Невербальних засобів спілкування



Скачати 453.45 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації26.02.2016
Розмір453.45 Kb.
  1   2
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»

СТАВИЦЬКА ОЛЕНА ГРИГОРІВНА

УДК 159.922.6

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ

У ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ–2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник

доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України, Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання, АПН України, директор.



Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник



Корніяка Ольга Миколаївна, Інститут психології ім. Г.С. Костюка, АПН України, лабораторія вікової психофізіології, провідний науковий співробітник;

кандидат психологічних наук Грейліх Ольга Олексіївна, ДВНЗ ,,Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. Сковороди”, кафедра загальної і практичної психології, доцент.

Захист відбудеться „16” червня 2009 р. об 1100 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.02. в ДВНЗ „Університет менеджменту освіти ”, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ ,,Університет менеджменту освіти”, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д

Автореферат розісланий ,, 15 ” травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради



Н.М. Скоробогатько.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливою складовою професійної діяльності вчителя є спілкування з учнями у ході якого він кожного дня розв’язує комплекс різних за змістом завдань. Ефективність комунікативної діяльності, яка організовується вчителем на уроці та поза ним, обумовлена не лише продуманим вибором предметних технологій, але й умінням керувати вербальними і невербальними контактами з учнями, творчо вибудовувати систему педагогічно доцільних взаємовідносин, конструктивно вирішувати протиріччя та конфлікти, вмінням долати комунікативні бар’єри й ускладнення.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній психології спостерігається особливий інтерес до проблеми професійно-педагогічної комунікації (І.Д. Бех, В.А. Семиченко, Н.В. Чепєлєва, В.В. Рибалка, І.А. Зязюн, Н.Г. Ничкало, М.Й. Боришевський, Г.О. Балл, Л.Е. Орбан-Лембрик, О.О. Леонтьєв, О.О. Бодальов, Г. Міллер, К. Роджерс, М. Форверг та ін.). Теоретичні та прикладні аспекти цього напрямку досліджень спрямовані на вивчення різноманітних феноменів даної проблеми, таких як: потреби в систематичному різноманітному обміні інформацією зі школярами в ситуаціях міжособистісної взаємодії (Г.О. Балл, В.А. Семиченко, Ю.М. Ємельянов, Н.І. Пов’якель, Л.А. Петровська, Г.В. Ложкін, М.В.Савчин та ін.); наявність у суб’єктів спілкування здібностей до здійснення комунікації (О.О. Бодальов, В.А. Кан-Калик, Я.Л. Коломінський, Л.Е. Орбан-Лембрик, Н.В. Кузьміна, Т.С. Яценко та ін.); спрямованість на набуття комунікативних умінь та навичок; переживання емоційного задоволення на різних етапах комунікації; можливості доступно, цікаво й емоційно передавати знання, формувати вміння й навички; пошук ефективних способів емоційної регуляції й саморегуляції експресивної поведінки вчителя (О.Я. Чебикін, В.А. Семиченко, Л.М. Мітіна, Т.В. Осадча, І.А. Зязюн, Т.С. Яценко та ін.).

Розуміння значимості використання вчителем невербальних засобів спілкування істотно підвищує ефективність і привабливість навчального процесу, допомагає у його регуляції і, навпаки, їх відсутність неминуче викликає комунікативні труднощі. Слід зазначити, що в ряді проведених досліджень підкреслювалась роль кінесичних та мімічних невербальних засобів, застосування яких дозволяють підвищити ефективність впливу усного слова, а також – здійсню-вати управління учбовим процесом (Н.В. Чепелєва, І.А. Зязюн, В.А. Семиченко, Н.П. Спаськівська, І.І. Риданова, Л.Е. Орбан-Лембрик, Н.Ю. Бутенко, Н.П. Волкова, А. Піз). У ряді досліджень розглядаються окремі елементи експресії в діяльності педагога, зокрема емоційно-інтонаційна виразність мовлення (Е.Л. Носенко, Н.В. Вітт; В.С. Овчинніков; О.Я. Чебикін). Вивченню проблеми розуміння та процесу сприйняття емоційного стану людини за мімічними ознака-ми присвячені дослідження В.А. Барабанщикова, Т.М. Малкової. Емоційність, як компонент педагогічного спілкування, педагогічної майстерності і творчості було розглянуто в дослідженнях Ю.П. Азарова, В.А. Кан-Калика, Д.Ф. Ніколенка, В.О. Сухомлинського, А.С. Макаренка.

Однак сторона педагогічного спілкування, в якій висвітлювалися б креативні, оригінальні та імпровізаційні моменти цього процесу, які обумовлені використанням невербальних засобів спілкування, а також суперечливість підходів, неоднозначність розуміння основних понять та особливостей невербального спілкування вчителя, недооцінка їх значущості для оптимізації навчально-виховного процесу залишається недостатньо вивченою як в теоре-тичному, так і в прикладному аспектах.

Враховуючи всю складність проблеми, її соціальна й практична значущість та недостатнє вивчення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: ,,Психологічні особливості використання невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема наукового дослідження пов’язана з розробкою колективної теми кафедри вікової та педагогічної психології Інституту психології та педагогіки Рівненського державного гуманітарного університету ,,Феноменологія морального розвитку особистості: детермінація, механізми, генезис” (номер державної реєстрації 0106U000636).

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 5 від 28.12.2007 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 17.03.2008 р.).

Об’єкт дослідження – процес спілкування в умовах міжособистісної навчально-виховної взаємодії.

Предмет дослідження – психологічні особливості реалізації невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричній інтерпретації особливостей використання та продукування невербальних засобів спілкування у діяльності педагога, а також у розробці програми розвитку вмінь та навичок невербального спілкування у педагогічній діяльності.

Відповідно до висунутої мети, визначені наступні завдання дослідження:

1. Визначити сучасний стан досліджуваної проблеми невербального спілкування та використання невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя.

2. Дослідити особливості продукування та використання вчителем невербальних (кінесичних, мімічних, фонаційних) засобів у навчально-виховному процесі.

3. Дослідити вплив невербальної поведінки вчителя на емоційний стан учня у міжособистісному спілкуванні в різних ситуаціях уроку.

4. Дослідити вплив особистісних та індивідуально-типологічних особли-востей учителя на ефективність продукування невербальних засобів спілкування.

5. Розробити та експериментально апробувати програму розвитку вмінь та навичок використання невербальних засобів спілкування вчителем у професійній діяльності.

Для розв’язання поставлених завдань застосовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження. З-поміж теоретичних методів використовува­лись наступні: бібліографічний метод, який дозволив проаналізувати наукові підходи до розуміння сутності досліджуваних феноменів; аналіз, порівняння, систематизація й узагальнення отриманих даних. Емпіричні методи дослідження: метод спостереження – застосовувався для систематичного цілеспрямованого вивчення особливостей використання невербальних засобів спілкування педагогами; методи опитування: методики ,,Самооцінка використання невербальних засобів спілкування вчителем”, ,,Невербальна виразність учителя” – були використані для дослідження використання й продукування невербальних засобів й вивчення самооцінки емоційних переживань учителя у процесі спіл-кування з учнями та виявлення рівня розуміння школярами невербальної поведінки педагога; анкета-опитувальник для школярів (дві-серії – вербальна та невербальна) – для вивчення зв’язку між жестикуляцією вчителя та якостями його особистості у сприйнятті учнями; аналіз продуктів діяльності – (мовленнєвих висловлювань) для виявлення емоційних інтонацій, які найчастіше продукуються вчителем; методики визначення впливу невербальних засобів спілкування на емоційний стан школярів (тест Філліпса); 16 РF – опитувальник Кеттелла; тест Айзенка – для вивчення індивідуально-типологічних особливостей учителів; методика САН (скорочений варіант) – для самооцінки вчителями функціонального стану під час занять у тренінговій групі). Кількісна обробка експериментального матеріалу здійснювалася за допомогою кореляційного аналізу, t-критерію Стьюдента, χ2 – критерію Пірсона.



Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному: набули подальшого розвитку й узагальнення уявлення про систему засобів невербального спілкування та психологічні особливості невербальної комунікації. Уточнено визначення поняття ,,невербальне спілкування”, яке розглядається у співвідношенні до таких явищ, як невербальні засоби спілкування, невербальна комунікація, невербальна поведінка, експресивність, інтонаційна виразність. Уточнено та конкретизовано психологічні особливості використання невербальних засобів у діяльності вчителя та виявлено вплив невербальних засобів на емоційний стан школярів у процесі міжособистісної взаємодії. Розроблено програму психолого-педагогічних заходів навчання з розвитку вмінь та навичок використання невербальних засобів спілкування педагогом.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблена і апробована програма психолого-педагогічних заходів із використанням методів активного соціально-психологічного навчання, яка спрямована на розвиток у вчителя вмінь та навичок невербального спілкування, може бути використана практичними психологами у сфері освіти, в роботі курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Апробований у дослідженні комплекс методик діагностування невербального спілкування вчителя може стати структурним елементом моніторингу успішності його професійного і особистісного становлення. Результати даного наукового дослідження можуть бути включені у програми навчальних дисциплін ,,Педагогічна психологія, ,,Психологія спілкування для студентів психологічних і педагогічних спеціальностей.

Результати дослідження подавалися на обласних науково-методичних, проблемно-цільових, навчально-практичних семінарах для працівників методич-них служб системи освіти та педагогічних працівників навчальних закладів Рівненської області (довідка № 932 від 18.12.08 р.), а також включено у навчальний план підготовки спеціалістів і магістрів спеціальності ,,Психологія” Рівненського державного гуманітарного університету (довідка № 184 від 16.12.08р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на: науково-практичній конференції ,,Взаємообумовленість творчої роботи педагога та особистісного росту учня” (Рівне, 1997); Міжнародному семінарі з гуманістичної психології та педагогіки (Рівне, 1998); науковій конференції ,,Культура і освіта” (Острог, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції ,,Виховання і розвиток особистості в умовах навчально-виховного процесу” (Рівне, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції ,,Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти” (Запоріжжя, 2003); ІУ Міжрегіональному науково-практичному семінарі ,,Сучасний гуманізм і психологічні проблеми освіти” (Рівне, 2003); науково-практичній конференції ,,Соціально-психологічні детермінанти особистісного становлення сучасної молоді” (Луганськ, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Формування парадигми самосвідомості в психологічній науці” (Рівне, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Проблеми становлення фахівця-психолога у процесі вузівського навчання” (Ніжин, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Ґенеза буття особистості” (Київ, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції ,,Психосоціальний розвиток особистості” (Рівне, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції ,,Освіта, розвиток і самореалізація молоді в умовах гуманізації суспільства” (Рівне, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Проблеми психолінгвістики” (Переяслав-Хмельницький, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Професійна психологія: реалії та перспективи розвитку” (Луцьк, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Проблеми психолінгвістики” (Переяслав-Хмельницький, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції ,,Психологічна допомога особистості: сучасний стан та перспективи розвитку” (Рівне, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції ,,Психологія здоров’я людини” (Луцьк, 2009).

Публікації. Основні результати дослідження відображено в 14 публікаціях, 9 з яких – у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (215 найменувань) і 15 додатків на 67 сторінках. У роботі міститься 28 таблиць і 6 рисунків. Основну частину дисертації викладено на – 178 сторінках. Загальний обсяг роботи – 264 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, висвітлено методи, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, представлено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі ,,Невербальні засоби спілкування як теоретична та прикладна проблеми” викладено результати аналізу літературних джерел із психології, педагогіки, психолінгвістики; висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи та поняття, пов’язані з аналізом невербальних засобів спілкування, доведено необхідність їх удосконалення для підвищення ефективності професійної діяльності вчителя.

При визначенні сутності невербальних засобів спілкування, насамперед, проаналізовано різні наукові підходи до проблеми, що обумовило появу нових сучасних напрямів соціально-психологічних досліджень зокрема: кінесика, такесика, пара- й екстралінгвістика, проксеміка. Виділено спільне та відмінне у визначенні понять: ,,невербальне спілкування”, ,,невербальні комунікації”, ,,невербальна поведінка”, ,,експресивна поведінка”, які в більшості наукових досліджень визначаються як синоніми і розглядаються в структурі феномена спілкування як допоміжні засоби. Множинність спроб визначення обсягу поняття ,,невербальне спілкування”, його сутнісних характеристик і прогностичність, з огляду розв’язання проблеми детермінації ефективності здійснюваної вчителем діяльності, свідчить про складність досліджуваної реальності.

Орієнтація освіти на виховання у школярів творчого, емоційно-ціннісного ставлення до світу обумовило новий етап у дослідженнях вищезазначеної пробле-ми. У працях, присвячених педагогічному спілкуванню (О.О. Леонтьєв, М.Н. Лісіна, В.А. Кан-Калик, Л.М. Мітіна, Г.В. Нікішина, А.М. Соломатін, І.М. Юсупов, І.А. Зязюн, О.Я. Чебикін, М.М. Заброцький, Н.Ю. Бутенко), міміка, жест, пантоміміка, виразність мовлення (інтонація) розглядаються, як „арсенал засобів експресії”. У визначенні поняття емоційної експресивності ми, слідом за Л.М. Мітіною, І.І. Ридановою, О.О. Леонтьєвим, В.О. Лабунською, І.А. Зязюном, М.М. Забродським, розуміємо її, як зовнішню виразність, закладену в рухах, жестах, ході, міміці, в інтонаційно-ритмічному малюнку мовлення, або ж як цілісну систему невербальних засобів комунікації, яка дозволяє передати не лише особливості характеру вчителя, але й зміст його думок, його ставлення до різних соціальних цінностей, ставлення до учнів і до інших людей, широту його переживань. Зокрема, вважаємо, що емоційний стан школяра в міжособистісній взаємодії навчально-виховного процесу можна розглядати в якості показника вмінь та навичок вчителя використовувати невербальні засоби спілкування.

Встановлено, що емоції, які переживає вчитель, детермінують мотиви педа-гогічного спілкування, впливають на розвиток комунікативних умінь і технік педагогічної взаємодії (Р.П. Мільруд, М.Г. Демидова, Л.А. Гапоненко). Позитивний емоційний тон, емпатійні стосунки є невід’ємною складовою оптимального педагогічного спілкування (Ю.П. Азаров, І.А. Зимня, Н.В. Кузьміна, В.О. Сухомлинський, О.Я. Чебикін та ін.). Дидактичні прийоми й методи навчання, обрані вчителем, є більш ефективними за умови опори на емоційність при використанні невербальних засобів спілкування (О.О. Бодальов, Л.М. Мітіна, Д.Ф. Никандров, Д.Ф. Ніколенко, В.А. Кан-Калик та ін.).

Зі всієї складної системи засобів невербального спілкування в дослідженні піддано детальному аналізу такі його компоненти, як: жести, міміка, інтонаційно-ритмічні характеристики голосу. Для обґрунтування такого вибору нами висунуто наступні аргументи: жести, міміка та інтонація – є більш представленими в репертуарі невербальних засобів комунікації людини; невербальні засоби спілкування – презентовані через міміку, жест – є одними з найдавніших комунікативних засобів, які передують появі мовлення, позначення жестами – етап, що безпосередньо випереджає засвоєння мовлення (О.О. Леонтьєв, М.Н. Лісіна, С.Л. Рубінштейн). Жести, міміка та інтонація, як видно з досліджень психологів, соціолінгвістів, етнографів, значно простіше піддаються процесам кодування – інтерпретації, виступають зрозумілішими в ,,паралінгвістичному тексті” (М.С. Андріанов, В.О. Лабунська). Жест, міміка та інтонація як компоненти невербального спілкування, є ефективними засобами виховного впливу на свідомість вихованців, оскільки вони опосередковують та значно підси-люють зміст вербальних приписів (І.Д. Бех ). За відсутністю вербальних засобів у передачі оцінно-емоційного змісту висловлювання, певне інтонаційне забарвлення, разом з мімікою і жестами, стає єдиним способом його вираження (О.О. Петрова).

Аналіз наукової літератури (О.О. Леонтьєв, Л.М. Мітіна, О.Я. Чебикін) дає можливість виділити значущі елементи невербального спілкування вчителя, що свідчать про його своєрідність і культуру, а саме: 1) інтонація (дикція, темп мовлення, регістр звучання голосу, сила голосу, тембр голосу); 2) міміка (контакт очей, домінуючі, психофізіологічні маски); 3) жестикуляція (жвава, стримана, надмірна, помірна); 4) адекватність емоційної експресії ситуації спілкування.

Узагальнення результатів теоретико-експериментальних досліджень феноменології невербального спілкування в психології та дотичних до неї галузях дає можливість констатувати: а) суперечливість підходів, неоднозначність розуміння основних понять і особливостей використання засобів невербального спілкування у діяльності вчителя; б) значення термінів переважною більшістю авторів не розмежовуються і вживаються в одному синонімічному ряді. Водночас деяка нечіткість у визначенні поняття ,,невербальні засоби спілкування” вимагає відповідного уточнення та конкретизації досліджуваного феномена, з метою з’ясування особливостей його використання вчителем у професійній діяльності. Визнаючи право авторів на різні судження про сутність, зміст і номенклатуру невербальних засобів спілкування, ми схильні розглядати всі запропоновані точки зору як взаємодоповнюючі, а не взаємовиключаючі, і на їх основі вивести своє бачення проблеми дослідження даного феномена; в) комунікативна значущість педагогічної інтонації, жестів, міміки визначається особливостями ситуації спілкування, а педагогічний вплив, що здійснюється невербальними засобами, відбувається в умовах одночасного прийняття невербальних сигналів учнями і реагування на них; г) однією зі складових оптимального педагогічного спілкування є досконале володіння вчителем засобами педагогічних впливів, зокрема: педагогічною технікою, всіма вербальними та невербальними засобами спілкування. Використання вчителем невербальних засобів спілкування у діяльності забезпечує його здатність до активного й ефективного спілкування, характеризує його вміння передачі та адекватного сприймання інформації, сприяє оптимальній організації взаємодії зі школярами, рефлексії.

У другому розділі ,,Презентація невербальних засобів спілкування в діяльності вчителя та його вміння довільно їх продукувати визначено загальну стратегію, методичні засади експериментального дослідження, обґрунтовано й описано систему прийомів та діагностичних методик, що були застосовані на етапі констатувального експерименту; наведено та інтерпретовано отримані результати.

Багатогранність проблеми використання невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя є важливою лінією аналізу соціально-психологічної оптимізації навчально-виховних впливів педагогічної діяльності, у тенетах якої існує багато невирішених питань. Це зумовлено як порівняно невеликою кількістю досліджень у цій сфері, так і особливістю їх організації на початковому етапі розробки даної проблеми. Відсутність загальновизнаної концептуальної моделі явища призводить до розрізненості експериментальних досліджень. Не існує комплексного підходу у його вивченні, а відтак – і можливості порівнювати представленість різних аспектів даного феномена в структурі діяльності педагога.

Процедура комплексного емпіричного дослідження особливостей використання невербальних засобів комунікації в діяльності вчителя проводилась у період із 2002 по 2008 рр. на базі освітніх закладів м. Рівного, в реальних умовах навчально-виховного процесу та під час проходження практики студентами РДГУ, й організаційно передбачала наступні етапи:



На етапі розробки процедури емпіричного дослідження вирішувались наступні завдання: планування процедури емпіричного дослідження; планування орієнтовних показників, які потрібно дослідити. Другий етап пов’язаний із постановкою таких завдань: розгляд існуючих методик, валідних для дослідження психологічних особливостей використання невербальних засобів спілкування вчителем; підбір необхідного психодіагностичного інструментарію та його апробація.

Обґрунтування та підбір адекватних методик, у свою чергу, сприяли вирішенню наступних завдань на третьому етапі емпіричного дослідження, а саме: узагальнення інформації щодо особливостей використання невербальних (кінесичних, мімічних, фонаційних) засобів спілкування вчителем у його діяльності; визначення факторів, що впливають на передачу ,,педагогічно доцільних” емоцій та почуттів педагога за допомогою невербальних засобів спілкування; визначення особливостей передачі емоційних навантажень різних видів висловлювань вчителя невербальними компонентами; виявлення емоційних інтонацій різної модальності, які найчастіше використовуються вчителем на уроці; з’ясування формально-динамічних (темп, різноманітність, тривалість, кількість, інтенсивність), змістовних (індивідуальний жестовий тезаурус, наявність особливо показових, типових жестів) особливостей невербальних засобів та можливостей їх використання у діяльності педагога; визначення емоційної модальності окремих невербальних компонентів (кінесичних, мімічних, фонаційних) спілкування у діяльності вчителя; з’ясування впливу невербальних засобів спілкування вчителя на емоційний стан учня; виявлення залежності між особистісними особливостями вчителя та успішністю продукування фонаційних компонентів невербальних засобів.



Четвертий етап констатувального експерименту пов'язаний із постановкою наступних завдань: математико-статистична обробка отриманих результатів; кількісна систематизація отриманих даних їх узагальнення та логічна інтерпретація; опис та обґрунтування результатів емпіричного дослідження. Всього у дослідженні взяли участь 135 педагогів, 20 студентів РДГУ і 202 учня.

Оскільки на початковому етапі емпіричного дослідження були виявлені деякі складнощі одночасної фіксації кінесичних, мімічних та фонаційних невербальних засобів учителів у ході ведення уроків, нами було прийнято рішення розглядати кожен із представлених компонентів, застосовуючи інфракому-нікативний рівень дослідження. Під інфракомунікативним рівнем дослідження розуміємо розгляд компонентів одного каналу (кінесичного, мімічного, інтона-ційного) з метою вивчення даного коду, зменшуючи вплив інтерференції інших кодів і вплив засобів експресії один на одного.

У процесі дослідження практичне розв’язання завдань охоплювало виявлення як значимих інтонаційно-виразних висловлювань, так і тих, які певною мірою навантажені кінесичними та мімічними невербальними сигналами. Психолінгвістичний аналіз наукових джерел дав можливість виділити найбільш типові у діяльності вчителя різновиди мовленнєвого впливу, які були відповідно систематизовані. Запропонована система і слугувала основою для класифікації інтонаційно-виразних висловлювань, які найчастіше продукуються вчителем під час проведення уроків. Зміст цієї процедури полягав у наступному: 1) відбирались значимі інтонаційно-виразні висловлювання, емоційне забарвлення яких було погоджене в процесі ідентифікації; 2) складався список ідентифікованих мо-дальностей емоційних інтонацій, що найчастіше зустрічались у мовленні вчителів. Аналіз фактичного матеріалу показує, що висловлювання різних типів емоційного навантаження можуть передавати експресію різноманітних почуттів учителя.

Найбільше емоційне навантаження несуть висловлювання волевиявлення (21,4 %). Вони відмічаються різноманітністю емоційних інтонацій, які характеризують вираження директивних зауважень, подібних приписам, наказам, проханням, вимогам, порадам, а також вираження емоційного ставлення до учнів у формі роздратованості, незадоволення, гніву, нехтування, неприязні. Також у волевиявленнях виражаються подив, розчарування, образа, нетерпіння, впевненість або невпевненість. Висловлювання, що несуть навантаження емоційного впливу через вираження ставлення (образа, погроза, скарга, дорікання), склали 19,2 %. Менше емоційне навантаження мають висловлювання оцінки (15,2 %), а також інформування або роз’яснення (14,5 %). Для оціночних висловлювань домінуючим є вираження ставлення до учнів у вигляді різних відтінків задоволення або незадоволення. У висловлюваннях, що пов’язані з роз’ясненням або передачею інформації за допомогою інтонації, найчастіше пере-дається емоційне ставлення вчителя до змістовної сторони мовлення, а саме: іронія, подив, смуток, жалкування, впевненість, пафос, гордість, гнів, обурення.

Певна частка цих висловлювань відображала невдоволене або суворе ставлення до учня через підвищення сили голосу, включення інтонацій роздратування під час розповіді або пояснення. Менше емоційне навантаження несуть запитальні (14,2 %), конвенційні (8,2 %) висловлювання та підказування (7,3 %). У запитальних висловлюваннях за допомогою інтонації виражаються нев-доволення, гнів, іронія, подив, інтерес, образа, жалкування. Конвенційні висло-влювання, представлені в основному звертаннями та заохоченнями до відповіді, передають симпатію й антипатію, незадоволення і задоволення, подив, радість.

Результати визначення частоти продукування емоційних інтонацій різної модальності в мовленні вчителів показали, що частіше інших продукуються емоційні інтонації групи гніву: роздратованість, незадоволення, гнів, злість, обурення (22,5 %) та групи радості: задоволення, радість, теплота – 16,6 %. Емоційні інтонації, які виражають домінантне ставлення, зокрема: суворість, вимогливість – 8,7 %. Очевидно, це узгоджується з традиційно культивованим у суспільстві уявленням про вчителя, як про суворого й вимогливого дисцип-лінатора, зразка в поведінці. Порівняння частоти прояву негативних і позитивних емоцій показує, що негативні емоції майже вдвічі (1078 проти 641) перевищують за обсягом позитивні.

Аналіз вивчення впливу невербальної поведінки педагога на емоційний стан учнів та виявлення зв’язку між жестикуляцією вчителя та його особистісними характеристиками в інтерпретації школярів показав, що отримані результати за двома серіями опитування (вербальною і невербальною) узгоджуються між собою при інтерпретації більшості жестів, що складає 68,7 %. Учні легше ідентифікують жести та співвідносять їх із особистісними характеристиками вчителя, спираючись на малюнки-ілюстрації (невербальна серії), аніж на їхнє словесне трактування (вербальна серія). Всі названі учнями характеристики якостей учителя були поділені на дві групи.

До першої – були віднесені характеристики особистісних якостей учителя, що визначали світогляд, особливості пам’яті, уваги, мислення, уяви, вербальні і невербальні комунікативні вміння, почуття та емоційні стани, вольові якості, ставлення до себе тощо (78,8 %).

До другої групи увійшли характеристики професійних якостей учителя, зокрема: професійні знання, професійні вміння та дії, ставлення до учнів, особливості педагогічного впливу (14,4 %). Отримані дані проведеного опитування свідчать про зв’язок усіх типів знаків жестів у ситуаціях спілкування на уроках, що вивчались, передусім, з особистісними якостями педагога. Високі показники отримані у групах жестів-симптомів (64 ,2% – І серія; 70,4 % – ІІ серія), далі (відповідно 59,6 % і, 55,4 %) – в жестах-регуляторах і найменші (58,2 % та 50,4 %) в жестах-інформаторах. Жести-інформатори ІІ серії однаковою мірою пов’язані з двома групами якостей педагога (50,0 % та 50,0 %). Жести-симптоми груп, які вивчались, виявились пов’язаними водночас або з позитивними, або з негативними якостями вчителя (серія І: ,,+” 41,6 %; ,,–” 47,4 %), (серія ІІ: ,,+” 43,2 %; ,,–” 49,5 %). Жести-регулятори і жести-інформатори частіше з’являються у зв’язку з позитивними характеристиками вчителя, відповідно, за двома серіями – 53,4 % і 52,6 % та 54,8 % і 67,2 %. За даними всіх ситуаційних фрагментів уроків, при загальній оцінці особистості вчителя, частіше школярами відмічались негативні якості, а при оцінці педагогічної діяльності – позитивні.

Дослідження довільного продукування невербальних засобів спілкування вчителями у діяльності проводилось із застосуванням методики ,,Самооцінка використання невербальних засобів спілкування вчителем” та спеціально зорганізованим спостереженням. У більшості випадків від­мічено, що використання невербальних засобів спілкування носить мимовільний характер і виконується на інтуїтивному рівні, і, відповідно, не завжди може бути ефективним у міжособистісному спілкуванні. При цьому необхідність використання невербальних засобів спілкування усвідомлюється всіма обстежуваними вчителями.

У відповідях на запитання, чи планують при підготовці до уроку обстежувані вчителі використовувати засоби невербальної комунікації, більшість вказували на те, що частіше цього не продумують (65,1 %); у той час, як 20,9 % відмітили, що це ,,можливо”, а саме тоді, коли виникає необхідність застосування наочних засобів, і лише 13,9 % відповіли ,,так”. Щодо усвідомлення яким чином створення емоційного фону уроку залежить від умілого використання невербальних засобів спілкування, 18,6 % вчителів визнали, що через надмірну емоційність (негативну) ,,урок починає жити своїм життям”; 48,8 % педагогів відповіли, що це ,,можливо” буває. 34,9 % вказали на виникнення відчуття недоречності в появі деяких емоцій (які стають зрозумілими лише тим, хто їх продукує), 39,5 % педагогів вказали, що такі ситуації ,,можливо” виникають. Майже половина обстежуваних педагогів (48,8 %) визнають, що використовують гучність власного голосу як засіб впливу на школярів у навчальних ситуаціях, 30,2 % вказали, що ,,можливо” роблять це, і лише 20,9 % не застосовують такі методи у своїй діяльності. Просторову організацію навчальної ситуації враховують 44,1 % обстежуваних учителів, 30,2 % – ,,можливо”, звертають на це увагу, а 25,6 % взагалі не задумуються над цим.

Визначення характеру педагогічних впливів на учнів у зв’язку з інтенсивністю використання жестів, та виявлення зв’язку між різними групами жестів з урахуванням тих функцій, які вони виконують, нами було зорганізоване спостереження за жестикуляцією вчителя, під час якого фіксувалося їх використання вчителем за 6 та 12 хвилин в різних ситуаціях уроку.

Аналіз динаміки прояву жестів дає підставу стверджувати, що значною інтенсивністю характеризуються жести-симптоми, тобто ті жести, які обумовлені ситуативно і попередньо не можуть бути продуманими. Також аналіз порівняння середніх вибіркових по групах жестів, які фіксувались за 6 та 12 хв., показує середнє значення інтенсивності жестів-симптомів за 6 хв. дорівнює 1,080,13; за 12 хв. – 0,730,13; жестів-інформаторів – відповідно 0,830,19 та 0,580,1; для жестів-регуляторів – 0,430,17 та – 0,350,07. Однак слід відмітити різницю між певними групами жестів. Так, у нашому випадку різниця щодо кількості використаних жестів-симптомів (38,6 %) і жестів-інформаторів (32,6 %) є незначною. Це є свідченням того, що ці дві групи жестів є близькими за функціями, які вони виконують у педагогічному процесі. Важливим є той факт, що у спілкуванні жести, в першу чергу, виступають як знакові засоби реалізації його основних функцій. Жести, що реалізують функцію самовираження, самопрезентації (вираження ставлення, установок, бажань, оцінок суб’єкта) і складають групу жестів-симптомів. Учителю постійно доводиться давати оцінку об’єкту вивчення, ситуації, яка є в класі, учневі. Функція самопрезентації у педагогічному спілкуванні сприяє самовираженню особистості вчителя, адже йому надзвичайно важливо вміти себе подати, щоб бути зрозумілим для інших. Жести, що переважно виконують функцію інформаційно-комунікативну, несуть констатуючу інформацію про об’єкт (розмір, форму) чи про суб’єкт. Функції, які виконують ці дві групи жестів у педагогічному процесі, є дещо подібними або такими, що доповнюють одна одну; саме цим і можна пояснити їх майже однакову кількість уживання вчителем у процесі уроку.

Жести-регулятори (28,8 %) виконують переважно регулятивну функцію, яка проявляється при вступі у контакт (вітання педагога з класом чи окремим учнем), у ситуації підтримки або підсилення контакту (конативна, наприклад, кивання головою під час відповіді учня), при завершенні контакту (ендна – вихід із контакту, коли вчитель може зупинити учня, який відповідає), спонукальна. Під час спостереження відмічено, що саме ця група жестів активно використовується паралельно з вербальними засобами, чим і можна пояснити дещо нижчий відсотковий показник даної групи жестів порівняно з іншими.

У вивченні особливостей презентування емоційних станів педагога за допомогою фонаційних компонентів невербальних засобів був використаний прийом емоційно-семантичної інверсії. Виголошення обстежуваними, в якості яких виступили студенти та вчителі, одних і тих же самих слів із 18 різними відтінками інтонації і відтворюють суть даного прийому. До подальшого аналізу залучалась група експертів із числа магістрантів, яка визначала успішність продукування емоційних інтонацій. У результаті обробки первинного матеріалу була отримана матриця оцінок успішності продукування емоційних інтонацій у розмірі 18 на 34 (число оптантів) з допомогою якої визначався індивідуальний рівень майстерності. Підрахунки проводились окремо по вибірці студентів і вчителів. Показник успішності продукування емоційних інтонацій для студентів дорівнює 4,310,71; для вчителів 5,190,60. Отримані дані свідчать, що індивідуальний рівень майстерності продукування емоційних інтонацій дещо вищий у вчителів порівняно зі студентами. Це статистично значимо за t-критерієм Стьюдента, для k = 32; tф = 3,14 > 2,750 tst, при Р 0,01.

Для виявлення зв’язку між успішністю продукування емоційних інтонацій та особистісними особливостями обстежуваних учителів та студентів був проведений кореляційний аналіз. Досліджувався взаємозв’язок показників індивідуального коефіцієнта успішності продукування емоційних інтонацій і оціночних значень за тестом Кеттелла по кожному особистісному фактору. Статистично достовірним виявився зв’язок успішності продукування емоційних інтонацій із такими факторами, як рівень інтелекту (- 0,977 при р 0,001), емоційна стабільність (+ 0,415 при р 0,05), домінантність (- 0,536 при р 0,01), сумлінність (+ 0,647 при p 0,001), підозрілість (+ 0,616 при p  0,001), почуття неповноцінності (- 0,730 при p 0,001), самодостатність (0,791 при p 0,001), високий контроль (+ 0,467 при p 0,01). Зв’язок успішності продукування інтонацій із низьким рівнем розвитку інтелекту можна пояснити тим, що тест Кеттелла (фактор В) швидше вимірює здатність досліджуваного вирішувати логічні задачі на словесному матеріалі, аніж інтелект. Цілком закономірний зв’язок успішності продукування емоційних інтонацій із високою сумлінністю (фактор G). Успішно продукують емоційні інтонації вчителі, здатні керувати емоціями та настроями, такі, які вміють найти їм пояснення (фактор С); з високим рівнем довільності та усвідомленості поведінки (фактор Q3); веселі, життєрадісні, впевнені у собі та своїх можливостях, енергійні, активні (фактор О); незалежні, самостійні (фактор Q2); недовірливі, з високим рівнем тривожності і занепокоєння (фактор L); з рисами конформності (фактор Е). Отже, результати кореляційного аналізу свідчать про те, що інтонаційна виразність мовлення значною мірою обумовлена особистісними особливостями обстежуваних нами педагогів.

Отримані дані на різних етапах нашого дослідження дали нам цілком обґрунтовану підставу для розробки спеціальних заходів навчально-розвивального спрямування, що були втілені у формувальному експерименті.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка