Нестандартні форми і методи навчання на уроках математики як ефективний засіб активізації пізнавальної діяльності учнів



Сторінка1/3
Дата конвертації22.03.2016
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3
Нестандартні форми і методи навчання на уроках математики як ефективний засіб активізації пізнавальної діяльності учнів.

Зміст


Вступ 4

Розділ І. Поняття активізації навчальної діяльності.

1.1.Роль  основних психологічних процесів у навчанні 6

1.2.Принципи активізації пізнавальної діяльності 7

1.3.Використання можливостей сучасного уроку математики

для активізації пізнавальної діяльності учнів 9

Розділ ІІ. Нестандартні форми навчання - як один з видів навчання учнів.

2.1. Урок як основна форма організації навчання 15

2.2.Cуть нестандартних форм діяльності при викладанні

математики 18

2.3.Класифікація нетрадиційних педагогічних технологій 19

2.4.Особливості нетрадиційних форм уроків в сучасній

школі 21
2.5. Шляхи використання нетрадиційних форм навчання 22

2.6.Ефективність застосування нетрадиційних форм навчання 28


2.7.Нестандартний урок як форма організації навчання 29

Розділ ІІІ.Розробка методики нестандартних форм навчання учнів

основної школи на уроках математики

3.1. Розробка та проведення уроку-казки 36

3.2. Розробка й проведення уроку – гри 37

3.3. Розробка й проведення лабораторно-практичних робіт 40

Розділ ІV.Нестандартні методи на уроках математики

4.1.Суть нестандартних методів, які використовуються на уроках

математики 43

4.2.Вплив нетрадиційних методів на мотивацію навчального

процесу 47

Висновок 50

Використана література 52

Додатки 53



Вступ

"Для досягнення визначних наукових успіхів потрібно мати не тільки рідкісний талант, але також надзвичайну силу характеру, терпіння, мужність, правдолюбство..."



Джеймс Франк

Одним з основних завдань сучасної школи є підготовка учнів до життя в сучасному техногенному суспільстві В період формування особистості школярів, оберігаючи їх природну індивідуальність, необхідно зосереджувати зусилля на вихованні в учнів впевненості, віри в свої можливості, компетентність, ініціативність, співробітництво, навички роботи в колективі, розвиток логічного мислення, бачення проблем та прийняття рішень щодо їх подолання, одержання і використання інформації, самостійне навчання, планування своєї діяльності, розвиток комунікативних навичок.

Важливою проблемою сьогодні залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності.Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Зацікавити учнів математикою, навчити їх працювати творчо, розвивати їх мислення та природні здібності - основне завдання сучасної школи. Тому нестандартні форми і види роботи вчителя на уроках і в позаурочний час дають змогу розвивати логічне мислення учнів, розвивати індивідуальні і пізнавальні здібності кожної дитини, виховувати в учнів впевненість, віру в свої можливості, взаєморозуміння в класному колективі, що характеризується залучення всіх учнів до спільної діяльності.

Головне завдання вчителя – створити такі умови на уроці, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, що розкриває всю красу процесу пізнання. Для цього педагог у навчальному процесі повинен використовувати різноманітні методи симулювання навчальної діяльності.

Основний аспект повинен ставитися на творчу співпрацю вчителя та учнів.



Розділ І. Поняття активізації навчальної діяльності.

1.1.Роль  основних психологічних процесів у навчанні

Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів була, є і буде актуальною завжди. Від її розв’язання залежить ефективність навчальної діяльності , розвиток інтересу до навчання. У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають, як таку організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, при якій засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв’язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою, конкретизації, узагальнення, оцінки навчального матеріалу з різних точок зору. Також, відмічається, що активізація – це діяльність, яка спрямована на стимулювання процесу усвідомлення учнями їхніх загальних інтересів і потреб як єдиної групи, визначення необхідних засобів тактичних дій для досягнення усвідомлених цілей.

Активність учнів виражається через запитання прагнення мислити, пізнавальну самостійність в процесах сприйняття, відтворення, розуміння, творчого застосування. Ознаками сформованості активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Тому можна виділити певні рівні активності учня в навчальній діяльності.

1.Низький – вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує як розв’язується завдання, а учень слухає, записує пригадує повідомлене.

2.Середній – завдання розв’язуються спільними зусиллями вчителя і учнів; учні залучаються у частковий пошук.

3.Високий – самі учні здійснюють активний пошук відповіді, знаходять власні способи розв’язання.

Головна мета активізації – формування активності учнів, підвищення якості навчально-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовують різні шляхи активізації навчальної діяльності, основні у тому числі – різноманітні нестандартні форми, методи, засоби, та вибір їх поєднань, які стимулюють активність і самостійність учнів. Найбільш активізуючий ефект, під час занять, дають ситуації, у яких учні самі повинні: відстоювати свою думку;брати участь у дискусіях і обговореннях;ставити питання своїм товаришам та вчителям; рецензувати відповіді своїх товаришів; оцінювати відповіді й письмові роботи товаришів; займатися навчанням відстаючих; пояснювати слабшим учням незрозумілі місця; самостійно вибирати посильне завдання; знаходити кілька варіантів можливого рішення проблеми; створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих їм способів вирішення.



1.2.Принципи активізації пізнавальної діяльності

При виборі тих чи інших методів необхідно передусім прагнути продуктивності результату. При цьому від учня не лише зрозуміти, запам’ятати, відтворити отримані знання, а й уміти ними оперувати, застосовувати в практичній діяльності, розвивати, адже рівень продуктивності навчання залежить від рівня активності навчально-пізнавальної діяльності учня.



Пинцип проблемності.

Шляхом послідовно дедалі складніших завдань чи запитань створення у мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої йому бракує наявних знань, і він мусить сам активно формувати нові знання з допомогою вчителя і з допомогою інших учнів, виходячи з свого чи чужого досвіду, логіки. Особливість застосування цього принципу у тому, що повинно спрямувати на рішення відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнація невірних стереотипів, формування прогресивних переконань, економічного мислення.



Принцип забезпечення максимально можливої адекватності навчально-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань.

Суть цього принципу у тому, щоб організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за своїм характером максимально наближається до реальної діяльності. Це й повинно забезпечити разом із принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових знань до практичного осмислення.



Принцип взаємонавчання.

Для успішної самоосвіти необхідні як теоретична база, так і уміння аналізувати та узагальнювати явища, факти, інформацію; вміння творчо підходити до поставлених завдань; здатність робити висновки з своїх та чужих помилок; вміти актуалізувати і розвивати знання та вміння.



Принцип індивідуалізації.

Це організація навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Усе це вимагає застосовувати такі форми й ефективні методи навчання,котрі за можливості враховували б індивідуальні особливості кожного учня, тобто реалізувати принцип індивідуалізації процесу.



Принцип самонавчання.

Цей принцип дозволяє індивідуалізувати пізнавальну діяльність кожного учня з урахуванням їхнього особистого активного прагнення до поповнення й удосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, одержуючи консультації.



Принцип мотивації

Активність як самостійної, так і колективної діяльності можна лише за наявності стимулів. Тож у числі принципів активізації особлива увага відводиться мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Головним у початку активної діяльності мусить бути не вимушеність, але бажання вирішити проблему, пізнати щось, довести.



Принцип дослідження проблем

Процес вивчення того чи іншого явища чи проблеми повинні за всіма ознаками носити дослідницький характер. Це є ще одним істотним принципом активізації навчально-пізнавальної діяльності: принцип дослідження досліджуваних труднощів і явищ.



1.3.Використання можливостей сучасного уроку математики для активізації пізнавальної діяльності учнів

Розумова активність учнів у процесі навчання математики має особливе значення у формуванні понять, осмислені їх, практичному застосуванні й особливо оперувати цими поняттями. Розглянемо методи та форми роботи для реалізації цих цілей: груповий метод під час розв’язання задач. Робота в парах. Різні форми роботи з книжкою. Застосування різних видів заохочень. Самостійні роботи із застосуванням аналогій, порівнянь, карток інструкцій і консультацій.

Використання на уроках елементів історизму, зацікавленості (уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-кросворди і т.д.). Використання проблемних ситуацій. Виклад матеріалу блоками.

Робота з підручником.

Широкі можливості активізації учнівської діяльності на різних етапах і рівнях дає робота з підручником.

Основні види роботи з підручником:

Складання плану прочитаного.

Конспектування прочитаного.

Зіставляння змісту тексту з поясненням вчителя.

Порівняння і узагальнення матеріалів кількох параграфів.

Пошук відповідей на поставлені питання.

Виділення в тексті основних структурних елементів.

Систематизація викладених фактів, класифікація понять.

Самостійне вивчення невеликого розділу тексту.

Робота з малюнками, таблицями, схемами.

Виконання за описом у підручнику спостережень і дослідів.

Усні вправи як одна із форм роботи на уроці математики.

Однією з ефективних форм організації колективної та індивідуальної самостійної роботи учнів на уроках математики є систематичне виконання усних вправ на всіх етапах навчання. Учитель повинен орієнтуватися на те, що, виконуючи усні вправи, учні не тільки здобувають обчислювальні навички, а насамперед, закріплюють теоретичні знання, тренують увагу і пам'ять. Зважаючи на те що усне опитування на уроках математики є однією з основних форм оперативної перевірки знань і вмінь учнів, його треба використовувати на кожному уроці: під час перевірки домашнього завдання, актуалізації знань із нового матеріалу, фронтального опитування, планового, тематичного обліку знань, а також під час контролю. Зокрема, вдало підібрана система усних вправ сприяє розвитку логічного мислення учнів, підвищує їхню математичну культуру, формує навички тотожних перетворень, підвищує творчу активність, привчає до уважності, формує вміння планувати свою діяльність.

Усні вправи можна розділити на такі види:

   Умова вправи сприймається на слух, і після її виконання учні, нічого не записуючи, повідомляють результат.

   Учні читають умову вправи (з підручника або дошки), а розв'язують задачу усно.

    Учні, розглянувши рисунок і коротку умову задачі з геометрії, усно знаходять усі необхідні співвідношення між елементами зображеної фігури й надають відповідь.

     За умовою задачі учні складають відповідний схематичний рисунок геометричної фігури або графіка функції, або стислу умову текстової задачі, а розв'язання виконують без записів.

Учням із початковим рівнем навчальних досягнень можна запропонувати повторити розв'язання завдань, що попередньо були розглянуті в класі. Такий диференційований підхід сприяє мобілізації уваги й спонукає до активної участі в роботі не тільки сильних, але й слабких, неуважних учнів.

За допомогою усних вправ з геометрії на готових кресленнях можна розв'язати дидактичні задачі на:  формування навичок застосовувати відповідні теореми до розв'язування задач; засвоєння теоретичних знань із поточного матеріалу; організація навчальної самостійної роботи учнів у процесі розв'язування задач;  розвиток мовлення учнів.

Усні вправи з геометрії на готових рисунках допомагають заощадити час, збільшити обсяг матеріалу, що розглядається на уроці, підвищити ефективність уроку, оскільки не витрачається час на виконання креслення.

Отже, усні вправи мають, різне дидактичне призначення, їх можна розділити на такі три групи:

            вправи для актуалізації опорних знань;

            вправи для сприйняття й свідомого осмислення матеріалу;

           вправи на застосування набутих знань.

Вправи першої групи вчитель може використовувати перед поясненням нового матеріалу, їх можна вважати підготовкою до сприйняття теоретичного матеріалу, вони полегшують вивчення нових понять, тверджень, властивостей.

Вправи другої групи сприяють глибокому усвідомленню вивченого матеріалу, допомагають учням засвоїти ту або іншу тему. Такі вправи доцільно використовувати після пояснення нового матеріалу, коли учень утомився й можна попрацювати усно. Одночасно вчитель має можливість перевірити глибину засвоєння нового матеріалу. Вправи третьої групи дають можливість застосовувати набуті знання. Виконання таких вправ сприяє формуванню вмінь і навичок, розвиває логічне мислення, творчі здібності.

Готуючись до уроку, потрібно ретельно відбирати матеріал, систематизувати його, продумувати перехід від одного завдання до іншого відповідно до мети навчання. Під час складання системи завдань і визначення форм організації усної роботи вчитель повинен ураховувати індивідуальну підготовку учнів, схильність й здатність до усних обчислень.

Необхідно розуміти, що особливо вагоме значення мають усні вправи для формування свідомого засвоєння означень, законів і властивостей арифметичних дій, степенів, логарифмів тощо. На простих, але різноманітних прикладах учні повинні відпрацьовувати навички використання властивостей і законів, що вивчаються. Іноді буває досить тільки змінити порядок дій, виконати кілька найпростіших перетворень, що спираються на означення, основні властивості математичного поняття, і розв'язання прикладу значно спрощується.

Вчителю треба пам'ятати, що фундаментом для подальшого засвоєння будь-якої теми є сформовані обчислювальні навички. Формуванню обчислювальних навичок сприяють раціональні прийоми обчислення. Під час складання завдань для усної роботи необхідно також враховувати вікові особливості дітей. На уроках у середній ланці можна застосувати нестандартний запис усного рахункуа також усний рахунок у вигляді змагань, усний рахунок з елементами ігрової діяльності Так, у п'ятому класі можна застосувати «Математичне лото», причому не завжди лото повинен виготовляти сам учитель. Іноді, наприкінці вивчення теми, учням можна запропонувати самостійно виготовити «Математичне лото». Зазвичай учні з ентузіазмом виконують таку роботу, а ще з більшим азартом грають у «лото» на уроці, обмінюючись, картками. один з одним. Самостійно виготовляючи «Математичне лото», учні повторюють тему, що вивчили; вчаться виділяти в ній головне; відбираючи завдання, аналізують та систематизують їх. Скласти завдання складніше, ніж його розв'язати. У результаті цього розвивається творча активність дітей, проявляється їхня ініціатива.

З метою урізноманітнення форм проведення аналізу контрольної роботи можна запропонувати учням провести змагання «Хто швидше?» між рядами або між хлопчиками й дівчатками. До завдань змагання включаються приклади, аналогічні завданням контрольної роботи, але такі, з якими можна впоратися усно. Це дає можливість більш ефективно проаналізувати контрольну роботу, оскільки під час такого змагання формується вміння зосереджуватися, спостерігати. А головне, підвищується інтерес дітей до математики.

На уроках можна проводити усні контрольні роботи, безпосередньо перед плановими контрольними роботами. На дошці записується умова. Учні, усно розв'язавши відповідне завдання, записують відповідь у зошит (відповідь записується за командою вчителя). Усна контрольна робота трохи відрізняється від традиційної. Тут учень ніби сам себе контролює за допомогою завдань учителя. Учень робить висновки про свій рівень засвоєння матеріалу, вчитель не бачить його невдач. Тому усна контрольна робота частіше має навчальний характер. Під час проведення усної контрольної роботи учень змушений працювати в темпі, який задає вчитель, контролювати свої дії і використовувати увесь матеріал теми. Очевидно, що, хоча такий урок і називається усною контрольною роботою, не завжди контроль є головною його метою.

Найвища мета уроку — навчання раціональних прийомів роботи, без яких неможлива творчість. Робота може тривати частину уроку або весь урок.

  Незважаючи на позитивне сприяння усної роботи засвоєнню знань, формуванню вмінь та навичок, не слід надмірно нею захоплюватися. Важливо, щоб усна робота була органічно пов'язана і збалансована з письмовими видами роботи на уроці. Проведення усної роботи є одним із засобів навчання математики, а не є самоціллю.



Розділ ІІ. Нестандартні форми навчання - як один з видів навчання учнів

2.1. Урок як основна форма організації навчання.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

— є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

— кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

— на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

— є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

— спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:

1) урок засвоєння нових знань;

2) урок формування вмінь і навичок;

3) урок застосування знань, умінь і навичок;

4) урок узагальнення і систематизації знань;

5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).

В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Вдосконалення уроку відбувається за такими аспектами:

а) різноманітність видів уроків (урок ділова гра, урок прес-конференція, урок КВК, урок-змагання, урок-консиліум, урок-твір, урок-винахід, урок-залік та ін.);

б) максимальна щільність уроку;

в) насиченість уроку різними видами пізнавальної діяльності;

г) запровадження самостійної діяльності в роботі учнів;

ґ) використання програмованого і проблемного навчання;

д) здійснення міжпредметних зв'язків;

е) подолання перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії і практики є власне нестандартні уроки. Суть їх полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке викликало б насамперед інтерес в учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних уроків слід віднести інтегровані, міжпредметні, театралізовані, сугестопедичні, уроки з різновіковим складом учнів та інші.

Інтегрованими називаються уроки, мета яких — подати матеріал кількох тем блоками (В.Ф. Шаталов). Міжпредметні — уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів. Театралізовані уроки проводяться в умовах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Сугестопедичні уроки ще досить рідкі, тому що механізми дії підсвідомого поки технологічно не розроблений щодо педагогіки та окремих методик. Уроки з різновіковим складом учнів мають на меті подати блоками матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих "зунів" (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка