Немає шляху додому—утримується до 16 квітня



Скачати 322.22 Kb.
Дата конвертації13.03.2016
Розмір322.22 Kb.

--Немає шляху додомуУТРИМУЄТЬСЯ до 16 квітня 2015 р., 05:00 за східним літнім часом

Немає шляху додому


Експлуатація та насильство над дітьми в сиротинцях України
Звіт



Основні автори

Ерік Метьюз, заступник директора Disability Rights International (DRI)

Галина Курило, магістр гуманітарних наук, директорка DRI-Україна

Ерік Розенталь, доктор права, виконавчий директор DRI

Лорі Ахерн, президентка DRI
Команда дослідників

Джеймс Конрой, доктор філософії, Центр аналізу наслідків

Ольга Левшукова, магістр гуманітарних наук, заступниця директора з питань адвокації, DRI-Україна

Роберт М. Леві, доктор права, ад’юнкт-професор права, юридичний факультет Колумбійського університету

Карен Грін МакГован, сертифікована медична сестра, Асоціація медичних сестер, що працюють із розладами розвитку

Емі Паттерсон, магістр гуманітарних наук, президентка Асоціації з питань синдрому Дауна в окрузі Снохоміш, Вашингтон

Ева Селі, доктор права, доктор філософії, викладачка Аризонського університету


УТРИМУЄТЬСЯ ДО 16 КВІТНЯ 2015 Р., 05:00 ЗА СХІДНИМ ЛІТНІМ ЧАСОМ

  1. Вступ: цілі та методи


У часи, коли Україна воює, переживає політичну нестабільність та економічні труднощі, дуже важливо забезпечувати захист фундаментальних прав людини для найвразливіших груп населення країни, включно з дітьми з інвалідністю та без неї, які живуть у сиротинцях, психіатричних закладах, школах-інтернатах, а також центрах медичного і соціального догляду. Необхідно негайно діяти для надання безпеки інституціоналізованим дітям у прикордонних регіонах, де руйнація закону і порядку призводить до занедбання, експлуатації та торгівлі неповнолітніми. Крім того, по всій Україні нові економічні негаразди ще збільшили тиск на сім’ї, що змушені віддавати дітей до інтернатних закладів, оскільки не мають достатньо ресурсів для їхнього утримання вдома. Цей звіт піднімає й інші актуальні питання, такі як умови, що сприяють насильству, експлуатації та торгівлі дітьми в інтернатних закладах, психіатричних лікарнях та інших місцях несвободи по всій Україні, куди вони потрапляють. В усіх цих закладах групою найвищого ризику є діти з інвалідністю.


Щоб зупинити торгівлю дітьми з цих установ, потрібні негайні дії з боку правоохоронних органів. Установи з охорони здоров’я та соціального захисту на загальнодержавному та місцевому рівні так само повинні вжити термінових заходів для захисту життя і здоров’я дітей в інтернатах України, а також попередити потрапляння до них нових дітей. Звіт Немає шляху додому вказує на найбільші проблеми, з якими стикаються інституціоналізовані діти та окреслює ті заходи, яких може вжити Україна для забезпечення фундаментальних прав людини, затверджених на міжнародному рівні, включно з захистом за Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ), Конвенцією ООН проти катувань та іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження (КПК) та Конвенцією з прав дитини (КПД). Цей звіт звертає особливу увагу на вимоги Конвенції ООН з прав людей з інвалідністю (КПІ), що нещодавно було ратифіковано Україною, оскільки ця конвенція встановлює обов’язки держави стосовно дітей та дорослих із інвалідністю.


Стаття 19 КПІ стверджує, що всі особи з інвалідністю незважаючи на її рівень мають право на «повну інклюзію та участь у житті громади». Стаття 23(4) роз’яснює, що «дитину в жодному випадку не можна розлучати з батьками на підставі інвалідності чи то дитини, чи одного або обох батьків». Конвенція з прав дитини уже давно містить норму, що діти мають право зростати в сім’ї, а КПІ додає, що поміщувати дітей в інтернати для інвалідів у якості «останнього варіанту», за неможливості розміщувати їх у громаді, більше не є прийнятним. «Настанови ООН з альтернативного догляду за дітьми» стверджують, що для реалізації цих прав усі держави мають прийняти стратегію деінституціоналізації для дитбудинків та всіх інших закладів інтернатного типу, «які буде можливо поступово викорінювати».
КПІ включає інноваційне положення в статті 32, що вимагає від міжнародних донорів і агенцій з надання технічної допомоги просувати «мету та цілі» Конвенції. Звіт Немає шляху додому призначений для приведення міжнародних донорів до відповідальності за вплив їхньої підтримки і рекомендує дії, що можна вжити для просування реалізації прав інституціоналізованих дітей.
Міжнародний досвід показав, що відгуки на кризові ситуації та міжнародна гуманітарна допомога можуть мати довгостроковий і, можливо, неочікуваний вплив на недостатньо фінансовані системи соціальних послуг. Коли діти потрапляють до інтернатів, що розвалюються або мають схильний до насильства персонал, дуже спокусливою для урядів чи іноземних донорів є можливість відремонтувати чи переформатувати ці інтернати. DRI зафіксувала саме такі дії у своєму документі Залишені напризволяще: виключення дітей і дорослих з інвалідністю з процесу реформ та захисту прав людини в Республіці Грузія (2013). Після війни Грузії з Росією США інвестували 1 млрд. доларів у допомогу Республіці Грузія, і ці кошти були використані з метою перебудови інтернатів для дітей і дорослих з інвалідністю. Коли інтернати перебудовано, їх потрібно підтримувати на належному рівні, а після того такі ресурси недоступні для програм, що обслуговують сім’ї, які дуже потребують підтримки, щоб залишити своїх дітей у громаді. Немає шляху додому розповідає про цей міжнародний досвід, щоб запропонувати заходи, яких можуть вжити Україна та міжнародні донори для забезпечення використання гуманітарної допомоги і коштів на розвиток так, щоб захищати права і просувати повну інтеграцію цих людей у громаду.
Цей звіт є частиною стратегічної цілі DRI покласти край сегрегації людей з інвалідністю по всьому світу, а також частиною нашої Світової кампанії для припинення інституціоналізації дітей. DRI продовжує стверджувати, що для того щоб покласти край сегрегації людей з інвалідністю, держави по всьому світу повинні зменшити та скасувати власні системи інтернатів. Інституціоналізація особливо шкодить дітям з інвалідністю, які стають ще більш безпорадними з часом і можуть залишатися в інтернаті протягом усього життя: їх переводитимуть із будинку дитини до дитячого будинку-інтернату, потім до психоневрологічного інтернату та/або будинку престарілих.
Але інтернати також небезпечні для дітей без інвалідності. Незалежно від того, чи мають діти інвалідність під час поміщення до інтернату, наукова література вже неодноразово доводила, що поміщення дітей до інтернатних закладів може призвести до незворотної психологічної шкоди для всіх дітей. Усі діти потребують любові та догляду в родині, і якщо вони не навчаться формувати емоційні прив’язаності в ранньому віці, то можуть втратити цю здатність, коли подорослішають. Крім того, дослідження показали, що діти будь-якого віку накопичуватимуть усе серйозніші вади розвитку з часом, чим довше вони будуть залишатися відокремленими від суспільства під наглядом в інтернаті. Інтернати та сегреговані послуги можуть продовжувати шкодити навіть молоді й дорослим старшого віку. Дослідження в галузі психіатрії та соціології зафіксували втрату соціальних функцій та «вивчену безпорадність», що формуються поміщенням в інтернати.
Міжнародне законодавство забороняє інституціоналізацію дітей з інвалідністю та без неї, і цей захист від сегрегації супроводжує людину протягом усього її життя. Таким чином, усі програми, що обслуговують дітей, повинні також зважати на потреби дітей з інвалідністю. Соціальна політика, що стосується лише однієї групи дітей чи дорослих, залишаючись сліпою до небезпек сегрегації в цілому, скоріше за все буде неадекватною та приреченою на поразку.
Потрібно негайно створити послуги і методи захисту у громаді, а також підтримку для родин, щоб попередити потрапляння до інтернатів нових дітей. Переконливо виступаючи проти будь-якої форми інституціоналізації, DRI попереджає Україну та решту держав, щоб ті не викидали дітей чи дорослих з інвалідністю на вулиці та не залишали їх без догляду та підтримки в громаді. Якщо в сім’ї наявне насильство та зневага, безпечними альтернативами для дітей має стати догляд інших родичів або програми догляду в інших сім’ях. Існує досить багато літератури на тему розробки таких програм, що показали свою успішність по всьому світу, незважаючи на рівень економічного розвитку в окремо взятій країні. Детальні рекомендації DRI можуть допомогти скерувати зусилля з планування та реформування в Україні.
Цей звіт не має за мету звинувачувати жодну особу, політика чи персонал інтернатів. Ми розуміємо, що персонал таких інтернатів працює в дуже важких обставинах і продовжує свою роботу тільки завдяки особистій та професійній відданості догляду за людьми, яких вони обслуговують. DRI хоче подякувати багатьом посадовцям, професіоналам і працівникам, які приділили власний час і поділилися своїми думками, допомігши нам у нашій роботі.
Ця робота є результатом сотень інтерв’ю і візитів до 33 інтернатів для дітей і дорослих, що проводилися протягом трьох років, з 2012-го по 2015-й. У Додатку А перелічено кожний інтернат, який відвідали дослідники DRI. Хоча DRI відвідала мало інтернатів для дорослих, ми розуміємо, що існує велика система послуг для дорослих, яку ми не змогли охопити в цьому звіті. Ми розуміємо, що Україна є дуже великою державою, і залежно від місця умови можуть відрізнятися. Немає сумнівів, що існують цінні програми — а також серйозні зловживання — які ми не змогли включити до цього звіту. Останніми роками було започатковано багато пілотних програм, що надають підтримку людям з інвалідністю в громаді, зокрема програми сімейної підтримки та раннього втручання з метою попередження інституціоналізації. Декілька з цих нових моделей ми описали в цьому звіті. Ми сподіваємося, що цей звіт підтримає розширення таких програм, щоб попередити поміщення нових дітей до притулків.
У кожному інтернаті, який ми відвідували, ми намагалися проводити роботу якнайретельніше, щоб зрозуміти ступінь дотримання прав людей, що перебувають в установі. Ми робили запити на відвідання всіх частин інтернатів. Ми спілкувалися з керівництвом, персоналом та підопічними інтернатів. Протягом кожного відвідання інтернату DRI мала з собою відеокамеру для запису спостережень. З досвіду ми знаємо, що фото- та відеодокази дуже допомагають підкріплювати наші спостереження, а громадському загалу — розуміти реальність життя в інтернаті.

Резюме



Немає шляху додому: експлуатація та насильство над дітьми в українських притулках — результат трирічного дослідження Disability Rights International (DRI) в галузі кричущих порушень прав приблизно 100 000 дітей (з інвалідністю та без неї), яких залишили виростати окремо від суспільства у притулках, психіатричних закладах, школах-інтернатах та інших установах. Для дітей з інвалідністю дитячі будинки-інтернати є прямим шляхом до пожиттєвої інституціоналізації в психоневрологічних інтернатах для дорослих, де процвітає насильство.

Нестача адекватного догляду та захисту в інтернатах наражає дітей на небезпеки, що загрожують їхньому життю. Найвищий ризик спостерігається для дітей з інвалідністю, котрих часто поміщують у найбідніші та найбрудніші частини інтернатів, залишають без занять, стимуляції та людського контакту. Багато дітей фізично обмежують у рухах чи тримають у ліжках та колисках, де їхні руки та ноги атрофуються від бездіяльності. Відокремлені від суспільства та позбавлені захисту сім’ї та друзів, діти страждають від побиття, зґвалтувань та інших форм повсякденного насильства. Майже в кожному інтернаті, який ми відвідали, дослідники DRI спостерігали залучення дітей до примусової праці. Без адекватного нагляду з боку держави дітей в інтернатах наражають на ризик сексуального насильства, торгівлі з метою сексуальної експлуатації, використання у порнографії чи продажу органів.

Україна ратифікувала міжнародні угоди, що визнають право дітей зростати в сім’ях та бути частиною суспільства. У той час як більшість країн згортають мережі інтернатів і рухаються в бік інтеграції в громаду, Україна перебудувала більшість своїх інтернатів. Міжнародні донори несуть відповідальність за те, що допомогли Україні продовжити існування системи сегрегації дітей. Нова програма Світового банку, присвячена допомозі Україні в реформуванні системи притулків, дискримінує дітей з інвалідністю й перебудовує інтернати для цієї групи населення.

За даними UNICEF, в українських інтернатах проживає 82 000 дітей, у той час як інші ГО та українські едвокасі-групи називають цифри понад 200 000. Уряд України цитує різні дані, що сильно відрізняються. Правда в тому, що справжньої кількості ніхто не знає. На практиці, нагляду та захисту для дітей, що поміщуються в інтернати, майже немає чи немає зовсім.

Діти, які потрапили в епіцентр поточного збройного конфлікту у Східній Україні, наражаються на найвищий ризик зникнення з інтернатів чи на те, що вони залишаться там напризволяще. Деяких дітей із територій, понівечених війною, перевезли до інтернатів в інших регіонах України. Інші зникли, потрапивши через досить прозорий кордон до Росії або ж до тимчасових таборів за Одесою, Харковом, Дніпропетровськом та іншими містами. Після того як персонал втік із притулків та інших інтернатів, деяких дітей узяли ті, хто мав таку можливість. Тисячі дітей, що досі залишаються в інтернатах у зоні бойових дій, наражаються на особливу небезпеку вивезення з метою торгівлі.

Немає шляху додому документує серйозні порушення прав людини та загрози для життя, з якими стикаються інституціоналізовані діти по всій Україні — як до поточного конфлікту, так і під час нього.

Торгівля дітьми

Торгівля та сексуальне рабство нерозривно пов’язані з конфліктом… Торгівля людьми процвітає в середовищах, створених у результаті повалення закону та порядку, режимів поліцейського нагляду та прикордонного контролю під час конфлікту … - Фонд розвитку ООН для жінок

Інституціоналізовані діти з інвалідністю мають найбільшу вірогідність опинитися цілком відірваними від сім’ї та громади й стати жертвами експлуатації. Цитуючи Міністерство закордонних справ США: «Бездомні діти та діти в сиротинцях залишалися найвразливішою групою для торгівлі людьми в Україні».


Діти йшли в ліс за будинком і зникали… Щороку зникало від десяти до дванадцяти дітей. Ми гадали, що це справа рук ґвалтівників і убивць. Деяких дітей знаходили мертвими, але ніхто нічого не робив.Свідчення Тамари, людини, яка проживала в дитбудинку

Організації, що борються з торгівлею людьми, повідомляли DRI, що дітей в інтернатах та поза ними систематично відправляють на примусову роботу, сексуальну експлуатацію або органи. Розслідування DRI підтвердило ці заяви. Багато колишніх підопічних інтернатів розповідали, що були свідками сексуальної експлуатації дітей у самих інтернатах та після того, як вони їх залишали. Майже в кожному інтернаті, що відвідали дослідники DRІ, було зафіксовано безоплатну примусову роботу дітей та молоді. Наприклад, у притулку для дітей з інвалідністю у Вінницькій області підопічні розповіли дослідникам DRI, що кожну дитину примушують працювати, а працівники б’ють їх, якщо вони не слухаються.


Україна — це країна походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок і дітей, що стають жертвами примусової праці та проституції …– Міністерство закордонних справ США, Звіт про торгівлю людьми (TIP Report)
Лікарі сказали моїй матері, що вони заберуть дитину як донора органів до інших країн і отримають за неї гроші… Якщо послухати кожного в подібній ситуації, то можна стільки сліз виплакати. – Мати дитини з синдромом Дауна
Без сім’ї та соціальних зв’язків у громаді, з недостатніми чи навіть відсутніми навичками для проживання в реальному світі «випускники» дитбудинків у 16-річному віці є дуже вірогідними жертвами торгівлі людьми, потенційними працівниками секс-індустрії або безпритульними.I Хлопці та дівчата, що залишають інтернати, можуть не показувати явних ознак інвалідності, однак психологічна травма від зростання у відокремленому середовищі емоційно нівечить їх. Зловживання наркотиками і алкоголем, кримінал та самогубства є розповсюдженими в цій групі населення.
Я жебракую. Шукаю металолом у підвалах. Я самотня і боюся, що мене зґвалтують… [Мої подруги — випускниці притулків] працюють проститутками і збирають металолом. Та більшість із них мертві. – Оксана, випускниця притулку, яка живе на вулицях Одеси
Випускники притулків особливо часто наражаються на різні форми торгівлі людьми. Зазвичай вони психологічно вразливі та нездатні знайти альтернативні можливості. – Міжнародна організація міграції (МОМ)
Без нагляду навіть ті програми для допомоги дітей в українських інтернатах, що створюються з добрими намірами, легко використовують для торгівлі людьми. DRI взяла інтерв’ю в родини в США, яка приймала в себе двох дітей з українського притулку протягом кількох тижнів. Працівники програми не проводили попередніх перевірок родин, а також не відвідували їхні домівки. Хоча ця родина і надала дітям безпечне місце для перебування, вони могли потрапити до педофіла, торговця людьми чи виробника дитячої порнографії. Існують десятки програм, які перевозять дітей із притулків за кордон або дозволяють волонтерам працювати в українських притулках.
Для волонтерського туризму не існує ніяких запобіжних механізмів чи попередніх перевірок. Ніхто цього не контролює. -La Strada, Україна
Зростаючи в інтернаті, ми небагато бачили людей із зовнішнього світу. Єдині люди, яких пускає у сиротинець директор, — це ті, хто пропонує гроші або допомогу. — Олег, нещодавній випускник школи-інтернату
Обробивши результати дослідження, DRI стурбована, що система дитбудинків та інтернатів в Україні слугує інструментом набору або «прямим каналом» для знаходження вразливих дітей з метою сексуальної експлуатації, збору органів, створення дитячої порнографії та примусової праці. Відповідно до даних організацій, що борються з торгівлею людьми, сексуальне насильство в притулках зазвичай починається у віці приблизно 13 років і найчастіше його ініціаторами стає персонал інтернатів. Багато колишніх підопічних притулків повідомляли DRI, що спостерігали за сексуальною експлуатацією дітей усередині інтернатів та після того, як вони їх залишали.
Мою подругу в інтернаті зґвалтували, але міліція так і не прийшла. На вулицях я знайомлюся з багатьма сиротами, які втекли з інтернатів, тому що бояться їхнього персоналу. – Ірина, випускниця інтернату з Одеси
У притулках відбувається масова сексуальна експлуатація. Навіть серед дітей. Старші діти знущаються над молодшими. Ніхто не може вирішити цю проблему. Це той поштовх, що залучає дітей до сексуальної експлуатації ще до того, як вони виростуть. Вони вже звикли до сексуальних домагань. – Неофіційна заява координатора програм з протидії торгівлі людьми, МОМ-УкраїнаII
Мене зґвалтували, а потім я ґвалтував молодших хлопців. Я не хочу про це говорити. Сергій, випускник притулку з Одеси
DRI спілкувалася з одним колишньою ученицею школи-інтернату в Одесі, яка розповіла нам, що раніше у підвалі цього притулку працював бордель. Місцеві журналісти, які брали інтерв’ю в мешканців інтернату, коли цей бордель було викрито, дізналися, що дітей у притулку умовляли займатися сексом з чоловіками в обмін на одяг та інші речі.
Їм там весело було: плавали голими, кричали, оргії влаштовували. І все це під вікнами спальні інтернату… Усі п’ять років, що я провів в інтернаті, до сауни приходили дівчата за викликом. Вони задовольняли своїх клієнтів майже в нас на очах. – Колишній мешканець інтернату з Одеси
DRI повідомляли, що дівчата з сиротинців особливо часто стають жертвами торгівлі з метою створення дитячої порнографії.
В Україні є люди, які допомагають знайти вразливих дітей з метою їхнього залучення до створення порнографії… звичайно, найвразливіші діти — це діти з бідних сімей, соціальні сироти та діти в притулках. – LaStrada, Україна
Небезпека торгівлі людьми збільшилася внаслідок війни. Повідомляють, що на територіях, які контролюються сепаратистами, персонал кидає дітей в інтернатах напризволяще. Відповідно до даних Харківського інституту соціальних досліджень, керівники сепаратистського руху в Красному Лучі в лютому 2015 р. опублікували звернення до сусідів, щоб ті забирали дітей з інтернатів. Це звернення також послугувало повідомленням про доступних дітей для педофілів і тих, хто займається торгівлею людьми.
Я боюся, куди вони мене відправлять. – Євген, евакуйований сирота з зони воєнних дій
Відповідно до наявної інформації, тисячі дітей розміщують в уже переповнених інтернатах поза зоною воєнних дій, де діти стають ще більш ізольованими. DRI взяла інтерв’ю в нещодавнього випускника спеціалізованої школи з ДЦП, евакуйованого з інтернату на окупованих територіях. Оскільки йому недоступна жодна форма підтримки у громаді, він повідомив, що його помістять в установу довгострокового догляду для дорослих з інвалідністю. Він може потрапити до інтернату за сотні кілометрів звідси, туди, де він нікого не знає.
Примусова праця — найрозповсюдженіша форма торгівлі людьми в Україні, відповідно до звіту 2014 р. Міжнародної організації міграції (МОМ). La Strada стверджує, що протягом останніх двох років внутрішня торгівля людьми з метою примусової праці стала «мейнстрімом».
Майже в кожному притулку та інтернаті для дорослих, що відвідала DRI, дослідники ставали свідками експлуатації праці мешканців. Примусову працю часто називали «реабілітацією» та «професійним навчанням», хоча такі заходи не є частиною жодної реальної програми реабілітації. У більшості випадків директори притулків визнають, що діти з інвалідністю ніколи не залишать середовище інституційного догляду.


Персонал змушував нас працювати на фермі і вирощувати продукти, які вони потім продавали і заробляли гроші. Коли хтось помирав, нас змушували копати могили. Якщо ми відмовлялися працювати, нам давали ліки, від яких ми погано почувалися. — Свідчення колишнього мешканця інтернату для дорослих людей з інвалідністю.
В інтернаті Андрій-Іваново дітей змушували працювати в полі з шостої ранку до шостої вечора. Іноді працівники інтернату забирали дітей додому, щоб ті допомагали їм з домашнім господарством та в полі. випускникця інтернату.
DRI взяла інтерв’ю в Оксани, 25-річної жінки з інвалідністю і колишньої мешканки дитбудинку. Випустившись із притулку для дітей з інвалідністю, Оксана вирішила жити в приватній релігійній установі, де проживає ще біля 20 мешканців — замість великого державного інтернату для дорослих. Більшість мешканців цього інтернату, як розповіла Оксана DRI, були жінками з інвалідністю з інтернатів, безпритульні або люди, які живуть з ВІЛ.
Вони були жорстокими, змушували нас працювати в полі, молитися, іноді намагалися влаштувати шлюб з людьми, що не живуть в інтернаті… Вони стали нашими легальними опікунами і забирали наші пенсії. – Оксана
Проживши там два місяці, Оксана втекла до державного інтернату, де і живе зараз. Їх примушують працювати в полі біля інтернату, а також часом наймають для роботи по домашньому господарству в найближчому селі в обмін на «їжу чи випивку».
DRI відвідала інтернат для дівчат і жінок від 8 до 60 років у Мукачеві, поруч із угорським кордоном. Під час візиту більшість дівчат були на вулиці, працюючи на фермі інтернату, «як вони і роблять щодня», відповідно до слів директора.

Насильство, обмеження та примусові аборти
DRI почула десятки історій від жителів притулків про насильство з боку персоналу або інших мешканців. З урахуванням величезної різниці у віці дітей та дорослих, що проживають разом, молодші діти, а також діти з більш серйозною інвалідністю легко стають жертвами насильства з боку інших мешканців інтернату. У Роздільському дитячому будинку-інтернаті на західній Україні дослідникам DRI розповіли, що старших мешканців використовують для контролю за дітьми. Ми бачили, як підліток наглядав за молодшими дітьми, маючи кастет у руці.

Учителі часом вибирали улюбленців, лідерів та використовували їх для контролю решти групи. Коли ми були маленькими, старші нас били. Потім ми виростали і били молодших. Роман, випускник школи- інтернату

У школі-інтернаті Вінницької обл. DRI побачила семи- і восьмирічних дітей в одній кімнаті з підлітками. 21-річна мешканка сказала, що мешканців інтернату часто б’є як персонал, так і інші мешканці. У цьому притулку ми познайомилися з дівчиною Катею, яка була вагітна. Керівництво інтернату сказало їй, що вона має зробити аборт — хоче вона того чи ні. Гінеколог у Жмеринському психоневрологічному інтернаті для дорослих розповів, що вагітності в інтернатах є розповсюдженим явищем, і примусові аборти роблять часто.


Секс у 13- чи 14-річному віці між дітьми у школі-інтернаті — це нормально. Ми всі це робили… Деякі дівчата завагітніли, і персоналу довелося відправити їх на аборт. Вони не питали дозволу, а в дівчат не було виходу, оскільки вагітний підліток означає багато проблем для директора. – Олег, випускник школи-інтернату
У самих інтернатах дітей з інвалідністю та «розладами поведінки» селять у найгірших приміщеннях і піддають жорстокому насильству. Наприклад, у Буківському дитячому будинку-інтернаті (Львівська обл.) дітей із більш серйозною інвалідністю поміщують у брудний сарай. Ми бачили дітей, вкритих власною сечею та фекаліями, які сидять чи лежать на підлозі в одній переповненій кімнаті.
DRI бачила, як дітей з інвалідністю в деяких інтернатах тримають прив’язаними до інвалідних візків. DRI також зафіксувала використання седативних та психоактивних ліків у якості хімічного засобу для обмеження пересування, щоб покарати чи контролювати дітей. В одному інтернаті персонал повідомив DRI, що хімічні засоби використовуються на всіх мешканцях, щоб легше керувати їхньою поведінкою.
Відсутність догляду в інтернатах

Багато дітей проводять свої дні в бездіяльності — лежачи в колисках, сидячи на лавках чи лежачи на підлозі. Дітей часто саджають у порожні кімнати перед телевізорами, ввімкненими на повну гучність. У притулках під керівництвом Міністерства соціальної політики, де знаходяться діти з більш важкими формами інвалідності, дослідники зафіксували багато випадків аутоагресії. Психологи дійшли висновку, що така форма автостимуляції використовується дітьми з найвищим рівнем емоційного голоду. Спостерігачі DRI зафіксували повсюдну нестачу адаптації, реабілітації та навіть медичного догляду. Відсутність діяльності та контакту з людьми призводить до погіршення інвалідності.


Дослідники DRI виявили, що багато дітей з обмеженою рухливістю проводили майже весь час, лежачи в колисках та мінімально взаємодіючи з персоналом. У таких дітей стан без послідовної терапії тільки погіршується. Як каже медична сестра з розладів розвитку Карен Грін МакГован, таким дітям потрібна постійна увага та взаємодія для здорового розвитку. Постійна бездіяльність у колисці може бути небезпечною для будь-якої дитини в аспекті фізичного розвитку, а також психічного здоров’я.
У нас є прикуті до ліжок 18-літні, що виглядають як 6- чи 7-річні діти.– Директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю
Цим дітям була потрібна допомога набагато раніше, щоб попередити проблеми, які вже існують. –Директор Білоцерківського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

Оскільки підтримки для дорослих людей з інвалідністю в Україні не існує, вважається, що діти з інвалідністю залишатимуться під інституційним доглядом протягом усього життя. Мотивувати дітей з інвалідністю чи їхніх опікунів розвивати навички самостійного життя може бути складно, оскільки в таких дітей ніколи не буде можливості ці навички використовувати.



Сегрегація та відсутність підтримки в громаді
Дослідники DRI здійснили візити до 35 дитячих інтернатів в Україні. Дуже часто такі заклади знаходяться далеко від сімей та громад.
Не секрет, що в часи СРСР існувало табу на людей з інвалідністю, і вони були стигматизовані. Саме тому ці інтернати зазвичай знаходяться в ізольованих та віддалених місцях, а також закриті від зовнішнього світу. – Директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю
Переважна більшість дітей в українській системі інтернатів не є сиротами. Замість цього їх поміщують до інтернатів через інвалідність чи бідність або оскільки їхніх батьків вважають неспроможними доглядати за ними. Насправді, за даними українських держустанов, у більш ніж 90% дітей у сиротинцях є сім’ї. Коли в сім’ї виникають проблеми через інвалідність, алкоголізм, наркоманію чи інші труднощі, для догляду за дитиною до того часу, поки вона зможе повернутися до власної родини, не існує програм фостерних чи замінних сімей, як повідомляють соціальні служби Львова та Києва. У результаті місцева влада стверджує, що поміщення до інтернатів часто є єдиним варіантом для дітей, які в іншому випадку могли б залишитись у громаді.
Лікарі кажуть матері йти додому та народити ще одну дитину, а цю віддати до інтернату.громадський активіст у сфері інвалідності з Західної України
Для дітей з інвалідністю ця проблема стоїть особливо гостро. Відповідно до даних Коаліції людей з розумовими розладами (КЛРР), найбільшої «парасолевої» організації членів сімей людей з розумовими розладами, переважна більшість її учасників не має доступ до будь-якої форми підтримки в громаді, такої як денний догляд, інклюзивна освіта чи послуги терапії, у результаті чого дитину утримувати вдома складно. Обмежена підтримка в громаді, що все-таки існує, надається приватними джерелами, і вони не можуть впоратися з потребами тисяч дітей з інвалідністю. Сім’ї дітей з інвалідністю отримують невелику пенсію. Однак ця сума недостатня для покриття витрати на утримання дітей у громаді.
Лікарі кажуть мені, що моїй дочці краще в цьому притулку. Вони це кажуть тому, що через свою інвалідність вона навіть не знає, що я її мати. Я перепробувала все, що змогла, щоб залишити її. Але від мене пішов чоловік, і тепер мені потрібно повертатися на роботу. Я сподіваюся, що лікарі праві і вона не пам’ятає, що я її мати. – Вчителька англійської мови, у якої взяла інтерв’ю DRI, у той час як вона залишала шестирічну доньку у Буківському дитячому будинку-інтернаті
Соціальні працівники кажуть батькам, що їм слід віддати дитину до інтернату — що це єдиний шлях для дитини отримувати харчування, догляд та освіту. – Київський активіст, що представляє людей з інвалідністю по зору
Доля дітей з інвалідністю вирішується в чотирирічному віці, коли їх приводять до медично-педагогічної консультації на оцінку. Діти з інвалідністю отримують профіль від 1 до 4, і цей профіль визначатиме, який догляд вони отримуватимуть у наступні роки. Такі оцінювання, що можуть тривати не більше десяти хвилин, дуже умовні. Діти, що отримують профіль 3 чи 4, вважаються «нездатними до освіти» і кандидатами на перебування в інтернатах протягом усього життя.
Їх не можна виховати. Вони можуть робити тільки елементарні речі: намалювати щось чи застелити ліжко… Я покажу вам цих дітей. Вони ніщо. Вони не можуть жити в суспільстві. Вони не придатні до життя в громаді. – Директор Мирогощанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю
Батьки таких дітей, які намагаються утримати їх у себе, стикаються з величезними перешкодами. Більшість шкіл не приймають дітей із розумовими розладами. Крім обмежених освітніх та професійних можливостей для дітей, нестача шкіл створює великий економічний тиск на сім’ї, що мають залишатись удома з дітьми. Крім декількох сімей, що можуть прожити на дохід одного з батьків, батьки дітей з інвалідністю змушені здавати дітей в інтернати.


Продовження існування насильницьких закладів руками міжнародних донорів
Міжнародні донори допомагають процесу відбудови інтернатів, таким чином продовжуючи процеси сегрегації та насильства. Майже всі інтернати, які відвідала DRI в Україні, провели капітальний ремонт чи були переобладнані завдяки коштам місцевих та міжнародних донорів. У 2014 році Світовий банк затвердив кредитний договір з Україною на суму 20 млн. доларів США для реформування системи інституційного догляду. Ця програма створює підтримку та послуги, потрібні для виведення дітей з інтернатів у подібне до сімейного середовище в громаді. Однак така програма явно дискримінує дітей з інвалідністю — замість підтримки виведення дітей з інвалідністю з інтернатів, як і їхніх однолітків без неї, програма замість цього ремонтує та розширює інтернати для дітей з інвалідністю.
У 2012 р. Міністерство оборони США витратило $420 000 на ремонт гімназії-інтернату «Перевальськ». У звіті Міністерства оборони було вказано, що цей притулок для 300 дітей з інвалідністю планувалося закрити, але в результаті цього втручання він продовжив свою роботу. При цьому не було вжито жодних зусиль, щоб допомогти дітям повернутися до своїх родин.
Виявити та притягнути до відповідальності конкретних міжнародних донорів може бути складно, оскільки українські закони та нормативні акти забороняють інтернатам отримувати міжнародну фінансову допомогу безпосередньо. Таким чином, міжнародні кошти зазвичай направляють через місцеві благодійні організації, які після того надають послуги ремонту та переобладнання відповідному закладу. За відсутності цільової допомоги, що мала б на меті повернути дітей у суспільство, навіть волонтерська та негрошова допомога лише закріплюють існуючі практики.
Люди, які дають кошти, тільки погіршують ситуацію. Вони просто дають директорам можливість використовувати державне фінансування на власні цілі. Ярина, випускниця школи-інтернату з Одеси

Зобов’язання України в галузі прав людини

Україна ратифікувала Конвенцію ООН з прав людей з інвалідністю (КПІ) — це конвенція з прав людини, яка зобов’язує державу проводити повну інтеграцію в суспільство для дітей і дорослих з інвалідністю. Однак замість відмови від сегрегованих послуг Україна та міжнародні донори інвестували і без того невеликі кошти в перебудову системи притулків. За майже повної відсутності підтримки і догляду в громаді в сімей немає іншого вибору, крім як віддавати в інтернати своїх дітей з інвалідністю. Без фостерного догляду або програм замінних сімей діти з інвалідністю та без неї, які походять із бідних або проблемних родин, опиняються в інтернатах без необхідності.


Уряд України пообіцяв покласти край системі притулків, однак поки не існує національного плану створення програм, необхідних для скорочення притулків чи припинення потрапляння до них нових дітей. Уряд України та міжнародні донори несуть відповідальність за систему сегрегації, яка наражає дітей на ризик насильства, експлуатації та жорстокого поводження.


ДОДАТОК 1
Розвиток послуг з підтримки дітей і сімей e:\офіс\медіа\бренд\logo_middle.jpg

як ключовий елемент деінституціалізації і захисту прав дітей
Незважаючи на задекларовану пріоритетність виховання дитини у сім’ї, система захисту дітей в Україні сьогодні значною мірою базується на різних формах інституційного догляду, успадкованих від радянських часів. Активний розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування не призвів до суттєвого зменшення кількості державних установ з догляду за дітьми. За останніми даними в Україні більше 80 000 дітей виховуються у 700 закладах різного типу.
Відсутність доступних послуг для дітей та сімей на рівні громади часто робить інституційний догляд єдиним можливим вибором для багатьох бідних родин, які мають проблеми в сім’ї, або чиї діти мають вади розвитку чи особливі освітні потреби.
Зміни в системі захисту дітей і соціальних послуг носять фрагментарний, а не системний характер, вони не спрямовані на запровадження дієвих механізмів збереження родин, подолання кризових ситуацій та посилення можливостей для успішної реінтеграції дитини в сім’ю. Залишається домінуючий підхід, спрямований на боротьбу з наслідками, а не попередження влаштування дітей в інтернатні заклади. Щорічно в Україні більше 8 000 дітей втрачають рідну сім’ю.
Представництво благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні www.homeandhomes.org.ua з 1998 року працює у сфері реформування системи захисту дітей.
Ключові напрямки діяльності

  • Створення сімейно-орієнтованих послуг для дітей і сімей в громадах, розвиток сімейних форм виховання дітей, закриття інтернатних закладів

  • Розробка і впровадження технологій соціальної роботи з різними цільовими групами, стандартів соціальних послуг для дітей та сімей

  • Проведення тренінгів і семінарів для фахівців із соціальної роботи, персоналу соціальних закладів, інтернатних установ, представників місцевих органів влади, недержавних організацій

  • Адвокація і об’єднання зусиль з партнерами заради вдосконалення політики у сфері захисту дітей


Досвід роботи ПБО «Надія і житло для дітей» в Україні зі створення сімейних форм виховання, запровадження роботи соціальних центрів матері і дитини, відпрацювання методик попередження вилучення дітей із сім’ї та аналізу причин влаштування дітей до інтернатних закладів підтвердив переконання, що послуги з підтримки дітей і сімей повинні надаватися в громаді й бути максимально наближеними до місця їх проживання.
З 2006 року Представництво впроваджує проекти з розробки та відпрацювання механізмів деінституціалізації: пілотні території - Макарівський район (Київська область) та Дніпропетровський район (Дніпропетровська область). В рамках проектів відпрацьовано модель створення комплексу сімейно-орієнтованих послуг з одночасним закриттям інтернатних закладів.
За допомогою детального аналізу ситуації в районах з метою визначення першочергових потреб було сформовано перелік послуг, які необхідно впроваджувати у кожному з районів. На основі отриманих даних в обох районах були створені Центри соціальної підтримки дітей і сімей, метою яких є попередження розлучення дітей з їхніми сім’ями, забезпечення доступності соціальних послуг для дітей і сімей в громаді, усунення необхідності влаштування дітей в інтернатні заклади.
Центри включають різноманітні послуги й охоплюють вразливі групи дітей та сімей в громаді, зокрема:

  • відділення термінового влаштування дітей – допомога дітям, які потрапили в ситуацію, що загрожує їхньому життю і здоров’ю, постраждалим від насильства, залишеним батьками і потребують соціально-психологічної допомоги та термінового влаштування;

  • відділення для матерів з дітьми – допомога спрямована на попередження відмов від дітей, подолання складних життєвих обставин, підтримку в кризовій ситуації;

  • відділення/служба підтримки сім’ї – попередження вилучення дітей із сімей: консультування батьків з догляду і виховання дітей, розвиваючі заняття з дітьми, організація груп взаємопідтримки, індивідуальні консультації спеціалістів - психолога, юриста, логопеда; виїзди «мобільних бригад» у віддалені села;

  • служба раннього втручання – підтримка сімей, які мають дітей з інвалідністю, особливостями розумового/фізичного розвитку віком від народження до 7 років.

  • малий груповий будиночок – проживання дітей в окремому будинку, в умовах, максимально наближених до сімейних (10-12 дітей); індивідуальний підхід, система наставництва;

  • соціальна квартира – підтримка осіб з числа дітей-сиріт, випускників інтернатних закладів.

Ключовим фактором ефективності запроваджуваних послуг є використання технологій соціальної роботи, що передбачає індивідуальний підхід, відповідальність соціального працівника за ведення випадку, робота як з дитиною так і її сім’єю та середовищем, визначення та подолання першопричин виникнення кризової ситуації.


Центри інтегровано у районну систему захисту дітей, налагоджено співробітництво з фахівцями та службами на рівні району та окремих сіл. Аналіз бюджетних видатків довів, що через поєднання послуг, які надаються в умовах цілодобового й денного перебування, обмеження терміну перебування (орієнтованість на вирішення проблеми) значно здешевлюється вартість послуги у порівняні з утриманням дитини в інтернаті.
Результати роботи Центрів


Макарівський район (3 роки роботи)

  • Попереджено вилучення 114 дітей із 56 сімей

  • Із 78 вилучених дітей, 47 дітей повернулися в рідні сім’ї, 4 -усиновлені, 14 - влаштовані під опіку, 13 - в прийомну сім’ю та ДБСТ

  • Із 31 мами (з 60 дітьми) після виходу із Центру 29 (55 дітей) продовжують проживати разом зі своїми дітьми

  • Діти з Малого групового будиночку влаштовані: 7 - під опіку, 1 - в рідну сім’ю, 2 - в прийомну сім’ю, 3 - усиновлені, 8 - на професійне навчання

Дніпропетровський район (4 місяці роботи)

  • Попереджено вилучення 16 дітей із 10 сімей, де батьків мали позбавити батьківських прав

  • Попереджено влаштування 3 дітей в спецінтернати для дітей з вадами розвитку

  • 6 дітей влаштували під опіку, 3 дитини повернули в біологічні сім’ї

  • 11 дітей із різних інтернатів повернули в район (у трьох з них зняли діагноз легка розумова відсталість)





Починаючи з 2013 року Представництво разом з іншими громадськими організаціями об’єднались заради адвокатування реформ у сфері захисту прав дітей в рамках Громадянської кампанії «Відкриваємо двері дітям», що спрямована на повну відмову від інституційного догляду дітей і впроваджується одночасно у 12 країнах Європи. Мета кампанії в Україні - консолідувати зусилля громадянського суспільства заради впровадження системних змін в соціальній політиці, що призведуть до відмови від інституційного догляду дітей.
Завдання кампанії:

  1. Підвищити поінформованість суспільства про шкоду і неприйнятність зростання дітей в інтернатах та про існуючі альтернативи.

  2. Досягти прогресу в ухваленні політичних рішень і законодавства щодо здійснення переходу від інституційного догляду до системи, яка забезпечує виховання дітей у сімейному середовищі та стимулює розвиток послуг з підтримки дітей і сімей в громадах.

  3. Розвинути спроможність фахівців соціальної сфери та неурядових організацій щодо впровадження деінституціалізації.


Приєднуйтесь до кампанії на сайті - www.openingdoors.org.ua


ДОДАТОК 2
После решения правительства Украины о прекращении финансирования социальных выплат на территориях неподконтрольных центральному правительству, ситуация в интернатах значительно ухудшилась, так как их бюджет во многом состоял из пенсий клиентов и заработной платы персонала. В то же время, момент, когда можно было эвакуировать социальные учреждения из зоны боевых действий был упущен и теперь эвакуация стала невозможной. Министерство социальной политики совершенно утратило связь с территориями, которые находятся в зоне боевых действий и не располагает данными о том, сколько учреждений там работают и сколько в них содержится детей и людей.

Информация о положении дел в этих учреждениях поступает исключительно от волонтерских групп, которые занимаются гуманитарной помощью и международных организаций. Их доклады и отчеты показывают, что ситуация там сложилась критическая – значительная часть персонала уехала, лекарства практически отсутствуют, запаса еды нет, в некоторых учреждениях есть перебои с водой и электричеством. Все это негативно влияет на качество жизни клиентов и ведет к росту смертности.

К сожалению, представители украинских властей не считают возможной помощь учреждениям, оказавшимся на оккупированной территории, несмотря на то, что в регионе работает целый ряд международных гуманитарных миссий, которые могли бы доставить эту помощь.

Другим явным риском для клиентов является то, что практически все эвакуации институций были осуществлены в пределах области. Так, согласно данным Министерства социальной политики из Донецкой и Луганской областей на 26 Марта 2015 года было эвакуировано 1751 человек из социальных учреждений и 1405 было размещено в пределах тех же областей. Это означает, что 80 % эвакуированных людей остаются в зоне близкой к боевым действиям, на расстоянии артиллерийского удара. Специальной программы дальнейшей эвакуации не существует, и хотя в стране есть значительное количество свободных мест в интернатах и домах-интернатах, люди живут в переполненных учреждениях в Донецкой и Луганской областей, где кроме них огромное количество внутренних переселенцев.



Харківський інститут соціальних досліджень

ДОДАТОК 3

Громадська організація Родина 15 років намагається довести, що тільки після розвитку системи підтримки людини з інвалідністю від народження до кінця життя на рівні громади можливо буде говорити про те, що кроки щодо переходу від інституційного догляду до життя в громаді в Україні зроблені. Україною декларується процес , який називається де інституалізацією. Але тільки на рівні того, щоб перейменувати інституційні заклади в заклади тимчасового перебування, або денного догляду справжньою де інституалізацією його не назвеш. Зміст роботи цих закладів не змінюється.

Поки що в державі відсутнє загальне бачення процесу деінституалізації, не розроблені хоча б найменші кроки до початку поступової реалізації цього процесу. Загального розуміння суспільством того, чому ці заклади продовжують працювати і кількість їх навіть збільшується не має. Відсутні просвітницькі і роз’яснювальні компанії, які б роз’яснювали суспільству у чому полягає корінь цієї проблеми і того, що не батьки є поганими, бо віддають дітей в дитячі будинки, а що держава їх до того підштовхує, бо не створила умов для того, щоб діти в інтернати не потрапили. Відтак за жодною з державних інституцій не закріплена відповідальність за організацію та ведення просвітницьких компаній, випуск с навчальних та інформаційних буклетів для батьків, які б давали спеціальні знання батькам що робити і куди звертатись по допомогу якщо народилася дитина з інвалідністю, про служби психологічної підтримки, про батьківські об’єднання, про важливість раннього втручання . Це призводить до того, що батьки, не маючи психологічної підтримки, дізнаючись про інвалідність дитини намагаються всіма можливими способами вилікувати її, витрачають шалені кошти на лікування, відвідання екстрасенсів, використання традиційних та нетрадиційних методів лікування. Втрачається дуже цінний для розвитку дитини час, що поглиблює інвалідизацію дитини у подальшому житті, а потім відсутність послуг на рівні громади підштовхує батьків до страшного вибору.

Хаотична розгалужена система отримання та надання соціальних послуг, велика кількість закладів з використанням слова «соціальний», які насправді нічого спільного з наданням соціальних послуг і соціальної підтримки не мають, а тільки перенаправляють людину і ще більше заплутують та дезорієнтують її, не призводить до впровадження зрозумілих механізмів підтримки. В Україні до сьогодні не створено єдиного реєстру обліку отримувачів соціальних послуг в якому були б визначені потреби у соціальних послугах. Відповідно ринок соціальних послуг не створений, не визначена вартість соціальної послуги, не визначена роль держави у їх забезпеченні. В державі й досі фінансує заклади і не фінансує послуги.

Участь громадських організацій у цьому процесі має дуже складний характер. Держава накладає монополію на надання неякісних соціальних послуг, декларує, що надає їх у повному обсязі. Постає питання чому ж тоді залишаються ті, хто не отримує їх і як довести, що якість цих послуг не відповідає задоволенню потреб людини?

На думку нашої громадської організації Родина проблему можна почати вирішувати, якщо делегувати громадським організаціям право надавати соціальні послуги, а це можливо при запровадженні механізму соціального замовлення. Громадські організації можуть якісно надавати щоденні послуги з денного перебування на рівні громади, це для держави буде дешевше ніж утримувати будинки-інтернати.



ЛАРИСА САМСОНОВА

голова правління ГО “Родина”

I У більшості випадків діти з помірною та важкою інвалідністю в дитбудинках ніколи не залишать інституціональний догляд. Однак діти без інвалідності чи з незначною інвалідністю часто «випускаються» з притулків у 16-річному віці з мінімальною чи відсутньою підтримкою для пристосування до самостійного життя.

II Міжнародна організація з міграції (МОМ) в Україні уточнила, що ця заява базується на "анекдотичних доказах, отриманих від наших партнерів або через засоби масової інформації", і що МОМ не проводить моніторинги дитячих будинків щодо цього питання.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка