовних засобів текст, створений автором (Й.М.Берман). Тому, навчаючи одного виду мовленнєвої діяльності, ми сприяємо розвиткові механізмів іншого, оскільки ми весь час закладаємо оцю внутрішню ланку відбору з пам’яті образів мовних знаків. Це означає, що вчитель повинен так будувати процес навчання, щоб виконуючи, наприклад, вправи з читання, він водночас турбувався і про ефективне вирішення інших задач - про формування механізмів інших видів мовленнєвої діяльності. Виконуючи з учнями вправи на формування граматичних навичок говоріння, вчитель повинен давати вправи на сприймання мовних зразків із даною структурою на слух, на впізнання їх при читанні. Таким чином, вже на стадії формування граматичної навички закладатимуться механізми говоріння, аудіювання, читання у взаємозв’язку.

Отже, хоч взаємопов’язаний розвиток різних видів мовленнєвої діяльності заснований на об’єктивних психофізіологічних закономір­ностях, саме від учителя залежить створення оптимальних умов, за яких ці закономірності будуть проявлятись.



Принцип активізації слухових і мовно-моторних відчуттів при формуванні мовних навичок. Для того, щоб забезпечити спілкування іноземною мовою хоча б на елементарному рівні, необхідно закласти в пам’ять учнів мінімум іншомовних засобів. За даними психології, мовні одиниці існують в пам’яті людини як слухо-мовномоторні образи. Отже, для того, щоб такі образи закласти, необхідно, щоб учні декілька разів почули нове слово чи речення з новим мовним явищем. Це створить у них слуховий образ мовного знаку. Далі вони повинні це слово чи набір стереотипних по структурі речень голосно й чітко промовити. Це створить в них мовномоторний образ мовної одиниці, що засвоюється. Цей образ поєднується із слуховим, і виникає цілісний слухо-мовномоторний образ мовного знаку. Цей образ буде тим стійкіше і довше утримуватися в пам’яті, чим більше разів учні почують і промовлять мовні зразки із новим словом чи граматичною структурою.

Принцип апроксимації (від англ. Слова ”approximate”- приблизний) означає, що іншомовне мовлення учнів повинно бути наближеним до еталону літературної мови, що вивчається, але може містити незначні помилки, оскільки носії мови також часто порушують норми мови та мовлення, однак це не заважає взаєморозумінню комунікантів. У зв’язку з цим при оцінюванні мовленнєвої діяльності учнів учитель має право ігнорувати ті фонетичні, граматичні, лексичні помилки, які не впливають на смисл висловлювання і не перешкоджають розумінню. Терпимість вчителя до помилок знимає мовні бар’єри в учнів, підвищує їх мовленнєву активність і робить спілкування на уроці більш розкутим.

Питання для самоконтролю

1. На які загальнодидактичні принципи спирається методика навчання іноземних мов?

2. У чому полягають особливості розуміння принципу свідомості при навчанні іноземної мови?

3. Які види активності розрізняють при навчанні іноземної мови?

4. Які види наочності застосовуються на різних етапах формування іншомовних навичок та вмінь?

5. Який методичний принцип є головним у навчанні іноземної мови?

6. Чому на уроках іноземної мови повинні домінувати вправи, а не правила?

7. Як навички рідної мови можуть впливати на формування іншомовних навичок?



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка