Навіщо ми списуємо



Скачати 44.63 Kb.
Дата конвертації18.03.2016
Розмір44.63 Kb.
Навіщо ми списуємо

Напевно, багато хто пригадує моменти зі свого шкільного життя, коли для виконання екзаменаційних завдань доводилося, червоніючи, користуватися заздалегідь приготованою «шпаргалкою» або відповіддю, написаною сусідом по парті. Минули роки, і більшість із нас усвідомила, що навчатися треба не заради гарної оцінки, а насамперед для здобуття звички самостійно мислити – адже цієї речі, на відміну від шпаргалки, у нас ніхто вже не зможе відібрати.

Як у нашій країні, так і в усьому світі завжди були люди, що віддавали перевагу запозиченню окремих чужих думок – а то і цілих статей чи книг – без вказівки на їхнє першоджерело. Ця діяльність здобула назву плагіату. Єдиного загальноприйнятого визначення плагіату дотепер немає. Адже роблячи, скажімо, студентський реферат, людина може списати кілька абзаців із книжки, а може наявну в тих абзацах думку викласти своїми словами – в обох випадках матиме місце професійна і просто людська нечесність того, хто списує.

Особливо актуальною проблема плагіату стає у вищій школі – не в останню чергу завдяки все вагомішій ролі Інтернету в навчальному процесі.



Студентський погляд

Як свідчить дослідження одного з британських університетів, 85% відсотків студентів займалося списуванням при підготовці залікових та дипломних робіт хоча б один раз за час навчання. Подібні опитування завжди є анонімними, проте навіть у межах анонімних опитувань ця цифра значно зменшується, коли студентів питають, чи займалися вони «серйозним плагіатом» - наприклад, повністю брали роботу з якогось веб-сайту і видавали її за свою. В Україні подібних досліджень поки що ніхто не проводив, однак ІА «Світ освіт» вирішило опитати вчорашніх студентів про те, наскільки часто і чому вони списували.

«Раніше, коли вчилася на малоцікавій мені спеціальності, переписала з Інтернету майже цілу курсову – не було усвідомлення того, що робота, яку роблю, є для мене важливою, – розповідає соціальний працівник Оксана. – А коли змінила спеціальність, проводила власні дослідження та аналізувала наукову літературу з великим задоволенням. Тут багато важить твоя захопленість предметом».

«Списував тоді, коли не вмів писати сам, – каже колишній студент факультету міжнародних відносин Ярослав. – Не було досвіду написання власних робіт. Я більше схильний до есеїстичного письма, а викладачі вимагали серйозного «наукового» тексту. Потім, коли навчився, писав лише самостійно. Також має велике значення, скільки часу виділяється на написання роботи. Якщо викладач вимагає роботу чимшвидше, завжди є великий шанс, що студенти спишуть замість проведення власного дослідження. Важливо мати змогу домовитися з викладачем: я здам роботу пізніше, але напишу її самостійно».

«Дуже важливо, щоб викладачі сприяли студентам під час написання робіт – допомагали сформулювати тему, радили наукову літературу. Адже не всі студенти мають ентузіазм самостійно в цьому розібратися, а списати щось з однієї-двох книжок – то завжди найлегший шлях», – зауважує журналіст Наталка.

Неважко зробити узагальнення: до списування студентів підштовхує відсутність достатньої мотивації вивчати свій предмет, нестача часу на проведення ґрунтовного дослідження, а також неможливість співпрацювати з викладачем на партнерських засадах, отримувати від нього корисні поради під час написання роботи.



Що кажуть викладачі

Із запитанням про їхнє ставлення до плагіату та про можливі засоби боротьби з ним ІА «Світ освіт»  звернулося до викладачів університетів, адже саме вони є тими людьми, кому найчастіше доводиться зіштовхуватися із цим явищем.

«Безумовно, я негативно ставлюсь до плагіату, – каже кандидат біологічних наук, викладач Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук Зінаїда Клестова. – Проте ситуація з плагіатом є різною в межах різних навчальних спеціальностей. Приміром, у природничих науках дуже важливо, аби студент міг зробити роботу власноруч, провести дослідження у спеціально обладнаному приміщенні. Проблема полягає в тому, що сьогодні мало хто пускає студентів до науково-дослідних інститутів, а якщо й пускає, то самі інститути часто погано устатковані, немає потрібних реактивів. Що ж стосується гуманітарних наук, то там плагіат, вважаю, є неприпустимим, адже кожен може зробити власні висновки з прочитаного».

«Дуже важливо, щоб викладач пояснив студентові, що таке плагіат – наголошує кандидат філологічних наук, викладач літератури Національного Університету «Києво-Могилянська академія» Тетяна Огаркова. – Краще повторити це кілька разів впродовж курсу. Можна сказати також, які за це можуть бути покарання, хоча особисто я намагаюсь не робити занадто жорстоких попереджень».

«Натомість треба правильно організувати роботу зі студентом, – пояснює педагог. – Точно визначати теми письмових робіт, уникати «широких тем», адже їх легше знайти в Інтернеті. Якщо студент хоче писати свою тему, то він має усно узгодити це з викладачем. Викладач також може визначити основні джерела роботи і методологію; він також мусить уважно читати всі здані йому роботи, а не проглядати їх».

За плагіат – покарання?

У Європі та Америці плагіат у вищій школі вважається дуже серйозним порушенням професійної етики та академічної дисципліни. На тих, хто вдається до плагіату, чекають суворі покарання: від незаліку окремого курсу до відрахування з університету без права поновлення.

Щодо України, то на сьогодні університети не практикують жорстоких санкцій за списування. Проте і академічна спільнота, і держава все повніше усвідомлюють необхідність проводити якусь цілісну політику неприпустимості плагіату у середовищі вищої школи. Так, нещодавно Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України розробило і запустило в дію програму «Антиплагіат».

«Ця програма дозволяє визначити тільки так зване «нерозумне переписування» – тобто відтворення вже наявних джерел слово в слово, – коментує Зінаїда Клестова. – Складніші форми плагіату програма поки, на жаль, не дає змоги виявити».

В англомовному середовищі існує декілька програм – детекторів плагіату, більшість із яких не є доступною для загального використання. Вільний доступ забезпечений лише до програми «CopyTracker».

«Багато чого залежить від моральних якостей конкретної людини, – каже викладач Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук. – Якщо в дитинстві батьки навчили, що красти – це погано, дитина кілька разів подумає перед тим, як списати. Згодом тих самих принципів вона буде дотримуватися і в університеті, і в подальшій науковій діяльності, якщо обере цей шлях».



***

Безумовно, списувати чи не списувати на будь-якому етапі навчання – вирішувати самій людині. Ані комп’ютерні програми, ані офіційні заборони тут не допоможуть, оскільки це питання стосується насамперед людської совісті. Проте замислитись усе ж таки варто: а чи не обкрадаємо ми, роблячи так, самих себе?


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка